академічна базова лінія — саме те, що в ознаці 1 самоаудиту зветься «офіційною наукою»
Структура
Розділ
Зміст
Автор (за профілем)
I
Кам’яний вік і палеометалічна доба: заселення, палеоліт–неоліт, феномен Трипілля-Кукутені, індоєвропейська проблема в контексті енеоліту, доба бронзи й арійська проблема
Отрощенко, Козак
II
Населення України І тис. до н. е.: кіммерійці, скіфи, лісостеп, етнічна взаємодія
Мурзін, Отрощенко
III
Рубіж ер — І тис. н. е.: зарубинецька, черняхівська, ранні слов’яни, авари
Козак
IV
Київська Русь: історіографія, східні слов’яни, IX–XI, давньоруська етнокультурна спільність XI–XIII, Причорномор’я і Крим
Толочко, Моця
V
Антропологічний склад давнього населення: етногенетичні аспекти
Сегеда
Ключові позиції (те, що потрібно для звірки)
Енеоліт та ІЄ-проблема
IV тис. до н. е. на теренах України — взаємодія трьох великих етнічних масивів: прафінно-угорського (ямково-гребінцева кераміка), пізньоіндоєвропейського (середньостогівсько-хвалинська область) і трипільсько-кукутенського.
Трипілля не ототожнюється з індоєвропейцями. Балканську гіпотезу з включенням Кукутені-Трипілля до ІЄ обстоюють «здебільшого російські» дослідники; українські автори тримають Трипілля окремо.
Прафінно-угри «лише краєм зачепили північно-східні території України, істотно не впливаючи на перебіг подій».
Прабатьківщина пізніх ІЄ — східноєвропейська, з включенням території України; гамкрелідзе-івановська вірменська гіпотеза «погано узгоджується з археологічними реаліями».
Рух трипільців на схід зупинено на лінії Дніпра (лісостеп) і Південного Бугу (степ).
Пряма критика міфотворчості
Про емігрантську тезу «історія України починається з палеоліту, всі великі культури — етапи формування українського народу» поставлено контрольне питання: «Але ж чи всі щаблі цієї історії були українськими?»
Про «вітчизняних аріофілів»: цитата «Простір, на якому зародилися білі люди, віддавна вже називають Україною…» кваліфікується як така, що «віддає расизмом»; згадано Ю.М. Канигіна з тезою про Христа-гуцула.
Зауваження, що вбиває аматорську етимологію: скотарі-арії зневажливо ставилися до землеробів і ніколи не орали ниву — тож виведення «арії = орії = орачі» неспроможне.
Висновок: «арійська спадщина в Україні вимагає до себе обережного підходу».
Скіфи
Роль власне скіфів у складанні східнослов’янських народів, зокрема українського, «оцінена ще недостатньою мірою» і потребує подальших досліджень.
Одразу ж — застереження проти «спекуляцій щодо ототожнення предків українців зі скіфами».
Тобто позиція серединна: більше, ніж прийнято, але не ототожнення.
Київська Русь — головна точка розбіжності
Толочко обстоює єдину давньоруську народність, що зберігалася до монгольської навали й була «одним із основних елементів єдності давньоруських земель XII–XIII ст.».
Мовознавча опора: розпад єдиної давньоруської мови остаточно визначився лише в XIV–XV ст.; діалекти не перешкоджали спілкуванню.
Пряма полеміка: сучасне українське відкидання цієї концепції кваліфіковано як таке, що не має аргументів, крім «революційної доцільності» й образи за минулі «етнічні приниження».
Водночас визнано: рівень етногенетичного зв’язку з Київською Руссю вищий в українців, які живуть на корінних землях Русі.
Антропологія (Сегеда)
Розділ V — краніометрична, догенетична версія того самого каналу: типи давнього населення та їхня тяглість.
Видання 2000 р., тобто до археогенетики: даних про степову предковість, Y-гаплогрупи й мтДНК тут бути не може за визначенням.
Позиційність
Питання
Відповідь
Рамка оголошена?
частково: академічна колективна монографія, рецензована, з держфінансуванням
Де рамка видно найкраще
розділ IV: Толочко захищає концепцію, яку сам називає предметом «неабиякого випробування» в українській історіографії, і робить це полемічно
Чи це знецінює книгу
ні: розділи I–III і V мають іншу природу — вони описові й спираються на матеріал
Наслідок
книгу треба читати порозділово, з різним рівнем довіри: I–III, V — базова лінія; IV — позиція в суперечці, а не її підсумок