Скуратівський В. Дідух: Свята українського народу (1995)

Василь Скуратівський. Дідух: Свята українського народу

Київ, «Освіта», 1995. Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Народний календар: зимові, весняні, літні та осінні свята з регіональними варіантами обрядів.

Це OCR

Текст розпізнано автоматично з відсканованого видання. Трапляються перекручені слова, склеєні рядки й пропуски, особливо в підписах до ілюстрацій. Для цитування в нотах звіряти фрагмент із зображенням сторінки.

---

[скан 1] · книга с. 5

» Свята українського народу

Ілюстрації та художнє оформлення 0. Коваля, Н. Коваль

КИЇВ «ОСВІТА» 1995

[скан 2] · книга с. 6

ГНАТ ПОКВАПЛЮЄ ДІВЧАТ

Щойно відсвяткували Новий рік, а вже на лідході одне з най- більших календарних свят — Різдво. Передсвяткових турбот у се- лян значно більшало: жінки прибирали і мастили у хаті, прали білизну, чоловіки заготовляли дрова, лагодили гужовий транс- порт: як-не-як, а на різдвяні свята годилося їхати в гості якщо не на нових, то на добре полагоджених старих санях, але у свіжому обшитті.

Коротка зимова днина швидко стікала, і передсвяткові турботи доводилося переносити в оселі.

Не стояла осторонь і молодь.

Хлопці, зібравшись окремо, розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, ладнали звізду та костюми, вчили тексти й піс- ні. Дуже хотілося порадувати односельців веселими різдвяними виставами.

Дівчатам також вистачало клопотів. Опріч маланкових гуртів,

до яких вони лаштувалися, потрібно було виготовити Й хатні прикраси — Дідухів, найбільш шануємих у селі, «їжачків» та «павуків». Здебільшого робили це на Гната — 2 січня. Зібравшись потайки в невеличкі гурти, сховавщись від хлопців, щоб не зава- жали єобрядувати роботу», дівчата нарізали з добірних житніх стебел різних розмірів соломинки. Протягуючи через їх порожни- ну нитку, вправні дівочі руки формували з них різноманітні квад- ратики й ромби, У центрі «павука» розміщували найбільшу фі- гурку. З боків до неї долучали менші «павучки» (іноді всередині центральної фігурки знаходилося кілька мініатюрних ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотували різнокольоровим па: пером або ж пацьорками.

Напередодні Різдва «павуків» лідвішували на довгій та міцній волосині з конячого хвостя до центрального сполока хати. Завдяки циркуляції повітря — холодного знадвору та гарячого з палаючої печі — великий єплавук» разом з підвішеними до нього маленьки- ми «павучками» повертався в різні боки, справляючи враження живого, Особливе захоплення такі прикраси викликали у дітвори.

Поряд з єпавуками» сусідились «їжачки». Їх виготовляли з тіс- та або глини, надаючи їм форму справжнього їжачка. За колючки слугували невеличкі колоски. Фігурки сушили на комині. Такі мі- ніатюрні іграшки з настовбурченими колючками дуже були схожі

на своїх живих родичів. Однак улюбленими різдвяними прикраса- ми залишались все ж «павуки».

В однієї з майстринь солом’яних виробів на Коломийщині, а там і дотепер зберігасться традиція їх виготовлення, я запитав, чому симе так називають ці прикраси.

— Хто його зна.. Мо, тому, що нагадують павутину…

1 справді нагадують. Сплетені ромбики вельми подібні до паву- тими, а центральна частина — до панука, що застиг з розчепірени-

г

[скан 3] · книга с. 7

и ніжками в очікуванні здобичі. Однак ця зовнішня схожість не

мпадкова. Вона відбиває вірування народу, уявлення наших пра- щурів про довколишній світ. Павуки віддавна вважалися бажани- Жми гостями в людській оселі, бо «вони заснували світ». За по- вір’ям, той, хто вб’є павука — накличе на себе лихо. Жінкам забо- ронялося до обіду вимітати цих комах із хати; та ж, котра вчи- нить таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття, що вкрай не бажано для хорошої господині.

Багатьом, очевидно, відоме повір’я: якщо біля вас спустився павучок, то це віщує якусь новину. Крім того, майстерність, з якою павуки виготовляють свої дивовижні вичурні мережива, зав- ше викликала у людей симпатію. Завдяки їм домашні санітари убезпечували примішення від мух, комарів, мурах тощо.

Павуки за народною уявою уособлювали ще й працьовитість. Пам’ятаю, як у дитинстві мені вельми не хотілося відпасувати в одне із свят сільську череду корів. Ненька лідійшли до мене, мо- вили багатозначно:

— Бач, навіть павучок і той працює в праздник. А ми ж люди…

Власне, все це разом узяте, очевидно, й виробило народні уяв: лення, а відтак і символіку про павуків, котрі «приносять вість», Тобто у такий спосіб ніби оповіщалось про Різдво Христове. Щоб там не було, а подібні вироби у давнину займали вагоме місце

у святковому інтер’єрі селян.

На Бойківщині до нашого часу зберігся деінде ще один вид ус- вяткування хати напередодні Різдва і Василів — прикрашання за- стільних, що виходять на вулицю, вікон. Для цього також вико- ристовували різновідтінкові стебла соломи. Пронизуванням тон- ших пластівців у товщі можна було сформувати різноманітні ромбики, трикутники чи квадратики, котрі і вставлялись між под- війні рами, Такі прикраси створювали особливий святковий наст- рій передусім увечері, коли через вікно пробивалось із хати світло. Знадвору химерні фігурки віддзеркалювали різноманітними кольорами, викликали в уяві різноманітні образи, вабили погляд припізнілих перехожих.

На Покутті, напередодні Водохрещ, робили із соломи витіюваті хрестики. Їх чіпляли біля вікон, обіч віконних рам і дверей. Вони виконували роль оберігачів од нечистої сили, котра в дні свят вва- жалася особливо небезпечною.

Різдвяно-новорічна обрядовість українців не обмежувалася ли- ше наведеними вище дійствами. В активному вжитку були й інші символи. До них належали і «голубці», що мали вигляд птахів. Для цього брали шкаралупу від яєць, з двох боків проколювали отвори і просовували крізь них кольоровий папір. Фігурки підві- шувались до сволока і ототожнювались (в давніх дайбозьких віру- ваннях) з небесним світилом — сонцем.

Однак найпопулярнішою традиційною українською символі- кою на різдвяно-нонворічні свята був Дідух. Виготовлили його з ку- лів або першого зажинкового снопа (останнього деінде називали Снопом-раєм). Верхівка вінка нагадувала конусоподібний сніп з

безліччю колосся. Гілки - а за них правили зібрані докупи пуч- ки, що зверху розгладжувались,— обвивали кольоровими стрічка-

ми, паперовими чи засушеними квітами, оздоблювали на свій смак і уподобання.

за

[скан 4] · книга с. 8

У світлицях Дідуха або Снопа-рая ставили напередодні Бага- тої куті, і свою обрядову роль вони виконували впродовж усіх різд- вяних свят. Ці високомистецькі витвори створювали у хаті зати- шок, піднесений, святковий наєтрій і нічим не поступались сучас- ним ялинкам,

На превеликий жаль, на сьогодні обряди, пов’язані з Дідухом, майже втрачені. У специфічних різновидах вони збереглися на Прикарлатті та в Карпатах, Так, покутяни, скажімо, використо- вують для цієї мети необмолочений сніп жита, пшениці або вівса. Його заквітчують стрічками та гілками ялиці і виставляють у па- радному кутку хати — покуті. Основна його роль — символізува- ти спільного предка — Діда. Одночасно з Дідом покутяни готува- ли й Бабу — на різдвяний вечір до хати вносили оберемок соломи і застеляли нею долівку. Це був своєрідний атрибут, що засвідчу- вав існування культу предків. Адже вважалося, що добрі душі пращурів оберігають посіви та врожаї від усіляких бід — повеней, граду, бурі, вогню тощо. Оскільки, за уявою дайбожичів, у час на- родин сонця, себто на різдвяні свята, духи пращурів із настанням сутінків оселяються в помешканнях своїх нащадків, то на їх честь біля Дідуха обов’язково ставили кутю та узвар, тобто колово, яке вважалося поминальною стравою.

Напередодні Щедрої куті (в ніч з 13 на 14 січня) Дідуха вино- ”

сили 3 оселі. В одних випадках його спалювали на обійсті, в ін- :

ших, зокрема на Поліссі, околотом підв’язували фруктові дерева, : щоб добре родила садовина,

Як бачимо, клопотів для дівчат напередодні свят було дос-| татньо. Тому й казали з цього приводу: «Гнат покваплює дівчать, нагадуючи, що до Різдва лишилися лічені дні.

ДО НАСТІ ТОЧИ СНАСТІ

Уже все налаштовується на святковий лад, Вправні жіночі ру- ки завершують білити оселі, мити двері, вікна, Жави, мисники, причепурено піч. Ще 6 пак: до Анастасії, яка приладає на 4 січня, оселя, господарські будівлі й обійстя мають бути повністю прибра- ні. Чоловіцтво також не спочивало — на два тижні нарубано су: хих дров, заготовлено вдосталь їжі для домаціньої худоби… Через

два дні загостять три найбільщих зимових свята. Пам’ятаєте сло- ва відомої колядки:

Та прийдуть до тебе

Три празники в гості:

Що перший же празник — Святеє Рожество,

А другий же празник — Святого Василя,

А третій же празник — Святе Водохреще…

[скан 5] · книга с. 9

Кк

Саме ці три свята і складали різдвяно-новорічну обрядовість з численними дійствами й розвагами, щедрими гостинами.

Віддавна у нашого народу був звичай: у кожній родині спе- ціально готували до фестин одну, а то й кілька свиней, З приходом Різдва, коли закінчувався Пилипівський піст, уже дозволялося вживати скоромину. На всьому терені України на всі ці святки на столі обов’язково мали бути тушковане або смажене м’ясо, окорок, салтисон, холодець тощо. Але найпошанованішим святочним Їст- вом вважалися ковбаси, якими обов’язково годилося розговітися кожному членові родини. Якщо з якихось причин у господарстві не було годованика, то свіжину купляли в сусідів або позичали, адже: «Різдво без ковбаси не буває», «Різдво без ковбас, як Велик- день без крашанок».

Ось чому останній тиждень перед Різдвом у народі жартома називали єсвинячим Різдвом» (у деяких регіонах — «свинячим Великоднем»). Справді-бо: щодосвіта біля осель тільки й чути чо- ловічі крики і свинячі верески; видно палахкотіння багать на обійстях. Найбільше їх припадало на Анастасію, бо здавна вважа- лося, що цей день найкращий для обробки годоваників. «Свиняче щастя, - казали в таких випадках, — забирає Наєтя», «Ось прий- де до тебе Настя, - дорікали капризним тварияам,— то візьме те- бе трясця».

Десь за півмісяця господині посилено годували свиней і зазда- легідь зголошували коліїв. У кожному селі були свої фахівці цієї справи, адже від того, як вони виконували це, залежала якість продукту. Вправних майстрів вважали «легкими на руку» і вони користувалися повагою. В обов’язки колія входило не тільки справно заколоти тварину, а й осмалити і розібрати тушу. Та й до- тепер, купляючи сало на ринку, городяни звертають увагу на якість шкіри: гарно осмалена і відповідно оброблена, вона вабить зір своїм золотисто-коричневатим кольором і додає смакових яко- стей продукту.

Традиційно смалили свиней соломою. Найкраще це виходило, коли для цього використовувались кулі. Жмуток цупких стебел підпалювали і повільно осмалювали тушу, час від часу зішкрі- баючи залишки щетини спеціальним ножем. Гладеньку шкіру об- мивали окропом і накривали соломою — «щоб впріла», а потім знову мили та шкребли. Це найвідоміший спосіб, яким віддавна користувалися селяни. Нині здебільшого послуговуються паяль-

ними лампами, однак смак сала від цього значно гірший.

Нарешті бралися, як кажуть у народі, за розбирання свині. Тут були такдж’євої обряди і традиції. На Поліссі, скажімо, колій від- різав перший шмат сала, клав його на стіл і перехрещувяв, прика- зуючи:

— Нехай вам Бог помагає наступного Різдва дочекатись і ще кращого годованика вгодувати!

— Спасибі, — відказувала господиня, - і вам бажаю, щоб Бог повернув здоров’я!

Потім, повідрізавши маленькі пупсинки на животі, колій від- давав їх господині, щоб однесла в хлівець — «на розплід». Та най- більше присутніх цікавило, яким еудався годованик». Господиня,

а саме на неї покладалися основні обов’язки догляду, не оминала

нагоди розповісти, яким був її «підопічний», як вона догоджала йому…

[скан 6] · книга с. 10

Найбільше клолотів було, коли арозробляли нутрощі». Кожен

воє призначення. Наприклад, жовч використовували орган мав 5 - б, шлунок — для салтисону, ноги для холод- для лікарських потреб, шл» : і при відповідній об : цю, кишки йшли на ковбаси, навіть міхур б і робці міг стати дитячою іграшкою. Сало і м Р або солили і складали в діжки та бодні, або як у Карпатах і на Прикарпатті — коптили, Здір скручували у рулони і тримали для БАРАНА, Родін страв, Ще його вживали як висококалорійним проду Кт пад час важких сільськогосподарських робіт — розробки лісу, сінокосу, жнив, а також лікували ним шкіряні хвороби. й

Чимало праці лягало на жіночі руки при виготовленні ковбас. В Україні найпопулярнішою була кров янка. Для чеї використо- вувались найтовщі кишки. Кишки середньої товійини йшли на м’ясні ковбаси, а найтонші заправляли вареною крупою — греча- ною або, як на Поліссі, пшоняною: їх так і називали — «гречани- ки» та «пШОоОНяЯНИкКИ». Пекли.ковбаси в печі на великих сковорід- ках вбо деках.

Хочу нагадати ще одну традицію, котра з’явилася в 60-ті роки і побутує донині. Це колективні вечоринки — «на свіжину» чи єна печінку». Після того як пости перестали бути обов’язковими, той, хто заколов свиню, готував щедрий стіл, де обов’язково мали бути смажені м’ясо або печінка. На таку вечоринку скликали сусідів і найближчих родичів та колія, котрому відводилось найпочесні- ше місце — покуть.

Отже, як бачимо, передріздвяні дні вельми клопітні: 3 нагаль- ними роботами намагались упоратися до Анастасії. Тому і каза- ли: «До Насті точи снасті, а після Насті поскладай в одвірок снас- ті». Адже за пару днів починаються найповажаніші народом праз”- ники, на які лишень святкували і відпочивали — Різдво, Василі,

або старий Новий рік, та Водохрещі (Йордан). Залишилося чекати недовго.

Ми о

коляд, Коляд, колядниця

Кому з тих, хто народився й виріє пани ру простенька колядка, з якою их, щоб оповісти п і оР ’ ат ро Різдво Христ

У селі, не знана ця похідні ми оббігали сусідів та хрРе” ове й отримати за це щедр!

Коляд, кол Добра з м А без Дайте, Хоч у чашому врсена

цей був нам н і аймил мьому йшла п сн

яд. колядниця, едом паляниця, меду не така - дядьку, п’ятака!

лі були й інші,

з сти,

• не мен чні текст м. і, маб й рак

Уть, не тільки тому, що мова У У, що в ньому безпосередньо 3Г8” М ься, всім відома й зрозуміла, хо

іььовансінині зовні вима дь Сіла підло дій ілазсййЗькс я:

[скан 7] · книга с. 11

; І 1 і

кльпьмоц лання

ебломі підозрюємо, що походить вона з глибокої давнини, а її ге. гологічне коріння має латинське забарвлення (кален , ; - да), себто першим день кожного місяця, зосібно січня, який особливо п святкувався. чно

Нашим далеким пращурам цей обряд відомий ще з ЇХ сторіч- ру іє припущення, що прийшов зін од римлян. Тамтешні кі у річ є нору ран по 23 грудня (за старим стилем) — залися заздалегідь: відгодову а а ванантіь Ді яна. лоту» обрядові страви обси лалио, і аннию ШОПЕНИ, Рітіиьки п ГОБВНО ця, дин одного дарунками, організовували

“зноманітні забави та ігри. Ця обрядодія безпосередньо пов’язана “окровителями врожаю, а відтак і багатства — богом Сатурном його дружиною Опс.

Сатурналіям передувало свято Бруналії, яке відзначали двад- лить чотири дні (з 24 листопада по 17 грудня — за кількістю літер греко-латинського алфавіту). Воно символізувало настання зими та завершення хліборобського року.

Ця градиція, що прийшла до нас через Балкани, на думку ана- начного дослідника дохристиянських вірувань Івана Огієнка, зро- била певний вплив і на обрядовість наших пращурів, зокрема на святковий календар. Як на мене, з цим можна погодитися лише частково, оскільки з давніх-давен нелередодні Коляди, лочинаючи од Введення, наші далекі попередники урочисто святкували місце- ві празники, які традиційно оформилися лише за християнськими назвами: до гаких зокрема належать Катерини, Андрія, Варвари, Миколая та ін.

Свято української Коляди відзначається протягом двох тиж- вів— з 7 по 19 січня. Це період так званого зимового повороту сонця. У народі казали: «Сонце на літо, а зима на мороз». За дай- бозькими уявленнями це зустріч нового сонячного року, я звідси і свято народження Сонця — найзнаменніший зимовий празник, що об’єднувався цілим каскадом обрядових дій. Усі вони так чи інакше стосувалися завершення хліборобського циклу, що під- тверджують численні ритуалізовані дійства (кутя, посівання зер- ном, виготовлення Дідуха тощо). ,

З зрийняттям християнства розпочався інтенсивний наступ на утрадиційнений святковий календар дайбожичів. Особливу бо- ротьбу церква повела зі свягом народження Сонця, в тому числі з Колядою, замінивши її народженням Христа. Ще у У столітті (440— 161 рр.) папа Лев І Великий скаржився, що римляни свят: кують не Різдво Христове, а Сатурналії, тобто схід (народження) сонця. Подібне зустрічаємо і в нас, В одній із збірок пане Пон них у російській імперії, читаємо: «Вечором напередодні плоди

Христового та протягом свят організовувати, за стародавніми ідо- лопоклонними звичаями, ігриська, і, наряджаючись у нумайнвкя (ідольську) одіж, ганцювати вулицями і співати сороміцькі пі лі,— забороняється ». М | Про це йдеться і в «Синопсису” срна виданому НЯ он г і іції ‘яти гого біс - ’ «Нечерським архимандритом: еНіції пям не прот . наченше од самого Рож-

і -: звляти, ляди й доселі це перестають обнови/ | дества Христова, по вся Святия дні собирающеся на богомерзкія

гралищи, пісні поють, і в них аще іо Рождестві Христовом ой ниють, но зде же беззаконно і Коляду, ветхую прелесть ді

скую, миого повторающе, присовокупляють».

[скан 8] · книга с. 12

Усе це красномовно свідчить» ЩО народ не жи одрікатись від своїх давніх традиційних обрядів. Християнській церкві довелося піти на певні поступки. Таким чином свято народження Сонця бу. ло ув’язано з народженням Ісуса Христа, а в святковій обрядовос- ті залишено чимало давніх структур, зокрема колядки та щедрів- ки. Щоправда, спочатку було намагання вилучити цей високопое: тичний жанр. в якому оспівується щедрість ниви, врожаю, вели- чаються господарі дому та їхні діти, звучать побажання щастя і здоров’я у новому році, тобто вшановується природа й людина.

Го-го-г0, коза, 20-20-г0, сіра.

Ой розходилася, розвеселиласл. При своєму двору, при господару! Де коза ходить, там жито родить, Де не буває, там вилягає;

Де коза туп-туп,

Там жита сім куп,

Де коза рогом,

Там жито стогом,

Де коза хвостом.

Там жито кустом…

оса

РР. о

За дуалізму, тобто двоєвір’я, колядки і щедрівки або доповню- валися християнськими символами, або ж створювалися нові, де остівувались Христос, Мати Божа, Особливо чимало таких текстів створили вихованці Києво-Могилянської академії (ХУ11— ХУПІ ст.), а на західноукраїнських землях — ченці Почаївської лаври (ХУПІ ст). Саме з цього періоду в обрядовому мелосі починає пе- реважати християнський елемент, а термінологічне поняття:

Коляди втрачатись. Нині вона зустрічається лише у піснях та сценічних дійствах (коля

і е

посівання). Дницькі ватаги та щедрувальницькі Деякі вчені вважають, що первісне значення Коляди ще заля- шилося в деяких реліктових обрядах. Одне з них — свято Корочу- м - а Нови зодавня назва Коляди, свідчать записи у Ілатіїв- нн оценки літописах. Пізніше ця назва зафіксузва- ві різдвяної іа на колядницької ватаги, обрядовій над” ження від слова «кю ці на Звкарлатті тощо. Дехто пояснює її поход” дона, тобто 95 м ОРОНУМ пс» один з найкоротших днів на Спири- ватися (з оо рудня, або ж від «покрочував» — почав видовжу”

цього числа день починає прибувати).

З Колядою тісно ув’язується і свято Туриці (на честь бога ТУ-

ра), яке святкувалося і

в Галичині та Подні З госпо- й ) дністров’ї, У цей час госп дарі водили селом бичків і приспівували: » ей

0, Туре. Туре-небоже,

й обернися та й подивися. Як уже и. у» о и Сонця — Коляда відзначалося протя” З ан е цілісний комплекс новорічних обрядо” зав Різдвові, надйжнако С данної а я День сце нон

о мього слід було впо мятвечір, Багатвечір, Багата кутя, Вілія. п ви в ни з Усіма господарськими справами” (деінде — дев’ять) пісни ениці для куті та зготувати дванадцять нія й х страв, серед яких обов’язково мали БУТИ . ч, пироги з квасолею чи капустою, тушкована

[скан 9] · книга с. 13

картопля, узвар і кутя. Всі цістрави го з дванадцяти полінець. Вогонь добували за допомогою кресала

На Святвечір, за традицією, всі члени родини мали бути вдо-

ване по між ня той зцілий рік блукатиме поза хатою». На-

» енами сім’ї або сусідами були сварки, то їх годилося залагодити в цей день, «щоб на Різдво був спокій і мир» Найповажнішою особою на Багату кутю вважався господар, кот. рим виконував роль давнього жерця — його слово, порада чи на- каз вважалися незаперечними. Йому належало внести сіна для кубельця на покуті, встановити Дідуха та інше. Допомагали у цьому молодші сини.

Як уже мовилося, серед різноманітних страв на Святвечір обов’язково мала бути кутя. Її готували з пшеничних або ячмін- них зерен (на півдні України з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, суціили і знову товкли, щоб звільнити від луски.

Кутя з давніх-давен вважалася основною обрядовою стравою. З цього приводу Ф. Вовк писав, що одварені у воді зерна пшениці або ячменю, приправлені медом, та зварені у воді сушені овочі «на- гадують ще неолітичну добу». З кутею пов’язано чимало обрядо- дій. Наприклад, після її приготування господині обов’язково диви- лися: якщо зерна піднялися через вінчик горщика — це віщує доб- робут, а запали — лихе передвістя. До звареного збіжжя додава- ли у певних пропорціях солод: звідси, мабуть, і пішла відома при- казка «Передати куті меду». В деяких регіонах кутю заправляли товченим маком, волоськими горіхами або родзинками, потім усе це розмішували з узваром.

На особливу увагу заслуговує обряд «нести кутю на покутю». Вона мала стояти на столі в новому горщику протягом усіх праз- ників (щоправда, до кожного свята її варили окремо). В одних районах України її вносив найменший син у родині. Напередодні батько виплітав йому нові вовняні рукавички, зодягши які, хлоп- чик брав горщика і промовляв:

— Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли (чи кур- чата) сіли!

На півдні України, як правило, кутю несла до столу господиня, тимчасом усі присутні сидячи супроводжували з дію квоктан- ням («кво-кво»). Коли ж господиня ставила на стіл узвар, усі вста- вали і кудкудакали («кудкудах-кудкудах»). Все це робилося для того. щоб гарно неслися кури й виводили курчат. Подекуди цей обряд покладали на дітей, подекуди, наприклад на Чернігівщині, господиня сама імітувала пташині голоси. На Черкащині, несучи горщик, господиня приказувала:

— Кутю на покутю, узвар - на базар, Кво-кво-кво…

А діти їй відповідали:

— Цяп-цяп-цяп…

Прилаштувавши горщик, буючи їх за чубчики, примовляла:

б батими). — Чуб-чуб.. (щоб курчата були чу онов кутею обов’язково ставили на покуті в кубельце, яке

о - , і робили з нийзапашніших сортів сіна. Таке місце ще р св лами, оскільки за християнським вченням Мати Божа ро,

хлібом з дрібком солі. малого Христа в яслах. Горщик покривали р

дилося готувати на вогнищі

в пироги — на торги.

вона підходила до малят і, поску-

[скан 10] · книга с. 14

; сіна віддавали худобі, а частин . По закінченню свят С тней кури і висиджуватись урн | мали для кубел, де м траву клали У купелю для немовлят 7. На Слобожанщині ця Я Сбятвечора мастили долівку у нео рій

крани р нй його під столом. Там воно мало про- . сили п ожнь Гарною ознакою для родини було, якщо у ; качніімйньно спати пес або кіт. У західних областях України до хати вносили плуга або ярмо, столярські причандалля, а в ін- ших — випікали тістечка У формі господарського реманенту чи збруї, обрядовий кліб «Василі», який також ставили ка покуть,

Як тільки на небосхилі з’являлася підвечірня різдвяна зірка (зважелось: хто найпершим лобачить їз, той буде найщасливішим у наступному році), - усією родиною сідали за стіл, на якому ма- ло бути дзанадцять різноманітних пісних страв. Звідги й назва Ба- | гата кутя чк Багатвечір.

Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-зв столу, розмовляти тихцем і не пити води, «щоб у жнива не му- чила спрага». Вставши, глава сімейства поминав покійників і за- прошував їх до Багатої куті. Вважалося, що само у цей час усі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви і поруч клали ложки. Слідом за гослодаре:і всі присутні зиголошували молитву, в якій поетично-схвильовані слова були

звернені до тих, хто “заблукав у лісі, втопився у морі чи не повер- нуєся з далекої дороги»,

Обряд поминання померлих присутній у всіх регіонах. В одних

випадках цям дійством започ. і и дії : атковували вече их — роби” ли це наприкінці її. Госпо - аби Я

ет ди дар поіменно називав імена небіжчиків,

• Хто живий, бесне, хай легко Натомість, за

тай З нами, Хто вмер, той у ямі. Царство їм не” ежиться, а нам легко живеться! лишивши трохи к

• А вдосвіта на Рі уті в мисці, клали в неї чи ПО” З на Різ дивилися, чи не перевернулася ЛО, Що власник ло

жки ескоро піде о цього світу». ву вигол: нам родини. Їм зи я

чили з зали «нині сущим» — усім чле” | в злагоді доче здоров’я | щастя, бажали, щоб гуртом У д калися наступного Рі , еяких регіонах, пере здва. черпиувши

а д тим як почати їсти, старійшини, 28: . жили: пн нав її вгору — єна приплід». Усі ма в новому році п нив зеркин до стелі, стільки изначалиси окота іншої ци ли ро ої живності, га пор бать роїв, зле пд нн. а третя — чн Сни кіли джіл, но в кожному господарстві тримали

Уважно сте

| взяв” Нар ралезу, господар, рот і, не ковтаючи її, виходив на двір ПО” о — наступного року А б зірок мало — “я СПро” і ятки доведетьс чати всі нс, з присутніх п Віч повертався у хату, починали ко ШИТИ істо а о нки куті, ман посмаку” ь За вечерю знову кутею з м. чиїй господер ре рохом чхну в що зважалося доброю ЧОЛІЧНО «дарувань» шмат землі ЧИ

нщень післ

[скан 11] · книга с. 15

якусь тварину, а якщо і Трікня: ечерії переготоранри ор ко сумну звістку. щоб нею напровесні окропити приплід веРанонири рн чат явиє уперше випускали на подвір’я. іні и зиіше діти одпосили обрядову вечерю своїм хрещеним, бабу. | и усі пупорізці (на Херсонщині це робили напере- додні вечері). Матері зав язували у біленьку хустинку книш ані чі, цукерки, і діти» зайшовши до хати, приказували: і рН В о чи мі піль 1 мою

с гра, ; вою чергу клали в хустинку свої припаси, а дітей обдаровували горіхами, яблуками, цукерка- ми або грішми.

Цікаві передріздвяні обряди побутували в Карпатах та на За карпатті. Крім куті, на столі мав бути спеціальний обрядовий хліб — карачун (крачун, хлібець). В одних місцях його пекли вве- чері. в інших — у ніч перед Різдвом, супроводжуючи усталеними їнадиційними обрядодіями. Скажімо, гуцули робили це так: жін- ко. щоб спекти карачукна, одягалася в гуню і натягала рукавицю, бо «гола рука — це бідність, а карачун — символ достатку». Обря- довий хліб стояв на столі впродовж усіх святок, символізуючи зи- пове сонцестояння, Куштували його тільки після Василів, а один зберігали до весни, щоб вийти з ним на перший засів яровини.

На Закарпатті обрядовий хліб пекли з пшеничного борошна. Перед тим як ного вчинити та посадити в піч, газдиня виганяла всіх з оселі і замикалася. Якщо в родині була відданиця, то мати змашщувала їй обличчя медом, потім змивала його, а воду зливала у пляшечку і вправляла в гісто. Саджаючи виріб у піч, припо-

відала: — Як цей мед пече в карачуні, так би тебе (ім’я хлопця) пекло серце за нею (ім’я дівчини), — і при нагоді даваля юнакові напи-

тися цієї води, щоб він уподобав її дочку.

Після того як хліба спечено, батько з сином йшли до току з ве- ретою, нав’язували в неї соломи і заготовляли два снопи — один, щоб розіслати на столі, а інший правував за Дідуха. Потім на- правлялиси до водойми, вмивалися джерельною водою, змочували з трьох сторін карачуна і поверталися до хати. Почувши постуки

в сінях, господиня запитувала: — Хто там дуркоче? - | — Святий дух з калачами та зі свяченою водою, - відказував

газда і. переступивши поріг, оповіщав:— Щедрий і добрий вам

вечір!

Дружини, розіславши біля. лівку не годилося ступати), відповідала:

— Боже! щ є кання господар кидав карачуна до столу, а ладан, Упоо мавши його, кидала назад. Якщо хлібець падав на дол ее розді вилися, чи «не догори сподом, бо це на лихий рік». Подібну обр додію виконували і на Щедру кутю. - рел на батько з сином розстеляли куля на столі, ой му святковою скатертиною; а Дідуха ставили на зроуін ня також прикривали лави й долівку. Дорослі зланій ра дай ни із сіни перевесли і перев’язували собі попереки, «щ

не боліла спинає.

порога якусь одежнну (на голу до-

15

анальним

[скан 12] · книга с. 16

й побутував на рівнинному Закарпатті. Гуц

Такий ЗВИЧА хи інакше. Напередодні Багатої куті госпо святвечерювал” ни не було такого, то з дружиною, котра б з разом із сином (ак тричі за сонцем обходили оселю, тримни ла чоловічу ера ро й куті, а також жарини, ладані м в руках о ни заходили в стайню, робили на одвірках З ку на у зонди крестики і проголошували заклинання і і між ро аціна позамикавши двері, обсипали довколу маком «од і У біля порога клали зубок часнику та сокиру євід вов. і ків». Лишень після цього заходили в хату з «колядником» -о обра | довим снопом. Якщо у сім 1 був син, то перед вечерею він йшов до | потічка, набирав у відерце води й приносив до хати, вдаючи, щонь | се масло. Між сином та матір’ю відбувався цікавий діалог, в якому | юнак намагався переконати матір, що справді дарує їй масло. |!

Сівши за стіл, газда розпускав паска на штанях, «щоб вівці | легко окотилися». До речі, мешканці гір заводили у світлицю й по- лазників - ягнятко або телятко Й намагалися нагодувати його, Ікоді влаштовували символічний обряд частування диких звірів, Повечерявши, зв’язували ложки житнім перевеслом, «щоб не гу: билися в череді корови»,

Такі найвідоміші обряди, пов’язані зі Святвечором на всьому терені України. Не менш поетичними були й ворожіння та закли- нання, Скажімо, хлопець, який не хотів аби до його обраниці заси: році и інші парубки, йшов увечері до млина, брав три скіпки рат С Р ілтону, загортав їх у ганчірку і таємно

нареченої, приказуючи:

ню беся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім’я дівчи» е пускала сватів, окрім мене.

івчата у свою ч

ергу йш ПИВ шись водою, ника 10 прорубу, роздягались і, окро

Кк сеся Я | мість по біжит, так би за мною бігали сватачі! , їгши оселю, див розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі нок чию У вікно, де начебто «має показатися До” уло рум’яним. в обличчя калиновим соком, щоб завжді Ї Святвечо ом , АЛЯ взуття комі м ту чимало повір’їв. Господарі готували Устілки, котрі ового рок)” м на другий , рі носили до Н

Ули ж

• Худобу, котра хво бік, а після Водохрещ обкурювалі ок робили устілки гри На Лівобережній Україні хлопці! г напередодні В сіна, що лежало на покуті, для правого го Хто

й асилі й . Крім того диться поли під подушку, приказуючи: г ніч при тук зчата ми . рисниться. М сла В миски: з ко осуд і виносили його на вулицю» 107 дходил ку одізветься пес, туди й піде заміж: вікон і дослухались: ніщо чули Ь свати, Як Заміж, а коли «Йди? 7) до йо дівчини хотіла побратися г. дині йя и Іслухала, як ведуть себе ца А буде, а коли кричить — БУДУТ? ч посіб, д; 5 ночьи іму чати, пов’язавши вузлами хусти” 3 ліву о Ачебто «палають збіжжя”, г, Різні речі со з них скоро підуть заміж: - окиру, ножиці, чарку тощо М

звомчяобльналь/ іні сами Р ЕР манної

[скан 13] · книга с. 17

тім, зав’язавши очі, по черзі пі ку торкнулась рука, і нара ай ін речі оцочад- | зуаонндннной плен іцано вдачу буде майбутній чоловік, му жити. Вони ставали бе ння ок чананни збе ренні лампадою і свічкою і дивилися на » ь; якщо вона була одна, то це на швидку смерть. Ді цей час гралися на розстеленій долі соломі, імітуючи еще й - машньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. А щоб ня не плакала,— збо будуть цілий рік каверзувати», — Їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Проте забороняли їх їсти на- дворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей день намагалися нічого не позичати, «щоб не жебракувати цілий рік» Ось так непомітно за різноманітними обрядами й дійствами ; стікав Святвечір. Надходила північ, а отже й Різдво. У цю пору соляни виходили на подвір’я і роздивлялися довкіл.

Зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох. ; Місячна ніч — урожай на баштани.

|Ожеледь на деревах — защедрять горіхи й садовина. Скіг іде— врожай на яблука.

ГТній на деревах — на мокре літо і недорід зернових. Чисте і зоряне небо — буде сухе й врожайне літо.

З кубельця витягували сінину (соломину): якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.

УР

си 7 “г

РІЗДВЯНЕ СВЯТО

Один з найзнаменніших і найвеличніших празників ном, го календаря, яким власне започатковується рік, є ниві ристо. зе, що в народі йменують просто Різдвом. Розпочинаєтьс но опівніч після Святвечора між 6іТ січня. У викниня, ме уже мови лося, це була Коляда - свято народження Сонця. я ням В тя» християнства його було приурочено до нарожнуня е Я р, Відтак повсюди в храмах відправляють нічну жу слу і

завершується удосвіта. Першими сповісника літки. Вдосвіта семи-вос

були діти та під- ми кародження Христа ьмилітні хлопчики йшли до ураакнитнкй ві іді і із- віршувати-віншувати, себто вітати родичів та о б два Христового. На Чернігівщині паречузачироти и аку і і ос У , й здійснювали удосвіта Д - щ керу мирно та бос урожаю залишалися в господарстві Д сходу сонця»), казали: ; ям Зі Святим Різдвом будьте здорові! і і и: , ус зозаніт штаємо Й бажаємо здоров я! Фів і, ска

ши іш, ; ро

[скан 14] · книга с. 18

Після цього полазник декламував:

3 Святим Різдвом вітаю.

Всім здоров’я бажаю: Господарю на воли,

Господині на квочки, Хлопцям-дівчатам на гуляння, Малим дітям забавляння…

Менші діти здебільшого оббігали лише родичів і найближчих

| чом». приказуючи:

Я маленький хлопчик, Ізліз на стовпчик.

У дудочку граю, Колядочку знаю.

Горобчик летить.

Хвостом вертить.—

А ви, дядьку, переймайте, Мені копійочку дайте!

Вула Й така форма віншування: підліток, оббігаючи в Різдвяну ніч оселі, показував господарям яблуко. Це означало, що він ба- шкає, оби в них щедро вродила свдовина. Полазника годилося об- даровувати ласощами або грішми.

Загалом віншувальників чекали з нетерпінням як добрих спо- вісників і щедро віддячували яблуками, горіхами, бубликами, а найчастіше спеціально вилеченими маленькими хлібинами ез ду- шею». Вввжалося: чим більше дітей завітає до хати, тим щедрі- шим буде Новий рік, Колядували, як правило, лише хлопчики, дівчатка ж в передріздвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими полазниками мають бути представники чоловічої статі, котрі й ощасливлять хату-гос- подарство, і вже зовсім зле, коли першою провідає хазяїв жінка…

А й пн сто сповіщав хатніх: ІА А НЕНЬ ОББДЕННОМЯ ПРИ

— Христос рождається!

ому відповідали хором:

з Славімо його!

Б Я и зате я паркан о чиє

цектр перенесли з Києва лядок. Згодом, коли релігійний

• до Москви, Синод заборони вати їж, оскільки в Росії подібних пісемь рони»: викону Україні не виконувалась, тому мос не знали. Але ця заборона 8 за зидати слоціальний дозвіл рела цатріархія змушена бу- в якому пропонувалися дувати лише з Богословника.

на цумку дайбожи і запалював мсь, усі сідали ма чів, есвяткувало

УРЧУМ

ісже

[скан 15] · книга с. 19

п першої ложки куті господар піднімав келишок

і меє о ранні но ик Рі Хай Гослодь милує нас

Боже, царство небеєне Унвзнана роц За всім померлим пошли, ; , в небі!

Після цього мили посуд, оскільки наступна трапеза вже мала бути скоромною. Всі з нетерпінням, адже нарешті закінчився ДОВ- готривалий пилипівський піст, чекали м’ясних страв. Тим паче, що в кожній родині до Різдва готували свіжину — ковбаси, око- рок, печене м ясо, холодець та інші традиційні українські наїдки,

Розговіяшись, лягали спочивати. До обіду, як правило, ніхто не ходив у гості, винятком, а відтак і обов’язком, було лише євезти до діда вечерю». Під обідню пору, спорядивши святкові повози, одру- жені діти (син з невісткою чи дочка з зятем) провідували батьків або дідусів. Вони брали з собою три хлібини, кутю, сало та ковба- си, вінок, посвячений на Спася та пляшку горілки. З ними бул: й діти, які перед цим не носили вечері. Батьки з нетерпінням чека ли бажаних гостей: господар статечно виходив назустріч, одчиняв ворота і щедро напаковував сіна для коней. Господиня у свою чер- гу зустрічала дітей на порозі, цілуючи і вітаючи зі святом.

Нарешті з’їжджалася вся родина і гуртом сідала за святковий стіл. Запаливши свічку, господар першим смакуваа кутю, запро- шуючи при цьому померлі душі, а присутнім зичив здоров’я, щас- тя й статків. Так почергово вчиняли всі гості. Наповнивши чарчи- ну горілкою, газда виголошував святковий тост:

— Пошли, Боже, царство небесне й вічне панування в небі всім тим, що відійшли з нащого роду, а нам усім пошли, Боже, щастя, здоров’я, многая літа!

Родинна вечеря тривала допізна. Ніхто з присутніх не згадував сумних історій та образ, бо це трапезування мало «очистити всіх од скверни і об’єднати злагодою та любов’ю». Подібну символічну роль у гуцулів виконува» і обрядовий танок «Кругляк», що озна- меновував Бога Сонця. Не обходилось, звичайно, і без колядок, се- ред яких найпопуляркішою була така:

Ой у полі плужок оре, Славен Ти є.

Славен єси,

Славне сонечко

Ни небеси!

і виголо-

— починалося масове колядуван-

З оживало р а стях України воко було однако-

ни. оправда, не в усіх місцево ко вим Дає кун діги ходили колядувати на Сжжланчірх ма сою. бідській Україні, Поліссі, колишній пеаайоа, ж Я кантом ні — першого для Різдва, з ма західному оди олидувати мя наступної днини. Та все ж першими розпочин

і ь і дорослі. . п б кн гурти складали кун парубки. ж х збто шу, Козу. ни заздалегідь вибирали Ватагу. с р а айв ера Пастужа з пугою те інших реарннаінииуя У зиернувий вовною на: , як правило, али уквнох зай

ни обалвцтовувант солом’яні роги, хвіст і давіночок

Лікар, Єврей, Смерть з косою

[скан 16] · книга с. 20

тощо. Неодмінним атрибутом усіх колядницьких ватаг мала бути рухома звізда, яку носив ватага (Береза).

” Заходячи на подвір’я, колядники спочатку шаушаняи раль ко- лядувати і, коли господар зголошувався, починали за налий ву із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок.

Ой сивая та і зозулечка. Щедрий вечір, добрий вечір. Добрим людям на здоров’я! Усі сади та і облетіла.

А в одному та і не була.

А в тім саду три тереми:

У першому — красне сонце, У другоми — ясен місяць,

А в третьому — дрібні зірки. Ясен місяць— пан господар. Красне сонце — жона його, Дрібні зірки — його дітки.

У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні -діти, їм зичили щастя і здоров’я, а господарству — статків і щед- рого приплоду. Якщо в родині були діти, котрі довго не розмовля- “ли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це “начебто мало гоживити дзвінкий голос», Жінки, аби в них росли великі коноплі, непомітно обливали Міхоношу водою. Якщо в осе- лі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблука- ми чи горїхами. У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, ходили Й дівочі ватаги. 3

Одержані продукти молодь віддавала на «великі вечорниці»,

7. які справляли на Богородицю (8 січня). Це були чисто молодіжні розваги, і якщо на них приходив хтось із чоловіків, то над ним 1 збиткувалися, глузували з нього Й виганяли геть, бо, за повір’ям, 1 Мати Божа еродила сина без чоловіка». Зароблені гроші віддава- і

ли на громадські потреби та церкву.

У селах, як правило, організовували кілька колядницьких ва- таг, ї між ними нерідко відбувалися своєрідні змагання: хто біль-

ше збере дарунків. Але саме ці дійства створювали неповторний колорит і особливу святковість колядування. З Різдвом пов’язано чимало прислів’їв:

й .

Дми не дми — не до Різдва йде, а до Великодня.

Краще Ріадво тріскуче, ніж пекуче.

Обійдеться на Різдво без свяченого, а на Великдень без куті.

Не дивниця, що на Різ і . ) здво метелиця (за різдвяними днями вга- дували погоду і майбутній врожай), й

Зелене Різдво — білий Великдень.

Який день Р іздва такий і на Пет липи бо як пої їздао і у | ві такі по П ра п2 я), бо

іо нніваватагии оон

Наступний по Рі; у їздвові день — свят і шановували його жінки М рин

ніж саме Різдво Х - Вважаючи деінде ще більш знименнішим,

жою. У народі провини оскільки воно пов’язане з Митір’ю Бо- 7 ил і ; ; .

туУВ» оредоювати ь рили, якщо вагітна жінка або її чоловік бу-

цей день, то народиться дитина з фізичними в2- зай

Особливо по-

[скан 17] · книга с. 21

У деяких місцев остях, зокрема на Г і востя» аличині, до сх лалювали у и чної - лалюве | вені Дідуха, перестрибували через ери пря омашню х і і не удобу, оскільки вночі «мають гуля- ло Відтак з поррольнисмі; народинами Сонця християнство ув’яза- один з найбільших своїх празників — Різдво Христове — Христос рождається! — Славімо Його!

НАША МАЛАНКА КАЧУРА ПАСЕ

Якщо перед Різдвом готували Багату вечерю, то напередодні Нового року, цебто 13 січня — Щедру. Вона не мала такої великої кількості страв, але була вельми смаковитою: ковбаси, смажене м’ясо, печеня, локщина і обов’язково млинці як прообраз сонця. У деяких регіонах, зокрема на Поліссі, варили другу кутю, за- правляючи її смальцем. Від того вечеря називалася ШЩеиедрою, а звіден й Щедрий вечір. Не випадково в переважній більшості щедрівок і колядок присутній такий приспів:

Щедрий вечір. добрий вечір, Добрим людям на здоров’я!

Оскільки за християнським календарем це день преподобної Меланії Римлянки, що померла 439 року, то його Й називають Ма-

ланками. Наступний день названо Василями. Народна уява по Одну вельми цікаву

своєму витрактувала ці вже світські імена. д ь версію свого часу записав на Буковині відомий поет Юрій Федь-

кович. . ці «До прийняття віри Христової наші люди вірили у Прабога-

Вседержителя. Він мав чотири сини і п’яту дочку. Доньку ОРЕ -

це наша мати-земля, — звали Ладою. Чотири чор ери Я й — Ад- змій, володар пекла, власне чорт.

У Пр водія ню н— Яр-Яркло — святий

б і сес 3 йси з Прабогом, братами і сестрою; други ккній Юр т етій — Рай, пізніше Іван; четвертий — Лад, або Мир, пізні а Спятовидом і зображали його як ли:

ше Дмитро. Симе Сонце звали Че і вось- царя-богитиря в золотім шоломі, рова ранця коло боку 1 і з а 4 ю білими - й

мим ці. Він об’їздив земл її я Радо»

доньки Лида мала дноє діточок: одного сина пі кати Киязь-Місяць та доньку Весну-Маяну. у рн мила, бо цей Милина, Миланка, за те, що цілому я ой час як її брат-МІ- світ квітами і зеленим листом уквітчала. го ,

С АНЕНОЇ

21

[скан 18] · книга с. 22

зва икрав Ми “сяць був на полюванні, Ад-Гад, лихий нка ни лу : : підземне царство. Визволив ЇЇ З 5 царства і ан й Безсильчик-Васильчик і з нею одружився. Такин п пнурвни Миланки символізувало весну, що вирвалась Р “В Україні не всюди однаково відзначали Щедрий вечір, най- пишніше його святкували на Лівобережжі та Гураванценнт» ори мість для північного Поділля така обрядовість характер пе- | м Мона, Василі та Вадоирактя, разковананнков з новорічним циклом так званого Сонячного кола. Найважливішию з них було дайбозьке свято Щедрого Бога, яке пізніше почало на- зиватись Маланки, або Щедрий вечір, і яким завершуналися Святі Її вечори. і

Сідаючи до святкової вечері, кожен одягав нову .. «‘жевип- рану сорочку і користувався спеціально поміченою спелікою. Пе- ред тим як почати трапезу, господиня просила дітей вийти з хати, а перед батьком, що сидів за столом, клала стільки хліон й пиро- гів, щоб його не видно було (деінде ставили Й житмій сніп) Після щього запрошувала дітлахів до світлиці. .

— А де ж це,— запитували вони здивовано, — наш тато

— А хіба ви, - відповідав неньо,— мене не бачит” 7

— Ні, не бачимо…

— То дай, Боже, - відказував батько,- аби ви мене так завіше не бачили, — і вставши, роздавав усім хліб і пироги.

У деяких регіонах це робили напередодні Різдва. Цікаво при цьому відзначити, що подібна обрядодія існувала ще у слов’ям Ар- кони у ХІЇ столітті. Саксон Граматик так писав про це: “Жрець під час вселюдної служби ставив снопа між собою і народом, і пи- тався в руян, чи бачать вони його. Коли ж вони відповідали, що ме бачать, то він бажав їм, аби наступного року його за пирогами з08- сім не видно було»

На Гуцульщині перед вечерею влаштовували есвято печі». На- передодні її прибирали, білили і прикрашали, «бо цілий рік вона робить слу жбу, а на Василя іде у танок і віддається», а щоб їй «Не тяжко було танцювати» — з неї знімали всілякі ряднини, не спа- ли на ній і не сідали, а лише засипали овеє єна коровай, як на ве- сілля, аби маля чим коня годувати, як їхати в місто на герць».

Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, щоб «Но-

вий рік зустріти в мирі та злагоді». Між тим хлопці, котрі недавно невдало сватялись і

1 отримали гарбуза, вдруге засилали сватів до обранок з надією єна благословенну згоду».

• Тим часом біля вікон вже чулися дівчачі поголоси та щедрівки. ерєважно щедрували лише дівчатка- підлітки, іноді юнки. Вони, як правило, не захадили до хати, залишаючись під вікнами.

У давнину на Київ і і ау ? щині побутував дуже цікавий обряд «кози»- Підлітки 12—14 років збирались у , ні

ватати і вибирали поміж собою Коз : ра ; иа Роки, Да по рани спеціальні маски, Як добре темніло, у » де було багато дітей. Оди б у і мВ вікна і гукав: дин з товариства підход

и — Дядьку пустіть Козу а » зу до хати, бо амер: Ї Ненко пе змерзла!

РЕ тій Козі розгулятися — тіс и . г фосподар. У ся — тісно в хаті! - - відкичував

— Та пусті і Пустіть, бо змерала! — тричі повторював Козовод. РАМ |

1

і

|

[скан 19] · книга с. 23

Та я вже пустив би : « але що а дядина ск я Будьте ласкаві, — звертався Коасвод й р дино, бо Й козенята померзнуть! Метан прі нка вдавала, що вже пі: т несе У зно, діти лягли спати, дата помащена а В пустіть нас. М-е-е..

• Та ідіть уже, йдіть, тільки і а рання, добре співайте, Першим заходив, вед б учи за собою Козу, Коа: Кіт. решта щедрівкиків. Знявши шапки, ета ою бій ко вол починав: ужити

го зголошувалась

Нутє, панове, Нуте, мурове. Поставайте в ряду. Я козу веду!

маз Котом в цей час підтупцьовують в такт гісіі, з діти сми- г їх за хвости та вуха. Хор заспівує:

Наша козиця Вже стара птиця, Нещодаано з Кигва. З довгоми кісьми: — Ногами стопчу, Рогами сколю,

І Хвостом замету!..

Кози тим часом падала, задирала ноги і вдавала, що мертва. т й обнюхуван, крутячи хвостом. Хор співав далі:

Треба козиці три куски сало. Кіт:

Мяу, млу … сала!

Щоб коза встала.

Хор: Ой устань, козо, Та й струсися. При цьому дому. По господарю Ізвеселися!

Коза нараз схоплювалася і починала танцювати під хоровий

спів:

Ой слухай. козо, Де труби гудуть, Там млинці печуть, То і нам дадуть!

ла до печі, абнюхувала Її, а хор продов-

Метка тварина підходи

жував: Хазяїн іде. пожиток несе.

Перший пожиток — Мірочка гречки, Другий пожиток —

Мірочка жита, Ме г ль. Й ро

[скан 20] · книга с. 24

Третій пожиток — Решето вівса,

Та й щедрівка вся! За ці щедрівки — Кварта горілки,

А з цеї мови Будьте здорові!

Всі, поклонившись, рекли:

• Будьте здорові з праздником!

Старший Козовод, посіпуючи Козу, наказував:

щ- Кланяйся хазяїну й хазяйці та їхнім діткам! — що вона й робила. Й

За таку виставу господар обдаровував юних віншувальників ) пиріжками чи грішми, а Кіт тим часом біг до господині:

— Мяу, мяу, дайте ще сала, щоб Коза брикала! 4

— Так, так, - встрявав й Козовод,— дайте, дядипо, сала, | Кіт здохне!

— Нема сала — миша вкрала! — відказувала господиня.

— Сало погасло! — додав господар,— не звикайте до сала, бо й нам мало! .

Але наполегливий Кіт усе ж добивався свого. Після цього всі прощалися:

-» Прощавайте! Дай, Боже, щоб того року діждати і вас по- шанувати!

Але головні святечні дійства належали парубочим та дівочим Маланкам. Хлопці вибирали з-поміж себе найудатливішого витів- ника, перевдягали його в жіноче лахміття — це і була Маланка. Крім Маланки, вибирались і інші персонажі, які мали звеселяти народ своїми жартами: Циганка чіплялася до всіх перехожих, щоб поворожити, Циган пропонував обміняти коней, Ведмідь за- прошував у танок, Коза грала на скрипочці, а цибатий Журавель вкбнади на бубні. На таку виставу, бувало, збиралося усе село. ері ли вона недовго — ватаги розходились по оселях, де бу: нки дб жк, ря ватага робила шарварок. Особли

ідзначалась Маланка — вона розкидала сміт-

тя, заг об ві

ти ни піді 6 еле прощена лам за о. завбачливі го і і -

вали всяке как сподарі заздалегідь прихову |

рське начиння «ві і ї У цей час приспівував: «від біцевитої Маланки». Гурт

зних Маланка качура паисла, оки вечірня зоря не погасла. й як вечірня зоря згасла, в аша Маланка качура напасла… іддерузвавш і і

ня рум зши міхонощу, хлопців запрошували до столу. Серед зодягнена у засіяно о були тільки дві персони — Маланка, б нкрубна юнка, ни якій були молодої, і Насиль — перевдягнена зни жи ; жупан, шаровари у хи. ли пі У від парубків дівчита не зах канаилечия й під вікнами: одили до осель, а щедрува

ОЙ та учора ізвечора

а ав Маланка два качура. й

[скан 21] · книга с. 25

Ой пасла, пасла, загубила, Ішла додому. заблудила.

Ой приблудила в чисте поле, А там Василько конем оре; — Ой ти Василю, Василечку, Вивєди мене на стежечку, Буду тебе щанувати, Щонеділеньки прибирати, Щонеділеньки прибирати,

За головоньку затикати.

Господарі виходили а хати і ощедрували скарбника грішми — «Маланці на вінок».

Олівночі дівчата закінчували щедрувати, оскільки наступав Новий рік, а позаяк закінчувався Щедрий вечір. З цього приводу дослідник новорічної обрядовості С. Килимник лисяв: «За віру- ванням наших далеких пращурів у ніч напередодні Нового року Щедрий бог сходить з неба на селянську ниву, в селянську хату, в господарство, до худібки. Його зустрічають у хатах дід-Ладо та духи померлих, що прийшли з поля й лугів і є у цей чає у Дідухо- ві-снопові, на столі у сіні й на долівці у сіні соломі. Цей Щедрий бог усе бачить, усе чує, усе знає, але його бачать лише Ладо та ін- ші духи померлих та ще худоба, бо Багата кутя була присвячена Богу-Сонцю та духам Ладам, головне, як подяка за минулий уро- жай. У цей вечір прощають Коляду й цей вечір уже не Святий, а Щедрий вечір».

На особливу увагу заслуговують і діночі гадання. У різних міс- цевостях України вони різні. Наведу найбільш популярні. Дівчата стають біля плетеного тина і рахують палиці тричі по дев’ять: якою буде остання, таким буде чоловік рахуючої — товстим чи тонким, струнким або кривобоким; якщо кілочок сучкуватий, то буде конозистий характер, без кори - бідняк, з корою — багатий тощо. Крім того, лічили палиці і попарно: якщо в кінці тину зали- шалося непарне число — заміж не вийде. Деколи розкинувши ру- ки, охоплювали штахетини і лічили їх, приказуючи: «Вдовець- молодець»: на якій зупинялася лічилка, такий і буде вуджений:

Після гадання вибрані палиці дівчата несли до ополонки й КкиИ- дали у воду. Вранці бігли дивитися; чию палицю вода знесла, та вийде заміж. Дехто з дівчат виготовляв три палички — за а сіна та дерева і також кидали у ополонку: яка з них на грамі крутилася, такий буде майбремо варене очеретяна — бід й

ерен’яна — тесля, а зі сіна — багатий. ; , й “Було й бі дівчата виходили на вулицю 1 Бий БулЕ З з рин першою зустрінеться: якщо пес, то суджени я , життя собачим, якщо вівця — тихим ! ни що їх кількість пар-

Іще рахували поліна, прикесені у нині сна. брали наннане на, то скоро бути весіллю. Потім, зажму| налий о з Кроройййь ня одне з них: якщо поліно має КОРУ, и беа ко и РМ криве — бідний ситий, гарний і добрий чоловік. зоотР ная: якщо з колос- ти поганий. Або ж витягували Зі - сн буде щасливим. Ввечері ком та ще Й з зернами — подружнє и зерна, я вранці дивилися: йшли до воріт і насипали ло три “ен жиятя буде щасливим, і якщо зерно ніхто не чілав, то род

нивпаки. 36

ПРИ

[скан 22] · книга с. 26

Лягаючи спати, клали лід подушку гребінця і нашіптували: — Суджений-ряджений. розчеши мені закону Хто присниться, З ТИМ і випаде пОШЛЮ итись. Перед сном клали на тарілку з водою кілька цурупалків з віни- : п указуючи: . , М ВР еджений-ряджений, перевези через місток! Якщо вранці пурупалки пристали до вінця тарілки, то дівчина иться. побереться 3 тим, хто присни Жінки виходили до хліва і дивилися, куди головою лежить ко- рова: якщо на схід, то отелиться вранці, на південь — удгнь, а ва :щівніч — то ввечері. Й

• Народний календар у цей день поповнювався нов ми прикма-
• тами.

Якщо під Новий рік добрий сніг— сій гречку.

Сильний мороз і падає малий сніжок — на врож. адоров’я людей і тварин; коли ж тепло і без снігу - на неврожай і хво- роби.

Який перший день у Новому році, таким буде 1 р’к.

Багато пухнастого інею на деревах — до врожаю зернових і доброго медозбору.

Якщо тварина ляже головою до сходу — на врожай, до захо- ду — на недорід.

Діти клали в один батьковий чобіт кусочок хліба, у другий — вуглину. Натомість він просив подати правий чи лівий чобіт: як що випадала вуглина, то ріх буде голодний, а хлібець — щедрий.

Якщо на Маланки відлига, то чекали теплого літа: «Яка

Меланка, - казали з цього приводу, - такі Петро з Павлом» «(12 липня).

а

я 5

й - о ХОДИТЬ ІЛЛЯ НА ВАСИЛЯ

Новий рік завж : ди був бажаним святом і і пов язували кращі сподівання, фари оса пинну

злагоду, щедрий врожай зерно. завбачуввли добробут, родинну зпоров’я у людей. зернових та садовини, приплід худоби, оч протягом тис ітьх “Ування ний пет чотири рази зміщували в часі Новолі” УтЯМ сриетиньх : дайбожичі святкували його весною, з прий- : . сим стилем (13 ніна ра ні на осінь, пізніше на 1 січня за ст8” лом), загальни обрядо к. с.) і, нарешті, на 1 січня за новим сти” им здавна а зість залишилися більш-менш сталою. Так вового року, тобто нано найлищніше святкували налередо. У очі, М і Аійним, оскільки для р; Цей чис наші пращури вважали чаро-

віру кут просити у святих ее розвидняється небо і «нони мО” Ва вино, каменя на кд , що їм заманеться

РАДУ УР

з

16, а глини на мед». : перетворення води і

[скан 23] · книга с. 27

Про цікаве вірування, що побутувало, н: відомий дослідник цього краю М. М

ме взимку росте відома на Україні рослина — нечуйвітер, яку ши

а Полтавщині, писав аркевич. Згідно з повір’ям, са-

роко використовують з лікувальною метою. стивість вона має напередодні Нового року. «тільки незрячі, котрим нечуйвітер коле очі» дям “щасливо переправлятися через рік».

Торяни Карпат відзначали Новий рік по своєму. Господиня опівночі. одягши чоловічу шапку і взявши порожнє горня та хліб, йшло до джерела, тричі занурювала посуд у воду; наповнивши його ущерть, верталася до хати, змащувала мокрою хлібною мякуцікою чоло усім присутнім і приказувала:

— Абисьте були такі величні, як святий Василь!

Після цього клала у горнятко срібні монетки і вдосвіта, коли дітлахи збиралися на посівання, давала їм вмитися цілющою дже- релицею, аби велися гроші протягом року.

Від Різдва і до Василів не годилося замітати хати та виносити з неї сміття. Це пов’язували з тим, що протягом тижня до оселі по- вертаюься всі добрі духи-покійники, які після Святої вечері зби- раються ня покуті біля Дідуха та Снопа-раю, а також на сіні, кот- рим притрушують долівку. Щоб не викинути разом із сміттям доб- рого духа, тобто своєї «долі щастя», люди Й не замітали осель.

Опівночі селяни виходили на подвір’я слухати, як Новий рік проганяє старого. Вважалося, що найуважніші можуть почути лайку між ними: старий рік хоче забрати з собою все, а новий на- магається віддати лише «лихе». Послухавши, господар повертав: ся у хату і в’язав із соломи та сіна три в’язанки. Одну ніс до клуні, інші на подвір’я та в садок (це ж робили із Дідухом). ТГідпаливши їх,— а сюди скидали й сміття від уперше заметеної хати,— дим спрямовували так, щоб він обкурював фруктові дерева, “аби добре

одили в новом оці і не побив їх мороз». Й

Р Пнаноріянийй є вона віддавна вважався священним — Він дов ляв усі торішні злі сили, очищав людські душі від скверни. Па того, разом з димом відлітали до сонця Щедрий бог та вн да, що переселялися жити в поля, В цей день тво чого не по: бути чемними один з одним, не сваритись між собою, н аеро зичати, а лишень веселитися. Щоправда, де-не-де “р іялі юю виносили на подвір’я лише вранці. А на Західному Полити ної, жімо, протягом тижня хату замітали «по пн підмітали до по- середини до порога можна було виносити, а те щ.

і і і; оріт і і ого підпалювали біля в кутя, зберігали до Василів. Уранці інн я тка

на жонанцні пиреобінйуюоию б їйти в Новий рік!» Потім на вогні залишилася, а нам чистими рат через нього перегонили й домашню ХУД долу вадам Ді Уночі напередодні Василів, як яже притужно о фан а йшли в садок і розігрували цікаву ер кових чоботях та шап: дерево, яке погано родило, а хлопчик У бать ці розмакував сокирою. — Не рубай мене, буду вже Родит прохалиа сестриця. — Ні, зрубаю! — літа? — Побійся Бога, 5 — А н зрубаю і нове висаджу

Проте особливу вла- Її можуть відшукати . Вона допомагає лю-

и! - жалісливим голосом

лого лякав братик. Чому не родило мину

не рубай! Я вже вродю…

27

завабанавйвивато

[скан 24] · книга с. 28

— Останній раз прошу: не рубай, ось побачиш, як вродю ц року! - ва Й

1- Ну, гаразд, гляди ж мені, - погрожував сокирою юний го. подар.— Не защедриш цього літа, то наступного обов’язково зру-: баю! , 2 ,

Так учинивши з усіма деревами, їх підв язували житніми пере- веслами. В родинах, де не було дітей, подібний діалог відтворюва. ли чоловік і дружина. і

Непомітно пустіли околиці, але ненадовго. Як тільки закінчу-! валися «латки» — спільна вечеря, яку справляла молодь на отри- мані від коляд та маланкування продукти,— селом знову розноси: лись голоси: дівчата йшли ворожити, а хлопці тим часом «крас- ти» ворота, брами чи, навіть, корів та каней. Якщо господар не зумів уберегти своє господарство, то мусив відкупитися могоричем за потрату; натомість, якщо упіймав парубків на гарячому, вже вони мусили пригощати власника оселі. Так тривало до самого ранку. - М

3 приходом Василів починалися нові обрядодійства. Оскільки, за євангельським вченням, у цей день Христові зробили обрізання, то не годилося нічого різати. Але найцікавішими були новорічні

засівання осель збіжжям, ядже Василь є покровителем землероб- ства.

У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було — здосніта. Батьки будили своїх синів. Зодягшись у святкове вбрання, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном і, стявши перед об- разами, засівали спочатку власну оселю:

— На щастя, на здоров’я! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем!

Батьки ощедрували юних посівальників грішми і тоді вони, починаючи з крайньої хати, оббігали сусідські оселі. Кожен нама- гався щонайпершим засіяти і отримати найкращий подарунок.

Тим, хто спізнювався, давали лише млинці та пироги, Найпохідні- шою була така засіваночка:

Ходе Їлля

На Василя,

Несе пугу метяную. Туди махне

І сюди махне:

У лолі ядро,

А вдома добро. Зроди, Боже,

Жито, пшеницю, Усяку пашницю!

п очасти першого посівальника господиня сидовила ни порозі

ії роззували, щоб «вдоми ” сом йшов з ноейноу краще кури неслись», н господар тим ча

ю до сі і зг скорше нестись». до сідала і згонив курей, аби «починали

Крім і товариства, Воло сийн ня були й гуртаві посівильники — так звані / Ж али з-поміж с Ніко - чі колнаньго посівь і між себе уретрі На Черніг івщі ‘ядь же у нас та поси , приказуючи: 5 ь, , М сю си, качки, рої та староснії дь, щоб усе добре садилось: кури,

нанні однім У

іо

[скан 25] · книга с. 29

У тих родинах, де не було дітей хлопчиків і понували еобмолотити Снітерайня господ , Посівальникам про- 2 иня застеляла хати ряднину, а господар клав снопа й вручав одному або пучирноі гачаноуи качалку та макогона; вдаривши кілька прий баки лосках, р оту припиняли, Натомість газда ставив Сніп-рай чі покуть, де він перебував до Голодної куті, а обмолочене зерно ді ніє ли Господу й сусідів, ін дольку тримали для весняної сівби, а решту війдаваля ч- і, й ли вона отелиться. ра ше Якщо діти засівали удосвіта, то вдень це робили дорослі одві- дуючи один одного. Але вони не засівали оселю, а притрушували господарів, приказуючи:

Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, На щастя, на здоров’я та на Новий рік,

Щоб уродило краще, як торік,—

Коноплі під стелю, а льон по коліна,

Щоб вас, хрещених, голова не боліла.

Будьте здорові з Новим роком…

Господарі намагалися зібрати все зерно від посівальників і лід- годувати птицю, «щоб краще неслася та справно вилуплюнвались курчата».

Вдень на Новий рік селом ходили ватаги — «перевдягнені ман- дрівники» (на зразок Маланок). Серед них обов’язково був Василь, Маланка, Дід та Баба, Циган тощо. Вони брали з собою козу, коня, плуга чи рало, серпа та цурку. Заходячи в подвір’я, вчиняли ново- річний засів: орали і засівали сніг, а потім волочили. Зайшовши до оселі, вчиняли ріаноманітні жартівливі дійства — кропили присутніх водою, розмальовували комина, мастили глиною госло- дарські речі, «розмовляли» з піччю, замітали навиворіт долівку, вчиняли «сварки» й «мирові», а наостанок вимагали могорич. Не- рідко в хату заводили справжніх коня чи козу. Присутність цих тварин цілком зрозуміла: коза у наших пращурів синідотізувать добробут і врожай. Згадаймо: «Де коза ніжками, там врожа

стіжками», а кінь уособлював силу й вірність. | Обряд новорічного засівання прийшов до нас із донравтианою

ких часів і вірувань, адже наші далекі предки відзначали баню

гування весною — напередодні посіву зернових. Тому переважна

більшість символів і дійств досі зберігає прадавнє, дайбозьке ко- ріння.

З Василеним дкем у народу суголос Василів вечір додає дня на КУРЯЧУ ніжку.

ні численні прислів’я:

й шаг. На Василів вечір день прибуває на курячий ш

Василів вечір додає дня на курячу ніжку. и крадуть місяць.

я на барана скік. в полі урода.

На Василя вечір відьм На Новий рік прибуває дн На Новий рік погода — буде Старий рік у ноги - Новий У

порогя.

[скан 26] · книга с. 30

ТІКАЙ, КУТЯ, З ПОКУТЯ

! | Завершальним акордом різдвяни-новарічних свт й им: кутя, голодний Святвечір чи друга тя іа тт брані ня. Як ви знаєте, майже на всій території Україн” РНЕРЕАНИХ ДВІ Багату (напередодні Різдва) та Голодну кутю, шеариоцю, в і нн регіонах, зокрема ка Поліссі, була ще Й Щедра (в череддень Ново- го року).

Шодо назви «Голодна кутя» є кілька думок. чом. декоцеуан

вважають, буцімто походить вона від того, що протягом дня, аж | доки ввечері не посвятять воду у церкві, люди говіли. Це, на мою. думку, звучить не дуже переконливо, оскільки таї вчиняли 1 на; Багату кутю. Більш ймовірним твердженням є те, що на другу Ві- лію вже не закликали вечеряти стятих душ та Щедрого бога - звідси Й назва Голодної. і Як і на Багату кутю, на Голодну готували лише пісні страви, : але в меншій кількості, Що стосується обрядів, то слід зазначити, що в різних регіонах України вони дещо відрізнялися один від од- ного, а подекуди навіть були протилежні. Скажімо, в одних ви”. падках Дідуха спалювали на Маланки, або вночі чи вранці Ново”,

го року, в інших - частину обрядового снопа тримали до Голод- ; ної куті. Як тільки споночіло

ЧО , Його виносили на толоку або в садок г підпалювали, «щоб теплий дух накликав весну». Потім дівчата збирали попіл і у

Р розсівали його на городах, «аби огірки родили»: | - НК Р квах робили відправу і святили «вечірню воду | ей з значно корисніціою «від всякого лиха», ніж навіть

г ка». Для цього готували спеціальні коновки, пишно

господар робив з кільк

райня ох колосків чи цілющих трав кропило, на” крейдою і А яченомі водою і разом з сином, що запасався скроплював Б дили всі гослодарські будівлі: там. ж й ю і і | шмат пиріжка. Подібне оби шток малював хреста і відкушувай | и, плугами, Поті рчалий ю хату, скроплювали свяченою 89” ки, і так само ставили на них хрести а. Р СОМ усіх Святвечорін господ кни рав | розмішанши їх а борошном б ї ла худобі святу їжу, :

приказуючи: ли здоров - пяд люча буді, як земли, | б кр Удь, як ци весна, що йде до нас, ) й інших регіони п яка лиха сила не вчепиться до тебе! і пиріг хлібину сон П. Чубинський, пекли Св” РеСТ, Ї ввечері йш , якій зверх ‘виліалений :

“оХто йде? ли до стайні, розігруючи бі вул і

А и такий діалог:

ПО Що несе?

го Ширігі

[скан 27] · книга с. 31

‘яшги, розламували й ;

РАДІ В ЙОГО і ві -

Шасічники одвідували п анади худобі. ною водою, малювали хрести | о пн вулики свяче-

— Мухи Божі, горопахи ці :

,. цілоденні, здоровимо і - святом; зиму виганяємо, лихі сили в голоді вас усі ми зі водою та сонячною крейдою від усього зо уза вас святою ки, ви мухи Божі, кроплю ваг, хрешу чн про обороняємо… Бджіл- щоб в обійсті сідали, мед збирали Ї обоє Рено на то на мед —

ха ; ’ г

Залишки від куті віддавали курям, «щоб пани лом вважалос ми «щоб добре неслися». Зага-

? лося, що на Богоявленський вечі оратакити й, б й зр не можна голосно мл Ан урей, бо як почує сусідка із злим оком, то подумає про седе: «є Гвої кури, мої яйця! : оуначо

Пон УРИ, мої яйця! », а тоді птиця нестиметься у Її сідалі.

отім в окремий горщик складали недоїдки од вечері — «по три ложки для долі». Її віщуватиме той, хто останнім прийде з Нердану, себто з Водокрещ. А тому всі, хто наступного дня йшов до річки на посвячення води, наматався якнайшвидше прийти до дому.

Як і годилося, вечірню трапезу починали і завершували кутею. Під час вечері влаштовували цікавий обряд «закликання морозу». Як відомо, хрещенські морози під цю пору досягали апогею. Перед тим як почати Їсти, господар брав ложку куті, підходив до вікна (ноді прочиняв кватирку) і тричі проказував:

— Морозе, морозе, йди до нас куті їсти!

А після паузи знову:

— Не йдеш? То не Йди ні ка жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!

Іноді хазяїн виходив на вулицю | запрошував:

— Морозе, морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь наших

коней, биків, курей, свиней, жита і пшениці! А якщо не йдеш, то

йди собі на жіноцьку цибулю! , Особливо захоплюючим це дійство було для дітвори. Вона при-

падала до вікон і на всі голоси запрошувала мороз на вечерю. Після цього починався інший обряд - «проганяння куті» (де-

не-де це робили на Різдвяний день — 21 січня). і зма трат

когони, одні члени родини виходили на вулицю 1 стука-

у ворота і тини, вигукуючи: — Геть, кутя, з покутя, а ти. Інші брали горщики, в яких варилася ми и

саме, розбивали їх об ворота- Не ані ЗНО, МЕ

вони постукували паличками в причілк Тікай, кутя. ІЗ А ти узвар — 94 Лаляниці. лишайтеся б А Дідух - на тера, ух. Щоб локинутги КОЖУХ:

ил лі були мисливці. о Дніпровських порогах, зазначав тю а рожці після вечер! виходили - омятили на стрілянину, а наступного ДНЯ- люва:

ли з пушок». батьки “підсма По завершенні обряду наро ів не Взявши головеш-

: - вовкі

ли чуба» своїм синам, зщоб зі

узвар, іди на базар!

я, і, проказавши те ж і діти. Вибігши, акликали:

покутя, іди на базар. ся на полиці.

и по три постріли. На И, Новицький: «Запо- ок і вчиняли ГУЧНУ Йордані воду, пали”

Якщо в се

аняння куті» боялися”.

[скан 28] · книга с. 32

оторкувались нею до кінчиків волосся. Чи не звід

ку у руки, ДОтор бачив смаленого вовка» ? приказка «Ти ще но ро те, що напередодні Водохрещ, як

Існує чимало пере оку, Бог дає тваринам людську мову. Їх ми івитережанно сова» В. Гнатюка, М. Драгоманова, О. Воропая та знаходимо у збірниках | - Гнаті ; ку ак ої нан дбавоать інших дослідників. Найпохідніший вар о ної худоби між собою під час годівлі її господарем. ка прислу- хатися, про що ведуть мову без’язикі воли, а робити цє великий гріх, то можна почути про свою переважно нещасливу долю. Зо- крема, скільки залишилося жити хазяїнові. У збірнику. що його уклав В. Гнатюк, мовиться, що газда знехтував такою засторогою, і те, що він почув, справдилося: «Нам добре В нашого господа- ря.— мовила одна до одної тварина, - але ми його завтра повезе- мо на цвинтар…» Тому люди ввечері на Голодну кутю намагалися не затримуватися у корівниках лісля того, як наповнювали ясла.

Таким чином обрядом «проганяння куті» завершується один з найпоетичніших і найцікавіших святково-обрядових циклів — 4 різдвяно-новорічний. Відтак зимовий перепочинок вже закінчу- і вався — селяни нилаштовувалися на близьку весну, майбутні вес- няні роботи і врожаї. Тому і примічали: як на Голодну кутю тем- 1 но, то вродить гречка, а коли яскраві зорі — буде щедрим приплід на білі ягниці. Жіноцтво тим часом думало про рукодільництво —: «адже треба поспішати шити, прясти, ткати, бо скоро Великдень».

Та й робота не чекала: до початку весни треба обов’язково наготу-: вати нового полотна.

— Тікай, кутя, з покутя! — празникуванню прийшов кінець.

ТРІЩИ НК ТРІЩИ А ВЖЕ МИНУЛИ ВОЛОХРЕЦІЇ З церковних в ляться 19 січна

Рано вранці лометрів, —

запам’яталиєги шуіщо пранс , Богоявлення господнє. ньому селі, шість з гаком кі: їж, ми родиною вирушили на п їз собою трійцю — вичурно взяли бутлика, в я похідну ки:

по ма Водохреща 77 до церкви, що в сусід зодягшись У святкову од

ними й суворими. Доро: ки. порипування снігу: ну», щоб запастись на

воробах, змазували су: діль при пологах, дитя- лись, скроплюав:- .

ршому наснкшомуї З

[скан 29] · книга с. 33

РЯ

засіві тощо. У кожній хаті протягом рок під образами пляшечка з йорданською водою. | що цікаво:

ніколи не застоювалась, завжди була свіжою і п о: вона вжитку. ридатною для

Аж ось і місток через Кам’янку. На ши жу жецном водам возвеличувався хрест, що його випиляли сільські парубки з льоду й прикріпили в сніговій ий віював острах — облита буряковим квасом фігура пен скроплена кров’ю. Поруч з хрестом стояв престол, також зрьблюх ний з льоду й обвитий сосновими гілками — це були так звані «царські врата».

На відправу в церкві ми припізнилися, і процесія, супроводжу- вана священиком та півчою, вже простувала до річки. Статечні люди несли хоругви й дерев’яного хреста. Я та Й усі присутні уважно стежили, чи не пролетять поперед хоругв птахи, бо за по- вір’ям, якщо з’являться горобці, то буде велика смерть на дітей, ко- ли ж граки — на молодь, а гуси — на літніх людей. На наше ща- стя, все було спокійно.

Довкола ополонки вже стояли люди, чекаючи на відправу. Пі- сля молитви священик, нахилившись, тричі вмочив у воду срібно- го хреста, а дяк прихилив свічки. Хор тим часом заспівав вели- чальної «Величаєм Тя, Живодавче Христе».

У цю мить над нами один за одним випурхували голуби, що їх спеціально принесли селяни. Зробивши кілька кругів, вони полеті- ли геть, а мисливці, що прийшли з рушницями, вчинили несамо- виту стрілянину, Од несподіванки я позатуляв пальцями вуха. Ненька нахилилися до мене, прошепотіли: |

— Дурненький, не бійся. Це так треба, щоб застріляти Коляду. Патрони у них пусті, лише наповнені клейтухом. Дивися, он таРЕ вже піймав кілька шматків паперу — «то для бджіл добре, що

чужі не заїдали». об

Озвичаївшись, я побачив, як люди кинулись до проруму про якнайшвидше наповнити посудини цілющою и орної мама не чись між ними, я також намагався не відстати. а

схопили мене за полу: іку впа- — Обережно, бо там слизько. Не дай Боже. радиннрреїня від

деш. Колись тут такий випадає збе і

льо йшли біля греоль- | дом, аж весною зна наб

У мала обов’язково стояти

ли нетерплячих па-

Кільки чоловіків, стоячи біля нів ЧИ вбік, тут же посмаку- ломників. Набравши свячениці. - и цією ж водою очі — «щоб

ні слова» Та лоба а біцяли, що обітруть

вали нею, а потім ненька змастили М

добре бачили», вуха — аби чули тільки гафі

“щоби мудрою була голова». А вже здо

Ще й тіло, щоб адоровим було, як ВОД ДИ тримаючи в руках за- Через деякий час до нас підійшли !/ та и жна ана

палену трійцю. Три вогники, положливо о ом. Тим часом

ному повітрі, віддавали приємким ий екачили у воду. за”

біля ополонки, роздягнувшись» два ери мокре тіло, що лару-

нурились по щию й тут же вилізли. Си додому: ну дізнався,

вало на морозі, надягли одіж з 1омі «бо в цей день крестилк

Що той, хто скупиється на Йордана -

и, некнаюто: дайог зх зорі здна за одною Йдучи назад, я помітив, що Не? ”

Чити. з

обганяють дів-

[скан 30] · книга с. 34

: ї і то.— Хочуть як.

|. Бачте, як послішають, усміхнулися та Х авонінв вийти заміж. Яка перша принесе додому свячену воду, та матиме інет дуяле ко з татом одразу ж обійшли тік і корів.

Не заходячи 8 97 Мана тим часом виставили на стіл пісні стра: вн оо дух залогкотав нам ніздрі, адже ми ще не їли. Скущ. боби ще раз свяченої ВОДИ, сіли за стіл. Тато при цьому ска. а Ну що ж, сьогоднішним днем проводжаємо зимові сн, Дай Боже, діждати при здоров 1 та злагоді їх інаступинтї о року

Спочатку скуштували піских, а потім і скоромних г. рав. Тато з мамою з цієї нагоди підняли тост, а мені залишило” 7 хоринути у сумкі спогади, що так швидко зійшли ці веселі різдво новоріч- ні празники — З коЛЯДКами і щедрівками, з вертептелми дійства- ми: Колядою, Маланкою, Козою, засіванням, Дідухом, проганян- ням куті і закликанням морозу на вечерю, всілякимі ворожіння- ми та прогнозуваннями..,

Усі ті дійства, що запам’яталися з дитинства, на все життя за- лишили незгасну пам’ять про загадковий і дивовижний світ, каз- кову феєрію, оповиту високою поетикою духовного самоочищення.

Стосовно походження свята Водохрещ, існує кілька думок. Одні дослідники, зокрема 0. Воропай, вважають, що Йордан — «це чисто християнський звичай, що прийшов до нас в Україну із християнством і зайняв одне з найпочесніших місць серед тради- ційних свят нашого народу». Натомість С. Килимник дотримуєть- ся думки, що це свято, певною мірою, випадає з різдвяного циклу, коні осторонь. Воно сягає корінням у дайбозькі часи і було гнанню ми та вшануванню і святителю давнини — воді, ВИ”

Справді.бо, цілий уванню і прискоренню приходу весни». || йти оренйнар х обрядодій — освячення води, випус” ппропраейняриьом ми ахів, езастрілювання Коляди» як злих |

: увати поворот сонця на весну. Зрештою,

освячен - й о ня води — обряд безпосередньо дайбозький, але його пер”: на назва «Водохреща» пізніше

замінилася на християнську жать | ристи : кол меле на назву річки, водою якої хрестили Ісуса. Попе- під 1148 бом, де ми знаходимо вже в Іпатіївському літопису і безліч легенд кари чейтерльа (8 Неділю по Водохрещахе. Існує “є ся у вино», про те що У дрон те, що опівночі звода перетворюєть” | » “бі Дніпра скодилося майже все ьому Києві щороку на Водохреща дО

населе чення води, а найспритніші елення як на велике свято — ОСВЯ”

одразу після дійства, юнаки прагнули неодмінно скупатися У процесі

кана ва створився своєрідний сим” ємо чимало ускла вченні витоків того чи іншого

баки перчношенни мітологічних 07 христимні пУрія, Миколу, Вацнлія, 1я их нано мітології». .На “вині цього свята говорят» п нях ЧІ, наприклад, існував зви і м своїх дівчит до ополонки, 9

[скан 31] · книга с. 35

ся умила і красна була», а вінших міс йшли до річки вмиватися.

Цікаві обрядові сюжети зафік України і П. Чубинський, До поксував панни губерніях лоскати у воді білизни, «бо там чорти сидять і ня не по- Вважалося, як тільки священик опускав хреста Ук внепиунояь, біснувата й нечиста сила вистрибувала геть і те о вся доти, доки котрась із жінок не приходила прати, Тоді вони ану пірнали у воду. Тому протягом тижня по Водохрещах жінки ж ходили з білизною до річки, «щоб більше вигибло нечистої сили од йорданських морозів». Загалом до Водохрещ — протягом усіх трьох свят — жінки не ходили й по воду: це мали робити лише чоловіки та ларубки.

По обйгі на Водохреща, як уже освятилася вода, на Лівобереж- ній Укряслі парубки розігрували горден» — хрест з льоду. Між двома сусідчіми селами або кутками одного села вчинялася бійка

цевостях по обіді юнки самі

навкулаччхи — який гурт перемагав, тому Й залишався «Йордан- я

ський хрест».

На всьому терені України ка Водохреща уже не колядували. Натомість священик обходив своїх парафіян, окроплював водою житло і малював хрести на дверях. Проте на Буковині, як засвід- чує Я. Головацький, парубки обходили односельців і співали ім величальних пісень:

Гей. ти. пане господарю, Щасти, Боже, із Йорданом. І з водищев, і з царицев,

З усім домом, з усім добром, І з твоєю дружиною,

ї з твоєю челядкою,

І з синами-соколами.

Ї з дочками. як чічками. Господарю. як королю. Щасти, Боже, з усім двором. Ї з челядкою багатою.

І з роями. і 3 ланами.

І з сусідами, і з панами,

Із Господом Христом Богом, На здоров’я. ка літ много!

б і оди: На Полтавщині теж існував цікавий р педити и ривнмти ли ка вулицю молодих лощат та волів. щоб и доки тварина до майбутньої роботи. Їздили верхи ка те Подібний обряд — не спітніє, а тоді кропили її свяченою водо: “так зване егуртове запрягання в сани молодих лошат Та дол» а Новий рік.

Мр жлах ін . об’їждження» — влаштовували В зуронн пролунали перші У народі свято вірили, що З т ораня вовки полишали тічки

постріли при «розстрілюванні коли в лісі і зустрінеться і розбігалися по своїх барлогах. Тому” вче, був тоді, як Їсусв Хижак, йому потрібно сказати: «Де ЗИ пінжниціія кинеться геть- Христа на Йордані кропили?» 7! він, а, уважно спостерігали за

На Водохреща, як і на попередні С о мийбутній врожай. навколишньою природою, щоб передбачи ”

— на рої добре- ми ходить 77 Н8 Коли на Водохреща риба табуна 35

я ПОРУ ЧОРНО

[скан 32] · книга с. 36

На Водохреща день теплий — буде хліб темний.

Якщо похмуро 77 хліба буде вдосталь.

Йде лапатий сніг 7 наз врожай. Коли на Водохреща випав ловний місяць — бути великій біді. :

Удень йде сніг — На врожай гречки: вранці — ранньої, в обід — середньої, а ввечері — пізньої.

Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.

Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліба будуть чи-

сті, а якщо похмурий, небо вкрите хмарами — У колосках буде багато «сажки».

Попіл після різдвяних свят не можна зберігати ні в хаті, ані в дворі, “бо буде пожежа». Ввечері на Водохреща його треба ви- нести на річку | висилати на лід.

Найміцнішими, як уже мовилось, вважалися йорданські моро- зи. «Яскраві хрещенські морози,— казали з цього приводу, го-

родять білі ярки». Але невдовзі вони почнуть слабнути, бо «Трі- тщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».

ПРИЙШОВ ПРЕДТЕЧА І ЗАБРАВ СВЯТА НА ПЛЕЧІ

Нарешті й Р и о нае, Р три найбільші свята зимового цик” манітними обрядами й А 8 цікшиими дЕноуоєни» дамо Хоч селянам, може, | р о розвагами — закінчили свій лік. робиш: «Святами,— як Р тачкнвноя НК, Яків, хо зе деш», бо «Тільки б п мовить народне прислів’я, — ситий не бу” ним перехідним самі ЧИННІ Мідні, Сіда кавбйроя» мо, Й було, хай і мевели розвагами і будніми клопотими, очевид- (деінде — Предтечі), або потрібне святце Іоана Хрестителя 20 ня, день по -падонтині що припадали на другий, себто

• ре рено протягом усіх попередніх є

шимок, «бо це гріжо? вят селяни намагалисй вачена вода». Крім того, ворна справа, оскільки не по»

Як уже зазна : ходили ті чалося, від Рі; ; Во саатка жінни їм ЧУ задва 1 до

• Тому на п9” могорича — М на за теє, ещо справно воду яФ” ося у шинку або корчмі. урками, пиити Ско- У і кою. ратися усім рр у шинку, який яв. М: й - Там вони вирішували зали, веселилися, згадували щой” нки перетворилися із нма православних.

[скан 33] · книга с. 37

У такий спосі і б економічно й духовно закабалити їх а Отже,

й зруйнувати міцний підмурівок традицій 1 ве і ;

ям і пн лами джерела, зацікавлена в цьому б

навезла цілу армаду т онізуючи українські землі, спеці була

• і у корчмарів-євреїв, віддаючи їм навіс о

ні осередки, даючи безконтрольний дозвіл падки міна відкуп пив-

кривати в людних місцях і на перехрестях гомін Я ендлярим ніл»

о пивниці та забігайлівки. ких шляхів різно-

За різдвяно-новорічні празники і

ної роботи. Тому й (нір Після па аннкноня замаху нагаль-

того б’ють у плечі» чи «Прийщов Іван Предтеча та й або, робить,

на плечі». абрав свята

ної моралі. Особливо, як

М.

ПІВАІВАНА ЛОЖКИ ПОЛОЩЕ

Наступний після Іоана Хрестителя день (21 січня) в народі на- зивали Пів-Івана, або Різдвяним днем. Остання накличка пов’яза: на зтим, що Пів-ЇІвана святкують У такий же день тижня, щої Різ. дво. Крім того. цей празник відомий ще як “виряджання» Чи «проганяння свят». Хоча з Предтечі вже наставали робочі будні,

у цей день ще ніхто не працював, бо “Пів-Ївана ложки полоще». ки. Годилося в цей день, як-

Найпишніше відзначали його жія що цього не зробили на Хрестителя. обов’язково внести до хати пряльні снасті, «щоб лихий не поплутав пряжі» (на Сумщині це робили на Голодну кутю — 18 січня). Відтак старші молодиці, прикрасивши гребені, ходили від хати до Хати, сповіщаючи, що сьогодні ввечері будуть «свята проганяти», тобто збиратися на останні складчини. й

Чоловіки завершували празники в інший, але ке менш ціижвай спосіб. Як засвідчує П. Чубинський. 8 Іванківцях, що що яславщині, селяни в минулому сторіччі брали В знайор Ре сві соломи, яку молотили в Пилипівський піст. ! розносили дах. Зайшовши до хати, Гість казав:

— Нате вам ковбаси! пи ння». :

Це означало, що сьогодні мають бути гуртівні «вибича рої 0 З Як ми знаємо, наші пращури вміли не тільки ГРА няні за- зажатися. Щоправда. організовували рий а переважно взим: стілля вони не будь-коли, як Це робиться нин”,

ку, коли було вдосталь вільного часу. ім селом “Про”

Так жі НИ Різдвяний день селяни б п вали різноманітні

ганяти свята». За обрядовим СТОЛОМ г

. лося. тости, побажання. примовляння: Як і годи найстарший:

77 Померлим душам. ( казав Ви пивленьким: матерям, братам, сестрам та 1. у сві згадиється і нашому синові» Д? нин шлу, Боже, вік і здоров’я» 8196 цей праз ан

чі діа

[скан 34] · книга с. 38

з Ж і об, Господи, Боже” зр ; ми здоровими, щастя діждати. Спод . У же покої і 3 вами,

ш, щ і ницю, а нам ді. об Бог родив жито, пшеницю і всяку паш , г наш, 19)

ждати жати, спочивати та людям честь віддавати! Присутні відловодАли:

• ай он родить та скотину пацитні

2 — Роди, Боже, хліб, а до хліба опе т РИ — Приспоряй, Господи, Божу росу,

в запічку дітей копицю! жито, пшеницю, а шаф о-» Роди, Боже, ,

воно на 28 січня. П

Останній празний день був повністю присвяченьй гостинам, -

і також закінчувалися святки, бо вже, як чаниалиї з цієї Для ки і притік причинок приволік» , себто порє Сратися за бобу Щоправда, із завершенням різдвяних свят ла даний і перший після Водохрещ понеділок, який також назира го

ним або Святим. Як правило, в цей день не вживали м ясних (хоч

і ке було посту) страв, але пити горілку дозволялося, З цього ва воду жартували: «Святий понеділку, несварися на мене, що я п

РОорілку».

ТВОЄ ДАННЄ НА МОЄ ОДДАННЄ

Завершує січиєву обрядову структуру невеличке, навіть не по- значене будь-якими дійствами, але суголосне з давніми вірування- ми, святе, що відоме в на

роді як Оддання чи Видення. Припадає

то насилати різноманіт всілякі нела бе

| «давати даннє», тоб- ня ні хвороби, од яких нерідко помирали, та вродину і на господарство, Н є іля . Народна медицина зн зліч форм позбавлення цих му ня

ганжів — шепти, зливання водою ощо.

і ща, скажу тільки, що, нВ є досліджене сучас

: яти так, що у лю- їзноманітне гаддя тощо:

[скан 35] · книга с. 39

Звісна річ, у цьому сюжеті чимало фантастичного і мі

що характерне для подібних «рецептів», Але ой чного був день, з яким пов язували не тільки набутки ч й пунніл й їх відвороту. Люди вчилися від інших ох за в спадок від своїх рідних всілякі шепти, Їм свято ан і користувалися цими послугами у повсякденному житт! вро тверджували мені в фольклорних експедиціях численні жи и тори, від яких я неодноразово записував зразки. Наведу иріаи . замовляння від вразу, записаний нещодавно ча Житомирщия| учасниками експедиції «Чумацькими шляхами»:

Золотничко, братічко! Откоти золотим яблучком, Стань собі коло пупа,

То не буде тобі докуки. Встань собі, встановись. Золотим поясом пережись, Золотими ключами замкнись!

Як засвідзують очевидці, здебільшого подібні молитви, нашеп- тані народними знахарями, допомагали хворому. Що 6 там не бу- ло, але незаперечно одне: в усіх випадках, принаймні у їх пере- важній більшості, словесні тексти замовлянь вельми поетичні, що говорить про високу філологічну культуру нашої народної мови, яка збереглася з дохристиянських часів. Сюди варто віднести та- кож прислів’я та приказки. Скажімо, якщо хотіли позбавитися знасланої порчі», то казали: «Твоє даннє на моє одданнє», себто, що бажаєш іншому, нехай повернеться тобі. Але вважалося, що це побажання справджується лише на Видення.

З ПЕТРА ВЕРИГИ ЧЕКАЙ ВІДЛИГИ

онінням чесним аді на грецьку

ють Петром Верн: ерігалися пра”

в’язує з Покл йдани в перекл ень Ймену и, хіба що ост

останній ден очи

Церковний календар 29 січня по оковам апостола Петра. Оскільки ка означають вериги, то в нироді цей д гою. З ним не пов’язані будь-які обряд ти білизну. Вважалося лишень, що це Типи

Іетра Вериги половина снігу, половина ХР риги розбиваються криги».

Саме ця обставина зму”пувал прискорювати заготівлю деревяни Вих ділянок під просіки — майбутн и наших предків правило: вирубку

Лише взи - дерево спить»- я , Рубити вет кретяю Рій починається СК ГТ покою» 779 сі Найкраще, на їхню думку, робити Це ка) |до середини березня, «бо дереву ? |

ча,

ьзими — “Р8 «На Петра Ве-

лісової ЗОНИ, а селян, . ння лісо- для Ж ні . . Адже було і зелельн дь-коли,

. и не бу лісів праводит тобто

ушити,

[скан 36] · книга с. 40

Подібні вірування, крім усього, мають і практичний сенс,

ломо, що заготовлений у цей період лісоматеріал зберігає

чо п ннйНтьЄ його майже не точить шашіль, не вражають

я и дерево менше піддається псуванню Я гниттю

краще тримає тепло, оскільки зрубане в стані спокою Воно має

найбільшу щільність. Вважалося, що будівля, зведена з таких плах, убезпечена від блискавок, «бо грім не влучас у чисте».

Відтак на Вериговий день селяни, зорганізувавшись У спілки, вирушали в далекі околи рубати ліс; вибирали ділянку Й звільня- ли її від заростей. Ділову деревину, тобто колоди, складали окре- мо, щоб потім перевезти до села, а хмиз спалювали. холи весною розкорчовували просіки («пасіки»), цим попелом | добрювали землю.

1 хоч лісу в ті далекі часи не бракувало, селяни дуже бережно ставилися до нього. Щоправдя, у середині ХУЇЇ століття, коли Во- линь і Полісся були повністю колонізовані Польщею, розпочалося хижацьке винищення зеленого друга. Шляхта, за безціяь викори- стовуючи дешеву робочу силу, масово вивозила найкращі породи вікових дерев, Частину будівельного матеріалу сплавляли річка- ми (на Поліссі навіть організовували спеціальні загони — ПлИСАа: ків) до Гданьська, де його перепродували в уже обезліснену на той час Європу, а решту спалювали на поташ, з якого виготовляли скло. Як засвідчують очевидці, за півтора століття на волинсько- поліських землях було винищено від 60 до 70 відсотків усіх лісів. М на місцях ровенсько-житомирського кряжу розпочалася три данні уд виникали так звані пилові бурі, що спри- ух масу піщаних дюн, сліди яких збереглися і до нашо-

Чужинські землевласники жорстоко експлуатували місцеве

населення, змущуючи зада ння, рма працювати на ліс З тих часів дійшло до нас сумне прислів’я зон ан

на й криги». :ї «На Вериги не заробиш в па- ей невел ; :

з пи ер екскурс в історію, безпосередньо пов’язаний

кам — мешканцям пні для того, щоб нагадати моїм сучаєни”

і нераціональне поводження 5 до чого може призвести нерозумне

ному куточку нашої землі з лісовим царством у цьому екзотич:

засл З РР м.

[скан 37] · книга с. 41

тІііідтраіьідзіДваііі

а -п—О

Рей ко зі

Ре з ана БАХІКІІІІІ ААІТІІХТІКІТІТЇЛІЮХХІДХІЛІЇТСАІ І ЗІЛІЗАХКЕЕКЕКІРІІІІС 12: ЗА ре ФУчУФ

з 5 з БЕ Зб аЗ ГРО зе є ока в5ач ці г йо. 9 ка осо Я «28 чого С: ЗА хАиЄ акЕХ 533 Ь; кута Е | я 9 | і 1 3 ж Ф є чо МК а бен ЕЕ Зо З 5 З з за й в хай 0! Мн Ро

рана

З аоазААВАААВьаААаааВааараазлааааач

нинаавазаааазваланаааасАадАдаааоасааааазаз аа

адфадьвньазі

[скан 38] · книга с. 42

ЯКЩО НА СТРІТЕННЯ МОРОЗ БУВАЄ

У кожного місяця є свої, якщо можна так вислезитись, ударні свята, себто такі, що найповніше освячують ту чи рАчдку пору року, Якщо січень знаменитий насамперед трьома празаічками — Різ- двом, Василями (Новим роком) та Водохрещами, ”» лютий може похвалитися лише одним — Стрітенням, котре причадає на сере- дину місяця — 15 лютого. Й

Свято це в Україні шанувалось. Селяни в цей день, як правило, не працювали, і уважно придивлялись до погоди, бо «Лютий до березня в гості приїжджає», щоб «На Стрітення зимі з весною зу: стрітисяе. Вважалося: хто з них в цей день переборе, такою й буде погода до початку березня.

У народній уяві Зима — це стара баба в полатаному кожушку, приношеких шкарбанах та дірявій хустині. поточеній мишами, через дірки якої витинаються сиві пасма волосся. За плечима в неї теліпавться зморшкувата напівпорожня торбина, а в руках пощер- блене горнятко, наповнене льодом.

Саме такою Зима на Стрітення виходить навстріч Літові (в де- яких варіантах — Весні) - привабливій дівчині; в неї нова, ломе- режана різнокольоровими узорами сорочка та зелена плахта,

у руках — серп і жмут збіжжя. Перед тим як почати днобій, між ними відбувається така розмова:

Боже, поможи тобі, Зимо! — звертається Літо.

— Дай, Боже, здоров’я! — відповідає Зима.

• Бач, Зимо, — дорікає Літо, - що я наробило і напрацювало, ти все поїла Й попила!

Хоч такої прелюдії, як стверджує відомий переказ, між ними відбувається сутичка, яка триває протягом дня (за народним ка” чини Зима з Літом зустрічається ще раз — на Ганни, тобто

• кара щоб також позмагатися між собою). Саме тики зустріч

ла покладень в основу народної назв б ітення ЧИ Стрічення. род зви свята — Стріте

У деяких місцевостях це свято мало й інші назви — Зимобор те й мниці. Перша назва цілком зрозуміла — боротьба зими зя свої анна а ось друга — трохи дивна. Вона пов’язани з обрядом осв” | кни вічок літніми громами. У цей день у храмах відбувалася

вена служба, після якої святили воду Й свічки. обов’язково готував власну г свічку у ніс ма посват у громничну знан 1 а КНсан повернення з церкви він запалював її, «ЩІ пошкодила посіві в». Цей «брадовий атр осізів, і щоб мороз дерев не поби

часто-густо г нбут мав постійно стояти на покуті. Літом, коли Уркотіли г блискавка могла влучити в госпо”

рози, а дарські та житлові буді атах запал »мічку» як мадійний оберег від они ювали громничну с внім християнс

Опріч того, за да ли в рука тим, кто помирав. “а

5, о”

С

ьким обрядом, цю свічку дев”

[скан 39] · книга с. 43

ню

шувало передсмертні муки і вчинків. У церковному п ло людину від гріхотворних кі свічки будуть «во здравіє душ | р тиводу записано, що та-

Страсні свічки виготовляли за особлив у дотримуючись послідовності 96 вою технологією, суворо 5 Р я - рядодій. Вони мали ;

й розміри. Найлопулярнішими були трійці — певну форму свічки, оздоблені різнокольоровими розма вичурні тризубчаті красами. Лльовками ста при-

Не меншу роль у повсякденн і віді з ська вода. Вона мала ті ж вененноЙнрі пла о ізння йдучи до церкви, брали з собою нову невжннану посуляа Селяни, нювали її свяченою водою і зберігали протягом року. Вона вважа. п знання кс і новим у, кн

г рі місця, давали пити од єпри-

стріту» або едання» — хвороб, викликаних епоганим оком».

• Крім того, напровесні, виганяючи худобу у поле, скроплювали її стрітеницею. Пасічники скроплювали бджіл і вулики, «щоб не заїдали чужі комахи та не напав гнилець» — небезпечна інфек- ційна хвороба. Це повторювали протягом року в кожну першу не- ділю на молодику.

Чимало спогадів про використання стрітенської води знаходи- мо в історичній літературі. Нею батьки благословляли синів, проводжаючи на війну:

— Боже тебе бережи!

Перед далекою мандрівкою скроплювали нею волів, можару й чумаків, благословляючи словами:

— Боже тобі помагай!

Цікавий обряд, пов’язаний з на ській воді, записав у 20-ті роки краєзк ; - кавка Могилівської округи на Вінниччині. Удосвіта хтось із роди- ни йшов до криниці, щоб набрати джерелиці. Коли ж повартажен; то йому назустріч із хати мав вийти будь-який член сім’ї з ор ком. Налита в кухлик вода набувала таким чином цілющих стивостей.

Оскільки Стрітення чи Зим зустрічі зими з літом, то з цієї нагод прислін’їв.

данням «магічності» стрітен- авець М. Рябий у селі Ку-

нашого народу днем

обор було для і в чимало прикмет та

и побуту

що літо перемогло,

вважалося, и йде туди, де була зи-

Якщо пі ір потепліл що під вечір п -

атому «Зима йде туди, де було літо.

яка береть Якщо на Стрітення півень нап’ється води, ТО хлібороб набер ся біди.

половицю.

На Громницю маєш зими

ницю буде. льш ніж перед тим ром М |

У то бі Якщо сонце ясне ни снігу випаде всюди. , и і льон прекрасний.

Як на Громницю день ясний. то буде |Як на Стрітення метіль дорогу перемітає. Як на Стрітення капає зі стріхи 77 не найдеться З Дуй не дуй, не к Різдву йде, ак Великодню.

то корм відмітав-

літа потіхи.

[скан 40] · книга с. 44

нини 40 з

Якщо на Стрітення півень нап’ється на порозі, то на Явдохц | (14 березня) віл напасеться на дорозі. і

Коли на Громницю півень нап’ється водиці, то на Юрія (6 трав ня) кінь напасеться В травиці.

то, М!

Якщо на Громнишю з дахів ся тече, то зима довго ся приволочі,

І Якщо вранці випав сніг — на хороший врожай ранніх хлібів; коли ж У полудень — зернові будуть середні, а ввечері — на недорід.

Зимобор з відлигою — на ранню й теплу весну, зі снігом — на дощову й тривалу, коли хуга — весна буде пізня й холодна, І якщо в цей день не видно сонця — чекай суворих морозів.

Ось так у давнину відзначали одне з найзнаменніщших лютне- вих свят. З переважної більшості прислів’їв та прикмет випливає; «Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна». Одна з прика-

зок говорить: «Якщо на Єтрітення мороз буває, то ведмідь свою буду розбиває».

СВЯТИЙ ВЛАС ЗБИВАЄ РІГ ІЗ ЗИМИ

Їз впровадженням християнства на наших землях чимало бо- гів — покровителів людей або ж зовсім зникло, або ж їхні функції перейшли до нових святих. Скажімо, більшість дослідників до- християнських вірувань вважають, що основним охоронцем до” машініх тварин є весняний Юрій (святкують на сімнадцятому тиж: ні від Різдва — 6 травня), який перебрав повноваження дайбозь”

кого Велеса. Справді-бо: традиційно на це свято віддавали поша” нівок не тільки пастухам,

й; котрі вперше спорнджали череди, ай рогатій худобі та коням. Оскільки про це буде окрема розпо- відь, я не зупинятимусь тут детально. Скажу тільки, що з домаш” німи тваринами пов’язано ще одне святце — день святого мучени” ка Власа, що припадає на 24 лютого.

Одна з легенд оповідає, що Влас жив У ЇМ столітті. Він постійно допомагав і лісовим звірам, і бідним людям. Коли в однієї бідної вдови ненажерливий вовк викрав останнього кабанця, святий 387 ступник одразу ж повернув покражу.

в Більшість дослідників вважають, що не весняний Юрій, а сазід Влас є християнським наступником дайбозького Велеса. Це під” рджує і текст договору між русами та греками, що датується

століттям: є…даймьем клятву от бога, вь его же ньруємь в руна и в Волоса, скотья бог ;

Х а». Подібні свідчення є і у «Слові о пол” Му п Ве Зрезана, ми знаємо, як жорстоко нкойнняну о ой кот, Одні и зькими статуями за наказом Володимира Вели” бю й я их розбивали прямо у пантеоні, інші кидали в Дні

. лесову (про це мовиться в «Повісті врем’яних літе) тЯГЛИ «а

М ро пуа РЕЕ Е

ПИРОУЧЕ УРАНУ

[скан 41] · книга с. 45

б ботжитрож та

анна иа вано)

під супровід образливих вигуків до Почай «скотій бог» викликав таку о ни ід

пишного пантеону Володимира 1. п У недавнього ініціато а тут відіграло роль місце, яке посідав ран загадкою. Очевиано хії, адже Белес належав до вер У СВитковій ієрар. але народна пам’ять зберегла цього крови Що б тан не було Зах. ровителя тварин у обря-

До речі, на Волині так і на са наирявуаатяня.. й уночі сільськими тваринами додні Влага (23 лютого). П. Чубинський рого відзначають напере- на Київщині святий Харлампій є бої Рорийнно зафіксував, що рин… В тих господарів, які святкували нн нива ток, у доброму стані». мем день, тварини будуть

облиє б

нн й чимало легенд, пов язаних з Власом, збереглося на

лрхангельщини, де найдовше протрималися дахри- стиянські вірування (тут, до речі, свого часу було записано і ект ни київського циклу). Як засвідчує І. Снегірьов, у минулому сто- літті пишно святкували при церквах святого Власа. Там відбува- лася урочиста служба, на яку парафіяни зносили продукти тваринного походження, зокрема масло, і складали біля ікон свя- того. Звідси й поговірка: «У Власа і борода в маслі»,

Але не менш урочисто відзначали цей день і в Україні. Літні люди подейкували, що Влас у цей день пильно наглядає за твари- нами, а тому чоловіки нагадували своїм жінкам:

— Дивіться, молодиці, щоб завтра принесли раненько водиці з криниці!

Цією водою наповнювали пляшечку, вкидали туди шматочок воску зі страсної свічки і ставили на покуть, де вона мала перебу: вати три дні. За цей час Влас, начебто, освячував її. Потім частину води виливали в криницю, а рештою скроплювали тварин.

Крім того, господарі, у яких було чимало худоби, спеціально замовляли молебен, після якого з іконою та святою водою йшли до корівника, щоб благословити тварин. Під час молебену освячуває ли й свічку, якою потім лікували хвороби горла. | РР М

На Херсонщині в цей день відзначали так званий 1 М празник». Жінки не працюваля, винятком було — намикат

й й й теля». Під обід мички клоччя,— ними лідкурювати корову Й чя,— «щоб ували коров. щоб були лагідни-

молодиці йшли до шинку і «замоч ій, а який застром- ми». Повернувшись додому, днищами (пристрій, були ласкави- люється гребінь) «били» СВОЇХ чоловік До речі, на

вм потолили. Чому

господаря”

ми до дружин», та волів, щоб кн парний намагалися не за” иї ; зі і олтавщи “ят- вщині, Чернігівщині Й п їх запрягатиме 8 лютневу ПЯТ

хто відсихають У ха”

прягати волів у п’ятницю, «бо ницю, то в того вони або подохнут»» зяїня».

Здебільшого після валися весілля. З цього ПР

або ж рукк по

а отже, й ЗАКіПЧУ”

. тупав піст, Влася вже насту Після Власа Олеся ма і закінчення

иводу КАЗАЛИ: 7

; ов’язували І

заміж не лассяе, Крім того» З цим ареиенія “а печі злазь» чи зими: «Прийшов Влас, - мовить кое , оги», ТОБТО «Пролив Улас олії на дороги 77 поре більше якщо цього дня відлига, ТО морозів 9”

бе ; та суміжних Р8 Саме з цієї нагоди на Чернігівщин» тв сум! потуги зимови щини вважали, що Власо

ві морози г. ОСТенк? лодів, бо «Святий Влнє З

йонах Київ- х хо

: ме. є ріг із зим биває Р 45

Б р АА-ЦІ

[скан 42] · книга с. 46

чого ти КАСЯНОМ ДИВИШСЯ

Вам, вочевидь, доводилося ЧУТИ похідне прислів я. винесене в заголовок? Так кажуть про похмуру, злу м непривігчу людину. Але не всі, либонь, знають його генеологічне походження, хіба що ті, хто народився 29 лютого, оскільки їм доводиться відзначати свої іменини раз на чотири роки, себто у високосний рік.

День цей вважається найнещасливішим, найстрахітливі- шим,— ебо перебуває під владою мстивого святого» Касяна, якого не скрізь навіть вважають святим.

Так хто ж він такий — Касян? З цього приводу в народі є чи- мяло легенд. Скажімо, росіяни вважають, що він етри роки по- спіль перебуває п’яним і лишень тверезіє на свої іменини». Інші стверджують, що Касянові підвладні всі вітри і він тримає їх на дванадцяти ланцюгах та за дванадцятьма замками, а коли відпу- скає на землю, єто насилає на людей і скотину великий мор».

Українські варіанти здебільшого стосуються побутового харак- теру. Найпоширеніший сюжет легенд — мандри Касяна з Мико- лою-Чудотворцем, де виявляються риси характеру обох святих. Наведу для прикладу одну з оповідок.

. «Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на зем- лі, людям помагає. Не те, що Касян — за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей:

р о нан Миколу шанують, почитають, на його ім’я , а мене й не згадують! Бог вислухав Касяна та й каже до янголів:

йозі Покличте мені святого Миколу, Скажіть, щоб зараз при-

Нема його на небі! — кажуть янголи. — А де ж він?

Пішов на Чорне море людей рятувати! очекай,— каже Бог до Кас о й і по” Ан д яна,— Микола прийде, тоді по

За як за чає Бог знову посилає янголів за святим Миколою.

• к їн 2 ри : і важно і; ажуть янголи, — на землі людей від пожежі

Вт

р как Бог янголів за святим Миколою.

и го,— кажуть янголи,— він кайдани розбиває, КОЗА” » урецької неволі визволяє!

ж за чет у

й шани разом з’явився святий Микола перед Богом:

а пед , мотузком підперезаний, чобот б і і руки б і, и в болоті і ру

• Де ти був? -

сит - “вятий і і РЯЖи зв Бог. а святий Миколи Йому відпові”

-» Ось бач,— чують? Він га тету рі до Касяна,— за що його люди ша- сжагнусю З о вдиті, на землі діло робить, а ти паном 3 утки обтираєш. Іди геть від мене!.. БУ”

але не будуть шанувати». ГРУ

“З Пома і гав мужикові воза з багна витягнути!

[скан 43] · книга с. 47

урану

і Справді-бо, якщо Касянів день припадає ті рік, то Миколая святкують щороку двічі, і Здавна люди з тривожним передчуттям очі роки. З ними пов’язано безліч сумних прикм деякою мірою пннаранє і сучасна наука, їк припадає найбільша дія сонячної акт і коні на стан усіх живих організмів РН их натнаано , - , пов язувалось саме із Касяном. Наші пращури недарма казали: зКасян на ско гляне — СКОТ валить, на дерево — дерево валить», й Загалом образ Касяна, за народними уявленнями, не вельми привабливий. Він символізує надмірно сердитого і кемилосердно- го чоловіка з довгими до колін бровами, віями та бородою, ла яки- ми він нікого че бачить протягом трьох років. Натомість на чет- вертий брови піднімаються, і зле тому, на кого він подивиться: на людей — Їм горе, на худобу — на неї падіж. Вважалося, що той, хто народився 29 лютого, буде нещасливим. — Касян оком глянув,— відгукувалися про таких,— не буде з цього народженого добра… Люди в цей день намагалися не ветавати з ліжка до схід сонця і не виходити на вулицю, щоб «Касян не глянув своїм зором», а також не працювати, аби не розгнівати немилосердника. У наро- ді казали:

На Касяна не виходь до схід сонця, бо біда буде.

Святий Касян з чортами всю ніч б’ється і Йому не допоматають, а тому він такий лютий на людей.

льки ка високосний

кували високосні

ет. Ї ці передчуття адже на високосний

і і

з : ти Ось чому на похмуру Й непривітну людину кажуть: «Чого

Касяном дивишся?»

НЕ жЕНИВСЯ ЄСИ, ТО КОЛОДКУ НОСИ

викликана роз” ння націо- покоління життєвих пилюкою нне багат” чів

щербність.

Швидкоплинність часу, духовна У ідоме арече Двоєнням моралі, примусове; а опісля Й несв Я остаюче нальних традицій, призвели до Того; ні ке і довгих залишилься без історичної пам’яті: й М о припали вибалках ми розтрусили безцінкі скаре»” “и неоціне: років. Ї коли, нарешті, прийшов час звати що золотошука ство по невеличких крупинках, то виявилося:

й Р м - і В я

не ни уже й багато… х обрядів, які вЖ? од ормою е ; їнськи е за

ред традиційних українс чікальному: Я у назву

МІ ЧУвшину, особливе місце належить 7

дійств, так і символікою, звичаю, ін увійш “Волочити колодку». Вперше цей теру джерел чотири з лишком сторіч тому» христ «Лідників, він сягає своїм корінням У що Віть до матріархату, оскільки В рат Й менти глибинних рудиментів 77 «зако Че чоловіки, а жіноцтво.

ку ЛОВ

[скан 44] · книга с. 48

и чи Колодія відзначали напередодні Великого дрщрно, Зиономо жня м’ясниць. Це був, власне, завершаль- коту - -оотИЖНОТО 19. було справляти весілля. Практично ж ний термін, коли ще можна УЗ ба п ї ганізовували, оскільки на сиропусну обмежува- їж узже не орі еважно молочні страви, переду. ли скоромну їжу -7 вживали пер Я й Масляна) ду. сім вареники з сиром та маслом (звідси б

На хлопців, котрі не встигли оженитися, чекнла «жіноча ка: ра» — Колодій. У давніші часи цей обряд тривав протягом тижня. Кожен день мав свої іменні наклички, За вічннняти П. Чубин: ського, в понеділок еКолОдДКкКа народилася», у вівторок «хрестила- сяє, в середу — «похрестини», в четвер — «помирала», в п’ятни- цю її «хоронили», а В суботу — гоплакували». Відтак, зауважує вчений, у неділю, останній день Масляної, молодь «волочить ко- лодку». Жінки йдуть по домівках і прив’язують дівчатам та хлоп- цям невелику паличку до ноги, як кару за те, що не взяли шлюб в останній м’ясоїд.

Основними дійовими особами цього обряду були жінки, Зазда- легідь домовившись, вони в понеділок зранку збиралися в шинку, «щоб поколодувати». Облюбувавши найпочесніше місце, одна з молодиць клала на стіл палицю (за колодку могли слугувати зви- чайне поліно чи кийок), а решта по черзі обкручували її полотня-

ним шматтям Й окликували: — Наша Колодка народилася!

Після цього, замовивши горілки, виголошували тости й вітали одна одну з «народинами». Сповита колодка мала лежати аж до суботи. Всі ці дні шинок одвідувало жіноцтво, щоб вчиняти обряд “від народин і до похорону». В понеділковий вечір обходили ті ро- дини, в яких хлопці (почасти й дівчата) не шлюбувались. Пока- ранням було — прив’язати матерям до ноги символічну колодку, «що не оженили своїх дітей»; за звичаєм, той, кому присуджено

таку кару, не ман права знімати колодки доти, доки не відку- питься, тобто поставить могорич.

Все це, зрозуміла річ, носило передусім жартівливий характер. «Підпивши», гурт співав:

Масляна, воротися, -

До Великодня простягнися, Від Великодня до Петра, А від Петра та до тепла…

н і ; і п ціа вище обряд найвідоміший. Але в різних регіонах За о свої специфічні відмінності. Скажімо, на Полтав” и, які приходили в шинок, приносили вже готовий”

прибраний Кол дій. 0 на зних нес клала на стіл с д н о подівано

лосно викрикували:

Р за Народився Колодій, народився! ходили довкола з вигуками та пі

А вже наше

А вже дитя

Потім роб ків, масла, я невеличкі

— і, взявшись за руки, тру” їснями:

дитя народилося,

на світ божий та й з’явилося!

Зо в цей час заходив хтось з чоловіків, ТО горілкою. Розваги тр еконо

[скан 45] · книга с. 49

йтись, молодиці знову пеленали Коло трьох родин, де Є немовлята, і, при з піснями по домівках.

Наступного дня до корчми вже ходили й чоловіки. Їм тут же чіпля ли відкупної. Завершувалася вінторкова дія тим шивши з корчми, обходив односельців, зосібно бездітні подружжя а також батьків, що не пошлюбували синів та дочок протягом останніх м’ясниць. За традицією «винуватці» заздалегідь гот и ли почастівог, щоб У такий спосіб відкупитися від пен пор

Крім батьків, жіночі гуртки єкарали» й хлопців. Якщо бать- кам прив язували колодочку до лівої ноги, то парубкам | дівча- там — на ліву руку або до пояса. Пізніше замість колодки робили китиці з вовни чи кольорового паперу.

Подібний обряд існував і в дівочих гуртах. Юнки йшли до хлопців і чіпляли колоду-китицю тому, «хто залишився парубку- вати», Але переважно так вчиняли з тими, від кого сподівалися старостів. Хлопець мусив відборгувати дівчині заздалегідь при- дбаним намистом, стрічками чи хустиною. Натомість юнка з0- бов’язана була на Великдень «віддати колодку» — подарувати у вишитій хустинці кілька писанок. «Колодконі взаємини» завер- шувалися тим, що хлопець замовляз музику і обоє танцювали.

Деїнде в такий спосіб «карали» і дівчат. Тим юнкам, які пере- бирали женихами і не встигли пошлюбитися, також чіпляли сим- волічного Колодія. Дівчата, як і хлопці, знаючи давкі звичаї, на- магалися в ці дні якомога менше бувати на людях. Але їх все-таки відшукували. Покараному синові батько — іноді жартома, я не» рідко й усерйоз — вичитував: . й

• Так тобі й треба! Не хотів слухати батька, олиранчсчй ся, тепер тягни колодку. Думалося весілля справляти» колодки відкупляти…

Ненька ж казала дочці:

• Так тобі, дочко, й треба ни Колодія! М , адже 30-

Загалом такі обрядодії носили повчальний хара зн; середжувались на тих, хто не одружняся й відданайнсь особли екріпленню нової родини та вихованню дн кон, своєрідний ча увага — це був непорушний сувціньних пи носило обрядо- культ подружнього життя. Ї хоч зано ж за ним стояла глибо” вий з жартізливим відтінком характер” У о підтверджує поки що ка моральна ознака. Про це красномових звичай, що Його ПО” єдиний зафіксований у нашій періодит

дав С. Килимник. й ле такий, що ма Оскільки це справді рідкісний, го народу обряд. НИЙ ріння національної традиції нашого як оповідала авторові літи його повністю, У Варві на Полтавщині, звичай Колодки: коли 8 се” жінка Мотря Федченко, нодився таки була в усій Україні рідкіс- лі з’являлося позашлюбне дитя, Хоч Це З був батьком немовляти. ним явищем, жінки дізнавалися; хто ко парубка. брали його сила Тоді на Колодія молодиці йшли до Того “яку, Проходячи по се міць із собою, а на руки клали ана Тут чіпляли йому до ноги лу, завертали у двір дівчини-покритки” У та поцілувати

ій дівчині оленій дівчи и нь, колодку, змушували вклонитися колодку тільки на другий де

дитя. Парубок мав право знятя 5 із

Дія пелюшками, взятими з кривши оповивачем, йшли

що гурт, виру-

• незаслужила молодого, тепер тяг:

є глибоке ко- то я наведу

[скан 46] · книга с. 50

але поперед цим відкупитися у жінок та зробити подарунок дити. ні чи дати бодай невеличку СУмуУ грошей.

З огляду на своєрідність і високу естетично-моральну структу. зу обряду хотілося б глибше дослідити походження назви цього дійства, яке характерне лише для українського народу. На жаль, у нашій науковій літературі немає чіткої думки з цього приводу, М. Сумцов вважає, що походження терміну суголосне з колодка. ми. якими в царській Росії карали рекрутів. Цієї думки дотриму. : вавсь і Б.Грінченко. . ;

Але ці твердження мені здаються малоймовірними, оскільки звичай побутував у житті народу задовго до того, як з явилося та- ке покарання. Ближчий до істинк, думаю, М. Грушевський: «Сей обхід «колодки»,— відзначає відомий історик,— дає інтересний образ розвою мітологічних постатей з простої) обрядовости, отже кидає світло на сей процес в минулім. В’язання колодки має ана: логії в таких звичаях німецьких, як прив’язування дверей до за. старілих дівчат і т. под., і не має в собі нічого мітологічного».

Як бачимо, чіткої думки поки що немає. У зв яку з цим я до- зволю собі зробити два припущення. По-перше, термін «колодка» міг перейти від молодіжних гуль— «на колоди». Традиційно в Україні молодь, а почасти й доргглі, збиралися за теплої погоди ка колодах. На них розважалися, знайомились одне з одним, вла» годжували інтимні та громадські справи. Місце, а це переважно було складоване дерево, віддавнв називали «на колоди», Піти «на колоди» — означало збиратися до гурту. Громадських осередків, на зразок сучаских клубів, не було, хоч, щоправда, осінньо-зимове дозвілля прозодили в спеціально найнятій оселі. Але як тільки тепліло на вулиці, всі збирагися «на колодах»е, Відтак тим, Хто пробайдикував цей сезон — не знайшов собі пари «на КОЛОД” кахе — пов’язували як своєрідну кару Колодія.

Нарешті, друга гіпотеза. Не виключено, що в дохристиянські часи дайбожичі мали свого окремого покровителя подружнього а п я пра пн ким міг бути і Колодій полярне шлюбом дозрілу молодь. | і штуванням нової родини би карав тих, хто легковажив 3 ще; ці - також не випадок Й зибраний термін покарань — М пли пора народжений 35 п анни селяни вважали, що найкра

дітє зима: у цей перепочинковий період оду”

жували породіллі, трохи пі б і польові роботи, дростали діти, щоб, як почнутьой

можна було брати в і

бенам: - них участь. Скріплення

рю давало змогу народжувати дітей у грудні — січні. кесі християнізації ім’я покровителя шлюбу було 8:

нено і скомпрометонан » о, а отже, йог іс билоси в плині часу. Може, . по бан нт

збережена н ”- 2 а ай азва обря й одій | була колись ім’ям опікуна шлюбу, паю кілаки блкеаб

2 нишазеаюдоннанінахнаснм

|

об карав тих, хто порушував обітницю?! 4

що. п але обряд Колодія, що по відзначався м аналогів у інши раїни аж до середини ХІХ століття і який не

жаючи на всі риноналон, вельми цікавий і неповторний. Н

таження цілюом вро ДИ, Його спільне смислове нава” -

нав й виправдане — турбота про одружев

як продовж увачів роду, Тим, кто привабув

• нагадували: «Не женився «си, то ОРІ: 1

з а;

м ж

й

[скан 47] · книга с. 51

МАСЛЯНА, МАСЛЯНА, ЯКА Ж ТИ МАЛА

. Так уже повелося, що сучасне покоління краще знає звичаї сідніх народів, аніж свої. Скажімо, впродовж останніх деся су- у Києві та інших містах України широко відзначали і п опагу вали Масляну з млинцями — так звані «Проводи рано п ми». Але жоден з організаторів ні разу не обмовився слівцем про українську Масляну, наче такої ніколи й не існувало. Між тим наші прачури віддавна відзначали це дійство, що мало виразно національний характер.

В Україні естанній тиждень м’ясниць, як я уже казав, носкв кілька назв — Масляна, Сиропусний тиждень, Пущення, Загаль- ниця, Ніжкові заговини, Колодій тощо. Структу,но вік ділитися на три основні частини: зустрічний «переломний» понеділок, «широкий»е четвер та «прощальна», чи зшуткова», неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.

Основною обрядоною стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з сиром, які еживалися з маслом чи сметаною. Виго- товляли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними часту- вали протягом усього тижня. Досить популярними серед селян бу- ли сколотини од масла. «Нехай буде,— казали в таких випад ках,— і маслянка, аби щоранку!» Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати й чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою. -

б й тини. Жінки, зібрав

У цей чао широко практикувалися й погості ли апочаток Шись у гурти, йшли в понеділок до корчми 1 зідзначня вчинали Масної», У вівторок жінки знову сходились до шинку,

всілякі забави і сценки. , бабн. Яки-

Середу на м’ясопусному тижні назнваля а гамі крим хось обрядодій, пов’язаних з цим днем. не З 2 У товариство, під: редомний чи широкий четвер жінки, ирзнуен Арть паей’день німали тости за те, «щоб телята водились” 1 з

не прясти, єаби масло не згіркло»-, ю, Як стверджує 0. Во-

По своєму цікаво святкували б іо чив почастувати тещу. ропай, віддавна в Україні у цей день іниі м’ясниці, то годилося Щоправда, якщо хлопець оженився В ює ва - це за

• нь Різд привести до себе жінчину матір на друг Коли ж вона була умови, що теща була чемною Й чаро Натомісті» якщо весіл” сварливою і непривітною, — Третього А! апросини припадали на ля справляли в різдвяні м’ясниш» аріойч зять з великим по” масляну п’ятницю. Гарно спорядивии пи й інших членів Її роди: ни, й гордо віз селом. Якщо баюри, щоб сани перен ‘урав різноманітні побажання. За святковим столом він ви

Переважно жартівливого характери об ум — Пийте, людн, по пов! й чари а занадто (

о вом ресихало! — натякаючи на тб» 0/

ааднійін |

ову тещі ГОРЛО НЄ пе: -варлива:

1

[скан 48] · книга с. 52

Але найцікавіше відзначали останній день рана м Сиро- пусну неділю, Чорну неділю, Масне пущення. рани ренішлих були свої обряди Й дійства. Ось як це відбувалос І на ой- ківщині. Відомий дослідник цього краю Г. Дем ян Я (9 року за- фіксував у селі Довгому Дрогобицького району на Львівщині та- кий спогад: . .

«Люде бавлятся, всьо п’ют, гостятся, бо завтра вже піст, вже не можна. Той піст, Великий піст буде тривати сім неділь. На сему неділю Великдень. Вже тоді всьо, піст кінчається. А на пущення забави роб’ят, що вже тоти всі ся сходять там, сусіди Й роблят го- стину. Вимивают завтра всю посуду від того масного: вже піст бу- де. Вже будут варити киселицю. Вже будут варити біо, оливки з фасолев, хто має, а хто не має, 0 грушки з фасолен та яблука. Пісне будут варити всьо».

На Полтавщині, як засвідчує М. Маркевич, у неділю сусіди Й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вва- жалося, що саме в цей день має відбутися страшним суд, а тому годилося «помиритися з тими, хто на цьому світі». Особливо бого- мільні люди не виходили на вулицю, не вживали горілки і прига- дували скільки ними зароблено гріхів протягом життя. На Сло- бідській Україні чоловіки не лягали спати з дружинами, «щоб вовк поросят не з’їв».

Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували та- ку мирову:

— Прости мені! — низько вклонившись, звертався сусід до су-

сіда.

Бог простить, — відказував господар чи господиня. — І вдруге прости!

— Бог простить…

— У втретє прости!

— Бог простить!

Після цих діалогів, які не розповсюджуналися лише на дітей, люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна пе- ред цим кривда втрачала гріхотворну суть. У такий спосіб народ” на звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, як кажуть зараз, розряджала стресоген”- п онивени мате з лоаваанному вот булеріднтю, Не

й рислів’я стнерджувало: «Не вічно ж носи- ли кимінь за пазухою». о важучноя що ро Масляної люди вживали пере” нованим у неділю о чт ПОН: Шнкько зд виаеінкй ОВО не дадуть» Ввече, а гому казали: «Вареники доведуть, що й кліба зубів». З цього п вод, рнували цікавий обряд «полоскання шиклопедичиого слошни Я Ефрон до свого знаменитого ен” Масляна закінчується по арени пижале пояєнення: єу Малоросії БУ ник зум лом що існує повірю шився між зубами, доки самі усього не чаян кожному регіоні об усього не витягнуть із зубами… більш поширені. У неді арен мав свої відмінності. Наведу най” ма, годилося вичистити із зубі и коли вже закінчувалось пущен” Ти в ганчірочку і носити пі лишки сиру, Якщо його зав’яза” вощної, то, як вважають 7 “‘д праною пахвою до Великодневої все” сільських вільОм. луні люди, можна побачити в церкві нсіх

З, аажнаовй вій

[скан 49] · книга с. 53

оназаана нос оо но

7

В іншому варіанті стве .

чи домовика, необхідно у п али вареника сир, покласти його в ганчірку й чколупати з останнього а в Жилавий понеділок однести до у тримати в роті, дець» мусить стояти під час відправи на оди ри цьому «прови- шитися, Після відправи, вже вдома схов якому місці й не вору- з грішми й зберігати до Великодня, На всенош іолик в гаманець «Христос ноекрес..», неодмінно підійде тоадни, бік пацановваниь жайте, що вона і є відьмачкою… У ЯНІНАЮ бере Нарешті приходили розваги й до дівчат. Притримані ві ділка «ніжкові заговини» — кісточки від холодцю, — нива б ах вулицю Й кидали від порога до воріт. Якщо хрустець долітяв Р дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітав через во- рота че неодмінно вийде заміж. Крім того, селяни | в цей день тра- диційно прогнозували погоду. Вважалося:

щоб узріти зідьму

|Яка Єнропусна неділя, такий і Великдень. Якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна…

За різноманітними забавами та обрядами Й завершувався останній день м’ясниць. Люди готувалися до найдовшого 1, як уже мовилося. найсуворішого з усіх попередніх — Великого посту, з тому казали: «Масляна, Масляна, яка ти мала, - якби ж тебе сім неділь, а посту одна». Та що поробиш, коли, як стверджує ін- ший крилатий афоризм: «Не завжди котові Масляна».

ІРИЖМЕ ХВІСТ

ВЕЛИКИЙ ПІСТ УСІМ І

Одшуміли, наче весняні повені, зимові вими й неповторними і для молоді» ! для дороги мушено празникували їх У давнину наш! пращу описи — яскраве тому свідчення. улів’я, є початок, є і кінець»

Але всьому, як мовить народне прислів я г ку й виделки, Вже в кожній родині ретельно вимито канави полоскання ЗУ- «щоб не залишилося скоромини»: вчинено одр.

бі і запусти. У бін» — наступають довготривалі З пу попередніх. Він трива сім ;

евятки. Були вони ціка: лих. Розкуто, неви” ри. Наведені вище

Великий піст є найдовшим з ра попере ра си тижнів — од м’ясниць і до Великод о п, р дини, й налоїв, будь-яких роз”

ликого. Крім того, ці запусті!

ання страв» розповідали

оскільки обмежувалось УЖИВ Якуб, як ідусь Яку?

заг, навіть статевих взаємин. Мій до дучався з люлькою. Але ніколи не роз» на полицю

ня клав Її

У но. ро КУР омітно прижуха”

тато, був затятим курцем. коли надходив Великий пієт.

в п

і протягом усьфго часу не згадува Ач : ійства. Суспільне й громадське ЖИТТЯ а і забави та дійства,

ло. У селах стихали веселі радар й диційний збір , ; - ме музика, співи. Навіть мОЛОД» 99 53

[скан 50] · книга с. 54

Якщо й сходилась юнь, то лише невеликими гур. на вечорницях и та вишивали, оскільки єБог в цей час теми, де переважно престив а тому гріх веселитися». нарік но М З покарані відвідували церкву, говіли й при- й кооджиинот Вельми популярним було в давнину давати обіт- ймали п нат побу, На причастях ті, хто вважав себе гріш- ранг «фени хворим, обіцяли перед Богом суворо дотримувати постіння; дехто взагалі відмовлявся вживати в окремі дні будь- яку їжу, навіть воду, а від Чистого четверга 1 до Великодня голо-

ні поспіль. р нажінль під час інших постів — Пилипівського, Спасів- ки чи Петрівки — обмеження в харчуванні не було таким суворим (на Петрівку вживали молочні продукти), то Великих запустів це не стосувалося. Ось чому войовничі атеїсти, щоб скомпрометувати релігійні обряди, випустили чимало стріл 1 на пости «як форму фізичного виснаження людей». .

Між тим, постіння — не таке вже й велике лихо, як ‘.г силкува- лися довести «дослідники» християнства. Нині все більг’с й більше людей схильні тверезо оцінювати традиційні запуєті:. Чимраз більше з’являється прихильників саме такої форми змілювання. Це підтверджує й медицина — надмірне вживання скоромних страв сприяє ожирінню і порушенню обміну речовин.

Я не зупинятимусь на цьому окремо — то справа фахівців. Від- янвчу лише, що наші пращури, вочевидь, непогано зналися і на раціональному харчуванні. Періоди, якими визначалися пости, мають логічний сенс. Скажімо, найдовші — Пилипівський і Вели- кий — співпадають з найменшим фізичним навантаженням — це осінньо-зимовий період. Натомість Петрівський та Спасівський, значно коротші, не такі канонізовані, тому що відзначаються лі- “ом під чає польових робіт.

Хоч Великий піст і тривав майже два місяці, для селян він не : кладав особливих труднощів. Люди заздалегідь запасалися необ- о а кни за своєю калорійністю ніскільки не по- й огірки, сушені ягоди і фрукти Це передусім квашена капуста гриби, олія тощо, Б рукти, в’ялена, копчена та солена риба,

? що. Багата українська народна куліларна рецепту-

ра давала можливість готувати різноманітні й високоложивні, а відтак | смачні сніданки та с

біди — борщі, кулеші, киселі, узва- ти і у - РУ | о ік, Газ, твердження, що церква в такий спосіб з : афіян — звичайнісін ї й стичиої пропаганди. ька вигадка недолугої ате

. Ж зв’язку а цим варто навести о М ті роки Етиографічна Коміс я ; з ка м Чіоци запитальник з народного агрокалендаря. чані уло така “Що ви знаєте про Великий піст?» Наді: України, в тому нене з лишком тисяч відповідей з усіх регіонів п лому я лі й з Кубані, де проживало понад 70 відсотків діслав респодент І рн як на мене, цікавий відгук, що його на” і - Тартаківський з міста Мирополя Волинської

и одне вельми цікаве свідчення. ія Всеукраїнської Академії наук

«Христи здій тим під Розеаки писав він 1929 року,— що піст запро” 40 діа. Але ще за повна сказано, що Їсус постив у пус вегето давніших о до христилиства таку саме казку малу

• 777 йнктакож боги та пророки стражді”

[скан 51] · книга с. 55

ли, пОСТИЛИ, боролися із спокусою, вмирали й в ще не коріння постів, як кажуть люди, У п оск жили з полювання, були певні правила. Ці правила охороняли дичину від хижа рігали достигле насіння на рослинних самосівах Наші наддніпрянські слов’яни — мали найбільший піст як бо нати “рі додні весни, коли ставало найскругніше. Перед пости. справляти «масницю» — щедро частували померлих предків. А до весни накладали на себе всілякі обмеження — «м’ясопуст», «сиропуєть а потім і зовсім було пусто. Під час постіння попи читають кн молитву: ,

оскресали. Але це ервісних народів, що що саме вживати ї коли. цького винищування, абе-

Господи і Владико живота мого! Дух погори. терпіння й любови Дай мені, рабові твоєму,

Ї не осужди ти брата мого».

Ось так сприймав простий селяник саму форму і доцільність постів. Як на мене,— досить своєрідно. Але це ще не все. Досі вва- жалося, що на Великий піст, про що вже згадувалося вище, забо- ронялись різноманітні розваги, у тому числі й співи. Викятком бу- ла лише Петрівка, Ї яке було моє здивування, коли в рукописних фондах тієї ж Етнографічної Комісії ВУАН я натрапин на відпо- відь одного з дописувачів — В. Пасічника з села Нетребівки То- машпільського району Тульчинської округи. Він сповіщав, що в час Великого посту виконувались своєрідні постові пісні. Це чи не перше свідчення такого роду в етнографічній літературі.

З огляду на унікальність цього явища, я наведу їх.

На нашій вулиці, на нашій вулиці. Ия всі хлопці молодці, йя 8сі ХлОЛЦі молодці. 7 го, нема найкращого,

оревоу зніс як той Василь молодець. Сім пар чобіт схобив. сім пар чобіт жі о Через те. що він ходив, через те, що він х Щоб теща хвалила. щоб теща хвалили щ

Щоб Сандуся любили. щоб Сандуся любила.

, 5 “лі впала. Ой летіла пава, та й на С?! а снрайсіі б. Там Синдуся Василькові нари гудли, Снувала, снувала. двадцять що би (ВІ А він їй обіцяв купить ман проса: Корець кукуркудзи ще йомірх не ходи боса 2). — Продай, купи черевички. ди Як ці подеруться. й я дусі Ж тей люблю (21 Лиш не кажи говарийшці: і нікому. Не так товаришці, як Не У ітер солому (2). Вороженьки рознесут?, чафе нина, звісни річ. нє т на натура УК інського и іавіть за най: ч : . і й аю Бо - о ой тижнів обійтись м й тугу в піснях, ВО а протягом семи то виливав СВОЄ ГОРЕ ко річ. Ось чо” пкчих чисів о вижити протягом лихов и допомагали Йому

м люди вишукувя. і церковних заборон му попри найсуворіших 55

[скан 52] · книга с. 56

и самовияву. Щоправда, постові пісні ви. нці й упівголоса: мелос розлого-упо. льно-побутової тематики. Як-не-як

,

найрізноманітніі форм конували переважно пооди вільнений. тексти (7 нейтра

5 Мана ж таки заговині и . все Кожен тиждень Великого посту мав свою назву й призначення,

Оскільки про деякі З НИХ будуть колька ев полувни а» зупинюся на загальних характеристиках. Скала єть і 2 У ней далок: сед. миці називається Жилавим, Збірним абп НКИ? 2 ЦО ДЕНЬ Х Лопе чики зранку оббігали сусідів, сповіщаючи

— Здрастуйте, з постом будьте здорові: Й г

Це для того, щоб чоловічий полазник «приніс в чні добрий ужинок, бо як жінка зайде - накличе лихо». Субота ж називала- ся збірною, «бо птахи збираються з вирію і дівчата готуються до веснянок». У початкові дні першої седмиці переважно прали бі- лизну, примазували хату “на піст»; проте в Кінці тижня остеріга- лися щось робити. «бо в літі по жнивах нариватиме пальці»,

У суботу на цьому тижні жінки, принісши до деркви колово та мед. замовляли велику панахиду по небіжчиках. На Піндні Украї: ки такий обряд називався «давати мисочку», а людей, котрі говіли в цей день, звали спасенниками., Їм дозволялося вживати три склянки горілки, але не годилося при цьому спати, 60 як не при- йде на вечірню богослужбу, «то таки причастя вкрав». Якщо на збірну суботу хурделило, казали: «Це Масляна їде дитину шука- ти. бо, бич, загубила, коли п’яна з гостей верталася». Але нерідко на звговини починалося масове танення снігів, тоді приповідкову- вали: «Неділя збір - тече вода з гір».

Наступний тиждень звався другою седмицею, як, до речі, Й тре- тій (третя седмиця). Жінки переважно пряли, а чоловіки викону: вали різні сульськогосподарські роботи в полі.

Нарешті надходила середина посту, Відтак четвертий тиждень їуменується Середохрестя або Середопістя. Особливе пошанування віддавали хрестовій середі. У цей день господині випікали пісне обрядове печиво — хрести або хрестці. Їх виготовляли стільки,

скільки членів було в родині, й один найбільший. Його виносили я комору,

в анурювели н посівне зерно й тримали тям до першого . му поле. Господар брав хрестця із собою, клав посеред ниви

• Лесіявши 1, розлямував стільки дольок, скільки було сівачів

в полі. Решту ж привози м і з хатніх. Год вдодо іл 5 і і У ригощан усіх

П’ятий ню - домашнім тваринам. | хвалу Господу», ну я плення, бо на ньому «віддавали жалося, хто зробить від на шли до церкви бити поклони. Вв8- простить всі гріхи за опт до сорока поклонів, єтому Бог шого польові роботи, в ок А цю пору вже починалися здебіль- стиво молились | екроплюва, селяни, вирушаючи в поле, благоче” що «На Похвалу сорока ний свяченою водою. Внажалось» пава Що вже зима розтили» похвалиться», бо «Хнилилася По” рбним, Шутковим або Білим накли ДР ликали передостанній тиж рбові галузки, щоб у неділю одного, діти приказували: Верба б’є, не я б’ю. — За тиждень Великдень,

Не й

• вемирай, та пасочкуц дожидай!

[скан 53] · книга с. 57

Завершувався Великий піст Чистим четв ботою. У цен час посилено готувалися рн ля та Страсною су- фарбували яйця, виготовляли писанки Рано 7 пекли паски, протягом усіх запустів). да, останні робили

с піст також супроводж вірувань. Більшість з них пов язані з четвергами (очевидн що в цей день розіп’яли Христа), Наприклад, вва; о, тому, протягом шести тижнів викидати на горище п якщо ну, а в останній понеділок в чоботи вкласти свіжі зна полі: ми і перед тим як випікати в четвер паску, розпалити трибермєнь о рю прийае зо хат сільська відь

; - Й краде молоко в корів, виготов- ляв у ПоСТО8І четверги осиковий ослінчик з таким розрахунком щоб завершити роботу перед Страсною суботою. Йдучи на відпра- ву у церклпу, його годилося прихопити з собою: якщо під час служ- би стати на нього, то можна побачити всіх відьом, котрі тримають на головах дійниці. Крім того, подібним способом виготовляли й осикову борону. Повернувшись зі страсної служби, йшли зі свіч- кою в хлін, сідали на борону — «тоді обов’язково з’явиться нечи- стивиця, що доїла вночі корів».

Де-не-де марновірні люди вдавалися до ще одного дійства. У першни четвер посту йшли в ліс із сокирою, виготовляли там осикові ворота. продовжуючи це і в наступні четверги. До Чистого четверга їх треба було закінчити, принести додому й поставити в глухому місці. Якщо ввечері сісти неподалік і спостерігати, то відьма, йдучи дорогою, обов’язково підійде до ворітець і почне че- рез них перелазити. Ця магічна дія матиме силу тоді, коли ніхто з сільчан не побачить, як робилися «ворожбиті ворота». |

Спостережливий читач завважить, що ці та інші обряди безпо- середньо пов’язані з осиковою деревиною. Справа в тому, що з неї рідко хто будував хату, виготовляв речі ужиткового призначення, навіть не використовував при можливості для палива удритннио мо з цього приводу відоме прислів’я: «Осикові дрова та коти кожух, то вилізе пара і дух»). Це пов’язано 2 тим. що, ак ну осика вважається еслабкою», тобто неякісною деревиною - новий ге, вона, згідно з легендою, епропустила цвяхи, ен пани яка на хресті Ісуса», Звідси, отже, й таке ставлення до ше | ни В арінанрінеч деровомо в. , були обряди та дійства,

Ось такими нерідко й дивними для на” “й го довготривалість що відбувалися протягом Великого посту: бій почисти жартія- змушувала людей до всіляких метких висловів, ливих:

Шіст — не міст, об’їхати можна. Прийшов Великий піст - тягни

|У Великий піст не ходи У ГОСТІ

ення змуніува а тому ПРИР ликий піст,

увався безліччю різноманітних

дзвони за Хвіст.

ли селян поступатися ба- иродно звучить побуто-

Звісна річ, суворі обмеж то всім прижме

гатьма світськими забаганками: Ве ве застереження: «Ось прийле Хвіст!»

57

[скан 54] · книга с. 58

ЖИЛАВИЙ ПОНЕДІЛОК ЗУБИ ПОЛОЩЕ

За різноманітними обрядами і дійствами непомітно наступив перший день посту. У народі йому віддавали особлиний пошані: вок, що відбилося і в регіональних назвах: Чистий асо Жилавий понеділок, Поминальний, гполоскозуб» тощо. Напередодні госпо- дині ретельно вимивали посуд — Миски, тарілки, ложки та горщи- ки, «щоб не залишилося скоромини» і виставляли сушити їх на одвірках, миснику, печі до понеділка. В цей день, як казали селя- ни,— «посуда відпочиває», в звідси й назва Чистий понеділок.

Справді-бо: в Жилавий понеділок не готували ніяких гарячих страв. Єдиним виробом були спечені зранку жиляники (жилова- ники, жилавинки) — пісні коржики з житнього борошна. На Він- ниччині, перед тим, як посадити їх у піч, ворожили в такий спосіб. На кожного члена родини готували іменний книш. Оздобивши верхівку хрестиком із соломи, їх саджали на черінь і стежили, ко- ли спечуться. Якщо жилавинок піднявся, то це означало довге й щасливе життя його власнику, а коли ж не виріс, тобто не підня- лася верхівка або пригоріла,— скоро відійде з цього світу, і най- гірше, якщо середина коржика осіла, - «то віщування гробу»-

Їсти, як правило, сідали досить пізно. Окрім жиляників, ужи- зали лише тертий хрін з буряковим квасом, редьку, а на Поділлі б ва ве о кожно Коли ж церковний давін спові-

рес, усі три”і хрестилися, приказуючи:

— Хрін та редька, хрі , хрін та редька! — це означало, що вони не забули про Великий піст, і й

о кін вом мило обрядів, пов’яаних з зпонеділнува: день». Повсякчас лю бу дотепер тяжіє уявлення, що це «тяжкий нано зд остерігалися починати будь-яку важливу на зиму овочі, припас елю чи господарську споруду, заготовляти но спонукає нездача Я пе м я ан з сно намагалися вижати С чай, починаючи «нняни п кам бодай два снопки в суботу — «як зробити це 1 ших боррубиня й цього приводу, - то зерно в полі зогниє цьіто авичеть. неон до 8 таким же пієстетом дотримувались бо б пора нікол рались майструвати цебрика чи діжечку,

Я 5

не починай у понеділок, то матимеш ужи- У багатьох ів і й - пидку були береддеоіни існували подібні уявлення, і в кожному ВИ- свій народний звичай, нор таких вірувань. В Україні був

1 ” кання, ріння якого сягають, очевидно, ще ма”

азив за й Що йога пере ався — понеділкування, З огляду на те, сторіччя, вваж

відбувалося. Перед тим як сватів хлопець -з Ти

дати згоду на зар с за у і 51 рем | УЧИНИ, дівчина, до якої засилав

дозволяє мені понеділкувати

[скан 55] · книга с. 59

нн а нн

якщо парубок не зголошувався, то юнк віть ке зважаючи на батьківську згоду, вити СВатаМ. Такий вчинок повністю право. їз

Що ж являла собою ця вельми популярна серед сватачів умо- ва? Згідно з давньою традицією молода дружина раз на тиждень себто в понеділок, могла, не питаючи дозволу, відлучитися 3 хі мівки на цілий день. Молоді жінки зранку збиралися на понеділ- кування. Вирушаючи до гурту, вони брали з собою й харчі — са- ло, крупу, яйця, масло та інші продукти — і готували з них поне- ділковий обід, веселилися, пряли або вишивали. Тим часом жіночі домашні справи лягали на чоловічі плечі, а тому для них понеділок був чи не найтяжчим днем.

Обряд цей для молодого жіноцтва був украй необхідний. Різ- кий перехід од дівування до суворого родинного життя відповідно впливав і на психічний стан, адже дівчата колись виходили за- між досить рано — у 14—16 років, У них ще живі були спогади про вечорниці та досвітки, танки, різноманітні забави. Багатьом кортіло ще погуляти, але за традицією заміжкнім жінкам уже за- боронялося відвідувати молодіжні гулі. Недарма ж мовиться: «Заміж вийшла — світ собі зав’язала!»

Щоб якось пом’якшити такий крутий життєвий злам, звичаєва правова форма й виробила вельми цікавий і практичний ооряд «понеділкування», котрий дазав можливість поступово увійти в статус жіноцтва, Зібравшись у своє товариство, вчорашні юнки згадували недавнішнє дівування аз безліччю цікавих історій 1 бу- вальщин, ділилися родинними клопотами. першими ню конфліктами, яких вистачало у кожної, передавали САН пнатя господарські навички, у тому числі й стосовно він Мб зро вдже не кожна дочка могла розсекретитись леред матір б” Ддругами це було легше зробити… й пісня журлива зліта-

От нерідко . ак у неквапних спогадах, Де реа щоках, спливав «роз

був найкращою віддушиною

а мала повне право, на- дати гарбуза, тобто відмо- виправдовувало звичаєве

Ла з уст, і скупа сльоза з’являлася Н зантажувальний» день. Він нерідко 0 ний звичай суво- перших шлюбних місяців молодих жінок. нам й свекру: ро забороняв одвідувати «понеділкування” лиці розходились По хам. Лише як скрадалися перші сутінки, рани чоловічої рід: домівках, зустрічаючи на собі невдоволені погля вона насвдувала кі. Але в невістки був традиційний аргумент г. ль. Якщо ж Чану чоловіком обітницю — дозвіл на о (і такі випадки Він не дотримував свого слова, ДРУЖИНЗ рми траплялися) за собою право розірвати шли і Великого посту, С Цей звичай, що тривав протягом М ЯТЕТОХ згадаймо з ЦЬОГО “Ідтверджує високий суспільний статус о ворджують іноземні Приводу й такий факт: у давнину 27 ! 3? ати до хлопців, РЯТУве. дослідники — дівчата мали право Йтії У свя о до страти

• їх од смертної кари (навіть За к опця могла вберегти від вироку Ю ЗУ його шапкою, бо в такий спосі ому житті ГОВОР ат, про рівноправність у подружня а ручилися?: зя на а термінологія: єми побралися» «М взяв тебе» Чи відо- пошлюбувалися» тощо. Пізніша форма одів. Чи, скажімо. лю тобі женився» — прийшли від сусідніх є підтверджує рів МИЙ всім звичай «дати гарбуза? 7 И 59

нка, котра пок Й згоду й 6- б давала Зі д ить і шлюб

«наші діти

[скан 56] · книга с. 60

прав’я у виборі партнера. Сюди ж варто розра Ви шана зан- ня, яке, на жаль, втратилось з часу покр УКВЕ их се- лян лольською шляхтою та російським зимодержанстяомь Й

Переважна більшість дійств так чи інакше не» язані з понедід- ками. Невипадково, що перший день посту також. мав чимало об. рядодій. Одна з таких і є «полоскозуб». У жилавий понеділок селя- ни збиралися в корчмі, «щоб пололоскати зуби від Масляної», щоб не залишилося скоромини в роті. На таких сходках жінкам годи: лося вживати горілку лише з покришки Від горщика, в якому готу- вали кашу. Це для того, ещоб на пшениці золи (сажки) не було»,

На Закарпатті перший понеділок Великого посту називають Поминальним, оскільки в цей день вселюдно відзначались помин- ки по локійниках. У цей день жінки добре вимивали посуд, а чоло- віки сходились у корчми, щоб скріпити спілку, хто 2 ким буде співпрацювати влітку. На Поминальний понеділок гаади залаго- джували взаємини з ковалями. Оскільки цим ремеслом займалися переважно цигани, то коли кололи свиню, їм віддавали голову. Хто не зголошувався на таку «угоду», міг не надіятись на послуги.

Ось так колись відзначали початковий тиждень Великого по- сту. Найбільше дійств, як ви переконалися, стосувалося першого дня, оскільки — “Жилавий понеділок зуби полоще».

СУДЖЕНИЙ, ИДИ ДО МЕНЕ КАЩУ ІСТИ

і відоме українське прислів’я, яким неодмінно ско” і , Якщо хтось узявся за непосиль о мало каші з’їв!» ну справу: «Ще

п я явне нки а не іншу страву? На це запитання намага- пенубаценннн У дна когорта як дореволюційних, так і сучас” зенуднннуц обрядів, пон арсеналі чимало річноминітних гито- аничий Ж не - пов язаних з кишею. Скажімо, здвана існував родження а Р овянни на хрестини. Відзначаючи на- сну Мо а атьки обов’язково готували цю обрядову ка «купівлі Зо м ами 1 хрещеними розігрувались забавна сцен”

родажу» горщика з кашею, Хто з присутніх На

хрестинах вносив найбі айбільшу є й лос розбити його. Гості мали у суму грошей, тому надавалося право

роз за честь посмакув го Зєтва івзяти нац с Рнвланати ен до ни ам ять шматочок черешка, «щоб немовля і здорове нап рогло дор Не менш ці цік РАН о туба був обряд уперше виряджати дітей до школя. щених батька й реф готувала кашу, запрошували хре” з першаком о а вранці, йдучи до школи, батько Ко наука йшла на умо, если вчителеві горщик з кашою, є/цоб б Таких чи подібних дійсть, ю, можна навести чимало

пов’язаних з цією обрядовою стра: Я ж зупинюся лише ни одному зви”

зонам ій

[скан 57] · книга с. 61

их аб оо ни

чаї закопуванні каші. Людям старшого вік афоризм, пов’язаний з місцем, де найчастіше зби

сельці! «І чого тут так товпляться, наче каша зола о мудрослів я, як це підтверджують факти, дійсно по на м роджене жит-

Здавен у Київській, Чернігівській та Полтавській губерні

дівчата, вперше збираючись на веснянкові хороводи ан пр щику кашу, виносили її на вулицю, закопували в зви ін б вали кілком. Такий обряд супроводжувався піснями: іні

У відомий крилатий

Закопали горщик каші, Ще й кілком прибили.

Щоб на нашу та улицю Парубки ходили.

На Полієсі відомий свій варіант:

Що на нашій да улиці Дівки-чарівниці Закопали горщик каші Посеред вулиці. Не так вони закопали. Як кілком прибили, Щоб на нашу да вулицю Парубки ходили! Найвищого розвою обряди із закопуванням каші набрали в ХІХ — початку ХХ століттях, хоч якнайдовше вони проіснува”- ли серед українців на Кубані. П. Чубинський в «Трудах зтногрі” фическо статистической зкспедиций в Западногрусский крани (1872 р.) наводить промовисте свідчення: «Вкрали дівки ЛОЖКУ в парубка, швірень од білої кобили і яйце З Під білої квочки, р сидить. Зварили кашу проти неділі вночі, вкинули то ЯРАвк ою ложкою помішали й закопали, - де збирається ння ев там і той швірень і ту ложку та щей потанцювали на ль То де вже ходить, не ходить парубок. а ТУДИ так як. ор е бігає не — таки мусить прийти на шкворівщину- радіє ВХ | а прибіжить туди, понюкає та так і завис»: я Великого по- Найчастіше робили це в неділю першого пе мала б збирати: сту, На Черкащині, облюбувавши зручне місце, зазпалювали клю: “Я вулиця, пізно вночі розкладали багаття. яке Я дай витягуван- чами од криниць — дерев’яні гакоподібні тилечги и на вогнищі ня води,— котрі перед цим вкрали в сусідів. Ра тут молодь по- кашу, закопували її в землю разом 9 рр гіївка “Ніжинського стійно збирнлася». На Чернігівщині (село рій ниці ерозпивали Району) в збірну суботу, зійшовшись НЯ веч ніх хі з різно: складку». Дівчата напередодні готували т гуртом вихо” манітних зерен: вінса, жита, гречки; прос | пляшку горіяки Й сі” Зили в глухе місце, ставили на СНІ! горщик 1 о відносили ГОрня Дали колом. Піднявши тост за «веселу ав кілька кулів Со” а обочину і загрібали його в сніг. п співаючи веснянок. Чоми, несли їх на будь-який город, зачронтої При цьому вкида” рім пшоняної каші, іноді ва б і у страву під не Ли в горщик ракову клешню іза “й крутили нею, “що? релазом. Н б ставили вертушку

• Натомість поруч і щоб вони ТЯ

к тримали дівчат, як Ха й “опців було багато, як маку. Й

[скан 58] · книга с. 62

к своєю клешнею». При цьому дія супроводжувалась обрядо- ра вою піснею:

і 4 Дівки-чарівниці а Закопали горщик каші ч Посеред вулиці. р Закопали горщик каші

Ще й ракові клешні, Щоб ходили парубки Далекі й тутушні…

Ще в 1927 році в селі Солотвиному Бердичівського району на Житомирщині побутував оригінальний звичай, про який повідом- ляв один з кореспондентів Етнографічної Комісії ВУАН: «Дівчата починають ходити на вулицю тоді, як розтане сніг, стане тепло — у піст Великий. І на тому місці, що буде вулиця, закопують швір- ня од воза, шоб багато хлопців ходило, і приносять води біжучої в роті, щоб хлопці бігли на вулицю, і викопують невелику ямку й кидають туди гроші, «щоб ходили хлопці багатії», і сиплять пшоно та мак, ещоб було хлопців, як каші змаком усяких — мен- ших і більших». Ї ту ямку закидають так, щоб не знать було її, і збираються на вулицю щовечора, як є погода надворі».

У деяких місцях, наприклад, ка Воронежчині, дівчата разом з кашею закопували ще й ложку, яку викрадали в хлопця, що по- добається. Це, начебто, допомагало «прив’язати» парубка тільки до цього місця, «щоб не ходив гуляти на інші кутки». Крім того, щоб причарувати коханого, можна було «припалити його ложку». Дівчина, яка хотіла, щоб хлопець дружив тільки з нею, на вечор- ничних сходках намагалася підсунути йому ложку. Після цього забирала її і вдома над жаром присмалювала, і нара. прання ззаннною до середини минулого сто” аваряжнежскя, над докотряя» лкщо юнка бажала, аби в неї вдома

рниці, вона брала живого горобця, кажа-

н і і ата жабу, перев язувала їх червоною стрічкою, що знімала 3 го” лови, й клала в невеличку ямку,

присипала кашею, притоптувала зверх - і і рху і вбивала чолика з-під барильця, в якому тримали воду під тири сторони посилала повітряні ЯЦЯ» в її хаті ніколи не переведе-

час жнив. Гісля цього на всі чо

В унки вважаю ЦІ . поцілун 1 чи, о У 4 вулі

Ду ще один вельми відомий в Україні зви” в язаний з кашею, Він стосувався дівочих варили в горщиках п ененадні Андрія (13 грудня), юнки ву страву виносили де воріт п аж НИЗИага році мі ри м на них і запрошували: чемлю, клали ложку, в са”

ій жений : з Й

ко с розлучений, йди до мене кашу істи!

обов’язково з’явити Дівчина люба, то його тінь, начебто, мала ТІЛЬКИ міцно увійшла в нка. Отже, каша, як бачимо, Не страва, в єї одним 3, побут Українського народу як улюблені вань, опулярних атрибутів його обрядодій ти віру”

ворожінь, Пізно ввеч

МИ ав зі

[скан 59] · книга с. 63

Березень березовим віником зиму вимітає, Б а весну в гоєті запрошує. ерезень у зими кожуха купив, а на третій . день продав. Місяць березень за один день сімох жінок міняє.

Март всіх місяців варт. 5 ай.

[скан 60] · книга с. 64

його ЗІРКА З НЕБА ВПАЛА

із ндрівка. Перевідав-

То була, здається, наша ау тт й ізн рії ши тітку Ганну, мо орав бла жовтів повновидий місяць. густо всіяли зорі. На околиці се неннка; з бноуже

“7” Бачиш, синку, - мовили, зупинившись, , й я В жи? — не втямивши, перепитав я.

• Кажу, пастух вийшов на толоку, - і мама звели Б БО вою правицю.— Коли я ще дівувала, то казали, що прак г стух, зорі - вівці, а небо — толока. Звечора він виходить, щ б дивлятися за отарою, а лід ранок, як перейде все поле, загонить 1

ари… 2 г гару неньчине порівняння припало мені до души, 1Я запи- тав у них про те, як колись називали люди окремі зірки та сузір я.

|. Бачиш, - знову підняли вгору руку, - он купочка зірочок і одна найбільша серед них, - то Квочка з курчатами, а осьдечки, ближче до нає, п’ятірко великих з однією на відстані — це пере- варнутий Віз. Трохи збоку три яскраві вряд — Коромислом звуть- ся. Тепер подивиси на нашу хату: біля причілку повис Ківш. А ось - через усе небо - Чумацький Шлях проліг. Про нього я вже не раз тобі розповідала…

— О, дивись, дивись! — несподівано окликнули мама.

Я швидко звів голову. Над нами, немов блискавка, черкнула темряву меба падаюча зірка. Такого довгого і пишного хвоста ЯК у неї я ще ніколи не бачив.

— Ще одна зірка згоріла, — мовив сам до себе.— В таких ви- падках кажуть, що померла дівчина.

А яке сьогодні числа? — несподівано запитали мама. — П’яте березня…

• Так це ж день преподобного Льва. Отже, зірка моя вже зі- йшла з небосхилу…

Тоді я не надав особливого значення маминому віщуванню. Во-

и с - п і казали, коли хвора людина в цей день побачить падаючу зір: у. то скоро помре (ненька якра

міг, заспокоюван їх, а

з почували себе негаразд). Я, як впливу.

ле мої слова, здається, не мали особливого Не беруся стверджувати про реальніс

але мама невдовзі навічно одійшли з наючи в експедиціях,

людей, що символі: більшості лю

ть народних передбачень, цього світу. Тому, перебу-

я не оминав нагоди поцікавитися в літніх ям в нбзенріа дриія я небосхилі зірка, В переважній то чийсь душа повин є зірка, особливо на преподобно На Поділлі

хо, дячи небо, запримітить «дідькову свічку», ТО ть — від того Й, наче

бто, падають зі

• • ї , їрки. о наче не стосується дня преподобного Льви еко ти

звивійвЙЙНіс З

й те ЧА легенда

[скан 61] · книга с. 65

НА ОБРЕТІННЯ ПТИЦЯ ДО ГНІЗДА ОБЕРТАЄТЬСЯ

Уперше про весну, якщо ви пам’ятаєте, наші пращури згадува- ли на Стрітення, себто 15 лютого, коли зустрічаються Зима з Лі том: «Хто кого переборе,— стверджує народне мудрослів’я М й кою буде погода до початку березня». т

| Найзнаменнішим святцем весняного місяця вважається Обре-

тіння, що припадає на 9 березня. За церковним календарем це Від- найдення (Обретіння) Чесної Голови святого Іоанна (Івана) Хре- стителя (Предтечі).

Звідки ж взялася ця назва?

Існує версія, що це побутовий варіант Віднайдення, однак вона видається не переконливою, оскільки такі довільності не харак- терні для народного календаря. Як на мене, тут швидше має місце вплив дохристиянських вірувань. У давнину дайбожичі, очевидно, святкували повернення (обертання) до рідних країв перелітних лтахів. Це підтверджує той факт, що основні дійства, які влашто- вували селяни на Обретіння, стосувалися птахів, котрі першими

поверталися з вирію. Згодом обряд «зустрічі птахіве об’єднався з «накликанням ве ки», що його відзначали на Сорок Святих (22 березня). Але (і про це йтиметься далі) кожне березневе свято — Явдохи, Сорока ред киків, Олекси тощо — так чи інакше пов’язане 3 пицанівно сонра. мих видів птахів. Одначе найбільше обрядів припадає на пий ня. Про цей день існує безліч цікавих легенд Та еринаців» ли З них у 20-х роках (тепер уже колишнього села Старосілля покої бильського району, що на Київщині - - При срар ори тала- С воно було затоплене) записала Ніна Заглада. алінського те- новита дослідниця, котра згодом стала жертвою аг я відтак рору, оселилася в Поліському селі, щоб зро о, Звичаї та 1 підготувати монографічне дослідження про 1 Обряди. На сьогодні це єдина книга З ЦЗ рей цікавий перека

Серед інших привертає увагу ни поле. о т

трійцю «Як і перепілка ора? їх ось журавель, деркач Ї ка водила 1х.

“равив плугом, деркач воли поганя? о Побачивши пеньок, перепілка застерег’"" 7-3 Під пеньок, під пеньок!

Деркач окрикнув: й

7 Придерж-ж-ж, придерж’ж Ж кійно покрик А журавель, йдучи за плугом, спо ої пТа: 27 Турли, турли!» але не без моралі: 8 кожн

з про пта шину

увя8:

хи Здається, простенький сюжет, ійшов сніг! СВОЇ звички… коли з полів ще не ів весни ерши з Обретіння, К”7 благовіс п ми, саме на Обре их 9 р - воронки: Щ 65

илі и » я б Літають У рідні краї жай

[скан 62] · книга с. 66

Україні. Про це мовиться В одній із весня- нок, записаних свого Часу П. Чубинським:

особливо шанували В

Чом ти, жавороньку.

Рано з вирія вилітав?

Іще по гороньках сніженьки лежали, Ой ще по долинах криженьки стояли. — Ой коли пора прийшла. Неволенька вийшла.

Ой я тії криженьки

Крильцями розжену.

Ой я тії сніженьки

Ніжками потопчу…

Згодом з’являються й граки і влаштовують несамовиті бійки за місця гніздування. Це галасливе явище відбиває дитяча загадка: «Дорога розлога, а на дубі ярмарок». Хоч ця птаха і не заслужила особливої поваги у селян, вони все ж вважають, що граки є «най- надійнішими сповісниками весни». В одній з приказок так і гово- риться: «Граки на дереві з весною розмовляють».

До перших весняних благовісників належать також журавлі та лелеки. Побачивши веселиків у небі, селяни рахували їх: «скільки птахів - стільки злотих мав би коштувати корець (мір- ка сипучих - В.С.) жита».

Одначе найбільшим пошанівком користувалися лелеки. Ці пта- хи віддавна вважалися боголюбними, бо оселялися поруч з людсь- кими житлами. Побутує повір’я: якщо лелека звив гніздо на клуні чи хаті, то «він має принести господарям щастя, оскільки гніз- диться лише біля добрих людей». Лелечина присутність начебто оберігає родину від лиха, а «хто зруйнує кубло бусола, у того хата

згорить». На Поділлі існував звичай — побачивши вперше птаха,

простягували йому шмат хліба й примовляли: — Бусле, бусле, на тобі гальвоту, дай мені жита копу! Щоб прис

й усідити боголюбних птахін, котрих вважали напів- , селяни спеціально будували х, с хих ан уду на дахах, стовпах, су

парам рестовини. Коли діти вперше бачили на клуні прилітного у. вони обов’язково до нього примовляли:

Чорногузе-дядьку, Зроби мені хатку Ї ставок, і млинок, Ї вишневенький садок! Одначе найбільше о ми сьоє майбутнє. Як лем або стояла, то св

чікували буслів дівчата,

бо пов’язувили з нИ- що юнка а

чай запримітила птаху, яка ходила п0- 4 оминатимуть її оселю, коли ж літаля 7

, що звисають на вербо- ми вірять, що ебідаанн канон араану роки оче за Обретіння, коли я починають будувати свої житла

7 9 КОЛЯДдох є такі

птахи лишен ьпове

аються з вирію: Рядки: ЕЕ

[скан 63] · книга с. 67

; и

Ой ремезе, ремезоньку, я Не вий гнізда на льодоньку, — Буде льодок розтавати, і Твоє гніздо забирати.

Увий собі в темнім лісі.

В темнім лісі на орісі: Будуть оріх оббирати,

Твоє гніздо оглядати.

-е

Відомий дослідник О. Воропай вважає, що колядка про ремеза зімовірно була колись дівочою веснянкою, а в пізніші часи пере- йшла до різдвяного циклу, як величальна пісня для дівчини».

В одному з давніх рукописів мовиться, що «на Обретіння свя- тий Іван чудом своєї голови повертає їх, птах, назад додому». Щоб не накликати звороту, жінки остерігалися в цей день прати білиз- ну. У народі говорили: «На Обретіння птиця повертається до гніз- да, діти до хліба, а чоловік до жінки та роботи».

ЯКА ЯВДОХА, ТАКЕ Й ЛІТО

За церковним календарем день преподобної мучениці б припадає на 14 березня. Не всім, очевидно, відомо, очиток весня- стилем, а він відстає на 13 днів од нового, це о зона анна, ного місяця. Наші пращури пов’язували з ення, Відодй аж до Мкільки у березні починається весняне рівнодення.

У століття на Явдохи відзначали Новий Рік. ості давніх наро- До речі, подібне явище спостерігавмо ів вна, Новий рік. Дів, Так, на Близькому Сході | досі в березні свя ення», тобто зно- На його честь городяни влаштовували ще р були у бал- сили на майдани пальмове листя. Ідентичні и у ці дні влашто- тійських та скандинавських народів. Так, лореи. Єгиптяни вла- чУвали жертвоприношення, масові ігри та я. У Стародавньому Штовували похорон Озірісові — богові а ккінінаиньки Аттіса — Римі щироко відзначали Кібелу, де Ар березні святкува” онце, що повертає на весну. Натомість їн4 одення (у вересні) про” ли народини богині Дурги, а на осіннє рівн

овжували гтіс цю урочистість. , відбувалис ; Подібні обрядодії за середньовіччя Явдохи вв

я і в країнах За-

ом весни та першим днем овітобудоо триана, яка добре СУ пов’язани спільна обрядова Поційнилчно пог й арія дома черсам та давнім слов’янам. абожичі організовувати п поминків на честь предків. г опудало ід тю схо- Роводи солом -

зими — виготовляли

нь , , »ьомий де чі). Згодом Дійствами спалювали його (у поляків ми й і голили У М, купалі п 5 “Пудало — Маржану — несли до р перейшли 1 22 одібні ді ед

ЛИ знав оку

[скан 64] · книга с. 68

ських свят, а тризна - поминання пращурів — до великодневих ЗДО а прекнаже іційно утверджували перший день Таким чином, Явдохи офіційно У н весни. Селяни ретельно стежили за повадками тварин у цей День. Вважалося, що в підобідню, коли пригріє сонце, я обов язково прокинутися степовий байбак, вилізти з нірки й тричі просвистіти, а потім лягти на другий бікаж до Благовіщення (натомість ховра- шок лишень перевернеться в кубельці). Отож люди виходили в по- ле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист. (Наступною ознакою приходу весни вважалися пісенні трелі Ї Звівсянки. Якщо хтось почув її голос, то намагався сповістити сусі- дів, що чув поклик: «Діду, діду, сій ячмінь». З цього часу вже го- тували збіжжя для ярої сівби. Але найкращим благовісником все- таки були ластівки, що приносили на своїх прудких крилах весня- не тепло, Цих пташок у селах вельми любили й шанували, вва- жаючи божими охоронцями осель. Батьки застерігали дітей:

— Якщо хтось візьме в руки ластівку чи її яєчко, у того облич: чя вкриється ластовинням, а коли зруйнує гніздечко — з’явиться ряба вісла… зоЗ

Так люди оберігали цих дуже корисних птахів та їх гнізда од

. дитячих пустощів. В той час діти, які не бажали, аби їхнє обличчя рябіло веснянками, побачивши ластівку, обов’язково вигукували: ть Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки! — ї мерщій бігли вмиватися талою водою.

Старші жінки, запримітивши птаху, брали по грудочці землі, кидали на грядку, приповідаючи:

— Кріп сю, кріп сію! — і на тому місці, за повір’ям, мала й а налойлива я господинь рослина. ав узяти в жменю землі й Ма то на Явдохи побачить ластівку, М

урнути в неї, побажавши:

ластівко, на гніздо, а л ! б 3 вко, юдям — на добро! — ДЛ того, щоб якнайскоріше з ярим теп - ри

• лом приходила весна. по ня барани вгадували і погоду; «стеляться» ластівки А и их ЛіЄ 1, отже, можна буде сіяти овес, «ОЯТЬ” цьому мала значення б би наннничих жошевь Зо прерня зл кількість птахів, бо ж «Одна ластівка вес В арсеналі на бачень. Городни капусту,

родної мудрості 5

з Явдохам “я: іч зав” ки вважали - и пов’язано безл я морозів. Те ж саме стосувалося виходить з плугом», Яку ж погодУ Як вода капає

зі стріх, то Який вітер на лани брде ЕАРЕЧНЕ

Яв і

й дохи, такий буде і до Покрови. охи віте

холодне, рухати нн 77 на мокре, вітер з півночі — Н8 якщо повіє од Дніп Лини — так крутитиме снопи в полі? а КОЛИ зі сходу — ра (із заходу), то добре ловитиметься риба. мирно, роїтимуться бджоли, з півдня — нрожайний

Повии ; Р Й мі. яць з доще | Якщо ранок

Мо - бути мокрому літоні. |ХОВУЙ ма ці

ясний — сій озр Но янню і і зній засів р пшеницю, в обід ясно р |

[скан 65] · книга с. 69

щ-

Якщо день сонячний — вродить пшени й і гречка. Чя, а похмурий — просо

Якщо біля порога калюжі во і ди, то п

• б і асічники купатимуться

З днем преподобної мучениці Євдокії , . Чо докії пов’язано і них прислів’їв: чимало влуч-

Явдоха з водою, а Юрій з травою. Євдокія красна, то Й весна красна. На Явдохи води по боки.

Прийшла Євдокія — селянинові надія,

Прийшли Євдокії — дядькові затії: плуга чинити, борону то- чити.

У Явдохи сила — весь поділ замочила.

Як бачимо, з весняною Явдохою пов’язано чи не найбільше на-

родних завбачень та спостережень. Це цілком природно, адже «Один день весни цілий рік годує», а «Яка Явдоха, таке й літо».

СВЯТНИ КОНОН КІНЬМИ ПРАВИТЬ

Зайве переконувати, як шанобливо ставилися рержицнн зкри. чи до коней. Одвічна любов до цих благородних тварин усе природни: коні допомагали людям з давніх-давен обробляти з бі 1ю, освоювати необжиті місця, перевозити вантажі, 3 и бас али в далекі мандри. Неоціненну роль відігравали вони нажне Воєн. Для козака кінь завще був вірним другом і ооо нн Згадаймо, якими ввисокохудожніми Й поетичними змальовують коней численні народні пісні. ільне місце посів

еред багатьох інших покровителів тварин чилогі ни их святий Конон. Його день припадає на їа Берестя, іль зводився до він Відзначався по-різному, але загальний зміст пк швнув хбнай. (ого, що евятий Конон завжди справно доглядає

Й його за погони: Саме за це Ілля-Громовик, їдучи колісницею, брат з. грому люди ча, оба він опікун усіх коней і конюхів»е-

лачі везе, а святий

РУ ье. були здоровими та робочими й не ри аний, того мерини по- етері галися перебрати міру, «бо хто буде ї ;

ика. Як відомо.

цд оч омов сять ас жнив». ; рити й Д і духи Й обері-

Ни Кононів день намагалися т живуть ці добр

Казали: . РАННЯ ка

• • То святий Ілля через небесний місток ; онон еВ М об коні
• іньми править. шинку, пили горілку, -щ чає “ляни відзначали цей день У Але в той же

[скан 66] · книга с. 70

ійських тварин. переважно коней Щи зрянненой х, запліта- ся біля свійсь Казали й таке: якщо домовик не вподобає коня, то ли гриви тощо. | тися з нього — лоскоче, їздить перхи, доки не ери ов убезпечитись від цього, у цей день вішали на бан- запалить. ЩІ У — євідтак домовик забавлятиметься з птахом тину вбиту зась коней». Дехто навмисне тримав у стайні навіть. о пн ни ньому» або заколував горщик каші, «аби до- цала, є на

й хату ГЛЯДІВе. ;

А м катоді передивлялися городнє насіння. «На Ко- ноновій днині,— казали, — город сниться господині».

СОРОК СВЯТИХ СОРОК ЛОПАТ СНІГУ КИНУТЬ

Про походження свята Сорока Святих Великомучеників, що припадає на 22 березня, існус чимало трактувань. Очевидно,

І з давнину ця обрядодія була пов’язана з весняним рівноденням,

ке суголосне з сонячною активністю. Ми знаємо, що дайбожичі особливо поклонялися сонцю — головному своєму богові. Під цю пору весна вже мусила остаточно перемогти зиму, хоча у природі нерідко бували й винятки, оскільки «У весни жіночий характер: зранку засміється, а надвечір заплаче». Тому з цього приводу ка-

зали: «Сорок Святих ще принесуть сорок морозів».

о Д Як би там не було, але люди вже жили весною, з вирію повер- чались птахи, які «на крилах тепло приносять». Відтак у цей день я З’крина побутувало поетичне свято зустрічі пернатих:

цього приводу писав: «На Сорок мучеників пе

“ть з тіста пташків на честь, мовляв, жайворонків, що тоді вилі- зють їз вирію. Це — жертва

весні, я і “ла відо- ма ще недавно в рі ка в різних формах бу

та «голубків» — си рано вринці матері готували «жайворонків? шок — і віддавали ачні, розчинені з медом кренделі у вигляді пта” зували по-різном Мтям. У різних регіонах цю обрядодію влашто” “1двішували до У о одних випадках печиво виносили в ЄВА лися гуси й в дерев, у інших — дарували сусідам, «аби краще олжувались яйця», в ще йшли селом, тримаючи

чого високо над год нини вою, вилазили на вороти або клуню й примов

Вцлєту, гулю,

горою, Винеси літо із

| собою. илєтіда гсуля горою — шнесла літо собою. . брели Ви там на Волині. Уча, їж ій обридодії аву юну ( КУ пра нвши поміж себе найсимпати і ю канави и Зеааши з руки печицо. и дак рн Й

паняночка зверталася до старш?

. «стзльіймнаменаі ем лани вивід НОЙ ОЙ ЙМЙОМЬ. озьгьссовоневоньсо ій іі іі опьнвонідо німа носі» занадто

[скан 67] · книга с. 71

Благослови. мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати! Зимочка в возочку, Літечко а човночку!

Вийшовши за село, гурт заспівував:

Ой ти весна, ти весна, Ти чого до нас прийшла?

Паняночка відповідала:

Я прийшла до вас з теплом, Із зеленим житечком.

Обійшовши довкола, всі ставали на пагорбі й закликали птахів:

Із краю кураю Пташок викликаю:

— Летіть, жайворонки, До нашої сторонки, Спішіть, ластів’ята

До нашої хати — Весну зустрічати, Зиму проводжати!

і й ї ід соломинки, Якщо бачили в небі диких гусей, кидали їм услід сол приказуючи: | і “ячко, а нам на — Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко і на здоров ячко тепло! | і на птаха. Радістю було, якщо їм зустрічалась еавмиреновоя а. Ощасливлені всі гуртом верталися 8 село, спів Зва голоси: г ! — Весна, весна красник Що ти нам принесла! Зима ти наша біла, Вже ти нам дуже надоїла: Весна наша красна, , Що ти нам принесла — Мужикам по ціпочку. Бабам по платочку. Дівкам по віночки. | | Парубкам по квітокьці.

По гарній дівоньці. кросними — оратися З й 2вя- На той час жіноцтву вже годилосе я вранці на Сорок на виткити полотно. Тому справжні госп аж у поле. КЛАНЯ- Тих виходили з свіжозготовленими іл п з “хід-сонця: сі сторони й примовляли де ві - з вергинсЯ з”оОсь тобі, мати-несно, нова анеї пиріг і я ’ . клали Н коноплі?»

Разіславши на землі полотнину. вродять льон та иму, вЖНО-

Чазад із надією, що цього року А Яну і ий й

У дивніші часи люди робили рий

“Яли за село і спалювали нн ти залежно ВІ п

З шесну . ості. Такі 4 і заклимано в гості.

еозієдавіне солена, авскбалазй бод БА мал,

[скан 68] · книга с. 72

и, Теплого Олекси товували на Явдохи,

того краю, влаш умов того чи

іщення. , ір! М коржа Сорока Святих пов язане пийнар їх Кронсявоо о вм жь і св

• о «на Сорок Святих сорока іме- класти на своє гніздо 40 паличок, б р нинниця». щ - ее Нині важко пояснити причину такої уваги до цієї не вельми ї ароді птахи. Адже на кожний недостойний вчинок шанованої в наро. прислів’я: «Пише, як сорока по тину чи людський гандж є влучне пр б;

; хвості», «Не роззявляй рота, бо соро- лапою», «У сороки правда на - й - є ка влетить», «Уроки на сороки, а пристріти на їх діти» тощо. е любили цю птаху за те, що вона руйнувала гнізда, поїдала яйця і пташенят, нерідко крала й курчат. Чи не задля того, щоб якось пом’якшити людський гнів (сороки все-таки приносять користь), і вигадане оте повір’я.

Якщо надходила рання весна, після Сорока Святих починали сіяти горох. Фольклорні джерела зберегли чимало переказів щодо цього, Для прикладу наведу одну оповідку, записану в 90-х роках минулого століття на Харьківщині відомим дослідником П. Івано- вим.

«Сіяв чоловік горох у полі на Сорок Святих. Ідуть дорогою со- рок чоловіків і кажуть йому:

— Чого це ти сьогодні заходився горох сіяти? Як-не-як свято ж, Сорок Святих Мучеників!

— Нехай мені Бог простить, — відказав селянин, — бо я забув- ся, що сьогодні празник…

— Ну, як ти каєшся, то вродить тобі горох по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!

Діждався чоловік врожаю і бачить, що справді горох уродив

та Добннь як пророчили оті перехожі люди а - і — - 7 ще зання рік селянин анову виїхав сіяти горох на Сорок Свя- ни дуть дорогою сорок чоловіків, і знову кажуть йому, що гріх сіяти в цей день, бо свято -о Ве, розкажі і і , ТЬ Дідові своєм і день, ї вродило мені по о данні

сорок с Я торік сіяв у цей нин у стручині! стручк

їв на стеблині та по сорок зер-

: з зали, я з Як ти такий:

, к чоловіка того геть болячками обки- з У доїхав…» цю опові

данку в 5 вець М. Рябий. У в 20-х роках записав на Поділлі краєзна- «Один бі

ДНИЙ чоловік на с

вято Со Сусіда. Ли скінчив р

рока Святих виїхав на нивУ оботу,

нивідався до нього багатий

, Куме, ниньки ж свято!

но сорок кіп, го , Р оле. Дорогою й року запрягши воли виїхав на

ого зустрів інший сусіда і пита:

о Ралися? мо ВІДО ? Сьогодні сорок кіп ві гач. - т Дні ж свято велике. Родило, - і по орік мій кум

Й посіяв У цей день, то

[скан 69] · книга с. 73

Як настав час збирати врожай, то ж всього сорок дрібненьких снопиків ви й На Київщині був такий звичай: у п вана рено із сиром і частували хлопців , ю побив» — найша і - ” “щоб м

прілнрдзаньномноя нованішого дівчатами обрядового зі он карні вчителеві сорок бубликів (- за пн, Школярі о ; и люди як завше біл що на Сорок Святих вже має с не ; ільше довіряли народним мінвайн Р ТИШЛО, ак там.

Якщо в цей день тепло, то стільк : и ж днів днина, а холодно — бути сорока морозам утримається гожа

агач — всього-на.

нки варили сорок ороз любистку не

Коли х і

і марно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти аптово тане сніг — до активної повені й буйних трав

На Сорок Святих погода, то ка гречку урода.

р всяк є р у Але про я випадок пам’ят али Со ок Святих ще можуть сорок лопат СНІГ 1 кинути».

НА ОЛЕКСИ КИДАЙ САНИ, БЕРИ ВОЗА

ка дич з попередніми святами — Обретінням, Явдохами та Соро- тими — також пов’язували прихід весни, але межею, коли до мало остаточно перебороти холод, вважався день святого дети ія — чоловіка Божого, що припадає на 30 березня. Найчасті: ні за народі цей празник називали Теплим Олексою. Якщо ви й ни- фан в літніх людей, коли має наступити справжня весна, , не замислюючись, скажуть — на Олекси. || ана дня чекали з особливим нетерпінням. Хлібороби зранку,

• Дягнувшись у святкове вбрання, вітали один одного з весною ї теплом, Хоч особливих релігійних урочистостей 1 не відзнача- Дяк більшість селян все ж остерігались працювати, «аби Ши роз- Чівити весну». Виняток був лише для пасічників. Вони керува- і давнім прислів’ям: «На Теплого Олексу діставан пря им ільки бджолярство в Україні віддавна п Найбільше їх м промислом, то існувало безліч обрядових дій кожен ВНІ припадало на день святого Олексія. В цей декь кат по, ЧК оч би якою були весна — ранньою чи с у
• обов’язок неодмінно винести з омшаників вулики. б б ді неленними молитвами й заклинаннями, ЯКІ передава да-прадіди. Авторство Їх не відоме. стрічав безліч порад га рекомен о уенолчичві чия літератур аоїх авторів: Найвідомішим З них ан міанаанн й сої ДИ р аго зібрав і уклав ієрей Дани: ло р ння про блибяму ал служителі раніше трима: ян бані До речі, майже вс ри божим створінням». і оскільки вони вважає звучить так: « А коли будеш вип із порад, що дає єСказання”, “Божого, то посеред -Кати блисіт на святого о

є

[скан 70] · книга с. 74

з малу і обнеси пасіку тією дерниною три: пасіки викопай дернину По “-.й гісю дерниною до кожного вулика чі. За третім же разом торкн ке рушити з цього місця і мислі тієї імов так п парі нікуди різно не мислили іти рій і по- так з і ій від мене, господаря свого. через Боже повеління 1 за молитва-

• ма». ; .

ми п рати покласти на старе місце 1 приколоти гинор- нем, до якого припинають коней, а на вічко жене цучу голову і ще раз помолитися: «Як тая риба в морі гуляє-буяє, родюча, пло- дюча ) весела, так би мої бджоли гуляли 1 буяли веселі, плідні й родючі; як щуки-риби всяка риба боїться і лякається, так би і від моїх бджіл чужі бджоли лякалися 1 міцно втікали молитвами святого Зосима». Й

Спогад про святого Зосима не випадковий. Віддавна він, як і Саватій, були покровителями бджільництва, лро що мова йтиме окремо.

Перед тим як виставити вулики, на ласіці вивішували образи опікунів, а під ними клали дищля, приказуючи; «Як уже цьому дереві на пні не стояти, гілля не пускати, листом не зеленіти, з ві- тром не шуміти, так і моїй пасіці, моїм роям до трьох днів з віка не летіти, чужих пасік не шукати, мене, хазяїна, держатись. Я вас, мої рої, буду в бджільним домі збирати, Приносьте, бджоли, віск Господеві на свічку, а мед людям на пищу».

Перед тим як бджоли починали обліт, пасічники, постукуючи у вулик, напучували комах молитвою: «Нуте ви, бджоли, готуй- тесь, бо прийшла пора. Йдіть і не лінуйтеся, приносьте густі меди

; рівні воски, і часті рої Господу Богу на офіру (пожертву), а мені, господареві, на пожиток!»

рі асі икі ; Т п У балки Рано їм Пл січників, свято Олекси й й Кк разнували й ри «

орга - - - и йшли до річки і спостерігали, бо ж єна Теплого Олек-

“и щука-риба ід вос » р з

м р збиває . а пові ‘ям

у б Хх остом ро 3 о хижаки у ц їас вельми кволі,іх можна впіймати

«тому весь рі голіруч. Але хто це зробить, сія а мойки Бо нову, о “хто не почитає святого Олек” Пошановували Тепло у риба на руку не піде». що в цей день вилазять Ер Олексу й мисливці. Вони вважали, живи, а лисиці переселя свого лігва ведмеді й ідуть шукати по- трьох днів вони м ори з 31 старих нір у нові. Протягом їм, бач, кури сняться» тм й глухі — екодять, як у мариві: здобич. Тому мисливці й сподівалися на легку Як вже зазначалося, кожне бе

іншим видом птахів. Одне разкене свято пов’язане з тим чи крук купається», За борірія прислів’їв рече: «На святого Олексія відпускає їх ям, ця пта

у бвасні ха, скупав хвоїх ді жили, щоб «Крук крук життя, благословляючи ее Я чно намагалися за рукові очі не довбаве коза Ви

Пр Опріч того, на Олексія , птахи оселялися в селі, ді: кидала долі червоного

Колес псом, колес нал рі

ча РР рвоним п оясом!

Журиає | ії ли 5 , уравлі, кол Нац ти за сСом, колесом 4 я - я ом. ” сом. за лі

сом! РР сно «ЗОЗ Воді

[скан 71] · книга с. 75

Вірили, що птахи, зробивши кілька кругів з В інших місцевостях дітлашня, вибігаючи ню не полетять, клин лася і покрикувала: ред ключа, юрми- -

зе Журавлі, журавлі, я вам дорогу перейду!

На Київщині дівчата, зав’язавши вузлики ор Р : банні устках, кида їх попереду птахів або ж піднімали вгору, вигукуючи: дали

— Журавлі, журавлі, ми вам дорогу уко

На Поділлі дівчина, котра вперше побачила птах гу й «реселик, веселик!» — щоб цілий рік бути веселою. гурна скаже: «Журавель!»,— то журитиметься аж до наступної весни -

, Ці та інші обряди підтверджують глибоку повагу народу до баагородних птахів ї шляхетне загалом ставлення до природи. Як бачимо, нам є чому повчитися у своїх пращурів.

На честь Теплого Олексія, чоловіка Божого, що мандрував по світах і спізнав нелегкого життя,— у народі складали перекази й пісні. В. Доманицький свого часу записав у ровенському повіті оригінальний текст іменної співанки:

0М й ї-

Ой в Бога великая сила,

Та оженила мати по неволі сцна.

Син не хотів по неволі жити,

Пішов у пущі сім літ блудити. Й Ходив же він сім літ, не пивши, не ївшіи, А прийшов додому, як земля зчорнівши. Мати з батьком сина не познали, Свого сина старцем назвали: — Ой синочку ж мій. сину, гуркі Як ружові квіти…

й на світі,

, Е, МОЯ МАТИ, ПУСТИ МЕН ОГУЛЯТИ

НА ВУЛИЦЮ П

Р сти та: М зрілк можна почу У нашому повсякденному лексикокі нармако | Кий вислів: й зно ; личний! З — Що ти з нього хочеш, він же р немає потреби, Аналізувати подібні визначення, рану зе ранільки кожен розуміє, що р пеодмінно бешкетник 8

ральних якостей: якщо це юнак. 79 | М дій, а коли ваний ж легкої поведін нім часом набував б Термін «вулиця» чи «вуличний» ро ще, що перетині риз негативнішого значення- 1 це в науковий обіг» пра яким Тенпеалогія була досить шляхетною: оняття. ЯК »гвули - «тТнографічний, міцно ввійшло таке лодіжно стоїть давня форма традиційного и цього пр з еміграції професор Є- Онацьки” ї і Ця — літні вечірні забави молод! В кодня до Семена, лиця

[скан 72] · книга с. 76

рр й по вечорах напередодні свят. Подекуди відбувалася ча або

ані звісна річ, таке визначення мало що говорить, а то- уч ?

му я зупинюся на ньому детальніше. еронер ран мак оцроо до- ” зля в Україні мало дві форми — вечорниці уч тн вала осінньо-зимовий період. Хлопці зголошу- ця». Маросія юка оплату оселю в самотньої жінки чи вдовиці, ня осені й зими проходили вечорниці та досвітки. Це були своєрідні молодіжні доми: на вечорницях молодь улашикоуз вала різноманітні розваги — танці, забави, ігри, відзначала такі народні свята, як Калиту на Андрія, обряд єпирхунів» на Варва- ри, різдвяно-новорічні святки тощо. Й На досвітках дівчата переважно вишивали, пряли, хлопці чи- нили сільськогосподарський реманент, різьбили, допомагали юн- кам лагодити рукомесні снасті — коноворотки, веретена, гребені тощо. При цьому варто зауважити, що такі зібрання відбувалися з переночівком — дівчата вставали досить рано, щоб продовжити роботу. Досвітки, як і вечорниці, чітко трималися звичаєвого пра- ва, згідно з яким не допускалися будь-які довільності Й уседозво- леність, Молодіжне дозвілля регулювалось як дорослими, так і ви- борними особами, що їх обирали хлопці й дівчата, Ватагою чи Бе- резою могли бути лише особи з високими моральними якостями.

Їм надавалося необмежене право керувати всім процесом до- зщілля.

Як тільки надходила весна — танув сніг, тужавіла і вкривала- ся зеленню земля, коротшали та теплішали ночі — молодіжні зі-

зрра переносилися на вулицю. В одну з останніх вечорницьких одок переобирали своїх ватажків, Тут же й обиралося місце майбутньої «вулиці». Найбільше були зацікавл

ені у виборі міс і юнки. Та це й природно: 16: ця для дозвілля ївон Я - хлопці ро и постійно трималися своєї «вулиці», тоді як

на : і да, ів кіз п керевідувати кілька дівочих гуртів. Щоправ- право не приймали вчу були свої звичаї: парубоча громада мала є жаків», :

мусив почастувати своїх майбу Щоб отримати дозвіл, «чужинець» , вчиняв бій тніх порушував усталені кано- русин ображав присутніх, насамперед тку, що було ілкіє ті

яли пр У. великою рідкістю в

вва одвідувати с і ки укати і сходку, і кривдни «колодах., «на музика на інших «вулицях» (єкутках”?, Ось чому Діночий гу ” ВитОні ь),

м и рт, яком б біз ця а це здебільшого було пр знаних я перевага вибору міс”

, вигони, ца доріг, так зване крижове,

і млинів чи ставків тощо, 7 воє вулиці» якомога більше паруб- замовленнями. Про це монить-

[скан 73] · книга с. 77

ній

оди й і Не обходилося й без кпинів СТОСОВНО сусідськ их вулиць: і

А на чужій улиці сміття та пол

А на нащій улиці челядь чорнова ! А на нашій улиці все рівно та ну Вигравали парубочки вороними сіном ! А на тій улиці все яри та кручі ми Вигравали чорні куці з вулиці йдучи

В арсеналі «вуличних зам і Я наведу лише кілька з кв що Вул нац ритуальних дійств. часу. Щоб молодь збиралася біля хати Анна свого вала в чобіт із середини голку з ниткою й ходила з ее пан Я тім верталася додому й запихала в землю тах, аби б Таки Ро нець спрямовувавсь угору. Це для того, «щоб «вулиця» о кі лася ніде, окрім вибраного місця». Потім увечері, щоб ніхто не бачив, брала веретено, крутила його на місці майбутніх ун вважаючи, що так мусять крутитися тут парубки, або ж спалюва. ла старого деркача, а попіл розсипала вулицею, «щоб хлопці з су- сідніх кутків дерлися на гульки», Коли ж з якихось причин юнак нехтував сходкою, то дівчина, яка його вподобала, палила обручі від діжки і тим попелом пересипала ворота біля оселі парубка.

Але найбільше обрядів, пов’язаних із «ззамовлянням вулиці», стосувалося звичаю «закопувати кашу». Оскільки про це вже ишла мова, не буду на цьому зупинятись.

Отже, започатковувалася «вулиця» ранньою весною. В кожно- му регіоні, залежно від кліматичних умов, її «відкривали» в кінці березня чи на початку квітня, коли встановлювалася тепла погода.

Кожна «вулиця» мала, якщо можна так висловитися, свій ре- жим роботи, На свята та по неділях збиралися вдень, а буднями г по вечорах. У святочні днини, як правило, приходили троїсті му-

зики. Парубки вважали за честь замовити своїм дівчатам танок. ршим розпочинати його.

Той, хто замовив музик, мав право пе ізні Найпопулярнішими Піоба кайй полька, щука, козачок. я ері краков’як, метелиця тощо. Нерідко У вихідні дні ена ВУЛИЦЮ” пр ходили й молоді подружжя. : Ми

• Починалася вулиця» традиційними дівочими п ро “Кривим танцем», «Маком», «Жельманом”, кроранр та гаївки, Кими». Не обходилося й без «Шума»- Як нові и нан приспі- о супроводжувався відповідними рухами та пісентГ

м:

Ой нумо, нумо. В зеленого Шума — А в нашого Шума

. ба… Зеленая шу ці», а ОТЖе!

«вули початок “ВУ і вигравали

сповістою Про елом

За д і

• авнім звичаєм 4

й . . ї си ЙШЛИ С веснянок, був голос сопілки. Парубки

ві; : Дому всім мелодію «Розлилися вод’ї”

Розлилися води

На чотири броди:

Гей, дівки. весна, ; зеленен ьке!

красна.

[скан 74] · книга с. 78

ів цієї пісні ться: В одному 3 варіантів цієї пісні мови

У третьому броді Сопілочка грає… Сопілочка грає,

На грання скликає.

і зивним паролем» збору «вулиці» був ї посвист Нерідко «позивя званих збірних пісень 3 відомих мелодій чи ванні, коди а котрась з юнок не бажала брати участь до йти парубки нерідко вимазували ворота дьогтем або ж ї 22 їх і ховали на т 0 Й . . п янопідліткам заборонялося З я Щоб стати повноправним членом рат дня М М кожно було «посвятитися в парубоцтво», що регламенту ан спе рія му окремому випадку своїм звичаєвим правом, яке мало спец іх ні вимоги: відповідний вік, форма одягу, частування хлопчачої громади, замовляння музик тощо. В моєму родовіднему селі, де по- дібний звичай зберігався до середини 50-х років, щоб одержати у парубків дозвіл на парубкування, потріоно було почастувати їх горілкою або ж привселюдно проспівати пісню чи виконати жва- вий танок. Якщо «кандидат на парубоцтво» не впогався зі своїми обов’язками, його виганяли з гурту. Поза конкурсом проходили лише ті, хто вмів грати на музичних інструментах. Авторові цих рядків також пощастило пройти «поза конкурсом», оскільки осво- їв на гармонії кілька похідних танців…

На вуличних зібраннях нерідко вирішувались, і громадські справи, до яких була так чи інакше причетна молодь. Це, зокрема, участь у лагодженні громадських шляхів, очищечня й копання криниць та інші форми толок, організація колядницьких ватаг чи купальницьких обрядів, прощання з дівуванням | парубоцтвом, перевибори нового ватага тощо. Якщо «вулиця» під час вечірніх гуль тривала довше визначеного часу, що порушувало нічний спо-

кім, то сільська адміністрація — староста, соцький чи десятник — мали право розганяти їі,

Молодіжні зібрання пі родної моралі. «Хлопці на з дівчатами,

5 длорядковувалися високим зразкам на- цього приводу С. Килимник слушно відзначав:

“вулиці» чи на вечорницях любенько розмовляли жартували, але юнак не торкався руками дівчини;

у стародавні часи вважа з ; лося непристойни б змов- ляв а дівчиною, відокре Р арени ськ ий

мившись від г і пря М на вулицю» чи приходити д гурту. Горілку приносити

• 1 парубкові на ці м М а- ні — суворо забороня а ці збори в нетверезому СТ

лося парубоцькою г Таким чином, давній и на:

громадського молоді. варіан «вулиці» був важливою формою

й знайомилагсь, я Й вироба: енття, де юнь не тільки веселилася У спадок пісні, звичаї оралі, перебирали

• “ні, звичаї 5 »

ління. Отож ванних ри ЗИ, ЩО їх створили попередні поко- ване в одній з народних п Рийаци дочки до матері зафіксо-

б Пусти мене. мати, а вулицю погуляти! уду гулять та гуляти

й Доленьки шукати чатомість ц їн і і б

ШИЙ пісні м х мовит ся:

• ься:

[скан 75] · книга с. 79

гине тран

та

Не пускає мене матц

На вулицю погуляти,

й Іди дотить, то пригрустить:

В Ю, не барися! о на дворі піст наступа

А хто його проскаче й

Той Великодня не побаче

Молодіжні вуличні забави здебільшого почи запусти, але основні дійства розвивалися б во на Великі вже можна було співати, танцювати. Тому все ч ркицня, надо ли: «Пусти мене, моя мати, на вулицю ран неньки чу:

БЛАГОСЛОВИ, МАТИ, ВЕСНУ ЗАКЛИКАТИ

Важко відшукати лоетичніші обряди в повсякденному побуті наших пращурів, ніж дійства, пов’язані із зустріччю весни, Довгий осінньо-зимовий період налаштовував людей на мажорний лад.

Наші пращури уявляли весну цілком реальною особою — стрункою, веселою, заквітчаною та співучою юнкою. Там, де вона з’являлась, все оживало, квітло, дзвеніло піснями. В одній з дав-

ніх веснянок мовиться:

— Ой, аесна-красна, що ти нам винесла? — Ой винесла тепло і доброє літечко! Малим дітям побіганнячко,

Старим бабонькам посидіннячко, Красним дівонькам на співаннячко,

А господарям на робітячко.

— Весна-красна, що нам вик — Коробочку життя витрясла. Старим бабам посидіннячко, Молодим погуляннячко, Дівочкам по віночкові. |

А хлопчикам по кийочкові. Принесла вам літечко

І зелене зіллячко:

Хрещатий барвінок,

4 у “ильок. ; Рднних, нина, а ти нимМ принесла? — Коробочку З аеретільцям а,

А скриньочку із червінцями-

Старим дідам по києчку.

Старим бабам по серпочку.

Малим дітям по яблочку.

А дічнчатам по віночку 4 хлопчатам по батожочку- Малим дітям — ручечк й битих

есла?

те

[скан 76] · книга с. 80

А дівонькам та Й пасунной, А господарям поле орат ой А господиням кросенця й і, А старим дідам раду ен Я Раду радити, пиво вари є

— А к якому ДНЮ:

— Свят-Великодню!

и у давнину був суголосний з богинею коауна би сор а бові, кохання, одруження й багатьох ін щ Ар желожні нській міфології був також і Ладо — бог духів- пи і суканерю ипустити, що між Ладо й Ладою існували якісь ній нон дже в них спільний корінь. Існував також чоло- аркан на ймення Білодан:

Ой, Іване-Білодане, Білоданчику, Білоданчику, Ой попливи, Білодане,

По Дунайчику…

Хоч ім’я це й досі не досліджене нашою фольклористикою, «ле, очевидно, міфологічний персонаж, який пропонує Ладі

-верце, є також репрезентатором весни. Про це йдеться в кінцевому ” зваріанті наведеної вище веснянки:

Шукай собі, Білодане, Посестриченьки, посестриченьки.

Закликання весни пов’язане насамперед із птахами. Мабуть то- му народ склав безліч прекрасних пісень про своїх пернатих дру- зів. В одній з них, наприклад, мовиться, що ластівка потішила гос- подаря приємною словістою — подарувала домові весну:

Ой ластівонька та прилітає. Господаренька та пробуждає: — Ой устань, устань, Побуди всю свою челя Та пішли ж її по обо Чи ся корови та поте Та пішли ж її та по Чи ся кобили пожеребили?

Та пішли її по нових хлівцях — ЕР ся овечки та покотили?

сам си піди по пасіченьках — чоти ся пчоли та пороїлиц, и пороїли, попароїлц?

господареньку, | доньку раньках —

лили? |

т стаєнках —

Це пі; ЗР Де підтверджують Я інщі текети. Пригадаємо деякі з них: Ой ти, соловейку, и ранній пташку, й чого так рано

з вир’їчка вийшов? піНесам же

З правої ручейки хлючики видав.

[скан 77] · книга с. 81

|.

Усе скіги та й позамітали | Обізвався соловеєчко: й

аю Не журися, перепілочко

Я всі сніги та й порозмітаю Буде сісти де, гніздечко звитиу Буде де малих діточок плодити

Якщо ластівка приносила весну в дім, то жайві теплом ниви, зозуля й соловейко — сади “бі гаї йвір ощедрював тощо. - Горлиця — ліси Вважалося. що Гтахи, перш ніж повернутися з вирію пролетіти через енебесні ворота», де їх перепускає міфол мають воротар. Одна з веснянок відтворює це дійство в віл рани

— Воротаре, воротарчику, Вітвори ворітонька!

— Хто воріт кличе?

72 Княжеві служеньки!

• 4 що за дар везуть? -з Яренької пчілки..

Найпоширенішою формою зустрічі весни на всьому терені країни були дівочі хороводи та веснянки. Найбільш популярною була така: Ой весна красна попід лісом ішла, Ой ло, ло, попід лісом ішла! ! Попід лісом ішла, фертушком трясла. Фартушком трясла, всім тепло несла. Малим діточкам кучечки бити, Малим дівочкам цівочки сукати, Зрослим діаонькам кросенці ткати, Малим хлопчикам хрещика грати, Зрослим парубкам поле орати. Старим бабулям раду радити. Старим дідулям плоти городити.

весна, отже, щедро обдаровувала всіх, в тому її райні: я великим святом. Люди — і про це вже мовилося — 4 календар- ЖОВ Ували закликання весни та її зустріч, що відбито лені із них святах. Найпершим празником, коли весна рана Р зимою, є Стрітення (14 лютого): «Хто кого при на зустріч З рислів’я,— такою і буде погода», Вдруге повертається дб вається на “Обрепния (9 березня), ннага крони о Й кари -в Гнізда, а чоловік до жінки та роботи». ці б лише закличок

Кк; - 5 с. п ендарем припадають на лютий, Стосуют Пі тепла. ихід весни. Це насам- б - , приз ч аступні празники вже символізують пр тричі свисне», Со-

І Ранен: о Явдохи (14 береаня),— «кали байбак уже

ма-трьома сло-

і во : жтанніми Д 1 го рядка З мається після кожно! аеора ві

ки РНстів повтор

ОВ

[скан 78] · книга с. 82

рока Великомучеників (22 ваавимії зяб «ще ар прак б снігу кинути»; та Теплого Олекси (З березня), бо я а лекси ро дай сани, бери воза»: Залежно від кліматичних умов обряд міг бу. ти перенесений на Благовіщення ( квітня): «На Благовіщення весна благословляє землю, дає їй силу проросту Й цвіту». В цей день веснянки розпочинали «Кривим танцем», котрим традиційно й започатковувалися всі хороводи:

Ми кривого танцю йдемо, Ми в нім кінця не знайдемо. Ані кінця, ані ладу —

Не впізнає, котра ззаду.

Цей танок був своєрідним показником того, що весна нарешті прийшла в село як повноправна господиня. А перед цим дівчата не раз просили неньку: «Благослови, мати, весну закликати!»

НИВКО, НИВКО, ВЕРНИ МЕНШІ СИЛКУ

в мери посів озимих зернових проводять, як відомо, восени до дин себто 14 вересня. Але найвідповідальніша, як ми нині ка- , посівна кампанія припадає на весну. Ярими культурами —

п і преницяю, ячменем, вівсом, гречкою, горохом, просом тощо — 34” и переважну більшість орних земель.

о й

а книно) сіоійи готувалися заздалегідь. Переглядали зерно, : згосподарський і

було в порядку. р реманент, кінську збрую, аби усе

ляни з і - вперше кор ла чекали тої благодатної днини, КОЛИ дні пезпбдиня варила ; щоб прокласти першу борозну, Напередо- обов’язково виголош и їжу, а коли сідали гуртом за стіл» ласк ї нива щед 1У али поетичну молитву, «щоб робота спори” Перед тим 13 пор ни та оплодотворялася», га, борони та коней нний з поле, господар скроплював воза, ПЛУ- навстіж ворота, благосло ою водою, а його дружина, відчинивши

• Поможи, Вож вляла сіячів напутніми словами: почнеться і ще Я рано почати й рано скінч — й легко М легше скінчиться! ити хай : Етнографічна літе . лошувались хлібороб чуючи оранку,

ат а й

и зберегла безліч заклинань, що виго-

трон гроцесі роботи. Ось, наприклад, закін”

о дар промовляв: З рав янв чисто Е

«пузрнни до дороги, найшов шапкУ

полі орати — під Іолтав- и. Зайш піду яв Полт

сала, ще й паляницю, 1 куп ув я в перву хату — дають мені кусок Псла цього починал Упу грощей, за те, що я піп хороший!

Р чистіше. Ладивючи ла м сіяти яровину. Це мідбунанокя. е уро

Ре (сваченою водою, оди ЗЄРНОМ, господар рій лієним їх

»ОдЯГаь сви є їн, «щоб не було “на сорочку, в якій ходив ни останнє нів у хлібів. Не забував він прихо-

ні гозвеатасо кави сій 0

[скан 79] · книга с. 83

Ї аанева сани обі

пити 3 собою й громничну свічку, «щоб грім не

жай», свячену воду, празникову скатертину, п зшкодя уро но випечений на середохреспому тижні хлібець, на ТІ спеціаль: ти годилося на тщесерце, «аби добрі польні духи бер Ізасіва- жя»), та кілька колосочків од Дідуха й обжинки збіж- зернами від яких годилося зробити перший засів, бали з жк, також великодіеву крашанку та цілушку від свяченої они З батьком їхав й син-підліток. У його обов’язки входило значи - ріллю, тобто мітити кінці загінки соломичками, аби сівач ни межу.

Перед початком роботи господар розстеляв скатертину (з од- них випадках на межі, а інших — посеред ниви), виклада їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав «Отче наш», Потім робив символічний у формі хреста засіві звер- тався до польних духів («душечків-родителіа»):

— Приходьте, душки, на наше поле, приводьте сонечко ясне, дощик рясний. вітерець легенький — на врожай гаркенький!

Наостанок замовляв природні сили:

— Не прийшли їсти та пити — ніколи пе приходьте на нашу ниву громи, гради, тучі, буйні вітри, а йдігь ча ліси, болота, у ске- лі, куди курячий голос не доходить! А ти, Боже, поможи вродити на нашу і чужу долю! , . ,

Подібні заклинання мали убезпечити майбутній врожай од різ- них катаклізмів, що нерідко приносили селянинові чимало лиха. Лище після цього починали засівати киву. На сніданок їли пере” важно пісний обрядовий хліб. Розламані шматочки змочували свяченою водою. Частину віддавали коням чи волам, іншу прино-

і | . г ли сили додому для сім’ї та домашніх тварин. Рештки залиша чальняї і м, «щоб не клювали зерна»: данбнаднящи, рінять гобподо - ниву. Наостанок ще

Закінчивши сіяти, господар сковородив кравць паски раз дякував польним духам й сонцеві, розламувах заз крашанно, ї розкидав крихти по поло. Посередині дану ен мотка водою, а громничну свічку — на межі. Скроплаши низу

молився Й благословляв ЇЇ: Й

— Уроди, Боже, добрий овес ( хрест (себто обрядовий хліб)!

Чи:

— Уродни, Боже, з сівка три ДЯкові, а ківшик півникові, Це Й Хазяїна врожаєм звеселяє!

Перед тим як їхати додому,

бі мій чи інше збіжжя 7 В. С.) на

пові, коробочку

і : мірочку по і мішка: МІР пеаньку співав,

ому за те, що Він І

жи: осподар ще Раз оглядав НИВУ. ск б

Лав щапку й приказував: і с і мет. — Нивко, нивко, верни мені силкУ лися народнях прик - Під чає сівби селяни суворо дотримує р хворів. «бо

я оли господа ; Не годилося, скажімо, починати роботу я, »щоб чорт не ході буде мізерне зерно», лихоє и й лаЯ шок Од ЇстВа, «бо п слідом та не розсівав бур’янів», й день посівного зерна, щу. трубитимуть збіжжи», позичати в це що. Дехто навіть За ПР! 40 кового врожаю не Йти в позички» по ; сади ій вив священики, щоб він освятив о рис: Святість першого посіву відобра Прикиоках. Згадаймо деякі з НЕХ: о посієш, те й пожнеш. ілько. , іль Як посієш рідко, то вродиться Ж аз.

а в багатьох л

[скан 80] · книга с. 84

Весною не посієш 7- восени не збереш. Хто сіє, той віє, ХТО Не сіє, той СКНІЄ. Одна стара правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.

Цікаві сюжети, пов’язані з виходом У поле, знаходимо і в пісен- них текстах. В одній З веснянок мовиться:

Виорем нивочку довгеньку, Посієм гречку чорненьку. Гречка вродиться —

Женчики найдуться,

Гречку чик-чик, чикочик,

А з тієї гречки чорні вершечки. А 3 того проса

Русая коса.

А з тєї пшениці

Русії косиці…

Ця тема присутня й у веснянкових хороводах:

Прийшла весна з квітами,

Пішли в поле з плугами,

Та посіяли горошок.

— Та рости, горошку, в три листи, Та дай же, Боже, чотири,

Щоб ся парубочки женили,

Щоб весни дівок забрали,

Щоб старі баби гуляли.

Кожному парубкові гороху стручок, Миколові стручисько,

Бо він старший парубчисько.

Ж вином нива невдовзі рясніла густими сходами. Се- накип айс зу ран яровим посівом, навідуючись у поля. по р в рядові походи робили на Власа і Юрія — качалися

, ВиКЛИКали дощ, відганяли грозові хмари, а на Няв-

ськом і Й рожнля прожи рраликіту закликали добрі польні духи, щоб охо- 7 приводу полі . жито, то й будемо жити!» у поліщуки казали: «Як вродиться Весняна оранка, ку. Тому,

як ісі РОДИ и сівба, чи не найвідповідальніша пора ро- «Нивко,

завершуючи цю -

нивко, ча мені Кох акрарінк роботу, уклінно просили: і з М

ну для іншої роботи. й вона ще знадобиться селяни:

[скан 81] · книга с. 85

Сон на зи У квітн

Квітневий день рік годує.

МУ відклади, а діло в квітні зроби.

ї ластівка день починає, а соловей

березні кінчає. | . і-й ні поскачи, а в квітні пограй, то дідь

їстимеш коровай.

[скан 82] · книга с. 86

НА БЛАГОВІЩЕННЯ ЗИМИ НЕ ЛАЙ

Сучасникам, особливо молоді, обряд, пов’язаний з топтанням рясту, майже невідомий, хоча в давнину, принанмні ше в 20-х ро- ках нинішнього століття, він був у вжиткові майже на всьому те- рені України і користувався великою популярністю. Нині ж од цього дійства збереглися лише крилаті афоризми: «Йому вже не топтати рясту», «Він уже відтоптав свій ряст». Так кажуть, як ви здогадусзеся, про людей безнадійно хворих.

Отож давайте пригадаємо цей забутий, але дуже цікавий зви- чай нашого народу. Напровесні, коли береги річок та луки рясніли лершими весняними квітами, в тому числі й рястом, пролієками, первоцвітом та сон-травою, люди, насамперед хворі й літні, відшу- кували кущики і, роззувшись, босоніж топтали їх, приказуючи:

Топчу, топчи ряст, ряст, Дай, Боже, діждати, Ї на той рік топтати!

Не пропускали цієї нагоди діти та молодь. Зібравшись у гурти, вони йшли в поле шукати ряст. Віднайшовши зеленаві кущики, ставали купками і, пританцьовуючи, декламували:

Топчу, топчу ряст, ряст, Бог здоров’я дасть, дасть. Іще буду топтати,

ія Щоб на той рік діждати! й Коли ж натрапляли на сом

зали: страву, бо ряст не всюди ріс, то ка”

х Дай, Боже, діждати, Сон-траву топтати! Дівчата, йдучі у ту: це, ей «Ла цей день по воду, шукали квіточки первоцві” ЙДУТЬ свати, ра но що нинішнього року обов’язково при” фен дну квіточку треба було покласти за пазухУ воскрес», Післи о нн Коли вперше проспівають «Христос ню сля кл : Ці та подібні їм дійс али за образи — «на щастя».

ге тра без зсре і : : у нам Пресвятої Богородиці я Пов’язані з Благовіщен з найбільших ве ці,

сняних ниеурчо припадало на Т квітня. Це одне лися до нього, оскільки : Меляни з особливою пошаною стави” всі рослини», а відт зважали, «що Богу цей день благословляє роботу. Особливо ід ян було за великий гріх братися : будь-яку же ніжку єс застепігали вагітних жінок, бо неоднінно відрі

;

Старі ко Дитині», я “Юди гово 1

Ге ні рять, іа .

а ніада. їснує по птиця на Благовіщення не 8 Є 4 ЦЯ з чужі, « і ЇЙ пам’ять», какао кол оди птах - їсть у

й МОРЮ |

[скан 83] · книга с. 87

свята, О ВІН, бач, бусурманин ломіж люди вірили, що все народжене ; ПТИЦЯМИ», вісного теляти добра не кагл зрианн бовтливе…» А «Знесен З Блаї овіщенням пов’язане й інше .. мусить обов’язково знести бодай одне ен я: у цей де -галися не б М це, ії б ой со 0 яєць з кубел пмвлотанй і АЕПОИВІ. нажць чию яю |. Кр них рукою, то вилуплюватим р б кни ве головами. - - рианора рім того, якщо корова чи вівця М я курчата з двома щення, то деякі селянио, вівця приносили приплід на дразу ж різал рі ра і ждати». Е зали їх, «бо з таких доб- важаєтьс - град обій ься великим гріком позичати в цей день й шов стороною під час жнив, то треба на Б вогонь; а щоб так вважал і , лагові РИ і овіжтьно и поліщуки — закопати в кінці посіву оо У « . й - коьлінно енаре деко в церкві. Благовіщенська пораинновою ши неннеарноюі ж помічною, як і йорданська вода: здебільшого її Донна дощова хм й висівали ца чотирьох кутках ниви, «щоб І мара, і град не побив посіну». . - іву», ; - ли рання від пропасниці. ШЕ АНАНАСИ АНА а г з : Р цовкіл ал З патті юнки розплітали до схід сонця волосся, оббігали кн вад й тричі замітали хатню долівку. Сміття разом з віни- і ли і і й м дна до потічка і, набравши води у відерце, несли до того рені па ли садити капусту, яка після цього не слизнітиме (до в бвя лобожанщині під цю пору повинна бути висадженою ун розсада). юн в Україні, особливо у містах, аговицвня пташок. Городяни спеціа а М кліточки з пернатими і, повернув енпниредчаланця на волю «менших братів», ЧУЛИ. спускали з ланцюгів псів й виганяли з ХЛ Кер й самі про себе дбали». орних надії з цим святом пов шував з медом проскурку Й під

Біль ше того, старі ста чи тандж: «Від біти яйце обов’язково буде

нь чорногуз

був звичай випускати на льно для такої оказії КУу- шись з церковної відпра- а селяни виганяли з Хат івів худобу, «щоб

“язували й пасічники. Дехто

годовував бджіл, «щоб зуба- червоний перець

сти» Й ; ; у і .

прик були», інші до медової соті добавляли і

авили на льотки вовчі пащі — «бджола, котра пролізе через бо ж розстеляли перед ву:

неї, . а зуміє відгризтися від чужаків» 7” а напасників»-

Ликом м червону тканину — «най зляться на і 4 5 і Благо- . РА корови давали багато молока; ввечері напередоли Боб те ль господині наповнювали відра Й нон З пази стері лин ї Р; салавени ЖІ ке-самосієм, СПА Ч е доїли їх, обсівали хів маком-сам ’ корів. Дехто не

цоє 5

ви поли чи капелюхи Й попелом підгодовувалії РН, принесли

л Ускав до своїх осель чужих жінок і дівчат» «ЩО?

Ж иХа ..

Масові ший зсові хороводи звичайно | ли я годилося зробити 1 леваду й вигукували:

Вже ж весна доскресяон г

Що ж ті нам принесла:

— Принесла вам роби»

Дівоцьку красу! я «зем злаговіщеннія. ля віл: ння ьщині У більшості! ви ому н щ ; землі 09 гуцу? на 3е б

рочинали НА Вата радій зі ня. Я за Благовіщен

Се пн вважали, що від єтасили набирається»:

Дкі ів припиняли усі роботи

па ча

[скан 84] · книга с. 88

еБог вкладає голову в землю, щоб її розігріти, і від того будиться землі». вся живина, що спала на 2 6 який у Н . идно, пов’язаний ще один обряд, у народі на фа гом. Ця високогуманна форма суспільних зивали Вивниних а обродійство народної моралі і шляхетність взаємин р чоти народу. Саме в цей день сільські громади, оон ба свої віча, вирішували, хто і коли буде обробляти ниви вдовам та сиротам. Адже здавна в Україні покеноя звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було госпо- даря. Виконували цю нагальну й важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно 1 без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось із односельців. знехтувавши звичаєм, раніше од М починав орати в себе вдома. - Й

Як бачимо, з Благовіщенням — одним з найзнаменніших вес- няних свят, пов’язано безліч обрядодій, що зберегли чимало загад- кового від дохристиянських вірувань. Одну з таких зафіксував свого часу П. Чубинський. Й

Якщо хтось бажав мати шапку-невидимку, то повинен у цей день спіймати вужа, відрубати йому голову і разом з трьома горо- шинами закопати на покуті. До Великодня зернята мають проро- сти. Вирвавши зело, з ним треба піти до церкви, У цей час у храмі ходитиме дідько в золотій шапці-невидимці, але його ніхто не ба- чить. Отже, потрібно зненацька підійти і схопити ту шапку. Дідько даватиме за неї великі гроші, та брати їх не годиться, «бо ж звіс- но: дідькові гроші — череп’я».

Зважаючи на розмаїття давніх вірувань, М. Грушевський вва "" жав, що Благовіщення — це «свято землі, супроти котрого нака- зується боязкий містицизм, щоб його чимось не споганити, не по- рушити», а тому всілякі «повірки, магічні акти, ворожіння зв’яза-

кі з сею основною ідеєю: розбудження землі і скритого в ній Життя».

Саме цій ідеї підпорядковані давні вірування та обряди, Її під- тверджують Й іменні прислів’я: «На Благовіщення весна зимУ жететочно переборола» чи «Богослов зиму руйнує». Саме тому Се- лями уважно стежили і за погодою.

|Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.

Гарна погода — гарний врожай,

Якщо на Благовіщення лежить сніг — літо

я . неврожайне. а Благовіщення птиця гнізда в’є

Благовіщення без ластівок — холодна веє

На Благо - вИЦення чорногуз прилітиє і ведмідь ветиє.

енн й ; ци мороза — петиои я дощ, то вродиться жито й гриби, а коли Якщо посіяти н

Її помічині апередодні Благовіщення горох,— будє рясний Коли досвіт 5 ча Бл і | коли до аговіщення без вітру й тепла,— буде гарний Же “о еБог,— навал асо п -

лм: «На

[скан 85] · книга с. 89

ЧУ

ЩОБ ГАВРИЛО ХАТИ НЕ СПАЛИВ

Слідом за Благовіщенням заступає Благовісник (8 кві церковним календарем це Собор Архангела Гав нїл і на му — Гаврила). У простонародді цей святий прийня ння християнському вченню, як володар блискавок, Мабуть, у п ну він був одним з покровителів небесних явищ. С також святий Юрій, а ї НАЦ НЕ ли

• архистратиг Михаїл та пророк Ілля. До цієї когорти причислений і архангел Гавриїл — Благовісник. Щоправ- да, в кожному конкретному випадку люди відрізняли їх покрови- тельство, «Як гримить, то це Ілля по небі їздить, а Гаврило квіт- кою махає». «Як перед ударом грому з блискавки робиться хрест, то це Михаїл хрестом благословляє, а Гавриїл стріляє в чорта» чи «Коли чуємо, що грім гримить, то це а небесної гармати Юрій і Гавриїл стріляють нечисту силу: святий Юрій кулі закладає, а архангел Гавриїл гніт запалює», Як бачимо, в кожному окремо- му випадку наставництво має свої різновиди.

За народними уявленнями, небесний грім — то звуки од коліс- ниці, на якій святі полюють за чортами, а блискавки — постріли в нечестивців. Відтак, якщо вогненна стріла влучала в чиюсь бу- дівлю або людину, то це була «божа кара» тим, «хто согрішив на цьому світі». Щоб убезпечитись або відвернути зловісну силу, лю- | Ди вдавалися до різноманітних дійств: запалювали страсні свіч ки, обкурювали свяченим зіллям та водою будівлі, викидали

Не Р хліб, читали молитви подвір’я кочергу або лопату, якою саджають хліо, них покро- і заклинання, Крім того, належало Й задобрити духов вителів блискавки та грому. г одня чекати грому

З приходом Благовісника можна було б жують землю». та блискавок. Здавна вважалося, що вони «ПР я до церкви на Тому селяни н цей день несли насіння зерно рештою збіжжя. посвяту, а потім перемішували сквячено пк. зокрема ячменю До речі, це вже була пора ранньої сівби яровини» та вівса, РИ землях. Благовіс”

Подекуди, переважно на закін м од Великодня». Чика нельми шанували, вважаючи й п нашого народу” 0

ому ман рацію автор монографії «Зантт мо погендах, як бачи-

ролай, коли зауважував: «В усіх цих кар й значно більшою

їл, наділени з З мо, Бла є Є хангел Гавриїл, Р ться. Отже, за говісник, або ар релігії належи родавнє боже-

силою, ніж йому в християнській ться якесь ста разом Благовісника, ймовірно КРИЄ ство» й х ене я ЦЕ

• Літні люди вважали. що все пане черви Віснее: в ягнят з’являться зріз ви ж найбіл ного яйця не вилупиться курча- ой Щоб застеретт” 1. аговісника як володаря блиск ти, а том» ХТО зни кари, люди намагалися не прашюва ть». засторогою, - «Гаврило ЩО

[скан 86] · книга с. 90

НА РУФА ЗЕРНО РУШИТЬСЯ

Серед свят річного циклу день Руфа — 21 квітня — найбільці

загадкове. Давні дайбозькі обряди, що пов’язані а ним, християн-

ство не змогло мі знівелювати, ні ув’язати зі своїми святками. Во-

но залишилося «недоторканим у своїй первісності», |

Ртнографічних матеріалів щодо дня Руфн (Руфи, Родіона), на жаль, бракує. Тому я мушу скористатися лише народними перека- зами та уявленнями, що побутували серед літніх людей. Власне, існувало ловір’я, що 21 квітня являються із землі загадкові Ру- фи— такі собі невизначені істоти. Проте найбільше легенд пов’язано з гадюками. Загалом у цей день сонце зустрічається. з місяцем, ії присвячений він ушануванню диких звірів і зосібно плазунів. Про пе красномовно говорять численні обряди, які існу- вали в різних регіонах України. Одні інформатори стверджували, начебто на Руфа вилазить із землі всяке гаддя, але його в цей день не можна вбивати, «бо хто побачить гадюку і вб’є її, то сонце три дкі буде плакати». Відтак, запримітивши плазуна, потрібно було сказати йому:

— Гадина, гадина! Не кажи ти гадові, що я тебе бачила, і я не буду нікому казати… їнші вірили, що цього дня небезпечно ходити в ліс, бо там, як

стверджують бувалі люди, «всюди повзають гади, вони вельми кусливі, бо це, бач, їхній день».

До речі, таким же днем вважалося Воздвиження (27 верес- ня), коли святкувались осінні «іменини плазунів». У цей день та- р биборовалокя ходити в ліс, «бо змії вельми кусючі». галом у народі побутує негати З вне став; В” ніші часи, ко чан

рен я природа не піддавалась інтенсивному втручанню їв спри ча були добрим прихистком для звірів і плазунів. Усе і рияло їхньому активному розмно

• й гило неабиякі дк женню, що й приносил якик перрі Особливо це стосувалося гадюк, обітування густо зустріч з ни нний мешканцям чимало лиха, адже часто: му житті існувало бен трагічно. Тому в цовсякденно: М ТА різноманітних способів лікування од Їх- пулярними були шепти й замовляння. никами з недові дицини сприймається сучас: жання Й Ру зи сарказмом. Довгі роки офіційного знева- здячну справу - “чим традиційного зцілювьння зробили свою не” свід. Ос: ули оганьбливу тінь на мудрий народний до” ього виявилися професійні медики»

ягом століть були є ою одні : ули єдиною форм шляхами» ми записа Дній з останніх експедицій «Чумиацькими

ли чим чатському регіоні. ало замовлянь супроти гадюк у Кар”

• Оче ний шептуни, зустрінши З авторитетно стверджували, що дпові зга ю вакти. назад, скручуватись они вужем, змушували їх й

зо

• Меріжко й засіли М, МИ сь ньноцінісьівмаіна ські молочно мі

• мана о ах

[скан 87] · книга с. 91

оді іс ір’я:

У народ тагна о повір’я; якщо на Руфа и природи плазуни особливо небезпечні Е лила гадюка, то їй потрібно якнайскорі передивши при цьому змія (він начебт ла), і ретельно вимити в біжучій воді бі виправдана. отрута не встигає по слід примовлити:

р Розлилося синє море, На сьому й бом лежить змія неусипущая, Загадай ти своїм г сім сво й М »

і звели вої М гі нищим, нехай прийдуть, вільмуть зуби і степ вим, ) луговим, і куцим, і самим злючим, Нехай прийдуть, віз

муть зуби од шерстки корови рябої. Й

В іншомя випадку шептали від укусу так:

м Заклинаю вас, гадюка, іменем Господа нашого Ісуса Хрич ста і святого Вол икомученика, і пооідоносця Георгія, і всіми небес» , ними силами. Заклинаю три цариці: Куфію, Невію, Полію, щоб не: вредили (їм’я потерпілого) волосом. і

Або так: і

— На морі, на лукомор’ї стоїть купа, а на тій купі лежить газ дюка: я тую гадюку посічу, порубаю і щиреє серце (ім’я) замо: ляю, , з

Після цього годилося прочитати п’ять разів молитву «Пресвят ; Трійцю» і сім «Отче наш». Якщо укус гадюки був надто отруйли: вим, то замовляння повторювали тричі. г.

Дореволюційний етнограф В. Іванов зафіксував на Зрнвири таке свідчення про день Руфа: «На Руфа все з землі рушиться: | трава, і всяка зелень, і все, що посіяно Й посаджено в цей лем піде рости вгору. І всяка радина полізе з землі, а птиця полет!

з вирію» : чи ; й вилітати

На Херсонщині вірували, що в цей день Р ная тю з вирію зозулі — «ключниці того раю, де живуть у ком» а тому ЛТИЦі», На Сумщині Руф вважався «святим гадюшні У Ходити в ліс — «наражатися на небезпеку». ір маленьких кур-

цей день господині вперше виносили на і на шулики слій- Чат та гусенят із зав’язаними очима «щоб ера ли грудочку зем-

• А я: суравлів, бра; і Ли», Натомість, вперше побачивши кури його висіяти, То ВОНО | лі, розмішували її з просом: вірили, ли соломинки Й клали В і щедро заврожаїться. Навколо себе для і чн і ; іс Й у прачя УсяЯче гніздо — ана приплід та НЯ ти народів світу. Закрема, Іодібні обряди мали місце і 8 інш а пушити землю, се р ди не можна пу грунт ,, чан, а тому перевертати

вітову змію.

о також пови рану (така П і трапити ук .

в Північних штатах Індії є дні, ко

ред таких і день змії, або Нааглан а

означає турбувати Сешанавгу — велику С аші селяни вважали:

Якщо цього дня добра погода г 0 холодне й дощове.

е погоже літо» 4 ненасна 7 3 УА

ік буде сУ тановиться, Т9 рік бУ

Якщо наступиого дня погода не ВС

са | бі вмиватися й утир:

Крім того, дівчата, почувши Грім! біта ЗМ ее червоною полотниною «щоб на щоках зано и іх — очи ж притулялися до дерева, п ой еп п на Руфа зерно рушиться»; то

ались Чоло- 1

жнив.

[скан 88] · книга с. 92

ВІТАЙ БДЖОЛУ НА ЗОСИМА

Пасічництво. Важко переоцінити його роль У повсякденному житті та побуті українського селянина. Найавторитетніші дослід- ники традиційних промислів та занять нашого народу незапереч- но підтверджують, що бортництво, як громадська форма життє- діяльності, з’явилася раніше, ніж, скажімо, землеробство. Пасіч- ництво в своєму первісному вигляді, поряд з ловецтвом та мислив- ством, було основним заняттям наших пращурів, за допомогою якого люди забезпечували себе харчами. Це підтверджують почат- кові вітчизняні джерела. Скажімо, вже в «Руській Правді» — пер- шому законодавчому акті, що його уклав Ярослав Мудрий,— сім параграфів (жодному з існуючих тоді промислів не присвячено стільки охоронних циркулярів) безпосередньо стосуються бортних угідь. В одному а них, зокрема, мовиться: «Аже хто разнаменаєт (стеше знак власності — В. С.), то сем гривен продажа», Принагід- но зауважу: такий штраф накладали на тих, хто зазіхнувся на життя княжого воїна чи його коня. Це ще раз підтверджує висо- кий суспільний статус цього виду промислу.

Здавен бджоли гніздилися в дуплах перестарілих лісових де- рев. Такі обжитла називали бортями, а звідси і бортництво як вид заняття. Спочатку люди беззастережно розбивали їх, щоб добути солодкий продукт. Це привело до зменшення кількості гнізд і від- повідно меду. Виникла необхідність бережливого ставлення до бджіл, На допомогу прийшло звичаєве право, котре гарантувало власність: той, хто першим одшукав дике гніздо бджіл, витісував на стовбурі дерева свій знак власності, який мав кожний мешка- нець. Якщо хтось видирав клеймоване дерево або стісунав і ставив свій знак, то, за законом офіційного і звичаєвог ; З історичних джерел ти бортними МррнАМИ» пси ВИХ «бджолиних воєне Сан, ЗНАНІ ної ведений ФО РУ б ня, яке датується ЇХ С ню антифеодальне поветан” ництвом. Збираючи данину з мс езпосередньо пов’язане З борт шив обітницю 77 вимагав я да ана норинуванно - п призвело до його страти. Згодом -. науки чия нон бій

чужих угіддях спалахнула мі а ловецтво та видирання бдж

У ; жусобн і і ївським ше Овруцьким еинанавном а війна між Київе

й пітький фак з. Зі . й Двір, завершувал факт. Майже всі угоди, які скрійлював княж

сь , руським медовим тр ца язковим почастуваниям знаменятим унком, Його ввижали за честь придбати тор”

гівці, які плив : , Ли са варяг у греки», Володимир Великий нидав на”

ким при і і - медонири, норі був зоргинілований прошарок служ” сятків літ, Літописець я мед вистоювали в льохах кілька Де” перемоги та спору б відзначає, що на честь кожної військової

дження церкви князь наказував готувати етри”

сти варок ме і БУ». Суспільне становище медоварів було досить ямоб-

діа нмінай

о прява, таких СУ”

.

[скан 89] · книга с. 93

ким — вони посідали службовців.

Особливого розвою набуло пасічництво з прий стиянства. Крім меду, що використовувався В об р аяайни хри- не меншу роль відігравав і віск для свічок, без вих дійствах, тися жодна культова споруда, У давніші часи М могла обій- дині тримали бджіл. Мати власну пасіку означало 7, 8 кожній ро- спільний статус. Як відомо, ними пишалися гони озна су- кий та Іван Сірко. Останній, як свідчать сучасники, пня віку на пасіці. о

Нарешті, про високий рівень пасічництва в Ук і той факт, що першу в світовій практиці школу бджолярів запро- вадив наш славетний вчений П, І. Прокопович. Там навчалися цього ремеє”а учні з багатьох європейських країн. До речі, він є і винахідником рамкового вулика,

Звісна річ, пасічницький промисел, що набув такого значення, відповідно підніс і роль цих благородних комах, яких у народі на- зивали «божими муками». Отже, цілком логічно, що в середовищі бортних людей були і свої опікуни — Зосим і Савватій. Однак пе- реваги віддавали все-таки Зосиму, про що свідчить існування іменного дня — 30 квітня. Свято Зосима особливо шанували борт- ники. У цей день на кожній пасіці вивішували ікони захисника бджіл, біля них читали молитви, влаштовували різноманітні обря- ди. Про окремі вірування, пов’язані з бджолами, частково вже йшлося. Я ж зупинюся на найвідоміших. На Київщині віщуни- пасічники напередодні свята клали в горщик мед, трохи дріжджів і закопували його під лавкою біля покутя, прикадуючи; -

— Як у сей Святий вечір збираються до вечері великі й нал багаті й убогі і бувають ситими й п’яними, так щоб у моїй пасіщ всі бджоли збиралися і по вуликах сідали! | еаназхвецій

На перший день Світлого Христового Вккжрвнння, ром горщик, господар обмазував тою рідиною вс! а чікалимуть із що з цього часу бджоли будуть ліпше роїтися й н Пасіки.

Для того щоб рої не втікали, посер ко 3 вареною пшеницею та шматок , вий

— Як тая пшениця й той мед не МОЖУ коли не нашіптували при цьому,— щоб так і мої ОДЖ Ти з моєї пасіки… ка 8

Обряди, пов’язані із закопуванням п орнн зі ною пшеницею в оселі й на пасіці. булу х “івщині, Київщині, Полтавщині Т8 уонній

Крім того, у побуті було безліч о. Для приклад чань од злодіїв, хижаків, мору тощо ст. уся власники Одну молитву-заклинання, якою БОРИ ча Поліссі: й сі чогири СТОРОБИ

Полети ж, моя пнчілко, на во пукими медками, За жовтими носками, З СОЛ Приспор меду в свої вулик, Як риба-щука біжить ПО ее до моєї пасіки: Нехай моя пчілка р ни Як по стовпових річках ТО

Біжить вода до моря. 1 Отак би й до мене, раба бож -

а ПРЕ о ИН РЕНО АН

четве І рту СХОДИНКУ в ієрархії придворних

раїні говорить

ед пасіки закопували горнят” стільникового Меду. ;

ти з-лід землі. могли повтіка-

медом та варе- домі на Черні:

[скан 90] · книга с. 94

• ою оо ра пчілка ет о літ та чорних хащ, счреня не водяться й птиця гнізда пе в’є,

З чистих полів, назбиравши ярих восків.

Сідати до своїх вуліїв з приплодом

Господу Богу на офіру во славіє,

А мені. раби божоми, на віки віків,

Амінь!

У цей день власники бджіл тричі обходили прахої кв зі страсною свічкою та свяченою водою, скроплювали нею вулики, а пр зе прибивали вовчу пащу, «шщоо комахи могли одгризтися від напас и лай покровительство бджіл, пов’язане із Зосимом та із 5 Савватієм, значною мірою загадкове, адже ці цкння пою ня в народний календар християнством. Очевидно, б давнину був якийсь інший опікун, але в процесі дуалізму ного амішили цер- ковними проповідниками. Що б там не було, але євятий цевиві міцно перебрав покровительстао над «божими мухами» — бджо- лами до своїх рук, і пасічники віддавали йому свою хвалу. Про це говорить і давнє прислів’я; “Вітай бджолу на Зосима, то будуть і

рої і вощина».

ПРИЙДЕ ВЕРБНИЦЯ — НАЗАД ЗИМА ВЕРНЕТЬСЯ

Все ближче і ближче кінець Великого посту. Віддавна особливу радість приносили шоста неділя і останній перед Великоднем тиж” день, який має кілька народних накличок: Чистий, Жилавий, Бі: лий, Вербний, Цвітний (Квітний) тиждень, Лазарева субота тощо. На Галичині Вербний тиждень ще називали Шутковим. З нетер- плінням чекали останньої неділі посту діти, «бо то їхнє свято». На- передодні, тобто в суботу, майже всі сільські підлітки йшли на УЗ-

лісся, щоб удосталь заготовити вербових гілочок і принести їх ДО церкви. У кеділю біля храму відбувалася її Згідно з хрис

освята червоної верби. в”жджав до Єр

тиянським вченням у цей час Спаситель Христос усалиму ни ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть» то їх замінили вербовими гілками, Як ми знаємо, це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу,

щає про прихід весни, Відтак на Вербну бувається урочистий обряд посвячення сла богослужіння, на яке сходилисє тити до церкви, як святить

тому що воно перше спові: неділю в усіх церквах від” ритуальних галузочок. ПІ: ь усі мешканці села, «бо гріх ке

і з і и свяченою водою. рбу»,— батюшка скроплював гілочк Мершими нам аг і і РАЙ алися взяти гілочки діти, а

; істанеть-

Я дже кому дістан Жмоацизиаю “ПЕ та буде найщасливішим»,. При цьому годилося | ухнастого котика і проковтнути, ещоб гарло не боли

-зпасзамавайн ИЙ

[скан 91] · книга с. 95

ло і не наростали в НЬОМУ гулі», и значило, що у господарстві не зестимутьс

Зібравшись неподалік церкви, підлітк го зеленим віттям верби, приказуючи:

Не я б’ю го верба б’є, Недалечко красне яєчко, а тиждень Великден ь/ Не 8мирай, не 8мирай — Великодня дожидай!

Подібну обрадодію зчиняли між собою хлопці й

Шутка б’є -. не я б’ю, Віднині за тиждень Буде в нас Великдень — Червоне яєчко!

дівчата:

Було за звичай, коли матері ло черзі «били» свяченими галуз- ками:‘своїх дітей, бажаючи їм:

Не я б’ю — верба б’є. Будь великий, як верба, 4 здоровий, як вода, й багатий, як земля!

Селяни повертались з відправи, втикали більші галузки біля Дороги чи на городі, «щоб освячене дерево пустило глибоке корін- ня». Від того, очевидно, українські села завжди потокали у вер- бах. Їх приживляли обіч битих шляхів, ставків. Згадаймо відому пісню: «В кінці греблі шумлять верби, що я насадила…». Перед Тим як посадити галузку, казали:

77 Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на рон

Справді-бо, з верби виготовляли БРВ ДВ ва ського призначення — кошики, хлібнички, дитячі мланно чі строї для вудження риби (верші), сушниці, они нернобіленну Крім доріг та обійсть, вербу висаджували в пн пагорбах Щоб нода завжди була чистою і холодною, на п з

; ів і піскові буревії, обіч та яровищах, аби зупинити ерозію грунтів і аб Вербна і щоб зміцнити береги від обвалія та за

річок ; цього з заджування недідя була своєрідним днем масового висаджу Аерена кі йкі, «щоб не- и ві та стайні.

Посвячені салузки затикалк також у гу хлів. двір од грому

і’ста не правувала, а шутка захищала накуті. Вважалося, що це

пожежі», Решту ж клали за образи на неабияку магічну |

і має ; . Черено вельми помічне від багатьох ванн їх обов’язково бла силу, Виганяючи вперше корів на пасо лялася до тва-

з сть не чіп ословляли свяченою вербою. засоба поцьолуючи тварину, РИН і пе г и», На Бо Й

убила череди».

“Чадиня бажала ій: і й Їдк а Богом, хай тебе ко зу оберішжця ккал пу 5 і куті ве її кла:

о пон с Ен

ябо ж підпалювали шматочок рано Крім того, 2 ді її кв “зупинити град і одвернути пон. горілчану жінки шлуп- Злузок чи листочків робили рарии пропасниці. гарячки, Ували нею людей од головних болей, і

[скан 92] · книга с. 96

кових хвороб, заживляли рани на тілі, використовували як нати- рання при ревматизмі. Такою настоянкою зцілювали й домашніх тварин. ; .

Очевидно, що й обряд «биття» також мав магічну силу, за до- помогою чого намагалися передати дітям найшляхетніші бажан- ня — великого зросту; міцного здоров’я 1 щедрого багатства. Але при цьому нагадували: -

— Верба красна (святили тільки цей вид — В. С.) б’є напрасно, верба біла б’є за діло.

На Закарпатті, крім усього, парубки та чоловіки приправляли галузку до капелюхів - «Від уроків».

Після Вербної неділі нерідко верталося похолодання. Про це нагадують Й іменні прислів’я:

Прийде тиждень Вербовий — бери віз дубовий. Дме Вербич — кожух тербіч. Прийшов Вербич, два кожухи тербіч.

Прийшла Вербниця — назад зима вернеться.

НЕДАЛЕЧКО КРАСНЕ ЯЄЧКО

ч постанній тиждень Великого посту об’єднує два протилежні від- уття, про які образно сказав 0. Олесь: «З журбою радість обня-

на і, і -

асо і чу встєляли путівець листям пальм, а в четвер

ого учнів на ймення Ї1у і

а з

зрадив свого вчителя… уди чно крокааить ерібних

Ми не 3 :

мо нео дискутувати — легенда це чи реальність, скаже”

• там не було, але цей класичний сюжет, цілком СУ”

голосний з життєвим і і

и реаліями, дійсно зас

: слуг с ання. Ось чому в народі останній ти нний а Яви

обрядодіями. Почина - ждень посту зв’язаний з багатьма значення. Серед них юю з понеділка, кожен день мав своє при” або Живильний, четве ливо визначалися Чорна середи, Чистий, кодна, субота. Я нь еникойна п’ятниця та Страсна, або Вели” чижнй: з зупинюся на деяких особливостях цього У понеділ ок, ос ; сходу сонця на для жінок, день починався рано. Ще до яєчко», а тому питрібаю. дочок, нагадуючи, що «недалечко красне починали білити стіни т “помити хату». Вмившись, господарниці ку, а рудою обводит а стелю, змащувати жовтою глиною долів” Натомість мили м підвалини в хаті та призьбу на дворі: обіду йшли в рат ре мисник, двері й підвіконня. Після нас - о З - два до Чистого четверга посіяти гого дня і білизну Г » У вівторок, жіної Й У. Годилося також винести ки марно прело й праєуваєс

• з хати й пополоскати все шмат”

або

[скан 93] · книга с. 97

Дт нт

Середотиждень був своєрідним за робіт: у середу під вечір вже годилос сти лад у хаті, жо Її зовні, Увечері починали вчиняти ті

для пасок та інших обрядових виробів. Дівчата виб и тісто

для крашанок та писанок |і готували віск, писала, п крали яйця

ники. До Великодня годилося зробити стільки ко барв-

на було подарувати хлопцям, хрещеникам, навіть пон о, кри

дям, котрі завітають на погостини. Хлопці ж прибирали порно,

що вже прокльовувалось буйною зеленню, складали дрова ря,

няли двір від хмизу тощо, и ВВЕЛЬ

У Великодню п ятницю (про Чистий четвер буде окрема розпо-

відь) родинне життя набувало особливого настрою. Люди намага-

лися вести розмову в помірних тонах — не кричати, не лаятися, не

встрявати в суперечки. У цей день, окрім дітей, ніхто не їв, не

дзвонили у дзвони, хіба що били в «клепала» — дерев’яну чи бля-

шану дошку. Увечері майже всі йшли до церкви на Плащаницю.

З суворими і присумленими обличчями мовчки слухали «Плач

Богородиці» і приглушене читання Євангелії, адже веселитися не випадало, «бо Христос на розп’ятті…».

Повернувшись з відправи, трохи підкріплювались і знову бра- лися за роботу; не годилося лише шити, прати, прясти та струга- ти, «бо то великий гріх!»

Нарешті надходила Велика субота, яка власне й завершувала Чистий тиждень. В обов’язки господаря входило насукати свічок і зладнати дору — кошик для посвяти. Жінки ж фарбували крашанки в лушпинні цибулі (єгалунити яйця» — Київщина, «сливчати сливки» — Карпати). Шкаралупу з яєць. що чу або розбилися, відносили до річки й пускали на п ай ом пливла до рахманів (померлих душі 1 сповістила, що ликдень».

Хоч крашанки фарбували в вали черноному, єбо він нагадує кро

Р нагі 1) що в свяченому яйці вдненовлтлнм ри й підкурю Дух святий, а тому лушпиння збер дей та худобу від пропасниці.

є піч . У суботній день найбільше трудиться ень робити це гріх), пе- тується смажене й варене їство (на Великд

Крім ач ться писанки. чуться чорні паски, себто паляниці, зно х повторно вироб- того, якщо в четвер не вдалися жовт! и

ляли в суботу, За різними турботами (

“рон найосновніших впоратися з городом, наве-

різні кольори, але перевагу відда- в Спасителя». Люди вірили,

к милостень, і там перебуває вали ним лю-

— гріється вода, ГО-

й ити, білити, виться: «Ш баг не випадково мо Як тільки в оселі зГУ

а затра Великдень» ) непомітно ооавчу знанні яка горітиме з

стились сутінки, на покуті запалюють пе, молодь розпалню ро

ніч. Біля храму, в центрі села: На Пат й півають «Христос ги

гаття, котре має горіти доти» доки не ся не спаТя п і

скрес». Всі — і дорослі, і підлітей | то ВИЛЯе цого ріг

ззали: «якщо проспить всюношну г ували 29

а коли господиня, - льоні дітей Т

Чими обіцянками. ; Отже, в суботу люди ихід довГОЖА

недалечко красне яєчко» /” П

о ЛЕЗОМ

ож заохоч радості, “ЩО

икої вел ликодня.

аного Ве

9т

[скан 94] · книга с. 98

ЯК НЕ ТЕПЕР, ТО В ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР

Три останні дні напередодні Великодня люди я жалоб- ливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». найбільш бо- гомільні не тільки «НОСИЛИ жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбави- тися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого че- тверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). РА

З цим днем пов’язано чи не найбільше обрядів і дійств. У Чи- стий четвер обов’язково годилося готувати баби — паски. Вони ма- ли свою технологію виготовлення й випікання. Крім жовтих баб, в Україні відомі й інші сорти пасок — білі, що випікались у п’ят- ницю, й чорні — У суботу. Всі ці різновиди мали своє симнолічне призначення: жовті баби, власне найбільші й найпохідніші, вчи- няли з пшеничного борошна на яєчних жовтках. Вони признача- лися сонцю й небу, білі — покійникам і повітрю, «щоб не приноси- ли лиха й смерті», чорні — господарям і всім людям, самій родю- чій землі. Як засвідчують Брокгауз і Кфрон, в Україні виготовля- ли до сорока різних сортів баб.

При виготовленні пасок дотримувалися різноманітних дійств. Починаючи із вчинення, вимішування та викачування тіста всі дійства підпорядковувались прадавнім обрядам. Особливо стежи- ли, щоб не було порушено звичаєвих форм, коли саджали паски в піч. Усіх, хто був у хаті, просили вийти на двір, «щоб не потриво- жити пасок». Топити піч годилося з тих полін, які відкладалися нтннома четверга протягом Великого посту, Підпалювали дрова о ання свяченої верби. Саджаючи паски на черінь»

. еціальну молитву:

— Свята пасочко, будь велична і красна, як сонце, бо сонцю тебе печемо. Хай усі (перераховуються родичі й члени родини)» ти живі, будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, бро ці чадо паско, як світить сонце ясне, щоб хліб на нний б ТИЙ, величний, як ти велична… М. ук, які призначалися предкам, було інше причи” — Хай будуть праве, та та велична ця паска, у печі. Вам, родителі на помагайте нам…

При саджа А нні приих разових пасок висловлювалися поша” о ни людям, домашній худобі, споді: 1 його убезпечення од пожежі, грому» кожна госп зауважує С. Килимник, нанеде! За одиня висловлювала їх знлежно від СВО” мчних уподобан ч

ь, але всі вони просякнуті уроч” людей | природи.

дні душечки чис

ті й смяті, як чисти Й свй” Щоб було вам ти -

• к відрадно там, як паска ЩІ, ці паски печемо, шинуємо нас, а ви ДО”

ока оальсниці

[скан 95] · книга с. 99

У Чистий четвер годилося насукати сві лася страсній (громничній) свічці, Це брижі Перевага віддава- рів — «до двох аршин довжиною і до они великих розмі- слугували протягом року, Нею гоцйоюи агою» — вироби, які Страсті. Вважалося, якщо «живий вогонь» п ннагти вогонь» зі ли його несуть із церкви, то невдовзі хтось нароком погасне, ко-

Я пригадую, як ми в дитинстві, несучи рних помре, сті (а це шість кілометрів весняного беорілоюя по зі Стра- ли нерідко падав дощ і гарцював вітер), ховали їх Не гасу перові обкрутки, оберігали долонями, щоб, не дай Вололи, в па- ла; та все-таки траплялись випадки, коли вогонь раба ал годилося оживити його в сусідів, «бо засвічувати можна лише з «живого полум я». На Закарпатті (Міжгірщина), як нам пові- домляли під час експедиції літні люди, замість свічок робили фа- кели з паклі, вимоченій у восковій рідині.

Вдома страсною свічкою робили хрестики на сволоці, «щоб ли- ха нечисть хату минала». Такі позначки (інколи сажу від них ви- користовували, розколотивши у воді, од пропасниці) тримали до Переплавної середи — шостий по Великодню тиждень. На Харків- щині хрести зберігали протягом року, «бо корисні на випадок по- жежі». Дехто навіть еклеймив» ними і ворота, «щоб нечиста сила й погані пси не заходили на подвір’я».

Неабияку роль відігравала у повсякденні випалена на Чистий четвер сіль. Робили це так: грудочку кристалів обгортали ганчір- кою, клали в гарячу піч і тримали, доки не обвуглиться тканина. Особливо, вважали селяни, вона помічна при шлункових хворобах у тварин; її вживали 1 при розговінні. Й

Було за обов’язок на Чистий четвер купати дітей, бо в цей день, начебто, ворони носять своїх птащенят до річки і миють, «а тому й живуть птахи сотні літе. Годилося очиститися водою і ре людям. При цьому виливали обмивки на перехрестя доріг, «щ там усе лихо зосталося». Роблячи це, приказували: она, док

— Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого” Дай, Боже, ров’я в ручки, в ніжки і на живіт трішикит освіта виходити на

Ось чому забобонні селяни остерігалися с ість уночі пе- дорогу, «щоб чужа хвороба не причепилася»- атом з мички НИТ- ред світанком господиня, присівши ка порозі, сука? й

і бе. Таким прядивом б навиворіт — ОД Себ ку на веретено, роблячи це морі п ружа, ЯК То

перев’язували ті місця, де «розі то їх постригали у дітей не випадало волосся та Н саме в Чистий четвер. бря . внину одр. Цікавим, але мало дослідженим бу» до й дійшло, про нього» гмерть». На жаль, до нашого часу це а фаховій літературі» Відо- окрім коротких згадок, немає описів 1 Я. цого розпалювали,, мо, що з ним пов’язані вогнища, що їх А” В четвер.

г боліла голова, до «гонитИ

і ї с Очи землі од всілякої неч? зупрично им явищем

ню — було досить поширен

і і і ти смерть”. щурів. Очевидно, і в обряді он Р проган дійства, які маємо в заклика ро палка: |

і агаття Р й стрілюванні) морозу і ЗИМИ: шої рай я ій одна оба г З «живого вогню», добутого від остемо, ШО

| небесним

саме цей вогонь вважався ”

сонцем.

[скан 96] · книга с. 100

У дохристиянських уявленнях смерть модну в людській ян іншій живій подобі, «вона могла ЧУТИ І розуміти людські бажання та заклинання» (С. Килимник). Про це говорить нам у формі звер- тяння-благання одна з давніх лірницьких пісень:

Смерте моя коханая,

Нам від Бога посланая — Зажди. смерте, час-годину, Покиль зберу всю родину…

Про це нагадує нам і звичай збирати в четвер усе старе, непо- трібні лишки в господарстві, ретельно вимітати сміття в садках, городах та на подвір’ї і спалювати його, «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті та всякої нечисті». При цьому виголошували своєрідні заклинання: . |

— Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море по- чвалала!

Нарешті, з Чистим четвергом пов’язаний і Нявський, або Мерт- вецький, Великдень (покутяни його називали ще Живильним). Одразу після Страсної відправи, люди, прийшовши додому, вла- штовували своєрідну «тайну вечерю», Вона чомусь нагадує Вілію на Багату кутю. За спогадами літніх людей, трапеза мала при- близно такі страви: кутя з медом і маком, узвар, вареники із суше- ними сливами та вишнями, капусняк, риба. Все це мало символі: зувати спільну вечерю з покійниками — так званий Мертвецький Великдень.

Як ми знаємо, люди вірили, що Бог тричі на рік відпускає пра- ведні душі з того світу: коли красує жито (на Русалії), на Спаса і в Чистий четвер по закінченні Страсної відправи. Вважається, що душі твиходять із землі», а приходять по «небесному чарівно- му мосту» з вирію в свої євесі»ь (села) і за три дні до Паски справ- ляють уночі свій Мертвецький, чи Нявський Великдень. У цей час души покійників не бояться ні хреста, ні молитви Й вельми агре- сивні, Якщо ім зустрінеться жива людина, то вони ладні задуши- ти її. Єдине спасіння — облитися у четвер водою. нед нння нн йдуть до церкви. Коло неї на них че- чиняються двері вх мера ох Після и нн пр вівтаря мають стояти М рожий і всі заходять на службу. я клоччям. Після відправи Я ми міо крашанки» зро двір’я храму, де священики І христосуються й виходять на П й третіх півнів усі розходяться раз читають проповіді. Лише післ і кійників відправляють свою и —, пнях Деінде, доки душі р ні. Щоправда, на Херсонщині пі анназионадія коацін-лви ен не в Чистий четвер, а в р ЗИрно рьнь “рлинівань ми

ет — якщо зустр

ї и лиха. З огляду на це се нувати важливі госпо

стки», цебто

легенд і переказів на цю тему. ОС ІтисЯя з мертвими душами, то Не

г селяни в цей день остерігалися вико” дарські справи,

«бо може вирости мертва Кі на дв . Страсний ри РАЙ Жителі Карпат вважали, що Н8 кров» годиться різати худобу: «щоб олилась

• • а також білити у: «щоб не проли:

«бо це нсе сумні дні»

[скан 97] · книга с. 101

Ї Таким чином, з Чистим четвергом п

рувань. Це відбито У творах багатьох на безліч дійств і ві- Досить згадати цікаве оповідання г Вкажи бо: нащої літератури, твецький Великдень». Письменник, валниіисоа нов яненка —«Мер- сюжет, щоправда, трішки одійшов від нього Рок пр енаінний Ничипір випадково опинився серед мерців кр Головний герой трити 1 в такий спосіб врятувався, Подібні ов їх перехи- ли Б. Лепкий у творі «Під Великдень» та А Зий сти використа- ликдень у подолян», гу Таницький оз Ве Наведу і один нн обряд, ень юнки з Покуття. Назива і , На світанку дівчата йшли до іч г нан «об краду». до річки чи озера і, дочекавщись сходу

ї сонця, роздягалися, розпускали волосся й стрибали у воду, прим. мовляючи: «не

якого дотримувались у цей

Водане, на тобі русу косу, Дай мені дівочу красу!

На закінчення цього матеріялу хочу навести досить влучне прислів’я, яке побутувало в народі і нагадувало забудькуватим: «Як не тепер, то в Чистий четвер» — цебто за гріхотворні наші вчинки рано чи пізно все одно доведеться спокутувати. Не забу- ваймо його й сьогодні.

ДОРОГЕ ЯЄЧКО К ВЕЛИКОМУ ДНЮ

нтичні спогади. котрі

Щ : гості, як щось дале- на схилі літ усе частіше й частіше рат чо оо ем горить

. таким незгасни? ла ; же 1 кепоничцивах Де мов ТЯ ень, який здебільшого припа

Усі ми виносимо з країни дитинства рома

голубим овидом тих років, є Великд нас, сільської дітвори, дає на квітень /. Здається, жодне свято аю А нк пава, Це не приносило стільки радості і ДУШеВНО г ими відправа-, дійсно був Великий день. Може; не стільки промадських обрядів. ми, як онародненими дійствами родинних ее в проголодні повоєн- Адже нарешті можна було вволю поласува досхочу наїстися ні літа смаковитою, що танула В р олі своїх яєць, похристосуватись і напоцоку однолітків, і відвідини Не менш цікавими були для на? Ел здалегідь потаємно від жо и одна» Скурати, де на ясю округу г ркалн на чатах” да, біля храму постійно ат щастило |? допустити нає на всеношну: КО інки і виклика жували за чверть оцінку з повед ли…

всеношної. Ще за: ід У сусідні

• один грОї оз лише нн -з 1991 пост я

всятиліт” — у квітні | травня. решта 101

3 Скажімо, аротягом наступного

раз (1994) це свято відзначатим!

[скан 98] · книга с. 102

Але й ми були не ликом шиті. Десь опівночі, коли єблюстите- ”» надокучувало «тримати заслін», і вони розходились я нан Я манівцями збігалися до храму І, розсіявшись по каннй чекали святкової відправи. При цьому щиро вірили: як- що не задрімати протягом ночі, то обов’язково пощастить відшу- зніг кої качки. п. у пов явна той вечір. Припоравши домашнє господар- ство та зладнавши в кошик паску, крашанки 1 шмат сала, ми з ма; мою вирушили на всеношну. Доки дісталися, - людей у церкві було повно. Хтось з місцевих читав по складах Євангеліє. Та ось вдарили дзвони. Люди оживилися — незабаром має з’явитись з вівтаря сільський батюшка.

Так і сталося: розчинились врата, і в святкових ризах з хре- стом у руках до прихожан вийшов священик. Я уважно стежив за ним, бо знав, коли він уперше привітає з Христовим Воскресінням, потрібно, тримаючи в руці срібну монету, відповісти: «Анталюз маю!» Тоді ця копієчка, походивши по інших руках, неодмінно повернеться до мене не сама, а з усіма тими, що були поруч з нею.

А ще пригадав, як радив дядько Андрій: на свято потрібно но- сити карбованця в кишені. Якщо хтось привітає: «Христос Во- скрес!», то потрібно тричі відказати: «А в мене карбованець є!» — тоді протягом року не виводимуться гроші. Тільки в це не дуже вірилось…

Ставши перед мирянами, священик басовитим голосом промо- вив:

— Христос воскрес!

Присутні хором відповіли:

— Воістину воскрес!

Після триразового повторення хор заспівав:

,

Христос воскрес! Смертю смерть поправ І сущим во гробі живот дарував…

На вулиці враз почулися постріли — то мисливці, як казали старші, в такий спосіб «убивали чортів», Після служби всі почали виходити з церкви з хоругвами, хрестом і плащаницею, Упевнив- шись, що в храмі нікого не залишилося, останнім вичвалав цер- ковний сторож ії примкнув двері на замок. Мати пояснили це тим, що в церкві можуть приховатися жінки-відьмачки та чоловіки:

упирі. А щоб вони не доторкнулися до замка, то біля дверей по- стійно стояв вартовий.

на они ще можуть торкатися священикової руки,— мовили РУ ннна.- Придивляйся, хто це робитиме! т в нас с відьми? — здив вавсь, я.

• Є, синку, є… дилу я

Тим часо “і ї стояло безліч процесія Зтретє обходила довкола церкви, обіч якої ми, салом стільника «зр овятим»: пасками, крашанками, ковбаса: лін Зійенаени пами. Дехто з більш заможніх приніс посвятити батюшка освяч чн з хріном у зубах. Після урочистого обходу нас. Як більни зов пехитрі гелянські вжитки, Черга дійшла і до похристосувались зн обряд, мама нахилилися до мене, тричі! ною, що стояла поцілували, потім так вчинили з тіткою Ган”

Нарешті по Мінявшись кришанками очало світати, і 7 при кутя ще горіли, запи » 1 ми вирушили додому, В хаті біля по”

І7ТТНЛеНа з вечора, лампадка, «бо ангели всю ніч

04

я звьаської м РРРИУНИИ

[скан 99] · книга с. 103

ринесену крашанку | «щоб завжди |

Доки готували сніданок, мені було велено однест ізиі : єць свяченої пасхи, притрушеної сіллю Пере и корівці окра- розговини, тато мовили: 7 ДОТИМм як почати

— Дай, Боже, і на той рік дочекатися го Воскресіння у щасті та здоров’ї!

Ми відповіли:

— Дай, Боже!

Змастивши салом щоки, ніс та губи, тато запропонували зроби- ти це 1 нам, чаби влітку сонце та вітер не тріскали шкіри». Нато- мість взялися розговлятись. Першою стравою була звичайно паска. Коли її розрізали, на стіл впало кілька кришок. Тато ре- | тельно позбирали їх 1 наказали мені вкинути в піч, «щоб миші не поїли, бо перетворяться в кажанів і будуть літати кад тим, хто їх розгубив».

Нарешті прийшла черга грати навбитки — найзаповітніша моя забава. Кожен вибрав «на око» пару яєць, і ми почали моца- й куватись. Тато, як цього й варто було сподіватися, вийшли пере- можцем, З цієї нагоди вони пригадали, як у дитинстві приносили додому повні кишені єбиток». А ще неньо оповіли, як буваючи в світах, бачили інші, ніж на Полієсі, великодневі обряди. Напри- клад, у степовій Україні, за два тижні перед святом, набирали в та- рілку землі і розміщували її з вівсом. На Великдень, коли зерно вже закущувало так, що у ньому могло сховатися яйце, ставили «могилку » (так називали в народі вівсяну поросль) на стіл, а дов- кола неї клали стільки крашанок, скільки померло близьких у ро- дині. Так вони мали лежати протягом тижня — до Поминального понеділка, Літні люди після утрені ходили на могилки мати Я ватися а ріднею», казиваючи поіменно батьків чи дітей, приказу 4

б і того як священик опові чи: «Христос Воскрес!». Начебто, після т я повідьс чВо- стить про воскресіння, з могилок можна почути від ’

істину воскрес!». Р їх батьків, Дехто з Ач перед Великоднем одвідував я п про- щоб випросити у них прбщення за те, щО зано що бать- Кляли небіжчиків; якщо земля загуде, ТО нний сповіщає, що ко-матір простили — «в такий СПОСІО ної У цей час можня прийняла Їх і відпустила гріхи за осла що якась душа

побачити і палаючі свічки, які підтверджують, на сільському

пішла до раю 50

• ; бі кви аб Ре А ще тато згадали, як раніше п. При цьому годилося зрі пагорбі хлопці цілу ніч палили зання в ньому ховаються не” зати в лісі сухе дерево (дуба чи вербу), 0 діжечку або якийсь ри чисті, і вкрасти у попа чи корчмаря Віл таких вогнів збирати 5 з пал. рі» їяися і розіто- ший гос житок на роз сога: вони гріли й господарський в х чоловіків: во є за тридцять

цього світлого Христово: |

ся багато людей, переважно п в про те, ЯК Іу аечпроюб відали всілякі кумедні історії 8 що вогонь Цей я , еля. Вважалось» розіп’ятого

срібних продав свого вчит охороняючи

й та разом того, біля якого грілася варте”

М ом 090 ДНА, й

[скан 100] · книга с. 104

Я запитав про відьом- Тато розповіли, що коли» аби розпізна- ти, кто є нечестивицею, вчиняли таке дійство. го від труш тшиматок дошки, У якій був сучок, виколуплювали Мого 1 приносили на всеношну. Крізь таку дірочку можна побачити серед присутніх відьму - в неї на голові обов’язково має бути череп яна макітра, Але робити це потрібно дуже обережно, оскільки нечестивиці мо- жуть підстерегти, і тоді провидцеві не оминути лиха…

На такій гумористичній ноті ми й завершили великодневе го- вікня. Я з мамою лягли перепочити. У підобідню пору, коли про- жинувся, взяв два моцаки й дременув на крижове — там уже було ковко однолітків. Усі в новеньких костюмчиках та з крашанками. Сусідський Толик одразу ж запропонував зіграти в навбитки. Об- дивившись його моцяка — ЧИ. бува, не підсовує мені галунку-ви- крутку — висмоктану соломинкою і наповнену смолою чи воском

,— 8 аголосився.

Щастя всміхнулось мені. Взявши виграну битку, тшдходжу до Косарика. Хоч і знаю, що він вельми шпеткий на всілякі фанабе- рії, але сподіваюся, що цього разу таки поталанить мені. Косарик підносить геть обплетене пальцями яйце, так що ледь-ледь видніє епопка» — нижня його частина, і хизується:

— Було не було, даю тобі перевагу — можеш бити носком!

Але я докумекав у чому справа, і пропоную показати крашан- ку. Олинається, бачу. Потім, заховаши руки за спиною, протягує вравицю. Я взяв яєчко, обдивився його зусібіч,— звичайнісінька азбі гелукка. Та доки я витягував свого моцака, він все-таки встиг азс «пустушку». Ях не шкода було, але мусив віддати про-

ана яки запропонував піти до гойдалки. На узліску, на- ки, а знизу прип зи хлопці причепили до дубової гіллі дві тич” нь Пасну. Дови налити кріселко. Такі гулі в нас завжди вчиняли

У ола було людно Й гамірно: одні гойдалися на орелі,

імції грал 4 рн ДА пробач в дівчата неподалік водили хороводи. Об- оЧИНі невеликий пагорб, щоб «не муляти паруб-

кам очі», бо можуть п і - ; купкою, скочува рогнати геть, ми почали 3 «котків». Ставши

ли в долинку свої кра і : шанки. Оскі. зчко найбільше вдарило інші тоязао . п я а я

мок. Неадовзі перей дним махом виграв аж п’ять галу: стамі кількох Ре зара кидим»: той же Косарик поклав не від: нути піатора пальця, а ме яєць так, що між ними можна було всу- махнусь або поцілю в ок, годилоси влучити в обидва. Якщо про- спрева ця мелегка. і тим ом Мушу віддати своє; як ви розумієте:

«ми чаї 5 я сзого недавнього им був мій виграш, що перемі!

[скан 101] · книга с. 105

я обережно поклав писанки на покуть, Х почав згадувати, як відзначали Великд він був родом.

Повернувшись з церкви, господарі, казали одне одному:

— Що зараз будемо робити?

— Будемо свячену паску і яйця їсти, -

— А таргани що будуть робити?

— Самі себе їсти…

Потім, відрізавши від паски дві цілушки, одну відносили худо- бі, а другу засушували. Свяченої паски не давали лише котові та псові, «бо то великий гріх» (хоч дехто вважав, що тварина, котра посмакує нею, не хворітиме сказом навіть тоді, коли її локусає хнора псина).

Після того як причастили домашніх тварин, сідали снідати са- мі. Діти невдовзі оббігали сусідів та родичів, вітаючи їх з Христо- вим воскресінням. За це юних сповіскиків обдаровували крашан- ками чи писанками.

По обіді молодь і дорослі сходилися на цвинтар. Підлітки вчи- лися дзвонити в дзвони, а парубки грали в «Козаків», З-поміж гурту вибирали двох «панів», котрі набирали парні команди з числа присутніх — себто «козаків». Взявши палицю, якою мали бити м’яча, «пани» вирішували, кому бути «вдома». а кому — «в полі». Хто першим навершував кийка, той залишався евдо- ма» — розігрував гру.

акіченоцій бно забиу, бралися за іншу - «Довгу березу». Кілька хлопців, розмістившись один за одним на відстані десять кроків, ставали на одне коліно і пригинали голову. Той, що ззаду.

6 й одібну позу. Гра закін- перестрибував передніх і також робив подібну М чувалась тоді. коли «Довга береза» обходила довкіл чеку

Дівчати здебільшого грали в «Жучка». Ставши пкрима яю одної обличчям, схрещували обидві руки. По ик. Пра ло чиїх сточку, проходили маленька дівчинка або но д Рухаючись руках пройшов «Жучок», миттю перебігала - ред.

У такий спосіб довкіл церкви, юнки співали: Ходить Жучок по ручинмі, А Жучиха по долині. Грай. Жучку, грай

рещений тато тим часом ень на Поділлі — звідки

У ЯКИХ в хаті були таргани,

відповідав інший.

Присутні приєпівували: Ой грай, Жучку. грай. небоже, Най ти. пан Біг пойеіже: и, Жучку. грай | іш А и того рік чекали, и Та щоби-сь що Жучка грали г Грай, Жучку. грай--- щ з писанки. Якао обі з нано ер кій вім мусив зідборгувати з » — себто найняті.

У вечері хлопці йшли до ді парубкові пару розмальованих я і Ма тритій дяк Витинодно Я чи Полісс». зуряюнок лк

і р ” У яло музик і запросити її в танок сли свої вироби я | івчате самі Вруг івком: ( 0000 М ий пики, он мусили причастити медів на крамовом музим… . г

[скан 102] · книга с. 106

Подолянки вірили, якщо вкинути в піч перед Ей лекти лас- ку, галузку, котру затикали на Зелені свята під стріху, еодмін- щ “вийде жінка-відьмачка. Натомість людина, що помер- елуаув лень вважалася євельми щасливою». Небіжчикові Ро еанцннюр в домовину писанки, «щобись мала з чим при- ів р похристосуватись”». ки о понір’їя чквни із скарбами. Вважалося, що в ніч напередодні Великодня, коли читається “Одіяння», повсюди спа- лахують вогнями скарби, особливо ті, що їх ховали за турків і та- тар. Утікаючи від напасників, люди поспіх закопували гроші та інші цінні речи, але не всі відшукувались — одні господарі гину- ли, інших забирали в неволю. Ось чому в цей час скарби «давали про себе знати». Тільки не всім дано бачити той вогонь. Таким провісництвом наділені лишень емізинчики» — ТІ, ХТО останнім мародився в родині. Але щоб розкопати скарб, потрібно мати міцні нерви, неабияку витримку і сміливість, бо тими скарбами відає нечиста сила, яка може езавести в нетрі й поглумитися».

І ще мені запам’ятався один гарний звичай, про який згадали мама. У давнину вважали, що на Великдень має еграти сонце». А тому перед його сходом люди відчиняли віконниці, відсували фіранки, знімали з підвіконь зайві предмети, єщоб упустити до хати Царя неба, який приносить у дім щастя і здоров’я». Дівча- та ж вибігали тим часом у садок і чекали перших променів — як

офільки вони з’являлися, склавши руки, читали таку молитву:

«є

Добрий день тобі. сонечко яснеє!

Ти святе, ти ясне, прекраскеє,

Ти чисте, величне й поважне;

Ти освіщаєш гори й долини, і високії могили — Освіти мене, рабу Божу, перед усім миром: Перед панами, перед царями,

Перед усім миром християнським Добротою, красотою, любощами й мц Щоб не було ні любішої, ні милішої Од раби Божої народженої, хрещеної, Яке ти ясне, величне, прекрасне, Щоб я така була ясна, велична й прекрасна де ек миром христцянським навіки віків.

Післа . - носа не, дерева робили помітку у вигляді хреста, «фе а чіпляю ан о рон плели віночок, деякий час . Про Великдень на ’ “Щоб причарувати хлопця».

род створив чимало прислів’їв та приказок. Обійдемоса на Великдень без

На Великдень со ння ацька, аби біленьки, а на Різдво Дороге яєчко к Великому дню,

до м ки вени

лощими.

молитвеної.

гречаної паски.

«озін уже з писанками ти крашан: ни Великдень пе;

Фший раз закує зозу

тя Велик ” З ре день зач У

Є Азвани, то там буде цілий рік кру

— я 2 жона оййЙЙЙЙ Й,

[скан 103] · книга с. 107

і великодневих свят чи не найцікавіше відзначали другий день. У різних регіонах він мав свої іменні назви: Волочильний Обливальний, Поливальний, Водяний понеділок. На Слобожанщи. ні це був день Богородиці. Понеділкові обряди розподіляються на два окремих дійства: так звані христосувальні обходи («нести ка- лача»), що й дало назву Волочильного понеділка, та обливання водою — Поливальний понеділок.

Якщо перший обряд якоюсь мірою позначений церковним впливом, то другий — лише дохристиянськими віруваннями, Не випадкова І. Вишенський поливання водою називав «бісівськими ігрищами » і суворо осуджував єпоганські звичаї». Не стояли осто- ронь й церковні служителі, У наказі «Правительственного сената» (1721 р.) суворо заборонялося обливатися водою.

За традицією другого дня свят люди перевідували одне одного, христосувались, обмінювалися писанками або крашанками. З цього приводу М. Грушевський лисав: «Найбільш яскравий мо- мент святочного обходу — се «волоченнє», ХОДЖення з хяти до Ха- ТИ З єсвяченим», з привітами й поздоровленнями, що відбувають- ся особливо у великодній понеділок — через те званий Волочиль- ним, або Волочебним. Як можемо судити з суворих Інвектив Вишенського, сей звичай своїми подробицями поганської радості й поезії викликав часті нагінки церкви і вона майже знищила або звела на ніщо останки сього обряду,— хоч це властиво було май: же найбільш людське, гуманне, соціяльне свято цілого рий кругу — се обопільне обдаровування «дорою» (сей грецьки є мін досі живе місцями), зв’язане з виявами ликало. зб зав- добрих почувань до «сього мируе. Що саме нні місце, чи зяття церкви — чи залицяння молоді, що при пою сього волочен- елементи скоморошної забави, що прив’язалися д

ня,— не знати». Й й.

“Найчнотной це робили діти 8— 12 років, каривізбійй мютивна

бі : . а і а

Невеликими гуртами вранці вони о зжранноиоо чи суеннну б. і и З

щених, бабусь-повитух, учителів. Мат п ща Зв вий

і и гри великодні калачі, писанки Чи креманки. їмо му яке пи: злижчі родичі, то Й кільце режнанть ци Я ня ран

сти калача», або еволочебне», сувальники. г ; і іх:

Заходячи в оселю, діти вітали присутн ником! Тато й мама

— Христос воскрес! Будьте здорові Заже руки присутнім. “росили взяти калачо--- 1 почергово и паси татові Й ма-

(7 Воістину воскрес, — відповідани по великі та здорові! мі, і вам, діточки! Поздоровляємо ай БЕН чатомість клали

і ;

пря голівці, приймали тс інші свячені ла: свої піаларуяни й писанки чи крашанки, печиво,

сощі.

101

[скан 104] · книга с. 108

За звичаєм дітей запрошували до я о унни “ством іда- орогу» кілька копійочок. Зібрані гунки и скла- а зи, а після останнього обходу порівну розподіляла їх між мя ал В калачем» до батька комора які недавно пошлюбувались і ще не мали дітей. Якщо ж ону на ренаннцй янь лочильне» в понеділок, то їхні батьки мусили робити це у вівто- Р зацііний до ХУЇ століття, як це стверджував Тван з Вишні, себто Вишенський,— подібні обходи вчиняла й молодь. Під супро- від музичних інструментів хлопці ходили ввечері біля хат і співа- ли (на зразок колядок) величальні пісні. Але суворі заборони з бо- ку церкви майже повністю знівелювали цей звичай в Східній Україні, лише окремі залишки обрядовості збереглися до минуло- го сторіччя в глухих селах на українському та білоруському По- ліссі.

На Галичині (Явірщина), як засвідчує В. Гнатюк, ще 1870 року користувалися великодними «риндзівками». Другого чи третього дня хлопчача ватага обходила пізно вночі з музикою оселі дівчат та молодиць, які вийшли заміж на зимове пущення, і співали:

Гречная панна, красна Ганунейка,

• Не сама з собою, з вітцем, з матінкою, : Тобі, Ганунейко, риндзівка, З А нам писанок кобівка. м Тобі, Ганунейко, виградзанє, а А нам писанок ціле дзбанє. Тобі, Ганунейко, красная піснь, А нам писанок сорок і щість. Й а в коморі на кілочку Висять писанки 8 ріжочку: Нема кому встати, писанок дати.

По закінченні віншування дівчина чи молодиця виносила кіль-

рванадцять писанок та дрібні гроші. Подякувавши за віддарунок, ватага йшла до іншої оселі.

Ї все ж найцікавішим, особливо для молоді, був звичай облива-

тися водою. Подібні дії вважалися здавен очисними. Так само ро- били на Водохреща, Чистий четвер, на Купала. Рано-вранці

» ще до сходу сонця дівчата йшли вмиватися до

криниць. Хлопці тим часом уже підстерігали юнок. Як тільки ві- дерце з водою з’являлося на цямрині ,

раєчі вод парубок, що уподобав дівчи” 2 Мн цраннявмя з нею, тут же зненицьки обливав її дже” ; - Деінде так вчиняли на вулиці і, і ” і або зажало ся природною витівкою. я МУЖАТКА цей На Гуцульщині, як і на

рений на значній території Києвскиєь «ХУТАХУЙ б ем

раїни, про що свідчать єЧтення итость урожаю принос

«Некоториий криницам, озерам за об” що и тепер по некото нли, а часом ни оферу й людей топили 7 менитого празника о оронах безрозумній чинят под час зна” і “кресен това: : ч і обоєго полу м взявши и ія Христова: зобравшися молодій

человека вькидают у воду, м трафляєт 38

р спорадженнем ти х богов, то- - з о дерево, альбо о камень єсть, бесовиж вкинений в воду альбо

розбивається, альбо утопаєт…».

кома

[скан 105] · книга с. 109

У наведеному тексті чітко просте словами, ідеологічна тенденційність Важко бави з нещасними випадками носил -

Він відомий і Стародавньому Риму, нам. Наші ж пращури в такий спосі До речі, на Полтавщині ще в мину час першого в : подвір’я, Роб о ці телани: родинами виходили на кими шляхами» я записав цікавий пенеціангчівно ев. водою йде, начебто, від того рніедні бивний. обливатися а ХАН , , що частина іудеїв не повірила в Хри- стове воскресіння. Тому вони на Великдень їдять півнів з кістка- ми — «обливають орудом і помиями християн». З цього приводу побутує поговірка: «Маренець воскресає, як когут заспіває», Щоб очиститися від бруду, власне, й обливаються водою.

З цим обрядом, особливо в західних областях України, пов’яза- на ще одна дія: дівчина, яку хлопець скропив джерелицею, мала подарувати йому писанку. На Бойківщині й дотепер зберігся зви- чай розігрувати біля церкви побутові сценки. Хлопці, озброївшись бризкавками з бузини, підходять до дівчат | запитують:

— Писанка є? Тоді ходи у воду!

Обливали водою доти, доки дівчина не зголошувалась:

— На, та йди вже…

Ці дійства відбуваються лише в понеділок або вівторок, хоч обливатися можна було й до Проводізв. 2

Недавно мені пощастило спостерігати традиційний обряд По- ливального понеділка в Нью-Йорку. Біля церкви святого Юрія мо- лодь українського походження повністю відтворювала це дійство. Натомість останнім часом у деяких місцях, як-от у навалу цей об- ряд набрав іншого, я б сказав деформованого карактеру. різати озброївшись сучасними технічними роса ВВЕ, вок. водою всіх на вулицях міста, у громадському тра

залів, що звичайно не в’яжеться з и пом господа: ій день — вівторок вва 3 7 й Третій великодній д сусідів, знайомих. У цей же

рів — взаємних відвідувань родичів, - іви. Привітавши ни- день селяни родинами перевідували ан ня зведені; їли свяче- ву традиційним «Христос воскрес!», сідали обре земля вродила». не й закопували у землю крашанку, «щою а з «круглою пляш- Потім літні жінки збирались окремо на роли ли всілякі гро- кою», а чоловіки Йшли до корчми, де ВИРІШУЄ

мадські справи.

Як другого, і хороводи — танцювали, співал ічок обливал та інші забави. Якщо в понеділок 97-

нки (агодом ц, хлопці, то у вівторок це робили ю!

існе 2 ния). биралася «на втратила своє первісне значе . лодь збир г Р понеділок МО? бвих отаманів Та

Надвечір у Поливальни! ибрати н складчину», “щоб замочиті Вт у часу дозвілля переносилося б гом й з ін. З и - ї природи. отаманш і їхніх помічник ило серед живо і то проход ів’я; «Ще прийд м колоди», луки, п кан відоме прислів’я людській пам’я ; й

• з ок». до дівок Поливальний понеділ

ібагатьом європейським краї- б «викликали весняний дощ», лому столітті існував звичай:

ого дня дівчата водили лаштовували гойдалки и водою переважно я послідовність

так і третього великоднев и пісень, В

[скан 106] · книга с. 110

ІМ ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ, А НАМ ЩЕ ПРОЖИТЬ

Непомітно спливли великодневі свята. Але люди не поспішали розлучатися з обрядовими виробами, передовсім писанками й кра- шанками. У кожній родині зберігався недоторканий запас розфар- бованих яєць. Їх неодмінно тримали до наступної неділі, яку в на- роді називають Провідною, або Проводи.

Кілька разів на рік наші пращури пошановували членів свого роду — «тих, хто навічно одійшов на небеса». Такі ушанівки при- падали на Зелені свята. Спаса, Святвечір (напередодні Різдва) та Чистий четвер. У народі вони відомі насамперед як «вечеря для дідів», Проте найурочистіше їх вшановували ка Проводи, Вважа- лося, що від четверга і до Провідної неділі покійники перевідують своїх близьких і далеких родичів. Особливо активізуються духи: душі з настанням сутінків і до третіх півнів. Удосвіта на Велик- день вони разом з членами родини розговляються, а на Проводи їх треба відряджати «до вирію та на охорону нив і врожаю»; лише внеприкаянні» — ті, що повмирали неприродною смертю або не- Жрещені, відправлялися в скелі, ліси та води.

7 Отже, перша після Великодня неділя, а відтак і увесь тиждень, У церковному календарі називається Томиною (Фоминою); у наро- ді ж вона відома як Провідна, Щоправда, у давніх літописних

пам’ятниках Томина неділя мала ще одну назву — Радуниця (Ра- дунець, Редовниця). Про

це стверджують Троїцький (1372 р.) й городський (1373 р.), Київський (1493 р.) літописи. В ос”

• Занньому, зокрема, читаємо: «Тояже веснь: на Радуницу, апрьля ї6-го погорь Москва… но з церковних календарів мовиться: «В Радуницю був ми обря; ред простолюддя згадувати померлих свояків, з язични- рядами, і той, кто згадунив, приносив на моги пиво, пироги, млинці, | піс чарку з вином, або склянк в рещту допиван сам; жін зали добродійні вчинки Чин ці давні терміни КІ: «на могилки», Великдень». А

• лу вина, ситене ля відправи священиком литії, взявши У з пивом, відливав чистину на могилу, ки в цей час жалобним голосом причиту: небіжчики»,

ужитку. Залишилися лише та-

й - “Поминки», де-не-де — ебатьківський ле найпохідніщою є наз

ва Проводи. Вона має, оче: ян ; “зовано походження В одному з документів, й

во святьй град: тогда сих» граждане» ь посль празника сопровождали до гро”

цього обриду. У моєму селі ранці ма ії кладовище ма казали мені

[скан 107] · книга с. 111

ро п

Взявши з собою заступця, граблі та сокиру ще, щоб згребти сухостій, підправити надгробки, об ї тим піском, посадити квітки, лідчистити нні рн їх жов- ти бузкові зарості. З обіду приходили й мама жу ці біля хрестів, цілували їх, а вже потім тючннвая б - орди

Зранку на провідний день могилки помітно ов іс

т с м : і ї , . і п па і - ніц сіл, і навіть з Києва та ін- щурів». Розмовляли поміж собою спон сао ау сн шиє Усбуртий, еднеєельції ородонноня но, врівноважено. Зібрав- , х ба 5 ро доброчинні справи тих,

«хто навічно одійшов з цього світу», Мене ж особливо хвилювали мамині оповідки про сестер. Дві з них - п’ятирічна Тамара та сімнадцятилітня Ніна — померли на одному тижні в тридцятих роках, Згадуючи в деталях про передсмертні муки моїх найближ- чих кровинок, яких я навіть не знав, мама пускали сльозу, а я тут же відбігав убік, аби ке бачили присутні зволожених очей, Щоб якось заспокоїти, до мене тут же підходила тітка Ганна й нашіп- тувала:

— Збігай, небоже, на могилу до хрещеного, там для тебе є двійко крашанок…

Я знав цей давній звичай: люди загрібали біля хреста галунки і пропонували дітям взяти їх як згадку про померлого.

Згодом з’являвся священик з півчою. Люд нараз оживлявся — поспіхом розстеляли на гробках скатертини, клали на них паски, фарбовані яйця, ласощі. Процесія обходила довкіл могилок, а по- тім кожен наймав панахиди. Священик обов’язково перечитував з родовідної книжечки поіменно всіх рідних, а багатоголоса півча співала церковні канти, з яких мені особливо запам яталися слова:

Христоє воскрес із мертвих. Смертю смерть подолав

І тим, що у гробах, Життя дарував…

По закінченню відправ усі слати а трапезу. На розісланих долі обрусах розкл

ї , ово — і во мало бути колово — ема запої, серед яких обов’язко по ників | якою коржами

р я о ати пом Помолившись І скуштував— розпочинати та закінчувати поминки ніде ерай ши колова, люди наповнювали пеучатий | ся, лишень приказували один до Боже прожить на цьому іє — Їм царство небесне, а нам б , Ті й спом’януть їх й й ми ве Останнім часом, коли войовнич! рони жи М орани бу з релігівю, у тому числі Й З поминальн пріо ранні трі ли одвідувати могилки священиком ть нн пойства, про пи і вн і ої від пом же калино це і ни мали св вирто о ніш. у кожному регіоні во , на неді- т і. Проводи припадали | зн робили 1 г Хо ому терені Укр і ол з б витком сіл дин ВО Прошу п’яти по | і : очи -дідову суботу», й на Га раажається жін тю ту. Напередодні жі (свято промии з ваеанорить про осотяи

товіки лише до МН О0910 п і Он 2 й 1

ктивну поминальну и всілякі каїдки та аварена з медом

ки горілкою, в

ли жорстоку бороть”

[скан 108] · книга с. 112

. сягає матріархату) несли до церкви ємисочки» або ке коріння, що ковбаси та яйця й відправляли панахиду. По- хлібини, шмат сала, о символізувало, як і колово, жертву покій- обнінрни урни реф (якщо не святили в церкві, то годило- никам, одвідували ! 6 Напередодні вдома запалювали свічку ся це зробити на гробках). г , йної води, окрає чи ламладку, ставили на покуті склянку нн рогу, НЕНЦ свяченої паски, писанку або крашанку. Від ра нама! алися не згадувати поминальників як покійників, «бо вони серед живих р нти робилася на могилках — колись на всіх вели- ких місцях поховань були каплиці,— то «МИСОЧКИ» СТавили в ряд, запаливши біля них свічки, і священик відбував велику панахиду з урочистою відправою. Після цього їжу несли покійникам. Госпо- дар чи господиня розбивали об хрест писанку чи крашанку, сипа- ли сіль, кришки, виливали або ставили на могилку порційку го- рілки, обкачували галункою межу гробка і віддавали ці яєчка старцям, «щоб пом’янути праведну душу». При цьому звертались:

— Наші рідняки, не поминайте лихом, чим хата багата, тим і рада!

— Їжте, пийте, вживайте і нас, грішних, споминайте! — Дай нам, Боже, довго на цім світі прожити, в добрім щасті бенувати, а померлим — царства Божого діждати!

На поминальну трапезу, як правило, сходилося багато старців, бдиноких, літніх та випадкових людей, і всіх щедро причащали. В одному джерелі (ХУ1І ст.) подається опис Проводів у Києві: «Ни гору Скавицю (себто Щекавицю) збиралися для поминання родичів почетнійші києвоподільські горожани. Панахидні литії відправлялися священиками над кожною могилою, потім кожна родина сідала колом біля своїх покійників і поминала їх тим Їст- вом тв напоями, що принесли із собою. А тим часом школярі на- ствували їм духовні псалми, іноді скрипалі награвали сумних ме- лодій. На частуванні були присутні найубогіші».

р рана, що в цей день можна похристосуватися зі своїми хліба-солі іно», Водний Я чмому»--- ходате дк ниє що в світлу седьмицю люди «прихо х календарів відзначалося,

дили на могилу померлого

і, покотивши по ній че рвону краш з Й . - крес!», вважаючи, У крашанку, казали: «Христос вос

що покій і ; : б

«Воістину воскрес». КІЙНИК неодмінно відповість з могили: Окрім : -

нідіжчали а А ВЛ обіду-трапези на Фомину неділю,

це окреме дійство еликдень. Як вважають дослідники,

х : його в суботу — о, бони для жінок. Улаштовували лок чи вівторок). ТІ Ан Провідно

ї неділі (іноді — в понеді- перянн я о цей давній, що згуб

• 6. Онацький, енци

ився, а частково Й злився Яд зг

рія я Й. Чубинський, М. Грушевський, що. Є. Килимник подає Змий словник Брокгауза та Єфрона то- ликодня проходила ння опис: сУся церемонія Бабського Ве:

9 панахидами т й на кладовищі, як і П я а я води, ідка тували різні с спільним обідом трапезою - ди, лише зрідка баса ціл страви з тих продукті - Жінки збиралися, го

ком жіноча -

• ою. По том и трапеза

ж»

СУКТІВ, що приносили, Потім відбува- У жінки розходи гдедра й достатня з доброю випив”

лок своїх родичів, опла-

[скан 109] · книга с. 113

могилою сина:

Дидятко моє любе та миле Куди ти вибралось, Звідкіля тебе визирати, Звідкіля тебе виглядати?..

Мій синочку, мій голубчику, Моя дитиночко. мій соловейчику, Мій сикочку, мій ріднесенький, Мій синочку, мій робітничку, Мій косарику, мій виноградочку, Звідкіля тебе виглядати, Звідкіля тебе дожидати?..

Більшість обрядових дійств, у тому числі й Бабський Велик- день, у другій половині минулого сторіччя під примусом церкви зникли з побуту. Нині лищилася тільки традиція Томиної неділі. Хотілося б вірити в те, що новий час не зітре цей останній острі- вець нашої духовності — пам’яті роду й родоводу, хоч, як ми ба- чимо, є непоодинокі випадки, коли діти-онуки позабували дорогу до своїх кревних, і їхні могилки позаростали бур’янами та байду- жістю. За цієї невеселої нагоди згадується традиційне: піднявши символічний келишок над прибраною могилкою свого кревного,

люди говорили: ри — Їм царство небесне, а нам дай, Боже, ще прожить!

ПЛИНЬТЕ, ПЛИНЬТЕ В РАХМАНСЬКІ КРАЇ

5 й: ка Страсну ай і ни було за звича З Міцна» ня ложа «Крені кро мирова розбивалось Яєчко,

“уботу, коли готували крашанки ” пкннй пускали на воду, прика- то шкаралупу від нього несли до річки

зуючи: г і істіть рахманам — Плиньте, плиньте, в рахманські краї і спов” Й

;

про їхній Великдень! А поза тим наші пращу:

ана. Сучасникам назва ця не вельми іт (в одних випадках це рай, ри свято нірили, що на тому кінці світу пт икесь підземне цар-

Давайте пригадаємо

• і інших тобто земля блаженних на острові, В! ляли пращури тих

5 мани.

ство) живуть дивні люди на ймення рах’ и ці романтичні й дуже цікаві оповід М далеких незнайомців. інні Зосими д0 Рахманіве. й

В одному з давніх джерел — «Ходін і ймив ЖІ

ч й ок ій-

мовиться, що преподобний Зосима они аїну. Його бажання здій благав Бога показати йому блаженну КР верблюд через пустелю. снилося, Спочатку преподобного переніс ої й жили блаженні.

: і к

• • Я ки. біля Я потім допоміг вітер дістатися річки. в

[скан 110] · книга с. 114

х велетенських дерев, що схилили свої гілки, він За допомогою о сім днів, що прожив серед них Зосима, відкри- дістався берега. 98 тт “их людей. лося йому ЖИТТЯ и Дн но моляться, узі 5 поді зву

Рахмани вдень і Й - що струмує з-під кореня дерева. Вони не лііпоють солодку нор, са лізного посуду, ні ножів, з ббель, вні знають ні коронуйчь бен вони й одягу. Якщо в чоловіка з жінкою золоте п п дітей, вони розлучаються й живуть честолюб- нь внокавя у печерах, устелених листям дерев. Блажен- них постійно перевідують янголи, оповіщаючи про праведних 1 гришних людей на землі. кому який вік визначено прожити, за що й моляться рахмани. ,

Під час постів рахмани не споживають плодів, а харчуються манною, що падає з кеба. Саме це й допомагає їм відчувати зміну часу. Їхній вік досить великий — од 100 до 360 років, а дехто жи- ве й 1800 літ. Вони заздалегідь знають про свою смерть, сприй- мають її спокійно Й умирають без мук та ляку.

Інший, але не менш цікавий переказ про рахманів зафіксував

Поділлі П. Чубинський: «Глибоко під землею, в підземному цьрстві. за річкою Стиксом живуть блаженні люди рахмани, які померли ще до народження Христа. Своє життя проводять у раю, потішаються райським благоговінням. Немає в них літочислення, хоч і знають, ща народився Христос, прийняв муки, похований і воскрес, Тільки не знають коли, Тому Великдень святкують тоді, як припливуть до них шкаралупи з яєць, використаних при виго- товленні паски й кинутих у річку на Велику суботу. Ці ж шкара- лупи припливають до рахмханів через три з половиною — чотири тижні (на Переполовення), і тоді рахмани вже здогадуються, що Христос воскрес, і святкують свій Великдень. Доки шкаралупи припливуть до рахманів, кожна перетворюється в яйце. Одного яйця, яке вони їдять протягом року — аж до наступного Велико- дня, вистачає двадцятьом рахманам». У

Народні уявлення про дивовижних і загадкових людей існува-

й п винна. Це підтверджує і наш найпер- «Закон же и у вактриян у «Повісті врем’яних літе писав: от прадед показаньемь м глаголеми врахманеи островьници, єже творяще, ни кикоя же лов не ядяще, ни вина пьюще, ни блуда З Переполовенням р кни СВИНЯ ровди роздати ракова. Херсонщині ввижали, що язано чимало прикмет та повір’їв. На ношну мерці і після ванни мають зійтися до церкви на все- що їх принесли на Пров ви Та співів розговітися тими дарами, унь називали Й Нявсі, оди їхні рідні; тому Рахманський Велик-

• пов’язували з Чистим рен ще и в інших регіонах а Поділлі в : ом).

ЕНИМТИ ху кіль валися водою, Внажалося, якщо так “ча літо буде врожайне» УР Пік че А не посміє затримувати до- уУвали яйця, П на Рахманський Великдень пек:

а роте всюди селяни остерігалися пра” Ось так уяв. рає».

ляли на , райську землю, | хоч ой пращури блаженних рахманів і їхню . нецерковне свята, але им регіонах по-своєму відзначили це МЕ к шнаралупин і сказати: ЄП ажав вчасно кинути на воду кілька

лимьте, по “льте, плиньтє в рахманські рани па

[скан 111] · книга с. 115

| ами нагадай. Місяць травень хоч теплий, та голодн з грибами борщ.

Май-розмай дощ ий.

Травневий дощ, як У травні пня вбери,

то красним буде-

[скан 112] · книга с. 116

ПРАЧІ Б’ЮТЬ - ІВАНА ЧУТЬ ;

До повсякденних клопотів, пов’язаних з весняною сівбою та висаджуванням огородніх культур, мнения ко пара: для жіноцтва робота — вибілювання полотна. Протя ку во зимового ічастково весняного сезонів невтомні жіночі руки оброо- ляли лляну соломку та коноплі, микали мички, заготовляли пря: диво Й ткали полотно.

Традиційно одягі речі громадського вжитку нНІЧЕРОВІЯНИ лише з доморобного полотна. Це була нелегка праця, а тому матері і ба- бусі починали навчати дівчаток народного рукомесництва, тка-

цької справи ще з дитячого віку. В одній з давніх веснянок мо- виться:

— Ой, весно, весно, весняночко, Де ж твоя дочка-паняночка?

— Десь у садочку шиє сорочку, Шовком та біллю вишиває, Свойому миленькому пересилає: — Надівай її щонеділеньки, Згадуй мене щогодиноньки, Шовком я її шила, біллю рубила, Для свого милого, що любила.

У наведеному поетичному тексті не випадково є згадка про ви-

шивання та рублення біллю. Для того щоб виріб — щойно виткане полотно — мав приємний зовнішній вигляд, його, як | подекуди пряжу, вибілювали на сонці. Процес цей відомий по всій Україні.

нн полотно переважно в лютому та березні, щоб до

і польових робіт впоратись з цією трудомісткою роботою: З настанням теплих сонячних днів — и це бу ні - починали вибілювання.

жалося свято Ївана С

ло переважно в трав” Найкращим днем для початку вва”

дію об на до річок та ставків, і ю обрядовою піснею, Її свог гу записали пипотв Федір Водянські: - Її свого часу з

Ой білила д

Да внадиас 72 Одчиня

івчинонька біль, біль, я козаченько й же, дівчинон ько,

собаки не Зіди! 4 дівчинонько, ві Я без тебе, сердень -оДа хіба б же Щоб я тобі

рная дружино. 7 ко, загину.

я да безбатьк загинути дала.

ко, вірная дружино,

ївна була. Дівчином

[скан 113] · книга с. 117

Щоб я тобі загинути дала ж Да куплю ж тобі да а таки тебе, серден і І ько, не ізмо Да куплю тобі да й ще ж еаніаноо Б Щоб не забула мого звичаєчку, МП.

рагожу Я роаюзу -

Змочене водою полотно збивали прачами щоб його вибілювало сонце та вітер. Коли ж виріб Я знову скроплювали водою. Цей процес тривав пр вражав, його не ставала білою | м’якою; нерідко, залежно від а теанини мали на сонці протягом тижня і більше. Починати робо р о ся а пісні. Найпопулярнішою з них була така: вільний

розстеляли на траві

Через води — да й на слободи! Там горять ногні да терновії, Пала подум’я да червонеє,- Там Катерина біль білила,

З танкою біллю да й говорила: — Ой, біле моя, да тонкая, біла! Ой як піду я да за нелюба,

То я тебе, біле, в черні потчу; Ой я тебе, біле, у будень зношу. Ой я тебе, біле, шануватиму, Да із печі горшки висуватиму. Ой як піду ж я да за милого, То я тебе, біле, у шовку потчу. Ой я тебе. біле, в свято зношу. Як же тебе, біле, шануватиму, Ніколи з скрині не вийматиму.

лювання полотна супроводжу- ми. Найвідоміший з них льно випечений житній

У різних регіонах процес вибі вався різноманітними обрядовими дійства такий, На розісланий сувій клали спеціа вче пиріг, Жінки ставали довкіл нього, промовляли різні нання, в яких дякували весні, що посприяла вчасному ча ти. Вони запрошували її посмакувати пиріжком, 3 налу ее у наступному році весна віддячить за це щедрим врожає

Р Дівчата. івали вес- Дівчата, які допомагали матерям, ставали в коло Й співал

нянку:

-. Весняночко-паняночко.

Де ти зимувала?

7. У садочку на пеквочку

Пряла на сорочку.

А ворони оснують:

А сороки витчут»-

А білії лебеді

Ще побілять на

; ми д лугові пташ у башки.

воді.

Пошиють Ру ає принести

інно М й

Яназевоюам. що Твмі Старопечерник ння ли: «Погодуй Я січники ПОД ва и каза

тепло і пирке сонце. Ось чому Є бе. нк пана». А жінк

е бджолу до Ізани, то вони нарядить Р ли: “Прачі б’ють - Інана ЧУТе”- ит

[скан 114] · книга с. 118

ДОЧЕКАВСЯ луки: НІ ХЛІБА, НІ МУКИ

За церковним календарем З жринрої — ДВА я аостола Луки. В народі — принаймні в минулому стол 4 ” м и р джує П. Чубинський, 7 па Поділлі (Кременецької — в да ча- ли давнє, очевидно, дайбозьке свято «Дяля», або « ервона гірка». Смислове значення цих термінів, на жаль, залишилося нез ясова-

• ло обіді ва сільській лезаді збиралися заріувомо Ви- бравши найсимпатичнішу дівчину, прикрашали їй шию, руки, но- ги й талію всілякою зеленню, на голову одягали вінок іл свіжих квітів й урочисто всаджували на «трон», зроблений з кількох пли- ток свіжого дерну, покладених одна на одну. Поруч ставили гле- чик з молоком, сир. масло та інши молочні продукти. До ніг «Ля-

| ді» кожна присутня дівчина клала свіжосплетений віночок.

Дівчата водили довкола «Лялі» хороводи і співали пісень. Пе- реважно це були веснянки:

А в правую середу. середу,

Пасла дівка череду, череду.

Та загубила корову, корову.

Та запалила діброву. діброву.

Та оібровонька палає, палає, Дінка корови шукає, шукає.

Та цебром воду носила, носила, Та дібровоньку гасила, гасила.

Та кілько в цебрі водиці, водиці, Стільки хлопцям правдиці, правдиці, Та скільки в небі зірочок, зірочок, Стілько хлопцям дівочок, дівочок.

Шел - и . я цього «Ляля» причащала подруг їством, що стояло пог

мА, . “утні і і б і їд, кидала присутнім по віночку. Юнки ловили їх на льоту і 0е- регли вдома до наступної весни,

б М Ф. Вовк до згаданого вище обряду додає і таку деталь. У дея:

ких місцевостях дівчати кес і і ; ли віночки не додому йшли до ручки ї, прикріливши до них запале р рана вали пор

ана жянно р ні свічки, пускали за водою. Цей сю- я іа сг звкьія з купалівським; крім того, обряд приби- г РАЙ таня з давніми дохристиянськими діЙСТВА” і : їєсі в окремих селах і і їн » уста» та «водіння Тополі», Скряютенер и Як уже зазначалось, нині н

ажко по З з ” - дільської 5 обряду. Очевидно, яснити символіку цього йо

• факти . Християнство витіснило їх народі й не збереглись ще не поодиноке, Може, тому
• цЯк би там не було, РЯДУ «Лялі», якісь інші поетичні

і але: З б язано будь-яких обрадод, ле з церковнослов’янським Лукою не абстепними при; 5

ка Але іна це свато народ відгукнув:

м ра

[скан 115] · книга с. 119

о ченнанононннонононононноноою

Сьогодні в нас Луки — ані хліба, ані муки Багач, що не має на Луки ні хліба, ні тн ;

До весняного Луки нема хліба й муки ка - - З явились хліб і мука.

сок до нового врожаю: «Дочекалися Луки: ні хліба німуки» А з дня святого Луки вже можна було садити цибулю по Во

ЮРІЄВА РОСА КРАЩА ОД ВІВСА

Святковий календар увібрав безліч імен. Проте одне з них чи не найшанованіше. Мова йде про свято великомученика і побідо- носця Юрія (Георгія, Юрая, Урая, Рая, Ір’я, Єгорія), що припадає на 6 травня. Щоправда, крім весняного («теплого»), є ще Й зимо- вий («холодний») Юрій (9 грудня), що відбилося у влучних при- слів’ях: «У кожному році два Юр’ї і обидва дурні: один голодний, адругий холодний», «Треба добре дбати, щоб не купувати: сіно до одного Юрія, а хліб до другого Юрія».

Весняний Юрій вважався захисником Іі покровителем земле- робства (йому відводилась особлива роль «заорювача полів»), обе- рігачем полів та врожаю, бджіл і медоносів, опікуном свійських та диких тварин, зокрема вовків, стояв на чатах усіх ловців, ванни, ків, вояків. Святий Юрій був патроном молодих жінок і дівчат, які вважали: якщо йому молитися, то він неодмінно зрооить подр: нє життя асливим. з ї

Одне щи святий Юрій — воістину благочестива ака: родних віруваннях. Крім того, він «наче Син Божий - ра і криває небо і спускає дощ та росу на землю», а ТОМУ весна остаточно правує на землі. ох народів. До нас, як

Свято «теплого» Юрія відоме 8 багать У століттях. Пе:

• її в ІУ— прийнято вважати, воно прийшло 3 м В семи років му- реказ засвідчує, що перський цар дадіян пР лібороб»). Він тричі Чив Юрія (це ім’я грецькою мовою означало сік ли) мечем голову. вмирав і воскресав. Учетверте йому нідучятя БОРУ наглою смертю.

а таку наругу Господь покарав Його МУЧЕТОТО т німецьких Цей сюжет був дуже популярним У францу: поетів Юний рицар за

• нда.

Натомість існує й інша хрис Бе черананом дівчину, яку

йменням Юрій врятував у лівійських рей драконові. Сміливець й лов ; Язичники принесли в жертву триго В іншому сюжеті мовиться”

збиває його і зберігає життя дівчині. ання приносить

; ч тоше : землі від спус чий вояк ЩО цар для порятунку своєї нотоїй з’являється молодик

змієві на поїдання свою дочку: 119

тиянсь

[скан 116] · книга с. 120

4 отихомирює хрестом ненажерця. Тим часом царівна, за на Юрій УТИ захисника, прив’язУЄ змія ДО ПЕНОЗЄ. к ДАО ОА вАджтр, тн жовних іконах святий великомученик Юрій здебіль- кр сени юним лицарем на коні, який убиває триголово- шого 30! - го дракона. м хліб

У пайбожичів володарем сонця та покровителе прання

8 тваринництва був бог Усіня. В одній із стародавніх пісень мо- шиться:

Сьогодні ввечері, сьогодні ввечері, Поведемо, брати, коней на нічне, Принесемо Усіню жертву —

Сотню яєць.

Я зарізав півня для Усіня, Півень має дев’ять гребенів. Нехай росте жито, росте ячмінь, Щоб коні були ситі…

Вочевидь риси, які були характерні Усіню (в нас цю роль вико- З нували, либонь, Ярило та єскотій бог» Велес) згодом були «пере- дані» Юрію. Слова пісні еповедемо, брати, коней на нічне» під- тверджують наше припущення, оскільки саме на Юрія вперше ви- гонили на нічний вилас коней, беручи з собою яйця, щоб приготу- вати обрядову яєшню. Цілу ніч на вигоні палили багаття і не спали, «щоб вовки не загризли лошат», Пастухи розповідали один

одному забавні історії та леген і у 1 ; ди. Одна з таких побутувала 1 на Слобожанщині. ши

ши ще трохи, він ра дари ударом батога відбив птаху. Проїхав” у та. залованаєя варити нн пустив їх пастися, а сам оскуб тус” шив полагодити мажу, Р уліш. Доки він кипів, мандрівник вирі: зглянувсь, вж де не У. Гаптом щось як загуде коло нього,— він ля нього си взявся мисливець на білому коні й собачні бі-

ла-силенна; а вовки. Оточили мислив ж придививсь уважніше — не пси ТО, же: улеливця кодом, в той, що на білому коні, й Ка”

нац Ага, меткий яки авіщо ти в мого

• Чоловік почав відповів:

й, вже й кашу З і 3 і варить, знацця їсти захотів. хорта їжу відняв? ’ б

сяк-та к виправдовуватися, на що незнайомець з Тихочо знаєш, хт за з ти. Теперечки, якшо оятакий? Я - с

вятий Юрій ї хар кщо хоч рій, а це мо ( най кращого во шо жити на цьо

« г м В - я геть! ла, прив’яжи його ос х порренн ням У З ь тут, до дерева, а сам тікай І дб ак такі зроби», ітільк є взялася 1 ри

ьма”тьменна в

но прив’язав вола, а сам відбії» ЯК б овків, правом, до

Юрія еаткогя вола». М ери жена було, вільно випасати Я тра осах й озимині о риходом заборонялогя ро” ільки дури мо приводу казили: «До Юрія ята ія я, а піаля Юрія наб’ють і умно” ряджали початковий вигін ДО”

випас он лася бої Робили це вельми урочисто: нь свяченою ливо корисною, корів вигони:

[скан 117] · книга с. 121

и чи

Юрію святий! Пускаєш нори-прекори й Луги, береги, керниці теплиці —

Тепер спусти нам таку манну-сметану

Ладне малоко. густий сир. і жовте масло! Тьху, тьху. тьху, зчізай Манну не віднімай!

У цей день дорослі люди говіли, Не мав права їсти й пастух доки не вижене череду на пасовище, Для нього кожна господиня готували ситну (яйця, масло, сир, сало, ковбаси) їжу, загортала її в новин рушник чи в свіжу полотнину. Доки худоба йшла в поле жінки нашіптували молитву:

Гоню я, Господи, скотину на луки,

Вручая. Гослоди, тобі в руки. Святий Отче Спас,

Щоб ти мою скотину пас:

Святий Миколай, додому навертай; Святий Отче Ягорій, собак припинай, І лихих лиходіїв. що з бистрими очима, Ї лихих слів не вимовляли,— Зав’яжи їм. Гослоди, рот на весь год Білими хустками.

Дай. Господи.

Час добрий, на всякий час. на всяке врем’я!

У цей час вдаряли церковні дзвони, і батюшка з процесією теж прямували на пасовисько, «щоб благословити молитвою на сезон- не неуцікодження худібки од звіра». ;

Тут же, на вигоні, стояв застелений білою скатертиною стіл, поряд з ним — двоє відер з водою; на ряднині, простеленій долі, господарі складали дарунки пастухові. Після молитовного обходу череди присутні обливали водою попа в ризах та пастухів — «на дощ, на очищення, на розродження і щастя». .

Дійств, пов’язаних з вигоном худоби в поле, бу

вій ди їй під но- прикл є “кати корову з обійстя, стели/ р ад, перед тим як вигна рову то на увесь

ги червону крайку. Якщо вона не зачіпала її ногами, ср

сезон убезпечувала себе від хвороб і а акта перегония тва:

лає і ясці й звірі». Дехто і обов’язково нападуть тр і дурне око не одніме

рин через замкнутий замок, тоді «ні звір, ні

корови».

У лісостеповій зоні, коли і яямия кілька глечиків з вушками, протягували між ними вий не кали колодкою; нкщо тварина переступить через ел Полісся зачепить ні звір дикий, ні злодій». У північних паноїй догори корів на юрієву росу проганяли через п онннни од Вели- кожух, ни який ще клали кілька крашанок, - Я авшки і обкурю- кодня, а на Лівобережжі — через дві тліючі голо

й зіллям. зали при цьому їх сухим святоянським Зі обу в поле, |

ло безліч. На-

вперше виганяли худобу. брали

На Закарпатті, коли пастух уперше вигонив, телиці цього його мати спиралася йому на плечі, «щоб Р уровиійй а чужих року побігали». Деякі жінки виходили За Рая багато молока. Ви- попасичінв хліба для своїх корія. аби в них рт щоб зрання гомили череду лише тоді, як сонце геть підіо є зідьма не зашкодняв. й

ПРИ -

[скан 118] · книга с. 122

Чимало обрядів, пов’язаних Ян; “ВОАЕКНХІМЬ ДОЦНААНННЬОМ. ХОРДЮЮНИ сну

. ‘ксовано кн Карпатах. Це цілком істотно, адже для горян Юрія. а сна новою господарювання. У кожному селі жін- тииринняхомо се аголи віночки з живих квітів і вішали їх на роги КМ ПЛеЛИ До о оберіг від хижаків. Цей обряд супроводжу: коровам як священний ОРеро б захисті вали піснями — так званими латканками. Щоб: “ти тварин од чародійниць, газди робили дерев яне колесо, обкручували його сіном, підпалювали і котили по подвір ю, Хвіртки й ворота обкла- дали дерном, в який затикали вербові галузки, «щоб відьма корів не доїла». -

Напередодні Юрія гуцули розводили багаття (куриво, курище, «Юрика палити») з глоду та сміття, перегонили через нього худо- бу, приказуючи: ;

— Дай, Боже, аби тільки було маржини, кілько має бути тут попелу із цього курища!

Потім золу розтрушували на сінокосах та посівах, 4 худобі да- вали їжу із дванадцяти компонентів. Усе це мало убезпечити корів од злих очей, чудодійників, хвороб і принести добрий приплід. Щоб молоко було жирним та густим, удосвіта на Юрія корівок підгодовували спеціальними квітками (юрочками) із сіллю.

Деїнде увечері стелили в хлівах терновики, на яких спочивали тварини, чи ставили борони, посипавши їх попелом від юріївсько- го вогнища, а вим’я натирали часником або цибулею. Обійстя прикрашали галузками берези та глоду.

Але, здається, найцікавіше проходили такі обряди в бойків. Зоки вигонили тварин у поле якнайпізніше, «щоб молоко не віді- брала нечестивиця»: вважалось, що вдосвіта на випасах ходять

відьми. Проти них підпасичі плели в полі віночки з лотаю і перед

рони тмати череду додому, надівали Їх на роги коровам Й спі: али:

Пасла коровиця, пасла, Відерко каші! принесла. Вийся. віночку, гладко, Ой вийся й увивайся. Ни Крисечку придайся. Пасла Красечка, пасла, Відерко каші несла. Загалом іїоні Й латканок, яю роя 1 дотепер збереглося чимало пісень” в полі, й Й коли гнали че пн на Юрія, Їх співали не тільки твиринм гарно пиво з селом, Щоб оповістити господарів, що ет, приспівували: Повна корова п вон вовна. у пасе, Повно молока несе Ой два збанки смет Тастушкам на с йдек збаноча аби здорова

• повна,

метанки — ніданки,

к сира — била!

каш: зи, кад, Крани шА)—

[скан 119] · книга с. 123

Закінчивши роботу, сільські пастушки збирал вали величальну латканку, в якій еповізціли “і в гурт й спі- розпочався: , їхній сезон уже

Звеселіло подвір’я Прийшло зелене Ір’я. Вівчарі, й уставайте

Та хліб у торби крайте. Та хліб у торби крайте, Трумбети забирайте. Звеселіли вершечки. Будуть пасти овечки.

Цікавими зули обряди ії на Поділлі, Увечері напередодні Юрія копали мурову або кицьки (квадратні плитки дерну), втикали в них гілочки від слив чи інших фруктових дерев | ставили на нер- хівки стовлів біля воріт, а подвір’я обсипали маком, посвяченим на Великдень. «щоб відьми не доїли вночі корів». Вважалося, що в цей день людинопотворниці збігаються на свою раду «до грани- ці» — межі між селами,— а вночі йдуть з дійницями на толоку, розмахують ними і нашіптують заклинання. Коли вони повер- таються додому, їхні відра вже повні чужого молока.

Мешканці Подніпров’я на Юрія запалювали свічки перед іко- нами покровителя тварин, «щоб він доглядав за вівцями й телиця: ми». Дехто навіть не вигонив у цей день скотину, бо «Святий Юр звіра пасе». а «що у вовка на зубах, то Юрій дав». Пастухи, що зголосилися на сезон доглядати череди, не голились протягом усього часу. - га

Зі святим Юрієм пов’язаний ще один обряд, який раніше оув поширений в усій Україні, а тепер зустрічається лише у деяких селах Прикарпаття і Карпат. У пообідню священик з реарейн мирянами робили хресний хід на поля. На обочикі поля, о озиминою, возводили престол і фігуру — хрест з розпоягтям сло щеник читав молитву «на щедрий врожай та рясні дощі», ві

і б ав Його водою іа і і ходив поле, скроплюв го во о НОЇ нате і оле). Після обходу всі

(Дехто запрошував його і на своє власне п бути великодневі, сідали за святковий стіл, де обов язково пост пи закопувал крашанки та калачі, обідати. Недоїдки й шкар і час обрядової на межі, «щоб польові душі оберігали збіжжя». (и трапе: З б

Рапези ниголошували тости у пашницю!

п Є і всяк з» Білий, зако, пориви У бідного й багатого!

— Роди, Боже, на всякого долю: — Дай, Боже, нам урожаю! | ік По закінченні обряду присутні чоловіки З з дівчатами та діти, взявшись за руки проса давала силу» боки, «щоб добре родило жито, а юрієва рос зуючи давню колядку:

з жінками, хлопці Ши

хиталися В різ наспі- і

й ить, Святий Юрій по межах віть По межих ходить да жаги жита бочка! Гі єдиного колосочка у юЮ ій Син Божий! Христос воскрес, святий ЇСР далеку гадає будь: а птаха Чи ЗАЯУТ?-

Вважалось, як у цей час проспіває будь-як і :

долине грім,— «то лиха вістка»- с

о нн

[скан 120] · книга с. 124

Проти цих походів непримиренно виступав редиіяний аскет й. закликаючи знишити цей «праздник диявольський

ї. Вишеннькоа р ні офіру танцями і скоками чинити», на поле ізшедших сата 4 зм ж ниродій. Скажімо, зввнян! Я

Подібкі обряди відомі Й інши? Р зазнало ходи в кінці квітня та на початку Дани а оо норібуєм й давні римляни, щоб у такий спосіб убезпечі рожі ляких

ки». - й

о дв не були поширеними хресні ходи, кілька родин разом організовували обіди в полі. Найцікавіше це проходило на Волині. Перед обідом або опісля молоді чоловіки та парубки їзди- ли верхи на конях, удаючи, що то святий Юрій «об ужлжає білого богатирського коня», оглядаючи поля та лосіви. На Галичині з цієї нагоди пастухи в обід варили в полі молочну кашу і смажи- ли яєшню, а на Поліссі жінки дарували відпасучачам пироги з маслом, яйця Й молоко, ещоб пообідати в полі».

З цим святим пов’язаний ще один обряд. Якщо весна була пізньою, то з цього дня починали оранку в удів, сиріт та немічних людей.

Чимало легенд, переказів та повір’їв пов’язано з юрієвою ро- сою. У деяких джерелах про дохристиянські вірування згадується загадкове ім’я Урая, котрий «спускає на землю весняні роси». Можливо, наші пращури пов’язували з ким і покровительство ебо- жого дощу» — як називають у народі ранкові роси. Одне з таких свідчень — народну пісню — записав на Волині П. Чубинський:

Та Урай матку кличе: — Та подай, матко, ключа Одімкнути небо, Випустити росу, Дівоцьку красу. Та дівоцька краса, Як літня роса: У меду потопає. В вині виринає. Та Урий матку кличе: — Та подай, матко, ключа, Одімкнути небо, Випустити росу, Парубоцьку красу. Парубоцька краса, Як зимня роса: В смолі потопає, дьогтю виринає. Справді-бо; чважали цілю змушували дітей ходити та не боліли ноги»; дівч те рум яним було», | Гос

в аю на всьому терені України юрієву росу льки для худоби, а й для людей. | Батьки Дб росі босоніж, “щоб ке нападали па. ря а вмивали нею обличчя, заби красивим подарі стежили за кільми: якщо кінь не З цього приводу ниві Уло ознакою його старіння чи хвороби» | | хазали: «Коли кінь у росу — ти ЙОГО са - не треба коням ро Ро тАШера проси», бо “На Юрія рег | Маса треби, щоб коро Стосовно корів говорили: «Хочеш о Я дастись ороза з росою паслась», тому череду вигони”

якомога рані ше, чі доки на тривах не висохли густі роси. кі

[скан 121] · книга с. 125

. давити орд «агренніг роси», що побутулаваи Поліссі тісно пов язаний з народними віруваннями, У деяк їссі, також селах він зберігався аж до середини 70-х років, Одиї их глибинних тів я нещодавно записав на Рівненщині. 7 УЯНИ з його варіан:

Кілька сусідніх родин заздалегідь дом роси на Юрія, Зодягшись по-святковому, п ду сонця збирались в одній із осель, Як ті господиня говорила:

— Пора вже Йти, бо сонце дає відтінки! о панни | жілна хлопчик дінинна,

б зустрічні, то віталися з ними лише кивком голови.

На межі горолів розстеляли білі скатертини, виставляли сніда- нок, а господар, прилаштувавши на рушникові хліб-сіль, запро- шував присутніх тричі обійти ниву. Після цього батьки долонями збирали з озимини в пляшечки росу, якою при потребі змащували рани і кропили дітей, лікували очі. Потім всі роззувалися, ходили босоніж полем, оббризкували один одного росою і нарешті вмива- лися нею, приказуючи:

— З роси вам!

Як тільки сходило сонце, сідали снідати. Залишки їжі з гобою не брали, а закопували на межі. Як роса трохи спадала, діти кача- лися врунами в усі боки, приповідкуючи:

— Хай густим і повнозерним вродить жито і пшениця!

Юрій багатий не тільки на обряди, а й на численні прислів’я та приказки, народні прикмети та завбачення погоди.

зт

овлялися про збирання рихопивши їжу, до схо- льки прокидався досвіт,

Святий Юрій корів запасає, а Миколай — коней.

І в дурня стане сіна до Юрія, а в розумного — до Миколи. На святого Єгорія пливуть люди до моря.

Сіно до Юрка, а хліб до Ілька (2 серпня). |

З Юрі- хороводи, а з Дмитрія (8 листопада) вечорниці. Коли на Юру дощ і грім, то буде радість людям всім. На святого Юра висохне баюра.

На Юрія сіна коню зкинь та вила ВИКИНЬ: , Якова (13 травня) висохне.

) з кормом.

Що перед Юрієм виросте, то після Юрій з теплом, а Микола (22 травня

Юрій з водою, а Микола з травою.

то буде хліб і в ДУРНЯ-

Якщо піде дощ на Юрія, Закує зозуля до цього дня — НА поганий рік. На Юрія мороза — уродиться овес. Якщо на Юрія ворона в житі сховаєть у то, я коли воно горобцю по коліна

На Юрія починає співати соловей. На Юрія посади редьку, то ВРОД? я

ми небо. Отже, святий Юрій. відімкнувши клю тю. редавав Їх весні, щоб та добре зрос

ея, то буде врожайне лі

лихе.

к кулак.

оститочно пе:

[скан 122] · книга с. 126

НА БОРИСА І ГЛІБА НАЙПІЗНІША СІВБА

Народний агрокалендар, який пройщов переніршу сторіччями, чітко визначав періоди сівби тих Чи інших культур. кар же по- сів озимини годилося завершити до Семена а4 варення 1. Кожний окремий вид ярини мав свої строки сівби, ЗМиуналок сбйні культури можна було висівати досить рано - тільки-но розмерзалася зем- ля. Насамперед це стосувалося ячменю. Пригадусте відоме при- слів’я: «Топчи мене у грязь — будеш як князь, кидан мене у боло- то, буду, як золото, сій мене у холод, то не знатимеш, що таке го- лод». На Поділлі вважали, якщо огірки посіяти на Івана Довгого (21 травня), то вони будуть великими; капусту висаджували на Івана Головатого (7 червня), льон — на Олену Льоносійку (З черв- ня), гречку після Миколи (22 травня) на Лукерію Гречкосійку (26 травня); «До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки», однак просо сіяли до Миколи: «Якщо не посіяв проса до Миколи, то не сій ніколи».

Як бачимо, для кожного зела були свої строки посіву. Одначе з ярими колосковими намагалися впоратися до дня благовірних князів Бариса і Гліба (Ворисів день), що припадає на 15 травня. Про того, хто не впорався у ці строки, казали кепкуючи: «Який з нього хазяїн, коли він на Бориса-Гліба сподівається хліба».

Борисів день у народі називали ще й солов’їним.

Співає соловейко усю ніч — на гарний сонячний день. Багато хрущів — урожай на просо.

Відзначали це свято й торгівці, називаючи його поміж собою крарницуновнь У цей день кожен з них за будь-яку ціну намагався збути свій товар, «щоб увесь рік добре торгувалось». Але найбіль-

ще Борисового дня пильнували хлібороби. Хоч і мовиться, що «Бо- рис ) Гліб сіють хліб»,

раї зе проте всі добре пам’ятали, що «На Бориса і Гліба найпізніща сівба», і

до мико І НЕ

ЛИ НЕ СІЙ ГРЕЧКИ СТРИЖИ ОВЕЧКИ

рюдною обрядоністю льше однойм

Обіянані а на дарі є по дна й бі їтим же святим, Це сто слінїв з цього п першого (не

знають, що в річному кален-

ї енних празників, пов’язаних з одним

в й Миколи Чудотворця. Одне з при”

снямог мовить: «У кожнім році два Миколи: на яного — 29 травня

і ) Миколи не буває холодно ніко-

[скан 123] · книга с. 127

ли, а на другого (зимового — 1 «Два Миколи: один з травою, а другий з Найпишніше святкували Миколая ин розом». зимк приурочене до дня перенесення мощей Чун е я лійського міста Бар. З цієї нагоди папа Убб рця з Лікії до іта. годив оорядову віданаку, Тому весняного Миколая святку низвно зі зазадиоукралиських немлия Ленні обряди рен і й на Півдні України, оскільки Микола Чудотворець був ораням телем і оберігачем мореплавців, Відомо, що козаки пе про ською мандрівкою справляли молебень ред мор-

Богородиці : зи Р : ща та -

У годнику, щоб вони «оберігали Їх на морі і на воді». пн мо ряки вірували, що їх супроводжують єдва невидимих Миком

лаї — морський, що управляє кораблями, і мокрий — володар водних виднокраїв», Така популяризація Миколи Чудотворця завдячує печерсько- му ченцю Єфрему, який, обіймаючи посаду митрополита перея- славського, в ХІ сторіччі увів до церковного календаря це свято. Иому також приписують авторство «Чуда Св. Миколая». До речі. будівництво першого шпиталю, то також його заслуга. Про те, як Миколая святкували наші пращури, майже нічого не відомо, До нас дійшли лише окремі фрагменти свідчень, з яких довідуємось, що спочатку збирали так звану нікольщину — своє- рідний ритуальний обід, Досьогодні збереглася лише поговірка: «Понаставляли тих мисок, як на нікольщині». Очевидно, це було давнє, дохристиянське дійство, пов’язане з дайбозьким Велесом в богом тваринництва. На це наштовхує той факт, що у цей день від- бувається перший вигін коней на пасовиська, «бо ярий Микола — опікун коней і свято конюхів», З цієї нагоди коней виводили на сільські майдани, де піп робив спеціальну відправу, зазлавній їх водою. Після цього вершники виїздили у поле і вчиняли скачки, «щоб нечиста сила коней не мучила»: . я Микола є покрови- Цікаво відзначити, що на Бойківщині яриї і зафіксував по- телем і корів. Відомий вчений Г. Дем ян в енцря м . а Львів: бутуюче дійство в селі Довгому Дрогодицького Р ка окфвражаачат щині: «На ярого Миколу у нас піст, - ролі ча. Бо шануємо ка.— А чому піст? Задля худоби, б й снбі, То єден день по- ярого Миколу. Всьо на пісно вариться. б бо “добу боронить, сту, бо то від худоби — той ярий Зицаоня, І пісно ідят, а хтось ПО- Заховуют го так, що ні жадних задав.

отой день— ні То на

• музик у ТОЙ Ден й стит цівком. 1 жадних забав, жадни - щоби звіри на ню не на

мі Р і а 2 збереження худоби, щоб вона не хворі і пом худобов», чада. Вквюн здеби ні буце соло на нрора Миколу вважают, що

тя, інформатовко додано А поко не ідят. Але як ПОІЛЯТ, Він є від худоби, Постят у цей день» МО: то кажут:

— Слава тобі, Господи, чистив усю людську худіок - сіяти ове

До ярого Миколи, то щи ножа мури

ран зкакрци вимій ОАЄ р ярого Миколу ар худоби

ай і ідзнача зай хід НО пер збе ся давній обряд — полонинський як до великого свята. еріг авн , я до ве: А ” на висоногію й До нього горяни готували нн ільської лен й и - тух

Зранку святково вдягнені людя п лова їаст) ди. Попереду, як правило, йшов “й

уває тепла ніко

ПР : вбись по- . 51, Миколо,

ласку і Тобі и, За твою 7

У й нашу. В всіляку яру сівбу.

себто Гб. 127

кі

[скан 124] · книга с. 128

. з мічники з трембітами. За ними — стадо, а потім до- іалео, занос На околиці села жінки Й діти поверталися додому,

«ді й діти. - , Д я чолові супроводжували худобу аж до пасовиськ, що були за кілька десятків кілометрів У ГОрах. й

і 124 лонині старший чабан кресалом розпалював «живий во-

ь З який мав горіти до кінця пастушого сезону, тобто до глибо- рою щя! гон авні коли полонинський ХІД понернеться на зиму по домів- ке. Лонім робилась контрольна дійка, аби визначити кількість ках. 1 ї і і надоїв молока. Тягловий скот перебував на виласі до початку жнив, корови — до середині ЧИ кінця вересня, а вівці випасались аж до жовтня листопада. . - Й

3 весняним Миколою не пов язано будь-яких обрядових пісень. Щоправда, М. Максимович записав одну колядку:

Сидить Миколай В кінці престола, Голову схилив. Слізоньку вронив:; А із тої сльози Дунай розлився.

Про ярого Миколу в народі побутувало чимало прислів’їв. Держи сіно до Миколи — не побоїшся зими ніколи. До Миколи не буде літа ніколи.

До весняного Миколи не можна купатися ніколи. Прийшов Миколай — коней випасай. До Миколи нема добра ніколи.

Як не вбачиш до Миколи колосу, то буде плачу й голосу.

| Не хвались на Юрія посіном, а хвались на Миколи травою.

Після Миколи не пускай на сіножать коней ніколи.

Від Миколи до літа дванадцять приморозків,

Мр казали, що з Миколиного дня «тепло на землю спу-

чепба МИ роте батьки забороняли дітям купатися, «бо з чоловіка росте», тобто можна простудитися й померти, і на могилі

поставлять вербовий хрес т. До святого Ч і Не напанкужнй вінть жо удотворця ніхто також

прислів’я: «До М ку 1 стригти вівці. Про це нагадує й відоме мко гречки і не стрижи овечки».

ли не сій

зІЛОтТ Симон ОРЕ, А СПАСИТЕЛЬ СІЄ Ва і м Наших пращурів 6

ло безлі і і » і-

Ь їв, які за д У ч рецептів від різнома

рів . опо : 5

спішно зиліковувались Р лікарських трав і магії слова й як

говорять літні люди, будь-яка

[скан 125] · книга с. 129

менш дики-професіона-

за си з “шля

дами переслідувало їх і християнство. Спершу ро нн» мезо» , Що приїзди-

ли до нас канонізувати нову віру, а згодом, Володимир В й суворо забороняли «зелійничьствовати», себто лікувати т еликий За думку ревнивих проповідників християнства, козжанайю зі всіляких хвороб можна було лише за допомогою молитов т» від

Та як і там не було, люди, навіть усупереч суворим канонам, не зраджували народній медицині. Набуті знання травоанавці пе- редавали у спадок, зберігаючи в суворій таємниці їх рецептуру Існує навіть повір’я, якщо ворожбит не встиг цього зробити, б приречений на тяжку й мученицьку смерть,

Під час експедиційних виїздів я стикався з багатьма випадка- ми, коли знахарі відмовлялися дати мені не тільки тексти примов- лянь, нашіптувань, а й рецептуру настоїв лікарських трав, поси- лаючись на те, що передати ці знання можна лише найближчій людині,” «котра продовжить справу і робитиме тільки добро». Однак серед них траплялись і доброзичливці, які залюбки ділили- ся своїм досвідом. Особливо цікавими і поетичними були оповідки про заготівлю цілющого зела. Традиційно його збирають в окремі чітко визначені дні й навіть години. Один з таких — день святого апостола Симона Зілоти — Симонове зело (зило), що припадає на 23 травня.

В українській міфології, щоправда, є Кілька свят, котрі так чи інакше пов’язані з цілющими травами. Це свята Юрія, Миколи, Онуфрія Великого, Купала тощо. Але серед них бсобливо виді” ляється Симон Зілота — саме цього дня всі травники вирушали на

заготівлю лікарських рослин. . зкдаічюуюньній зарано Свято це має чимало загадок. Одна з них У й Й Зілота прислужився для збирання зела, адже церква завжди в З 9 ТІ, , думку, що тради ступала проти травознавства? Це наштовхує на ДУМКУ” дайбожи- ція зародилась іще в дохристиянські часи. Очевидно, У блоку, чів, що сповідували культ богів-покровителік, п. ого приводу відо- зела, як, скажімо, Онуфрій — опікун заре знай зауважував, мий дослідник традиційної звичаєвості 0. пре — свого бога що нащі пращури могли мати, а ми додамо: “б мінився Симоном Квітів і трав, який з прийняттям я о тиянськИМИ Зілотою. Подібні факти заміни дайбозьких 00 т відігравала й ети- святами — загальновідомі. Не останню р доні асоціюватися мологін слова: незрозуміле чуже ім Я аа в звідси — Цілющі в народній уяві зі словами езілля» іо еирають зілля, а й ШУ” триви й скарби, бо ж у цей день пе тільки :

кають скарби а у 20-х роках У селі З ї їй

Це підтверджує цікавий обряд, п Терещенко. яка

Іоцівцях на Звенигородщині етнограф алінських таборах: Дійст”

“азніше була репресована і загинула в ста» я і аб лис

39 це називалось «Симоном»: ||| ки та моЛОДИЦІ збира РА Заздалегідь домовившись» Літні ЖІннс І на,, Увечері до н

в однієї з удів, щоб урочисто відзначати - повернувшись З лісу,

Зносили курей, яйця, масло і сало. помагати господині ГОТУ

де - - йшли ле збирали лікарські рослини, йшлі 129

М У РИРЦИИРУРУ «ри отрн

[скан 126] · книга с. 130

обрядовий обід Власниця оселі, зустрічаючи гостей, насці. ти і

вувала: На шавлію окріп грію, На тою - не буду. Розсердила чор’зна кого, Просити не буду.

Крім страви варили у воді й принесене зілля, зливаючи його ЗВ бодню — велику дерев’яну діжку. Коли ж вона наповнювалася, на стіл клали хліб і накривали його рушником — «для Симона», Натомість вибирали з-поміж себе вдовицю — «Симониху». Роа- дягнувшись, вона залазила в діжу, а інші жінки під супровід пі- сень обливали її водою. Після такої купелі «Симониху» витирали рушником, починаючи з рук. Потім по черзі купалися у діжці Ї В їнші учасниці дійства,

Закінчивши миття, усі йшли в сад, де розкладали наготовлені страви, ставили горілку, обідали й співали. Як бачимо, це дійство не має нічого спільного з християнською релігією. Скоріше це від- гомін давнини, пов’язаний, як слушно зауважував О. Воропай, з існуванням весняного або рослинного культу богів у слов’ян. Ща- нобливе ставлення до «Симона» — засвідчує високий ранг давнього божества, який мав би забезпечити цілющі властивості зела.

Цікавими були й обряди збирання трав. Їх годилося заготовля- ти ще до сходу сонця, коли не впала роса. Жінки йшли до потаєм- них місць, «де півня не чути і куди не доноситься собачий гавкіт». Відшукавши потрібну рослинку, ставали обличчям на схід, хрес-

тились і помолиншись, поверталися на захід, Зриваючи чи вико- пуючи ії), нашіптували:

Трава-травиця, красна дівиця,

Не я тебе садила, не я й поливала: Господь тебе садив,

Господь і поливав —

Всякому християнину на поміч давав!

6 : Р її

п но у кожному регіоні були свої звичаї і обряди заго-

зела наоенца Зо рослин. Але об’єднувало їх те, що при збиранні лося бути чистим, у свіжій і чистій білизні й одязі. В од-

них випадках трави г і зривал і : си ганяірим р и голіруч, вінших — лише за допомо-

• «щоби не споло і ч ; зела приказували: хати цілющого духуе. До кожного

о з .

ла, ними па ходила ло святій горі, зіллячко копа” На Полтавщині жі минала: «Стань на поміч нам!»

ла, бо «як нарвеш в ані під час заготівлі трав роздягалиєя дого” На Київщині, за сві - то не буде помагати од всякої хвороби»:

брали з собою на нини дослідника М, Гайдая, молодиці

млинці, сало, ва ївлю цілющих рослин чимало їства

реники,— і я й аз і , коли зак і всі 5 ом обідать, змпивали, співали пагУвали роботу, сідали

нвали тарілки з

після чого пе я і роз- каційон : рекидалися і вості на Зілота жінки ареананинає додому не нести». У іншій місце- свіжу рибу, варили олива до товарищки, смажили яєшню; у кошики і гуртом йшли пи набирали ряжанки, складали вс

у. Там рвали ромашку, цвіт “брата у, цвіт «бра ГУ тальних, матошник, після чого сідали колом Й сло. |

РЮ

[скан 127] · книга с. 131

чатку пирскали зілля горілкою трапезували, співали й приказ Під час обрядів, пов’язаних зі 36

Копай, мати, зілля, а з-під зі Полощи на річці та мочи й То най пато дан тора рілці, та давай своїй дівці. А я дівці нараю: — Піди, дівко, до гаю, Шукай зілля-розмаю. Гей-гей, ох-хо-хо,- Шукай зілля-розмаю! Ще й до гаю не дійшла, Розмай-зіллячко знайшла, — Гей-гей, ох-хо-хо, - Розмай-зіллячко знайшла!

лля коріння, у горілці, -

У цей день господині годували своїх корів жовтими квітками, -щоб масло було жовтим», Його спеціально тримали для лікуван- ня дітей. Щоб молоко швидше перетворювалося на сметану і сир, вим’я корові змивали спеціальним відваром з трав. Вірили також, якщо на Зілоту з’являлася хмара, потрібно викинути з хати коцю- бу, лопату й помело, «аби грім не влучив в оселю», На Півдні України жінки із зібраних трав робили в коритах купелі, залази- ли туди в одязі. Після таких ванн частувалися й співали обрядо- вих пісень. Й

Як бачимо, свято Симона Зілоти безпосередньо пов’язане з ці- лющими травами. Тому хочу завершити оповідку ще однією при- мовкою, якою благословляли природних оберігачів людського здо- ров’я — лікарські рослини: «Зілот Симок оре, а аджацаюеа сів — нехай приймається, а я зілля нарву — хай помагається!»

— ЛІТО ГРОЗОВЕ

МОКІЙ ЧЕРВОНИЙ з Від того, якою Вона має

• • посуха викликала побиття збіжжя: Ось жно стежили за природою.

ня погод

доля врожа ання Й

Селянина завше цікавила літ бути, значною мірою залежала недорід, а часті дощі чи град — ВИМОК чому протягом зими Й весни люди Ува я великі свята 77 Різдво,

рогностичними переважно вважалися | празники тощо: Не бу- старий Новий рік, Водохреща, Велике святого Мокія — 24 трав- ло винятком і невеличке святце 7 дою ньому завбачували, якою ня. Майже на всьому терені України ран дощ, ТО чекай мокрих буде погода влітку. Якщо в цей они буде мокрим”; руно | жнив: «Мокіїв день мокрий г 8се я Це ж віщує і тума

и ів падать?: Мокія впаде дощ, то буде сорок днів пад

НИЙ день, да

[скан 128] · книга с. 132

У народі Мокія вважали ще й «царем граду». Ченільки цей свя.

М ського походження, Є ВСІ підстави вважати, що у дав. тий християн Чі мали свого покровителя на землі, намісника вер- и о інениної та грому Перуна. На сьогодні, на жаль, жовноно о даних, хто це був, але незаперечне одне — дохрис. снянські вірування не могли обійтися без енаглядача за громом», Очевидно. в процесі дуалізму давнім бореградіний загубив свою первісну назву і прибрав християнізоване ім’я, що співзвучне 3 природним явищем (Мокій — мокрий). |

Градобій завжди приносив лихо селянам. З цього приводу лю- ди казали: «Якщо сонце не випече, то град висіче». Він нерідко повністю знищував посіви, залишаючи селян у великій скруті, ад- же пересіяти збіжжя чи засадити городину далеко не завжди було можливо. Катаклізми в природі нерідко призводили до неврожай- них, а то й голодних років.

У народу існувало чимало форм відвороту граду. Переважна їх більшість пов’язана із замовляннями, молитвами й шептами. За свідченнями літніх людей, деяким ворожбитам це було під си- лу - вони або зупиняли стихію, або відводили в бік.

Окрім замовлянь, люди вдавалися до інших дійств. На Жито- мирщині як насувалася чорна хмара, жінки брали лопату, якою саджають хліб у піч, й тричі оббігали посів або ж викидали її на поріг; під час грози запалювали громничну свічку, посвячену в Чистий четвег. Дехта,— «щоб град зупинився»,— викидав з хати свячену вербу.

Але найбільше вірили у силу «царя граду» — Мокія. Щоб його задобрити, у його свято не працювали, молились. Виняток склада- ла лише праця на городі. Вважалося: «Хто на Мокія поле гряд- ки — матиме добрий пожиток», Особливо пильнували за тим, щоб У день святого Мокія висіяти соняшникове насіння, Увечері госпо- ен Пр роздягнувшись, тричі обходила грядку, примов- моїх п танфюй пана по світу ходити, щоб так не могли горобці

Святий Мокій ; кій вважався надійним - - з , . провісник і годи. Якщо сонце в це сником літньої погод

й день,— казали знаючі . ь черво- о лванця і - ; чі люди, — сходить чер яю, зуде грозове й ложарне».

ЛУК КЕРІЯ ПРИЛЕТІЛА й ПРИПАЛА ДО ТІЛА

ю серед ярих : З Гліба найпізніша сівба, все ж чи лина, ло их висівали гречку. Це дуже тепло” і і значали найоптим аглива до кліматичних умов, томУ м періодом для цьог альніші строки її посіву. Найкращим

9 ввижився кі е -; які й реважно це робили на грим їзець останнього весняного місяця. У — 26 трави» “7

рію (Ликерію, Гликерію)-гречносі Ром

[скан 129] · книга с. 133

І ен а но

Віддавна гречка в Україні бу

культур: Гречаний мед вважався найбі

ми, так і лікувальними властивостями, вінчренаноа

на полова, — незамінний кормовий продукт при ово ГРеча- і Але найбільше уславилася и нка ен ЗІДГОДівлі худоби,

товляли різноманітні традиційні, делікатесні й ної каль

супи, каші, гречаники, начинки тощо, РИВОК Ор ве Гречку висівали майже в ко

жній родині. Як й

Ра й пере - Якихось особ; обрядів, пов язаних з й сівбою, мені не пощастило ев Вони ідентичні для всіх зернових культур. Скажімо, А ря РР госпо-

дар уперше виїздив орати ниву, то обов’язково зодягав нову со

ку, в якій ХОДИВ на причастя до церкви, а дружина о його свяченою водою. На Придністров’ї господиня в цей час не - пила в печі, «щоб не завелася в колосках сажка», не підмітала світлицю, «бо вітер видуватиме зерно в колосках». Вважалося та- кож, що збіжжя вродить краще, якщо сіяти його катщесерце і без головного убору.

Однак якщо сівач лисий, єто і сходи будуть рідкими, як волос- ся на голозі». Разом з тим оранку й сівбу, як, до речі, і косовицю та молотьбу. мали виконувати лише чоловіки, ябо земля нідчуває іль, якщо її оре жінка; вона може розгніватися й тоді, як жіноча рука запліднює зерном ниву». Відтак, коли в родині не було чоло- віка, то зробити цю важливу роботу запрошували сусіда. Існувало навіть цовір Я, згідно з яким «коли сіє чоловік, а жінка перейде поле, то земля не дасть врожаю».

На Поділлі під час першого посіву господарі розстеляли серед поля скатертину, клали на неї хлібину й дрібок солі (на Хмель- ниччині ще й ніж або сокиру). Закінчивши роботу, обрядовий об- рус разом із хлібом та зерном, що натрусилося від посіву, забира- ли з собою. Вдома цей хліб-сіль віддавали тваринам, ещоо добре росли». Якщо сівач найманий, то забирав його собі. При цьому вважалося: коли в полі під чає роботи хліб на скатертині поклю- зали птахи, «то у жнива йтимуть забивні дощі», а з їсть лес 7” Раю вродить збіжжя». Місце, де була розіслана скатертина, 0008 ПА во засівали, Коли господар ниви забуде це зробити, то ного підстерегти нагла смерть».

Перед тим як розпочати сівбу, до лер з обжинкового вінка або ж те збіжжя, Новий рік. Господар ставав обличчям до І

— Роди, Боже, щоб було що людям ілайа і на кривого, і на

— Вроди, Боже, на всякого долю: ) на чи мене без хліба зрячого, і на ледачого, і на крадячого, З моєю худобою!

. Варто далебі згадати ві хто ні вживають як саркастичний: про тих, ції час кажуть: »«Він у гречку скочив». з м и того пов’язаний з аграрною магією; ор необхідне «пок дила нива, наші пращури вважали мусу пору року. свою дружину». Для цього вибирал човидно, і тягнеться го тоді, як сіяли гречку. Ось звідси» 9

відомого нам вислову : по : че а відтак Під цю пору ночі стають парянмоо прислів’я: тися й комарі. Про це нагадує народ

тіла й припала до тіла». РОТ 138

ла однією з найпопу

льш цінним як з Соломка, а особ

лярніших

шої жмені додавали зерно що ним засівали оселі на онця Й говорив;

і не залиши

в. Його, щоправда» ни” зрадив своїй дружині, і и це був цікавий, щоб краще заро- охати на ній здебільшо- коріння |

домий усім вислі

чинають З’явля- «Лукерія приле- 3

[скан 130] · книга с. 134

НЕ ПРИЙДЕТЬСЯ В СЕРЕДУ ВШЕСТЯ

До празників, котрі не тримаються числа, ж тримаються. дня, належить і Вознесіння (Знесіння, Вшестя, або Шестя). Свято це за церковним календарем є одним з найважливіших, так званих дво- надесятих, і залежних од Великодня. Його відзначають на сороко- вий день Христового воскресіння. В Євангелії од Луки, зокрема,

я: Мо Він вивів за місто їх (учнів своїх) аж до Віфанії, і, піднявши руки Свої. благословив їх. - .

І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них і на небо возноситися.

А вони поклонилися Йому, і повернулися до Єрусалиму з вели- кою радістю.

1 постійно вони перебували в храмі, прославляючи і благослов- ляючи Бога».

Ось так, на сороковий день після воскресіння Ісус Христос воз- нісся на небо. Цей день випав на четвер, З цього приводу В народі кажуть: «Не прийдеться в середу Вшестя».

За народними віруваннями, на Вшестя найактивніше пророс- тає зело, де б воно не росло — у полі, лісі чи на горі — євсе зно- ситься від землі вгору». Щоб не заважати його буйному росту, се- ляни в цей день не працювали, а «лишень посилали молитву Твор- цеві світу».

Відтак, якщо протягом сорока днів ще можна було христосува- тись, себто казати «Христос воскрес!», то після Вшестя такі вітан- кя уже заборонялися, «бо в храмах ховають плащаницю». Саме для цієї відзнаки люди готували спеціальне обрядове печиво У бормі хрибнок зщоб було що чому Христові вилізти на небо Йод рай еч на могили своїх рідних і поминали вали яйця, але їх Уа при нлоюьсрй, разналатьньсм; довханоко З чирбз»

освячували в церкві.

Окрім і боровв рин дехто готував і тонкі млинці з пшоняного а. Їх у народі називали є

; божими он « чі, так деінде Йменували й налисники) учами» (до речі,

На Вознесі

ння селяни обходили свої ; св - і и:

то вже починає викидати колось ої посіви, бо ена Вшестя Ж

пн Молодь ізовува” яв п іеирзяі різноманітні забави нкриянй поз роза бе тя л З

З цією о онавня ак межею посіву зернових та городини:

ДеСЯТЬ днів кже п униратнся до Зелених свят, адже 38 Вважалося, ; а Трійця.

я. як ч 5 врожай, но коли чо несіння гарна погоди, то на добрий а — то ни недорід.

[скан 131] · книга с. 135

У червні на полі густо, а В Червневе тепло ліпше 0

У червні перша ягідка в Рот в козубок.

У червні люди раді літу,

коморі ПУСТО:

д кожуха: ок, а Друга

ту

у» »-

маааьоає

кдаалававі

рафааьі

туХТтТ

УЖ “тя

[скан 132] · книга с. 136

ОЛЕНА З костянтином льон СІЮТЬ

Народний весняний календар чітко регламував мні ди за окремими святцями. Кожне з них роками кю д го чи ін- шого виду зернових або городніх культур. /Птні люди рони на: пам’ять такі празники і суворо дотримувалися традиції. Довголіт- “ній досвід підтверджує, що ці строки були найоптимальнішими, . вони убезпечували весняні посіви від приморозків. До таких свя- ; отець, належить і день Костянтина та його матері Олени, що припа-

• дає на З червня. У народі цей празничок відомий як «льоносійка», : Під цю пору земля остаточно наопралася сили, закінчувалися 2 приморозки. В Україні це найкращий період висівати просо, льон : тв огірки. Особливо намагалися езаплодити ниву» льоном, щед- ” фий урожай якого забезпечував родину олією й полотном. |

Пригадую, як це робили моя ненька. Щороку на єльоносійку» вони плповнювали фартушок насінням, виходили зранку на город, У «хрестились і, ставши обличчям до сходу сонця, казали:

• Боже, допоможи посіяти рідко, а вродити густо! Ссроплюючи землю насінням, прислівували русальську пісню:

А в льонку на клинку

Висіла колиска на шнурку.

— Колишіть же мене високо, Щоб було видно далеко.

Ой де моя миленька походжає, Де шитими рукавами помахає.

з тару: з

Цікаві дійства вчиняли у цей день з огірками. Запримітивши розпуклий пуп’янок, його перев’язували червоною ниткою, витяг: нутою з крайки. При цьому казали:

— Як густо сей пояс в’язався, щоб так і мої огірки густо в’яза- лись на огудинкі в пуп’янки!

Коли ж на стеблах було чимало пустоцвіту, тоді йшли на зва”

гмще, одшукували старога личака, волокли його ногою і кидали ча грядку, де росли огірки, голосно примовляючи:

(7 Як густо цей личак плівся, щоб так і мої огірки густо в’яза: лися в огудині!

З

ак робили н і ї а півдні України, де сходи в ітув: Нате т би; же квітували. а мість у лівнічно-захі

дному регіоні на Олену й Костянтина тільки по і - і некениалцачнс оо насіння. Робити це годилоси натщесерце, «щоб вання ан Пркими». У цей день, крім висівання Й пересаджу” терігалися ек а растрни їнших польових робіт, особливо оє- » “60 цар Костянтин обов! ‘єг по- сів на таку відстань, бов’язково виб’є градом

куди донесеться окрик пог онича». вятцем прогнозували й пого

такою видається й осі ду: якою буде «льоносійка»,

А. дотримувалис -і ю або дощовою. У народі свято

КЕ знали, що «0 п най сівбу льону, СІЮТЬ».

ь-з сонячно я традиції — раніще лена з Костямтином

орали ЗК га

[скан 133] · книга с. 137

ь ІВАН ГОЛОВАТИЙ КАПУСТУ Святить

Якщо на Олену-льоносійку поралися наступне святце — третє від найдення г безпосередньо пов’язане з висаджування сади. У народі цей день називали Івано він 7 черння.

Традиційно в Україні другим після картоп сякденного харчового раціону вважається капуста, З неї виготов- ляють найрізноманітніші салати, її вживають у свіжому й кваше- ному виді, готують борщ, солянку, голубці, рагу тощо. Особливо популярна шаткована капуста. Восени, коли дозрівають качани, їх подрібнюють з морквою і запаковують у діжки з таким роара- хунком, щоб вистачило продукту на весь сезон, Капустяні вироби широко вживали ка весіллях, поминальних обрядах і під час дов- готривалих постів, зокрема Пилипівського та Великого.

Раніше, коли хліб випікали в хатніх печах, його неодмінно сад- жали на черінь, підстелюючи під спід капустяке листя, Це кадава- ло випічці своєрідних смакових якостей, приємного запаху й есте- тичного вигляду. У деяких селах України цей звичай зберігся й досьогодні. Капустяний розсіл також використовували як харчо- вий і лікувальний, насамперед від шлункових недуг, продукт. Та- ке широке застосування капусти змушувало селян турбуватися ії про її врожайність. Для неї відводили найкращі грунти, землю Добре угноювални, а розсаду, доки вона ке вкорінилася, постійно поливали. |

Найкращим періодом висаджування у грунт розсади, як б зазначалось, був день Івана Головатого. Вважалось, наречених ти капустину саме у цей день. «То виросте а и На Бо. У кожному регіоні висадку супроводжували свої 0 цю “набрав- риспільщині (Київщина) робили так. У вечері тнсіїн шу стебли- ши розсади, йшла до грядки. Вийнявши З посудини пер ну, хрестилась і казала: Й

— Дай же, Боже, час добрий, що головки складалась!

Після цього хваталася до нах, приказуючи: я

— Щоб моя капусточка була ? головастая!

Натомість, присіяши, продовжу в:

— Щоб не росла висока, а росла

Посадивши стебельце в грунт, прит завершувала дійство побажанням: . зм

— Щоб була туга, як коліно” лювалися 8 такий спосіб.

На Поліссі ці побажання неону будь красна 77 од ка!

— Не будь голена — будь п ауиа мала — будь ВИСОЮ на, не будь стара — будь молода, ”

з льоном та огірками, то олови Івана Предтечі — м у грунт капустяної роз- м Головатим. Святкується

лі продуктом пов-

б моя капуста прийнялагсь 1 В

х - | лонями За голову, била сеое по сте

кореня коренастая. а із листу

вала: широка!

оатувала землю коліном 1

137

М Р РРУНЦИИИВНИЙ

[скан 134] · книга с. 138

Подібні примовляння побутували й на діви, ли ; ив обряд висаджування капу «Птинському

Цікаво проход Жінки в цей день перший купі накривали гор- п ній пов’язували білою хустиною, кінці якої при- р азажінджов Дійство це супроводжували наступними поба- панно моя капуста була така велика, як горщик, біла, як хус- ПР к камінь! “на и Куна. коли вже капуста підростала, господиня ; непокритою головою йшла ня город, пов’язувала олин з качанів хустиною, «щоб капуста добре в головки в’язалася» і розкладала на кущах віночки, еаби вродилися такі, як дівоча голова»,

Перед тим як висаджувати в грунт розсаду, деінде приживля: и на грядці кущ кропиви, «аби мошка на капусту не нападала». 3 цією ж метою використовували Й інші засоби. Зокрема, щоб убезпечитися від шкідників, капусту скроплювали курячим послі- дом, розведеним на юріївській воді, притрушували попелом, від спаленого на Новий рік Дідуха, обкладали татарським зіллям (агуром) чи кулальськими віночками.

Багатьом з нас відоме з дитинства зідповідка наших батьків на питання, звідкіля ми взялися; «У капусті тебе знайшіли». Похо-

дження цього виразу якось загубилось у віках, а от сюжет зали- шився в одній з поліських пісень:

Ой ходила дівчина по саду,

Да сіяла-віяла розсаду.

— Чомусь моя розсада не сходить? Унадився хлопчина да й ходить.

На дівчині спідниця не сходить.

• Уже в моїй розсаді три листки — Готуй, готуй, козаче, колиски!

го вже моя колисочка готова — Бувай, бувай, дівчино, здорова!

Готуючи розсаду, господині казали одна одній: «Іван Голова- мя капусту святить».

»

би: НА ОНУФРІЯ соловей ко;

їоском вдАВИВСЯ

ме сонцестояння. Шд цю пору дні 4

ніж удвічі перевершують ніч. То” підпри», Ім’я це агадано у приказ: Омуфріа В Рева втім, що 25 черена

-г свято преподобного У “У народі йменують Омупрієм, чи Оноп-

чай час природа бенкету. моба

. ВУД мо мимь ком, пелемі ре

Зі но

рРв’ям рослинмості. Усюди: ють городні й польові живорості. Кня:

“ки є

ПАЛ

[скан 135] · книга с. 139

лечо сь

людську душу. Особливо привабливі в прихорошені яскраворожевими хустинк каз, розбіглися уздовж польових дорі житніх та пшеничних ланів. Неподалік ми розповажилися волошки. Якій юнці себе цим дивосвітнім видивом?

Власне, колись воно так і було, На Онуфрія дівчата в обідню пору вирушали на околиці сіл, щоб нарвати букетики польових квітів і прибрати ними хатні образи, заплести в коси. Маковими ж пелюстками натирали лице, «щоб рум’янець не сходив на що- ках».

Звичай цей, вочевидь, вельми давній. Можливо, він пов’язаний з якимсь невідомим нам покровителем квітів, що був у пантеоні дайбозьких вірувань, адже наші далекі пращури дуже побожно ставилися до живої природи. Це підтверджує романтична легенда, яку свого часу записав на Поділлі 0. Воропай.

«Якось польові квіти почули неприємну для них вістку, що Її оповів вітер: наступної ночі їх має приморозити злий Морсоа-діду- ган. Щоб цього не сталося, вони звернулися за поміччю до Онуф- рія Великого. Вислухав їх преподобний, і стало Йому шкода цих ніжних божих створінь.

— Гаразд.— заспокоїв Онуфрій скаржниць. - Я перемовлюсь з Морозом. :

Але як не переконував доброчестивець злого дід стояв на своєму: мовляв, поморожу їх, і квит!

Тоді преподобний Онуфрій не втримався 7 чайне сокиру і ударив обухом у голову нечестивцеві. Від того часу 77 З ет і до 29 серпня, до третього Спаса, — Мороз кволіє, а квіти цвітуть і) одцвітають”». Р

, цей ох обнізнівіойь практично не буває. А на ознаку ючи на розгар сіно:

Онуфрійового доброчинства селяни, незважаюч ити преподобного су, в цей день не косять траву, «щоб не резенав

захисника квітів». ія Вел . їни на Онуфрія Велик У деяких регіонах України йде на зиму,

зали першу косовицю сіна, «бо сонце и. Натомість надходив ку». Це був і останній термін посівів зам У гаях вже не ЧУТИ час розпочинати косовицю раннього ячнєкт, а тому казали: “На пташиних трелей, не до співів — ІНШ! чт Онуфрія соловей ячмінним колосом ВА

ами, вони, немовби напо- г, причаїлися на околах з блакитнонебими зіниця- не заманеться прикрасити

угана, той

ого вже закінчу” а літо — НА спе-

ОЙ ЗАВ’Ю ВІНК

Зелені правиних, як Різдвяні та тісно П чаціку дойоміжних обрядодій- З ро клечал лей п Лота» як «завивання Ж ів. ігонити ШУЛІКУ

ця, Рус ця прех

[скан 136] · книга с. 140

неділкові заговини, що відзначають арт по Зелених святах. Усі вони так чи інакше суголосні з деєю — про- водом весни і вшануванням предків. РИТИ .

Як стверджують наукові джерела, перший місяць по Юрію В римському календарі вважався святом рож. Це були дуже цікаві дійства, що оспівували народини літа 1 нащадків роду. Поетичний обряд розалій поступово запозичувавсь й дор інн народами. Побу- тує гіпотеза, що в Україну він прийшов через Балкани, але згодом націоналізувався у самостійне дійство. ,

Останній напередодні Трійці тиждень мав назву Зелений, або Клечальний. У цей час, як правило, починають квітувати жита, і, за народними віруваннями, оживають душі мертвих, тих, хто по- мер не своєю смертю — втопився, народився мертвим або похова- ний нехрещеним… РРДРРИЛИИ

Щоб убезпечити свої помешкання та посіви від єбуйної сили» (русалки начебто в цей день особливо агресивні), люди клечали свої обійстя різноманітною зеленню — гілками дерев, пахучим травозіллям, а дівчата робили оберегові віночки. Завивали їх на живостоях, переважно березах. За традицією, це робили в четвер напередодні П’ятидесятниці.

В етнографічній та художній літературі є чимало описів цієї обрядодії. Найповніше їх подали М. Максимович та О. Терещенко. Зранку в четвер дівчата випікали пиріжки і готували яєшню (до речі, остання страва була обов’язковою в багатьох зеленосвятсь- ких обрядах). Під обідню пору молодь збиралася на одному 3 по- двір їв, яке перед цим вичищали, ставили посередині зрубану напе- редодні берізку, а поряд дзбан з водою.

У визначений час, коли всі зібралися, прихопивши з собою їжу та питво, одна з юнок підходила до «куща» і перекидала посудину з водою, Після цього витягувала берізку і прямувала до відчине”- них воріт. Цей хід супроводжувався піснею, Її заспівувала ведуча, а решта дівчат продовжували: Й

Ой зав’ю вінки та на всі святки, Ой на всі святки, на всі празники, Да рано, рано на всі празники. А в бору сосна колихалася, Дочка батенька дожидалася: У мене 8 тик он брак у під ворітьми Сине море розливається, Су диму ас у дивувалися і дну “ело до лісу, чел зару. щоправда , ельми сальською тематико

дівчата співали й трійчанських пі: йоетукх че такий багатий на сюжети, як інший ” кечина | безпосередньо пов’язаний З РУ” : Танпопулярніщою піснею була тика: біжить мила дів

• . зі чина, а Я нею да русалочка. го посі | Зако ослухай мене. красна панночко Раю чю тобі три загадочки 2» 3 - ри реал — да батька пущу У”адаєш — до себе візьму:

Ой біжить,

преорці ьо загин НИЙ ИЙ

[скан 137] · книга с. 141

Ой що росте без кореня

4 що біжить без повода

А що цвіте да без цвіту?

• Камінь росте без кореня Вода біжить без повода, Папороть цвіте без цвіту. Панночка загадочки не вгадала Русалочка панночку залоскотала.

На лісовій галявині розстеляли скатертину, лаштува г їжу й напої (переважно мед-пиво) і сідали обідати, я аличі ній ки парами розходилися околами, щоб завити вінки, Для цього в шуковували зерізки з ниаенькими гілками, щоб їх можна було Рі стати. Цю роботу також супроводжувала пісня: ТОЯк

Сиділа русалка на білій берегі, Просила русалка в жіночок намітки: — Жіночки, сестрички,

Дайте мені намітки.

Хоч не тоненької,

але біленької!

Сиділа русалка на білій березі, Просила русалка дівочок сорочки: — Дівочки, сестрички, 5 Дайте мені сорочки. 8 Хоч не біленької,

Аби тоненької!

Впоравшись, обмінювались одна з одною через віночок кра- шанками й цілувались, після чого ставали кумами. Коли дійство з вінками й кумуванням закінчуналогсь. починали вибирати стар шу куму. Робили це в такий спосіб. УР к яку

Кожна з дівчат скручувала чи зв’язувала у вузол хустину, яку разом з усіма підкидала вгору. Чия підлітала найвище, м ян зважалася старшою кумою. Пієля цього позінюналися нереним м на знак дружби, Потім утворювали коло, старша ле б кілоч: присутні покривали її хустиною, кінці якої прив язува)

Я і Ме ужки танцюва- ків, і Руни : ись за руки, подру си- “вона мовби засинала. Взявш їй час есплюка» проки

Ли навколо «сплячої русалки», Через деякий пні Аалася, підстрибувала і також танцювала, б жан ян ЖЕНА Чіх. Лунали жарти, голосний сміх. аннершо” Р Занням вином ти муликами. Після цього йє З пієнею: Причігала чозуленька З гемного 4ісочку: Сіли, пали, чакували. В зеленім садочку. Ой як вийшла Мирус В неї запитала: Й — Єкажи мені, зозулєнько. а Довго буду є о уснмко, — Будеш, і Сей день до кій. — Бодай

еньки,

[скан 138] · книга с. 142

Сім літ не кувала, . Що ти мені, молоденькій, ХО Правди не сказала.

Від четверга вікки зберігалися до першого дня Зелених свят,

У шеділю юнки знову Йшли гуртом до лісу, щоб розвити їх. При

цьому кожна пара ретельно придивлялася до свого: якщо віночок

мав свіжий вигляд. то це віщувало добру ознаку, а коли зів’яв — ве лиху долю. В одній з пісень так і мовиться:

Пусти мене, мати,

У гай погуляти

До білої березоньки, Про щастя спитати…

Дівчата виготовляли вінки із живих квітін, одягали їх на голо- (зи й ходили селом. Потім вішали в хатах, де вони зберігалися до вершого дня Петрового посту. На заговини йшли до річки Й пуска- аж віночки на воду. Як бачимо, у давнину Зелений, або Клечаль- ний, теждень ознаменовувався вінкоплетами, про що й мовиться “9 вісні: «ОВ зав’ю вінки та на всі святки…».

ТРІЙЦЯ ТРЬОМА СВЯТАМИ БАГАТА

зинозятичиішим святом, що тісно ув’язане з природою, Є Трійця. м адажаніть дійств — «завивання вінків», Клечальна

• ниця (Клечальна меділя), Русалії, «похорон поминання предків — так чи інакше суголосна з живою вна ря пращурів була найвищим духовним са- нан ородр поко до цього свята готувалися заздалегідь, “з. Ввиансня? ДМ християнських празників (після Різдва вн ро свята посідають одне з чільних місць. зілдендий то відзначали протягом шести днів. Церков- Нідмосмо З нобекорінийннирни 3 дні. Власне, звідси й назва — Трійця. | з зифіксу реа У народі існує кілька гіпотез, які свого ча: 29 ті роки в усі о тини Всеукраїнської академії наук. . вкому буди питання м було розіслано детальний залитальник, М одина випадка і про походження назви цього празника: я ІНфоржалори стверджували, начебто з цей день чні зважали. нн» й авлемию (від цього й Зелені свята); оРисіли під зеленою дію авьни, Петро та Павло, йдучи дорогок» хто стверджував, що Хриг дерева. а тому Й тридемне свято; АФ” кові, обрав собі шлях шо тос, в іжджаючи до Єрусалима на осяЮ- пальмогому листю, яким пня. які розіслали багечь, й со не клечамня. ану ьснню ект сїнць ПІДИЖИМ,- ЯРЛИО азам з стаерджують, що триденне себто

оч сватим | о ані, Вогосижом (аожеділож) та Богоду” ||

[скан 139] · книга с. 143

я

Щоб там не було, але Трійця, після Різдва та Ве жалася в народі Одним з найбільших свят, На моєто он 88 нання, ЙОГО початки сформувалися лу о глибоке переко- Поетичний настрій свята, пов’язаний | ристиянські часи.

; М із спілкування був вистатьк жзвучим 1 зданованим, що християнс З природою, було зашилити його в ранзі великих свят, хоч, як ето наван У | аємо, цер-

овні відправи в цей день не такі : або Великдень. Урочисті, як, скажімо, на Різдво

У давнину наші пращури пов’яз іх , ністю Й живосиллям природи, в ж п буй- тверджують усі дійства — оздоблення помешкання травами и під- ками дерев, русалієві дійства, супроти яких виступала черкаю, ж. не слово, довколишня природа була духовких джерелом народної | релігійної структури. Гімном ї пошанівком природі й були, оче» | видно, зеленосвятські дійства. ,

Здебільосіого Зелені свята починалися в п’ятницю, Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави. Дехто намагався нарвати їх єна дев’яти межах» і давав коровам, «щоб було багато молока». У цей день збирали також і росу, якою ліку- вали хворі очі.

У суботу, власне напередодкі Трійці, селяни рвали материнму, з чебрець, полин, лепеху тощо й прикрашали залашним зіллям світ Уди лиці — обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а лепекою СУ притрушували долівку. Надвечір на Клечальну суботу йшли босо» з ніж,— «щоб дерево не всохло»,— до лісу Й запасалися галуакама 4 клену, липи, ясена чи осики. Ними оздоблювали обійстя — ворота, й тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога, так звану «глетчану алею», обтикуваля висо- Зм кими галузками. Осикове гілля приправляли лише в глухих кут ках подвір’я, «щоб відьми не заходилне. Традиційно це дереое зу вважалося грішним, овкільки осика пропусти . з пинали Христе. З неї не будували хат, «бо гроза одну | дерево», не виготовляли ритуальних речей, не цямрува” ниць. . ко

У Карпатах з Клечальною суботою пов язаний також звичай ; просити одим в одного вибачення. -

Особливо врочисто святкували пазило. и віруванням. на ситий день од Великодня. За докристиниськох пи на світ із зем- М лені свята мерці вдруге (після Великодня) в назам свята (Руса» Фі лі. З цього приводу М. Грушевський писав: 7 ходять тоді; лякають ДИ лії, Русальний тиждень — В. С.) с! мерці, які зрусалок», при й або затягують до себе живих. одержали и душ померлих» не” М Як у наших «дідька», тут ПОМІШОЛИС? понінфами, духами 2612. Мф хрещених дітей з водяними і польовими )п з жя, 1 назва русалок | мавок (від нав» 7 образи».

и Як відомо, наші далекі банні ах, ма реадоріжжих чи опус

(а Залемі святе якраз | припадають СО й лен Переєтілившись У вуса ооеновати клопи ду мив. Пе

мають жито, намигаютьс в най час СОРоА з цю по молодь оетерігаласи парибуючти но

| річнові мавки АР

ру новних біля річни яв єзало?- 7 и

себто п’ятиде»:

[скан 140] · книга с. 144

з ти. Натомість, душі, ЩО рат Йо т іно у воду Й УТОПИТ боді їх вважали добрими душами-л ми, 1 пер. нять наруг. У нар: чата йшли до лісу, рвали квіти й плели віноч. шого дня Трійці ДІВ обереги від русалок до Петрівки. й ки, які тримали як нки ворожили на вінках: відносили їх до

і хю й ї

У леяких и надони якщо вінки сходилися, то їх власниця . й пускали

річки й

; ” заміж. Одружені ж чоловіки та жінки вранці з вийде цього року : о родинних могилок. Молодиці «вели роз- їжею та напоями йшли д у з покійниками — журливим, напівспі- мову: у формі начитати яю як їм живеться на тому світі, оповіда- вучим голосом запитува: протягом року, вибачалися за вчинені ли про події, які неза 1 рон лааниох питвом могилу та зали- кривди тощо. Частували ва Потім родиною сідали за обрядовий шаючи на ній частину б і скоморохи — перевдягнені односель- обід. Невдовзі дулельняи ими інструментами, починалися розваги, ці— У масках. з “у їн - приводу Київський літолис відзначав, танціх співи. и згри. ні нрави всюязическими прибавляя ни що «диявол льстить и дру “сльми и роусальн», Засуджував от бога, троубами, и скомрахи, гу: 3 С пі нон я такі дійства і святий Кирило Турівський, який писав: бия роз. песни, плясанье, боубни, сопели, гусли, игральй неподо роу шо хоч як суворо не забороняла церква організовувати такі дійства, вони були популярними серед народу. Досить сказати, ща частина цього обряду — речитативне «розмовляння з предками» над могилками — збереглася й досьогодні в селі Сварицевичах на Рівненщині, а на Вінниччині (село Хижинці) Поминальну неділю справляють не на Великдень, а на Трійцю. ,

Щоправда, на Кіровоградщині Поминальний день припадає на п’ятницю, у деяких селах Поділля — на суботу, а подекуди й на понеділок. Жінки зранку йшли 3 наїдками до церкви, відправля- ли панахиди, а потім одвідували кладовище і могили самогубців, яких скріль хоронили лоза цвинтарем. й

У багатьох місцевостях у Клечальний понеділок після відпра”- ви в церкві всім селом обходили поля, «щоб град не побив посіви і засуха не випалила збіжжя», Цей похід здебільшого супрово” джувався піснями світського характеру. Наведу одну з них:

із збором ідем, полон несем,

7 Виходжай, зборе, з села на поле, А з полянойки до царинойки.

Наша циринойка вся поарани,

Сріблом-злотом вся засіяна,

Стожовим пірком занолочена. Гей на Ві

еликдень, на слов’янський день, Садило дівча зелене вино, Садило,

садило. Богу ся молило: 2 Спусти, Божойку,

Чорку хмаройку, Не й би ся прив!

чорну хмаройку, дрібного дощику —

й ЯЛО зелене вино. М » вино моє зеленейке! Третій — Боходуків День —

; ; та.

жо; завершував трійчанські свя

ко ,

он крони його в ли по-своєму, Але з наявних У НАС

Ж я на цікавіше че відбувалося на Лівобережжі, зокрема чи |Д0мий дослідник К. Семантовський у 1842 рош таке дійство. 4

ідзнача

[скан 141] · книга с. 145

• Р

відзначали його лише дівчата. Вон «Тополю» — найкрасивішу юнку, Вона над головою руками. Для зручності їх лиць, прикрашали стрічками, намисто щоб не впізнали «Тополі», закривали кольоровими плахтами.

Під супровід пісень гурт обходив односельці яких заходила віншувати «Тополя», щедро відн Після цього усі йшли в поле розбирати “Тополюм з зустрічались односельці, то ведуча віта кивком голови.

При цьому на Полтавщині дівчата співали:

Стояла тополя

Та посеред поля.

— Стій, тополенько, стій, Стій, не розвивайся!

А на тій тополі

Чотири соколи.

— Стій, тополенько, стій, Стій, не розвивайся!

вибирали мала ходити прив’язували

з поміж себе З піднятими

ДО двох па. м та хустинами, облич

зіночками, а стан оо різно.

Господарі, до али дівчатам. Уч Якщо дорогою чася із зустрічними лише

На Чернігівщині єводили Вербу» і співали дещо інших пісень:

На граній, на граній Русалки сиділи, Сорочок просили. Сорочок просили:

— Дай, дайте, дівочки, Молодії молодички, Дайте сорочку! Старенький дідько

По садочку ходе.

Він оре-єкороде, і Конопельки сіє. Молодая молодка

По двору ходила, Голубців минила:

— Шуги, шуга. голуби. На дідові коноп.

Да щоб мені їх не брать,

РРАрану

Білих рук не драги: івський “ВОДИ” з ргівсь Полтавський варіант «водити Тополю “я тар, Принвгідно мм Ги Вербу» близькі до поліського речрнаснях зранку 77 они жу, що водять «Куста» переважно В тт1т 1 жінки. варена, а надвеч симпатич

Підлітки, перед обідом — ЮНКИ, Кустянку” най таємно в лісі, вони вибирають за ” й вбрання: 7 Дівчину збо жінку, вбирають й в й постать прик чують ніночками та галузками З мери село з піснями» : і Чехою, Після цього «Куста» ведуть У еїх мають ОЩеЛРІ кожної хати віншувати господарів: За ці Рунками. 2 Якщо, скажімо, два «Кусти” 7 магаютьс їми вчиняється «бійка»: вони на?

й і ло ще З на в одної. Якщо комусь пощасти ур

[скан 142] · книга с. 146

озпадається. Для захисту іноді запрошували “роздягли п РюШОВ дійствах вони не брали участі і тримали. хлопців, бю и обряд я записав недавно в селі Сварицевичах ся осторонь. з івненщині. Дубровицького берніні На и авичай на Богодухів день освячувати Крім того, В я що саме в них переховуються русалки), Піс. криниці уважно ги хресним ходом до колодязів, щоб скропи- ля літургії селяни ою. Спочатку батюшка освячував сільську гро- ти їх свяченою п здебільшого знаходилась при в’їзді в се- мадську кроною яв Господарі, які хотіли позбавитися, «нечистої рани івціт виставляли біля воріт стіл, накривали його ска- сили В сарі хліб-сіль. Відчитавши молитву, овященик захо- на хати, екроплював стіни, а потім усі будівлі, «щоб русалки не тривожили вна ні з теплою погодою, але в народі за- Хоч Зелені св: С й Дух — берись за кожух», «До Свято- стерігали: «Прийшов Увятий Ду Дука не кидай кожух го Духа держіть кожуха» Чи «Ще Овнтего 5 г б 3 кі а по Святім Дусі в тім самім кожусі». Та що там не чуло, а Зелені свята таки одкривали ворота справжньому літові. «Трійця, — ка- зали з цього приводу,— трьома святами багата: квітами, травами й рум’яним літом».

СХОДЯТЬСЯ МУЖІ Й ЖОНИ НА ЖАЛЬНИКАХ

Мені не раз доводилося вступити в суперечку стосовно дохрис- тиянських вірувань. Ортодоксальність і некомпетентність деяких, у тому числі й учених, викликала здивування тим, що частково чи повністю заперечувалися давні вірування. І це за умови, що чима- ло дайбозьких дійств якраз і збагатили традиційні похристиянсь: кі свята та обряди. Один з релігієзнавців беззастережно доводив: до хрещення Русі під кожним кущем сидів чорт… ,

Але давайте звернемося до істарії. Тисячолітня християнізація попри її позитивне значення зробила все од неї залежне, щоб зве” сти нанівець усі попередні вірування. Не обійшлося й без примусів» суворих заборон та анафем. Це засвідчують і численні церковні джерела, Та й вітчизняна історіографія позитивно оцінювала КРУ” ті заходи церкви, вважаючи, що «язичництво вижило себе, а, ОТ: же, було Ттальмом історичного поступу».

М Звичайно, Як сказав поет, «нове життя нового прагне слова». В завади будь-якої нації можуть бути повнокровни, йереривається, є он а мн якщо досвід попередніх поколінь б вічної культ . “З овлюється, збагачується новими формами Ф 7 кінні о ть мова епро нежиттєздитну ар

дохристиянських вірувань», я серед інших фактів Н?

Обминаю нагоди нага з : дати про збе і б зеле их дідів», р режений і досьогодні обряд є

Пі ; їд час етнографічних експедицій мені пощастило побувати

[скан 143] · книга с. 147

в кількох селах, де поминанн інді ; й . і сценарієм. Як ми знаємо, нині день Пром Увалося за дайбу ковним календарем раз на рік — на ВОДів відзнач ре озьким йші омина ликодню: У нніузи часи це робили чотири Лькому тижні по Ве- Святвечір (перед Різдвом), Мертвецький Вели вер, Провідний тиждень) та Зелену субот них регіонах ці обряди мали свої специфі, першу по Трій дідів» діди», рон «поминки» чні назви Поминальну суботу — перщу пі а ним регі «РЩУ після Зелених свят суміжних ї м регіонах Білорусії — називали ми»). Вечерю, як правило, готували пісну ромними. Варили переважно борщ та варені чок так, щоб пара йшла по хаті й приман тім їжу подавали на стіл, і всі сі По і 71 ВСІ сідали довкола, На столі ма бути багато ложок. Кожен з присутніх, закінчивши неч мало ложку поряд, «щоб причастився покійник». інь ині ці обряди, що їх ві; 5 н ці р іч х ЩІ відзначали ще в перщі повоєнні майже зникли. Але кілька років тому в селі Хижинці і . ів од Ві : во ці, що за сім кілометрів од Вінниці, я побував на поминальному обряді. Він не мав очна обобливуєлей ї нагадував великодневі гробки, Своє- рідною було лише дата. Якщо скрізь поминки справляють на Про- відному ти:кні Великодня, то тут тільки в перший день Трійці. При цьому на могилки заборонялося йти простецькими стежками, алише єтіє» дорогою, якою везли труну». В інщих сусідніх селах такого звис ї:ю вже нема. Щодо ще одного обряду, то я авторитетно стверджую, що вік у повному обсязі зберігся тут з дохристиянських часів. Відзна- чають його й понині в селі Сварицевичах, що на Рівненщині. У перший день Зелених свят зранку на кладовище сходиться чи- мало людей. Перед цим перев’язують хрести вишитими рушника- ми, могили прибирають лепехою та застеляють скатертинами. У підобідню пору жінки приходять до покійників, припадяюа до хреста, починають голосити. Щоправда, ці піраечнои й б, фирні

• • ОВ й й шого, ніж при похованкі характеру. Це своєрідні б НА. моги: речитативу. Ось приблизний зміст причитання матер

лою доньки:

і « , “Зелені діти, о для

на Поліссі й тдзедами» (єдіда- а сніданок і обід ско- КИ, ставили на припі- ювала всіх помердих.

літа,

Моя донечко, моя голубочкої Моя дочко, моя коханочко: Моя швачка, моя прачка! Моя шукальнице, моя виміте. Моя помічнице! стій Коли ж ти до мене прибудеш У 29

с 0. Моя донечко, моя княгинечк і обі князя Образа:

Та якого ж ти С М. віті?.. Та як тобі мається й тому С

тьнице!

лою читання дочки над могил

Не менш поетичні і жалібливі Прі ма ї тері: ся. голубко де» Мамко моя, зозулько - , Рідна моя порадначко: Де ми зійдемося. Де ми порадимося:

Мамко м

[скан 144] · книга с. 148

Мамко моя. голубонько моя, Де я ває найду. де одшукаю — Чи в садочку, чи на місточку. Чи в полі на колосочкиу,

Чи в городчику на зач

Чи в церкві на подвір’єчку?..

переповідалося. що трапилось у родині чи селі РУ

рр оженився чи помер, виїхав або народив дітей

тягом року уран з душами померлих» повторюється з року

о бра аввідчує, що в глибинному лоліському селі й до на.

в рік. чоти черайой давня форма дохристиянських нірувань, опо-

нта ач шаною до своїх предків, неперервністю поколінь, ви

Головними учасниками цього дійства є лише жінки; чоловіки бе- о.

; обіді. сть лише в поминальному Р енерізжкіни за цим дійством, я дивувався, як пощастило збе- гтися йому в тісних лещатах цивілізації. Кожен елемент обряду ерінріннци прадавні Русалії, про які свого часу засвідчив «Сто- глав»: «Сходяться мужі й жони на жальниках (могилах) і пла- чуть на гробах з великим криком…»

4

» М» У І НАРЕКОША ІГРИ Ті РУСАЛІЯ

Ще з дитинства запам’яталося: у перший по Трійці четвер ма- ма щоразу застерігали:

— Борони тебе, Боже, ходити сьогодні через жита та поле. Там русалки святкують свій Великдень і як зустрінуть, то неодмінно валоскочуть! і

Ми. діти повоєнних літ, ще вірили в існування цих загадкових стот, З вуст в уста передавалися легенди й перекизи про їхнє жит: п, наводилися численні оповідки, що, буцімто, в тому чи іншому

«лі русалки спіймали одинокого хлопця (чи дівчину), зилоскота- їмо до смерті.

Народне уявлення про русалок, як і віра в їх існування, о ВИ” “яткова тема в українській демонології. Побутує безліч різйома- Тимх оповідок з карколомними романтичними сюжетами про те п”ю саме перетворюються люди в русалок. Фольклорні аразки на М гону Ганю використали у своїй творчості Т. Шевченко, кий та п на Огноя нн Леся Українка, М. Коцюбинс» У кожному рема ня надої літератури. я б нийло ули свої, чимось відмінні уявлення про ру:

ширенішим стереотипом існує три Їх види: “нами; крім них, пиіх іще мазивали мавками, маитрій 4, що померли ванмку, Р вує, нваннення во 5 ен вид русалок за ав свою відмінність. Скажімо, нявки (Були чадавічого роду) уявлилися голими, з довгим

є С, . й й

[скан 145] · книга с. 149

чн и

( кучерявим волоссям. Воки полюб ти шалені забави — гойдалися на зерховітт ко бігати і влаштовували бійки. У мавок га ях; ли ВОНИ запримітять поблизу хлопця чи рний тонкий г співати. щоб заманити до води чи у кн йну, то кують, ЯКЩО ке прикрити вуха і не втікти, то и то не врятується, бо він вельми звабливий» нти же бояться лісовиків (у Карпатах — М

Інший вигляд мають водяні мавки: це над оку; й чата з білим, ледь синюватим кольором тіда і Риродної краси дів: волоссям. Вони можуть бути голі або зодягнені Рі кава льолі, іноді червоні. При місяці мавки збите бе білопрозорі рег ог водять хороводи. Увечері, як зайде сонце п на бе- острові чи при березі розчісувати волосся (пам’ятаєте ен РУ не: «Хто се, хто се на тім боці чеше свої коси? а), тій-

За уявленнями, русалками або мавками стають переважно утоплениці, самогубці та діти, що народилися мертвими Чи помер- ли нехрещеними. Особливо боялися люди, коли їхні немовлята помирали нч Зелені свята. Такі неодмінно перетворювалися у ру- салок, а згодом — у мишей, білок, куниць, ящірок тощо.

Русальчихи чи потерчатими гуртами керували Старші Баби. Над тими, 1» перебували у воді, старшував водяник, лісовими ру- салками опікувався лісовик, а в полях — польовик. Над рештою правував Ді, Ладо. Всі вони слухняно виконували вказівки ста- рійшин.

До русалок в Україні було неоднозкачке ставлення. В одних випадках до них ставилися з повагою, «оскільки вони опікали ни- ви, Ліси та води»; співчували Їм за обездоленість, що сталася не з власного бажання. Однак у переважній більшості їх вважали «нечистою силою», котрій потрібно догоджати, задобрювати, а то й остерігатися. Якщо нечестивиць розгнівити, то «вони можуть принести лихо — наслати град, зливу, бурю, розтолочити жито чи збити на ньому цвіте. Сам термін «русалії» відомий більшості слов’ян. Скажімо, в сербів і хорватів це ерусаліє», болгар ий сальніци», словаків — «русадіє», чехів — «русади суаннио «рієцле», До речі, в останніх навіть травень при ру назву — рісальцек. Мабуть, назва терміну зн означає свято тинського єросалія», чи «росарум», Що В переклад рож.

Близькі чи подібні уявлення п М іні збо ельфк, в англій: народів Європи. У німців це дунайські ямки, у сербів — віли» ців — морські дівчата, у литовців 7 авінажи та греків — німфи- у норвежців — валькірії, а в давніх рим ужинськимя. напро- Спінетанляючи 0 українські варіанти З нашого народу най- шується висновок, що фольклорна рий так і за світосприй- бигатша і найпоетичніша як ча сюжетне” о ченні | ня є Мавський Великанниь я

Кульмінацією Русального тиж то о уявою, русалки тв т припадає на Зелений четвер- За народу” и, оскільки їх ДУ

з ісами ТЯ селами. вчиняють Е ки в цей день ходять полями, ліса вов свято, ВОНХ б. зідпущені на волю. Відтак, свя ких раціоні і Інзноманітні ігри та забави, звабл вати всілякі Цін, заманюють і змушують м кун тощо неймовірні забаганки — любоші: м

ся гуртами

” ВЧиня. дерев, умі Я

ли швид. Олос, і ко- починають Котати. Подей-

ро русалок знаходимо і в інших

19

ВИМ

[скан 146] · книга с. 150

коли вони перетворюються в людську подобу і споживають, день. є

о в п оди певною мірою використовували такий ІХНІЙ стан, що

задобрити їх. На Нявський ВН п ін тфацювати,

згнівити померлих душ», , орошно в «щоб не роз ється багато русалок». Зранку жінки пекли особли діжку, и, фарбували жовті крашанки, але шкаралуп, як и буває на Великдень, не кидали У воду» й ення них збереться гурт русалок», Де-не-де 2 цієї оказії на ілі ня дали гарячий хліб, вважаючи, що від пари і запахів вони Зудуть ситі. Тротягом тижня майже по всій Україні жінки розвішували на деревах по. лотно, єаби нявки взяли мого для одягу — сорочок».

Як уже мовилося, на Нявський Великдень молодь намагалася ке виходити за межі села. Лише жінки з чоловіками, зодягшись “святковий одяг, йшли в поля, влиштовували частування з різно- манітними забавами, я потім розносили їжу на межі нив — єдля русалок». В деяких селах було за звичай дівчатам зі сходом сонця йти в поле, нести з собою житній хлі0, спечений на свяченій воді. Потім його розламували на невеличкі дольки й розносили по ни- нах - «для русалок, щоб жито родило».

Дехто з найвідважніших дівчат таємно йшов до лісу, несучи сплетений з живих квітів віночок. Вважалося, сскільки русалки люблять ходити в таких прикрасах, то неодмінно приймуть його, а дінчині доломожуть вийти заміж. Проте не забували при цьому прихопити з собою любисток чи полин. Якщо зустрічалася мавка, то обов’язково запитувала: «Полин чи петрушка?» Якщо дівчина відповідала «полин», то русалка відказувала: «Сама ти згинь!» — і зникала, а як казала «петрушка», то чула в одвіт: «Ти моя душ- ка!» — після чого русалка лоскотала її досхочу…

Нарешті надходив останній день «князівства русалок» — пер- ший після Русального тижня понеділок. Це були традиційні про- води нявок з поля до лісу (перед цим їх виряджали з води на ни- ви). Це було вельми урочисте дійство, в якому брали участь усі жінки села й чимало чоловіків. Прикрасившись квітами та галуз- ками з дерен, всі йшли в поле, наспівуючи:

Ой проведу я русалочок до бору, А сама вернуся додому,

— іІдіте, русалки, ідіте

Да нашого жита не ломіте…

Да наше житечко в колосочку, Да наші дівоньки у віночку.

Нонеревотнея в село пізно ввечері з піснями.

режі а Молісої го регіоні, де найповніше збереглися чо о ще в кінці минулого століття буву активному сррнір арх с руонодія русалок, в якому брали учисть і дівчата- салочку», Її заквіт вибирали з-поміж себе струнку юнку — РУ” М яки тчували квітами та стрічками. Коли ж сходив виходили зервечкою за ерочках та намистах, взявшись за руки, виточок, а волосся за село: у кожної дівчини на голові мав БУТИ

розплетене, Попереду йшла зрусалка». Такий

Похід наги і

о полка зіапму гру У «воротає — перша паря зводила го” ай попарно проходили інші учасниці. Весь процеб ловод я особливими русальними піснями.

[скан 147] · книга с. 151

потім на леваді чи в полі розпалю ли через нього. До дівчат приєдн ва же а | М гадує купальські забави, але з тією то і сюжет ки кидали не У річку, а на парубків і ро русалка» намагалася впіймати кот ї ро ло це зробити, то лоскотала. дідо з інших регіонах : ри В ни ча реня ка за русалку правила солом! я ’ жіночу сор яна лялька, Так жито, Там його роздягали, сорочку ро: перу, б жото, там чер зривали на шмаття, а ока ібним дійст чи Подібним цін вом 1 завершували русалії Післ і ; пози ді розходились по полях з віночк ріг п діявто роз чами на розплетенім

Проводили русалочок, проводил Щоб вони до нас не ходили т Та нашого житечка не ломили Та наших Фівочок не ловили.

з ; У й с їсалиє т . і ч б 1ИСЯ теть ей час

з подруг: У ЯКЩО ЇЙ щі

• . Й Кінчувалось ре

Перед ворітьми долина, А в тій долині калина. Ой там Галимочка гуляла, Жемчуг-намисто обірвала.

Ой туди їхав нелюбий, Став з коника злізати:; Став з коника злізати, Жемчуг-намисто збирати.

— Не зсідай. челюбий, з коника,

Не з тобою гуляла; Не з тобою гуляла, Намисто порвала.

Ой туди їхав миленький. Став з коника злізати: Став з коника Злізати Намисто збирати.

— Збирай, збирай. миленький. З тобою я гуляла:

З тобою я гуляла, М

Дороге намисто пореа

оводів русалки остато

Через тиждень після пр: угідь, Де й

до своїх постійних місць- Нявського Великодня. Як бачим і предкі дохристиянський обряд КУЛЬТУ природи терний, як уже згадувалося» народін.

Християнство чи не салій, В Іпатіївському літопису» церк: ягрьі ть русалія». Але, незввжаючи цей прекрася» феми, в народі досить довго оберігали пото я мі фрагменти якого дійшли й до наїі

читаємо:

найво овні заборон

зокрема,

чно поверталися перебували до ваолулеоту з ) зники аберет” чанськ празн « о, трій ів, який харак”

у- лося насамперед до Р нл «И нарекоша

и та ана- «й обряд, окре”

151

що знати

ч

1 заоч РИС

о з анод пн загнав ли зав тай лак

РОН

[скан 148] · книга с. 152

МАЛА НІЧКА-ПЕТРІВОЧКА

із Зеленими святами тісно пов нен Пр льні. — Петрінка, Петрівський піст, р 2 щі ругий ших поетів - і триває до Петра (12 липня). Ці запуєти мо. після Трійці тиждень або довгими,— залежно від того, ранні- жуть бути або короткими, 3 ; ізні вилали Зелені свята. - п а й кілька цікавих гіпотез щодо його походжен-

У п ніниій піст, начебто, встановив святий

сурнунннн й його назва) на прохання жінок, оранки нкня на нокосах (саме в цей період починається косовиця аа в) поїдали жі молочні продукти (скопи), що збіднювало сіме м стіл.

Щоправда, в народі не дотримувалися особливих зежетор, Зва- жаючи на тяжку фізичну працю, селяни все-таки вживали молоч- й продукти. Крім того, в Петрівку дозволялося організовувати “мало обрядових дій, як, скажімо, розигри, тгонити шуліку»,

знмочувати дійницю», Купала тощо. Нарешті, і це говорить про зоєрідну демократичність запустів, з Петровим постом безпосе- редньо пов’язаний цілий пісенний цикл, так звані петрівочки, Як чи знаємо, під час заговин церква суворо забороняла будь-які роз- ваги Й пісні. Винятком була лише Петрівка.

Петрівський мелос вельми своєрідний і оригінальний. Він не має аналогів у інших народів. Його виникненню, очевидно, по- сприяло те, що на цю пору припадають сінокоси. Щоб якоюсь мі- пою полегшити тяжку фізичну працю, наш народ створив пісні

іегким ) невибагливим солоспівом, які виконувалися лише під ле посту. Оскільки обрядові пісні-петрівочки, майже не дослі- скені фольклористикою, наведу два найцікавіших варіанти…

Мала нічка-петрівочка,

Не виспалась наша дівочка, Не виспалась, не нагулялася, Із козаченьком не кастоялася, У череді гнала, задрімала.

На пеньки ноги позбивала. На густий терен косу порвала. А аже телята пасут хлоп’ята, Да уже нінці на крутій гірці.

Уже Петрівочка да наступиє, Дівочий голосок да прибуває. Уже Петрівочки дві Нема голос Уже Петрі Уже го

недідочки,

очку половиночкц.

чочки да не дня й не дня.

Лосочку да й нема, нема.

переконалися, ці пісмі но для одного І

З Полі за роботою. у

напрочуд поетичні й призна лосу. Виконували їх здебільшого

АЗИ

[скан 149] · книга с. 153

ї

3 ли в перший вівторок запустів. Н лися не працювати. У деяких регі «полоскання зубів» (якщо пам’ятаєте. ній ь справляли обряд вували Й на початку Велико ек І ку обрядодію влашто. жінок, зібравшись у гурт, йшли до резина СУсідок — заміжніх би на запусти», Але найпопулярнішими прополоскати зу- «замочування дійниціє, «гонити шуліку» У все-таки розигри, «Кострубонька». Але то окрема розповідь Дуда Ярила» чи у «Стоглавіє» суворо осуджувалися п Тільки, що днем Петрівки. Звичай ходит і Зм діяти», проти яких потрібно вживати найсуворіші за не поклонялися ЛЮДИ «елінським біснованням і пре ською».

Церква виступала і проти обряду пускати на воду клеч вінки, За традицією, дівчата на Петрівку йшли до іч ілалаиоі ли водою віночки, які заготували на Зелені свята. Вважалося -б в цей день сгравляють свої розигри й звірі, що водяться в ких та полях.

З Петріькою пов’язано чимало прислів’їв та приказок.

б Петрівкою, як правило, співпа

дають і сінокоси. апередодні в

понедід онах у цей ден ок намага-

борони, щоб лестю бісов-

У Петрівку мухи роблять на панів, а в Спасівку (19 серпня) — на себе.

Захотілося йому у Петрівку льоду (…мерзлого, .. печеної кри- ги).

Тепер не Петрівка, щоб казати разів кілька, а зима — сказав та й нема.

Петрівка — на хліб голодівка. Пішло вже мені з Петрового дня.

ОР

Хліб на Петрівку ощаджуй.

Паршивому поросяті і в Петрівку холодно. той зимою і в собак їсти паросить.

Хто в Нетрівку сіна не косить,

Проводжали Петрівку такою піснею:

З Ой коли Петрівочки дожидали,

з То ми її а русу косу заплітоліи.

і Тепер же ми Петрівочку проведемо, Ми ж її русу косу розплетемо. Уже ж тая Петрівочка минається, Зозуля 8 капусту ховається. у наро

Дійсно, в цей час ця птаха замовкає, «бо, реарар ання б» дії вона ячмінним колосом адавилася». В од витьсн:

Куй. зозуленько. куй.

й. Недалеко Петро теу Хоч будеш та Й літати.

То не будеш вже кувати. З цього приводу ка петрівоч

Р йо

оротші ночі.

З Петрівкою співпадають найк й “Мала нічка” зали: «У Петрівку день як Рік”: тому

не виспалась наша дівочка—” і

[скан 150] · книга с. 154

ой ти водо, ПРЕЧИСТАЯ

лярну в свій час жартівливу пісню: «Без води

Пригадую попу: Справді-бо, весь довколишній рослинний і ні туди, і ні сюдит- РО нена, Візьмемо для прикладу хо- : твиринний світ ання ачно довше прожити без їжі, ніж без во- ча б таке: людина може значно еталилися до живих джерел. ди. Тому в усіх народів п х пращурів. Скажімо, дайбожичі,

ЦЯ о дренацово море святими місцями криниці, окрім гаїв і правічних і париміюраноя охороняли, біля водних арте. дажереля, фічни 5 роя лізювані дійства та сценізовані обрядодії. рій влаштовували тій вичай: дівчатам суворо заборонено Навіть до нашого часу дійшов з - річ . ”

обливо питною, бо «від того личчя за чепурнтися ява водою го й туальне значення:

іє». Вода мала не тільки практичне, а й ри у б ран -обливо свяченою, лікували різноманітні хвороби, викорис- повуни ли при шептах та анна, їй приписували магічну

і ізноманітних пошестей , і Знарюоненя енергії вважався й дощ. Тому селяни завше н’язували свої статки з небесною вологою. Якщо вона вчасно зрошувала землю — панував добробут у родині, а коли випадало посушливе літо,— чекали голодомору. Наші предки знали, що кількість опадів залежить від наявності річок та озер. Про це на- віть побутує повір’я: якщо після невеликого дощу з’являється на чебосхилі веселка, «то вона воду п’є з річки, щоб знову зволожи- землю».

Відтак до природних животоків у народі було особливе став-

лення. Їх обсаджували вербами, постійно цямрували криниці та копанки, очищали джерела від намулу. Заборонялося, особливо дітам, гратися поруч з ними. «Хто смітить і плює.в криницю,— естерігали дітлахів,— у того болячки на язиці з’являться!» . . Чимало обрядів, пов’язаних з очищенням води, перейшло і в ристиякські вірування. Один з таких — освячення криниць та річок. Тричі, а то й чотири рази на рік — на Водохреща, на Юрія; на Купала ії на Єпаса — відбувалися сакральні походи до живих джерел, пов’язані з їх очищенням і освяченням.

Окремі дійства вчиняли і на Зелені свята. Передовсім це стосу- валося польових криниць. До них ставилися по-особливому. Чиста й прохолодна джерельни зода вгамовувала спрагу жниварям, пас” тухам і мандрівникам під час спекотних днів. Щоб убезпечити 1х ехоронність, на трійчанські дні або на початку Петрівки організо- вували хресні ходи до польових криничок. Біля таких джерел свя: щеник освячував ноду, читав молебні й відправляв панахиди «38 упокій дущ полеглих чи померлих».

Крім криниць, освячували також

“ця, розташовані пе здавна відлакува ..Я20. Їсмує безліч занійалких

і.

і драговини — небезпечні реважно у пониззі річок та на болотах. Вони Ли людей своєю загадковістю й непередбачлизі- легенд та переказів про топкі місця. В одних ви”

ЗЛОживе нечиста сили, яка зваблює до своїх нетрищ лю-

[скан 151] · книга с. 155

дей і тварин, щоб засмоктати, в і господарь драговини. Щоб уми святочні ХОДИ.

У кожному регіоні були свої, чимось відмі переважна їх більшість не дійшла до менти ще подекуди побутували в середині Водних Місцях «єству драговини» приносили ми локо та крашанки, в інших — освячували не ним ХОДОМ З ВОГНЯМИ (пізніще зі свічками хо ми), співали священні пісні, читали Євангеліє фіни та образа- лом; якщо в цих місцях були випадки загибелі п ровани кади- ли панахиди. 77 тюдей, то справля-

У давнину драговинні місця обсаджували в переджали людей, що тут небезпечне місце, і одночасно бул хистком для душ покійників — русалок та мавок, що кн Я і опікуються сільськими осідлами. Хресні ходи відбувалися У супровід музик, співів, танців та специфічних замовлянь. і

Під чю пору організовували хресні ходи і до живих джерел які в наролі називали безоднями. Це переважно природні живото. ки, які но замерзають за найлютіщих морозів. Нерідко такі гли- бинні живограї були оповиті легендами та переказами про над- природну їх силу (деякі джерела збереглися і до нашого часу). Вважається, що жива (свята, цілюща) вода здатна виліковувати найрізноманітніші недуги, у тому числі параліч, глухонімоту, втрату зору тощо. До таких місць і нині лід час хресних походів привозять тяжко хворих людей з найвіддаленіших куточків.

У перші дні Петрівки освячували й броди. За відсутністю в дав-

нших - лорд о Начене чєстаО» — мого, організовували

нулого століття. ртви — кутю, мо- ю, обходили хрес-

ербами. Дерева по-

ніші часи спеціальних пристроїв — поромів, катерів та мостів,

складних конструкцій — люди користувалися переважно брода- ми-перебродами. Для цього вибирали зручні мілководні місця. Але нерідко під час повеней броди завдавали поселянам великого клопоту, а почасти й становили небезпеку для життя. Тому людей, які вирушали в далеку дорогу, капучували: «Хай вас Бог рятує на кожному броді й переході!». МИ ; лі с орви зер місць було на Дніпрі, Дністрі, Десні, й Прип’яті й Тетереві. Люди вірили, що перебродами опікуються не- дяники. В одних місцях їх вважали доброю силою, в унлитно безпечною. Аби задобрити опікунів, біля бродів з обох ан ли кам’яні баби. Може, первісно ці кам яні баби. що б доріг. ні по Україні, і були поставлені на честь днабоанкого за християн- Звичай освячувати комунікаційні місця раза спочатку свя: ства, перетворившись у чисто церковний клан а потім, якщо щеник освячував місця громадського зоркения ду у брід. У глу- дозволяли умови, люди всім селом переходи ка коні перепливав хіших місцях цю роль виконував нарив нечуй-вітер. Останній річку, розкидаючи по воді татар-зілля вірувань. обряд вочевидь є залишком анкоюлькяй о освячення та заворо” Під цю пору припадало також знан й на воду»: Раніше жування річок і ставків — так зване кій живуть надприродн! люди вірили, що в заростях річок 1 сто ду що персоніфікуваз істоти — водяник та очеретяник (болот

я чем емі нагляда зя ПОК овител з а- Ся з чортом. Якщо водяник уурмитени аказуючи ім заманює

русилок, то очеретяник опікав нів и над НИМИ наругу:

ти людей у свої володіння із а і2-

зламі

[скан 152] · книга с. 156

лися переважно в тих ми цях, де стояли во.

• Народна демонологія зберегла чимало легенд про зн ЗЛИНИ. - г котрі при відсутності мірошника вчиняли всі- нара рано колеса, свистіли, перегукувалися, здіймали ляку тра МА Такі оргії здебільшого відбувались уночі напере- сварки та ” - та Купала. Щоб застерегтися додні Великодня, Зелених свят од « чистої сили, такі місця освячували. | зо

Напередодні зорганізовували толоку: чоловіки йшли до гре- бель, очищали їх від задавнілої зарості 77 очерету» укріплювали береги, ремонтували лотоки, розширювати ру сла, по яких стікала вода до загат та коліс. Після того (в одних випадках на Зеленому тижні, в інших — у перший понеділок Петрівки) до сходу сонця збиралися на вигоні чи на перехресті дори” 1 під супровід пісень, магічних ігор і танців. йшли до ставу чи річки. Назустріч з хлі- бом-сіллю виходили власник млина та його дружина, виголошу- вали ритуальні слова про рольї святість води, яка дає людям жит- тя, зверталися до добрих духів за поміччю, а лихим силам наказу- вали йти геть єна болота і в очерети, куди півнячий голос не доходить». , .

Після цього співали лісень, виконували ритмічні танки та ро- зігрували обрядові сценки. Господар клав хліб-сіль на стіл, засте- лений святковою скатертиною; поряд знаходився ще один, де стоя- ла освячена вода і колово.

Після освячення млина робили ритуальний обхід. На верхній частині ставу чи річки ходаків зустрічали еводяники» — пере- одягнені односельці. Після відповідної обрядодії вони вдавали, що «Йдуть в очерет». Присутні кидали кілька ложок колова у воду, решту споживали самі.

Ця високопоетична, позначена давніми віруваннями обрядодія мала не тільки символічний, а й практичний сенс: у такий спосіб

| Фюди не лише віддавали шану живосиллю води, спогадували доб- фих духів, умилостивляли водяника й русалок, а й очищали та ла- здили ставки, русла річок, греблі й млини.

їз зеленосвятськими обрядами тісно ув’язується ще один сю-

і де народі він називався «очищення ополонок-коланок». Його ували лише молодиці, «бо це жіноче свято». Як засвід- чує С. Килимник, це євято відбувалося в перший понеділок або зіяторок Петрівки, она У кожному селі для прання білизни, купання дітей ня тварин, в почасти й зрошення городів, копали гуртові копанки. Раз на рік їх годилося чистити. Напередодні чоловіки їх лагодили, робили свіжу огорожу, цям жі з ли день, коли будуть їх очищати 1. . рували. Жінки визнача вати будь якої важливої роб - ПРи цьому намагалися не викону: сонця випалювали піч нара т сі лені и До. скиду для освячення пасок ни уки в корзинки, які призначалися

• дки та запасний євяточний одяг, і, взяв”

ци з собою дітей, виг

• вигонили за село корів, Піс - по й ар виг рів, Після цього пускали

заку б . , з гщесерце». ушували, «бо чистити копанку годиться

їхні житла знаходи

лах ирейвід нер пини співати пісень — веснянок, русаль”

г, всаджували бала клин до своєї ковбані, розпалювили вог- цісиі обходили по ря дітей, і, взявшись за руки, під супро” вогнище | копанку, обтикали її спе”

о ри готовленим клечинням і приспівувяли: ой

’ іа

[скан 153] · книга с. 157

Посаджу я вербиц А виросте вербиц Вербиця зеленая, Наша русалонька

вів, посаджу я сухую,

• зявиться криниця Криниця погожая — Чів8онька приеожая

Одна з жінок раптом вигукувала:

• ! те і і г

— Ук-ух! — і всі кидались до води, обливалися й учиняли інші обрядові ігри. С ТКеритшю

По закінченню брали заступи й коновки, виливали в. М чищали намул; якщо ж ковбаня була великою, то п ем али одвідну канавку для стікання води. Нерідко на допомогу оди здідну кала могу приходи-

Впоравшись з роботою, жінки вилазили з копанки, переодяга

лись у запасну білизну. Переодягання, як правило, супроводжув лось ритуальною грою-боротьбою з чоловіками, але вона орийала недовго, Зодягшись у сухий одяг, одні молодиці готували обрядо- вий обід, решта обсаджувала копанки вербами, притрушувала довкола татар зіллям. За святочною їжею співали пісень, жарту- вали, організовували веселі ігри. Так тривало, доки з поля не по- верталися з.орови. Під супровід петрівочки жінки розходилися по домівках:

Не стій. вербо. кад водою. Бо холодна вода під тобою! Та стань, вербице, на улиці. Де челядонька збирається. Де рута-м’ята кохається, Де хрещатий барвіночок, Та де запашний василичок!

Крім наведених вище обрядів, проводялись обходи полів та сіл. Ці та подібні їм дійства безпосередньо пов’язані а дохристиянськи” ми віруваннями. Пізніше церква значною мірою неіехрасліцу ван їх, додала чимало своїх сюжетів, а відтак і змінила первісну син воліку. Але, незважаючи на відповідну християнізацію гаран ж чимало елементів їх залишилося в побуті. Це ниоазітерня 1 у: ли, пов’язані з ушанівком предків, очищення й Я ке Нав злих сил, задобрення охоронних духів! шанранав, ази би Й падково один з дохристиянських апокрифічних ;

д и -. пречистая…? собі слід давнього світогляду: «Ой ти, водо, Пре

. ш КОСТРУБОНЬКО

Зеленими СВ а перший де

ПОМЕР, ПОМЕР НА

• “язаних іл Чи не найбільше ігрових дійств: мг припадає Н ми, в яких брали участь заміжні крій Петрінки — так звані Понеділков! християнства це, мабуть. М як віло приводу 0. Воропай писав: «Ярило»

Зі

[скан 154] · книга с. 158

уособлював собою родючу силу весняного сонця. Наші предки уяв. у собі. що в цей час Ярило ходив ночами по полях у білому права з вінком маків і хмелю на зеря в рукнх носив серп та дозріле колосся жита 1 пшениці. Перед Петрівкою Ярило ніби помер — плодюча енергія землі й сонця двении своєї кульміна- ційної точки і пішла на спад. Похорони Ярила в перший понеді- лок Петрівки символізують це явище». | |

Такі забави супроводжувалися різноманітними ритуалізовани- ми дійствами. Щоправда, в окремих випадках цим правом корис-

тувалися лише заміжні молодиці. Згодом давній обряд «похорону

й Ярила» розчленився на окремі дійства, котрі в кожному регіоні

мали свої назви: розигри (розгари, розори), «дядини», «замочува- ти дійницю», «гоНиИТиИ шуліку» (шуляка), «хоронити Кострубонь- ка» та ін.

Особливо цікавим і ло своєму оригінальним було свято «гонити шуліку», Найповніше воно збереглося на Поділлі. частково на Во- лині та Поліссі. Нині важко відтворити первісне значення цієї на- зви. Ймовірно, в прообразі хижого птаха (шуліки) відтворювалася смерть або ж злі чорні сили. Що б там не було, але обряд, який зберігався до середини минулого сторіччя, заслуговує на відтво- рення в повному обсязі.

У кожному регіоні були свої строки відзначання. В одних ви- падках обряд справляли в кінці травня, в інших — у середині червня, а ще — у перший понеділок Петрівки. Рано-вранці, зготу- вавши сніданок, господиня скликала до хати курей, ситно годува- ла з певними заговорами-примовками, клала на порозі сокиру чи ножа і відгонила птиць геть, «щоб шуліка не хапав». По обіді.

одягшись святково і прихопивши з собою страви, йшла на вигін, де збирались однолітки. Хором заспівували:

Ой, шуляку, чорна птахо, До нас не літай,

Ой, шуляку-шулячисько,

Людей наших не лякай,

Ой, шуляку, чорна птахо, Курей наших не хапай…

Пісню супрово джували помахами руки і іс ісля цього розстеляли скатертини руки в бік лісу. Піс,

шок. Кожна з при , виставляли їжу і пускали по колу келк” ран сутніх м о змісту: ала виголосити тост приблизно таког — Дай же , щоб б нн, нам здоров’я, щоб нає чорні птахи не знали, лись! родились, а курчата лупились і щуляки ГУБИ” Пригощаю сороміцьких Тому прати Веста, співали пісень, не обходилось бе3 Невдоваї жіноче у 8 гурту не запрошували ні дітей, ні молоде- убитих шулякін риство перевідували чоловіки, несучи на ТИЧ” лялося полювати нн. За давнім звичаєм у цей день дозво” ідтак мисливців за ів, які вчиняли шкоду господарствам:

ні п , й - вий подарунок. рошували до гурту і пригощали за обрядо

Їотім г Е УРТ з високо пі; ГОЮ співали обрядову: іІднятими тичками вирушав до лісу: Доро- Ой, щ

ой

уляко-розбишако, к й . крильми й сай, гай, крильми на ай не махай,

б но

з і

[скан 155] · книга с. 159

Ой, шуляку, чорна птахо, Ой гай, гай. людей не займай

А ми тебе заб’ємо! Ой гай, гай, заб’ємо! Тобі курей не дамо. Ой гай, гай, не дамо!

Слова підкріплювались різноманітними окриками. На лісовій галявині хід зупинявся прикращали себе галузками та квіта роздивлялись, чи не летить, бува співали:

жестами, рухами,

жінки розходились, ми, знову збирались докупи, , Хижа птиця. При цьому

Ой, лісу. лісочку,

Ой, гаю-гайочку,

Не плодь яструбочка!

Ой. лісу-лісочку,

Ой, гаю-гайочку,

Ой, вітре-вітрочку. Діточок 3 гнізда поскидай. Шуляченька занехай!

Якщо ж ненароком неподалік з’являлася птиця, окрикували:

Птице чорна, смерте наша,

Ти нас не займай, май.

Гай, гай, гай, гай. гай!

Птице чорна, смерте наши,

Ти нас не займай — обминай! —

і розбігались, немов курчата, проклинали шуляка-яструба, по ли одна одну. Невдовзі біля галяви з’являлися мисливці з новими” шуляками, і жінки, намагаючись відібрати у них підстредениже; птиць, вчиняли своєрідну гру-боротьбу. Завершувалася о пом: чоловіки віддавали птиць. Довкола галяви з куванні рони ” ставили чотири віхи з чучелами птахів, обтикували зривом чанням. Потім сідали обідати, а рештки їж! рія ян дійства, на вогнищі. Обід супроводжувався співами й обряд ми на заклинання щуляків. віки По трапеаі починали обряд «поховання у кінки на зннож

вогнищі урочисто спалювали кількох яунасій, Я КОН була готомадії пували ємогилу» — невелику яму: коли гленали голову. ТРИ брали одну птицю, зв’язували їй ноги й Л кою землі та зелено чотири жінки — з головешкою, да ме відтворювали обр: Гілкою — ставали довкола і разом з мовлянням: похоронів. Він супроводжувався при

умер наш шуляк,

Умер наш чоркий.

Його закопали,

Иого поховали:

рон птах

орний 80; - Чор емлР.

У земаї, У З А ми, люди, пРа

При житті!

житті,

[скан 156] · книга с. 160

Символічну могилу» Засипали землею, притоптували но й танцювали на ній. Після цього, Залишивши ми галяві рештки іжі, з піснями поверталися В село, щоб зустріти зі корів.

у різних регіонах були свої різновиди розигрів. Скажімо, на Полтавщині (Зіньківський повіт) жінки, згротувавши обід, потайки від чоловіків несли його в сад, 1, поївши, чокрикулали: -Га-га- га!». Це означало, що в такий спосіб гонять «до Бога шуліку, який мусить передати їхнє прохання, щоб Всевишній продовжив строк інтимного життя». У Канівському ПОВІТІ петрівчанські розигри називалися езамочувати дійницю» для великого молока. В обід гурт жінок ставив на подвір’ї нову дійницю, потім сідали довкола неї і пускали по колу чарку, виголошуючи різноманітні поба- жання:

— Щоб дійниця не текла, А хазяйка весела була!

— Щоб хазяйка не доспала До корови рано вставала! — Щоб корова стояла,

Да багато молока давала!

До речі, подібний обряд я нещодавно зафіксував як діючий на Вінниччині. Його справляють лише заміжні жінки,

Не менш цікавими були й інші форми розигрів. Найстаршу в родині жінку садовили на зелену гілку «з маю», що збереглася від трійчанського клечання, і тягли через усе село до корчми. Бабуся, що удостоїлася такої честі, купляла могорич. Цей обряд символі- зував літо в образі бабусі, яке ввозили у село.

Поряд з жартінливими сценками, розігрувалися й обрядові. На Поділлі у перший день Петрівки жінки, у котрих народжувалися неживі немовлята або ж помирали нехрещеними, сходилися на цвинтар, де справляли «обід для дітей». Вважалося, що в цей час над цвинтарем літають їхні душі і фпросять хреста». Обряд нази: вався есправляти дітям весілля».

Загалом термін «роангри» безпосередньо пов’язаний з конкрет: ним обрядом — проводжати (хоронити) весну, н відтак зустрічати літо. Про те стверджують найдавніші сюжети. Скажімо, на Новго- род-Сіверщині в цей день молодь ішла до лісу, вирубувала кілька є сирен, з ак нач | несла їх з піснями в село, обхо-

Якщо на Правобережній У. ооовлацу б ій ства, пов’язані з «гонінням чрвано држе популярними були діт” рон Кострубонька». Найп. шуліки»е, то на Лівобережжі -т епоХО- су М. Максимович. Він нишнй його ріж зафіксувни жотю й день наші далекі пращури реми, наводить свідчення. що в цей

хоронили солом’яну ляльку у вигляді

чоловіка, яка

з давніх дайбоанних зо Кострубоньком (чи не назва це одного

сн х божести?). Гурт жінок імітував «бряд похо” Ритуальні голосіння та причитання:

Помер, помер меш Кострубонько. , иецй. милий голубомі., Зісталася хатки

і ще сінажатка, Ставок, і млинок, Ще й вишневенький садок.

І стору купатися,

[скан 157] · книга с. 161

А у млинок проспатися 4 у садок погуляти ц- | Кострубонька поминатц!

Згодом, на думку вченого, цей обряд перед дійств. Збиралися на луці дівчата, водили шо бонька» — ОДНІЄЇ З НИХ, що стояла посеред о кнона “Костру-

їв з аспівували:

Помер, помер наш Кострубонько Помер, помер наш голубонько! | Кобила ж наща білобокая Не впади з моста,

Не амочи хвоста.

В до весняних

Дівчина-Кострубонько ехоплювалас : я, а решта гол і ли: ОСНО співа- Ожив, ожив Кострубонько, Ожив, ожив наш голубонько!

В інших регіонах дівчина, взявшись за голову, приспівувала:

Що ж я, бідна, учинила - Кострубонька не любила?

В Західній Україні, як засвідчив В. Гнатюк, подібний обряд, що перетворився у гру, виконували на Великодневі свята. Гра ма- ла назву «Коструб». Дівчата брались за руки, утворювали велике коло. Одна з них ставала посередині і голосно вигукувала:

— Христос Воскрес!

— Воістину воскрес! — відказували усі інші.

Чи не бачили мого Коструба? — запитувала ведуча. — відказували їй. оловий танок,

— Бачили, пішов у старости! Після таких діалогів дівчата починали к співаючи: Бідна моя голівонько, Нещаслива годинонько! Що я собі наробила, Чом Коструба не злюбила? Приїдь, приїдь, Кострубоньку, Станем рано до шлюбоньку, Рано, рано, пораненьку. На білому камінейку! | стосувались поміж собою. Під час тан»

ба? о Коструба”е» й бачили де мого “У” - я: «Чине . Поїхав по напій», «Сла

везли на цвинтар»: За»

Зупинялись, дівчата хри ку ведуча ставила залитанн а інші відповідали: «Поїхав по квітку”» г Зий», «Вже вмер» і наостанок — “Вже зершильним акордом гри була пісня:

Слава тобі. Божид р карні Що мій Коструб на б. Лежи. леж, Я рози Я молода, як я?990 ну Лежи, дежи. щоб пе гла. Бо до мене інший при Ніженьками ЗОТОПІЧС Рученьками заплеск

[скан 158] · книга с. 162

Я. Головацький, що також зафіксував свого часу опо

; м : 5 обряд, подав інший пісенний варіант: М Слава тобі, Христе Боже, Коструб встати вже не може! Нехай лежить, як колода, Я молода, як ягода.

Про цей унікальний, не до кінця ще вивчений обряд, що побу тував лише в Україні, писали й російські вчені, зокрема 0, аб насьєв і Є. Анічкін. У одних випадках (0. Воропай) вчені ні жають, що з «похороном Кострубонька» пов’язане дійство похоро ну зими, в інших (С. Килимник) — весни або ж чорних (злих) сн а дехто стверджував, що дійства обрядових розигрів суголосні ;

давнім «похороном Ярила». Щоб б там не було, але вся сюжетня канва ритуалів сягає в дохристиянську добу. Вона спільна да всіх розигрів: дівчата йшли до річки й пускали на воду клечальні віночки, виготовлені на Трійцю, але остерігалися ходити лісом «бо на перший день Петрівки відбуваються звірячі розигри», У цей день годилося ситно підгодовувати домашніх тварин, особ. ливо корів, «щоб краще доїлися».

Як бачимо, крім символічних дійств, з розиграми ув’язуються й практичні форми господарювання. Це наштовхує на думку, що первісна форма обряду мала значно глибшу символіку, яка протя:

гом наступних століть розчинилася, зберігши лише обрядов) структуру.

[скан 159] · книга с. 163

У липні день одбув

Липень-пеклиця на зиму Р У липні літо М Липень не тільки полудень

ає, а жар: з обить, а зяма з’їдає.

повито.

а прибуває:

звавовавани,

[скан 160] · книга с. 164

з1йди, СОНЕЧКО, НА ІВАНА

Здається, жодному 3 дайбозьких свят яриззнанетно не приділя- ло такої пильної уваги, як Купалові. У ократьох «і исах та мит- рополичих посланнях суворо засуджувались 1 пнаданазнись анафе- мі «бісівські ігрища», Тодішні церковні приписи забороняли від: значати «сатанинські дійства». Згадаймо, як іа зреааміннвірнйвя поле- міст і проповідник християнства і. Вишенський закликав: «Купа- ла на Крестителя утопите и огненное сказаниє отсечите…», я «Стоглав», подаючи опис русалії, стверджував: «Против празни- ка і вночи на самьій праздник, весь день 1 до ночи чоловіки, жінки й діти по домах і на вулицях, і над воду ходячи, забав тяються вся- кими грами… й іншими способами і паскудними образами; тут хлопці і дівчата безчестяться…» -

Не одне століття висів дамоклів меч над одним з найпоетичні- ших обрядів, котрий дійшов, хоч і видозмінено, до нашого часу. Навіть сучасні атеїстичні «полководці» силоміць розганяли лю- дей, коли ті збиралися біля річок на купальські вогні, а культ- працівникам було суворо заборонено організовувати свято Купала.

Склалася дивна ситуація, коли над обрядом однаково збитку- валися ворогуючі між собою церковники й атеїсти. Нині Ку- пальський обряд знову повертається до села, але, будемо відверти- ми, від барвистого, яскравого свята залишилися, як кажуть, тіль- ки ніжки та ріжки, Традиційний сюжет знівельовано. До нього долучені штучні персонажі — Водяника, Нептуна, Мавку тощо. А десь його навіть перетворили у підзвітні заходи з рапортом. Все це разом розмило народне дійство, а ті, хто б хотів довідатися про первісність свата, це мають змоги скористатися фаховою літерату- рою. Такої практично у нас нема.

Яким же було Купало? Щоб відповісти на це, мусимо докопа-

а глибинних джерел, з яких народжувалося потужне річище ка на, внаркожуразннього дійства. Єдиного чіткого сюжету у нас, ь, нема, оскільки кожний регі і і Й

5 іон, н гела, вноси

ли в нього свої спе й Я ж зупинося на на

цифічні відмінності йбільш характерних. ті, Я ж зупинюся на найбіль

Дені, Купала, який припадає на 7 сонцеворотом. У давніх слов’ян шанованішим серед інших вважали, що саме він прообризом свог з певними риту

ло літній сонцеворот, тобт Християнство не змог

НЬОГО едолучили»

липня, збігається з літнім ян Дажбог — бог Сонця — був най- міфологічних святих, Наші пращури і, пезнллніюну усьому життя. Відтак Сонце було альним п ому мого річний цика співнадав

дійствами, серед яких Купало знаменува”

9 найвищий культ Сонця.

свято пд чно знівелювати обряд, тому до тителя Господнього Твана вятого пророка Предтечі і Хрес”

ни с -Ось так і З і: Дійство з подвійною назвою — жи ку ло ча приєтиянівоно с: пало.

[скан 161] · книга с. 165

САВНИКО КИВАННЯ, довкола якого відбуваю . пальський онь як символ Сонця. Він мав го ться дійства, є ку- підтримувати ні парубки заздалегідь ріти цілу ніч, Щоб Зладнавши сплетений із соломи, рогози заготовляли хмиз

його селом, і кожен господар мав подар

тені тини.

Зібране відвозили на леваду, до річки чи до ставка в купки. Тут, власне, Й відбувалося дійство,

Окрім купальського вогню, зі святом по ші персонажі — власне Купало ї Марена. щодо їх походження. Різні вчені по-різному трактують генеалогі цих персонажів. Густинський літопис стверджує: «К ію же мню бяше богь обилія, якоже у еллині, Цесер ни яко-

Ра і , ему-же безум- ньги за обиліє благодареніе приношаху в то время, егда имяше на- стати жатва». Натомість український історик ХУТІ століття І. Гі- зель стверджував: «Йдол Купало, єго же бога плодов земньхь бити мяху и ему прелестью бьсовскою омрачений благодареніе и жертву в началь жнивь приношаху».

Була й інша думка, що в прообразі Купала маємо дайбозького бога земних плодів, котрому приносили в жертву хліб, Але повніс- тю погодягися з цією думкою навряд чи можна: Купала, як 1 Ма- рену, спалюють чи топлять у воді, а це не узгоджується з віруван- нями, оскільки боги завжди безсмертні. Близький до такої думки і М. Грушевський: «Найбільш інтригувала дослідників загадкова й дуже неясна в нинішніх остатках містерія Купала й Марени: дві символічні фігури робляться парубками й дівчатами, а потім топ- ляться або іншим способом нищаться», г

Щоб там не було, але Марена й Купало — основні дійові оєо- би обряду. Напередодні - б липня — дівчата збирались у лісі чи на луці і виготовляли потай опудало — Марену. Ляльку в зріст людини плели з соломи і вбирали наче живу людину: одягали ви- шиту жіночу сорочку, підв’язували плахту і фартуха. скрицлювя” ли однією чи двома крайками, а шию прикрашали намистом: не ноги зодягали сап’янці, а подекуди й каптур (так колись пінь вали ноги покійникам). М

На Київщині в минулому столітті Мареку готували б тонкі спосіб, Підбирали гілляку з вишні, на якій мали С бінаній та (один для голови, а два для рук), і увивали пай опудало на намистом. Дівчина з вінком на голов! аж пеня вигін, а решта супроводжували її купальськи

Ходили діаочки коло Мареночки, Зелені два дубочки — парубонки Червона калинонька — 79 наатрим з Як пішли дівчата 6 Ліс по я! пон Та й прийшлося їм Три фічако Мо Три річки бристи ! Дунай п:

Усі дівки Дунай переплили» зи Дівка Марина в Дунаї топи мн На дівці Маринці плахта-чор

о піску, з і 3 куп жовтої й - Л На леваді дівчата ері з здовзі на місце розваг

нього Марену і водили хорово 163

, і складали

13. язані два найголовні- Досі нема чіткої думки

[скан 162] · книга с. 166

одбирали Марену, оточували її колом, ували всіляких жартівливих пісень,

у ляльку, і Хлопці вдруге відби- е гнівались за такі витівки, шкодуючи лишень, гірша лялька, а вони, мовляв, зготують

дили хлопці. Вони ТУТ яко

пританцьовували та приєспі й Дівчата У цей час готували 1

рали Її. Дівчата н у

що парубкам дісталась най

кращу. . - давніші и за Марену здебільшого правувала велика гілка,

зодягнена в лахміття. її встромляли у землю, прикріплювали по- руч а нею свічку Й запалювали. Під цей вогник водили хоровод,

наспівували: Зіади, сонечко, на Івана, Стогни, земля, під Купалом! Ой ти, наше дитя, Прийми нас під своє накриття!

На Полтавщині Марену називали Марою. Біля Мари клали ве- Яикий жмут жалкої кропиви й босоніж перестрибували через неї. У кінці дійства Мару несли до річки й топили, а віночки розвішу- вали на деревах. Дехто брав цей убір з собою, щоб прилаштувати в хаті чи у стайні як оберег від нечистої сили.

В окремих селах не виготовляли солом’яних опудал, а зрубува- ли гілку з листям і під нею садовили дитину, заквітчували її ві- ночками та живими квітами. У такий спосіб об’єднували Марену (гілку) та Купала, роль якого виконувало дитинча. Дівчата у хо- роводі приспівували:

Ой Купалочка купалася, Та на берегу сушилася,

ж Та й тому люди дивувалися. я Ой не дивуйтеся сему, люди, П Бо я бачила дивнішеє:

з Щука-риба красно ткала,

аа А рак на байрак цівки сучить,

З А муха-горюха діжу місить, г Комар пищить, воду носить,

р з несли Марену до річки й топили. і ііюе нава НН пов’язані з Мареною, влаштовували знищити опудало б “нратни, Як правило, хлопці намагалися у и зненацька накидались на дівочий гурт,

одбирали її і ек нн альну розривали її на шмаття чи топили у воді. Дівча” “оч зачинали жалібно співати, на зразок:

, а ткуна Маренонька, утонула,

аверх кісонька зринула…

Парубки ,

була в рек з чергу готували інше опудало — Купала. Це я а одини лялька з соломи. Для цього тичку з перекла” ля, до рук приправ кулем, поверх зодягали штани, сорочку, бри” ляли батога або кия, робили вуса та бороду Не зазніших форм, голову виліплюва” на сонці. За очі правили вуглини:

ували ляли на прис утніх п ма барвникими. Такі ідоли справ” Вчинивши «симос е враження який мав ос уд»

н тоЯти неподалік ад Мареною, гуртом ішли до Купале» на пагорбові й «спостерігати за діями?”

[скан 163] · книга с. 167

дю

біля нього лежав хмиз. Розпалити багаття г чу юнакові, котрого поважали в селі, Це бу ційніших дій. Розгорявся вогонь, хлопці й ки, ходИЛИ ЗА СОНЦем навколо Купала. Післ вали ігри. Ловили давчат, тягли їх до води, об ли від хлопців і дівчата, 00 «негоже на Куп Натомість розпочиналися ігри біля вогнищ. Спочатку по старшинству — поодинці й попарно — переегридулали во а як воно трохи прижухало, то це робили й дівчата. а я 5 честь кожному «Очиститись вогнем» — тричі перестрибнути 44, за нього. Якщо парубкові вдавалося стрибнути якнайвище, це через вало гарний врожай на родинному лані, щонайспритніше ра буде здоров я, а якщо скочить у вогонь — протягом року трапить: : ся нещастя, зачепить ногою дрова — накличе в оселю неладки. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною, то неодмін- но пошлюбляться і в злагоді проживуть свій вік. Тому цим іграм, в яких крім молоді брали участь чоловіки та молодиці, надявало- ся особливого значення. Традиційно на купальське свято сходилося все село — від дітей до літніх людей. Найменші учасники також розпалювали неве-

• личкі багаття або ж зносили на купу кропиву й перестрибували. а У деяких селах молодиці приносили з собою вареники, а чоловіки | й парубки — напої. Розділившись на гурти, простеляли скатерти- ну й частувалися. Непомітно надходила північ, поступово догоряли вогнища. Але перш ніж погасити їх, хлопці мали під супровід жалісливих пісень спалити чи втопити свого Купала:

Ой купався Іван та 8 воду упав. Було ж тобі, Іваночку, не купатися, Зі старими бабами розпрощатися. З молодими дівками цілуватися.

Залишки від вогню заливали водою, а вугілля і попіл розміта” у ли навсебіч, «бо то є чарівні амулети»; якщо упирі, відьми чи зн 1 | кулаки скористаються ними, то неодмінно заподіють людям в напасть, Дехто навіть брав попіл у вузлик із собою, щоб ої оргії додому не наздогнали відьми, які в цю ніч збігаються аргон не При цьому не годилося «оглядатися й думати про хвостати? честивців», По цьому дівчата пускали на воду заготов: ого. Запалю- вило, кожна виплітала їх по два — для себе і судженс

інки за те-

• ; « сві і ямовували вінк М вали прилаштовані зверху свічечки 1 ою натоді поберуться.

чією. Якщо вони пливли в парі, То Цього а таких дійствах з коли урозтіч — не судилося бути разом. сан берега уважно Участі не брали, а лише здаля або з прань ноу камінці, щоб спостерігали за діями дівчат. Дехто непомітно истануть до бере- Віночки спарувалися, інші чекали, коли вони називали переєм- га, щоб взяти собі на пам’ять. Таких щасливчів

чями, 4 осмочки і настала ГЛИ” с. Поступово згасали вогні, зникли з очей віночно та то там пе боки купальська ніч. Поволі розходився нар і линіші хлопці В регукувалися протяжні голоси. ТЕЛЬКИ НАРО ол. куди краще своїх гуртах не полишали левади — обмірко б у чар-квір,

із і вати таємнич Чти, щоб побачити, як цвіте палороть і зірі

І і і

товлені віночки. Як пра:

[скан 164] · книга с. 168

кому пощастить це зробити, — еобов’язково від, ку. Вважалося», , ай скарб, йому відкриються і таємниці про- найде орден доторкнулася квітки, матиме чудодійну си. ак? о зачарує найкращу дівчину, одводитиме град, грім і не описуватиму легенд, пов’язаних з квіткою папороті в ніч , з»яйшла широке висвітлення в нашій націо. на Купала. Ця тема АВ пев затотихних з нав нальній культурі. Сказху тільки, що, крім хо логатю, У Ліс ходили і найбільш відважні дівчата, що» одшукати загадкове тирлич-зіл- ля - «чарівне зело кохання». ,

На Іванову ніч мало хто лягав спати. За народною уявою, в цей час усе оживає і бенкетує, з’являються на світ злі й добрі духи - домовики, мавки, русалки, потерчата, упирь мольфари, водяники, лісовики, польовики, мерці. Відьми ж збираються на своє улюбле- не місце — Дису гору, щоб заховати місяць, викрадений напере- додні та розпочати свій верескливий шабаш. Ось чому ще з вечора господарі обтикали хати, корівники та пасіки пучками полину та осиковими кілачками, біля воріт і на порозі залишали сокиру або ножа, жінки обкурювали торішнім купальським зіллям корів, а дівчата прив’язували до лоперека зубок часнику, «щоб убезпечи- тись од нечистої сили». Протягом ночі намагалися не згадувати нечисту силу, аби ненароком не накликати її.

Вв.жалося, той, хто не спав усю ніч, міг зустрітися з добрим Ладок — опікуном господарства й роду. Саме цієї ночі найяскра- віше запалюють свої ліхтарики трав’яні світлячки, яких у народі назилзали іще «Йвановими хробаками».

У цю пору оживали і розмовляли між собаю польові та лісові струмочки і всілякі рослинки; якщо уважно прислухатись, То можна почути, про що вони говорять. На Івана Купала кожне зе- ло, вода і навіть роса наповнювались чарінними та цілющими вла-

стивостями. Тому цей день— 7 липня — вважається найкращою порою заготівлі лікарських рослин.

Сходу сонця, а отже, й початк а особ

, ; у дня Івана Купала, люди чекали ливим нетерпінням. Удосвіта матері будили своїх доньок,

о нання лорі води. Кожна намагалася першою до- вроду. Воду чн набрати ловне відро та подивитися на свою по дорозі ноовничи до, НБЕЯ додому так, щоб нікого не зустріти Й ка ана небажано було побачити дівчат. Посмакував:

ись кулальською водою, дочка віддавала відро мате”

і. і ; Тим часом дочка й ю р овку 1 ї і

зоду сонця : они любисток, нораню ниви аку, а ланьне мо

см нарювала їх на купелю для волосся. нолякі піка ри родиною ходили босоніж по росі, «щоб змити траві, Жінки аби чн, а мати з дочками навіть качалися ПО З рожа. нм капусти росу в пляшечки. Нею про- чарівним тирличем парна Млоодуннань рало чини

Як пі;

а підтверджують наукові джерела Зерські рослити заготовляли лише н а

“цими, бо «Їх сіяли і дог

раніше всюди в Україні Купала. Вони вважалися їі і : лядали для своїх влаєних мін г

СТ ан уд нні планети». Навіть на Буковині, де не “аква. . зо0ирали у цей день, що мав назву Івана

«Улеб

“цим займалися ; и Я Дідує 5 бі о

МР дадусі й бабусі, Виходили на пр

| РР ФР АРІ зни

[скан 165] · книга с. 169

р

мисел удосвіта, о п’ятій годині. 3 щоб ніхто на бачив. До кожної росли - та молитви. «Святоянське зілля, т бу ви — Не годилося брати голіруч, «бо си нази У вважалося таке зело, котре віднай лу втратить». Н росі». На Полтавщині побутувало повір’я: чо то СО переліт-трави, буде в усьому пернату - мають кілька видів трав в Україні, але Янка ;

Заготовлені трави пов’язували в пучечки і З них не квітує. ком, де вани зберігалися до наступного сезон ни ід своло- освячували в церкві на Маковея та Спаср НИХ ще

В одід до лісу йшли дівчата, щоб назбир. віночків, які сплітали так, щоб не бачили ках віночки пускали на воду, в інших приспівуючи:

бирати трави

Цікаво, ЩО таку назву

рати барвінку для двох Хлопці. В одних випад- 7 розкидали по поляні,

Віночка сплету. на воду пущу: Хто віночка пійме, той мене візьме!

За спогадами етнографа Н. Петрова, в другій половині минуло- го сторіччя на Київщині існував цікавий звичай. Ранком до сходу сонця Дівчата брали довгу тичку з мітлою на кінці й бігли вули- цею, помахуючи нею та приспівуючи жартівливі нісні на адресу хлопців:

Купала Івана. Сучка в борщ упала, Хлопці витягали, Зуби поламали. Чівчата граблями, А хлопці зубами. Дівчата пааками,

А хлопці руками…

Парубки, почувши такі клини, кидалися на дівочий гурт, одби- рали міглу, ламали її й виспівували не менщ дошкульні куплети на адресу дівчиг. Невдовзі по обіді дівчата знову збиралися в гур- ти, плели віночки і виготовляли солом’яне опудало. Його несли чотири юнки, а решга нивколо співали й танцювали. На вигоні ляльку втикали у грунт гак, щоб вона була при самій емо у довкіл неі водили хороводи Й співали купальських пісень. : й хлопці й тут знаходили дівчат - - одбирали їхнє опудало і знищу

вали його. Р но Проте одним з найцікавіших, як на мене, був пон Дівчину до ями (деінде це робили і на нн, пуериукайій Херсонщині, Полтавщині та Чернігівщині пен чер лише на Купала, Описи його є у Л. Чубинльног ос оє поряд з водо Напередодні святи хлопці викопували в у — своєрідне лід” нму, посеред якої мав бути зелений трок з дерну

ами та зелени»; і інк икрашали квітам зищення длясСидіІННЯ. Єтінки ями ера при апрю й

ми гілками. Дінчата в свою чергу ! ого нисушували на є напередодні, а інший в день Купала: у зу ера трону, де, вла ці. Перед обідом з піснями прямували ли з-поміж себе найудатлі не, 1 відбувалися усі ігри. Юнки вибира? Під супров

і ю. 5 па: очкою-Форту но» ; о нішу дівчину, яку називали Куги чай ли обличчя й галік КВіГам

Шеень їй зодягали віночок, оздоол ,

цю ; РР

[скан 166] · книга с. 170

скроплювали водою й урочисто супроводжували до

та зеленню, СКРОГ у землі східцях. Потім зав’язували ій очі |

ями по влаштов стін. на яких висіли прив’ялені і свіжі віночки,

обои Купа лочку на зелений трон, зверталися до неї піснею: оса З . В. з

ії 2 Купалочко-Фортуно. ти Є Тамі Подай сюди вінець щастя нам!

Фортуна мала наосліп зняти зі стінки кино» віночок і подати нагору. Хтось З присутніх підходив і брав Його; якщо втрапляв свіжий, то вважалося, що невдовзі його власниця вийде заміж, а коли зівялий — прийдеться ще рік чекати на сватів. Кожного ра- зу гурт припрошував Фортуну:

Вийди. вийди, Фортино. До нашого Лада — гай! Подаруй віночка нам. Подаруй віночка нам! Ой. Кипало-Купалочка, Віночка подай.

Віночка подай!

Так тривало, поки Купалочка-Фортуна не обдаровувала всіх присутніх. Обряд цей, очевидно, прийшов з прадавніх часів. Це підтверджує згадка дайбозького Лада — охоронця родинного во- гнища.

З купальськими дійствами, про що. на жаль, мало мовиться у фаховій літературі, пов’язані численні ворожіння. Вони стосува- лися не тільки дівочої долі. Скажімо, якщо напередодні Купала призахідне сонце не ховається за хмари, а день був ясним, то і рік буде веселим. бо есонце не розгніване»; якщо вода протягом дня «як сметана» — тепла, то ще йтимуть дощі на добрий врожай; по- бачиш на Купала досвіткове яскраве сонце — матимеш статки протягом року; якщо купальські вогні враз спалахують — село обминуть хвороби, а коли полум’я женеться вгору — на високий врожай; щоб була повна зав’язь і гарний врожай, потрібно кинути в огірки шматочок поламаного вільця од Марени; якщо дівчина першою набере в громадській криниці води і подивиться на себе — радонваінннніх при до єходу сонця накопає тирлича і змиє ним ночки - здійевнунся «а ча свого любого; парно пропливуть два ві” титься) тричі через па ній мри; хто вдало перестрибиє (очис”

льський вогонь, Того чекатиме вдача: ла:

гідно проведеш увес - : - якщо ненька зроб ь день — цілий ри: матимеці добрих друзів! мзучайия яр оре купелю з купальських квітів для немовляти, де здоровим, розу еріанрнио

рітиме… розумним, його любитимуть і воно не хво:

Відтик купнил

; альське ович Рг

них ння нев свнто об’єднувало чимало дійсти, пов’яза: ШИ бно п М громадським життям. Це чи не нийпоєтичні: постійні заборони народу. Не вдивовиж, що свято, незвижаючи на таки збереглося. Йої жу християнства і нойовничих атеістін, все постійно наснажуван кий поєтичний | моральний струмінь

Я зупинився ся ни душу хлібороби

Ь найвідомі - 7 з більше. Час аробив свою кет сюжетих, хоч їх було значно лячну справу — чимало нже призабу-

лося, багато вт . пило в поле кора ь на історичних перегинах, не все ще потра: и і лідникь, Але й те, що залишилося в народній і

[скан 167] · книга с. 171

г ча

пам’яті, красномовно підтверджує: наш на систему КУпалівських дійстя. На особливу з витворив сукупну тющий пісенний мелос як унікальна сторінка о ана і бага- України. || музичної культури Іноземні дослідники щиро захоплювались вис стю сюжетної і словесної поетики купальських гіч яинершені” ним розмаїттям. Цій темі присвячено чимало науки їх безмеж- зона широко використовувалась відомими заонийче розвідок, ками, драматургами, композиторами, художниками ананнці Купальські пісні. Цей унікальний культурний пласт : реплетений з обрядами, оспівує красу природи, я ар ле- почуття. шляхетність, дівочу вроду і жіночу доброту. Тут р ві наспіви, і дотепні пісні, які завжди були заонннеонуя зож м’якої української вдачі та теплого гумору. Про це можна йо б вести довгу розмову. Я ж завершу свою розповідь либонь однією з найкращих пісень купальського циклу, що дійщла до нас з неза- пам ятних часів. Вона нагадує баладу-думу, у ній наша історія, наше світосприйняття духовних начал:

Як пішла Ганна в Дунай по воду, І ступила Ганна на хитку кладку, — Ганна моя панна, ягода червона!

Кладка хитнулась, Ганна втонула. Як потопала, тричі зринала, — Ганна моя панни, ягода червона!

Ганнина мати громади збирала, Громаду збирала — усім заказала, — Ганна моя панна. ягода червона!

Не беріть. люди, Дунаї води. У Динаї вода — Ганника сльога. — Ганна моя панна. ягода червона:

Не ловіть. люди, Ч Дунаї щуки. У Дунаї щуки — Ганнині руки. Ганни моя панна. ягода червона:

. 4

Не ловіть. люди. У Дунаї сомів. У Дунаї соми — Ганнині ноги. і Ганна моя панна. неода червона:

сах калини: Не ламайте. люди» п9 луках нар По луках калина 77 Ганнина краса:

х . она! Ганна моя панна, неода чера

Не реть. люди, по ЛИКаХ сарана М лучі терен 7 Гинкині очі па! Ганни моя пинка, ягода чер: , но луках тради, Ганнина коса, 7 ягода червони!

Не косігь. люди. По луках трива с Ганна моя панна:

ДИН ОР РИ АННИ РРО УР УЧИ

[скан 168] · книга с. 172

СВЯТИЙ ПЕТРО ЗА плугом Ходить

На літо, як ви помітили, припадає найменше свят. 1 це цілком природно, адже настає найвідповідальніша пора у хліборобів — жнива. Відтак часу для розваг залишається обмаль: «Один літній

ік годує». шо припадає лише три свята — Купала, Петра і Павла та Прокопа. Серед них особливе місце належить двом перво- верховним апостолам — Петрові та Павлові, котрих святкують 12 липня, що на переважній території України збігається з по- чатком жнив. -

До Петропавлового дня (у народі його йменсг:ли ще святом Петра, або Петровим святом) готувалися заздалегідь. Жінки біли- ли хати, прикращали рушниками стіни та іконки, святково спо- ряджували подвір’я і виготовляли обрядове печиво — мандрики. Ці смачні пампушечки пекли з сиру та борошна, замігених на сме- тані та яйцях. З цього приводу в народі побутує прислів’я: «На Петра зозуля мандрикою вдавилася». Відносно цього існує ле- генда.

Апостол Петро, мандруючи по світу, вирішив перепочити під кроною дерева. Поклав поруч себе торбинку та й заснув. Тим ча- сом непомітно підкралася зозуля, зазирнула в неї, побачила мандрику і вкрала. Проте як тільки почала її їсти, одразу ж вда- вилася. У такий спосіб Бог покарав нечестиву птаху. Ось чому, стверджує легенда, після Петрового дня зозулі перестають кувати. Г це дійсно так. Однак якщо ж кування чути і по Петрові, то це, за народним віруванням, віщує лихо.

Як вже зазначалось, свято Петра і Павла символізувало поча- о кни діти базі злагода св, Петра жито вени й з рроценакних панни Моне бутнього врожаю бджільн нання пиренкох арнийннсї на озиме, Ця те . ого взятку,— він же заорює, очевидно,

. ма розробляється на різні способи в піснях вели”

чальних (колядках), легендах, оповідких».

Особливо шану з і А вали Пет а як і р покровителя жнив на

вна косовиці зернових наставав значно раніше: Б ни довідник Херсонського краю І. Бассараба запи: зара лою, це зар а цікаву легенду, як Бог з Петром людей

з каз без “я: й: Й ведемо його повністю посередньо пов’язаний з жнивами. На

«Якось Й

навколо поранено удвох полем. Немилосердно пекло сонце» яки не рівринаючись рт Обіч ниви вони побачили слячио о, наді жила збіжжя. Петро зупинився біля неї й

з Боже, поможи тобі, дівчино! али на мить очі, езабаром вони пі

я учи г ізнову за роботу. или до сусідньої ниви. Сиротіла там оди

[скан 169] · книга с. 173

нока полукішпка, а під нею в холо чи дорідна молодиця. Лодивилися на неї обоє, стенули п

і 5 лечима й пі . - далік під розпряженим возом, нап’явии а й пішли далі, Нопо-

к дку солодко спала аж похрипую

иа вітт парубок. б я колодок, спочивав Апостол було вже замахнувся ціцк ом, але Баг зупинив його: М, щоб провчити лінивця,

— Не займай, Петре, ходімо далі!

Йдуть вони та йдуть. Пшениця, як ліс стоїть. Коли 6 раз У раз змахуються над нивою жмутки збіжжя. Набли ачать: вдоволено усміхнулись — молодий юнак, обливаючись они спішав дожати гінку, ом, по-

є2 Боже, поможи тобі, хлопче! — побажав йому Петро

Господар ниви підняв голову, відкланявся щиросердно б за працю. і

Одійшли вбік, зупинилися. Петро й пропонує Богові:

— Спаруй, Боже, цього парубка й оту дівчину, жне, і тих лодацюг спаруй!

— Хоч ти, Петре, і старий,— відповідає йому Бог,— та дур- ний. Якщо цих ледацюг спарувати, то вони з голоду помруть. Цього парубка треба одружити з ледачою дівкою».

Так воно, мовить у кінці легенда, Й буває на світі; якщо чоло- вік роботяга, 1о жінка ледащо, а як жінка моторна, то чоловік вай- ло…

До зажинків у селі готувалися заздалегідь: назубрювали сер- пи, стругали цурки (юркн), якими в’язали снопи, крутили з около- ту перевесла для пшениці, вівса та ячменю.

Зажинок починали вдосвіта і обов’язково на легкий, тобто жі- ночий день (середу, п’ятницю, суботу). Вмившись та помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив’яний почин — обрядовий сніп. У цей день усім годилося бути чемними: не свари- тись, ввічлино звертатись один до одного, не згадувати сумних іс- торій, навіть на худобу не підвищувати голосу і ситніше 1 годува”- ти, «щоб жнивам не наврочити». 2

Перед початком даю розстеляли на узбіччі білу скатертину, клали на неї хліб-сіль, свячену великодневу цілушку від знауйни інші страви, Ставали обличчям до сходу сонця, і господар молитву: и Р ; і и

— Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші п ак виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть а ні-стодоли… Докотигь, клібцю святий, житечко наше, У рн з б’ючий, з, Хмири дощові, буряні, громові-блискавиці, ! вода РН обходьте ниву нашу стороною й до Нас не - женої мовчанки

Присідали довкола скатертини і після зосеред

ьому сер- и 9 оботи. При ці . на кілька хвилин починали готуватися Д ий жінці за край

па годилося вішати на ліве плече, а ЦУКУ і ставали обличчям до ку, чоловікові — ча очкур. Пели цаноо, споді статечно кланяв” лану, чоловіки знімали головні убори. 19 СЯ і промовляв: М 7» Боже, благослови! о найстаріша жін” Зажинок завжди починали господар полем навхрест. Це був ка. Нажавши дві жменьки збіжжя, оці так званий зажинковий хрест, що арну. 3, ської пори. Після цього готували непар:

що так само

[скан 170] · книга с. 174

М. ки. скільки членів У родині), ставили Їх в коло ко. дали посередині ще один зажинковий хрест, по. тім сідали ЇСТИ. При цьому и за Дао прі по чарці, згадати торішні жнива та покійних батька або діда, неньку чи ба. бусю. «щоб ім добре ікнулося на тому СВІТет- й

Після іжі дорослі лягали на землю й потягувались, щоб під час жнив «спина не боліла». Можна було навіть подрімати. Повертаю- чись з ниви, брали з собою кілька колосочків, при потребі два сно- пики. З них, якщо В родині були дівчата на виданні, годилося спекти коровай чи почати осінній засів. Серпа та цурку першого дня залишали У полі під снопами на цілу ніч «на добрий почи- нок». ; ,

У цей день ніякої іншої роботи, крім зажинків, не починали, Вся сім’я у білому празниковому одязі до самого вечора святечно проводила свій час; сусідам, які приходили за позичками, годило- ся відмовляти.

Напередодні зажинок селяни часто-густо обходили свої ниви й освячували водою майбутній врожай, щоб його не понівечили грім. град, буря, злива чи пожежа, Такий обрядовий обхід очолю- вав батюшка, за ним несли хоругви. Окремі люди вдавалися до різноманітних заклинань та молитов, яких існувало безліч.

На Гуцульщині ще до недавнього часу вірили в існування мольфарів-чарівників, які можуть, якщо їх задобрити, убезпечити ниву від наласті. З цією метою влаштовували навіть ритуалізовані міфологічні обряди.

Практично на всій території України існував звичай закруток- оберегів. Їх робили для того, щоб уберегти ниву «від бурі, граду та злих очей». Напередодні зажинок господиня ще до сходу сонця чи пізно ввечері, щоб ніхто не бачив, виходила в поле, скручувала на обочині кілька жмень стебел і зв’язувала їх у химерне плетиво. ре паж годилося приказувати всілякі заклички і прокльони

, хто зазіхав на її добробут. Закрутки робити всліпу, тобто так,

щоб самій не бачити, як закручуватиметься збіжжя (нерідко до закруток ставали спиною).

лів (інколи стіль лоссям догори і Кк

п пучка, були і закрутки-напасниці. Якщо між що нерідко перережилі сварки, родинні чи сусідські незлагодя. вдавався до пореімуот І ворожнечу, то в таких випадках дехто У народі до них дій — серед яких були закрутки-напасниці.

ставилися надто ревно: якщо раптом помічали їх

на своєму полі, то з пані чним страхом н - іш зни” щити, адже така закрутка, . тевінрананногаур ох

рани наслана чорн і принесе сім’ї лихо: рним чоловіком, пр жежею, кіля ко знищення посівів вихором, градом чи По. косами і одразу ж. м ї навіть смерть. Їх зжинали серпами Чи бо «хвороба перейде ї на ла, Збіжжя не брали голими руками” Під час ек й людину». в кожному р нн уздовж Тетерева, мені доводилося майже побутування закрутаи повідки з вуст літніх людей про сівю у 20-ті роки, міо матеріали, зібрані Етнографічною комі” жавса у народі 1 обери Я ПРО Те, що святий Петро 88” Закарпатті, рани та ланів від закруток-напасниць- мості особливе місце, найл ЯТО В господарській діяло стухи. Власники тва ’ урочистіше Петрів день святкували па: на вигоні. Гуцули, ували святковий обхід ( Петрівку? приносили для відпасувачів По’ОСО?”

ї

сій

[скан 171] · книга с. 175

ливому виготовлені мандрики (переверта них різноманітні змагання, розваги, п тужам дозволялося забрати весь удій собі та вит Виручені гроші йшли на власні нео ви Нещодавно на Івано-Франківщині я сьогодні копав Петра?» Коли ж п я вислів: «А ти. виявилось, що й дотепер на Прикарпатті о що це означає, то | | пати Петра». ує давній звичай «ко- Напередодні свята пастухи та підлітки викоп канавки навколо попередньо розміченого ква ували на толоках щоб можна було спустити в них ноги. Землю ски ком і прикривали дерном. Середину обкопаного не поряд вал- ло за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені прави- продукти (переважно лиріжки з капустою, сиром та ен з ложа а також безалкогольні напої. Кожен намагався почастувати ін: ших домашнім іїством. Всі сідали навколо імпровізованого столу спустивши ноги у канавку, ” Брати участь у цих дійствах було для підлітків за велику честь. До товариства приймали не всіх і вважалося великою гань- бою залишитись поза гуртом. Тому ображені намагалися засипати канавки і за ними потрібно було вести постійний нагляд. Петропавлове свято мало і свій пісенний цикл. Ось, наприклад, така співаночка:

влаштовували для ей день юним пас- тідно його продати

драта такої глибини,

А на Петра вода тепла, Лиш би ся купати, Ой. на Петра личко біле, Лиш би цілувати!

Ой, на Петра вода тепла. Лишень її пити.

ш- Який, мамцю, Петрусь файний. Лиш би го любити.

Цікаво відзначити, що наступного дня, себто 13 липня, відзна” чали свято Полупетра. Деякі вважали, що свято названо так на честь Петрового батька, інші пов’язували його зтим, що рило я половину менше, а тому Й Полупетра»- Як би там не було, і цей день також вшановували пастухів і ХУДОбу. На б з цього приводу різали трьох півників 1 готували ца и аб |. горшечках — на ознаку того, що святий Петро тричі варів, Христа. Крім того, в цей день сільські пастушата не пасли ХУДОР) тому казали: «На Полупетра щаслива дітвора”. и жнив. Земле:

Отже, свято Петра-Павла співпадало 3 зара робський його характер відбився у знайомій ко!

Святий Петро За плугом еолірію Святий Павло волоньки вОСИ і. А сам Господь-Бог пшеничку «іє.

А святий Їлля заволочує “ях та приказках: Петрові глек і Петрові та й

а також у численних прислів той неповний:

! й До Петра молочка відерце, а по

и прі До Петра не сподівайся тепла, а П

по теплові.

Від Петра красне літо.

[скан 172] · книга с. 176

р ф р ьсяна зиму,а літо і

За Пет а А онськогО сонце пове аєт

у ридона нцев р а (25 р дня) сонце пове я ру. а з Спи Со орот гру а жа

літо, а ЗИМа НА мороз.

По Петрові на дворі пусто, а в полі густо.

Як хліба вродили, То ні Петро, ні Павло їх не віднімуть, Коли ка Петра сльота, То буде в літі багато болота.

Якщо на Петра один дощ — врожай непоганий, два — добрий, а три - багатий.

ПРОКІП НАВ’ЯЗАВ СІМ КІП

Ще з дитинства запам’яталася мені хатня розмова. Якось ма- ма, повернувшись з городу, мовили до тата:

— Жито вже майже дозріло, скоро й жнива, а ти Й досі не вис- тругав цурку!

Батько загадково усміхнувся:

— А ти кращеспитай у Прокопа, коли жнива починаються…

Тоді чомусь мені здалося, що тато мали на увазі нашого сусіду, який чи не найпершим у селі починав косовицю зернових, оскіль- ки його садиба знаходилась на пагорбі, де найраніше достигало жито. Згодом я дізнався, що у нас на Поліссі полудень жнив завж- ди співпадав зі святом Прокопа, яке відзначають 21 липня.

У різних регіонах України були свої строки дозрівання зерно- вих: на Півдні, скажімо, вони збігалися з Петропавловим днем, на південному сході з Юрієм, а в інших місцевостях на Іллю, Панте- леймона, Анну Тріскучу чи Курилика-Вітрогона. Масова косовиця

7 кожному окремому випадку залежала від географічних умов та іологічного дозрівання збіжжя,

ж піанрареня прю найкульмінаційніша пора жнив все прислів’я: «На П ро ни Де підтверджують 1 численні вже є в полі к рокопа приготуй плечі для снопа», «На Прокола Як відо опа» чи «На Прокопа жита копа». не зна - оби поділяються на три неріоди: зажинки, влас” редньому патерівлі па Про зажинки вже йшла мова в попе” Відтак, якщо ро но ному апостолам Петрові та Павлові. прислів’ї, то «Прокіп о зажинає», як мовиться у відомомуУ апогею. язав сім кіп», тобто жнива досягли свого

За термі і нами і - у що із сівбою, але нена дей період можна порівняти хіба і ння і з - но від погодних уде відносним, адже сівбу залеж 5 м з ні, Це Умов можна

іть зафі певною мірою пе жнива 77

акт нав ресувати, а ЧЯНИЙ день рік п фіксовжиа у злібороїньних прорназких і «Вес- вищ». Тому селянин, п Жнив яну годину й роком не попра” будь-якої погоди збиранні Сі нагальні спрани, брався 38 ватимец», збирати зернові, бо «День прогавищш - рік біду”

[скан 173] · книга с. 177

єї

т,

Про жнива існує безліч оповідей як вій літературі. Ця важка, але водно ощедрювала селянина оптимізмом |і споді

діва 2 рік: «Як вродиться жито, то й будемо чками на добробутний

Жнивв для селянина. — цаюк: статок у господарстві у родині, щаслива пісня й веселе свято. Один з ретві, затищок варськото циклу С. Килимнук писав: дослідників жни.

«Увесь рі те велике свято — на ЖНИВА, цебто рік селянин ждав на

на збір уро ун нн тру…

Його турбує і надто гаряче сонце, і зимновата погода, і буйний ві тер. Кожна чорна хмара — то страх — зливи, бурі йбаду - й ві- сно, одна година нещаслива й може пропасти вся річна праця боб подаря, 1 може він залишитися”на цілий рік без засобів до ян

Здається. жодна сільськогосподарська діяльність людини ке позначена такою багатющістю обрядових дійств та фольклорної пворчеєтіь я нива. Якою б тяжкою не була праця в полі, її неод- мінно супрогоджували піснями. В українському мелосі годі знай- ти більш поєтичний, тематично різноплановий і художньо довер- шений пласт пісенної культури, ніж жниварські співанки. Зранку і до пізнього вечора дзвеніла милозвучка пісня, Вона супроводжу- вала женчиків під час косовиці, в’язання снопів, складання їх у копи, транспортування збіжжя. Гуртовий спів був своєрідним ка- талізатором настрою, знімав втому, вселяв радість трудовитому селянинові, І це цілком зрозуміло — хліб завжди опредметнював- ся зі святістю в домі, був одвічним мірилом добробуту і неперерв- ності сімейних традицій. Здавна вважалося: якщо буде хліб, даве- нітимуть пісні, житимуть традиції, стверджуватиметься мораль.

Але щоб його святенний запах наповнював оселю, потрібно вчасно зібрати збіжжя. Якщо воно обсиплеться або виляже під до- щами й почорніє — лиха не оминути: родину неодмінно переслі- дуватимуть нестатки… .

Хлібороби ретельно стежили за дозріванням зерна. Найвивіри- нішим способом було спробувати його на зуб: якщо збіжжя мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування. Цей сезон, як правило, співпадав з дозріванням чорниці.

У давніші часи зернові збирали переважно моря ка піни вважали, що лише в такий спосіб їх можна вижати без н Ших втрат, не залишивши в полі жодного колою Прилад-

Робочий день йочинався утрадиційненим р повнвСЯ ниві кавши у затінку їжу і барильце з водою, женчик вк я проголошував:

— Господи-Боже, помо хутенько!

— Дай Боже, час добрий

на той рік дождать!

Вижате збіжжя надвечір пов’язува сніп — так званий «коляда», “ВОЄВОДА? Ч б бияке ритуальне значення: якщо в зрмрийном ні, “воєводу» тримали для того. щоб із лани, ровай та прихорошити його цими Ж кота покуть» було потреби, то «зажинок? ставили Не псолосочків до початку осінньої сівби; з розім’ятих Ший засів.

Снопли в’язали перевеслами- Д

у художній, так і у науко- Раз 1 радісна праця завше

жи легенько, добренько, щоб вижати

і пору в доброму здоров’ї пожать Та ли в СНОПКИ. Перший и ззажинок» — Мав неа- ла дівчина на видан” их зерен спекти Ко” коли ж у цьому Не де він зберігався починали пер” 4

і Мо ля озимих жита Й пшениці

і

[скан 174] · книга с. 178

зжатих стебел: два жмути складали колос за ко. а ашморг- Вузол в’язали так, щоб колосся при цьом лоб. 1 Р Перевесла на сиопах скручували За ДОПОМОГОЮ де. ве ляної цурки. Для ярих культур (ячменю, гречки, проса) пере. несла заготовляли налередодні жнив. бабки (0 єни

Вив’ялені снопи згадом складали п м и пів), п’ятнад. ятки, полукіпки (30 : нопів) та копи (б знову. бла мірка ма- ла свою особливість. Скажімо, бабку формували так: сім снопів ставили гузирями долі, а з трьох робили екришу»., п’ятнадцятки з полукіпки складали З перехресних снопів колоссям всередину що. Р

Як сонце ховалося за горизонт, втомлені женчики (вправний -лець міг за день нажати півтори-дві копи) поверталися додому,

крутили з щойно

Ой заспіваймо. хай дома почують,

Хай нам вечерять готують.

Утомила нас та широкая нива.

Що тепер нам і вечеря не мила.

Ой ке так та нива, як високії гори

Ой не так гори, як велике жито,

А вже ж нам спину. як кілком перебито.

А:о не всі мали можливість вчасно оджнивуватись. Переважно : ще од» нокі літні люди, сироти, вдови та каліки. За християнським звичзєм, у таких випадках обов’язково годилося прийти на поміч. Най! оширенішою формою колективної допомоги були толоки, Тісподар. у якого було чимало збіжжя, також оголошував то- лок. — запрошував сусідів і родичів допомогти зібрати врожай. Як правило, помічникам не платили, а лише ситно годували. Читачі, очевидно, пам ятають, що у давнину починали першу оранку у вдів та сиріт. Цей обряд називався «вдовиним плугом». Подібне дійство мало місце і на жнивах. Впоравшись із своєю ни- вою, люди домовлялися між собою про єядовині жнива», право на Р юн» вдови. сім’ї рекрутів та немічні. З цього десять разі». и вдові-сироті раз, Бог тобі допоможе н Толокувати йшли без попереднього узгодження з господарем.

ерідко вони про це дові; дувались лише то а вже була припорака. Прицювали, ді, як нива у

харчах. Ті хто мав звичайно, без винагороди і на власних

навіть і тоді кол гужовий транспорт, звозили снопи до стодоли,

Прекрасно кінь до роботи ще не зроблено у влаєній господі.

ав таку тод ай” Е; З і

«Харитя». у толоку Михайло Коцюбинський у новелі Так звані ;

ч ів - , Р нашого р жнива» свідчать про високі моральні якост! бажання Звломовту, чо милогердну душу, добре, чуйне серше” ПОМІЧ знедоленому одному в скрутну хнилину, прийти н8

Хоч Прокопів де пів - . з шанобою рн У народі практично не святкувався, але ЛЮ” в жінки випікали Риги до нього: зодягнлися в чисту білу одіж» приповідковували: Р чив з нового врожаю, З цієї нагоді іо рий Прокій приніс у хиту новий хліое.

5 ’ 1 Й

[скан 175] · книга с. 179

а вода холодить.

ріють, а мліє,

н

Як у серпні доа

У серпні серпи Г У серпні спи Серпневого дня зимо

м не за

вим тижне

єм,

[скан 176] · книга с. 180

СВЯТА МОКРИНА ОСІНЬ ПРИНОСИТЬ

Тек уже, очевидно, задумано природою: починається косовиця сіна, і тут же настигає мокровиця — затяжні дощі, що нерідко зводять нанівець селянську працю, і навпаки — Тільки-но пішли в ріст кволі сходи — нестерпно запряжить сонце…

Але найбільше остерігались мокречі жниварі. Вони уважно стежили за сонцем, місяцем, зірками, зміною Ві? ру, повадками свійських тварин та комах, придивлялися до росличного царства, За довголітню історію наші пращури навчились у багатьох випад- ках безпомилково завбачувати погоду. Скажімо, лише за вигля: дом місяця вони уміли визначити наступну днинкм. зкно місяць у кружку, то несе воду в ріжку, коли довний — бучи гонцю, щер- батий — незабаром задощить, відквасив черево — ча затяжне не- погіддя, круті ріжки в молодика — невдовзі чекай можкви, а поло- жисті — віщують гожі дні тощо. ;

Але від того, що знатиме хлібороб про день завтрашній, йому не легше, бо жнива, як мовить прислів’я, ні свят, ні негоди не виз- нають: «Дозріле зерно, як породілля, — пора прийшла і ради не- ма». Недарма мовиться: «Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять» Чи «Дощу тут ждуть, а він іде, де жнуть».

У цей час неспокійна хліборобова душа, болить чутливе серце, адже тяжка, виснажлива праця може зійти нанівець. Затяжні та забивні дощі з градом і вітром на очах можуть знищити житостій, прибити його до землі, а вижаті чи скошені покоси, якщо їх не зіб- рати в стайки, можуть швидко почорніти, зопріти або ж прорости. Як то дивитися на таке сільському трудареві, що снив дорідним урожаєм протягом року?!

; річні, або сезонні. Один з таких робився

у день Мокрини, який пр нини, ипадає на 1 серпня. ас о під цю пору найчас . нама га ли

тіше гостює негода. То .

• му є ся до цього святця не д у селяни намагалися д

прерарарнх тільки викосити, а Й обов’язково зібрати збіжжя 7 мього приводу побутувала така примовка:

Не розгинаймо спини — Жинімо до Мокрини, Бо Мокрина без дощу, Як обід без борщу Якщо до цього чає б щи негоди, то тетер стайки складали без особливих надбудов ми «шапками». На мен згалися вивершувити копички спеціальня” на маківку вбатоюанинь ня стіжках, як-от п’ятнадцятках, ставили одібного снопа гузирем угору, а колоссям опоясували стінки стіжкая»

олукійки та копи ниве щ г жа Ршували одним або двома снопками»

наці дн

[скан 177] · книга с. 181

чн

переламавши їх посередині. Добре вк вершені «шапками», вони практично Тому, зробивши свою справу, жнива

ба поставим копки копку а ударим гопки, гопкці |

Ті, хто вчасно впорався із жнивами, ма рігати в цей день за ПОГОДОЮ, щоб ат осінь. Адже вважалося, що Мокрина день літа». Після неї вже починається осінь, Т та Мокрина осінь приносить», «ВЕ

Відтак, якщо зранку йде дощ, то початок осені б задощить опівдні — занегодить середина ро вечір, то буде з дощами кінець осені. П й

• Похмури гав: наступного року вродять жита латина буде збирати.

Ще одна прикмета, пов’язана з цим днем: «Як на Мок дощ, то горіхи повимокають, а нк сухо — бджоли пови лк

’ і 7 М

Отже, яхщо вас цікавить, якою буде нинішня осінь І-го серпня

стежте за логодою, Мокрина рідко коли и ї , не дотримує і- ання римує своєї обі

ж застері- » але через негоду їх важко

НА ІЛЛІ НОВИЙ ХЛІБ НА СТОЛІ

У нашому селі, як і в багатьох інших, побутувало прислів’я: «Після Ілля купається тільки свиня». Мене дивувало: на вулиці ще тепло — свято пророка Іллі припадає на 2 серпня,— а мами з татом загадують, аби не смів купатися в річці, бо, якщо не потяг не на дно утопленик, то неодмінно на спині вербові гілки вирес- туть.. з Правду кажучи, ми, сільські дітлахи, не вельми вірили в танф’. застороги. В обідню днину, коли біля ставків майже не було дороги лих, похапцем знімали одіж і шубовськали у воду. Купалися НЕ чайно не довго — все ж підсвідомо тяжіла думка про нари ї леників та вербові пагони, які, дивись, і виростуть на спині, г ві) Вода вже віддавала прохолодою: як-не-як, а таки п нішалиі останній місяць літа і, отже, покоротшали дні, похо. а

ночі, св Влисне, саме цими повір’ями Ї пам’яталося з зіва

пророка Іллі. Згодом в одній з експедицій мені злни СТ Нач

І легенду, чому під цю пору заборонялося рр нан раюяаті

то, в цей день їлля бере під свою оліку воду ГА рн одійшли

цьбій лише праведним душам, себто таким. р гріжи».

ЗБРОЯ одіту о жано забити грішникам Суші оселяються За іншими віруваннями, після іллі всі ие Ілля проганяє іх

У горах, скелях, нодах і лісяих, але після жНЯ захисником, одним

З полів, оскільки він є опікуном житніх КИ! реє наштовхувала ба-

словом — покровителем збіжжя. Ця роль ”/ 181

[скан 178] · книга с. 182

лідників на думку, що християнство замінило язичесь. гатьох ДОСЛІДИ бога блискавок та грому — на Іллю Громавержця, р вний унвити дайбозькі вірування, мусимо пригадати давнє божество і його функціональну роль. У дохристиянсь. наше, огії Перун вважався одним з найпочесніших богів. Ще У Кесарійський у УЇ столітті писяв, що анти і слов’яни епризнають владикою всіх єдиного ОДРАх жен раму блискавку, і жертвоприносять йому корови та всяку іншу жертву». Ї Костян- тин Багрянородний У Книзі «Про рання змперівю» (946. 953 рр.) описуючи про Хортицю, відзначав, що русннч идучи по- ходом до Паргороду, зупинялися на острові, щоб поклонитнох Пе- рунові: «Там стоїть велякий дуб. Під ним приносять у жертви живих птиць, також втикають навкруги стріли, а інші кладуть шматочки хліба та м’яса, що у кого є, за Своїм звичаєм».

Перунові калища здебільшого стояли на пагорбах, Це були пе- реважно кремезні дуби. У багатьох літописах (997, 945, 971 рр.) мовиться, що наші пращури, укладаючи угоди з греками, присяга- лися «на Перуна». Зокрема, подано таку сценку: Ігор, запросив- ши послів, сам вийшов на Київську гору, де стояв Перун, а зя ним і вої, що перед цим склали зброю, щити та золото. Київська знать щиросердно обіцяла грекам: «Да будеть клять оть бога и оть Пе- руна, яко преступи свою клятву».

Відтак Перун вважався найвищим і найшановачішим божест- вом у дайбожичів, Коли київський престол обійняв Володимир Ве- ликий, він розпочав будувати пишний пантеон. Про це говорить і «Повість врем’яних літе: «Й нача княжити Володимерз вь Києві, единь и постави комирь на холму вид двора теремного: Пе- руна древяна, я главу его сребену, а усь злать…».

Проте невдовзі — парадокс історії — той же Володимир СвВя- тославович, котрий так ревно сповідував Перунові, з прийняттям християнства жорстоко наглумився над своїм кумиром: Перуна за його наказом прив’язали коневі до хвоста і тягли до Дніпра, а дванадцять людей сікли буковими різками, викрикуючи нсілякі нано о в яких ганьбили «істукана, що обдурював Їх». р п унив пра я Дніпро, князь писав: «Коли й зе порогів, а потім банти йо ца пен, чернагнасдуоюх зак первляє асе ж бігли берегом, волаючи: Види нки Я усупереч. нам во же», Як стверджує перекал її : паю видибий», чаш ення і сплив останній раз, воно Вид би 4 ру вичок Ре ие руна. Так воно зветься й детень мясна єсть звидибаннях С

Ос і я : 7

» такі короткі історичні свідчення про найосновнішого бога

ячичеських вірувань і ше уваги, З прий - Йому в давніх джерелах відведено найбіль”

ребрали інші і мети Перина. перен цього приводу В, Гнитюк відзначав: «Прик. ли головним чином ни Громовика, Бурівника

й Паликопу, з б - З одного бок М : Я риїла, з другого боку. Г у, та на святих Іллю, Пантелеймона і Гав

Він управляє громами Убий о ана духами ом урожаями». убиває чортів, управляє духими, градом Таким чином, хрис

, тияні. іль Х шостасях, Він, при М пророк Ілля виступає й КІЛЬ .

е|лля — нароб відає дощами та : : «Як при” корти та зливами: «Як ливних дощів та горобиних під цю пору припадає найбільшу

ночей, Дехто вв 5 зерно ажав: коли зер зам

[скан 179] · книга с. 183

зібрано, то Ілля вже не навідує ниви, а Вони ховаються від нього у воду, та нє шов Ілля водою і тепло повів за собою» лить ЇЇ а тому «ПІ. відібрано» ЧИ «У серпні сонце серпи гріє, а ни зібрано і тепло

По-друге, він розпоряджався громами б аат холодить», його в народі ще називали Громовержцем. 3 искавками, тому мовиться, що коли чорти постали проти боги Дному з переказів ганятися за ними на небі. “ТО Він наказав Іллі

По-третє, Ілля є опікуном кіп та збіжжя: росте, ЖИТО Пшениця, всяка пашниця». Тому світські здебільшого зображували пророка на іконах як пні богомази сивою бородою, довжелезною пугою і в кожусі; вв з довгою сидить на громіздкій, яскраво розмальованій веліонахі ря ній чотирма білими кіньми з розкішними гривами та мож отка з ніздрів яких палахкотять вогненні снопи. В одному з неренаію розповідається, що пророк їздить також колісницею по небу, зби- рає пшеницю, перемелює її на борошно і пече з неї калачі. А щоб діти не боялися грому, то їх заспокоювали: «То Бозя чемним діт- кам калачі незе».

В одній дитячій оповідці стверджується, що святий Ілля засі- ває з неба ниви золотими зернами. Якщо господарі працьовиті і шанують ского пророка, то він таких ощедрює гарним і чистим збіжжям; коли ж нехтують ним - - засіває ниви кукілем і стоколо- сом…

Нарешті, Ілля вважався найосновнішим оберігачем усіх трьох етапів жнив — зажинок, власне жнив та обжинків. На переважній більшості України це свято співпадає з обжинками. З цього приво- ду казали: «На Іллі новий хліб на столі» чи «То не газда, що на столі нема свіжого хліба на Іллі», а в одній обрядовій пісні є сло- за: «Святий Петро жито зажинає, святий Ілля в копи складає». У деяких селах, завершуючи косовицю, залишали на обочин! па жмут колосся, яке називали бородою Іллі». Цьому була присв’ячена пісня:

Ходе Ілля по межі. Дивується бороді…

— Диво мені з сеї бороди… Ой, чия ж то борода

Да золотом улита,

Чорним шовком обвита?

г з ОЛЮЄ а Дідьками в кебі

“Куди махне — жито

ійно в Україні зажин- ям «бороди?- На-

Згадка про бороду не випадкова. Традиц

Ки завершували поетичним дійством 77 ни ь незжатих сте”; самкінці ниви женчики залишали на межі і нази: «борода» бел. У різних регіонах і в різний час це мал. р «Прокіп’я», «людська доля», “Дідова р подій “Іллі на бороду», «перепілка», «коза? че :Спасова бОРОДА”» терені утвердився найпохідніший рани ж зі сВЯТОМ Спаса 77 Й оскільки жниварський сезон співпадав тако покровителя врожаю. х — найстарішу ля

| В одних випадках господар! оздоблюваля підв’язували пучечок житостою черво квітами, а вершок надламували” фай гад подяка щедрій ниві. Воно й справді не ліда-ладо ЯК Р. яка первісно символізувала главу роду 7 ка»

[скан 180] · книга с. 184

і й пошанувача КУЛЬТУ покійників, а Згодом поєднувала гої пкуне. 8 тарійшин. М. Грушевський з цього приводу пу. риси поважних Ч зав’язування недожатої купини збіжжя стоїть саві «Сей жен о з широко розповсюдженими поза східно. й вцрниднам конем назвами останньої недожатої купини або слов лану гцапом», або «козою»: це доволі правдоподібно а ний останній притулок польного духя, представленого поясн

ї ».

• В лам ку ану але цей своєрідний вінець жнивам дуже сим: золічний і поетичний, він сягає своїм корінням у далекі дохригс- тиянські часи. Зробивши «бороду», в м підніжжі зілйли окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим’ятим п вом колосоч- ків зерном подзьобаний кінцем серпа клаптик зем ті або ж розки- дали зерно по ниві, приказуючи: М

— Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашр”єя, краща, ніж торік!

Присутні зверталися зі словам подяки до сеіцл. неба, поля, до добрих птахів, що не клювали зерна та до духін-локійників, що

допомогли вчасно зібрати врожай. Подяку завершували гуртів- ною піснею:

Ой, задзвеніли стодоли, стодоли, Що кеповні сторони, сторони,

— Ой, не дзвеніте, стодоли, Будуть повні сторони.

Скільки на небі зірочок,

Стільки у полі копичок, Зіроньки небо освітили, Копоньки поле укрили…

У північно-сзахідних районах Полісся, крім «бороди», робили ще й «бабу» — останній вижатий сніп зодягали в жіночу сорочку, зверху пов’язували хустину. Вертаючись з поля, «бабу» несли с; Попереду женчиків і віддавали господареві, який відносив Її ДО стодоли.

Упоравшись з «бородою», молодь, молодші жінки Й чоловіки влаштовували невеличку забаву: дівчата намагалися побороти хлопців, щоб вони «вклякли біля «бороди» — силоміць ставили їХ

ча коліна, Все це супроводжувалося жартами, дотепами, штовхан” ням та пісенними перепалками:

— Наше жито вже в кінця, Нум, дівчата, до вінця!

яв вже пшениченці на ниві кінець, удемо плести нашій княгині вінець! нки-женчики йшл чку і робили з ий хрест і несл

и до полукіпок, витягували них Квітку-китицю, Сніп-рай або и в село. Ці атрибути ставили оті духи. Сні п нають перебувати душі покійним а кот Рай виконував нерідко роль Дідуха

та добрі польні різдвяних свят

Кот цвся в

іночок по п Просцеся стю.

7 еосподаря в стодолу: РО

[скан 181] · книга с. 185

| ди

Наприкінці влаштовували ще одну ціка з наступними жнивами. Женчики вішали се зу сценку, ходили від полукіпки на кілька кроків і ра ЦО 4 не

— Пускай, господа Вже я набувся на полі: Вже я на полі набувся, Буйного вітру начувся, Ранньої роси напився! Я недовго полежу —

Знову в поле побіжу…

рю, в стодолу,

пов’язану плече, від. і спинами,

наодмаш кидали їх: якщо серп вцілив у полукіпок і з то він і наступного року «буде гуляти по полю». На Пол серии кидали в землю, приказуючи: | чечБирии ЕЕ Іди, серпе, в поле і загонь долю в стодолу! Потім дівчата вибирали з-поміж себе найкращу дівчину — вона ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опускала голову, Тим часом найповажніший жнець обь хзував її перевеслом з житніми колосками, одягав ка

«княгиню»:

голову ві” г,

а дівчата приспівували:

Ой, добраніч, широкеє поле, Широкеє поле, жито ядренеє,

Добраніч, на здоров’є!

Всі учасники обжинок — У КОЖНОГО На плечі сям серп і цурка при боці — повільно залишали

ла пісня:

Сидить ворон ка колі, Дивується «бороді»: Ой, чия ж то «борода»

Сріблом-золотом обвита?

Ой, чуй, пані, чуй: Вечеряти нам готуй! Сріблом-золотом обвита,

обв’язаний колос- лан. Далеко луна-

Красним шовком обшита —

Ой. чуй, пані, чуй: Вечеряти нам готуй! Нашої пані «борода» Сріблом-золотом обвита Ой, чуй, поні, Ч/З Вечеряти нам готуй! Сріблом-золотом обвита, ним о чуй. пані, чуй: Вечеряти Нам готуй! А чужої пані «бороди» Мочалкою обвита! М Ой, чуй, Пам” чуй:, Вечеряти НОМ готуй

з поля.

й Господарі, які раніше повернули ві ля свого ; и

итну вечерю, вже чекали женчя стіл з хлі

40 воріт застелений скатертиною

гГоричем.

ібом-сіллю

шовком обшита -

щоб приготувати обійстя. винісши р мо

[скан 182] · книга с. 186

Біля воріт ГУРТ заспівував: Ой обжинки, Наш госнодарюо. обжинки, Дай нам меду й горілки:

Несем вам полон

Ізо всіх стОрон, |

І з гір, і з підгір’я г, На господарсько подвір’я. 3 подвір’я до стодоли,

Зі єтодоли до комори,

З комори на нивоньку.

В щасливу годиноньку!

іє

Господарі низько вклонялись добрим помічникам, дякували їз за працю. Після символічного торгу між занізчай й господаря ми всі заходили до святково прибраної оселі. Допізна частували. ся, веселилися, співали пісень, серед яких була й така:

Ой, вип’ємо, родино, Щоб нам жито родило, І житечко, і овес,

Щоб зібрався рід увесь. І пшениця, і ячмінь, Щоб нам жити смачній!

Так закінчувалось свято врожаю, але турботи селян на цьому ке закінчувалися — потрібно було готуватися до осінньої сівби. ;

На Тялю жінки до схід сонця йшли на городи в одній сорочці й стискали голівки калусти, приказуючи:

— Святий Ілля, складай головки тугі та білі так, як я!

У цей день дехто не випускав у поле тварин, «бо гади всюди ходять», не вживав картоплі, бо єто великий гріх». Кажуть, у цей день «нечиста всіх комарів з’їла». Воно й справді так: під цю пору вже зникають ці надокучливі комахи.

На початку серпня спостерігасться найвктивніший зорепад. Якщо на Іллю зірка падає і згорає, то одні вважають, що ТО «відь ма підхопила й і сховала у глечик», а інші стверджують, що то «Україна втрачає дівчину».

З Ідлею, який на основній Україні завершував жнива, пов’яз8: но чимало прислів’їв та приказок:

Жнива кінчаються — осінь починається.

В цей день до обіду літо, а ло обіді осінь, Як запрядеш кукурудзи до Іллі, Тільки до Іллі добрі рої, Й

то будеш у млині.

Що І а по Іллі — повісь роя на гіллі.

о Їллі у Ітьс і

| мужик купається, а цієля Іллі й на кущі не сохне:

Їлли на полі копи лічить.

Хто лі ; й на Іллі чаркть, той

А народний килен ченнями ни майбутн

з торбою шарить.

дар у цей день збагачується новими завба”

• є та прикметами:

кщо цього з беж ка кана з’являються зрання, то наступного рокУ і пізніх. ніх посівах, в обід — середніх, а ввечері 77

[скан 183] · книга с. 187

Цілий день сонячно — ;

| Ці, Я но — на недорід,

До Іллі хмари ходять за вітром, а запо

До Іллі дощ ходить за і проти вітру — |сля Іллі тільки за вітром Як накаже пророк . з а пі-

Як бачимо, свято це тісно пов’язане селян, адже «На Їллі новий хліб на і іє,

НА ПАЛИКОПА ПИЛЬНУЙ СНОПА

Здається, ні чого Лак не страхувалися люди як Історія констагує: лихі пожежі знищували не тільки лін окремі будівлі, а й цілі поселення, міста з нінь Раоканнн, Полум’я безжально спалювало безцінні скарби зан і корецими, кам рукописи, книги, художні п кн

шедеври, позбавля коління іст ї “яті ) п ноу

оричної пам’яті, З джерелознавчих посвідок ми знаємо, що від пожеж постійно потерпали і кияни. А в ХІПІ столітті місто над Дніпром було спалене майже вщент. 5 п з ааннникмя на те, що житло у нас зводили переважно: ; 5 щем непоодиноким, Окрім навмисних підпалів чи нелбалого поводження з вогнем, дитячих пустощів або необе- режності, чимало неприємностей завдавали людям і грози. Особ- ливо частими були пожежі р період так званих активних гроз, який припадав на кінець липня — початок серпня. В Україні в цей час починаються горобині ночі.

Люди намагалися всілякими засобами відвести небезпеку.

Але ускладнювалось це тим, що доросле населення постійно; перебувало я полі і не встигало вчасно прибігти у село. І тоді во- гонь з однієї будівлі безперешкодно перекидався на інші.

о Вжеза моєї пам’яті в пообідню пору — наші батьки якраз ви- їхали на колгоєпний лан збирати жито — нагло насунула чорна хмара, раз-по-раз скресуючи блискавицями та лункими розряда- ми грому, Од переляку ми сховалися в одну 2 хат, але невдовзі по” мітили ядучі клубки диму — горіла сусідська оселя. Нереборюке чи острах, ми вибігли на вулицю і почали кликати на пом

дорослих. агоріло

Доки збіглися з далеких окол односельці, чотири ахаю дотль. Буревій люто розносив жевріючі віхті, 1 вони, овнх а сусідні солом’яні покрівлі, блискавично і торі якби

• Важко сказати, чим би закінчилася та р гомільну тітку отільська мудречиха — так у На: назномо переловідали стар- У ооо яка аналася на чаклун горобців» аби т! - тн, ди, могла зупинити град 1й, на укус гадюки, переля: з ; “я проса і соняшників», відщептува есла зі свові Кати оно ке тощо. Тітка Одюшка пом с Пантелеймона, тричі обій

шитим рушником ікону свя молитву

Шла з свою з не - роказавши ю палаючу оселю, п напрямок З згодом

1 з; і б подив усіх вітер невдовзі змінив б

[скан 184] · книга с. 188

Не беруся судити, чи то завдяки тітці, чи ще ре їнші обста- -прияли, але великої пожежі не сталося. У селі ця історія вини пос у, і про неї ще довго згадували, приписуючи чу. набута ро пуючій жінці і святій іконі Пантелеймона. танці численні матеріали з цієї тематики, я постійно натикався на свідчення, зафіксовані етнографами, про такі чи по- дібні історії. Про них не раз доводилося чувати і в експедиціях, У часи войовничого атеїзму, звісна річ, ці свідчення сприймались насторожено, їх вилучали 3 наукових видань. Тому користуватися ними, не кажучи вже про використання чи наукове оперування, практично не було змоги. Відтак вони осідали мертвим багажем в арківах чи залишалися поза увагою дослідників. Навіть експе- диційні записи доводилося залишати в домашніх папках, бо ними практично не цікавилися рукописні фонди наукових інституцій. Готуючи цей матеріал, я нарешті скористався прижухлими від ча: су власними записниками. ,

Літні люди авторитетно підтверджували, що майже в кожному селі були ясновидці. що могли зупинити пожежу. і найчастіше в таких випадках користувалися іконою святого “ізнтелеймона. Крім того, у кожній родині на покуті постійно стоя.,гл страсна свіч- ка, освячена в церкві на Чистий четвер (напередодні Великодня) чи трійця — найбільш шанована свічка, яку виготогляли на Спа- са. Як тільки насувалася грозова хмара, їх запалювали біля бож- ниці, читали відповідні молитви та клали біля порога кочергу, «щоб грім не влучив у хату».

У дитинстві мені не раз доводилось Й самому засвічувати страсницю, оскільки мама вважали, що «від дитячої руки вогонь . помічніший». Щоб там не було, проте блискавка, дякувати Богові,

• завжди обходила нашу оселю… ,

У попередньому матеріалі про пророка Іллю вже частково йшлося, що Перунові «повноваження» з прийняттям християнст- ва перейшли до трьох святих — Іллі, Пантелеймона і Гавриїла. Отже, другим його намісником на землі був Пантелеймон, або, як

ого іще називали в народі, - Паликопа чи Палій. Свято це три- мається постійного дня — 9 серпня.

«Святий Пантелеймон здавна вважається охоронцем людей і і ная вицея, впризаннонато блискавками. Такі пожежі що запалить, то чоловік не зни нан ура нині ниж - ше за допомогою ин ціні а тому вагавити 1я межни ме Рмоленевкиї фазні зано Тьської ікони святого Данрайеннини б.

10 серпня. При цьому она відзначають днем пізніше, тому продуктами. и вогнище годилося кисломолочними виска что учи Р верігали у колах ть стіжна

• Люди вірили, що це трапляється

тоді, коли господарі не дотримуються ів — праг цюють на великі празники, У святих приписів р.

А тому святий Панте й порушують обітницю під час постів. анна леймон у такий спосіб карає грішників (звід” те азва свитого — Паликопа Палій) г ця а роарлінсм Паликопу, люди намагалися ушануватя не авозили з полів Ма їконою свічку і не працювали, особливо ко а жжя, бо тоді «Палій обов’язково вцілить бли” реказів. Один з т гриводу побутувало чимало застережливих пе” авких записано на Полтавщині

рай

[скан 185] · книга с. 189

ря ж

«Якось поїхав чоловік возити с у ; найомця, що ХОДИВ поміж копами. Чужинець він ЗУСТРів нел. — Що ти тут робиш? ць запитав його:

— Хліб звожу…

— А хіба ти не знаєш, що сього

— Ось як завезу копи,— відпові що це за Паликоп такий!

Не встиг він підійти до воза, як небо несло ві хмари, загримів грім, вдарила блискавка, і все ж -

А від незнайомця й слід простигь, ї ито згоріло,

Але не тільки збіжжю загрожували блискавк коли вони влучали у полі і в людей. Покалічен дом людину відходжували у такий спосіб, Її за землю й тримали доти, доки «сировиця не витя ки». Нерідко так тримали кілька діб, аж поки ознак життя. Це був досить поширений спосіб виць».

На свято Пантелеймона знахарі заготовляли лікарські трави, якими зцілювали свійських тварин. На Закарпатті з цього дня вже можна .уло збирати білі коноплі.

Непомітно, але впевнено відкочується літо. На полях відчутно затихають гелосні перегуки жниварів, над левадами частішають прохолодними досвітками серпанкові тумани. Ї тільки зненацька грозові хмари з розкотистими громами оповіщають про останній місяць напруженої жниварської пори. У народі на цей випадок кажуть: «Це Пантелеймон нагадує, що пора звозити коли з ло- лів»; хто ж спізниться, то неодмінно пожалкує, бо «На Паликопа пильнуй снопа» — він немилосердний до лінькуватих господарів.

нопи.

дні Паликопа?

в господар,— отоді й взнаю,

Дівано затягли грозо-

и. Були випадки, У грозовим розря- копували у вологу гне з тіла блискав- людина не подавала «Зцілення од громо-

ОГО МАКОВІЯ

КРИНИЦЮ СВЯТИЛИ НА САМ

нинові особливу ра-

Мр ли селя Кінець літа і початок осені прикосил ало душу, весе-

дість: зібране в стіжках і стодолах збіжжя а арівала городи- лило родину, а по видолинках тим ча з ачанами капуста, не” на — часник, цибуля, пузатилась С пичувались коронован! мов козацькі булавиці, погордно вОЗВе

голівки маку. Традиційно в Україні не було жод Я цю давню і вельми шановану в народ! рі обрядови і товували для приготування повсякдени і струделі коржі. пк ком робили різноманітні печива 7” кн рат паски тощо: ж Ги, вареники, ним оадоблювали , — кор: найбільш популярними були мак ки, випечені з товченого і приправ Ліки, що вважалися найласовішою - Спеціально випечені борошнян! ладі Точки, скидали в макітру, перемішув

ї б не висівали одини, де ее ну. Її широко викорис х страв. З ма:

івники

[скан 186] · книга с. 190

В з КРУ .

На жаль; нинішня дітвора позбавлена цого традиційного їст.

в не тільки реліктовою рослиною, а й шельмова.

на. Нині мак к онено вирощувати. Та чи його провина в тому ним з пра» етонує рослину в зловісних цілях? Не одне сто, що дехто б ока й на людських городах, приносив радість | ліття він СУ потрапив до екарних злочинців»… здоволення, а Ось Тепер й Сім г і

Хоч народна муарість твердить, що «чім До мак не родив і го- лоду не було», але каже Й інше: «Нема цвіту цвітнішого від макі. вочки, нема роду ріднішого від матіночки», від рано У кожній роди- ні висівали мак. Коли ж він зацвітав яскравим різнобарв’ям, зве. селяючи око, казали: «Цей світ, як маків цвіт».

Та макове цвітіння скоротечне. «Він одійшов, — казали про

нюсь передчасну смерть, - як маків цвіт». Під кінець літа л’ян- лялися буруваті голівки, кемов складені докупи дитячі лолоньки. І хоч як не кортіло дітлашні поласувати маківками. батьки зисте- рігали: «Зачекайте до Маковея». 2 -

Серед слов’янських народів, у тому числі й соред українців, свято Маковія (Маковея), що припадає на 14 серпни,--- одне з най- поетичніших і вельми шанованих (у народі його іще чазивали пер- шим Спасом чи Спаса на воді). Значною мірою цьому, очевидно, посприяла цікава біблейська оповідка про сім святих мучеників — братів Маковеїв та їхню матір Соломію. Всі вони з її благословен- “тя загинули за свою віру.

Така героїчна святописна історія була духовно близькою для українських неньок, сини яких також ямирали на бранному полі за волю Й національну незалежність. Звідси, отже, і та особлива вошана до свята, яке у давніші, дохристиянські часи приурочува- лося до освячення квітів, городини та криниць, Зрештою, прий- яявши христиннізовану назву, люди зберегли давню традицію — у цей день дівчата та підлітки ще до сходу сонця йшли до церкви, щоб посвятити квіти та мак.

Напередодні свята ВИГОТОВЛЯЛИ «маковійську квітку» переваж- . но з гародніх і частково лісових квітів. Букет мав бути різнобарв- п?ним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, настурцій, рути-м’яти,

7 Васильків, нагідок, маточника, польових сокирок, лугової мате:

• ринки, роман-зілля тощо, Крім того, до «квітки» додавали і голів-

кою. Лена ера, ка, і все це пов’язували червоною стріч- г і Кілька стеблин ко

і - ноп гу. Бувало олівки маку вязали ЄЛБ МИ: НОЮ У

в окремий 6 ПРИ били уодше). р укет (щоправда, так роб

У такому б й якому букеті кожне зело мало свій символ: рута-м’ятя мяла

оберігати ві; - Р у матіоно усякої напасті | додавати здоров’я, ласкавці — щоб ула ласка, злагода і щирість, кудрянці — би у хлопців

в’юнились кучері й я НН ю витість бджіл, ї били їх дівчати, маточник освячувив плодо”

асон і завжди ласкавим | -ю уособлював небесне світило, щоб воно було нлосердним для людей, тварин та рослин. ія зверталася з поетичними ПРЕ” ще по коліна, щоб нік ритними вони були для льону: «Рости ви” хустками твоїми Уран з нас голова не боліли; білисн біло, щ білися міцно в 1 дя дівчини) весільну голову покрилої шники старостам церев’язала плечі» та ДЛЯ сахточні натільні та знай зесільні, скатерки настільні, сорочки чи’холаші чоловічі пригожі, полотна білі,

[скан 187] · книга с. 191

г -

Після цього дівчата збиралися йтимуть до храму. Рано-вранці церковні свято. Ненька будила дітей, оздоблюва б о віщали про намистом, повивала червоною стрічкою о йскту квітку» приказувала: р УТартала. рушником,

— На, доню, квітку цю, щоб ти бу гожа, як ця квітка, щоб тебе хлопці квітку…

Менші хлопчики й дівчатка вибігали 8 квітник й свіжі букетики і разом з усіма йшли до церкви. нях баня литви священик виголошував світсько-повчальну пропивіно я літвори: аби були чемними, пошановували батьків і старши. й лихословили, добре вчилися, допомагали по нподяротом 6. ми охайними тощо. Це Чи не єдина церковна відправа, урінить З якій переважно брали підлітки; вони навіть несли хреєта й хво при обході храму.

Потім усі ставали в коло, і священик освячував квіти, а за годину-другу поверталися додому, де їх чекав євятковий стіл

РУ

-б . я УРТИ і плели ВІНОЧКИ, у яких

ла така гарна,

• багата й . любили, як при

люблять люди

злісним с “танком (у цей день починався Успенський піст), Серед страв малі обов’язково бути шуліки, коржики та пиріжки з маком.

«Маковійську квітку» підвішували до сволока або ж до божни- ці, де вона висіла протягом року. З квітів при потребі готували лі: ки чи купелі, дівчата вплітали їх у коси, «щоб не випадало з голо- ви волосся», З маківок дехто робив навар від безсоння, зерном на- чиняли кукли (соски -смоктунці) і обсипали обійстя, «щоб вільми не доїли корів і не приносили вроків»,

Оскільки Маковій вважався дівочим та дитячим святом, то юнь у цей день не працювала. Підлітки гралися на луках у різноманіт- ні ігри: «Стукалки», «Гусей і вовка», «Кота й мишки», «Короля», «Завіяло» тощо. Молодь тим часом збиралася на свої гулі в лісі, щоб повеселитись і поспівати так званих спасівських пісень (оскільки наступав піст, то в селі церква забороняла це робити). Хлопці у цей день жартівливо називали дівчат макодзюбками чи маковійкими.

Крім посвяти квітів, з Маковіє цікавий обряд. Колись він був вельми У

для кожного села. Це освячення води, раку нь збиралася сила” дб ня, що кілька століть гому до Києва в цей А?

місці сучасного силенна людей з усіх усюд. Свято проходило арена

яні із числен- , У ха непрохідні кащ Хрещатика Стадії туго ще буня пр аселення мало бути зодягнене

чими джерелами). Все чоловіче него. зана якась КОНКретна дія, З в козацький одяг. Очевидно, з ЦИМ ЛОВ я М про яку до нас не дійшли спогади. чай наших пращурів

Посвячення криниць — глибинним р ноди. Всім живото»; Він сягає ще язичеських вірувань У живу іфології приписувалаєв кам і джерелам у давній слов’янській анітні ритуально-обрядо- надприродна сила. Тут проводили ро вували жертвоприно” ві розваги, шлюбно-весільні дійства. з Повісті врем’яних літ”; Шення. Про це, зокрема, мовиться 1 8 й приношаху?: древляни «кладезем и езером кермо одні і рукотво

Проте особливо вшановували вена й побутове Ж!

ними тісно пов’язано все громад цеень, легенд» 1 Згадиймо, скільки створено ПРО них І

вони со

м пов’язаний ще один не менш Я рочистям і обов’язковим

криниць. Є свідчен- їй

рні криниці» їття селяНчі

реказів- б

[скан 188] · книга с. 192

вичаєм, найбільшим святотатством, яке суворо засуг.

нерожени суспільною мораллю, було знечистити або сплюндрува. жувалось су Свята кринична вода завше дарує людині силу, здо. ти сатани «То не біда, - підтверджує відоме прислів’я, — ко. Р ться рееіти чи «Нема голода, коли ся п’ється вода».

7 Віддавна місце під криницю, як і під оселю, вибирали дуже ре- тельно. Викопані толоками гуртівні колодязі обов’язково освячу. вали й обсаджували вербами. Вважалося, що саме це дерево най- краше оберігає джерелицю в літню спеку, бо біля верб, начебто, люблять оселятися добрі духи вод і опікуни людського роду, Ад- же за повір’ям уночі напередодні Водохрещ, Юрія, Купала та Ма. ковія з’являються лихі сили, які насилають хвороби на людей і тварин і особливо люблять вони ті місця, де немає верб.

Селяни чотири рази на рік освячували всі гуртівні животоки, Кожен обряд мав свою відмінність і ритуальне гризначення: во- дохрещенський - очищення для людей, юріївський — для тва- рин, купалівський - для жнив і маковійський — знову для лю- дей. Найурочистіше проводили посвяту на Макесзія (спасівський похід). Перед посвятою, як годиться, парубки з чоловіками вичи- щали днища, лагодили застаріле цямриння, Упорядковували ого- рожі. Дівчата тим часом плели віночки і прикра”:сли ними обля- мівки криниць, обвішували їх татарським зіллям, папороттю та волошками, а в воду кидали лепеху та любисток, щоб вигнати ввідтіля злі сили і дати змогу оселитися добрим духам.

Напередодні сакрального походу в центрі села збиралося все Фаселення — від дітей до літніх мешканців. Під супровід троїстих музик та сопілок гуртом йшли до криниці; попереду, калатаючи 8 маленькі дзвіночки, бігли діти. Похід супроводжували церковні дввони. Це була особлива, святочна для села подія.

Віля криниці вже стояли застелені святковими скатертинами Ява столи; на одному хліб-сіль та запалена свічка, на другому - овічка, свячена вода і колово (кутя). Ця обрядова страва признача- лася для добрих духів та предків. Після посвяти хлопці обсаджу- А я а не вуло потреб, то робили

б : — втикали обіч свіжі галузки.

ожливо, у дохристиянські часи освята й ритуальні обходи лини тагіншому, На жаль, описів про це ран два вогнища ож згадки, що язичники розпалювали іл улаштовували різно мренали дійютраі печений човни ПР ; т різноманітні ігри, забави, співали обрядових пі і РИ чні карто по Певна дещиця з дайбоми осничення джерел. п ав них інно мо Шевченкове: На те літо Криницю святили На самого Маковія, І дуб посадили

З Мак 17 . того він орав - пачимо, пов язані цікаві світські обряди. Крім че було чи ме єдино бо насамперед дівчатам та дітворі. Адже зали з народі прехнином яке належало підліткам, що Його про”

[скан 189] · книга с. 193

ПРИЙШОВ СПАС — піші

ЛО ЛІТО ВІД НАС

До найбільших геред дванадцяти тиянського календарного циклу належ поднє, або Спас (Великий Спас), що вважається третім після Різдва та Великодня святом уран ни ковним календарем є три Спаси. Згадаймо Шевченкове: “УМ цер гірського Спаса тричі причащалагь», , еЖи

Перший Спас, як ви пам’ятаєте, співпадає з Маковеєм, тобто 14 серпня, а третій збігається з післясвятом Успіння (29 серпня), Але ні лперигий, ні третій не відігравали такого значення, як Вели- кий, вони лише визначали межі Успенського посту, що зветься іще Оцасівським чи просто Спасівкою.

За Бібл:єю в цей день Ісує Христос разом зі своїми учнями під- нявся на маківку гори. Посеред ночі довкола нараз спалахнуло дивовижне світло: їхній учитель у блаженному сяйві здіймався на небеса. Усі почули голос всевишнього, який возвістив, що Ісує в намісником Бога на землі. Саме це і переконало присутніх у мад- природній місії Христа — об’єднанні земних і небесних начал. Звідси й назва свята — Преображення Господнє.

Однак у народі празник Спаса мав і світське значення, плов яза- не із святом врожаю. Це дає підставу вважати, що його первісне коріння сягає дохристиянських вірувань. Адже майже в усіх дав- ніх народів існували урочисті свята врожаю. Найпоетичніше вони проходили в Єгипті. Наші далекі пращури також широко відзна” чали закінчення жниварської пори.

Красномовним свідченням того, що врожаю, яке згодом використало в своїй зо, є звичай освячувати в церкві діри ки тощо, Іноді на Сласа груші, обжинкові вінки, бджолині стол. коноплю-материнку, несли до церкви також мак, моркву. наці. З васильків лікарське зілля, зокрема васильки та чор подушку жінці-покійи | я дівчата опісля робили віночки, які клали я купелі для не ниці, обвішували труну. З чоробривців Р ;

мовлят. чна січники.

З особливим нетерпінням чекали магаг МЕР оджоляр за два-три дні до свята еПідріза собі і скільки залишити Зію, щоб визначити, скільки меду о цяні, об’єднував мало» З; Оджолам на перезимінок, вилучав пи паса дати по й». чисельні сім’ї. Годилося напередодті та немічним» “усідам, приятелям, вдовам. убганиіеиой обрядодія

Ни цей період припадає | КОЛЕКТТО , омо, то Оскільки про неї загалом майже нічо!

розповім, що це таке.

У давніші часи був дуже висок сь ва -

5. каста)

ЧИ хтось пох сусіда чи родича ге еле чи “Роблю пр позичав у “Ставлю на М зернуте: 8

то давав сноврідну клятву: сно ПО ча меде. Це оаначало. ЩО пово «Р ад

річних празників х

! рис- ить і Преображення Гос- і припадає на 19 серпня, Він

Спас символізував свято обрядовості християнст: природи: яблука. сливя,

пільний статус меду-

с им СУ жливу річ а

[скан 190] · книга с. 194

ьо

порушенні обітниці відборговане ще й медом. Цим статусом, ма, у ; їна. Якщо якась родина бажа:; буть, викликана ” братчи подар приносив ії па чати добрі стосунки з іншою, то один господ ом лін му бджо. линий рій і казав: «Це на братчину». Пр бю сезону сім’ї почергово доглядали за ним, М етеру “паса збиралися родинами і порівну ділили мед. За спільним обідом кожен учас: ник, а в братчині могло брати участь 1 кілька родин, давали клят- ву: приходити на поміч один одному, зла ій в скруті, навіть брати опіку над дітьми, якщо ВОНИ, борони Боже, стануть сирота: ми. Після цього починали звертатись один до одного на «Ви» (як це маємо з кумівством). Нерідко з братчиного вулика розростала- ся ціла пасіка. Обряд братчини мав насамперед глибоке символічно-духовне значення, він засвідчував шляхетність, колективізм, моральні ви: сокості нашого народу і був близьким до білоруського сябретва. До речі, братчину використовували і для покращання взаємин, якщо між родинами були натягнуті стосунки. Відтак зі Спасом тісно пов’язані пасічницькі турботи. Перед тим як приготувати щільники для посвят, газда читав молитву « перед іконами Зосима та Саватія — покровителями бджільництва,

що часто знаходились на пасіці. Найкращі щільники відбирав для церкви, а решту складав у кадубок або ж стоплював, ретельно пе- рем’явши дерев’яним макогоном вощину. Віск, що спливав наверх, йшов на виготовлення свічок, а барниця — залишки стопленого меду — на обрядовий напій конун.

У вечері напередодні Спаса господар і господиня бралися за найвідповідальнішу роботу — свічникарство. За звичаєм, господа: реві годилося сукати страсні свічки, громничі, великодневі, свят: вечірні, хрещенсвятські, покійницькі, церковні, сирітські, вдовині та для роздачі бідним. А родильні, що використовувалися при по” зі весільні, хрестильні, бабські та дідівські уже робила дружи- м ніс птунеки ерійні ли ки оду інкрустацією. Саме ці він оздоблені мистецьким різьбленням та Ги від всіляких бід ран мали бути в кожній родині як обере

При їх суканні. гос чо Б -

“подиня вносила зеленосвятське або КУ

пальське ч з : и маковійське зілля, а також квіти з пасіки. Господар»

виробивши 5 К ча и Дани обгортаючи її зіллям, приказував! | сонця вам! дюча земле наша, ниви, сади, огороди — СВІТ

ян до другої, мовив:

Будьте боро з ясний, зорі світлі, небо руачячй ї, нарешті, до трачьої я МАО жудібки!

хи и лих крйнря чисте, всі душі праведні, лада наші, МУ” Зібрав б на добро, на пожиток!

узлик о і я : ; (якщо такої не було, вочі, фрукти, мед, збіжжя, трави і трійцю

я - . церкви. Після відправ звичайну свічку) господарі вранці йшли До тів. Особливо чекали м починалася посвяти принесених продук” їх не їли. Ця забор коли освятяться нблуки, адже до цього дня іти, 1 дівчат о аанном переважно жінок, у яких 19”

З цього приводу | залищилися без матерів. з них стверджує

апокрифічних сказань- Одне;

що на Спаса ПУ ; , зд ресвята Й

|нклебуць з закаіцльдох Діва на тому світі рох

[скан 191] · книга с. 195

діткам золоті яблука. Діти тих матерів, котрі М киці, оДЕрЖУЮТЬ Їх і а радістю ласують бі дотримувались обіт- обітниці не дотримали, стоять і плачуть, на ми, а ті, неньки яких рить: . - ” 8 що мати Божа їм гово-

— Ваші яблука з’їли свині.

На жаль, нема чіткої відповіді, ся їсти до Спаса яблука. Може, звабила Адама посмакувати чедозволеним пло і було саме яблуко? За її гріх і розплачуватися 2 іцим плодом

Повернувшись із церкви, господар з і на.

і запрошував родину до столу. Спасівський обід склада Я важко з борошняних та овочевих страв | холодної риб А пере» їли яблука та мед, запиваючи виноградним або яблуневим нина «щоб садовина родила», а потім переходили до інших кер. »

Зі Спасом сплівладає Успенський, або Спасівський, піст. Про його походження існує цікавий народний переказ, начебто Спа- сівка є продовженням Великого посту, який відзначають напере- додні Пасхи. Спочатку Бог розпорядився відзначати Великий піст не сім, як маємо нині, а дев’ять тижнів. Стомлені довготривалим постінням, люди звернулися до Бога з проханням зменшити його. Всевишній змилостивився і розділив Великий піст ка дві. части- ни — сім тижнів звелів говіти перед Пасхою, а два — в кінці літа. Ось чому за народними віруваннями на Спасівку слід дотримува- тись таких же суворих приписів, як і на Великий піст.

Як відомо, під час постіння церква забороняла будь-які світсь- кі розваги та пісні. Одначе в Україні це табу було певною мірою пом’якшене. Більше того, наш земляк Дмитрій Ростовський напи- сав спеціально для Спаса пісню-псалом з Ісусе, мій прелюбезний». Оскільки про Дмитрія Ростовського ми майже нічого не знаємо, варто зробити невеличкий екскурс в історію. ;

Данило Савич Туптало (1651—1709 рр.) кародився в м Макарові, що на Київщині, в родикі козацького тоди; р. чивши Києво-Братську колегію, невдовзі постригся в фан - а й о Литві й Біло Обравши ім’я Дмитрія. Свого часу він подорожував да У ані русії, а повернувшись в Україну, був ігуменом ку рів. -

Під час царювання Петра І Дмитрії ши унікальні письмен: силоміць вивезений з України. Помітив гординарної людини! ницькі й організаторські здібності ли ний висиЛок на посаду всевладець Російської імперії замін піВнИ у освітянську митрополита Ростовського, де Дмитрія це ьнодоступну народну роботу, зокрема організував У гори ій святих «Четьї- Мінеї»- школу і написав чотиритомну вну тато виконувалася не лище

Пісня псалом «Ісусе, мій прелюдези івали Й ПОЗА церквою, 30” При культових обрядах, в Україні - чуваючи блязьку вн крема лірники на списівські СВЯТО. похоронах виконати ек Дмитро Ростовський заповів на СВО продноразово використову чого псалом. До речі, Т.Г. Шевченко ко земляка: ібороб- У своїй творчості поетичні ради п зершення ос у диційно пав Спасом, який У кою храмових ан М етольний

ях жнив, співпадає 1 мав свій МНН алегідь Усі з Україні кожен населений пункт |

. Ю алися 38 і роди- го ГОТУВ8”. | лися ВСІ Р празник, : й амовим. До ньо о аїжджа , званий хр мове СВЯТ б

родини. По кожного села на ХР8 її

чому саме жінкам

; забороня. че пов’язано з тим, що Єв в ей

й потрапив У немилість і був

[скан 192] · книга с. 196

чі, де б вони не проживали: По нн й крамоню Пам визнача. лася днем посвяти церкт нти ій події більшої о), готува- лися особливо урочисто. Щоб надати ці д ие 01 значущості, на престольний празник приїздили священики з сусідніх приходів і вчиняли пишну відправу, на яку збиралися люди з інших сіл, Після служби біля церкви чи каплиці розстеляли скатертини, ста- вили їжу і односельці запрошували всіх присутніх на колектив. ний святковий обід. .

Священики і братчики виголошували повчальні промови, вирі шували громадські справи, збирали кошти на громадські потреби. До столу запрошували старців та убогих, частували їх, а наоста: нок щедро напаковували їхні торбинки. Гостей з сусідніх сіл по- чергово запрошували до осель, де свято тривало кілька днів.

За традицією, на храмові свята обов язково ман бути ї розпро- даж питного меду. Для цього братчики — найц чахетніші чолові- ки — заздалегідь закупляли щільники і готували з них медовуху. У день свята у центрі села йшла жвава торгівля конуном. Щоб розпродаж був веселішим, наймали музик.

Найактивнішими учасниками свята була молодь. Хлопці за- прошували на конун дівчат, пригощали смачним напоєм, особливо тих, хто дарував їм на Великдень писанки, замовляли танок. Гро- ші від розпродажу питного меду йшли на потреби церкви, гро- мадські справи, на поміч багатодітним родинам і немічним.

Оскільки сучасники майже нічого не знають про традиційне медоваріння в Україні, варто детальніше зупинитися на його істо- рії. Кому з нас не доводилося чути надзвичайно точні й поетичні прислів’я, приказки чи порівняння, які стосуються одного з най- улюбленіших у народі продуктів — меду. Якщо хочуть підтверди- ти гарні спонукання, то кажуть, що «Медом води не попсуєш» ЧИ «З медом і долото проковтнеш», коли ж наголошують на чиємубь мужньому вчинкові, неодмінно приказують: «Думка воду п’є, а одвага мед», “Або мед п’є, або кайдани тре» і нарешті — «Солод- ше меду тільки сон»,

Наведені прислів’я стосуються питного меду, початки виготов” рено о наної дрбНициняе Іноземний мандрівник б божичі на рік по небіжчик і бея зеденіннє Піо зь зро на могилу і всією родиною нь псукват Б - ом несуть - вувалися не лише в ло розпивають. Але медові напої використо

минальній обрядовості. З ердженням ліг тописця Нестори, до Вол РА тав а, твердоє знят- тя християнстви приїздили чисаь зрання «раолрюрі в данний нувати князеві одні 5 . зані зноземна ЗАЙ» щоб ра з и їхню віру. Серед и нанногутницих країн Європи прийня танства. Вислухавши реАСЧАВНИцію ун і «еповпредь від ня змальовував переваги о Який яюниуй привабливі з огляду на те, що магоме віри над іншими, київський ве традиційні для Русі, у ран забороняк вживити судячи позицію посла: «Руси ест ислі й медові, напої, відхилив ПР: бьіти», “ТЬ веселье питьє, не можем без ТОГО

Згодом, коли Володимир офіційно с

них ка тнердив прийняття хри”

• доваріння набрало ще більшого розвитку. Відтепер

ному житті буді ЛЬ. уУ т слі У нель ому числі) Й церков, не обход

пишної учти, на . У . як готували триста медових р

[скан 193] · книга с. 197

В

|

Виброджений і вже готовий о ми вжи ій дна холодницях протягом нільвоз тку напій зберігався (тобто разовий працю ситення) мала етос нм Кожна проварка Со пагадується ів «Повісті врем’яних лі» и едаачений об’єм, Про ні і , - ву перемогу над половцями і розпоридившись о он ШИ Черго- ти у Василеві церкву, «Избьшв же Володиме| єсть збудува- ковь, варя 300 проварь меду», ТУР Село, постави цер- Вже став хрестоматійним той факт, коли Красні разно називали Володимира Святославовича нак: чень кі свята влаштовувати загальноміські трапези: ле жк ціальних возах доставляли мед до далеких околиць р чина лядь і калік: «и повелеле пристронти нн

кола, и Вьс

мяса, рьшбьї, овощь разноличньй, медь в р ро хлебь,

В.С.), а в других квас, возити по городу, езреннині Тс 1 «Кде

болкний и нищь, не моги ходити?» Медові напої. отже, крім ри: туальних обрядодійств, використовувались і як ліки. Й

Традиційний напій був також і предметом торгінлі. У Києві що стояв на гомінкому шляху з варяг у греки, 1018 року, як — свідчує Титмар Мерзебургський, було вісім торжищ; на ких постій: но продаваги знамениту руську «медоуху». Кожен торговець мав за честь ссуштувати уславленого напою, даючи в обмін шовкові тканини, зе»рою, різні прикраси, плоди цитрусових тощо. Медовий трунок був чадійним засобом поновлення сил, додавав бадьорості, виліковував од простудних та шлункових хвороб. Ці та інші фак: ти, як відзначав відомий історик М. Костомаров, сприяли тому, що всі без винятку мандрівники, які побували на Русі, «одноголосіб визнавали достоїнство нашого меду і розславили його в далеких країнах».

Виготовлення знаменитої руської медівки завше трим секреті. Працюючи в рукописних архівах, мені пощастило натра: пити в Ленінграді на один давній рукопис українського еващення ка, в якому було зафіксовано кілька старовинних рецептів оо тування питного меду. З огляду на Їх оригінальність, 8 ролі і практичність (бо і тепер можна було б скористатися цим Д дом), подаю кілька а них. знеім рівних ій частин

До однієї мірки чистого меду додавали багівали» поміч крає оо а азані сятуУ підігрівали, свіжої джерельної води. Розведену рю “явиться піна. Шумо- шуючи на помірному вогні доти, доки не 9 м. Якщо напій пла: виння легенько знімали дерев’яним зано” закінчували; нувався для швидкого вжитку, Т9 зарку оберігання, її варили коли ж медовиця призначалася для нон молока патоку аж до загустіння. Остуджену до теплого бочки, залишаючи 9 переливали, додаючи дріжджів; У дерен, отвір. Коли процес бро- кожній трохи вільного місця й невеляки п тт закорковували Діння повністю закінчувався, посудину ну і бочки переносили на постійне зберігання г.

ьох. Для поліпшення

• та інші . ли гвОЗДИКУ смакових якостей у період бродіння додане прянощі.

За іншим рецептом, ДО однієї

ре й во сю хмелю

порцій води і підігрівали на легко еригорщамі М панурювали Ла зо вкл торбину З ДВОМе вши піну» -

й и наднии ер вариться: Опісля, ні хвилин варіння торбинку з прянощами й грузилом. дж виносили 8 ЛЕОУ”

масу трохи остуджували, додавиіи АР 19”

алося в

шість додавали частини меду дина закипа

гні. Коли Ж рі

[скан 194] · книга с. 198

3—4 тижні мед готовий До вживання, але Чим довше встою. рез 3—

шим. м був смачний ва ти попередні рецелти стосуються так званого столового медо.

вого напою. Був У вжиткові Й ніссан р вна ди так. Один пуд патоки розводили 3 плення половини ви фунтами річкової води і варили, доки не лишатися ото сту (досвід. чені медовари використовували лише м й В б 77 річкову, до. щову чи зі снігу). Остуджену рілину злива чки, СТІНКИ якої були вимащені кислим житнім тістом, додавали дріжджі, Я зго- дом, як перебродить, трохи кориці, гвоздики, перцю, імбиру. Ви. стояний протягом зими напій розливали в пляшки. і Було б зайвим стверджувати, що питний мед не належить до міцних налоїв. У багатьох фольклорно-літературних джерелах . вгадується про тих, хто «упився на меду» чи «сп Янів, як од питно- (то меду, бо перший келишок, як по льоду, другий, як по меду, а третій не питай, лише давай». Адже відомо, що падмірне вживан- ня будь-чого шкідливе, навіть «зайве змедить - шлунку завре- дить». Проте «упивалися на меду» переважно тоді, коли окремі медовари в пізніші часи, порушуючи традиці:є) звичаї, стали фальшувати цей благородний напій, додаючи надмірну кількість дріжджів, спирту та інших міцних компонентів, до, звичайно, не відповідало його первісному призначенню. Адже недарма казали: «Якщо не в міру, то і мед в гіркоту». Такий напій називали мед-пи- во, мед-вино: «Тут і весілля відгуляли, мед-пиго кружляли, ія там сидів, мед-пиво пив, по вусах текло, а в роті не було». Про особливість медового напою говориться і у відомій ук- з раїнській пісні: «Пили горілку, пили наливку, ще й мед будем пить», Відокремлення чи наголошення «ще й мед будем пить» ут- верджує своєрідність і нетотожність цього напою зі спиртними. Отже, питний мед у своєму первісному традиційному значенні символізував цілком доцільні форми людського співжиття Й побу- тових стосунків і не мав нічого спільного з алкогольними напоя- ми. Тому, ратуючи за традиційне вживання питного меду, відомий дослідник і популяризатор пасічництва Н. Іойриш відзначав: «Я сподіваюся, що читач не звинуватить мене у пропаганді алко-

голізму, оскільки рекомендуючи медовий напій, тим самим висту: » паю проти лиятики»,

Спасом завершувався й літній сезон. Тому:

Прийшов Спас — бери рукавиці про запає.

Спає - усьому час. Перший Спас час припас, пророк — три ловолок.

Як прийде Спас, ста (28 серпня)

Петро і Павел — два добавив, Ілля”

то комарам урветься бас, а як прийде Пречи” — забере їх нечиста. Спасівка

Кусючи

Й, як муха у Спасівку, Святий Спас приготу

вав у : і ві і |Ллод, і тепло. Усього про запас: і дощ, і вітер, | 29

уч лани

[скан 195] · книга с. 199

Іррууввнвниьанннн

Цікаво зауважити, що на ве |

зай - юди Р

зою Спас. Скажімо, в Міжгі ди в Україні св Рському районі, що р ЛОМепід

» що наз-

празник їменується тільки як Пп

страв, ні ОВОЧІВ, хоч і святкують еображення. Тут а Закарпатті,

рування. Священик у церкві свяченою Урочнсто — п

хрестики на чолі. НОЮ водою накд У природі після Спаса вже доси

Тому Й мовиться: «Прийшов С ЗВ й

па дчУтним ст с — пішло літо

аб Лодих осені, від нась, г

РАДУРЕУРИ ЧИ,

Останній календарний мі і пощанованіших А наново коро Богородиці — 28 серпня. Проте в народі Й спінням Пресвятої як перша Пречивта. До Уопікня мен шле знають насамперед ніші польові роботи, Якщо з рнйдонранано інчити всі найоснов- зробити, організовувались громадські толоки. тур нан ори ред свята вже розпочинався вільний випас худоби на всіх по- Р Кб ероцої ЕДувнняної майже на всьому терені України почина- руранням сану З заверщували цю важливу роботу на Семена

другу Пречисту (21 вересня).

• На сьогодні засів озимини вже не супроводжується давніми вібувннк У давніші часи осінній, які весняний початок засіву, увався досить урочисто. Підготувавши до сівби насіння, госпо- дар Орав жменьку збіжжя з обжинкового вінка та залишки зерен, прибережених од новорічних посівальників, змішував їх у засіку з рештою, примовляючи:

— Руками діда сію в мішок, щоб йог

Потім лантухи з насінням переноси цьому обов’язково мали бути присутніми всі члени родини.

Виряджаючи в поле господаря та помічників-підлітків, дружя», 5 на давала торбинку з полудником, в якій мали бути варені яйцями Сир зі сметаною, коржик з маком, овочі, хлібина з дрібком соліць окраєць сняченої паски, спеціально прибереженої Од рано ВИХ свят, та пасхальна писанка. На Поділлі господиня, м цого, одчиняла навстіж усі ворота, брами в клуні та двері У

ах і запалювала трійцю. ну У полі господар я паоелевх рушник або скатертину»

, ціл і і їдки.

і низінним на зняті воза мішки. Після цього символі : зх свяченою водою” Розв ЯЗ ня ума гунувия їх обі

ав коробок зе - зе й з Засів онаніай з поні поля. Взявши я праву жмечю Р Чвальник під помах руки прик ду сію святий хліб на з Руками діда-прадіда мого і ння ці на здоров я. тобі, мон дідівська ниво! Сійся. роди

о руками сіяти в полі. в 3 комори на віз. При

клав хлібид

господар по. ував мішок ЩЕ

[скан 196] · книга с. 200

б хлібець був аа цей рік) Боже, благослови ниву мою

новий рік, що? Х - ; аняти! з овобннянній по насіння це приз й літків і мітив є Слідом за батьком йшов хтось з підл оломинками

” посіву. аби він не загущувався чи не утворювались огріхи. межі по чав роботи найменшому синові годилося обсіяти зерном По ока той у свою чергу скроплював збіовеням юного помічника і коней, приказуючи о/ну з різдвяних колядок. МІСЛЯ ЦЬОГО всі сі. дали за полудник. Кришки од хліза та шкаралупи від яєць госпо- дар розкидав по полю, й рештки їжі клав на межу,

Розсіяне зерно ретельно скородили бюровимти: Закінчивши, гос. подар прощався з полем до наступного року. При цьому годилося залишити в кожному мішку по кілька зернин «для розплоду»,

Як бачимо, осіпній засів був менш поетичним, ніж весняний, Але й тут простежуються давні залишки хліборобської магії, Ска- жімо, господарі намагалися не голитися доти, деки не обсіються, А це нерідко тривало тиждень і більше.

До Успіння Божої Матері годилось також поблістю (окрім піз- ніх сортів) зібрати і садовину. Цим переважно займалися дівчата, Беручись за роботу, юнки наспівували:

Пречиста по груші ходила, Пречиста мішок загубила,

А Спас ішов — мішок знайшов. — Спасику-братику /,

Віддай мій мішочок —

Не буду ходити у твій садочок.

Згадка про Сласа тут не випадкова. Мова в даному контексті йдеться про третій Спас, який припадає на 29 серпня (його іще на- зивають післясвято Успіння).

З першою Пречистою пов’язаний ще один цікавий обряд — 3а- готівля калини. Як ми знаємо, ця рослина правічно символізувала Україну, і дотепер залишається нашою національною емблемою. Важко уявити подвір’я, де б не зростав бодай один кущ калини. Шанували її не лише за плоди (з них виготовляли різноманітні наливки, джеми, варення, ягодою лікували простудні захворюван” ня тощо), вона виконувала символічну роль у багатьох обрядах, п знаних і весільних. Проводжаючи людину в об” роту б руну обвивали Й цвітом або кетягами; калина при”

пе весільний коровай, нею оздоблювали вінець молодої, як

ствердження дівочої не оди З доторканості і цнотливості. Згадаймо ли” ше одну з весільних лісень: ст» вад

Ой під лісом би А серед степу р Коло криниці Ой тиди їхав

тая доріженька,

ублена криниченька,

пранни калинонька. расько з боярами

по ання дорогу нені

рації шо Льку, став калину рубати, я ч-, Й ін промовляти: Тільки для т Ма чн зеноь

тебе Маруся наряджена…

В Іншому варійнті -. батьку 206

[скан 197] · книга с. 201

Таке щироке її використання що образ України безпосередньо х Зк ха ж МОВИТЬСЯ: без верби і калини нер родині» де були дівчата на прорруічу їни, Відтак р вати калинових пучків. Усі знали! нама у кожній на — ТУДИ МОЖНА Засилати сватів т під стріхою висить к дівчата постійно ходили в «похід Ло по починаючи з Прачиюто, бувалося це на Успіння Божої мат. лину», Але найчастіше ві і,

Після перковної відправи, Злата д чата гуртом йшли в лісчина луг. Похід. У святкове номанітними обрядовими дійствами — піл нм ми. Юнаки у ньому участі небрали, але підлит так і дівчаткам, дозволялося супро дліткам, як хлопчикам,

С. Килимник подає такий опис обря чих дівочі гурти. до лісу, дівчата знаходили там перший ву крийшовши на лугчи співали та водили хороводи навколо цього куща Ли «перванам, Потім усі разом тут полуднували, А набирали ронодити тори, мало смачної святочної їжі, якою пошчувами йди и піни зними. За їжею та під час ігор проводились жарти тканинні: ви любовного змісту зі згадуванням імен своїх кора Й

По полУДНИКУу дівчата кидалися («нападали») на кущ зо всіх боків. З першої зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки в рот приговорюючи чарінні слова про кохання та свого хлопця. Мала мивані пучків, ВОДНЛИ довкола куща хоровод з піснями, почергово піднімаючи та опускаючи грона 3 ягодами; їх перекладали з од- нієт руки в іншу, притуляли до щік. Виконувались переважно спа- сівчанські пісні і спеціальні, приурочені до цієї оказії.

Так робили і з іншими кущами, Запасшись калиною, збігалися в гурт, розмальовували одна одну ягодами. Прикрашали егої ві- ночки і коси свіжими гронами. Повертаючись додому, співали:

Дала мене моя мати замуж, Дала мене за Дунай бистрий. Дала човник плисти. Дала мені й аеселечко: — Пливи, доню, моє сердечко! Дала мені калинову вітку: ||

— Заткни, доню, 30 білу намітку. Щоб калину да ке поломитіи, Ягідок да не подавити.

Свого роду не прогнівити—

же чатували хлопці. цька кидалися до дівчат, захищаючись: розмальову

уті спри / чини ють ВО того,

збрання, дів- зоводжувався різ: іграми, хоровода-

Як тільки ГУРТ На” намагаючись

На півдорозі на них У вали їх ЯГІД”

олижався, парубки знена одібрати пучечки, Юнки,

Ним соком. е товариство

— молодіжн М м - лікожна

и артам З ми та жер лі. Біля своєї осе.

Отак разом — зі співа ; - входило в село, де їх зустрічали вс! до омовляла: юнка віддавала ненці калину; 2 72 преовою калиною, — Будь, доню, і ти червоною та п ць гожою на ною та чистою до вінця! А ти» КАЛІ” ров’я ЛЮДЯМ” гільце, квітки весільні та хрестинні, ЯЗ я Й тапому двору… ти підвішувати! до образів и РУСІ їлька гілочок вносили Д9 жали» ім’ї була вілда ” я Й ; . кщо в Сід Гу прилаштовували Під стріху» Я зни

незайма- коровай, ка добро

Узі

[скан 198] · книга с. 202

Символічна обрядолія, пов’язана з ходінням по калину на Пр,

кова — 3 цього дня вже можна було починати роз. чисту, не ВИПАД «я лоброю ознакою, коли до дівчини прих

и. Вважалося ДС ро і одили глядин че між першою і другою Пречистими (весілля ж справля. рерраної після Покрови — 14 жовтня). У цей період відбувалися зговори, оглядини. заручини, яких з нетертаниия чекали дівчата, Тому-то й мовиться: «Старости на Пречисту 7- в хаті речисто» чи «Як прийде Пречиста — стане дівка речиста» (себто говірка),

Варто насамкінець згадати й та кий історичний факт. З Пречис- тою — Матір’ю Божою — Богородицею пов язуються ще два праз- ники, про які окрема розмова. На честь цих свят колись будували церкви. Одна з таких — Пирогоща, що на Подолі в Києві. Як за- свідчує «Слово о полку Ігоревім», князь, повертаючись з полону, одвідав цей храм івтакий спосіб подякував Богородиці як опікун- ці полонених і загалом усіх воїнів. Оскільки Богородиця охороня- ла й ремісництво, то київські міщани в Пирогощі організовували свої найосновніші обряди.

Після Успення вже починається «молоде» бабине літо, що три- ває до 11 вересня. Якщо о цій порі гарна погода, то «старе» літо обов’язково має бути непогідним.

Отже, на останні дні серпня припадає одне з найбажаніших свят. З ним пов’язані початок шлюбних дійств (оглядини, заручи: ни) та завершення осінньої сівби, 60 «Перша Пречиста жито засі-

взає…»

і 4

[скан 199] · книга с. 203

Х ЗААІАХАЗІДАДДАТІДІ ГІтІТІІІІ РФ Уч

Щи

д «см яв ер Я 488 аа Р ЯН Фа К3 фоаЗ

г

Ф

ла

руту ЧууУ ту ТТ

еазаазаааАхасадасаааааааац

кааавзьлавададаі

ПУУСУТУТУУ ЧУ УС 111111

М зйй

[скан 200] · книга с. 204

ЗАГРИМІВ ГОЛОВОСІК — ТЕПЛА ПРИБАВИТЬ Рік

У народі це свято відоме насамперед як прак ни (Всічення, Усікновення), У церковному ж календарі воно має назву Усікнен- кя Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана. Відзначають його 11 вересня. Хоч за релігійними канонами цьому святу не надають особливої уваги, в народі воно має магіч- ну силу. Скажімо, літні люди й дотепер намагаються в цей день не вживати скоромини, а дехто взагалі не ість.

У давнину це був єдиний день, коли остерігалися варити борщ. Ця заборона пов’язана з тим, що дана страва готується з капусти й буряків, а на Усікновення не годилося вживати будь-який овоч круглої або овальної форми, що нагадує людську голову.

З цього приводу в народі існує безліч легенд. Ось одна з них, що побутувала на Поділлі: «У цей день колись у давнину було ве- лике свято. Ніхто не повинен був нічого різати ножем у городі, ані виходити з чимось гострим у город. Не можна було зачіпати ані цибулі, ані часнику, ні капусти, ні буряків і навіть маку. У святій землі Йорданській були люди великі грішники, в Бога не вірували й свята не святкували. А був там пророк Іван Хреститель. Цей пророк молився за всіх грішних людей і усовіщав їх покаятись. Вони його не слухали, грішили далі, Правив там цар Ірод, дуже великий грішник, якого Іван Хреститель усовіщав прилюдно, кар- тав його. А лютий цар повелів скарати пророка й.відсік йому голо: ву. І та свята голова сказала до’людей: «Покайтеся і в цей день не січіть ніякої голови, то й вас не буде боліти ніколи голова».

Під час експедиції на Полтавщині я зафіксував чимало різно- М второг, що стосуються цього дня. Старші люди остері- сапу, Хліб кн втостре - ножа, пилку, косу, заступа чи в мундирах, а пн Лише розламують, картоплю, варять тільки не накликати ему ах нзаануютвся виходити зо. ОДН» щре сказала одна крвах ар зрізати головку капусти в цей день, стверджується, що ті, хто ні чимало легенд-свідчень, У цін подню кару, П. Чубинський вай обітницю, начебто понесли Ї о який у цей день афіксував легенду про чоловіка;

смерть, а Є СРО ниє різати вівцю і сам себе скалічив на 7 подав перека: і ба ст побачила голову своєї дитини. каз, що жінка, зрізаючи капусту: Ці та подібні

п і -

ську думку — о номадня певною мірою формували громад” писів. Ось ще одне о ахнах дотримуватись канонізованих Ро” Гівщині, “Відчення,

записане С. Килимником на Черні

ичесати й ам і дітям треба мити Голо” валі День пісний, але одруженим жінкам ! хто б можна їсти, Де бунали церковні ПРе” рився за працю, окрім того, що ГОДУ”

[скан 201] · книга с. 205

чи

вай худобу; якщо храмов

села чи на ярмарок. У | ей 1ь

ся, навіть не бралися ба — оч

і доторкатися до всього б

• хворіти до смертіь тРУгЛого,

сь зт

Й а нення пересторогами і ві

язані з релігійними, і ві

не свято пл і припадає р я коли вони остато На Поліссі денження (27 нарйоний. леютьо ; лисср а цього в, вовків, а народні рання чохинались колективні зілля. Його неон збирали останній пью полювання на року як одне з нийпомічні горілці й нн пріо а народним ві ших ліків од б Рваду. прив | ю од бАВ ягом гроз. Грім у це діа день ввоаниня; оо жін відка: «Сагримів дено довгу Й теплу ною межею осік оо тел - Звідси й ла прнбанє з припо- ть рікь,

БЕР ЕЖИ ЙОГО, БОЖЕ, НА ВСЯКОМУ МІСЦІ

Це малопомітне ного календаря. Наноноат здаєтитя, навіть не занесене до церков- ли з ним конкретні об У побутовому житті селяни пов’язува- припадає на 12 ве рядові дійства. Мова йде про Івана Воїна, що молитов і провид ресня. В цей день за допомогою різноманітних потрату». В нал намагалися грозшукати злодіїв й повернути Якою 5 вилок У начебто допомагав сам Їван Воїн. траїріяєтисях натох ою не була традиційна народна мораль, все Ж лося а НА випадки крадіжок. Особливо це стосува: недНии ведсжеатя коней та видирання бджолиних гнізд. Такі звичаєвим право ся тяжким злочином і відповідно карались як зе право було м, так й офіційним судочинством, До речі, звичає- не менш суворе, ніж офіційне. Присуд виносила

сільсь ка є й убщина, Є чимало джерелознавчих свідчень пра покаран- чувалися трагічно. В одному

ня злодії й з п а для них нерідко закінчували коли и, мовиться, що на Поліссі траплялися випадки, різали пупа ому на мієці злочину к ві бджіл живосилом ВИ: Доки не витя прив язували його до дерева Й водили довкола, аж

Звичайно гувалися всі кишки” оповідки п , що такі жорстокі самосуд люди небо анна були вельми поширені. и застерегти ласих на ЧУЖе. Опо сусідньому селі»,

ера рії, казали: «Це трапилося В

при цьому, в якому саме. о

радіє

и — ЯВИЩеЄ рідкісне, хоч Вочевкдь У такий спосіб відаючи страхітливі не називаючи

[скан 202] · книга с. 206

и самосуду вдавнину - - водити злодія через Зв’язавши руки й прив язавши ДО шиї колодку та покра. ело. ли ходити вулицями села під огиньбливі окри. ам сповіщав уарееювлутном свій вчинок апився в нашому Великом з Я пригадую В ної осені, коли вже з’явилися «Вецо в перші п нальнуй хтось подер бджоли. Вранці хазяїн Ви» В а пір і очам своїм не повірив: довкіл вуликів густо анчр мертві комахи. Кілька сусідів тут же кинулися шукати р продім їх до лісу, де в глибокому окопі, притрущені опа- лим нкоі, лежали щільники. Біля них зрубвни засідку. На чет- верту ніч крадій прийшов за пограбунком. Ним виявився мешка. нець сусідньої Калинівки. Його одразу привели в оселю до пасіч- ника і вчинили самосуд. Щодня протягом тижня злодія водили селом обв’язаного рамками. Не обійшлося, звичайно, і без руко- прикладання. На бджолодера приходили подивитися люди з сусід- ніх сіл. Ця неординарна подія розбурхала всіх і стала доброю нау- кою для багатьох, хто зазіхав на чуже добро. Історія стала живим уроком для дітей, яких батьки застерігали від подібних вчинків.

Народна мораль суворо засуджувала крадійство. Злодіїв нерід- ко позбавляли права жити поряд, їх виганяли з села, а недобра слава переходила на їхніх дітей та онуків. Варто. очевидно, згада- ти з цього приводу й відоме у нас прислів’я: «Лапа, як у полісько- го злодія». Так казали про людей, які мали великі ноги. А похо- дить воно від того, що злодії, аби заплутати слід, обкручували но- ги онучами. Як відомо, найголовнішим доказом причетності до вчинку було співставляти відбитки слідів. Якщо на когось падала тидозра (в кожному селі знали, хто міг так вчинити), то таких за- прошували едо слідстви». Звідси, отже, й вислови: «натрапив на сліде чи «позамітав сліди»з.

Я зак детально зупинився на цьому лише тому, що, незважаю- чи на суворі покарання та осуди, факти крадіжок все-таки мали місце, 1 це широко відбито в звичаєвій структурі. До особливо тяж- ких злочинів відносили й крадіжку коней, які в селянському гос: подарстві відігравали особливу роль. На цьому епромислі» зде- більшого «спеціалізувалися» мандрівні цигани, Оскільки не завж- ди щастило виявити злодіїв, то люди зверталися до різноманітних

молитв Й обрядодій, які з допомогою Івани Воїна начебто могли убезпечити від крадіжки,

Найвідоміші форм усе с жу, його змушували ки; нерідко крадій іс

ЛЮБИВ НА СЕМЕНА МЕД-ПИВО ПИТИ

як Семена Стовпника (Странника)» дарем іменується святом Преподобного

ван і кан чки 1 матері його Марфи. За сучасним літочисйй

[скан 203] · книга с. 207

ВН НЕРВ РЕЧОВЕ ОРНБУ

РА

ням воно припадає на 14 вересня , і

це перший день осені, а у давнин Щоправда, наші далекі п У чі по” весною. Саме ця пора найкраще ві циклу — пробуджувалась, оживала галися в буйзелень, а вирію поверта на думку дайбожичів, і мав частуп тя християнства змусило порушити праві сти початок нового року на осінь, як чну Щоб знівелювати усталені канон це бу боротьбу не одне століття, і врешті-решт Ж фем людність України «прийняла умову» Д Силою законів | ана: утвердилось у вересні. МОВУ» — новоріччя офіційно Вже в ХУІПЇ столітті у Києві пишно проходило і ки», яке ще називали і Святом свічки, Налередо и свіч. Контрактовому майдані звечора сходились члени в нан вики зі своїми знаменами, гімнами та професійними атриби ко, Кожне цехове товариство мало | свою свічку, З ни лами; весь майдан спалахував безліччю вогнів. За свідченнями панна ків, це було неповторне видовище. і

Кожен цех мав за честь показати присутнім вертепну виставу і проспівати свій професійний гімн. Такі дійства тривали до ран- ку, а коли розвиднялося, усі розходились по місту, щоб привітати киян з Новим роком. Крім того, на Семена в Києві відбувалося ве- лике осіннє базарне свято, на яке з’їжджалися з інщих міст та се- лищ. На велелюдний ринок виносили грубу воскову свічку та лю- диноподідну ляльку. Біля них збирався багатотисячний натовп мі- щан, щоб «оженити свічку». Відбувалося дійство за звичайним весільним сценарієм: поруч стояли «батько» і «мати», єсвітилки», «дружки», «бояри», єсвахи» Й «свати»; присутні на такому видо- вищі під відповідні рухи і дійства співали весільних пісень, Так тривало до пізньої ночі, а потім під супровід обрядових мелодій всі розходилися по домівках, де продовжували «весільні вечірки» за святковою нечерею. Молодь у щей день починала осінні воро- жіння,

Традиційно до Семена год

природа, л лися переді Зти Новий

уки ї дерева зодя- тні птахи, а відтак, рік, Проте прийнят:

илося повністю обсіятись озиминою.

«Як посієш мене до Семена,— казало жито,” ТО все етері із мене, а як посієш по Поакрові (14 жовтня), то ка варнварнам корові», З цієї нагоди на Поліссі в переддень рію о київської цікаву обрядодію — «женити комина» (за й ей кабицю - «свічки»). Закінчивши сівбу, господар вносив п чина, підвішував спеціальний пристрій, під яким цінно ой в оселі аж до її до стелі і запалював скіпку: посвіт мав 3 я святкову вечерю. Великодня. З цієї нагоди родина В подарів із закінчен- на яку запрошували сусідів. Гості ціла іту, частувалися домаш- ням сівби та запаленням родинного посі”

Е як німи Я .. Влаштовув У регоренар ИРИТ також зробити цу, стельмахи, бон- . і і ли їх переважно майстрові люди 7” ій інструментарій | я дарі, ковалі тощо. Вони вносили ДО кнджували місце», божіавиь

• 7 - 38 нджув: пів за роботу 77 ” лися. «Зас і
• години бралися з? сівбою вже впоралие. ругій Пречистої. нний й РОЮ тижня — ОД Семена | 2 жна було протя і і при З Це для того, «щоб не дрімалося Р зе

[скан 204] · книга с. 208

. ; дійства. пов’язані з «женінням комина» (деінде — лу Цікаві дій зання записав свого часу А. Кримський на Звениу. ника, авічнио нці до однієї з хат сходилися сусіди, родичі, куми, городщині. днем запалити її й поставити на стіл. Після цього щоб рікактамти з дай їжу. Господарі подавали страви, як на ве. нсі сідали а РАН випікання короваю свічці, співали обрядо- сіллі, ел анатнно під супровід качалки й рубля, а нерідко вих пісень, ипалів. Дійство тривало до лерших сутінків. шо пні дня запалену свічку несли в іншу оселю, і обрядо- ; акне Так тривало цілий тиждень. Після цього жі- кю палю ло посвіт од єженильної свічки», щоб удосвіта та н і - М 5 и ; їри його світлі. п на нерлнню уявою святий Семен кпіжуванкх вогнем, птахами та погодою, то на Лівобережжі в цей день господарі і чері виганяли з хати мух та бліх, «щоб перевелася мая ж о- дилося це робити лише віником, виготовленим з полину. ППД час вимітання примовляли:

Киша, мухи, до Степухи, А ви. блохи, до бвдохи!

Віник залишали біля порога, «щоб назад не вертали», а долів- ку посипали крейдою від печі до хатніх дверей, «аби в оселі чисто було». . ’

На Семенів день закінчувалось і літнє молодіжне дозвілля. Во- : станнє юнь збиралася на свої традиційні «вулиці» («колоди»), які ” започатковувала весною. Відтепер гулі проводили на вечорницях і досвітках. Це традиційна і вельми давня форма, якій притаманні сталі звичаї.

Досить цікавими, такими, що сягають своїм корінням в княжу добу, були обряди «пострижин» та «посадження на коня» сільсь- ких підлітків. Ще Лаврентіївський літопис (1190 р.) фіксує: «Бі- ша постригти у великого князя Всеволада; того ж дні і на конь его всади; и бисть радость велика…». Цей звичай стосувався передов- сім київських княжичів, котрих на Семенів день сидовили на ко” ней і з великими церемоніями везли до церкви, де після божої служби їх постригав сам єпископ.

Серед простого народу цей обряд мав дещо інший вигляд. Коли хлоп яткові виповнювалося 5—6 років, його постригили. З цієї на” годи батьки готували святковий обід, на який запрошували роди”

чів і сусідів. Перед тим як мали прийти гості, посеред хати стави” ли широкий стільчик, на якому влаш

вали її вивернутим назовні кожухом.

ватця урочистості садовили ни діжу і, піднявши 3 чотирьох сторін

стілець, гутали. Шотім дідусь чи батько скроплював підлітка юр’ївською водою, одрізав

: пасмо волосся, загортав його в хустий” ку і відносив у комору. Після цьог: , і іі В пісню робив пост цього хтось з умільців під обрядовУ

рижини, які в народі”нази є ьки». Наступне постригання вали «по-козац

один-два роки і я (постриг пастушка) відбувалося через подібні обряди м нарешті, третє — перед шлюбом. Очевидно, що ою ері ні кн ! на Запорозькій Січі, коли новоприбу- оз : - б паній

дець», віків, залишаючи їм знаменитий еоселе

З пос .

коня» р вро тісно суголошується і обряд «посадження на д випадках їх об’єднували, в інших — виконували

товували пікну діжу і покря” Коли ж усі були в зборі, вину”

[скан 205] · книга с. 209

з

окремо). М. Грушевський в

з цього приводу писав: «Хлоп ухвалила прийняти до себе, п клін; тоді парубки підносять його на рука у пісню «Посіяли дівки льон…» Її зв’наюю співаючи у словах: З ЦИМ момен

«Історії Єць, кото рийшовши на збори цька громада

української

величальну ТОМ полягає

На кон.ку удалець, Що за биво та їздець Наш Івин молодець!

Парубок на коні — як рівноправний член воєнного б та ідея, яку бачимо в церемонії садження на коня наатсти, се жича під чає постригів, ка знак його переходу з Рана» кня: воєнної верстви». ЧИХ діт до

Якщо народна обрядодія мала утвердити “парубоцьке дозрі: вання», То В князівських родинах йшлося про інше — кадання си- нові відловідної князівської влади. Згадаймо, коли древляни стра- тили київського князя Ігоря, то Ольга, щоб піти війною, змушена була освятити престолом п ятирічного Святослава (як відомо, вій: ну міг розпочинати лише князь). Оскільки за тодішніми законами жінці не годилося вести війська, то дворова верхівка всадовила на коня малолітнього сина, вручивши йому довге списове ратище, яке він ледве тримав. Кволо жбурнувщи його, княжич цим самим дав право на трагічний для древлян похід київських воїв…

Наведені вище обряди якоюсь мірою пов’язані з християн- ством. Однак з Семеновим святом перегукуються дайболькі віру- вання — день відльоту ластівок та покарання горобців. Легенди ці вельми поетичні, вони засвідчують давні уявлення наших пращу- рів, їхнє тісне співжиття з природою. Вони вважали, що на Семена збираються всі ластівки, щоб вибрати собі вожака. Тут же птахи пригадують, хто протягом минулого літа шкодив Ім: одбирав І руйнував гнізда, заважав годувати діточок. Найбільше скарг при” падало на горобців, які силоміць захоплювали їхні житла. Ці скарги передавали святому Семенозі. зб наотиж

Разом з тим вони скаржилися своєму локровителеві п Мб М нечемних дітей, котрі плюндрували їхні житла чи ані по гнізд яєчка. Ї хвалили тих, які не заважали мастики законній: сусідству. На такій спільній раді святий Семен, як їхк тель | розпорядник, давав свою настанову:

— Ви, вісники неба й весни, не повинні! Л я тому ви мусите хо” же стомитесь і зазнаєте небезпеки від шулік,

й ідземнє цар- рії ерелітати 8 ПІД ватись у криницях, а відтіля ближче П царство праведних душ.

ство духів, потішити їх, а відтіля в ІРІЙ “ко вічно гріє і СВІ” в раю-ірію вічне літо, тепло, зелено, по низькі з небом, від” тить там сонечко, А рай-вирій сполучається 97 Хіля веєною ви знову прилетите. аль вкладала побожне У такі чи подібні легенди народна ів птахи. Вважалося: Стивлення до улюбленої 1 вельмі! ані то це знак, ЩО тут ями” якщо ластівка в обійсті звила гніздечко. и їхні гніздечка. зуть добрі люди. Дітям заборонялос з’явиться рани З “хто зруйнує його — обов’язково приводу прислі оскільки провісниці весни сгада

етіти ловітрям. б ду”

я зачізат

на обличч ймо з цього

[скан 206] · книга с. 210

п ч

в — тепло принесла») відлітають у теплі краї ля людського ока, то і вважалося, що доби. підземне царство. Ось чому в селах восени не аби не заважати ластівкам вчасно дістатися

ї «Ластівка прилетіл майже непомітно д раються вони через вичищали криниць,

вирію.

Зовсім по-іншому ставились У кароді до горобців. Оскільки ці

али чимало збитків: пили просо, коноплі чи соняхи, І птахи завдав і зерна, псували плоди вишень тощо, - їх не клювали пшеничи. ни 3 цього приводу навіть існує похідна ле. вельми ж Ісуса Христа, то горобці своїми окриками Жив. живі» 1 оповіщали катів, що він бо ах В їх у народі прозивали «живчиками» та єісусопродавц я Восени горобці збираються, як правило, великими зграями | і гуртом нападають на посіви. Щоб убезпечитись од нашестя, селя- ни виставляли різноманітні опудала, вдавалися до молитов і за- клинань. Господар, після того як засіяв ниву, без сорочки тричі оббігав поле, приказуючи: «Агу, горобець, і я молодець!» Після цього зупинявся біля сорочки і три рази жбурляв через себе по жмені землі. Ще брали паличку, якою зміряли тіло покійни- ка, щоб виготовити потрібної довжини труну, і з нею тричі оббі- гали посів, буцімто, цей спосіб найкраще допомагав од гороб’ячих напас сей.

Ст: злення народу до горобців відбилося в легендах та віруван- нях. СЄдин з найпоширеніших переказів оповідає, що начебто на Семе .а чорти збирають усіх горобців і міряють їх корцями. Ті, що в мі”ці, залишаються бісові, а що поверх — людям.

Е іншому варіанті мовиться, що тих птахів, котрі лишилися в корці, нечистий використовує як їжу для свого перезимівку, а решту віддає своїм побратимам; останні в одну з грозових ночей (від того і зветься «гороб’їна ніч», що пізніше транекрибувалась у горобину») збирають живчиків у очеретяних заростях для су- дилища. Кожному розбишаці і напасникові випадало зізнатися Семенові ( в іншому варіянті — Очеретяному) за свої злі вчинки. На очній стивці були присутні і покривджені ластівки. Очеретя- ний гуртує грішників окремо і, перерахувавши їх, вітром відго-

нить на Лису гору до дідьків і відьом, а решту, перемірявши кор- цем, віддає Водяному…

Легенди легендами, але після С роб’ячих табунів, Мабуть,

АЕН

М у ду оч хи

»

емена помітно зменшується го” | : у давнину цей день присвячувався пта- р В ристиянізацією обрядовості дайбозькі структури роз” ’ ишившись тільки ір’їв т8

легенд. в окремих фрагментах повір’ї

Від Семенового дня селяни поч

На городах хазяї розпалювали во ки, «щоб не мерзли зимою»

ре» бабине літо, яке закінчує Гому спостеріга

инали масове копання картоплі. гнища, лекли бульбу і гріли рУ” З цього дня бере свій початок і «ств” ться на другу Пречисту (21 вересня). 4

ей день буде погода: якщо ясною, Т9 ДІЮ лом і сонцем.

лине,

ми. А тим, хто захоплювався надмір”

адували: «Любив на Семена мед-пиво ти!»,

р

чай празникуванням, наг ЧИТИ о не лінуйся і роби

іс

ни

[скан 207] · книга с. 211

ДРУГА ПРЕЧИСТА ДОЩЕМ ПОЛИВАЄ

юродний календар, на противагу шисани мінність: ті чи інщі господарські робот и м,

і сао и, біологіч ді чи обрядові дії визначаються не числами, а ч між святами. Скажімо, Великий піст триває ві кодня. Осінній час вимірювали від першої до др другої до Здвиження, од Здвиження до Покрови тощо. Селяни наприклад, добре знали, що збирати калину і заготовляти чарівне зілля можна лише в період між першою та другою Пречистими. Цим терміном визначали й осінню сівбу зеркових.

в одному з попередніх матеріалів я вже розповідав про свято Успіння Пресвятої Богородиці, котре відзначають 28 серпня, тобто першу Пречисту. Друга, себто свято Різдва Пресвятої Богородиці, припадає на 21 вересня. Його ще в народі називають госениною». б ще й третя Пречиста — так звана «зимова» (4 грудня).

З другою Пречистою безпосередньо пов’язана давня обрядо- дія — день Рожениць, або свято Роду-Рожаниць, котра збереглася ще з дохристиянських вірувань. Стосовно її походження існує кілька думок. Одні вчені вважають, що цей обряд пов’язаний з мо- лінням до Богородиці, аби вона посприяла бездітним жінкам обза- вестись немовлятами. З цієї нагоди замовлялась божа служба в церкві, після якої жінки запрошували до своїх осель на обід бід- них людей, єщоб молилися Богородиці за їхніх дітей».

У цьому варіанті чітко простежується християнський вплив, Натомість мають рацію ті дослідники, котрі вважають, що свято Роду-Рожаниць пов’язане з дайбозькими віруваннями — подякою «польним духам», себто опікунам нив та врожаю, відвнелодам, котрі спочатку засівали і пророщували зерно, а потім ані 7 Не випадково у давнину ритуальними стравами для ни хів» була кутя з медом та маком, яка пейвлавояням, я р ро

Про давність цього дохристиянського обряду яє б священи- гійні анафеми. У «Слові св. Григорія» автор ооо ПРИ тропар кам, котрі заради прибутків для «свого чеРон а ценії чре- Богородиці. Богослов, зокрема, пише, що пос -

ати Рожества Богоро- роб вища тропар приклад и не виділення моє — В. С.), откладали

диці к рожаничной трапезе (ви : , ія» (ХІІ ст.) рт кава Подібне зустрічаємо 1 8 оелове Христовим чн рах коли на честь «Роду й Рожаниць» влаштовую пези та законний обід». : ня, в обряді АЯВ звання на суворий осуд керують оре АТ Воно й - орож ; б : - тні елементи род б а її честь п є илаляли не тільки пісні, а й вірші. Один З ни сав Г. Чубинський: - Царя Хрис та,

і імо Похвалімо, похвалім о Прибитого, прибитого до хреста б

має суттєву від- ні зміни в приро- асовою відстанню д Різдва до Вели- угої Пречистої, від

[скан 208] · книга с. 212

за нас страсти претерпівший й

х мук, від вічних мух визволивший.

Похвалімо, похвалімо Матір рн

Та ізбудеш. та ізбудеш огню вічн ню

Матір його, Матір його пренитох ко

Зірка у небі, зірка у небі пресвятая:

Скорая, скорая нам помощнице,

у бідах і скорбях наша заступнице,

Поричниця, поручниця за нас грішних, ,

Визволить, визволить нас від мук вічних! Алилуйя, воспіваймо.

Матір цареву. Матір цареву днесь величаймо.

3 другою Пречистою пов’язаний останній термін заготівлі ча- рівного зілля. Вважалося, що зібрані між Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки. Тим-то і зумовлені останні походи по калину і барвінок. Однак дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, бо «на них вужі сушаться».

З цього дня (деінде з Семена) вже можна було засилати сватів до дівчат. «Прийшла Пречиста — принесла старостів нечиста». Для пасічників це був останній термін підготовки (утеплення) ву- ликів на зиму, а власники овець удруге завершували їх стрижку.

Під цю пару помітно псується погода, частіше гостять похмурі дні, тому й мовиться:

За нас. І від вічни

| Прийшла перша Пречиста — одягла природа намисто, при- йшла друга Пречиста — взяла комара нечиста, прийшла третя Пречиста — стала діброва безлиста.

Прийшла Пречиста — на дереві чисто, а прийде Покрова — на дереві голо.

Р Внесе нечиста — не винесе Й Пречиста.

я другої Пречистої вже годилося повністю викопати бульбу .! х м 4 і речиста,— казали з цього приводу,— картопля чиста») і за-

сі ” : “яти пухку землю житом, бо «Перша Пречиста жито засіває, 2. 8 Аруга — дощем поливає».

СВИТКУ НА ЗДВИЖЕ ща ЖЕННЯ СКИДАЙ А КОЖУХ ОДЯГЛИ і

я зібрано врожай, на по” лисіли дерева о чатними списиками осінні сходи, ПО” черкає за дахи онце, змінивши свою траєкторію, в обід”

СУСІДНІх хат; як-не-як, майже на чотири доточилося. ночі, В садах і на луках 38”

лях уже прокл мітно облин юнулис

[скан 209] · книга с. 213

Всьо зад УСНЕ

тихли пташині бенкети, і т му небі спізнілі ключі д

Природа вже налаштовуєт це відчутно в лісі. Щарудлив сум за тим, що вже промайн

льки де-не. де-не-де прокричать У призахі

НКих гусей… дно-

-Ларує зір і навіває жче холоди. Тільки я рудохвостої білки у клубок, гріється на екуп і Зліскові, скрутившись

турботним життям, весни. 217 вересня за церковним календарем — і Животворящого Хреста Гос Здвиження. З ним пов’язані ня, котрі дійщли до нас ще Прийнято вважати, що

Воздвижен ня Чесного поднього, або, як кажуть у народі

напрочуд цікаві вірування ї уявлен. о рнннннио доби,

зпа одвиження

ближче до зими», чи єВ цей день здвигається ав літа на Зж му». Тому-то птиці мають одлетіти у вирій, а все лісове гаддя зби- рається на останню раду, на якій кожен має одзвітуватись за свої вчинки. Ті, що не порушили даної ними обітниці, будуть спочива- ти до наступного Руфа (21 квітня), а потім знову вилізуть із землі; натомість ті, що жалили людей, висмоктували у корів молоко, їли пташенят, не мають права ка відпочикок, бо «Їх не бере земля», а зідтак нечестивців засуджують на смерть і проганяють геть, Во- ни особливо небезпечні — нападають на людей, кидаються під ко- леса. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лі- су, щоб не зустрітися з «шатунами» або не провалитись у яму, де збираються зимувати плазуни. Якщо хтось потрапить туди, то бу- де цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь».

На Житомирщині та Київщині, щоб застерегти дітей, оповіда- ли таку легенду. Начебто на Здвиження всі гади сповзаються у ве- лику яму і в ній лижуть камінь. Одна дівчинка не послухалася мами й пішла в ліс. Там вона впала 8 гадючу яму, вилізти з якої не могла, і так прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. На Руфа, коли все про- кидається від зимового сну, а гадюки вилазять зі своїх ям, вилізла й дівчинки. Вона була така квола, що ледве дійшла до своєї хати. Вдома вона тільки розповіла про свою пригоду і вмерла. ада-

Ці та інші легенди пов’язані з тим, що гадюки віддавна за д

• безпечення від укусів витворено зали великої шкоди людям. Для у А икликав острах чимало заговорів і замовлянь. Образ змії завше в ; то.

. 5 ми, як хитрість і зрадливість. він уособлювався з такими рисами. го на віче з усіх сто- му Здвиження — це день Підземного, до ні рін сповзаються, котяться і злітаються гад Особливо це стосува-

Подібні суди відбувалися і серед полита па не вили гніаде- лося зозуль, котрі протягом літа но? підкидали іншим пта- чок, не вигодовували діточок, а свої я шати до вирію, щоб доро- хам. За це вони мусили останніми виру гою поїти і годуват

і их

и стомлених птахів; якщо КОТ рась зн

ристанала, то У. її на соб правда, ми зкав-

ї .7 з03 лі мусили про на собі. Що р . Ю

і реа р: х країв вирушають саме вони» зозу- молнше першими до тепли : рію У

і нід чого і : «У зозулі золотий ключ од вирію вона

» й поговірка:

• замикає». першою відкриває його і ваза ко кожен має понести кару.-: легендах інша: за свою безтурботн аб

і

що Млідоанць іа тане

[скан 210] · книга с. 214

За церковними приписами на Здвиження не було особлив обрядодій. Щоправда, богомільні люди не вживали скоромної їж не виконували важких робіт, пов язаних насамперед з деревом ” не рубали і не кололи дров, не стругали і не пиляли дошок. у цей день годилося відвідати церкву та ярмарок, бо «Здвиження З день ярмарку і храмів». Зрання господарі виносили на подвір’я зерно і хлібні кришки для птахів.

На Закарлатті Здвиження було останнім днем заготівлі го і хів — єбо залишилися лише не червиві» — та яблук, котрі трима. ли на зиму.

3і святом пов’язані й іменні прислів’я: «Хто не обсіявся до Чес ного Хреста, той не варт собачого хвоста», «Свитку на Здвижен. ня скидай, а кожух одівай». Справді-бо: осінь уже нагадує про

себе першими приморозками.

[скан 211] · книга с. 215

з раю.

ресень пахне яблуками, а жовтень —

Ве

капустою.

У жовтні гріє ціп, а не піч. У жовтні виореш мілко, весною посієш рідко,

то вродиться дідько.

РУУГУГТУУЮЮТУУ впенвкане ак

[скан 212] · книга с. 216

КУДИ ТРОХИМ, ТО Й ВОНО ЗА НИМ

У церковному календарі другий день жовтня не позначений особливими урочистостями. Лишень подаються імена кількох му. чеників, серед яких Трохим, Савватій та Зосим пустельник. Я наз вав саме цих осіб, оскільки в народній уяві вони так чи Інакше від. повідали, а точніше буде сказати, опікали конкретні види побуто- зого та господарського життя, себто виконували роль покровите-

їв.

З особливим нетерпінням чекали цього дня пасічники. Адже віддавна Зосим і Савватій були оберігачами «мухи божої», як об- разно казивали в народі бджіл. Практично на кожній пасіці висі- ли ікони цих духовних наставників найпоширенішого промислу, Вже ранньої весни, на Теплого Олексу (30 квітня), разом з вули- ками виставлялись на пасіках й ікони. Здебільшого їх підвішува- ли ка фігуру, тобто хрест або на вікове дерево, де вони перебували івесь сезон.

Жоден вид промислу не позначений такою кількістю різнома- нітних вірувань, як пасічницький. Власники бджіл протягом року

• вдавалися до всіляких апокрифічних дійств, про які ми вже не раз “вгадували. Скажімо, на Різдво чи Василі (старий Новий рік) було за обов’язок тричі кидати до стелі кутю: за кількістю прилиплих після третьої спроби зернин завбачували взяток та роїння; кутю носили | до вуликів, «щоб божа муха спом’янула Різдво Христове та щедрилась на медоабіре.

На Водохрещі, коли святили воду, пасічники забирали із собою

ті кілки, якими піднімали і тримали льодяного хреста; вважало-

ся, якщо Його застромити в пасіці, то бджіл не заїдатимуть СУ” сідські комахи

, і не руйнуватимуть гнізд ведмеді та інші напасни” ки: багатші газди навіть спеціально наймали людей, щоб ті при” несли богоявленської ВОДИ з інших сіл «ни велику взятку».

Весною, як починали роїтися бджоли, пасічники ввечері з чет-

верга ; рга на п’ятницю, коли люди вже спочивали, йшли до криниці ЧИ річки, хрестилися, читали

Ричка молитву і, перш ніж набрати води, ПРИ” свя З яви, а Бог з поміччю… Иреподібні Зосим, Савватій ! Ятінка Парасковін… Проказавши ве даючись, нес чи.

ї бажання, наповнюва

. й ля ли відро водою і, не ог ли його до пає ар б

іки, скроплювали вулики, причитую”

Так и Зосим ! Савватій благословляють! помагає на пасіці кн на думку багатьох пасічникін, “ДО” Серед численних ого оачим роям, а своїм не тікати». ю поетичністю, наве литов і заклинань, позначених особливо Й мие - роїлиса . а Лише одну. Щоби бджоли «були справни насипав у неї ща Риносили багато меду,— газда брав покришку: тою. Р Та ладан | обкурюван вулики з такою молі?”

убіізевонь ьвьацьнвиіннананнв нова

216 де

[скан 213] · книга с. 217

нах

— Господе! Станься на поміч сили, анголи, архангели, хе білі цвіти, на всякі квіти, хід, на Полудень :; є часті рої, о о олуноч о всьом у хвал ток.

Я вас сьогодні, бджоли, пускаю | благослов і нім, не сам собою, но з Отцем і Сином і Са ляЮ іменем Господ- стою Богородицею, і 30 всіма святими з НУО Пречи- тайтеся скорістю! й ІДІТЬ на радістю і повер-

Але одзвеніло вже бджолине літечко, штиновим медом, підготовлено вулики на шено необхідну кількість продукту комахам, утеплено гнізда Прийшля пора ховати їх до омшаників. Нині бджіл залишають а зимувати на пасіці, а у давнину кожен господар мав для Шо Й спеціальне приміщення. Воно чимось нагадувало давньоруську напівземлянку. Викопану (залежно від кількості вуликів) яму в ріст людини обносили дерев’яними стінками без вікон, а двосхи- лий дах робили з колотих деревин чи товстих дошок. У такому сховку. де температура весь час була сталою, бджоли зимували в ловній безпеці. Ці зимівники були вкрай необхідними, оскільки традиційно вулики робили із соломи та рогози, змастивши стінки глиною (так звані солом’яники) чи видовбували з липових окорен- ків (липлівки, пні).

Звісна річ, за холодних зим солом’яники не могли убезпечити бджіл од морозів; винятком були лише борті (гнізда в деревах) та колоди. Перед тим як перенести бджіл. придивлялися до вічок; якщо комахи їх старанно позаліплювали воском чи прополісом, то буде сувора зима, а коли злегка — помірна. зхохния і З

Основний термін стаціонування вуликів 3к трун 10-м жовтня. Але найчастіше робили це на Савватія й « і

А ; й ; лися в святковий одяг. У цей день всі пасічницькі родини зодяга ли ікону, залалю- скроплювали омшаник свяченою водою. вннобили чим сджіл. Ця вали біля неї трійцю, помолившись, починали

обрядодія завершала пасічницький сезон.

і, в народі є нь Трохима (до речі ко В валити пра уравно Воно знаменне насамперед

здебільшого так і називали Ц У слибоку давни-

тим, що хлопці й дівчата «обирали ний, на жаль. не зберігся і є

ну існував навіть спеціальний обряд, ісля Семена (14 вересня)

” о и з тим, що П атня) - В усі ноті, Він пов’язаний з ву (14 жозвтяя усій пов з на Покрову ( черзі

вже можна було засилати срає тт хим чачебто стояв зі справляти весілля. Таким чином. ТРо 0 зпора весіль» не За Горе” розі між обома святами, нагадуючи» Щ юбом обов’язково ма

; нішл - ми. Адже за традицією між заручинам еред З моральни

п

• “язано насам! могли ло пройти не менше місяця. Цеповя батьки ще ми канонами: за цей час засвата

на дівчина як б засуджувала аль відмовитися від весілли (хоч наро своєр г подібні вчинки). Таким чином,

іяний гтермін ан і зитис аще лідготУ Мів» і воднораз достатній час, он й ко з’ясува

• жтаточ й весілля. лопш Й дівчата нал чи в відвідува: Ось чому на Трокима Х” цьому Рош” ” “ц, Трохима не

У СВіту пог я ; і Уусті ме У, господареві націому на Зк

Липівки наповнено бур- зимовий постій — зали-

о

ся В ти, чи будуть вони у звідси й поговірки, но за НИМ”: освітки- . зо тимуть вечорниці та д куди Трохим ит

іроходить щастя мимо “7

[скан 214] · книга с. 218

НА ПРЕДТЕЧІ ТУЛИСЯ ДО ПЕЧІ

Спорожкіли городи, затихли голоси на полях і нивнях порідша- ли садки, скинувши барвисту одіж, в на прати оте вах ранками сизіє срібна паморозь. Віднедавна високе небо низько прихилило- ся кад головами, сплакуючи прохолодничи сльозами і ховаючи від людського ока скупе на ласку сонце. имраз частіше прихо- дять на пам’ять мінорні Малишкові слова: «Цвітуть осінні тихі не- беса…».

заяк часто-густо можна почути похідну примовну: «Туди тень, сюди тень, і минув день». Як-не-як, а під цю пору він уже корот- ший від ночі. Тому в сільських оселях чимраз раніше спалахують вікна, і господарська праця зосереджується в хатньому затишку.

Віддавна осінньо-зимовий сезон належав рукодільництву. Як ви пам’ятаєте, на Семена, себто 14 вересня, чоловіки вже «засиді- лимісце» — внесли до хати господарські снасті бондарі, шевці, кравці тощо. Настигла, отже, пора зробити це і жіноцтву. Таким днем було Зачаття пророка Івана (Іоанна) Предтечі, котре припа- дає наб жовтня.

З цього часу в сільських оселях мали з’явитися прядки, гребе- ні, веретена та інше похідне причандалля. Адже хліборобські тур- боти вже одійшли на другий план, хіба що залишилося дошатку- вати капусту, перенести до поклітця пізній овоч, утеплити на зиму копці з насіннєвою картоплею чи змастити на зимові свята 308: нішні стіни оселі…

Жіноцтву, як бачимо, осінньо-зимовий сезон не приніс перепо-

чинку — настигли інші, не менш важливі клопоти, пов’язані з рУ- кодільництвом. Потрібно 6

уло до початку весни напрясти ниток | виткати полотно, Під цю пору коротка осіння днина скликала р лежувалась льоносоломка, та до став” ків і копанок, у яких вимочували конопляні стебла, Потім їх СУ” шили, м’яли на терницях, тіпали, вичісували й микали на мички: Відтак довгими вечорами дівчата й молодиці, зібравшись

у гурти чи поодинці, пряли нитки за допомогою коновороте або 88” ретен. Потім готову пряжу зм

и і - отували у клубки, з яких снувал снівниці та навивали кросна. . У ”

Сучасникові,

господинь на стелища, де ви

тощо — виготовлялис скатертини, рядюжки, ряпчуни, ліжники Проте найбільш я вручну в домашніх умовах.

• Останню губку певен радістю для сім’ї було, коли закінчували

Ям сувій, розгляднль со ОО РАВШИСЬ наче на свято, розкручувалиї

Чі дали виріб, хвалили вдатливих ткаль і гудили тих,

Справді-бо, осінь остаточно прибрала (належні їй права, а по- 77

[скан 215] · книга с. 219

хто «затикав», себто допускавс дай, мати, заміж, де затикають

все довкола встелене полотном, у березі молод

ребій вистукують прачами, окликуючи одна одну:

ко, скільки за зиму ви наткали полотна? о — Ко й сАгов, Одюш-

відала сусідка,— таке зготувала, що й хвалитися о вдозкане-

хлопцям на штани, а мені на льолю мо! і вистачить. пі прахній ” кумцю,— підкидала жарту Оксюня, — забули гребеня заси. й чі

Я не оминув нагоди, щоб поцікавитися: що ж воно б іаи сидіти гребеня»е? З ненчиної розповіді вималювалась забавна па. тика народного обрядодійства. Оскільки на Івана Предтечу не хи дилося заготовляти на зиму жодних овочів та фруктів, «бо почор- ніють», то жінки збиралися в гурти. котрі так і називали — чзасидіти гребеня». Попередньо домовившись, вони сходилися до однієї з молодиць, несучи з собою гребені, мички, веретена, а хто жив ближче, то і прядки. Не забували прихопити з собою | про- Дукти — яєць, сала, масла чи борошна. Розсівшись на лавах та ослоні., бралися за роботу. Найстарша з жінок казала: «Тік і потік починок приволік», себто в токах і потічках вже приспореко лля- ного волокна, а відтак можна починати микати куделі чи прясти нитки.

Щоправда зачинок тривав недовго. Зробивши для годиться кілька мичок або ж приспоривши веретено, роботу облишали й гуртом бралися готувати обрядову страву. Коли все було готове, сідали за стіл і пускали по колу символічний келишок. Кожна учасниця, що єзасиділа гребеня», виголошувала тост щоб гре- бінь не ламався, не спадали шнурки в коноворотді, міцно сукала- ся нитка чи струнко крутилося веретено… г .

Отак у розманий та жартах, а наостанок ще й з у заоіиріні короткий осінній день. Надвечір всі дівнолизнох по їз весні” селим настроєм, вважаючи, що зроблено добру рокта оба

жено гребеня», який з цього дня вже повстав кл такими сходка- лі. Щоправда, чоловіки не завжди були задово рювати ми, адже їм у цей час доводилом меч аволяла вікова тра- господарство, та глумитися над звичаєм м : диція. Своєрідними залагодинами була пісне”

Поздоров. Боже, мого милого,

Та й мене коло нього,

Він мене любить,

Рано не будить

До кужеля льняного.

Вже світ світає,

Він мене прикликає:

• Ой спи. миленька,

Голубка сивенько.

ниці Й дівчата напе-

Щоб була здоровенька: Ввечері нки так , Вве Подібні обрядодії були і в дівочих о кобаюі полотно, ЛУЧ б — принос збиралися на свої засидини 77 ГР 2

львів іно аа дом Й

[скан 216] · книга с. 220

нини 20 Щ

а не овкола посвіту, вишивали. Невдовзі, як і годиться, і. всівшись Д ці з музикою, і розпочиналися танці, співи, весе. приходили лох регіонах це був власне початок осінніх вечор. дощі. У а оводити дозвілля не виладало на вулиці — стужа р змушували гуртуватися в оселях. З цього приводу в

народі казали: «На Предтечі тулися до печі».

ПОКРОВОНЬКО, ПОКРОВОНЬКО, ПОКРИЙ МОЮ ГОЛОВОНЬКУ

То була, либонь, найтрагічніша сторінка в історії козацтва. За- ж гартовані постійними військовими походами, звиклі з посмішкою на вустах дивитися смерті в очі, цього разу наші славні рицарі па- дали на коліна й ридали. То була їх остання ніч, коли вони навіч- і но прощалися зі своєю рідною матір’ю — Січчю Запорозькою, До ” цього їх змусила Катерина 1, котра остаточно знищила козацькі вольності й зруйнувала найдемократичнішу обітницю в Європі. Я

Намагаючись уникнути переслідувань і покріпачення та не ба- жаючи бути знаряддям царизму, значна частина козаків виріши- ла переселитись у пониззя Дунаю, де владарювали турки, й запо- чаткувати Задунайську Січ. А поки що козаки вночі зійшлися до збудованої ними Січової церкви на честь Богородиці, щоб востаннє помолитися своїй покровительці, попрощатися зі своєю духовною святинею. Кожен з присутніх із сумом вчитувався в напис, що сяяв золотом біля царських врат: «Покрий нас чесним Твоїм пок- 4 ровом і ізбави нас від усякого зла».

Ставши на коліна, козаки в скорботі переказували тек з празникового тропара:

и — Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані Твоїм, г

омати, пришестям і, спозираючи на Твій пречистий образ, по-

но молимо: покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбави нас від ство зла, молячи сина Твого, Христа Бога нашого, спаси душі

• кір

0 Потім, узявши з собою ікону Пок | священик востаннє прорік рядки

— Діна днесь предстої ; стоїть еркві і; г мо за нас молиться Богу, У церкві із ликами святих невиди

прчсанья а ікрвам з архиєреями покланяються, апостоли ть - і а праров , 90 ради нас молить Богородиця Предвічно- Зі сльозами на очах вирушил кесучи а собою образ святої 5 зоджувала Й оберігала їх ому, власн З и на Ех бра Покрови так припав до вподоби запорож” золом | покровите що Пресвята Богоподиця була своєрідним СИМ” чому на її честь уурнднаи тільки козацтва, але й України. а освячено вічову церкну. чек и Покрову, на Запорожжі було Цікава їсторія

рови, тричі обійшли церкву, празникового кодака:

и в чужий край запорозькі козаки.

огородиці Покрови. Ця ікона СУПРО” У далекій дорозі.

пов’язана з цим с

вятом. Виникло воно ШУ

[скан 217] · книга с. 221

з Х столітті у Греції, на яку в Константинополь, сарацини наматално, і жовтня за старим стилем константиноп ношну відправу до Влахернської церкви г

ий та його учень Є

цей час чапали араби 0

поневолити Льці зібра Під час

точивши

городян,

лися на все-

піфамій Божої служби

фен - -

рішній частині храму образ Божої Матері а и побачняй В го- з ченні сонму

своїх силах, і вони відстоя були відступити. з того часу свято Покров Оскільки в Київську Ру нополя, то відповідно було прийняте і свя нської церкви Богородиці дружиною Во. ча — Анною, що була сестрою візантійс Х сторіччя до Києва були принезені іменні і вали чудотворництво. Таким чином, культ Покрови в Києві поширився досить рано. Він замінив найшанованіше божество дайбожичів — богиню ро- дючості Макош, якій у пантеоні Володимирових богів належало одне з найпочесніших місць. За свідченням багатьох вчених, зо- крема Б. Рибакова, наші пращури відтворювали Макоці на рушни- ках, що призначалися для весняних обрядів. Її зображували із зведеними вгору руками — “мовби молить небесне божество зро- сити дощем поорані й запліднені зерном поля». Ці сюжети вико- ристовувалися і для відтворення заступниці роду — Берегині. Ко- ли Покрова остаточно замінила своїх попередниць, жінки зробили Богородицю і покровителькою рукодільництва. насамперед виши- вання. й Уперше, якщо можна так висловитися, національний культ Бо- городиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих Воротах у Києві. Своєрідним символом націокалької опіки є величава запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в Софії, на якій Марія, звівши руки гу а ння своєму народові. В ко (як колись Макош), просить благослове Я непорушний: нусі над нею багатомовний напис: «Бог посеред — аження Бо- ся, помагає ЇЙ день-у-день». Це єдине найдавніше зо0р

городиці, що дійшло до нашого часу. дн Найбільшої популярності культ Покрови Богородиці ж Й ідкиків козацької Укр.

ЗЕМ ее Ж сторічних, Олия М р їсаникій Галятовський ни — ректор Києво-Могилянської взань про чудеса Богородиці —

у 1665 році видав у Львові книгу ка я інший збірник опові- “Небо новоє». Згодом (1676 р.) знай Пресвятой Богороди- или і ань — ница потребная,. гадками 8 п

• хі наве гетьману Самойловичу, зі Згад . й я ацтво. редньому слові про українське дж чі Їжа Найактивніше будівництво гетьмануванн о з Покровою, припадає на були збудовані в Києві, три но Мико. і “і ков, що ЗУ” їй Пустиянно- я а а й є пр тео Протоай “или ім’я . нак - — зведе ироко ви лиїне иря (1690 р.) - і богомази Ш Ірини отовленні и Богородиці місцеві

нмала під іб: Мати Божа тр

ьних осіб: ів. а згодом користовували прообрази і р нн І. Мазепу, єпископів,

ель

і 9 року для своїм покровом Б. Хмельн ьких царів. Скажімо, 1709 р польських коралів та росії 221 ж: яри

сао РАННЮ

нописання, пов’язаних я Івана Мазепи. З-по-

[скан 218] · книга с. 222

о І

и Переяслава виготовлено запрестольну іко картину з світського життя — святий Роман котра нагадувала “Петра І Катерини ІІ, Феофана Прокопов зображений в оточенні Ме сю — переяславського полови, и- ча, Івана Мазепи та ій що зберігається в Київському мул Івана Мировича. Не Мати Божа, зображена з короною на и українського ен оздобленим плащем покриває гетьмана лові, розкитн я епископа Сильвестра і царя Олексія Михайлови. Хмельницького, якого підписано Переяславську угоду. ча, під час володарювання . вся значно рані і На Запоріжжі культ Покрови з’яви ББЕНОГЕ, зі і, й був суголосний з національними стремліннями, з Тетвнайщині 2 мн ОХ аки збудували 1659 Першу церкву на честь Покрови коз пн ду. Й року в Чортомлицькій Січі. Як стверджує Д. 1. Яворниц п и, за час іс- нування Січі на Запоріжжі було тринадцять церков окрови Бого- родиці. Тут культ Богородиці високо запошановувався, оскільки її покровительство цілком узгоджувалося З визвельним рухом.

Серед народу свято Покрови мало значно ширший, ніж церков- ний, ареял дійств. Слушно з цього приводу завважив митропо- лит В. Липківський: «Ясно, що українці святкують в це свято не історичну допомогу Божої Матері Царгородові (в грецький кален- дар, як не дивно, це свято введено тільки після другої світової вій- ни — В. С.), а святкують щось інше, далеко рідніше Й вартісні- ше для душі християнина, більш загальне, духовне…».

Жінки вважали свято Покрови своїм. Особливо його чекали заручені юнки чи ті, які сподівалися на сватів. Адже від Покрови до Пилипівських заговин (27 листопада) усюди справляли весіл- ля. Це підтверджують і численні прислів’я; «Прийшла Пречи- ста — несе старостів нечиста, а прийшла Покрова — заревіла дів- ка, як корова» чи «Покрівонько, Покрівонько, покрий мені голі- воньку яков-таков онучею, хай дівкою не мучаюсь; …як не хуст- кою, то онучею, бо дівкою вже надокучило; ..хоч ганчіркою, аби я була жінкою».

У цих прислів’ях, позначених м’яким і дотепним українським гумором, відбиті одвічні дівочі бажання — вийти заміж, народити та виховати дітей як продовжувачів родоводу. Відтак дівчата пов- сякчас зверталися до своєї покровительки з різноманітними мо- литвами та примовляннями. Одну з таких я записав від фолькло- риста з Дніпропетровщини В. Скрипки. Як оповідала Його мати : Ганна Трохимівна, за її молодості кожна юнка напередодні свята ”

крана ввечері навколішки перед іконою святої Покрови, прика- і чи:

Покровської церкв чу.

Святая Покрівонько, Покрий мою голівоньку Оце осінню. Ей Хоч і драною хустиною, - Аби з хорошою дитиною, Щоб із сторони. Щоб свекорко як бате о мене були, Свекрівонька як матінка Мене прийняли, Щоб діверки та зовиці, Мов братики 1 сестриці До мене були.

нько

[скан 219] · книга с. 223

Щоб ділечко поробила Чужій сім’ї догодила | Всім мила була, і Не лаяна і не бита Нагодована і вкрита Спатоньки лягла.

д про те, як ощед ва до тих, чину науку

рює Покрова дівчат хто слухався і шанував

. . о й і і тримував духовну і фізичну чистоту. Од кн р наєті, піде

батька-матір, переймав нень

) нак вона була неприступ- льні устої, нехтувала традицій- Ці легенди збереглися в народ-

ЧНИЙ і дидактичний характер,

ливою, якщо юнка зневажала мора ними законами суспільного життя. ній пам’яті. Вони носять моралісти у них віддзеркалюють повчально-виховні настанови до ідеалізова. ного образу жінки як охоронниці родинного життя.

На Покрову в тих родинах, де були дівчата на виданні, нерідко вдавалися до ворожіння. Ненька вдосвіта відчиняла навстіж сі- нешні двері і стежила, щоб їх випадково хтось не прикрив, а дочка одкривала ворота на дорогу, «аби свати заходили». Натомість обоє йшли в комору, перекладали наготовлені рушники для зару- чин, примовляючи:

— На рушнику стати, рушником старостів пов’язати!

Після цього ненька одчиняла скриню, розкручувала сувій по- лотна, розстеляючи його аж до порога, приказуючи:

— Стелися, доріженько, щаслива для молодих і старостів.

А дівчина просила свою покровительку:

— Свята мати, Покровителько, завинь мою головоньку, чи в 5 шматку, чи в онучу — най ся дівкою не мучу.

Як стверджує народне прислів’я, «Покрова накриває траву ли- стям. землю снігом, воду льодом, а дівчат - шлюбним вінцем». Слід зазначити, що подібних приповісток на цю тему побутувало безліч. ПО

Свято Покрови було і останнім терміном праці пи ня Півд. бітників — строкачів. Підприємці і великі а ема кі України щороку наймали з чий. знов ах весняного юеляв. дешеву робочу зрой. різни паній день був початком Миколи (22 травня) і до Покрови. ” км Тому на Покрову заро- скріплення нової угоди на наступним Річ пт бітчани улаштовували пишні колективні пансушщувалі хати» -

Разом з тим напередодні свята селяни т

й ат кізяка, «ЩОб . - ; ав через оселю шмат т і увечері господарь тричі перекид. на йосе в нечі, аби взимку СУ

не була курною», а вдосвіта сиойай я останній день повернення і та хою була світлиця». В Карпа пастуших отар з полонини. Й лежала до так званих рима Традиційно Покрова на Україні б ох селах на Й честь буду: надесятих свят, себто велитн У би нрвни вважалась не тільки і скільки На честь цього зал ячували храми, оск! “нятом. На нираднесреті війннм а Й національним тилу таких -7 Покровка, й на ало сіл. » воно коза” зведено чий і Зисноване я рн нцізанерона на Миколаївщині: люка косі — найпів” що в Очаківського м літі на Кінбург ми і чума

ька затока. : ї ег Ягорлицька денніщій точці, де омиває залий в цьому Унікальном

Мені не раз доводилося су

. т

у селі, ПИ”

[скан 220] · книга с. 224

пав

о-етнографічні матеріали. Тут дотепер збері. льклорн звичаї, народно-господарська діяльність

з також вільне Козацьке мирна ща. про яке тих часів, а часу відомий український письменник, історик, мо. згадував свого етнограф 0. Афанасьєв-Чужбинський, близький ваманець ої знань Він побував у цих краях і написав цікаву знайомий Т. денну Росію» (1861 р.).

; “Подорож у Пів й :

А оц. що варто пригадати історичний факт, тісно пов’язаний і Дари м Покрови Він увійшов у нашу національну культуру зо-

з ,

лотою сторінкою. У 1615 році на Покрову Галишка, знана як Лу. завета Гулевичівна, укладає заповіт, в якому макетеовь що вона дарує свої спадкові землі на Подолі, себто нинішню Контрактову площу, з усіма будівлями Київському братству — же ж му осередку національної культури, аби в такий спосіб підтрима- ти його. В дарчій, зокрема, обумовлюється, щоб на цій землі були збудовані монастир, шпиталь для покалічених у боях козаків і школа, до якої, за бажанням фундаторки, мали приймати дітей усіх станів. Таким чином, навчальний заклад одчинив двері тала- новитим дітям і найбідніших верств. Згодом тут навчався і Григо- | рій Сковорода. Й | Завдяки нашій славетній землячці діяльність Киїзського брат- ства розширилась і спричинилась до заснування Києво-Моги- лянської академії — першого вищого навчального закладу не ли- ше в Україні, а й східній Євролі. Заповіт Гулевичівна склала на Покрову, а дарчу скріпила другого дня свята. Зі святом Покрови пов’язано чимало метеорологічних спостере- жень та приказок. Пригадаймо найбільш відомі:

Яка погода на Покрову, такою буде і зима.

сувати ФО гаються цікаві обряди,

Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді і в грудні.

і Якщо до цього дня не оладе листя з вишень — на теплу зиму, а опаде — на сувору.

Зранку вітер з півдня, а пообіді з півночі — початок зими буде теплим, але згодом похолодає.

Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.

До Покрови давали молоко корови, а після Покрови пішло мо- локо в роги корові.

До Покрови думай про пашу корові. |Як по Покрові, то і по теплові.

Недалеко до Покрови — ще за — заніміла мова.

Хто сіє по Покрові, взимі по корові;

сіна накошу, а прийшла Покро-

той не має, що дати корові; ..той виводить «Той відсіває по корові.

Т нареш решті, Покрова остаточно завершує осінні молодіжні еву-

Лиців —

дасвітки, в також и ли нні права» набирають вечорниці та

«Настали Жжімна то Ілля, де розважалися всі мешканці села: лежить баба нежива, в прийшла Покрови —

в». Ну а дівчата, мабуть, чекали цього свята

епки прохаючи свою покровительку: (б65РО

акровонько, покрий мою головоньк у

[скан 221] · книга с. 225

ПРИЙШОВ ОСІННІЙ ЛУКА

ХЛІБІ МУНА Й ВИЛиСь

Як ви вже, очевидно, знаєте, окрім осіїньо- падає на 31 жовтня, є Й весняний (5 травня) М - Л сить чітко відображає відоме прислів’я: «Ло ши о, хліба, ані муки, а прийшов осінній Лука б з “чного Луки ані

Віддавна вважалося, що вінець обарічької о Ь хліб і мука», не тоді, коли хліб скошено й пов’язано в копи, а року наступав його перевезення до обійсть і обмолоту. Про - р приказка: «Не той хліб, що у полі, а той, що в стодолі», але ще один не менш слущний вислів говорить: «Не хліб, що в оборі а хліб, що в коморі». Справді-бо: господар міг бути остаточно вдово. лений своєю працею лише тоді, коли засіки сповна наповнено збвіжЖжямМ. «Не хвались,— казали,— нажавши, а хвались намоло- тивши» чи «Як на толоку молотиться, то в хаті не колотиться».

На терені України були найрізноманітніщі способи обмолоту зернових. На Прикарпатті й у Карпатах робили це в такий спосіб: пучки збіжжя протягували через сучкуваті гілки, щоб від’єднати колоски від стебел, а потім обмолотити їх прачами. Щоправда. так вчиняли ті господарі, у яких був небагатий врожай.

Більш заможні селяни обробляли зернові переважно механізо- ваними пристроями. Двоє чи троє родин, ка правах паю, закупову» вали молотарки з паровим локомотивом. Були в ужиткові також й кінні приводи; деінде здійснювали обмолот шляхом каткуван- ня - зубчатий каток тягали кіньми по розстеленому збіжжі. |

Але найпохіднішим і найбільш відомим був обмолот зерна ці- пом, Цей вельми давній і практичний спосіб дозволяв руч рі найпродуктивніше обробити врожай і зберегти при цьому с для покриття житла та господарських будівель. ких. Там

Обмолот здійснювали переважно в стодолах а тиерцій мречар де не було цих споруд, черінь робили просто чний труну. клали З могло бути обійстя, землі зістругували верхній ш , одного боку ВА на нього один чи два снопки колоссям кскрияи У еннИЛИ кулия 3 стільки ж — з другого. Довкіл так званого

ийдеш цена я г зся зерно. Бувало, вий і вішали ряднини, щоб не розліталс и арені Мимоволі прига

вулицю, а звідусіль тільки Й Чути ДУ прийде на вас осінь!»

дувилось прислів’я: «Чекайте, для посіву лише в певні дні тиж” 5 ,

уки, який при- відмінність до-

Молотили збіжжя, особливо д пев ерігалися ція ні лові» Й еповні ДНІ. рама о

чений день господаригз черінь кілька снопсу; ою росою і, роз- ухи»,

ня або місяця. Це так звані «Я У визна робити, коли в домі був покійник. нку на вставав рано вранці, викидав ІЗ ри м купальськ : Кіз, екроплювив їх свяченою водою, в сонце» ТА єпольні Д чинивщи навстіж брами. “запрошува

примовляючи спеціальну МОЛ У п ніданок та хліб-сіль» 1 лобрих Невдовзі господиня яри запрошувала до трапези їла і:

дина, всівшись на снопках.

окон, Ро |

[скан 222] · книга с. 226

. ібні дійства вчиняли й тоді, коли віяли змолочене зерно духів. Подібні д чинали до сходу сонця. При цьому не можна Цю роботу також по ись. В цей день не годилося також на було лихословити та лаят - нені еєжені. жі поли.

и будь-які господарські речі сусідам, хіба що якійсь чно АОо дині чи дитині — єто Бог простить 1 віддячить», Убоим. пристрій. як на перший повні, ронайча» а о Це ці. пів’я — довга, гладенько обстругана реяам за пононають у ру. ках, і бияк — прикріплений на кінці ціп Я ре гою рухомої шкіряної ув’язі гранчатий чи округлен Ра Чурпалок, Раз-у-раз, змахуючи ціпом над головою, вдаряють бияком у сніп, Ось, власне, і весь секрет прабатьківської технології, хоч для того, щоб удосконалити її прийшлось витратити не одне сторіччя,

Обмолотивши сніпки з одного боку, їх перевертають і, розпря- мивши колосся, повторюють процес 3 іншого. Коли зерно вимоло-. тилося, снілки, які в народі називають околотом, складають осто- ронь. Впоравшись з молотьбою, приступали до вибирання кулія, При цьому околотини розв’язували і ще раз промолочували, ос- кільки всередині ще залишалася якась дещиця зерна. Натомість стебла з колосками брали голіруч і витрушували: коротші і зде- формовані при цьому випадали — так звана солома,— а довгі складали окремо, зв’язуючи їх у кулі, себто великі снопи, З них і крутили кулики для покриття дахів.

Але цим процес обмолоту не завершувався. Зерно, в якому ще було чимало домішок, вимагало додаткового обробітку. Починали «із згонин» — рівненько розгладжене на черені зерно ретельно во- лочили спеціальними — з густими кілочками — граблями, щоб вилучити залишки соломи Й пусті колоски. Після кожної такої операції віником з поверхні змітали зайве.

Але найдрібніші частинки (стоколос, полова, остюки тощо) ще залишалися в зерні. Остаточно позбавитися їх можна було віян- ням, якого було кілька способів. При великій кількості зерна вико- ристовували саморобні млинки чи віялки. Якщо їх не було, «Пере- пускали зерно на вітер» або «жменювали», Найпоширенішим був пері сь Доченчаивь вітряного дня і віднайшовши зруч’ німали над ср протягом — місцину, посудину із зерном під- ко легкі знішнй 4 повільно струшували. Струмінь вітру відга:

Заонуянння ання а дорідні зерна падали долі. важно на тока уло лише в просторих приміщеннях, пере”

хів клунях., Господар набирав у жменю чи в неве- зусимоці жбурляв його уздонж черена. Легкі осідали, а важке зерно відлітало далі. Але й ціальні ручні решета, Пишемо педа міни со ра ці | заповнювали ним засіки чи зе ни Рани Уарнни засі- ці, - казали в таких випа ванн з «фай “Як злії ва

Таким чином, хоч кеооя о то в родині завжди м’яєниці” |

інст ука ії не вельми показний чари»

ром закінчення усіх робіт Зо слугував для селянина орієнт! хліб був у коморі, хлібової пов’язаних із зерновими. Лише коли ’ ороб міг полегціено зітхнути, згадавши 38”

стережлинву приказку: й . ані муки». кут «Не придбаєш до Луки, не буде ані хліба»

і

[скан 223] · книга с. 227

Ії Ти » »

Ж

ж

ум

уч чу

ий хвіст. 5 заячий хв?» Листопадовий , З баби чепуріння- У листопаді сонця» “71, Листопад і КОЛЄС""

[скан 224] · книга с. 228

до ДМИТРА ДІВКА ХИТРА

3 празників осіннього циклу мені особливо пам’ятний день свя- того великомученика Димитрія, чи, як казали в нас,— Змитра, що припадає на 8 листопада. В цей день у моєму селі відзначають храмове свято, на яке Я завжди приїздив, оскільки воно відбувало- ся у вихідний день. Наш Великий Ліс нараз оживав, ставав а«зна- менитиме в усій окрузі, адже традиційно на храм з’їжджалися близькі й далекі родичі, знайомі й незнайомі люди з сусідніх сіл.

Щоправда, останнім часом традиція дломітно заменамтя,, а у по- зоєнні літа, навіть до середини 60-х років, село два, а то й три дні було центром велелюддя й розваг — гостювання, веселощів, пі- сень. Саме ця обставина якоюсь мірою затінила для моїх одно- сельців інші обряди, пов’язані з іменем святого великомученика, Між тим свято Дмитра здавна шанувалося в народі. оскільки воно завершувало хліборобський рік. За народною уявою, цей святий замикає землю і надає право господарювати на ній зимі. Ключі він тримає при собі, доки за ними не приїде верхи на білому коні весняний Юрій (6 травня). В одній з колядок, зокрема, мовиться, що єу святого Дмитра труба із срібла», якою він оповіщає про прихід зими:

А як затрубить ще й святий Дмитро, Та й покрив зимков усі гори біло…

Проте на переважній більшості України з Дмитровим святом пов’язується давній обряд поминання покійникін — так звані «осінні діди». Щоправда, в деяких регіонах «осінніх дідів» поша- новували напередодні Кузьми-Дем’яна (14 листопада), а на Закар- патті — в суботу на Михайла (21 листопада), яка мала назву За- (Ушної.

Остання напередодні Дмитра субота на Вінниччині називалась Лам ятною. Жінки в цей день несли до церкви спеціально виготов” лені калвчі і роздавали їх бідним людям, щоб ті помолилися за М одечів. На Волині до «дідової суботи» господарі готу” нка вання дідам’жебракам, частину з яких відкладали вили на покуті ба їство призначалося покійникам — Його ста” ереек- , поряд ложки, а також воду й рушник, щоб

чки й і здуше ! померлих повмивалися й пообідали». Деінде вранці увечері запалювали свічки, бо, як тіль

снують по кутках». ки смеркне, то «діди о мя понулого століття Дмитрівську Поминальну зранці жінки несли еонно. Найпохіднішим був обряд, Коли паляниці) і їство що дм «мисочки» — три книшини (калач

ові, та грамотки з імена» смакувало тому чи іншому небіжчи” За народною уявою, пе ами померлих, аби відслужити заупокійну: пращурам, друга З ни хлібина призначалася давно померли»! им, що померли нагло ближчого роду, а третя 77

лою смертю — на війні, у воді чи вогні тощо-

• З

май

[скан 225] · книга с. 229

Після панахиди-парастас; ві спеціальний обід, в якому бр організов мета такої акції — спом’янути н рн всі бажаючі що в цей день до церкви приходять вай оскі; обіді сідають поруч сущих, Тому обрядо чики-духи і диція, розпочинали з обрядової їжі чі якт

; - и ова. У багатьох регіонах України були свої а місцевостях поминали дідів у останню пер Докії, о М ед Дми . ших упродовж двох-трьох днів. блнанно ром суботу, він- дитиме багато прошаків, то це добра ознака я КщО в цей час хо- ли духів-покійників. Їх щед . ставили на стіл хлібину, сві зи стверджують, що начебто Бог посилає покійників у об старців на землю, щоб вони обійшли її, обдивилися я нене і що роблять земляни, підживилися, оскільки їм не о живуть тому світі, і про все це розповіли йо | «акфин

є му. Тому в поминальні дні прохачів ставилися 3 особливою пошаною. дні до

Деякі ваоиодярі організовували ритуальні обіди вдома. На них запрошували сусідів, літніх і вбогих людей, випадкових мандрів- ників. Перед тим як розпочати трапезу, годилося всім помолитися за упокійників, привітатися із господарями легким поклоном і скуштувати колова. Обід мав розпочатися перед заходом сонця і завери’итись увечері, оскільки саме в цей час праведні душі від- відують оселі.

За їжею годилося розмовляти впівголоса на побожні теми, зга- дувати чесноти тих, хто одійшов з цього світу; не заборонялося співати і божественних пісень, зосібно лірницьких «Про бідного та багатого Лазаря», «Ходження душі по митарствахе тощо. Пере- важна тема таких пісень — образ сирітки, яка одвідує могили своїх батьків і скаржиться на свою нелегку долю. Нерідко газди- ня, в якої померли діти, а здебільшого саме в таких родинах і справляли поминальні обіди, згадувала їх та батьків і закінчу- вала обряд речитативким голосінням, звертаючись до Своїх близьких. РИ Піо

На таких обідах були присутні переважно дідусі чайн ля трапези годилося посидіти трохи за столом, ення присутніх мерлих. В кінці господиня дякувала, ЗіДДАРИВУРА на дорогу хлібом, печивом та яблуками, а старцям спакову торбини. трівську не Хо”

На відміну від інших поминальних субот еру Однак дили на кладовище — весь обряд ний, чи помре цього існувало повір’я, що коли хтось бажав я на могилки, сісти під року, то мусив у Дмитрівську суботу ачебто, мали Проходити 8 деревом і чекати півночі — в цей Час. ” або запросять до свого довгих білих льолях родичі-покійники річ далеко не кожен зголо- товариства, або пройдуть мимо. мен ” Шувався на таке ворожіння.

за сьогодні майже

. овувала Нік яеюдр» дамі ерих рекрасна традиція; жи и исамне:

• я п 5 ідігравал втратився. Між тим ри культу 7 дків, в радиції Й осв шанобливе ставлення Д родовідні вирощений

вала

ред виховну роль, свято культиву покійникам а чувала в (такий спосіб Подяку

врожай, а зя справляті Після Дмитра вже забороняло-

[скан 226] · книга с. 230

дівчат. З цього приводу існу

прим ; уЄ безліч в та приказок. Наведу найбільші відомі;

ля ще хитріша; ..а по Дмитрі - хоч кісся витри; —Хоч кахлі витри; ..хоч нею Губи

у свати, що ВелЬМИ турбувало

цікавих прислів’ї і До Дмитра дівка хитра, а піс вку витри; - витрі хоч чобіт витри: — 8 по Дмитрі хоч сім за цибулю; ..а а Дмитра в ніс змерзла; —а після Дмитра сякий-такий був, щоби хлібі роздобуві а по Дмитрі хоч за старця, аби не остаться. х З нчни

До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі стріне собаку і питається: «Дядьку, ви не з сватами?»; ..а після Дмитра свиня йде, а вона питається: «Тітко, чи не бачили старостів?»

До Дмитра дівка кричить на корову: «Алуч, бо перескочу!», а ло Дмитрі вже й свиню просить: «Ачу, бо впаду!».

З Дмитром на Поліссі пов’язані й завершальні обряди тварин- ників, З цього дня корів уже не вигонили на пасовиська. Господарі остаточно розраховувалися з ластухами, а останні врочисто свят- кували завершення сезону. На Буковині дехто намагався посади- ти бодай одне деревце, бо Дмитро ефрукту любить».

За цим днем удавнину завбачували і погоду — якими будуть літо і зима, врожай, приплід худоби тощо.

Якщо на Дмитра день без снігу, то ще не скоро буде зима.

Замерзла земля і дме холодний вітер — снігу не буде до Нового року.

Випав сніг— увесь листопад буде холодним і морозним.

Якщо до Дмитра дощ, то на Введення (4 грудня) снігу буде по коліна,

Якщо відлига, то на теплу зиму і ранню весну; цей день зі сні- гом — весна пізня; холод і сніг— на пізню і холодну весну.

Г все ж Дмитро найбільше допікав дівчатам, бо вже невдовзі заступали Пилипівські заговини (27 листопада), а отже, втрачали- ся будь-які надії на заручини. Тому й казали: «До Дмитра дівка хитра, а після Михайла (21 листопада) — хоч за попихайла».

СВЯТА п’ятниИчко, ПОМИЛУЙ ТЯ НАС

Серед галереї ікон, оселі, мені з дитине

у па икрашали застільну стінку в нашій азоній їльше запам’ятався образ Великомуче- Божий У ке Параски), або святої П’ятниці. На

маляр відтворив миловидне жіноче об- о живі світські обриси мовби про” викарбуван » прислухатися до благальних слів» поруч ватмані: «Вірю в єдиного

я Неба та Землі», а нижче під” ЦЯ»,

вседержителя, творц ликомучениця П’ятну

[скан 227] · книга с. 231

Цей образ зворушував своєю п в ньому менторських повчань т локаяння Й доброзичливе звер

риродною чисто

а суворих настано тання нов, а

тою. Не було Лишень щире

до людей тобто 10 листопада, ненька станали на рн. ороку в її денх зом і, прочитавши «Отче наш», на перед іменним обра.

” закін з — Свята П’ятничко, помилуй тя урн

У цей день мама остерігалися будьяк і не введи в спокусу! сти, ШИТИ, ЗЛОЛИТИ ОДЯГ і навіть розчієуват жіночої роботи — пря- то». З цього приводу вони казали: тись, бо єто жіноче свя:

— Свята П’ятничка, то великос кі гріхи. Вона з являється поміж людей у вигляді бідної,

з понівеченим обличчям: Її тіло пошпиговане голка ої жінки та веретенами, покрамсоване ножами і нипирзвуатьсой понівечене Г все це за те, що жінки не дотримуються її обітниці пе цвяхами, на Параску… працюють

Справді-бо, віруючі літні люди найбільше пошановували серед тижня п’ятницю. Цей день мав особливу магічність, Літні жінки остерігалися щось робити і лише постились,

кропараннени Яни дохристиянські часи П’ятниці вважалися бо- гинями й ходили землею, щоб освятити людей на добрі діла і по- карати тих, хто вчинив провину. Й дотепер з вуст сільських людей можна почути:

— Чого це ти прядеш у п’ятницю? Гріх великий береші на себе. Як прийде свята П’ятниця, то покарає — руки покорчить…

Цікаві легенди про те, як П’ятниця карає тих жінок, що пору- шують обітницю, записав на Гуцульщині В. Гнатюк,

Бона застала одну молодицю, що вправляла тісто.

— А що це ти робиш у святу П’ятоньку?

— А що ж, не бачиш — тісто мішу…

П’ятниця не сказала їй ні слова, тільки спустила очі в землю й вийшли з хати. Невдовзі жіночі руки задеревеніли у тісті-

Другу молодицю зустріла П’ятниця при рубанні драв, здерла з неї шкуру й розвісила по тину на сміх цілому селу. а

Інший варіант записав П. Чубинський. В одному сел! -би ткала полотно в п’ятницю. Вона була сама в хаті. Коли ж Ай відчинилися двері, і до хати увійшла П’ятниця, здерла

й повісила на верстаті. боалі худої РУ Ша Галичині П’ятницю, або П’ятоньку, ції АРКАРУ п. істрашної жінки, вельми ЛЮТОЇ, яку не рразариюни придивляється репроснти, Вона постійно ходить селами ліан

ща . Є безліч свідчень- до хат, чи люди празкикують г не руно ріуернем вона п ; і них літературі. 1 ереказів, зафіксова У мно

нові, ба кю ЖАНА б ері нати П’ятниці переповідали й вір- На Поліссі, крім повір’їв, на че ші. Ось один з них:

тражденниця за наші жіноць-

Ще й сонечко не ан У 0. Щось до жене та й приха і Чи го Середа чи а ;

Чи го МОЯ рідна жати й Вона в мене Є обідала.

днувала. не полудня она в мене же орні прийшай та пожи Устану я рано 8 П’ягінку,

еЗПМНИОВОЙ

[скан 228] · книга с. 232

Та й проведу свою матінку За дві гори та високі, | За дві річеньки глибокії — Сама стану під калиною Із малою із дитиною.

За християнським вченням, щороку Р кити дванадцять п’ятниць — перед Благовіщенням, десяту о ПИНОАНИ» Перед Зеленими святами, Успінням, Головосіком, Здвиженням, Покро- вою, Внеденням. Різдном Христовим, Водохрещем та дві Велико. рісні. Їх намагалися відповідно вшановувати, оскільки це буди так звані іменні дні. Ознак найзнаменнішою було свято 10 листо- Р пада. З ним пов’язані цікаві обрядодії, про одну 3 яких оповідаєть.

• сяів “Духовному регламенті», укладеному у 1721 році Феофаном є. Прокопоничем, ;

В історії української культури Ф. Прокопович посів особливе місце як церковний та політичний діяч, письменник та вчений. За- кінчивши у 1698 році Києво-Могилянську академію, він прийняв уніатство і продовжив навчання у польських школах та Римсько- му колегіумі, Потім повернувся до Києва, постригся в ченці і став професором риторики й піїтики при Київській академії. Невдовзі його обрали ректором цього найвищого навчального закладу.

Під час царювання Петра І було остаточно зліквідовано в Укра- їні автономію, утверджену відомими Переяславськими угодами, ” арелігійний центр з Києва перенесено до Москви. Почалося актив- не перекачування національних кадрів, За наказом вседержавця імперії до Петербурга переїхав і Прокопович, який згодом очолив російську православну церкву, а відтак підтримував і пропагував

діяльність імператора, навіть якщо вона й суперечила сподіван- ням українського народу.

Ф. Прокопович залишив по собі багатющу літературну спад- щину. Значна частина творів присвячена церковній тематиці. З уже згаданому «Духовному регламенті » він, зокрема, писав, що виь Малой Росій, вь полку Стародубскомь, в пятокь водять жон- ку простовласу, подзь именемь Пятниць и водять вь ход’ь церков-

ном й при церкви честь оной й отдаєть народь с дарьї и со упова- ниємь нікня пользьм», РАБЕНГВ ”

Якщо ю ний ко на Параски день сонячний, то чекай теплої зими, хмар”

77 8 гередогрудні будуть сильні морози.

НА КУЗЬМИ-ДЕМ’ЯНА ДОРОГА САННА Зі святом ;

о творців Кузьми й Де

РУ и, з язано чимало цікавих є

; проаналізувати Ї

х и я релігій — дайбозької та христ п нобачимо нашарування дані сприяла тому мян

ства. Власн обставина , що двообра. і е, саме ця лічної структури. раз Кузьми й Дем’яна набув чіткої симво”

233

м’яни, яке припадиє НА имволічних обрядодій:

[скан 229] · книга с. 233

На думку митрополита Іларіона т чення цих імен пов’язане зі св вято а 0.Во

м б чи безсріблеників), котрих пізні казали бе

и

ізпада з початком листопада за с дію — відганяти мороз, а відтак це були «бе рим християнство приписало «завідування» м з метіллю. Таке твердження найбільці ймовім

Чи не тому селяни до сходу сонця коеенож бом-сіллю та страсною свічкою на поріг, щоб ли 8 цей день до обійсть своїх покровителів; устріти і запр

; ; м Святі Безморозники, вітаємо вас хлібом-сіллю, сон - ведним (свічкою — В. С.), і ласкаво просимо залізі цем пра ше обійстя, у наші стайні, обори, кошари, на отабним Ж зд у на- та до нашої хати — з нами вечеряти… Хай відійде “о джілок роз-морози- ще, люте холодище від нас, від нашого двору.

Увечері господар ще ряз виходив у двір. вилазив на ворота і запрошував Безморозних, а потім закликав мороза. Пізніше цих

безіменних почали називати іменами Кузьми | Дем’яна.

З першим днем останнього осіннього місяця (за старим стилем) пов’язаний ще один обряд. У багатьох місцевостях це завершення сезону пастухів і остання зустріч череди, Наймані пастухи у цей день приганяли худобу з поля ракіше, ніж завжди. Стадо зустрі: чали всі власники. Вони вітали доглядачів хлібом-сіллю, дарунка- ми (полотном, рушниками тощо), прикрашали вінками.

Вперше од весняного Юрія (6 травня) пастухи голили бороди й підстригали волосся, оскільки, за звичаєм, під час сезону їм не годилося цього робити, «щоб худоба не хворіла, добре телилися корови, я вівці не губили вовни», На їхню честь жінки вариля смачні страви, готували напої. За колективним обідом господарі дякували пастухам за працю, остаточно розраховувались з ними і зголошувались на наступний сезон.

З нетерпінням на Кузьму- Дем’яна

.

вона органіарвувістя. явурани ем в усій Україні це був офі: вочі вечорниці, досвітки тощо). лися заздалегідь: ційний початок дівчачих гуль. До них ні уі вечорняцьку Юнки зголошували одну з осель Карарнникьно Р вибирали ота- паніматку, себто господиню світлиці» в 3” пові маншу — найповажанішу дівчину, яка пр снувала і В рувала всіма дійствами. Подібна форма існу

гуртах. й

Зранку юнки, згідно з домовленккя різноманітні продукти, серед яких 0 то принесе Побутувало навіть повір’я: У почни справ в господарстві водитиметься оси ебільшого КУРОЧ муть курчат, вилуплюватимуться “молодого принено кції Кураїв, а хижі птиці не крастимуть о до цієї а змушувало дівчит підтримува прилучалися й хлопці — «полюва

Найпохіднішими стравам лубці, вареники, гречана каш приходили хлопці з найнятою чі в оселі дзвеніли співи, танки» цю вносили солому, роз

-ййй 04 Й

ЦФ СВЯТО, яке лем, мало магічну морозні» святі, нок орозом, засухою, за-

тарим сти

3 хлі. осити

чекали дівчата. Цього дня (дівоча складка, перші ді:

отясом усього сезону ке- хлопчачих

адку - приносили скл

ково малі бути кури. власну КУРКУ:

музикою уд Дт і ліза

лягали єп стеляли Її долі і -

[скан 230] · книга с. 234

пининининвицвюнннннинннмнь 04,

иційне відкриття обрядом і започатковувалося традиці дкр вечорни та досвітків на яких протягом сезону молодь проводила своє доз. та д , и одна уява пов’язувала 3 Кузьмою і Дем яном покровитель. а зосібно ковальства. Тому найпишніше цей день від. реа ковалі — найшанованіші фахівці села. Варто з цього пк воду пригадати такий факт: за відсутності попа, згоду на шлюб іг дати коваль. М мії чений і мудрий коваль посів належне місце і в усній народній творчості. Він символізує охоронця хліборобської праці, винахід: ника плуга. Водній з найдавніших лісень, котра дійшла до нас ще І з дохристиянської доби, мовиться:

Благослови, господи, Кузьма- Дем’ян, Ладо моє!

Спостережливі селяни намагалися в цей день завбачувати по- году. Вважалося, якщо бездоріжжя, то не сподівайся морозів до початку грудня, а коли випаде сніг— на весняну повінь. Проте «Як вітер на Кузьми-Дем’яна, то буде дорога санна».

НА МИХАЙЛА ЗИМА САНЬМИ ПРИЇХАЛА

Переважна більшість празників, пов’язаних з тими чи іншими : святими, відповідають конкретній господарській чи виробничій діяльності селянина. Насамперед це стосується хліборобського циклу, тваринництва, промислування тощо. ле одне свято, що вельми шанується в Україні, позбавлено такої традиції. Маю на увазі свято архистратига Михайла, яке припадає на 21 листопада. До його покровительських функцій входило чимало “сфер впливу», але жодна з них не стосувалася хліборобського ремесла. За народною уявою, архистратиг є непри- миренним воївником з дідьками, він опікає всіх лісових звірів»

йо і й і і Му підвладні вовки й інші хижаки, що спричиняють збитки се” лянинові, він бере під своє кри

ло мисливців. Одним словом, Його

призна: ни - з 7

нення - боротьба з войовничим сатанизмом, з допомогою

Ю ча властивості поражати вогненним мечем воро-

• вж ін — 3 2 5

вяю УЧИ вій воєначальник небесних ангельських Все це ;

дийбозьно м узяте свідчить про те, що Михайло є намісником

межну владу пха, котрий, як засвідчують дивні джерела, мав без” Т недо Ук «Його же воїнстьо небесним сила».

ці, вважаючи и нин ля найбільше пошановували мислив”

но; ниші пращури, зпосереднім покровителем. Та це й природ”

мешкаючи пе і гпо- ча реважно в лісових обширах, сії тку жили за рахунок звіроловст 1 ,

робство, Цей - ва і лише потім освоїли земле”

ки — о а ідтверджують найдавніші історичні пам’ят- є З и

довідуємося, що пе хо літе та «Руська правда», з яких МИ

ре шитифеодальне повстання древлян вибух” Й РЧР “Р

[скан 231] · книга с. 235

нуло від непосильного оброку рати київський князь Їгор, Ми белі овруцького князя Олега впливу На МИСЛИВСЬКІ угіддя, оскільки ху вагому частку торгівлі Київської Русі з ТРО куниць, яке являло більше поціновувалось. Про значущість зни країнами, най- у першому писемному кодексі законів, ий ромислу записано рий, — “Руська правда». Звіроловству, Уклав Ярослав Муд сті, присвячено чи не найбільше охоронних п сфері діяльно- оберігали недоторканість насамперед п вюни які суворо угідь. мисливських Отже, мисливство (давній термін «звіроловство во») мусило у давнину мати іменного покровителя. Ці обов’ з прийняттям християнства ї леребрав святий аркистратиг по ло. Ще відносно недавно затяті мисливці йшли на святкову май: нішню відправу і перед образом свого покровителя ставили оби а повернувшись додому, оглядали зброю, чистили її і вилробову. вали на угоду «рицареві, суддєві, оборонцеві і покровителеві», На дю тему створено безліч легенд та переказів, Наведу лише дві найхарактерніші, одна з яких присвячена первісному Миху, друга — Михайлу. «Один чоловік пає вночі коні. Враз до нього пристала зла сила і почала морочити і манити в драговину. Чоловік відчув, що втра» чає свідомість, але нічого не міг вдіяти — мусив прошкувати де

х ні та медом, ЯКИЙ на пасів У проте, що причи зла міжусобна війна

Казав зіб- НОЮ загу. за сфери

чи «ловецт-

болота. Навколо нього витали несамовитий свист, сміх, невирази “2:

ний галас, Отоді він і згадав про добру силу Миха і, зітхнувши, промовив:

— Миха, Миха, рятуй! ,

Й тут же цавколо нього стало тихо, з’явився вовк і пустив ог” ненні струмені полум’я на лихі сили, попалив їх.

Чоловік наче прокинувся од сну, олам’ятався і спогадав про сої коні. Глянув, а вони вже над самим болотом-драговином, ге й мить і їх засмокче чортовинське провалля. Він кинувся 4 знову вигукнув:

— Миха! р сили воГгнек-

І знову з’явився Миха й, як дощем, пустив на рому а ко- ні батоги, попалив нечестивців. Лихі сили тяжко ні, заїржавши, одійшли від болота-драговик истиянських часів,

Цю легенду, що сягає своїм корінням А ня залисав на Вінниччині професор С. порчасті існує безліч. Во-

Подібних переказів в усній народній и темряви», чистиХ

; 3 ПТ 1 боротьба світла ня ни просякнуті спільною ідеєю 77 ООР’ТУО, повідка про СтвОРН

ігрипних сил. Це стверджує | в” Грушевський: Михаї- архистратига Мижайни. що о мехнуй і зробив свят Ти о онреотвутоння | Як не рожденни”. тається Сатанаїл Бога: хати! — Нащо ти то аробив? -ш- Ти ж не хОЧеШ зання ріїх ся й о я ордами поді Ж то стільки наробило, тих злих, Як ТРезіб — А ти що робиш? бою воювати”. у неповною. якбв Та Гечге БУДУ я овідь про це свято ОУбЯ 238 ? у |

[скан 232] · книга с. 236

вагою той факт, що свято Михайла віддавна вважа. ми оминули У им, як, скажімо, Покрова. Особливо шанували лося всеукраїнським. я від Мономаховичів (1125 р.), київські кня. його нин ин иа своїм патроном, а стародавній герб міста над Пранелрюнесяй оздоблювався зображенням архистратига з ме. ново історія, пов’язана з цим гербом, вельми цікава, варто на ній зупинитися детальніше. ма ЗОДІЧИНМИ звичаями, давньоруські князі носили подвійні ймен я іа ре та церков- не (останнє давали при хрещенні і воно си й лізу ого чи ін- шого покровителя). Так сталося 1 з князем Святоцолком, що відо- мий в історії як Михаїл Ізяславович. Він, власне, й вибудував 30. лотоверхий монастир, названий Ім ям його покровителя — Михай- лівським. За архітектурними цінностями він не лоступався Со- фійському. На жаль, войовничі атеїсти 30-х років цю світового значення пам’ятку висадили в ловітря. Подібна історія сталася із однойменним собором, збудованим у 1089 році в Переяславі: Хмельницькому. й

Як уже мовилося, за церковними канонами архангел Михаїл переміг злонапасника, себто дохристиянське вірування, а тому й носив звання архістратига, яке за візантійською термінологією оз- начало головного воєначальника.

На гербі Михаїл відтворювався з довгим хрестом у правиці (символ хрещення) або мечем чи щитом у лівій руці (символ дер- жави). Зодягнений, як правило, у військові обладунки. Коли ж Київські землі були приєднані до Польсько-Литовського князів- | ства, то архангела зображували з опущеним мечем, що, вочевидь, мало символізувати елокірність і вірність польській короні».

Символ Михаїла присутній також і на головній корогві часів Богдана Хмельницького та на численних козацьких прапорах як символ України, Щопривда, після приєднання українських земель ха Росії цей герб знаходимо у «Великій государевій книзі, або Ко- рені російських государів» (16172 р.). В усі пізніші часи, коли нада: зали герби містам і губерніям, символ Києва та Київщини -7 в різних кольорових відтінках, у тому числі й блакитно-жовто:

о преантзаня архістратиг. У минулому сторіччі архангел Мих. ув національним символом ї ймо Шевчен” кові «Гайдамаки»: Урана, Надкйни

Не плачте, братія, за нає І душі праведних, і сила Архістратига Михаїли. Не за горами кари час. Ни чес кви й не як уже мовилося, будували в Україні цер” «Того ж року… закл вському літопису» під 1198 роком читаємо” Дніпра під промо са він (Святослав — В. С.) стіну кам’яну коло шує автор цієї найлн і 18 ЩО на Видобичі». А завер” кнннілцої пам’ятки свою розповідь таким звер” зай, бережучи п зр Михаїл, його (Київ — В. С.) прикри” ровом крил твоїх, нині і завжди і в будучі віки: Якщо на Дм : я ба і пборонялося засилати сватів, то Михай-

Чак весіль. Тому й казали про незасвата”

, ШИХ дівчат: Після Михайла — хоч за шкандибайла ».

2 лекал ланнойвийЙЙЙ

[скан 233] · книга с. 237

руруаувнвавна ан ня

Вважалося, що після Михайла о себе, адже він му щ б ою ознакою в Усить «приїхати на бі но має спловіс добро рожаю і здоров’я, якщо той т ТОМ було і В цей деньг му було нь

невеличка пороша. Це підт ятверджують прикмети ери хоч прислів’я

Якщо відлига — не жди санного шляху до У и ня у до)

Іній — на великі сніги, а туман н кол . як Ь — на від;

Від Михайла зима морози кує длигу.

и (19 грудня).

Звідається Михалко, чи маєш теплі нагав Як Кузьма (17 серпня) з медом, то Микаль о Як на Михайла вітер з полудня, то буде тепло і оп Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна й чі | - а. оо нанло з дощем не услужить — добру й суху весну во-

Т У 1 і

і ієчий ЧУНОМ,, селяни після свята вже настроювалися ка моро м, т 5 моро- зи і снігові замети, бо «На Михайла зима саньми приїха М

У ПИЛИТІВКУ ДЕНЬ ДО ОБІДУ

Сучасне покоління людей практично вже не знає про одну

з традиційних форм харчування, яке регламентувалося за допомо” гою говіння, Нам, на жаль, майже не відомі й офіційні обмеження о лише здогадуватися,

скоромини в дохристиянські часи. Можем іду! ; у рослинній їжі, а від-

що наші далекі пращури надавали переваг так не було потреби вдаватися до відповідних заборон. Але це ли”

ше припущення, оскільки достовірних фактів до Нас ке дійшло.

З прийняттям християнства 8 річну календарну структуру бу» за допомогою якої віруючі

ла введена офіційна форма постів, межували себе м’ясними, а почасти й молочними про Рені - Атеїстична пропаганда, скориставшись відомим зн гія — опіум для народу», розгорнула шалену о ню вич постів, класифікуючи цей захід як своєрідну форму Кк” зиску и н людини» ПО? . Звичайно, в окремих випадках. зважаючи мб ння обставия й Тіння не виправдовувало себе, і в народі за под завжди дотримувалися церковних приян” Умов — і це підтверджує сучасна медицин х прод ціональне зерно: обмеження вживат ня у повсякденний раціон значної кілько - на вітаміни та необхідні організмУ п грибів. Риби ТО зашених овочів, сухофруктів! ви акого харчу н навіть розроблена наукова система 7 зальний засіб. - Одним з найтриваліших сан з заговини п іздвяний) піст, або просто Пеня додні різдва. иЛипівку. Вік завершу мапер

в Пилилівсь Великого) БУ чи запусти

озьвавнача

[скан 234] · книга с. 238

Свято Пилипа припадає на ЗА ЗОЕБАВИКІВЛАх Це був останній день і посту. В кожній оселі готували чимало смачних напередодні п шину, пиріжки, вареники, смажене м’ясо, пе страв — бен г давнім звичаєм, до батьків обов’язково, ра пики я банер дочки із зятями, котрі нн палюбувалися, а також запрошували кумів та одиноких сільчан. Залишки од ве. чері відносили бідним Лелет шлюбованих дітей

Ті родини, в яких ке було щойно по дітей, збира. лися в складчину. Кілька сусідських родин сходилися в одну 3 осель, приносячи з собою їжу та напої, щоб «статечно провести Пилипа». Я добре пам’ятаю, як батьки щороку відвідували дядька Андрія, в якого постійно справляли пилипівську складчину. Оскільки залишати мене одного вдома ке зважувалися, то і я був учасником обряду. Щоправда, наші дитячі забави проходили пе- реважно на печі, але ми неоминали нагоди стежити хоч краєм ока за дорослими. и г

Ось рипнули двері, і на порозі з явилися дядько Лукій зі своєю Гапкою.

— Чичуб, чи липа, - казав, усміхаючись Лукій,— а нині свя- того Пилипа. То ж будьте здорові з ним!

На це тато відповідали:

— Хто святкує Пилипа, той буде голий, як липа.

— Е,— відказував на те рябий, як віспа, Кандзюра,— але ж іній на Пилипа — буде овес, як липа. Сьогодні, бачте, всі дерева посрібнив морозець.

— Авжеж,— не втримувалася говірка Оксюня — одвічна сіль-

ська дівовиця,— коли іній, то на врожай, а як дощі — на дорідну пшеницю.

• Але ж сьогодні хмарно,— долучали і своє слівце мама, - і сніжок потрусив, отже, травень буде гожим!

Так, слово-по-слову і в гурті зав’язалася цікава розмова про врожай, господарські статки, молоді літа, що поверталися в ро- мактичних спогадах. Потім сідали за вечерю, співали пісень. Пи- липівські вечорниці, як правило, тривали за північ, а коли прихо- див час розходитися по домівках, жіноцтво зголошувалося на з» го 8 цього дня всі починали прясти кужіль на полотно. не ення о збиралися хлопці й дівчата. Для тих, хто жити ванйстай ма хто їх не дочекався, доводилося «продов- нн рубкування та дівування. В таких випадках

Відтак не до всіх прилип»,

У цей чис ран м Дня вже починав відлік Різдвяний піст. ан Р остерігали за погодою. «Яка ніч у Пилипівку: лежить сніг, то р У Петрівку», а «Якщо на Пилипівський піст і сталою зимі. лежатиме до повені», себто буде холодною

з цього часу зима почина увати якомога більше дров: як-не-Яб» ла ошкі заметілями. Тому й р кірюнатися лютими морозами Т8

Пилипівський

піст, крім сьо кій . нн. Як слушно ані о, співпадав з найкоротшим со у».

ить прислів’я: «У Пилишівку день ДО ї й 39з

[скан 235] · книга с. 239

Тазізізазааладаль ЗА

Грудень 3е

Грудень — Не е б

Грудень око Смутний груд

ПУРУУФРУУРТ ОТУТ ОО

хіадлавь.

па

[скан 236] · книга с. 240

ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА СНІГОМ ПОКРИВАЄ

Останнім святом, яке завершує осінній цикл празників, здавна вважалося Введення, що має Цілу вервечку похідних назв: Виден- ня, Введення в храм пресвятої Богородиці, третя Пречиста, Як ви пам’ятаєте, про дві Пречисті ми вже розповідали. Цим Днем, який припадає на 4 грудня, ознаменовували закінчення хліборобського циклу та обробітку технічних культур. Вважалося за великий гріх після Введення і до Благовіщення (7 квітня) копати або зру- шувати землю, єбо вона спочиває 1 на літо сили набирається», В такий спосіб селянська мудрість допомагала землі-годувальниці відпочити до весни.

Опріч того, в цей період не гоже було збивати на воді прачами білизну, «бо зашкодить ниві, а вліті накличе бурю на поля». Проте найбільше засторог лов’язано з обробітком конопель. Літні люди застерігали: «Коноплі треба потерти до Введення, а той, хто їх тре по Введенні, накликає бурю на поля, а на себе од людей зневагу». Хто ж з якихось причин не впорався з цією роботою, той працював уночі, щоб сусіди не бачили, особливо в тих родинах, де були доч- ки, щоб «не ославити дівчини на виданні».

Жінки олівночі перед Введенням вдавалися до всіляких воро- жінь. Одним з найвідоміших було «прясти самосівні коноплі». Господиня, знявши із себе одяг, голотіло сідала на порозі, прика- зуючи різноманітні чарівні приповідки, обсипала себе конопля- ож Потім нашвидкоруч покривала голову

, з клоччя, і пряла прядиво, «щоб воно пішло

на руку». вДИННИНУ: Вівуоеяню изькі до різдвяних та новорічних. Очевидно, гувалися саме цієї пори, адже до недавнього ча:

: п аа

рана культивувався так званий День полазника. В кожній

педа етерпінням ї острахом вичікували, хто першим на Введен- ревідує родину (подібне ма

першим полазником на новий щ а ни. Різдню. | Виомаііи той 1 р хати веселий парубок або як господарський ріка Якщо зиходив до це було доброю ознакою статечний чоловік та ще Й з грішми, Т9 вими Й вестимуться гроші протягом року в сім’ї усі будуть здоро” немічна і бідна людина во Але коли перевідувила оселю стара! жди». Недоброю ознако панна літня жіцка, то «вже добра 1 му господині стежили аб уло також приходити за позичкою. То- тя — перед таким замика и не впустити до хати небажаного ГОС” лися у цей день не влити. Р нтяю, МВ ЗДА ВКА ерідко СТІ. родному Кл вина, як це підтверджує І. Франко в «На- вранці, газда виходив С8М господар. Вставши рано

одив н ір є

ми вадовж та впоперек “а подвір’я, обміряв його широкими крока”

заходив до хати й ла стайні, обори, хліва та пасіки, а ПОТІМ

• ував побижан з

245 ня:

зл «ваіЙИЙЙЙЙЙ

[скан 237] · книга с. 241

— Дай, Боже, добрий день, щоб Р тобою, моєю жоною, і діточками х Якщо ж приходив сусід, то також к але закінчував и так: «.іяз вами, з азав багаті Й щасЛИВІі були!» Крім уник і ващо нувати ЖТОСЬ Інший, але тільки о зр толазника міг ви

їз Введенням пов’язані також ої статі, ко- ких місцевостях побутував старов

чері йшли до ТОГО місця, де зливаються три річк

воду в стількох криницях і вдома пива або (деінде до таких місць навіть робили хресний Ю її ч ругвами; щоправда, не всі священики брали ря полом та хо- лі, вважаючи його «поганським»). Але в народі пи Р ож ритуа- саме така вода Є священною |і вельми помічною від ур що роб, нею можна відігнати чедобрі сили, зокрема відьом. ває хво- рувати хлопців… - чи прича-

До речі. на Лівобережній Україні побутувала трохи інша об додія. Юнки, зібравшись потайки від хлопців, йшли до пер трьох джерел, наповнювали карафку зодою, і, розпаливши два полінця над череп’яною мискою, із щептами та примовляннями перелускали між ними джерелицю. Вважалося, що така ритуаль- на вода може приворожити коханого.

Народна назва свята — Видення — пішла від того, що люди | вірили, ніби в цей день Бог відпускає праведні душі, щоб вони могли подивитися (видіти) своє тіло. В цей час остерігалися копа- ЧИ ти землю, бити прачами білизну, м’яти льок чи коноплі на терни- З цях, «(бо можна придушити душу». Хто це робив, тому в жнива з «гроза обов’язково влучала в копи».

За цим святом прогнозували Й погоду.

ди, стільки на Юрія | травня

в мисці молоко. ла 19 грудня) забивав і

подібн

ж набирали терез вогонь

Скільки на Введення во у трави.

Як є на Внедення вода, то буде

Як Введення мостить мости, а Мико

гвіздки, то люта зима буде-

Хоч і мовиться, що «Введенські морозі ще Зим але під цю пору стає все холодніше її холодет я Пречиста 5 вже чекає білої шуби, сподіваючись, що «Трет покриває»,

и не роблятьвк! Остигла земле у у ніго

НА СВЯТУ КАТЕРИНУ ХОВАЙ

:лувалиєс сповідув Серед численних жіночих по 3 б ставницями «слабкої статі?» їй - що лри б ав

Лликомучениці Катерини. християнських вірувань

ївочої долі, але згодом Н чною.

вважають», ерква пов Я:

[скан 238] · книга с. 242

і пращури свято вірили; що при нон ан Бог зони анлив ій ідолю — добру чи лиху. Згадаймо класичні неод 7

зразки пісень: | і Породила мене мати в кещасливу годину, Дала мені Злию долю, де ж її подіну.

чи Породила мене мати в зеленій діброві.

Та нє дала мені мати кі щастя, ні долі.

Ще й дотепер серед народу можна почути такі вислови: «Не дай, Боже; такої долі, як у мене», «Йому доля судилася нелегка» чи «Така в неї доля». Численні поетичні зразки про нещасливу долю надибуємо майже в усіх класиків української літератури, зокрема в Т. Шевченка. Особливо поетично змалював він жіночу долю в славнозвісній поемі «Катерина». До речі, переважна біль- шість джерел - Як художніх, так І фольклорних — пов’язують знедоленість саме з ЦИМ ім’ям. .

За народною уявою образ долі — неопредметнене явище, яке існує поряд з людиною і завжди й супроводжує в усіх діях: або ж допомагає, або, навпаки, приносить прикрощі. Відтак у тяжкі години люди повсякчас зверталися за поміччю до власної долі.

Ой піду я до Дунаю, Гукну-крикну непомалу,— Обізветься моя доля

На тім боці моря.

Найчастіше до своєї долі зверталися дівчата, щоб вона поради: ла або ощедрила їх щасливим подружнім життям, та жінки, в кот-

рих не зладнався родинний затишок. Пісенні тексти відтворюють різноманітні варіанти таких порад:

Обізвалася друга: «Дівчино моя люба, Дівчино моя люба, не йди за нелюба!»

Роль щасливої долі — понад усе в житті. Пам’ятаєте відому жартівливу пісню:

Хоч я руда та погана, Зате в мене доля гарна.

об о ее: . ри я кеатерини як захисниці жіночої долі зустрічається в Ой” аж пянських | європейських народів. Щоправда, французи атронесою старих дів, В одному з видань, зокрема.

мовиться: «В цей де і ся нь ранком усі не і пі сі дівчата й сан У еодружені паризькі ДІВ

і зеленими стрічка одягають капелюшки, прикрашені жовтими дять групами на ми, що означають надію на одруження, і вихо” чат, гуляють по и Веселі «катеринетті», як звуть цих дів” Кок БР ннають, розважаються, а в одній з цер” гословляє старих и Божа, і архиєпископ паризький бла” статуї св. Катерини, а . Удень веселі процесії несуть квіти до

цей день старим дія 13 розважаються на вулицях.

старою традицією бно дозволяється багато вольностей: 38

1 жовто-зелених капе й можуть цілувати на вулиці дівчат У

; люшках; Р днк ринетті» окоче цілують хквлціа ніхто не дивується, коли і єКАате , — РИРІДДИРЕ.. .

• зав

[скан 239] · книга с. 243

До нашого часу, на жаль, це п; християнську богиню-долю, Може

Берегиня? Щоб там не було, алев РОЛЬ ВИ

лися ОКОМ чним йогадань. Ними ря вятої празника святої Катерини, Робили це вт ЛИСЯ напере дамували в сусідських садах зищневі гі акий спосіб чи ло” 0 від

якщо галузки розпускали квіти до Рів а і ставили їх у во році їх власниці вийдуть заміж, Маютуч ти Маланки, тов Р рядодію, але це вже були поіменні галузки: Дня повторювали і дини ставили гілочки і чекали різдвяних б на кожного члена не розпускалась, то той має невдовзі пом ЯТ — якщо якась з них

Напередодні Катерини дівчата клал рано з різних дерев, помічаючи в такий ак еранецні листочки них мав бути і яблуневий листочок — для віники, рн. Серед ти, юнка ЧИТала молитву долі, аби та змилосер. б ягаючи спа: а вдосвіта прохала найменшого в родині зобнтнно нн ріж вн націй урни 7 ауданнії нанеПовНрха, магуеі доувалися на Катерину. Ввечері

і 5 У ли пісні вечорниці. Зранку в екладчину вони

зносили до однієї з осель продукти — крупу, пщоно, капусту | го- тували З них борщ та кашу, На спільну трапезу мали право прихо- дити всі парубки без запрошень, Щоправда, навідувались вони пізно ввечері, після того як дівчата закінчать ворожити.

Існувало безліч таких дійств, Наведу лише кілька. Як тільки спадали сутінки, дівчата вирушали «на полювання» — тихцем підходили до вікон сусідів чи сідали під їхкім тином і слухали, про що вони говорили. За цією розмовою і прогнозували свою до- лю. Після цього йшли слухати «голос» тварин — собак, коней, ко- рів, спів півня тощо, за якими завбачували професію чи характер судженого, Деінде вибігали на вулицю і запитували ім я першого: лішщого перехожого, щоб знати, як зватиметься майбутній чоло- вік. Натомість удосвіта до сходу сонця Ййщшля до криниці і ні лялись до свого відображення: якщо воно «пощерблене», х9 192 ружнє життя буде невдалим, і навпаки. | сого 3 особливим

Останнім акордом катеринських ворожінь, яко! зе нетерпінням чекали хлопці, було «кликання о й ня Насипавши в миску спеціально заготовленого іства» з том надвір і вигукували:

— Іди, іди, суджений, каш У ворота.

У деяких місцях цей обряд ма а ПФ «закликанням долі до каші»: Дівчата ора- і, ви рушник горня з пшоном, виходили До? воріт Б

прошували:

і мак м

• о черзі макогоно: у їсти! 71 били по чер:

і ивався сарвлення і наз в інше задар черзі зав’язате 8

лізши на НИХ: 38”

й - ЯР 0, до” Ппоболе, доле, йди до наг чт ої накличкі вКатерин нас Щоправда, в кожному селі були ло Доле: ходи до м

ле наша, покрий голівоньку 7 СУА? к сливая. и о

я, доленько

в яї прод», «Доленько о ля моя (називати Прийди ся — іди до нас вечеряти!” ЧИ 77. ;

ди д 4 чий, ЙДИ ДО

жаного хлопця), мій предречеї личку Прийди, доле мон!» 0 кунались на КОЖ ій постили”

лопці, що сиділи в сховиі. ВІДГУРУ 1. цих ціли?” 2 більшість 243

Ї ; м вельми не терпілося, адже

[скан 240] · книга с. 244

и ‘ІІЧІ НЯ37УИ

Катерина послала гарну дружину». Голодували пере: мадюю че ня які мали намір оженитися невдовзі. важно ті у з нний на кашу закінчувались, юнаки по черді оо по хати, запитуючи: М заходили д паніматко, вся чесна громадко і Хата! Чи дозво. ” р ний і привітатися з Катериною? и чно такий дозвіл давали. Тоді хлопець, переступивши Кк ло,

ориг М п терннокн з добрим вечором, здоровенькі були!

о нананакх хлопців садовили на спеціально віднедене місце, вінших — припрошували пилипівськими переспівами, На-

ря вечорницька мети — гослЛОодиня оселі, внісши залишену б. нопенеднейі складчини горілку, пропонувала сісти до столу. При цьому годилося розміщатися перами, а тому кожен юнак, приховавши в обох долонях одного та два горіхи, пропонував юн: ці відгадати, де «чіт або лишка»; якщо дівчина вказала а«чіть, себто парну кількість, то сідали разом, а коли ні — мусив щука- ти іншу. | |

За вечерею молодь веселилася, співала пісень, переважно ко- лядкових, в яких згадувалося про долю:

Закликав Господь у віконько:

• Ой вийди, вийди, господареньку! Господар вийшов, Богу ся вклонив: — Щоб мені Господь доленьку дав! — Обозрися, господареньку,

Чи світить зоря на подвіроньку?

— Вже вийшла та й засвітила,

Всю челядоньку розвеселила.

А за зоренькою доленька йде, Стала вона ся допитувати:

• Для кого ви столи стелете?..

Після обрядової вече бави (але без танців, бо ність. Найвідомішою очі, а одна чи кілька біжить на їх оклик, «Ловець» мусить упі завжди вдавалося, щ.

рі влаштовували різноманітні ігри та за- піст), які в кожному селі мали свою відмін” була така. Зав’язують хлопцеві хустиною дівчат подають з різних кутів голос. Парубок та юнки в цей час переходять в інше місце. ймати свою долю. Як ви здогадуєтеся, це не о викликало загальний сміх та кепкування. Во тю цією почора дівчата не залишалися на досвітки. жувати «викликати ре кожільки Лотрібно було ще продов” ся — дівоче свято рення настрій од цього не пика ванки на кращу, приємні спогади і романтичні спод

щасливішу долю, на їнрі и

• іє життя, яким неодмі но ощедрить свята покровительки й С Традиційно з приходом К. Тому й казали: “Як К терину холодно, то му — ховайся Пд пер

атерини сподівались на люті морози- атерина по воді,

мину».

[скан 241] · книга с. 245

який ДЕНЬ д НА ЮРІія, ТАКА й ЗИМА Обізнаний Зі СВЯТКОВИМ календарем читач з кожному році є два однойменних празники По ії Юрія. Перший, асо весняний, Юрій співпадає б ни природи і вважається покровителем хліборобства і 3 другим — зимовим Юрієм (бгорій, або Гео сець), що припадає на 9 грудня, не пов’язано якихогь з обрядів. У одній 2 колядок, що дійшла до нас, УР

У святого Дмитра труба із срібла, У святого Юра — труба із тура. Як затрубить святий Дматро — Та й покрив зимков усі гори біло. Святий Юрій як затрубив — Усю кригу розбив і дерева розвив.

скотарства. ргій Побідоно-

Спостережливий читач відзначить, що тут мовиться про два Юрії. Перший з них, у котрого «труба із туран, належить до хо- лодного, Адже удавнину це був період, коли мисливці розпочина: ли свій сезон. Однією з найшляхетніших забав, засібно в середови: щі княжих дружин, було полювання на турів - жуйних ссавців з родини бичачих, З огляду на їх величезні розміри, незахище” ність та виняткову калорійність м’яса, вони вже у середньовіччі були майже повністю винищені. Спогади про давніх реліктових

іо обі залишилися лкще тварин, когрі обітували в наших краях,

у фольклорних джерелах.

Але колядковий варіант про Юра, всі підстави вважати, що цей святий у дохр очевидно, опікуном і наглядячем мисливців. | регіоні. Літні ін-

Найчіткіше це простежується В по рія відзначалося форматори переповідали, що у давнину и завдавали найбільше Свято вовків. Як ми знаємо, саме ці хижаки а клопотів селянам — нападали на домашніх та

вали на герць з людиною. г зві Під пеорсанЙаню че майок НЯ ру вовків. Усі ник записати кілька орисінальних Споє чні свята селяни На й М пов’язані з холодним Юрієм. Напередодн ні сто зикопували глибокі круглі ями, зу й зріст людини, а зверху на ньомУ рані кружком» ЯКІ, рРхній отвір ями прикривали дереї же попадав У мааіьн ори: на нього стати, перехилявся; і звір ТУ” “я. зон й народ могло потрапити до неї кілька Хі і вовк гінальне прислів’я: «І порося но р о Крім того, були в ужиткові й пміщаля порос норена круглу огорожу, в ЯКУ ПУТ! невеличка Прі; Чу. Між обома тинами мала т

• • ва Нішньому частоколі прилаштову

дає в котрого «труба з ТУра»»

• истиянську добу був.

мені пощастило

[скан 242] · книга с. 246

; иву, новк заходив через отьі

лише шоу З мимоволі прикривав хвіртку. Таким чином, Ме, 10 м

раротий потра

У народі ввахкали,

ються в тічки і пров

(19 січня). У цей час З

Зачувши лож

ї пляв у пастку. ; що на зимового Юрія вовки вперше збу.

одять свої шлюбні ігриська аж до Йордан вірі особливо небезпечні. Легенду про зуст. вовком я записав на Рівненщині. || Якось один гончар віз на ярмарок продавати свої вироби. До.

«Якос ісу його застала ніч. З усіх боків чулося тривожне рогою серед Л с і на Юрія відзначали своє свято. Щоб убезпечи. вича паю ін взяв глечика і погукав у нього різними голоса- щоб У тари. спосіб одлякати хижих звірів.

Але тут-як-тут з’явилося кілька вовків. г

(| Чого ти нас кликав? — запитав найстарший звір.

ш. Я вас не кликав,— відповів гончар.— Я лишень звірів одга-

ра

річ селянина З

няв.» , 1 длежти не пюдським, а вовчим голосом кричав, - оскалив

зуби вовк. - Пішли з нами! ; й Чоловікові нічого не лишалося як підкоритися наказові. Невдовзі він опинився серед лісу на великій галяві, де горіло

дуже багаття й побіля нього грілися вовки. Серед пих був і чоло-

вік з довгою бородою.

Путівника також запросили до товариства.

— А тепер розказуй,— звернувся до нього старець,— навіщо ти кликав моїх братів?

Чоловік розповів Йому все, що було. Тоді бородань мовив:

— Оскільки ти порушив наш спокій, то мусиш цочастуватися вовчою їжею, щоб стати членом нашого товариства,— і, наклавши у миску конячого м’яса, подав гончареві.

Путівник відмовився, посилаючись на те, шо він не Їсть конини.

Старець знову нагадав:

— Але ж ти порушив наш спокій, за що мусиш спокутувати. Коли ж відмовляєшся від нашого звичаю, то вовки з’їдять твого коня або тебе…

Чоловік, бачачи безвихідь, почав слізно проситися, що він бід: ний, має велику родину й маленьких діточок. Вовки порадились р нчурінанаю, влі доламо зано заоривоу на холодного Юрія ніколи нет чані оповитий усіх людей, во

Образ Юрія як ан не турбували вовків, бо то їхнє СВЯТО»-

; й їкуна середньовічного рицарства Європи З явився вже після прийняття християнства Він замінив дайбозь” ких покровителів воєн зокрема 0 . В балто- слов’янських народів ю ср нелаціййни Частиражу. і пе- редників — він госпо, рІм успадкував вовчі атрибути своїх ПО

дар і годінник вовків, а деінде символізував

навіть образ вовка. Ч і

• «Чинетому в і ї зе як це засвідчують дея я

кі і : я ми святого Юрія». вчені, вовків донедавна звали «ХОРТЯ Симноліч не уявлення пр не чи 5 оОцього х і ознь не але всі свідомі того, ща чани ижака в народі неодн

айсміливіший і найхитріший серед па та свійських уварии арідний ап а рн м світу, Цікавий факт: ти біологічне співвідношення тварини і Шучу боротьбу і в 2 коли проти вовків останнім часом повели Р

7 деяких регіонах їх було повністю винище??”

диких та свійських тв

246

[скан 243] · книга с. 247

надійного санітара, що тво Я ЗВІРІВ,

вало “вил оскіль

ой й Щ

поголів’Яч-» п кл 5 Щоб там не було, але ВОВКИ, не. з

отьбу 3 НИМИ, все-таки вижили, Мо того, ЩО ПОГОрРдиЙ Хижак став си дослідник народної міфології слов’янському фоні В. Давидюк, слідик щурів збереглися до нинішнього сто ли Зоо зустрічі з хижаком достатньо вимовити: стороною.

Свого часу — 2500 років тому — Герод неври щороку по кілька днів перетворювалися а, Зуцінто знову приймали людську подобу. Деякі вчені п Пани а потім дерла, Б. Рибаков та ін.) вважають, що ці давні ник 1. нь. Геродотом, мецікали на півночі од скіфів-орачів, себто че згадані Дніпро — Прип’ять — Західний Буг - Случ, і були і крачі лоградсько-підгірцівської культури. Одне слово, неври б території сучасного Західного Полісся. З цього приводу варто ска- зати, що самє тут збереглося найбільше легенд про вовків, зокрема вельми популярний переказ, буцімто вовчиця під час жнив чатує за немовлятами, Якщо вона побачить одиноке дитинча під копою, то обов’язково викраде його Й годуватиме разом з вовчим виплод- ком. З таких людей начебто виростають возкулаки. Інші перекази 9 всіяні спогадами про загадкових богатирів, котрі народилися од (” псів,— Сулича, Сученка та ін. Чи не від того на Поліссі побутував у,» звичай ховати собак?

Крім того, в цьому регіоні під час зимового сонцестояння бу вельми популярними «вовчі свята», Коли колядники зодягались у тваринячі шкури й обходили оселі, Люди вважали: затемнення й короткі зимові дні від того, що небесний вовк ковтає вени рідне символічне сприйняття цього звіра пани а и кельні зображення двох вовків, котрі віднайдені арх б в степових селах Сватове та Керносеве. зома вовками. Він. як

Нерідко святий Юрій зображується З Дз0: ’ витязеві двох ХИ” мовить народна казка, віддає на служоу п на що людину жаків. Фольклорні джерела рясніють р 5 років; ісвятий |, можна перетворити у вовка терміном ка да ппюдикі в ри” Юрій за провину може віддати вовка-пер го слугу, сюджений В

Відтак образ вовка-воїна доси ньор. раїні, зосібна в билинах Київськ Кий епос про Тугарина:

4

ко розпов

иро с пи у. Згадаймо дав

ого цикл

ієвич? Їде Тугарин та чРнки ярайн. Попереду біжать два с 7 адальонуюти з евімМ’ Я ном: і і о полкУ ГРОРеВТТ. зм, воїно Подібне: ічаємо і в «Слові о ПОЛКУ 1 іоником” образ рення пава, автор називає ой а д ЧИНИВ» знвертиви чи вовнулакомї яко, ши сутінки! ЗЯм городи городив». Коли Ж наст гав, нь» Сам вночі вовком п |і тьмутарок Із Каєва добігав до /ї ода

Великому Хорсові й

[скан 244] · книга с. 248

ському творі - - «Повісті врем’яних літ, Боняк сприйняв ях щасливе знамення пе. ред битвою, коли г..від’їхав від вої і почав вити вовчиськи і вовк одбився йому і почаща вовки ВИТИ МНОЗІі». |

Багатьох рицарів-козакін У народних кдакенанн називали ха- рактерниками, вовкулаками-перевертиями, Це рренрнанмх й отама- на Івана Сірка. котрий нікого Й нічого не боявся. відтак образ ге. роїчного воїна У фольклорних джерелах часто-густо порівнюється з вовком — натурою сміливою М хитрою. Тому природно, що ці риси перейшли й на святого Юрія як рицаря ) покровителя воїн-

ства. Традиційно на це с кошари та хліви, бо вовки

домашню худобу. ; й Не зайвим буде нагадати, що з Юрієвим днем пов’язана одна

досить відома історична подія, яку зафіксувало прислів’я: «Ось тобі й Юр’їв день». У ХУ— ХУ століттях в Російській імперії був визначений законом період (один тиждень до Юрія, другий — після нього), коли селянам дозволялося вільно переходити від од- ного землевласника до іншого. У 1783 році Катерира ЇЇ це право повністю ліквідувала.

За народним календарем цим святцем визначали Й погоду. «Який день на Юрія,— казали,— така і зима».

ому

В іншому давньору стверджується, що Хан

вято селяни намагалися прикрити на ніч на Юрія начебто найчастіше крадуть

яс

АНДРІЮ, Я ТОБІ КОНОПЛІ СІЮ

Серед осінньо зимових празників найбільше виділяється пое- занонноїни рові і один з них — Андрія, чи як його іще вважається парубоцьким свят М Я ек лани ЗА рано. б себто 7 грудня, дівчата ваневйніо ре вагона напенацюда свою покровительку — Кате сири вадами чити обрядодіями продовженням молодіжних РИН у» МНоланн онило Хндрія в логічних одного для майбутнього п чок, де юнаки і дівчата обирали одне

Щоправда, дехто дрцнчоьльня заюнвня. б до «статевості» між нон ніби вдавнину особливої різниці що” їй оклидам ну Ворді святами не було, хіба те, що на Катери” ше, коли свята охристі й зирьн а на Андрія — парубки. Пізні: реорієнтувалась і я вались іменами святих, відповідно пе” кокдючно молодіжні пол ЗЕрІНТО баулврюнономь б Я, ДО Це

о прий - зва що о тва свято називали Калитою. Дехто мо справу з молодіжною від слова «календи», Очевидно, ми має” чаткуваншись під низво о аринцькемо зібраннями, які, запо” періоду повороту сон ю Калити 13 грудня, тривали до Різдва 77 лись до заклинань п. Ра весну. В цей час найактивнішє вдава” кусання калети — жо долі й ритуального

[скан 245] · книга с. 249

| пририваннюнвюауаницьнаннні

| б во Й Пізніше первісну назву хрис ” ;

ти , постола Андрія Первозванного, кон замінило на ім’я т в Царгороді. Один з староукраїнських п повідував є ке ідає, що апостол прийщов до Корсуня он Пенн

• вого гирла й поплив угору. Вдосвіта оо спустиве і до підніжжя гір. Андрій Первозванний вийшов начебто прибило їх учнів: ча берег і мовив до — Чи бачите ці гори? На них засяє ласка Б : город, і Бог збудує багацько церков! тка рожа, і буде великий

Після цього Первозванний вийщов на К вив їх і ПОСТАВИВ Великий хрест. Таким чином каз, апостол першим приніс християнську ві честь святого Андрія Первозванного з’явилося ло і первісну назву — Калита,

У різних и певостях Калиту відзначали по-різному: в одних це робили напередодні, себто на Парамона, або Передандрія (12 грудня), в інших — наступного дня. До цієї обрядодії реаль готувалися як хлопці, так і дівчата. Оскільки в кожному регіоні були свої відмінності, то я зупинюсь на найбільш поширених і найоригінальніших. Окрім калети, випеченої з пшеничного бо- рошна, юнки готували й кукілки — невеличкі пампушки.

Удосвіта напередодні Андрія дівчата йшли 0 криниць, щоб набрати в рот води і замісити нею борошно, Деінде за цим стежи- Ли хлопці і смішили юнок. Останні прохали не заважати їм, за що обіцяли парубкам відкупної — макітру вареників, які обов’язково мали бути на «андріївській вечері». Після цього дівчата приноси- ли воду, заміцували тієто й випікали по дві кукілки (для себе і судженого). Ввечері, виставивши посеред світлиці невеличкий ос. лінчик або ж заслінку, розкладали попарно печиво 1 випускали пса, якого цілий день тримали впроголодь. |

— Попередні балабухи,— нагадували поові, зб НАМИ — дружки та бояри, Песику, хапані на накидалась на

Голодній тварині було не до примовок "" вккт т ою та їжу, а дівчата стежили: чию хлібину собака У дерейния до ін- якнайскоріше вийде заміж; коли ж обнюхав ся а коли забирав ших — тій юнці шлюб цього року не усміхнеться,

Радомишльсь” 5 У М » чуже село. В У Й їСТВО і відбігав до закутку — ВИЙДе На о пса перев’язували со

Кому повіті Київської губернії після й більше боялися, що тва- лом’яним перевеслом і виводили Геть: Найбі: о таб майбуткє ПО” рина не з’їсть, а лише надкусить кукілки, ” дружнє життя розпадеться». і гаді Потім починалися індивідуальні о деякі ас нітні, і немає змоги про всі розповісти. Я слі теринських чи новорічнях. Найчаститі ц ни нан, ЗБ по об цього ок у Сходн ке тей: дь», це віщувало, - | навпаки, коли мовили: «Йди, Чагодуй» — незабаром буде весі чата не чули, то нерідко й сам — Дядьку, де ваші ключі? я: очувши те, господар гнівавс й з відповідали

сво

ИІВСЬКІ гори, благосло-

» переповідає пере- РУ в Київ. Так на святне, яке зберег-

— це пари, а задні

і — У вівсі, щоб посивіли ВИ и юн оди ле здебільшого, знаючи ей ви усі були 2

— Ключі каші в пшенних

[скан 246] · книга с. 250

ширеними БУЛИ обряди-гадання, пов’язані із

Досить по а Поліссі - льону). Дівчата опівночі вих

ням рез обходили ХаТУ 1 розсівали насіння по сніг на ПОДВІР Я,

«сіян. одили У, при-

чуючи: й Р Андрію, Акдрію, || Я на тобі коноплі стю, Нехай буду знати. З ким буду їх збирати. Чи:

Андрію, Андрію, Конопельку сію, Спідницею волочу. Заміж вийти хочу, Дай. Боже, знати.

З ким весілля грати.

Після цього конопляне насіння загрібали в скігу, потім брали в пригорщі суміш інесли до хати; якщо в ній виявлялася парна кількість зернин, То «доля знайдеться», а коли ні — потрібно че- кати наступного Андрія-добродія. Дехто задумував перед сном: якщо присниться коханий хлопець,— збудеться мрія.

Робили й так. Йшли в курник, ловили когута 1 курку, зв’язува- ли їхні хвости і, щоб заспокоїлися, накривали решетом, а потім випускали, додивляючись, хто кого перетягне: якщо курка, то в майбутній родинній спілці верховодитиме жінка, а коли півень - чоловік.

На Чернігівщині, прокинувшись уранці, підв’язувалися пас- ком і цілий день молилися, кічого не їли, а ввечері, лягаючи спа-

ти, знімали його і клали навхрест під подушку, примовляючи вголос:

Живу в Києві на горах, Кладу хрест в головах, —

З ким вінчатися,

З ким заручатися,

З тим і за руки держатися!

нич обов’язкого присниться доля — майбутній чоловік.

Ра робили з клоччя дві свічки й підпалювали, прика”

Як Андрію-добродію, допоможи мені долю відшукати! й що свічки агоряли рівномірно і прихилялись одна до одної.

то це о: то ; знака щасливого шлюбу, а коли розхилялися — нещаслі” 0. Потім знімали взуття

долівку до порога: чий з лівої ноги | від столу по черзі міряли вийде заміж, чобіт першим стане на нього — та першою

Чимало ці . кий, здійснивши з ворожінь зафіксував свого часу П. Чубине» регіон країни п агпафічну експедицію в Південно-західни : ЗС1 вони вельми цікаві й оригінальні. Але найбіль”

ла с ; збряду «кусання калети». Деінде це печиво на

з одній шо АТ Право готувати його — пон, ходу ДА ою йщли по воду до кількох Ки і заміс ів “вали ся спеціальних дійсть кі пн тісто, При цьому дотримув?

5 256 чдували вилікання весільного КОР

[скан 247] · книга с. 251

тА |

звю: примовляння, обрядові сценки их: з так

пі і 95. й сенні сюжети, Ось Я дин

А ми калету місил З усіх криниць во Як балабушки мі З ополонки воду

й,

ду носили; силуи— носили.

у замішане з пшеничного борошна тісто ки, а зверху посипали маком. В одних п ва мед, роданн. дірочку посередин), в Інших — чотири по бали У калеті робили зали фігурками та узорами «кривого танцю» ск Зовні оздоблю- кривульками. Випікали калету так, щоб вона бул різноманітними 4 відкушувалась, обмащували медом, принесеним п вче

сипали маком — тільки з дівочої складки. пранні й об. зували: в піч, підепі-

Андрій піч вимітає, Катерина в піч заглядає…

Ввечері калету підв’язували червоною стрічкою 10 сволока (деінде прив язь була рухомою; якщо учасник міг легко дістати лечиво, його тут же піднімали вище, підтягуючи мотузку). Дівча- та при цьому заспівували:

У небо, наша калета, у небо, А ти, сонечко, підіймись,

Та на нас подивись:

Ми калету чіпляємо,

На місяць поглядаємо,

Свою долю-радість закликаємо…

Коли вся молодь сходилась, вибирали пана Калетинського (від назви коржа) — найудатливішого на різноманітні витівки та жар” ти парубка; він мав стояти біля калети, керувати дійством і вчиня- ти присуд — обмащувати квачем, змоченим У розведеній зай тих, хто не справлявся зі своїми обов’язками це, щоправла, могла робити і одна з дівчат). Відтак пан Калетинський запрошувая то на Коцюбинського, себто того, хто мав започатковувати пу а Лочинаючи від дверей або сіней. хтось із смільчаків» пе і ки між ноги коцюбу, «їхав» на кій до калети. Тут відбу діалог:

7- Добрий день, пане Калетинський! и

— Доброго здоров’я, пане Коцюбинський”

7- Куди їдете?

— Їду калету кусати…

7- А я буду,— остерігав Калети

М б я вкушу! — наполягав на

ев я впишу! Й магалис мішити чений й зай У унія ці мав право ее зальця», Якщо він не розретоі втримавсь 1 п рей нас” |

• ї — по писку писати:

тий. і нський; Коцюбинський

своєму я розсмішити

я - и али, щоб відкусити коржа, коли Ж Не: й» програно 7 я обмащували сажею. Отже, “ДВО?! зі всі лОПЦЇ Ї - ного Коцюбинського… ідуть» НА оцю?” ти калетУ | ро іхали панові

ак тривало поки не П їли доти, хз Дсінде після цього, але вже На рогача», при ВПР8

Дівч: й чата). По закінченні — а трап

• ай

[скан 248] · книга с. 252

зі кому ніхто не міг справитися зі своїми обов’язкам Калетинсь . тоділяли між всіма присутніми, прика: Му знімали і розі ооо зуючи: м алета калета солодка була, тепер ми її з’їли — за жени зни! хом пол приймали дольки безплатно, а хлопцям годилося ці

Дівчи грішми — «дати дівкам могорич за те, що калета бул купитис Після цього всі сідали за обрядову вечерю, на я Да уні мали бути вареники з калустою (оскільки вже ість широ то й страви були пісні). б М ”

Якщо складчину на Катерини ро Знати дівчата, то на Андрія -. лише хлопці; щоправда, не всюди дотримувались цього звичаю, але питвом - медівкою чи наливкою (в піст горілки не вжива. ли)— мали забезпечити юнаки. о

Сідали за стіл попарно: пан Калетинський зі своєю помічни. цею, потім ті, Хто вийшов переможцем, вибираючи на свій смак сусідок. Одна з дівчат оповіщала:

— Андрій народився!

За вечерею годилося поспівати дівочих та хлопчачих колядок, Як бачимо, з обрядовим хлібом пов’язана основна дія святкуван: ня. Про його символічне значення слушно гонорить Є. Килимник: зКалита» під стелею — це символ сонця і бога предка, і бога шлю- бу; мак у коржі — зорі на небі, дітки сонця; мак-зорі віщує безліч кій на полі (високий урожай), гурти худоби в оборах (кощарах, пасовиську) — взагалі багатство та достаток, що його творить і по- дає сонце-Дажбог».

Ось так романтично уявляє дослідник традиційну калету, кот- ра дійшла до нас з прадавніх часів. Як бачимо, дайбозькі віруван- ня позначені високою поетикою з глибоким філософським підтек- стом, який при християнізації втратив чимало раціонального 1 мудрого.

У деяких регіонах хлопці, зосібно ті, котрих дівчата не запро: ри на Калиту, вчиняли всілякі бешкети: лякали їх, пересновува о зро або нитками путівці, крали ворота, розбирали тини то М У (а бувало, що й розбирали клуні) батьки дів Молієсі це тонам — поставити могорич. Щоправда» на

• дв мли напередодні Василів (13 січня). о дн Ро нау намагалися не пекти хліба, не шити і не ПРЯ” ших місцевостях а оригінальний обряд, не зафіксований о ,» Зберіге зесі. Ві називався «сповідь іл в окремих селах на Поліссі вечері, напе А хлібну діжу. ре Андрія, кожна господиня ретельно а 6 дотримувалися цього звичаю жінки» чн , пе калося, якщо знехтувати обрядом то їм б к відомо, така діжа . завагітніють. чну юль: її ик й 2 з марічн) жом тримали м найпочесні НЯ крім гослодарської, пе вико чажноліси ДЛЯ жодних ому місці, ретельно мили» я? зоні ала з их ці М 4ллі, ДО молоду, атищок майбут лише на весіллі не Обряд

. Й чьої родини, саджали редо повідь діжки» пов дні Андрія всі пов’я!

і Язаний роз діжки є ли

мову про своїх пенна ех чи лихословлять у я ь чому жінки н

е ее іч на ий з віруванням, що В ні е ваза і яко, На своєрідну раду

ють їх доглядають, чи часто М”

рисуті мся

амаг нос

• зі Ма! ал хоч Ре тощо, годиті її й напередодні свята ДО

ду бок

[скан 249] · книга с. 253

рон ще

см діжкам- Помивти, їх ставили на свої мелем, з якого опісля робили пійл Я ве її вигонили у поле, щоб «ко зчілали їх вовки 1 звір». і У цей день стежили і за погодою.

ЧИСТІ скате ої нап рови не боя

ртини | обвива

алих У йися трому та. я

Якщо вода на річці тиха — на рівну зиму

ш вірюхи. - Шумовита — на за-

ГЯкщо вдень ІННИ: ЗМО 309 бути хурделицям цілий ти 7 ждень,

Якщо до цього дня сніг ме випав - зима буде те б, 1

Ізявився — довгою ії холодною.

лою, а як

пов ЯЗА й ро це говорять і прислів’я. Скажі-

хо, в народі вважали, що «На Андрія треба кожуха: добродія»

“На Авдрія вложи руку в засув у хліві». Але найбільше їх при.

свячено діночій долі: «На Андрія робиться дівицям надія». Ну що ж, дівчат можна зрозуміти.

м

ПРИЙШОВ НАУМ — ПОРА БРАТИСЯ ЗА УМ

У давніші часи кавчальний процес починявся варі - І грудня за старим стилем (14 — за новим), в і ка Наума, То була найзручніша пора для сільських зі зара ти освіту, адже прийшон час, коли можна перепочит

них хліборобських клопотів. озуму, знань і 0” . За народною уявою, Наум - покровитель рик У вятого прог брочинства, а тому селяни були переконані: асвоювати-

итина краще

у. З цього приводу каде:

рока розпочати навчальний процес, ТО Д -; науку, а відтак набереться ума-розум Ми: «Пророк Наум наведе на ум’- | п ий Як відомо, У ХУ столітті в Україні був вйстти захоплюг їсленні іноземні мандрівники, проїжджа оду. Зокрема, відомий Залися високим освітянським статусом в ткай зОпис рани ракцузький інженер у своїх лутівних і були школі, З а Зідзпачав, що практично в кожномУ селі більш розвинені письменності наш народ випереджав на Пейські, овітянськиї і м Р Протягом двох сторіч (ХУЇ—ХУГІ удували на світом, “халиси церковні Братства. Вонк орган! іти. ЗгоХ Модні школи, Де здобували освіту ази зи «я о о раїна потрапила під імперську “9 іональною мо и освітянств кладання ти книгодрукування нац кадри” народи, ведені етербурга 6 качані наукові ба рблискучи г, до того май ули перекача ж бий же зовсім занепало. Чітко проду ї політик? нем Лонізаційний захід великодержа | Україна зн З УХУМІІ — початку ХІХ отолітня пі Чала одне з останніх місць В 1”

івень освіти.

ко

[скан 250] · книга с. 254

х існували церковно-приходські І хоч при красно поійською я староцерковкою мовами навчання Р освітянський прогрес. Найосвіченішою особою як, який, Власне», і здійснював навчання. Це були ічені особи, які суворо дотримувались аскетиц. них канонів навчального процесу Б, ЗЕ «ВАННОЮ букво-називним отрібно було завчати літери за схемою: а-аз, 6-буки, методом ни Ж еааінноній тощо). Таке навчання було вельми тяж. того, бракувало й спеціальних посібників: план здійснюва- лось за двома книгами -7 «Часословом» та «є салтирем»,

Згодом навчальний процес трохи спростили, але в основі залу. шилася схоластична метода букв-значків — заучування безлічі складів механічною дією. Опріч того, вчителям дозволялось засто- совувати фізичні розправи за неуспішність. Дітей, які всилу своїх розумових даних не могли швидко опановувати ази науки, дяк міг відшмагати різками, скубати за чуба, крутити вуха чи бити яєвно- вою лінійкою по долонях. Все це відлякувало дітей від школи.

Я пригадую цікаву батькову оповідку, ого разом із сусідсь- ким хлопчиком одвели до трикласки (так називали церковно-при- ходську школу). Серед тижня до них прийшов читати Закон Бо- жий батюшка, Не панькаючись, він підняв батькового однолітка і запитав:

— У яких лицях з’явився Бог на землі?

Той зам’явся, а хтось із сусідів візьми та й скажи:

— Корова два куски сала з’їла і три зайці в ліс побігло!

Не вельми метикуватий хлопець повторив цей каламбур. Клас залився сміхом. Батюшка спокійно підійшов до Петра, постукав по лобі пальшем, з усіх сил сіпнув за чуба. Натомість підняв бать- ка, щоб він відповів. Тато справно розповіли, що Бог з’явився в трьох лицях — Богоотця, Богосина і Богодуха святого. Але це не допомогло: священик добряче влупасив його лінійкою за те, що сміявся голосніше від інших, Після цього неньо вже не зважилися ходити до школи, а здобували початкову освіту самотужки.

Таких чи подібних історій траплялося безліч. Проте селяни все ж відправляли «в науку» своїх дітей, переважно хлопців, бо їм я вим мокалі»т з ста освіта знадобиться хоч би лах будь-яких заяв, є Й ка п, за царизму не приймали евади зн ЛИВИЙ почерк, Саме ця бе ули граматичні помилки й нероз и грамотного писаря, Дер павина змушувала багатьох шука

увати йому чималу таксу грішми ЧК

харчовими продукта же ми, Зрештою, ма й 4 ті,

і ли З ок і хто вмів читати псалтиря на з непоганий привар

Напере й я над покійником чи апостола в церкві. теля)і п ні затьки одвідували дячка (пізніше — ВЧИ” домовленістю: забнатенно оплату. Вона регулювалася обопільною ковбасами на ан дровами на зиму, обдарувати салом чи тощо. Ввечері до «каш. «яти, допомагати вчителеві під чає ЖНИ?

біда» мав прийти хрещений батько з бук і гість, взявщи ножиці, пілот КУ» Застеляли її кожушко»” тригав хрещеника, «щоб еправно вго

і мо

• Батющка Наум, М р нн відстриг, казив: Смна на ум!

По завершенні цієї

• енні ціє кома пам’ять кільки здав о рядодії обоє сідали за стіл і завчалії на”

и подиня тим часом готувала пшонянку ЯК

ли, вельми гальму в селі вважався Д переважно малоосв

ри |

[скан 251] · книга с. 255

Ж чн.

• м Перед “бо треба Чимало к

і ї 5 аці а

гати наукою». Перед сном годилося екуп і з’їсти, я

б іллі ГОЛОВУ | ПІДГОТУВАТИ новеньку го атися у ночах з удосвіта на Наума син з батьком ін лити прочитати над головою Євангелію, ом “Де панота лише кашу. Після цього школяр є мати олавала —

і В навколі

дао, ж нти Влагословлица іконою По о ішки, мо З9ТІМ Витигувала

свя.

КИЙ тричі стьобав

мн

мав сніданок

є іє галузку |і ві чену вербозу узку і віддавала чоловікові, я

нею сина, прИКазУЮЧИ:

— Святою вербицею, якою Христа зустріча бе щоб тобі, синку, добре наука давалась! ли,

ітлах брав у руки обгорнутий новим рушничком в шею, а батько могорич, і вони вирушали до школи а шика ка- штку до ДЯКЯа, СелЯник уклінно вітався: - Зайшовши спо-

• Доброго дня, пане-дяче! Оцеї є мій учень, то прошу ваг, аб ви навчили Його уму-розуму! “аби

Доки старші частувалися, майбутньому школяреві годилося сояти при божниці, скоса поглядаючи на пучок різок, котрі не переводились у дячка, як «Божа чаука», Звільнившугь, дяк влащ- товував іспит, нагадуючи при цьому: якщо хлопець буде слухня- ним і чемним, то «Наум поставить на ум», а коли ні, то допомо- жуть різки.

На цьому й розходилися. Батько йшов до церкви, ставив свічку перед покровителем, нашіптуючи:

• Святому на пошану, а моєму синові на розум.

Такі чи подібні обряди зустрічались на усьому терені України.

Хоч згодом терміни початку навчання були змінені, в ремісни- чих цехах і братствах майстри продовжували кабирати собі учнів на святого Наума. - бачу.

Загалом покровителями каліграфії і будь-якої каукн вка ся також Іван Богослов, безерібники Кузьма та Дем’ян. пн з букварів ХУІІ століття мовиться: «б звичай багатьом Зно

. й - АР Кузьмі та Дем’янові, зозвеличувати молебні святим безсрібникам Я же наводиться | святому пророкові Науму, і ангелові своєму”: ут зірш-молитва такого змісту:

Святий апостоле и євангелисте Ношни На тайной вечери Возлегій на персонь Вразуми мя и научи добрь писати, ПР шлображайі Якоже онаго Гусаря на песць образ ой знокажі св Святий пророче божий, Нацме. рію жит Милостию и благодатію, добрь РУКО8

зиряджаємо РУ

е Богослове, Христовь.

к пронесу 7” сей: Отже, з днем Наума пов’язували п о пцати зойтй зн Писав: шу цей день святого Наума добре уннреє ради Наука на ум піде». Так воно чи ві 7 и овлять т злеречно, цікава і варта пошанівку: Про

(б сам в РУКІ” Ї Вчися, сину, азбуки - прийде ХЛ? му розум й м не збирай синові худоби, а збира?”

ітей, чи дерево, поки молоде, УЧИ А бле Наум іону б — прий б Р знаю ні «аз», ні «буки” 77 ПР | ум.

| Рийшов Н ї й а Я тися 38

• ум пора брати

[скан 252] · книга с. 256

ВАРВАРИ НОЧІ УРВАЛИ

Як ви вже завважили, на останній місяць року припадає най- більше свят. З цього приводу кажуть: «У грудні що не день, то празник». Особливо завізно їх ОД аркан его припадає на 17 грудня. Це — Сави (18), Миколи (19), ндросія (20), Ганни (22) та ін. Кожне святце має свою індивідуальну специфіку і обря- дову неповторність. 2 - .

Переглядаючи численні рукогисні відповіді, що їх надіслали в 20-х роках кореспонденти з усіх регіонів України на анкету про народні свята, приходиш до висновку, що образ Варвари Велико- мучениці сприймався по-різному. Одні вважали, що Варвара була іудейкою, але згодом вихрестилася. Коли ж про пе довідався бать- ко, то виніс їй смертний вирок. Інші стверджували, що вона маго- метанка, але зголосилася прийняти християнське віросповідання, тому батько примусив її товкти босоніж подрібнене скло. Одним словом, це була великомучениця за християнську віру.

Досить цікаву легенду записав на Вінниччині О, Воропай. В ній мовиться, що Варвара була такою мудрою на вишивання, що оздо- била навіть ризи самому Ісусові Христові. Тому в цей день жінки й дівчата займалися лише рукодільництвом. Беручися за виши- вання, вони хрестилися й казали:

— Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила.

Оскільки для українського жіноцтва вишивання було націо- нальною особливістю, вони вважали великомученицю Варвару свовю покровителькою. Адже відомо, що українських дівчат вчи- ли цього ремесла ще з дитинства. Як тільки юнка підростала, ненька та бабуся намагалися передати їй свій досвід, Вчили виши- вати хрестиком, занизуванням, заполоччю тощо. Кожен регіон мав свій стиль, свою технологію і сюжетність, які не повторювали д оціню і зберігали одвічні традиції і специфіку. посаг шити ж на видання», мусила сама наготувати

рушників, щоб обдарувати ними сватів,

почесних гостей на несіллі їллі, вимережити сороч гуджено” му та його батькам, По тому ; ація в

чи - - у, Якими вони булі - ти вдатли яка і хазяйновитість майбутньої зони и, оцінювал д тарші й і

в якої я добре пам ятають давній сільський звичай: мати» ний період бун увалася до видання (традиційно в Україні шлюб- —16 років), намагалася ПРІ” напередодні свят вивішувала кий спосіб привернути -ь рукомеєний набуток, щоб У ТВ” дданиці; мовляв, дивіться, ЯКЗ

• ми знаємо, як вміли пишатися

своїми виробами жі - . Р оно першій зустрічі було за обов’язок по

при казати одна одній вишиті речі еребуваючи в Канаді , аді. я і і родинах найпершим було помітив таку детиль: в українських

запропонувати гоєтеві вироби наці”

б,

[скан 253] · книга с. 257

Енн о ЛНР

займають :

лі вишивки дотепер май.

; виг равічний Фтовле міцко закоренився в діяспорі, хоч - чн дух до рукоді

1 нас, на -

В ЖАЛЬ, вік май традиційне мисте тільки виш тво,

сного рукомесництва, яким, до речі, вті жінки. Працює чимало гуртків а

я ертино блуз, рушників тощо, Отой п ства - і і зі втрачени! — рідко хто з молоді щанує

З прке, вдавнину На Варвари можна було асукати: Про невдатливих казали: «Було не савити -, а СІСТИ і на три веретена напарити; “на ор варвари: “че ЄВДОШИТИ 77 на куделю ковдошити». У сурганити; о дскільки Варвари вважалося жіночим святом, то його ві 4 али представниці «слабкої статі», Найлишніше це по ниць іючих ГУРТАХ- Юнки готували вереники з маком і прокожинь з кюпців на вечерю- Кожен парубок мав принести навко и тку, ” ме

Сівши за стіл. парубки не поспішали Їсти обрядову страву (права В тім, що за традицією юнки готували так звані ліві» їй увники, НаЧИНЯЮЧИ ЇХ клоччям або вовною. На Поліссі замість ма- ху підсипали борошно. Такі вареники звалися пирхунами — бо уука з них пирхала, розліталась навсебіч, Це завжди викликало ягальний сміх, а невдаху охрещували пирхуном.

Народна творчість зафіксувала чимало прикмет, прислів’їв та приказок, в яких відбита вся обрядова структура, характерна для авта. Згадаймо найбільш похідні.

|Яка погода на Варвари, така | на Різдво. Який день на Варвари, такий і на Сави. Дерева в інеї — урожай на Фрукту.

Якщо горобці збираються купками на де то буде тепла зима.

Хто заспить на Варнару, той цілий

ревах і пвірінькають,

ріж буде сонливим-

2 (чекай холодів, Якщо проти цього дня нічне небо в ЗОрях чек і сліпе й тьмяне — на тепло. икола ЗаКУЄ: Варваоа заварить, Сава закалить» 2 М задівів

ня доточиться.

Від Вирвари до Нового року стільки 2

ІЗ порога чи а як р скочить. готуй ВОЗІ й

. - зиму (Якщо на Варвари гострі морози» 79 на розтане, то кажи оглянути Сану- їі красна. ЯКО? і , гуде ЗИ? й ! Якщо в грудні на Варвари болото» то буд ую : нли К нинУу зар гетесі» ; На В Миколи У ДАВНО, здогадуєт а узва рнвра, а також Сави лня р енія кові сок. Р «щоб хліб родив і садов і мовить ЯРУ,

атриб ; 2 рі яні св у і 0 у , Чи від В. ут уже нагадує різдва я весну” прі рев зерні” лу. зрвар день уже повертає чили на 88 макої? хе рн “Варвари ночі урвали і дня оо пуареникій 37

АТого й готували колись дівчат

[скан 254] · книга с. 258

САВИ ДНЯ ПРИБАВИЛИ

Якщо Варвари вважалися жіночим святом, то Сави, котрі при- падають на 18 грудня, позначені чоловічими обрядодіями. 9 правда, якихось особливих відзнак не було. Проте досить оригі: нально справляли День ангела ті, хто були ЄСавами.

Рано вранці однолітки сходилися до винуватця урочистості і лосіпуючи за вуха, пропонували сісти на ослін, застелений кожу. хом. Потім гуртом піднімали іменинника під стелю 1, тричі підгут- нувши (звідси й термін — гутати), вимагали відкупного:

” — Добродію імениннику, чим відкупишся? — запитували, тримаючи його над головами.

• Тая ж, теє, - виправдовувавсь іменинник.— Не знав, що ви завітаєте..,

— Знав чи не знав, - відказував хтось один,— а пам’ятати му- сив— сьогодні ж твій ангельський день!

— Гаразд, - нарешті зголошувавсь,— ставлю четвертну!

— Отакої! — кричали наперебій гутальники.— Ми стільки на- мучились з тобою, доки підняли, а він жалкує щедрого могорича..

— Тоді ставлю півлітра!

— Мало,— не поступалися гості.— Вимагаємо кварту!

Так торги тривали доти, доки не стомлювалися присутні. Наоюс- танок ставили умову: те демів здюнтанцоя більшим могоричем, то відпустимо сті-

ь рьох…

Нарешті зг ; : олосившись, опускали і а долі, здоровили зі святом, авін , опу іменинника долі, здор

у свою чергу прич - ів чи запрошував прийти на вечерю. ргу причащав гутальників ч р

Такі чи подібні М Кле найориі и до цього обряди існували в усіх селах України: було багато ше це проходило на Сави. Таких імен раніше равщись в одній б обходили оселі іменинників, а надвечір» 31?”

“1, вшановували всіх разом. Таке жартівливе

дійство називалос , ж ко, оскільки документальних авки». Чому саме так, сказати ва

: ді «м ім’ям удавнину буль п чень бракує. Очевидно, з ці Всаджуючи на лін

Р якась сатирична обрядодія: 77 Лкобув Сава, то не енинника, казали: б лодиці! “В сала, їв паляниці, щоб любили У

Коли ж гутали, то приспівув али: Савка й інку оца. фо блабий був то бо - ” ой вил ємо по дурний був. Заспіваймо по арочці, ав

С о Де нинник мав почаст Ми м також розіг а і подіти рузали по Й горілкою.

• -ю вес Сценку зі своїми ПР 358

[скан 255] · книга с. 259

гаючи ОДНОЛІТКАа за вуха, приказували: Бов, бов, бов ||| Савка вмер. Похоронили Савку На дубову лавку. Лавка трясеться — Савка сміється Лавка дрижить — Савка біжить…

т

на Сави жінки збиралися в рукодільницькі г пора «Ї савити, і варварити, і куделю кучмарит цював, То КЯадалн:

Урти, бо прийшла не. Хто ж не пра: уСсавила та варзарила і сорочки собі не справила.

Сави і Варвари на мені сорочку обірвали.

Який Сава, така Йому Й слава.

По Савці свита, бо на Савку шита.

“Бідному Савці нема спокою ні на печі, ні на лавці: на печі пе- чуть, на лавці січуть.

Сава приїхав на білих санках.

Сава бідний, а Микола багатий…

Сава - батько зимового Миколи. ло одне з найшляхетніших

Ї дійсно, слідом за Єавами заступа ли сонце поверта”

свят — Миколи. Натомість це вже була пора, ко. лона літо, Отож і казали: «Сави дні прибавили».

миколи

ХВАЛИ ЗИМУ ПІСЛЯ

2 що «ГАФАЇЛИ Усі три празники — Варвари, Сави 77 і микола ськ одне одного», себто йшли виритул, звалися тебе: в волі до Ми святками. Вже цей факт говорить сам За пірнлнея 3 оди ого Миколая що припадає на 19 грудня ни о Товагою, орні євін другий після БОЇ З кровителей ке? мая

Зимовий Миколай здавна вважався па земних вод.

о недолених, землеробства | тваринних”

ЯУвав дітей.

і опов! стві опо у ще зали: аз. ЯКУ нька бе апам’ят і легенда-перек шу Н? Ось ЯК” Чи мами. Привчаючи щоранку 40 «тт чудотворну пер їб о олися святому Миколаєві» 09 0 моли, поклов! міг ві і який 8 ---о-. ЗіН одному хлопчикові. со днтИНУ8” псвітнім рнаю йо Микола зустрів КаЗував:

! м | Боже! Це тобі, Боже, а це меЕНІ:

[скан 256] · книга с. 260

щ ти, синку, робиш? — запитав святий Миколай. о це ти, У»

— Богу молюся. , А які ще молитви знаєш:

і и. — Ні . нікому було навчит | а це не біда, - погладив хлопчачу голівку бородатий

дідусь.- Аби щиро і від душі, то 1 ця огні тебе спасе від пото- пу. Ти не потонеш у ВОДІ” — і пішов геть. аа, яд

За кілька днів уся земля покрилася водою, лишень одна гора лишилася не затопленою. Побачив її хлопчак і пішов поверх м поь так і врятував хлопчика святий Миколай-угодник, - завершили оповідку мама. — Відтоді його і стали називати Чудо- творцем, бо він допомагає всім, хто молиться 1 вірує в Бога. М

Легенда ця мені вельми сподобалася, 1 я ще довго вірив у її реальність. ласкаво поглядаючи на ікону святого Миколая, що його відтворив невідомий маляр зі світськими рисами і великою бородою. ;

Саме цей атрибут — ласкаве і добре обличчя та розкішна боро- да - присутній в усіх образах і переказах про Чудотворця, кот- рий творив на землі безліч добрих діл. Про це існує багато опові- док. Найпопулярніша з них — це мандрівка Миколая з Касяном. Як ви знаєте, свято Касяна припадає раз на чотири роки — на ви: сокосний — 29 лютого. Саме цей факт неповаги до злого Касяна і обігрується в багатьох сюжетах.

«Якось Касян та Микола йшли в церковних справах, зодягнув- ши білі ризи. Дорогою вони зустріли бабусю, що загрузла в багню- ці. Миколай і каже:

— Давай, Касяне, допоможемо старенькій!

— Я не можу,— відповів попутник.— Мої білі ризи забруд- няться…

Миколай тим часом допоміг немічній жінці вибратися з болота, але при цьому замастив одіж. Йдуть обоє мовчки, коли це їм на- зустріч вийшов Бог і питає:

— Чого це в тебе, Миколаю, брудні ризи?

— Там дорогою загрузла бабуся, — відповів Чудотворець,— то я рятував її,

• А в тебе чому чисті? — звернувся до Кисяни.

• А я не побажав бруднити.

ПОЛОН Р що ти злегковажни святу за. людям у біді,— то пам’ятати тебе будуть ряз

на чотири роки, а Миколая за його добрий і ’ ий в В тимуть ак добр чинок відзнача У

З цим днем пов’я колядок мовиться:

заний і обряд пивоваріння. В одній з давніх

Чому так нема, як було давно, Як було давно, а з первовіку. Святим Миколаям пива не варять…

Хоч ці рядки писані кі

лька столі : ідо нас, сучасників. Але нині ть тому, вони каче звернені Д

не тільки пива не варять, а й не знають : колаївські свята в о рів. Між тим, в Україні на ми” “зали со пивом» очевидна у селі кілька днів поспіль гучно святку: більший розвій “Мається на увазі медоваріння, яке мало 1 з побуті), Селяни скликали гостей, празнували,

зеношадаанімомния що оасдьнаннааннаманінбійа

[скан 257] · книга с. 261

рин о | ді, запрягши в сани коней, іздили доци часлизкий От ЦОГО року ла села, ові овиться: «Микола бородою тру. Недарма В одній Під цю ПОРУ ЗИМа Остаточно лягала а 77 ДОРОГУ стеле зроблене ПРИНТ з пезянихові можна СУ лю, Зібрано збіж зувати» але Й З боргами розрахуватись, То вже не тільки пово зміг віддати до цього дня позичку, вно, , ХТО не встиг бо шси до Миколи, то вже не оддаси ніколим ОЛИ ТИ мені не і В усьому світі відомий знаменитий Санта К фору багатими передноворічними дарунка 38Ус, що ощедрює виконує Дід Мороз. Але не всі знають, що в г би ас цю роль ув свій націо- 4

з лобі

І

нальний патрон дитячих розваг, котрий |і дотепе ні. Його прообразом є святий Миколай. Здавна ча Пр вали й у Карпатах урочисто готувалися до цього свята САРА и ли його ДіТИ. Ввечері хтось найповажаніший в коли жи па» дідусь, перевдягався на вулиці в доброго Миколая інеуанся ДЛ Мороза), заходив до оселі з подарунками, які заздалегідь ог а батьки, знаючи уподобання кожного дітлаха. ували

Вручаючи іменні гостинці, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив протягом року малюк. Для чемних діток була

шеціальна приповідка:

Мамусеній господині,

Що порядок любить все, Даруночки несу нині,

Бо дитина на них жде.

Ой голубко, моя крале, Слухай маму все свою —

То не тільки книжку й лялю, А й цукерок принесу!

Натомість нечемній дитині читався інший вірш:

Ти, дитино моя мила, Маєш тут, що заслужи Я до тебе загостив

І дарунок тут лишив: Що не слухала ти Тата, Ані мами, ані брата, Тому різку, як ТОЙ 7 Дає святий Микоасй: и

ня доброго захнсякии, 5 є про ВС?” Це

лат

гай,

не Ди свято вірили в існування дор дій вити «діда Миколая, який зн

ки виховний момент. дійонок того, в школах влаштову ДИВ в ю особою був святий Микол руч чортик, що намагався ле цена подарунки не варт де усім і вистави завжди закінчу пи ачав. Такі драматич 1 еівідомімі ПЕ і

Кло : і Рні сюжети, писали для діте дії одноак

і де вали цікаві вистате, а ай. Поруч 3 ним переконаті бо вони були

ся тим щу н

рем в паль І. Франко. В заключній овить: ”, створеної ним, Чудотворецв м - пильненояд” з; га хайт , А ви. руські діти. я яна година

Чи добро, ча лихо.

[скан 258] · книга с. 262

Будьте все з собою, як одна родина. Любіться все разом, бо кругом злі люде,— Коли серед своїх любові не буде, То чужі нас певно не будуть любити, З ваших сварок скористають, щоб вас всіх згубити. На честь святого Миколая створено чимало пісень, зокрема й релігійного характеру. Але найпопулярнішою була і залишається така пісня:

А хто, хто Миколая любить,

А хто, хто Миколаю служить,

Тому, святий Миколай,

На всякий час помогай. Миколай!

А хто, хто спішить в Твої двори.

Сего Ти на землі і морі

Все хорониш від напасти,

Не даєш му в гріхи впасти. Миколай!

А хто, хто к Нему прибігає.

На поміч Його призиває,

Той все з гори вийде ціло,

Охоронить душу, тіло. Миколай!

Омофор Твій нам оборона

І одна від бід охорона.

Не дай же марно пропасти.

Ворогам у руки впасти. Миколай!

Миколає, молися за нами,

Благаєм Тебе зі слезами,—

Ми Тя будем вихваляти,

Ім’я Твоє величати. Миколай!

Миколай, крім усього, опікувався і дикими звірятами. Одна з легенд, записана на Черкащині, оповідає.

«Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько, Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді… таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його. «Що за дивовижа» — ДУ- має собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильні: ше придивився і побачив: сидить поміж тісю звіриною святий Ми- колай — старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розка” зує, а вони слухають, розвісивши вухя».

На Миколая припадає і обряд «полазників»; їх влаштовують чотири рази на рік. Про один з них ми вже розповідали. Крім того, їх чекали на Анни І Різдво (деінде на Новий рік). Миколаївським «полазником» переважно був госнодар, Найраніше вставши, він обходив подвір’я, а потім, зайшовши до хліва, казав тваринам:

— Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й а своєю жоною і діточками! — і заходив до хати як перший перевідувач оселі на святого Чудотнорця.

[скан 259] · книга с. 263

пос з пк тан пан г те, ЩО пр кожній оселі б ОЛАя в

уже мовилося, Він захищав усіх бідних його ік Ра ім’ям СВЯТОГО Чудотворця но ИХ та зн а приказок. ЯЗаНО чима,

слівіів 7 Після Миколи пшениця вкриє поле Варвара постелить, Сава погладуть

Варвара показує дорогу, Сава мог

гвозде.

У цей день люди хоч і святкували, а погоду: як впаде великий іній, то буде г мороз, то також на добрі хліба й город зиму після Миколи!ь

а Микола стукне

ТИ» мосте, а Микола при-

ле не забу А ре вали завбачити м врожай хліба і якщо мну, Тому казали: Ха

ЯКА ГАНКА ДО НІЧЕНЬКИ, ТАКА ЗИМА ДО ВЕСНОНЬКИ

День зачаття святої Ганни, що припадає на 22 грудня, не по- значений якимись особливими обрядодійствами. Хіба що вагітні жінки надто остерігалися працювати, а на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, намагалися не прясти. Про- те вдавнину це була, очевидно, досить значуща подія, оскільки в народі цей день досі називають «родинами Сонця». Це пов’язано зтим, що на Ганнине зачаття припадає зимове сонцестояння, пік ля чого сонце «повертає на літо, а зима ка мороз» Відтак казали: “Прийшли Ганки — сідай в санки». свої дівочі громадк.

Традиційно в цей день юнки збиралися тя - вяні празники, щоб остаточно обговпорити, як святкуватимуть сррей розповідав які вже не за горами. У попередньому м побіжно зупиняти” про парубоцькі громади. Варто, очевидно! ційні форми. Так само ся і на дівочих. Вони тахож мали свої пра старшу юнку. котру як і хлопці дівчата вибирали з-поміж себ 10 організовувату ді називали «отаманшею». У Її обов язки ожини с вочі зібрання і керувати їхніми громадсько

р ) 1 вати На відміну од юначого посвячення, зголошувазся одвілу лек мада не влаштовувала іслитів ТИМ” пеписане правило: не пзатй, гечорниці чи досвітки. Але було одне б вже НАВЧИ сно и тивні гулі могли приходити тільки ця тя досвіткаХ лектив: : 2 - к прясти чи шити, оскільки на форма дозвілля З ому МАТеР сиділи, оскільки це була не ТІЛЬТ З і вправності. . рукоділ праця — своєрідні оглядини ня явчали 94 і й 5 , аз і й перш ніж дозволити йти На м у кожній РО рниші 18 кот в Ті

ництва. Це було святим законо го інські 8е4 арто, очевидно, нагадати» о т, залиша! 268 КИ мали ще одну особливість: о 7

[скан 260] · книга с. 264

оселі, яку наймала, В хату вносили кулі чи сіно, розстеляли їх на долівці, покривали веретами та рябчунами. Кожен юнак лягав спочивати з дівчиною, з якою мав намір одружитися.

Я розумію, сучасний погляд на традицію такого дозвілля сприйматиметься по-різному. Але не варто робити скороспілі ви- сновки. Високий рівень тодішньої моралі не дозволяв будь-яких довільностей. Дівчина до шлюбу не мала права мати близьких, -ебто інтимних стосунк в з юнаком. До речі, про це добре пам’ята- ли і хлопці. Якщо юнка втрачала недоторканість, це вважалося найбільшою ганьбою, яка переходила не тільки на неї, але й на батьків та близьких родичів…

Своєрідним регулятором дівочої цноти був удавнину так зва- ний обряд «комори». Перша шлюбна ніч весільного церемоніалу мала підтвердити перед свахами молодого дівочу цнотливість. Як- що її не виявлялося, то на батьків привселюдно вішали хомута або обмащували двері та ворота дьогтем. Можна тільки здогадува- гись, якою ганьбою при цьому покривавсь увесь рід молодої, котра порушила традицію — втратила до шлюбу дівочість. Ї навпаки, чесній дівчині виявлялась висока шана: під супровід величальних лісень, батьків і всю її родину частували наливкою, виготовленою з ягід калини як символа дівочої честі.

Ми можемо заперечувати чи погоджуватись з цим досить суво- пим, я. на сучасний погляд, звичаєм, але замовчувати його не чаємо грава: впродовж кількох століть на всьому терені України ло обр лду «комори» ставились з розумінням і незаперечно дотри- мувались його. У такий спосіб регулювались дошлюбні взаємини моло, 1, зокрема й вечорницькі та досвіткові обряди.

В обов’язки дівочої громади входило допомагати старим і не- мічним односельцям, доглядати і впорядковувати одинокі могили на цвинтарі чи в полі (а таких було безліч, зокрема козацькі та чу- мацькі), організовувати дійства «на вигоні» — веснянки та гаївки, купальське топлення Марени та лускання по воді вінків, «водіння Куста чи Тополі», громадські та релігійні ходи-шестя, наймати й доглядати за вечорницькою хатою, квітчати церкву напередодні великих свят, організовувати колядницькі щедрування, брати участь у ворожіннях на весільному церемоніалі, зокрема євідлу- ченні» зарученої дівчини од дівочої громади. Це було спеціальне, досить урочисте дійство — прощання з громадою і дівуванням. Про це мовиться в одній весільній пісні.

«Ідуть дружечки у три рядочки, Ярина попереду.

Усі дружечки по лавах сіли, Ярина на посаді,

Усі дружечки заспівали,

Ярина заплакала.

— Ой чого плачеш, чого жалуєш, Молодая Ярино?

Ой чи жаль тобі татонька свого, Чи подвір’ячка його?

— Ой не жаль мені татонька свого, НІ подвір’ячка його,

Тільки жаль мені русої коси — Діаоцької краси.

[скан 261] · книга с. 265

риинаньниньниньноцьно

М, дівочі ан п ромади, що збиралися па. б ранні б ло За роботою не забували | пу. Найпопулярнішою була та, в якій Ро ан, накопави РО пісні, понував розгадати його цілющість: М зілля, запро.

Поніс його до ради —

До чоловічої громади:

А чоловіки його не знали,

Та у рученьки не брали. ОНіС його до раду —

До жіночої громади…

-«Та доніс його до ради —

До дівочої громади.

А дівоньки його пізнали,

Та йу рученьки забралу;

— Та се зілля барвінець,

Буде дівонькам на вінець.

З Ганниного дня починали готуватися до снят | жінки: масти. й прибирали оселі, посилено годували свиней, щоб мати свіжи- юю до Ріїдна. В цей день спостерігали і за погодою.

Сонце ясне, променисте — Ноаоріччя буде морозним: якщо ховається за хмарами, а на деревах висне іній — під Новий рік буде хмарно з відлигою.

й й садовини. Тихий і безвітряний день — на врожай садов Коли йде дощ — вся весна буде дощовою.

б - падіж ху- слободою — то на й иють вовки над Якщо в цей день в доби.

з водоч ли різдяяно-вод! о Ганнині «родини сонця» зоорномуйй і нн бр снську пн, Б цьо про нерлнна «Варвара зава- хреще Я при ди ра ан ня, така зим нросоретоя б У ер а на аа йно ить, ! Танки Ганка до ніченьки, така зима д0

Ук

ИМА

ч НЕБО ПЛЕ ЕВОРОТ ї СПИРИДОН С ІДПИРАЄ

За довголітнім іди 25 грудня — вважаєтьс з тим, ку. Люди це пов’язують буцімто, в 1 з тому небесне світило, остившись Я пі вий жупан і, зручно вм шись ЦЬОМУ” нкаючк 9 честь Сонцево- країв, а зима, порадував вікнами» НАКЛЕ” у на лочиться цілу зано З Чи не ТОМУ вали й розпалюва

окон:

[скан 262] · книга с. 266

рота дайбожичі цілу ніч палили вогнища, а вдосвіта, зустрівши перші промені сонця, виходили на околиці сіл і голосно кричали.

Удавнину на Спиридона Сонцеворота намагалися не працюва- ти, «щоб миші не точили соломи» 1 щонайбільше - не свердлити, «бо будуть нападати на врожай черв’яки», Богомільні селяни обку- рювали димом оселі, бо «Святий Спиридон всю нечистоту гоне з ха- ти». А на покуті ставили відро із землею і втикали в нього вишне- ві гілочки: якщо розів’ються на Різдво, то вродить гарно садовина,

3 наступного дня люди починали спостерігати за погодою: яким був кожний наступний день, такою була погода чергового місяця - 26 грудня прогнозувало січень, 27 — лютий і так аж до Різдва; Т січня завбачувало погоду на грудень.

Якщо на Спиридона ніч ясна, то зима буде холодна, а літо жар- ке; якщо темна — зима тепла, а літо похмуре.

Існує цікава легенда про те, що Бог укоротив ніч саме на Спи- ридона. Її записав на Харківщині дореволюційний етнограф П. Іванов, а згодом цей сюжет використав і 0. Воропай. Наведу її повністю.

«Був колись такий чоловік, що не боявся відьом, по йменні Спиридон. Коли парубкував, то дівчата слідом бігали, бо вельми гарним вдався від роду. Особливо побивалась одна юнка: і так горнулася до нього, і сяк, а йому хоч би що.

Якось він розлаявся з нею, і вона сказала:

— Ось я тебе цієї ночі задушу!

Як тільки настала глибока темінь — Спиридон якраз не спав,— почала підкрадатися до нього — в кішку обернулась і очи- ма світить. Тут він і зрозумів, що в неї вдача відьмача. Тільки-но скочила кішка на груди, він тут же схопив Її за хвіст і вдарив уБ землю, а труп одніс до яру.

Ранком люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест постави- ли. А відьми, звісно, живуть громадою і одна за одну заступають- ся. Як довідалися вони про таке, вирішили розірвати на шмаття самого Спиридона.

Знову заступила ніч, навіть темніша, ніж була. Довідавшись про це, Спиридон пішов на могилу відьми, виліз на хрест і сів на ньому, щоб вона з гробу не встала.

Що не підійдуть відьми до хати святого Спиридона, а його не- ма і нема. Вони знову до могили, та длобачити на хресті не можуть. Тоді вбита гукнула з могили:

— Він сидить на моєму хресті, а тому я не можу встати!

Як почули це відьми, зразу здогадалися. Сіли, порадились, як взяти до своїх рук Спиридона, Одна й каже:

— Летімо до Києва, там 6 мудра відьма. Вона й порадить, як це зробити…

Оскільки київські відьми знані всьому світові, то так і вчинили. Вислухала їх стара нечестивиця та й сказала:

— Зберіть зараз дванадцять недогарків од свічок, ними піди8: лимо хрест Й візьмемо його живцем!

Так і зробили: нашукали дванадцять недогарків і почали ними палити фігуру. Палять вони його та й палять той хрест, і скоро він

впаде на землю. Святий Спиридон бачить, що біди, та й каже:

• Господи, Боже мій, укороти ночі хоч трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені смерть тут буде! і

[скан 263] · книга с. 267

п ТС 1

Тільки він це сказав, а півні з

ілися на всі б ак і лем ляду на 9ки. Так святий С Рікали, Від огляду це в народі побутува придон Рава ТУт же ба ли 24 ЧЕ Ме

хоч ка гОроб’ячий скік, але таки п лівя: , - Рибуде дня, вч стиридона

дня прибуде на макове: М чима підпирає — дн перня», бо пир ”

Я добавляєш - Сонцеворот она

, небо пле.

Ось так пепомі і ‘епомітно і заверці і ився рі дами. Як ви переконалися, ан - кз багатьма святами й обри- і неповторним, бо як мовиться он 9УВ по своєму цікавим ло у святах чимало екільного пана не сільце, ТО СВОЄ СВЯТЦе», Бу. сті, про які я намагався, в міру ел й альні відмінно- це не повна картина нашої бу о оетити, Звичайно, сей 01 національної сладщини. А її ук якови самі розумієте, не під силу ні ній под й ідтан З . ні одній людині, й авершу календарну святковість двома грудні | разниками — Томи та Даниї рун ня. їк з рен : аниїла, що припадають на 29 і 30 груд- наївна роді. осібно Томи, ке відзначали, хоч збереглкся цікаві п і юн самі за себе говорять: «Прийшов Тома —єиди і “добре говорив святий Том гдні найлі - м ерийнои, р та, що в грудні найліпше си Ці мудрос цебто хрещенські, пн Нерідко тра с ; би У дорогу, наражалися на велику небезпеку. пов ле, мені здається, Томове застереження безпосередньо кри ане з Даниїловим днем, який уособлювавсь з трьома юними ристиянськими отроками — Ананієм, Азарієм, Мисаїлом та про- роко Даниїлом. Одна з оповідок, що була свого часу вельми по- плярною, засвідчує слідуюче. Вавілонський цар нин мідну вірував у дохриєтиянських богів, наказав звести а їх дола висотою в шістдесят аршин. Після цього нано вельм срмолює ; ів їм бити поклони золото- у наближених й підданих і велів ім бити поси арф- усі ли істуканонві, Як тільки почулися звуки труб. шою Лишень ри Ли ницьма, віддаючи шану своєму зле ення стояли Непа- , Націй, Азарій та Мисаїд - юнаки-християн. г, їх у палаючу пн, Розгніваний Навуходоносор наказав й Привели християн д ч, розпалену всім раз сильніше, ніж заловая, вони знаходіг- 9 челюсті печі, але вогань не спалив їх, Є з вогню живими лись під : Юнаки вийшли З. моло ; д заступництвом ангела. їри і мужністю цих МОЛ Ї неушк й силою віри 1 М? крозвел одженими. Здивований с Навуходоносор Дих людей і і яке сталося: ід острахом й дей і вражений дивом, г заборонив піл ” “Ризначити їх на високі урядові носади бога. Мо- смерті б б гристиянського 01 крема в Мо Ю Удь-кому ганьбити хр абув на Русі» ми, ХТО кон досить примітинний сюжет птни порутися 4 ТИМИ” ОВії, великої популярності. Він допо?

лів’я пов’язані з тим, що передріздвяні та різдняні, або йорданські, морози вважалися найсильні- плялися випадки, коли люди, вирушаючи з цей

зб

[скан 264] · книга с. 268

ще дотримувався дайбозьких вірувань (як ми знаємо, цей процес тривав не одне століття). Протягом кількох віків у Москві, за тиж- день до Різдва, прилюдно розігрувалися подібні сценки.

Ось що написав про них англійський мандрівник Дж. Флетчер

1588 році. Напередодні »..КОжен єпископ у своїи соборній церкві показує трьох отроків, що горять у печі, а ангел злітає з церковно- го даху з вогненними хвостами, які створюють за допомогою поро- ху, так званими холдійцями. Протягом дванадцяти днів отроки повинні бігати містом, перевдягнувшись в химерний одяг, робля- чи різноманітні жарти, щоб у такий спосіб оживити обряд. На цій урочистості завше бувають присутніми цар і цариця». |

Окремі фрагменти цього дійства мали місце 1 в Чернігівській губернії, де, як і на Поліссі, значно пізніше оволоділо умами хрис- тиянство. З відходом старого року проповідники християнства пов’язували переможну акцію нової віри. Власне, саме тому й культивувався вище наведений обряд. Але варто наголосити: яки- ми б крутими, нерідко й жорстокими не були заходи стосовно до- християнських вірувань, все ж остаточно знищити їх не вдалося. Як ви переконалися з попередніх матеріалів, кожне календарне свято так чи інакше зберегло кращі зразки поетичного і філо- софського мислення наших пращурів. Особливо це помітно в поза- церковних обрядах, які живуть вже протягом тисячоліть. І за це ми маємо дякувати долі, яка хоч у такий спосіб зберегла нам істо- ричний досвід попередніх поколінь, а відтак ми маємо можливість чіткіше уявити життя і побутові взаємини наших славних прапра- щурів.

Отже, двома святцями — Томи і Даниїла — ми й завершуємо народний календар. Введені в обіг обряди та пов’язані з ними дій- ства красномовно засвідчують: наш народ умів не тільки працю- вати, а й влаштовувати своє дозвілля. Звичайно, я оприлюднив далеко не все розмаїття з духовної культури наших пращурів. У повсякденному житті, якщо взяти до уваги регіональні різнови- ди, було значно більше празникових дійств. Але й те, що дійшло до нашого часу в літературних та наукових джерелах, спогадах літніх людей, а подекуди й у побуті, допоможе нам, сучасникам, уявити більш-менш цілісну картину календарної обрядовості. Вся вона пронизана глибоким поетичним світосприйняттям, високими рисами моральних критеріїв, шанобою до природи, своїх поперед- ників і світлою вірою в будуччину роду та народу. Поклонімося

й возрадуймось, що ми є нащадками, може, не завжди й вдячни:

ми, цих воістину геніальних пращурів нашої багатостраждальної історії. Наш священий синівський обов’язок — бодай раз на рік запросити до празникової святвечері їхні світлі й праведні душі, аби всім разом скуштувати за родинними погостинами смачної

куті й проспівати дзвінкої коляди за щасливе майбутнє рідної Ук- раїни.

[скан 265] · книга с. 269

Дідух наншюї оселі | 3

СІЧЕНЬ

Гнат покваплює дівчат 6

До Насті точи снасті | 8

Коляд, коляд, колядниця 10

Різдвяне свято | 17

Наша Маланка качура пасе | 21

Ходить Ілля на Василя 26

Тікай, кутя, з покутя | 30

Тріщи, не тріщи, а вже минули Водохрещі Прийшов Предтеча і забрив святя на плечі Пів-Івана ложки полоще 37

Твоє даннє на моє одданнє 0| 38

З Петра Вериги чекай відлиги | 39

лютий

Якщо на Стрітення мороз буває | 42 Святий Влає збиває ріг із зими | 44 Чого ти Касяном дивишся | 46

Не женився єси, то колодку носи | 47 Масляна, Масляна, яка ж ти мала 4/1 Великий піст усім прижме хвіст | 53 Жилавий понеділок зуби полоще 58 Судженнй, йди до мене кашу їсти

БЕРЕЗЕНЬ

Иого зірка з неба впала .64 На Обретіння птиця до гнізда Яка Явдоха, таке й літо 67 ” Святий Конон кіньми править | 6: ть Сорок Святих сорок лопат снігу кин На Олекси кидай сани, бери воза погуляти Пусти мене, моя мати, на вулицю

ати Благослови, мати, весну заклик за Нивко, нивко, верни мені силку

КВІТЕНЬ

обертається

то

88 На Благовіщення зими Не лай в

Щоб Гаврило хати не спалив На Руфа зерно рушиться

Вітай бджолу на Зосима рнеться Прийде Вербниця — наза Недалечко красне яєчко рр 98

Як не тепер, то в Чистий

65

[скан 266] · книга с. 270

Дороге яєчко к Великому дню 101

Ще прийде до дівок Поливальний понеділок 107 Їм царство небесне, а нам ще прожить 110 Плиньте, плиньте, в рахманські краї 0| 113

ТРАВЕНЬ

Прачі б’ють— Івана чуть | 116

Дочекався Луки: ні хліба, ні муки 118

Юрієва роса краща од вівса | 119

На Бориса і Гліба найпізніша сівба 126

До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки 126 Зілот Симон оре, а Спаситель сіє 128

Мокій червоний — літо грозове | 131

Лукерія прилетіла й припала до тіла 132

Не прийдеться в середу Вшестя 134

ЧЕРВЕНЬ

Олена з Костянтином льон сіють | 136

Іван Головатий капусту святить 137

На Онуфрія соловей колоском вдавився | 138 Ой зав’ю вінки та на всі святки | 139

Трійця трьома святами багата | 142 Сходяться мужі й жани на жальниках 146 Р нарекоша ігри ті русалія | 148

Мвла нічка-петрівочка | 152

Ой ти водо, пречистяя | 154

Помер, помер наш Кострубонько 157

ЛИПЕНЬ

Зійди, сонечко, на Ївана | 164 Святий Петро за плугом ходить 172 Прокіл нав’язав сім кіп 176

СЕРПЕНЬ

Свята Мокрина осінь приносить | 180 Ні Іллі новий хліб на столі | 181 На Паликопа пильнуй снопа | 187

Криницю святили на самого Маковія 189 Прийшов Спас — пішло літо від нас | 193 Перша Пречиста жито засівиє | 199

ВЕРЕСЕНЬ

Загримів Головосік — тепла прибавить рік | 204 Бережи його, Боже, на всякому місці | 205 Любив на Семена мед-пиво пити | 206

Друга Пречиста дощем поливає | 211

Свитку на Здвиження скидай, а кожух одягай | 212

ЖОВТЕНЬ Куди Трохим, то Й воно за ним | 216 На Предтечі тулися до печі | 218

Покровонько, Покровонько, покрий мою головоньку 220 Приїшиог осінній Луки — з’явились хліб і мука 225

ато з Р Р Р Р БОРНА

[скан 267] · книга с. 271

Знань

ЛИСТОПАД

До Дмитра дівка хитра 228 Свята П’ятничко, помил На Кузьми-Дем’яна дор

УЙ тя нас о 230

ОГа санна | 232 На Михайла зима саньми п

и приїхала 234 У Пилипівку день до обіду | 237 ГРУДЕНЬ

Третя Пречиста снігом покриває 249

На святу Катерину ховайся під перину | 241 Який день на Юрія, така й знма | 245 Андрію, я тобі коноплі сію | 248 Прийшов Наум — пора братися за ум Варвари ночі урвали 0 256

Сави дня прибавили | 258

Хвали зиму після Миколи 259 Яка Ганка до ніченьки, така зима до весноньки ще Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає | 26; Прийшов Тома — сиди вдома 0| 267

253