Бескризисная экономика этногенеза

Молла Насреддін: від анекдоту до журналу (1906)

время чтения ~7 мин.

Молла Насреддін: від анекдоту до журналу

Теза

Насреддін проходить усю фазову модель ліцензованого голосу (Litsenzovanyi_holos_znyzu_mandrivni_spivtsi_i_blazni § III):

  1. усний «мудрий дурень» (Джуха, Бохлул);
  2. суфійська ліцензія — Аттар, Румі: божевілля як божественне;
  3. друк XIX ст. вичищає сексуальні й релігійно зухвалі історії та робить з нього дитячого вчителя (крок буквалізму й приборкання);
  4. 1906 р. журнал Молла Насреддін у Тифлісі повертає голосу зуби: 25 000 примірників на тиждень, читання вголос у кав’ярнях для неписьменних, фетви проти редакції.

А з 1909 р. на шапці редакційної сторінки стоїть жінка-трикстер.

Друга важлива поправка: єдина постать «Ходжі Насреддіна» — складена й пізня. Прив’язку до Тимура (і до монгольського вікна) дає лише турецька традиція.

Статуси: E — бібліотека / сховище; ᵍ — загальне знання; M — модель.

Джерела

  • Молла Насреддин. Пер. с перс. Н. Османова, отв. ред. М. Занд. М.: Наука, ГРВЛ, 1970. 207 с. Перський варіант анекдотів (за збіркою М. Рамазані, Тегеран, 1955), передмова Османова. Файл: Iran\Молла_Насреддин_1970_пер_Османова.docx.
  • J. Afary, K. Afary. Mollā Nasreddin: The Making of a Modern Trickster (1906–1911). Edinburgh UP, 2022. Гл. 4 «The Wise Fool and the Trickster Nasreddin»; гл. 6 «A Champion of Women’s Rights»; вступ. Файл PDF 356 МБ — завантажено в чат, до бібліотеки не скопійовано через розмір.

I. Хто такий Насреддін (E)

  • Складена постать. Історії про нього походять з багатьох джерел: турецький Насреддін-ходжа, арабський Джуха, інші дурні класичної перської літератури. Деякі з цих історій століттями ходили в рукописах. Афарі: «Насреддін, отже, — складена постать, що постала наприкінці XIX ст.». Водночас його «присутність у перській традиції значно старша, від початку нинішнього тисячоліття» (за Marzolph 1995).
  • Походження за джерелами:
    • перські й деякі арабські — Куфа, друга половина IX ст.;
    • турецькі наполягають, що він турок і сучасник Тимура (пом. 1405) (Afary за Marzolph 1990);
    • Османов: у перських анекдотах немає спроб пов’язати його з історичною особою — опоненти просто «правитель», «емір». У турецьких він сучасник то сельджуцького султана Алаеддіна Кей-Кубада (XIII ст.), то Тимура (XIV ст.).
  • Молла може означати різні дрібні світські й релігійні чини, а не лише шиїтського вченого. Тобто це людина з освітою і певним авторитетом (Afary).
  • Друк: перше друковане видання — турецьке 1837, арабське (Каїр) 1864, перське 1881. Перехід від усної й рукописної традиції до друку «передбачав важливі зміни»:
    • «сексуально й релігійно зухвалі історії поступово відкидали»;
    • Насреддіна зробили «навчальним інструментом для дітей» (Afary за Marzolph).

II. Суфійська ліцензія дурня (E, Afary)

  • Перські літератори спершу тримали Джуху в зневазі за «непристойні вислови». Лише суфійські поети — Санаї (пом. 1150), Аттар (пом. 1220), Сааді (пом. 1291), Румі (пом. 1273) — змінили зневагу на захоплення.
  • Причина (Зарринкуб): у суфіїв святість «не завжди обмежувалася мудрими й серйозними людьми». Божевільних іноді визнавали «божественним божевіллям» (джунун-і ілахі). На відміну від юдейської традиції, де дурень — нечестивий, мусульмани вважали таких людей «звільненими від релігійних і соціальних обов’язків».
  • Аттар: «соціальну критику часто вкладено в уста божевільного… ціла група божевільних, що борються і з Богом, і з земними правителями» (Шіммель). Зарринкуб нараховує в Аттара 115 історій про зухвалих мудрих дурнів.
  • Румі: «Мої непристойні жарти (газл) — не непристойні жарти, а повчання».
  • Джамі (пом. 1492) вживає анекдоти про простаків проти нової ортодоксії. Обейд Закані (бл. 1300–1372) — найбільший сатирик; сучасні антології вирізають у нього непристойні частини.
  • Хронологія (M): суфійська «ліцензія дурня» оформлюється XII–XIII ст., тобто саме напередодні й у добу монголів. Отже, монгольське вікно — доба ліцензування типу, а не народження постаті.

III. Зброя Насреддіна (E)

  • Слово. Османов: головна риса — «виходити з будь-якої ситуації переможцем». Перемога умовна: його ошукують, б’ють, над ним знущаються друзі, дружина тиранить. Але він «перемагає словом».
  • Удавана дурість: «на мінбар мене підняло моє знання; якби я піднявся на висоту свого незнання, опинився б на небі» (Османов).
  • Суперечливість: в одних історіях він жорстокий і жадібний, але набагато частіше — захисник принижених («Хто важливіший — селянин чи поміщик?» — «Селянин: без нього поміщик помре з голоду»). Османов пояснює це різним соціальним середовищем окремих історій.
  • Хитрість (зерангі) і «брудна робота» (Afary за Beeman). Чотири способи перевертати ієрархію:
    1. викриття жадібності й корупції еліти;
    2. критика ортодоксії й ортопраксії;
    3. історії гендерного перевертання;
    4. сексуальні порушення.
  • Дружина-трикстерка. Вона розігрує сварку, щоб сусід-скнара мусив їх помирити й нагодувати. На закиди про дитину через три місяці після весілля рахує: «три плюс три плюс три — дев’ять!», і Насреддін мусить погодитися. У Румі: «Якщо це кіт — де м’ясо? А якщо це м’ясо — де кіт?».
  • Осел задом наперед: «це не я дивлюся не туди, а мій осел».

IV. Журнал Молла Насреддін (1906–1931) (E, Afary)

  • Видання:
    • Тифліс, з 7 квітня 1906 до 1917 (340 номерів; 1906–1912 — бл. 370 за іншим підрахунком);
    • Тебріз, 1920–1921 (8 номерів);
    • Баку, 1922–1931 (400 номерів). Редактор — Мірза Джаліл (Мамедкулізаде); він і Омар Фаїк написали понад 1000 текстів.
  • Наклад: 1000 примірників у перший тиждень, 25 000 за місяць. Мірза Джаліл (травень 1906): «Понад половина наших покупців — іранці; понад 15 000 номерів ідуть до Хорасану, Тегерана, Ісфагана, Тебріза». Журнал читали вголос у кав’ярнях і на базарах неписьменним робітникам і селянам. Кліри видавали фетви, журнал контрабандою везли в Іран.
  • Контекст: після придушеної революції 1905 р. царська влада вбила понад 14 000 людей. Співробітники близькі до соціал-демократичної партії «Гуммет»; підтримка Конституційної революції в Ірані й младотурків.
  • Середовище: Тифліс як гібридна мистецька громада — вірмени, грузини, німці, іранці; зв’язок Тифліс — Петербург — Мюнхен. Графіка в діалозі з Гойєю, Дом’є, Punch, Simplicissimus.
  • Гл. 5: журнал не лише позичив ім’я. Він відтворив троп трикстера для свого часу: Молла з дружиною живуть у Тифлісі чи Баку 1900-х. Але історії бувають «вибуховіші за типовий трикстерський анекдот», бо називають живих впливових людей.

V. Жінка-трикстер на шапці (E, Afary, гл. 6)

  • З 1909 р. на шапці редакційної сторінки патріарх б’є кийком молоду жінку без покривала. Ліворуч — жінка в повному покриві, що нерухомо дивиться. Праворуч — «жінка-трикстер» у сучасній сукні з короткими рукавами. Вона стоїть над головами трьох чоловіків, які уособлюють патріархальний порядок, і суворо дивиться в очі кривдникові. Дівчина на підлозі простягає до неї руку.
  • Теми: стигма народження дівчинки, недоїдання («жінки їдять останніми», 1906), шлюб дітей, примусовий шлюб, подружнє насильство, багатоженство, тимчасовий шлюб, легке розлучення, покривало.
  • Журнал уперше порушив тему зґвалтування в шлюбі дівчаток — через оповідь самої дівчинки (восьмирічної, з Нахічевані).
  • Журнал вимагав правової реформи шлюбу й розлучення. Цього не робили навіть реформатори-просвітники. Російська держава лишала сімейне право релігійним громадам і як «виконавець шаріату» визнавала й багатоженство.
  • Некролог на цілу сторінку для Лейли-ханум Шахтахтли (1886–1908), першої жінки громади, що вчилася медицини в Європі (стипендія Тагієва). Вона померла в Швейцарії на третьому курсі.

VI. Що з цього видно (M)

  1. Уся фазова модель на одній постаті. Похвала й викриття (усна традиція) → суфійська ліцензія (XII–XIII ст.) → приборкання друком (1837–1881: вирізано зухвале, лишено дитяче) → повернення зубів у модерному журналі (1906). Закон IX.2 («заборона на кроці буквалізму») тут має й зворотний хід: той самий друк, що приборкав, через 25 років стає зброєю голосу.
  2. Друк + кав’ярня = усний канал знову. Тираж 25 000, але слухачів набагато більше: журнал читають уголос неписьменним. Писемність тут не інституціоналізує канал (правило Мулдера), а підсилює усний. Пор. Kytaiska_mistyka_za_fazamy § 4.6: письмо для нижчих.
  3. Жінка-трикстер — голос знизу з жіночим обличчям. У фольклорі хитра дружина Насреддіна — лише партнерка в розіграші. На шапці 1909 р. жінка сама стоїть над трьома патріархами. Це перший у сховищі випадок, коли жіноча фігура стає емблемою ліцензованого голосу, а не його прихованим джерелом (пор. IX.3 Сарасваті, IX.5 Матанґі). Синхрон із Чень Інніном (1930-ті, «засіб жіночої емансипації»): лімінойдна фаза XX ст. в обох традиціях виводить жінку на поверхню.
  4. Складена постать = заднє датування. «Ходжа Насреддін XIII ст.» збирається в одну постать лише в XIX ст. Так само ціньські тексти приписали Сунь Буер бл. 1800 р. (Kytaiska_mistyka_za_fazamy § 4.7b). Засновника проєктують у минуле, коли жанр уже зрілий. Для Monholskyi_druhyi_osovyi_poshtovkh це означає: Насреддін — не свідок вікна, а постать, якою пізніші традиції це вікно заселили. Живий доказ вікна — суфійська ліцензія дурня (Аттар, Румі).
  5. Місце Насреддіна — гілка D («учений у масці дурня», § XII.3). Тепер це E: молла — людина з освітою; перемагає словом; на мінбар його підняло знання.

VII. Для антології

  • IX.1 / IX.2: 3–5 перських анекдотів у пер. Османова (1970): «Проповідь Насреддіна», «Хто важливіший?», «На висоту незнання».
  • Аттар — історія про божевільного, що сперечається з Богом (знайти в перекладі).
  • IX.7 або новий розділ «лімінойдна фаза»: шапка Молли Насреддіна 1909 р. і оповідь про шлюб дитини (Afary, гл. 6).

VIII. Перевірити

  • Marzolph U., Nasreddin Hodscha (1996); Boratav P. N., «Autour de Nasreddin Hoca» (Oriens 16, 1963); Гордлевский В. А., «Ходжа Насреддин» (1957). Найдавніший рукопис турецького циклу — дата (ᵍ: XVI ст.?).
  • Зв’язок із каландарами й бекташі — в Афарі не знайдено.

Graph View

Обратные ссылки