Чорна М. «Сакральні простір і час в українській народній картині “Козак-Мамай”»
Immutable source. Мілена Чорна, журналістка й мистецтвознавиця. Опубліковано: Вінницький обласний центр народної творчості, 02.11.2016. Структуралістський розбір композиції в рамці школи Іванова–Топорова та Еліаде.
Позиція джерела в корпусі
Дає те, чого не було ні в Грибовського (він працює з етнографією і ногайськими паралелями), ні в нашій ноті Mamai: розбір композиції як моделі сакрального простору. Спис, дерево, гора й розкладені по колу речі перестають бути атрибутами й стають структурою ритуального майданчика.
Головна цінність — три перевірювані спостереження (кінь прив’язаний до самого верху списа; речі утворюють коло; порядок читання нагадує послідовність посвячення) і одна етнографічна паралель (серге).
Головний ризик — методологічний: структуралізм школи Іванова–Топорова здатний знайти axis mundi майже де завгодно. Плюс одна опора статті (Бушанський рельєф) не витримує перевірки — розділ VI.
I. Склад композиції
Елементи, які автор перелічує як сталу схему: дерево, курган/могила, спис, кінь, герб, зброя (рушниця, лук, стріли, сагайдак), карафка/чарка, яблука, атрибути козака (музичний інструмент, люлька, шапка, сумка); у деяких варіантах — постать дівчини.
Автор одразу ранжує: рушниця, сагайдак, сумка, порохівниця мають «мінімальне змістове навантаження», а дерево посідає друге за вагою місце після образу козака.
II. Дерево як axis mundi
Дерево тлумачиться «лише як міфологічний образ Світового дерева», наявність якого (як і ізофункціональних образів — «вісь світу», «світова гора», «світова людина») свідчить про особливий часопростір зображення:
«Це дерево, за міфопоетичними уявленнями, знаходиться у центрі світу, тобто у священному просторі, у місці, яке має максимум сакральності, бо це саме та точка у просторі і часі, де і коли “на початку” відбувся акт творення. Ця ситуація “на початку” повторюється періодично під час свят, ініціацій і інших явищ сакрального характеру.»
Вертикальний поділ (коріння / стовбур / гілки → підземне / земне / небесне царство), з класами істот: птахи вгорі; олені, корови, коні посередині (сюди потрапляє кінь Мамая); змії, жаби, миші, хтонічні істоти внизу.
Горизонтальний поділ — і ось ключове формулювання:
«Якщо вертикальна структура Світового дерева пов’язана зі сферою міфологічного, то горизонтальна структура співвідноситься з ритуалом та його учасниками. Об’єкт ритуалу чи його образне втілення… завжди знаходиться у центрі, а учасники ритуалу — праворуч або ліворуч. Уся послідовність елементів по горизонталі сприймається як сцена ритуалу.»
Ритуал при цьому визначається «як прагматична реалізація міфа, проекція “міфологічного” у сферу “ритуального”».
III. Порядок читання як послідовність посвячення
Автор реконструює дві горизонтальні осі й читає по них:
| Вісь | Послідовність |
|---|---|
| зліва направо | дерево → постать → спис → кінь |
| спереду назад | атрибути (шабля, горілка, сагайдак, їжа) → постать → спис → кінь → горизонт (степ) → небо (повний місяць, сонце, що заходить) |
Висновок автора:
«Ця послідовність нагадує порядок дій посвячення у таємні знання.»
IV. Дуб: місце, а не рослина
Дерево на картині — дуб, священне дерево індоєвропейців. Автор наводить аналіз українських замовлянь М. Новикової:
«Дуб… — не так рослина, як місце, символ радше “топографічний”, аніж ботанічний. Це середина земного царства або концентричної моделі світобудови: море (окіян) — з дубом посередині; Сіянські гори — з дубом посередині; камінь… — на камені дуб тощо. Атрибутика дуба відповідає його “жрецькому” сану. У більшості випадків дуб стоїть один; якщо ж він у множині, то йдеться завжди про магічне число: два, дванадцять… Дуб ніколи й ніде не зображується у зловісному світлі.»
Концентричність — перевірюване спостереження
«Концентричність є візуально підкресленою: контур центрального образу повністю вписується у коло у вертикальній площині композиції, а речі, розкладені навколо козака, утворюють умовне коло у горизонтальній площині зображення.»
V. Гора і спис
Гора / курган — «своєрідна небесна брама, міфологічний межовий простір»; найпоширеніший варіант трансформації світового дерева. Автор посилається на Еліаде («Символіка центру») і Holmberg-Harva.
Важлива деталь із Іванова–Топорова (1974):
«У східнослов’янських казках герой часто здійснює свій ініціаційний подвиг на місці, яке має більшість атрибутів “центру світу”, як то дерево, найчастіше дуб, стовп з прив’язаним конем і гора.»
Спис — «атрибут богів, епічних героїв і першопращурів»; супроводжує «великого аскета» Шиву; вертикальне зображення тлумачиться як аналог осі світу; у поховальному обряді індоєвропейців спис закопували в землю над могилою, на кургані.
Автор явно розводить два прочитання й ранжує їх:
«Спис… увіткнуто в землю під прямим кутом у безпосередньому центрі картини. Відтак його можна інтерпретувати як еквівалент вісі світу, хоча деякі дослідники вбачають у цьому лише маркування козацької могили… Подібне тлумачення не можна відкидати, проте ця інтерпретація має неповний і вторинний характер, адже подібне маркування могили пояснюється ототожненням списа із віссю світу.»
Втикання як ритуальна дія
«Втикання є ритуальною дією переважно апотропеїчного і профілактичного характеру… інколи за допомогою втикання у землю окреслювали певну ділянку культурного простору, яку хотіли убезпечити від втручання злої сили.»
Приклади: у купальську ніч слов’яни встромляли у вікна, двері та серед подвір’я коси й ножі для захисту «свого» простору; у сербів втикання гострого предмета завершувало деякі магічні форми лікування.
І окремо — найважливіше для нашого кластера:
«Згідно з деякими віруваннями, через увіткнутий в землю кіл чарівник стрибає для перетворення на вовкулаку.»
Серге — монгольська паралель
Серге — священний стовп конов’язі: три круглі голівки одна над одною, верхня загострена. Ставили на весіллях, на честь шамана, присвячували духу-охоронцю. Подорожні, проїжджаючи повз серге в степу, зупинялися, промовляли молитву, лили вино, лишали тютюн.
Ярусність:
| Ярус серге | Хто прив’язує коня |
|---|---|
| верхній | лишали вільним — для духів і божеств, присутніх на святі |
| середній | учасники ритуалу |
| нижній | прості глядачі |
І спостереження автора:
«Кінь на картині “Козак-Мамай” прив’язаний до самого верху списа, що унеможливлює його випасання і вказує на можливий ритуальний зміст подібної дії.»
Спис у характерництві
«Спис (ратище) часто згадується у легендах про козацьке характерництво як один із інструментів магічних дій. Цікаво, що у таких легендах спис часто виступає у поєднанні з конем, деревом і могилою.»
Загальний висновок статті: стале поєднання спис – кінь – дерево утворює систему образів в українському фольклорі, яка в усних зразках описує магічні дії або задіяна в ритуалі; отже й зображення тієї самої комбінації в образотворчому фольклорі «ймовірно, також слугує ілюстрацією до магічних і ритуальних дій».
VI. Бушанський рельєф: опора, яку треба зняти
Ця частина статті не витримує перевірки
Автор наводить рельєф Бушанського скельного храму (Вінниччина) як «давньослов’янський приклад образотворчого втілення ритуального використання символу дерева», датуючи його II–V ст. н. е. і покликаючись на напис «азм есмь міробог… жерець олегов».
Перевірка показує, що вся ця конструкція є ланцюгом успадкованих помилок:
| Ланка | Що сталося |
|---|---|
| 1883–1886 | В. Антонович відкриває пам’ятку для науки; бачить неіснуючі деталі (зокрема жінку з чашею) і не помічає видимі елементи |
| аргумент від вивітрювання | Антонович пише, що «гранитная скала… выветрилась после изсечения», отже потрібні тисячоліття |
| фактична помилка | бушанські скелі складаються не з граніту, а з м’якого пісковика, що легко піддається і обробці, і ерозії. Вивітрювання на пісковику сумісне зі строком у 300–400 років |
| 1960-ті | В. Даниленко датує комплекс VI–VII ст., рельєф — кін. IX – поч. X ст., і «прочитує» напис із фотографій 1884 р. як «Аз єсмь Міробог жрець Ольгов» |
| проблема прочитання | сам текст сьогодні нечитабельний; формула «Аз єсмь» — суто християнська |
| 1980-ті | масштабні археологічні дослідження (І. Винокур, Р. Забашта; звіти 1985, 1987): найдавніші знайдені артефакти — кінець XVI – початок XVII ст. |
| іконографічна ідентифікація | Р. Забашта: фігура — св. Онуфрій Великий, покровитель відлюдників; датує рельєф XVII ст. А. Формозов — XVI ст. |
| популярна ескалація | О. Асов, Атлантида и древняя Русь: фігура стає Богумиром перед Світовим Древом із Птицею Сва |
Чому християнське прочитання пояснює більше. Онуфрія традиційно зображували уклінним із молитовно зведеними руками, з довжелезною бородою й довгим волоссям замість одягу — усе це на рельєфі видно. Олень — з апокрифа про дитинство святого: немовля вигодовували молоком оленихи, тому олені стали (нечастою) деталлю його іконографії; поруч, у Маліївцях, є скульптура «Св. Онуфрій і олениця» XVIII ст. Півень — християнський символ воскресіння; ідентичні півники знайдено на кам’яних хрестах середини XIX ст. у Дзигівці, за 20 км від Буші.
Тонкий момент. Опис Чорної відтворює саме ту деталь, яку Антонович вигадав — постать «у витягнутих перед собою руках тримає чашу». Це маркер того, що її опис іде від Антоновича, а не від каменю.
Чесна межа. Консенсусу щодо датування рельєфу досі немає, і відсутність артефактів раніших за XVI ст. не є абсолютним доказом. Але аргумент від вивітрювання не працює (пісковик), а сукупність — археологія + узгоджена іконографія + локальні паралелі — переносить тягар доведення на прибічників ранньої дати.
Що це означає для статті. Бушанський рельєф був у ній ілюстрацією, а не підставою. Знявши його, ми не втрачаємо нічого зі структурного аргументу про axis mundi. Залишивши — ризикуємо всім ланцюгом. Пор. Keis_Mellarta_mezha_doviry_do_rozkopnyka, Myf_o_myrnom_matryarkhate, Yzobretyonnaia_tradytsyia.
VII. Перевірка схеми на незалежному предметі
Схему з розділу II (об’єкт ритуалу в центрі, учасники по боках) застосовано до золотої поясної пряжки Сибірської колекції Петра I — предмета, якого стаття не розглядає. Результат подвійний.
Схема підтвердилася в горизонтальній частині. При прямому огляді: лежача постать — у центрі, держатель із кіньми — ліворуч, богиня — праворуч. Об’єкт обряду в центрі, учасники по боках; поза лежачого — поза того, кого приймають, а не того, хто діє. Збіг не підганявся: центральність зафіксована незалежно від схеми.
Схема не підтвердилася у вертикальній частині. Тричастинна вертикаль маркується класами істот — птахи вгорі, копитні посередині, хтонічні внизу. На пластині копитні є, птаха немає. Отже вертикальна космологічна схема на предметі не реалізована.
Що це дає. Розділення обох половин схеми виявилося продуктивним: горизонталь (ритуал) працює як інструмент, вертикаль (космологія) — не завжди присутня. Це водночас обмежувач для методу: наявність вертикального предмета в композиції ще не означає, що реалізовано вісь світу. Треба питати, чи є маркери ярусів.
Розгорнуто: Mamai, розд. 16.
Ограничення джерела
- Науково-популярний формат на сайті обласного центру народної творчості; не рецензована публікація. Бібліографія при цьому солідна (Іванов–Топоров, Еліаде, «Славянские древности», Новикова, Holmberg-Harva, Вяткіна).
- Структуралістський ухил. Школа Іванова–Топорова здатна знайти axis mundi майже в будь-якій композиції з вертикальним предметом. Метод дає багато влучань і не має вбудованого запобіжника проти хибних. Пор. Mezha_semantychnoi_rekonstruktsii.
- Бушанська опора хибна — розділ VI.
- Немає роботи з варіативністю корпусу. Збереглося близько сотні варіантів картини; стаття говорить про «сталу схему», не показуючи, які саме елементи присутні в яких відсотках. Твердження про «умовне коло» речей потребує перевірки на вибірці.
- Немає діалогу з ногайською лінією. Стаття 2016 р. не враховує матеріал, який дає Грибовський (шапка як «мырза боьрк», ім’я ногайського мурзи).
Зв’язки
Внутрішні
- → Mamai — головний адресат: композиція як ритуальний майданчик
- ↔ Hrybovskyi_Kozak_Mamai_tyurkski_zahadky — доповнювальна оптика: там етнографія й чоловічі спілки, тут просторова структура
- ↔ Axis_mundi_vid_Trypillia_do_ukrainskoi_khaty — та сама вісь в іншому матеріалі
- ↔ Viz_yak_rukhomyi_dim_transfer_axis_mundi — переносний центр світу
- → Vovkulaka — кіл, увіткнутий у землю, як пристрій перевертництва
- ↔ Kharakternytstvo — спис (ратище) як інструмент магічних дій
- ← Mezha_semantychnoi_rekonstruktsii — межа застосовності структуралізму
- ← Keis_Mellarta_mezha_doviry_do_rozkopnyka — Буша як другий кейс у тому самому ряду
Зовнішні
- Чорна М. Сакральні простір і час в українській народній картині «Козак-Мамай». — ВОЦНТ, 02.11.2016.
- Иванов В. В., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей. — М., 1974.
- Элиаде М. Символика центра // Миф о вечном возвращении. — М., 2000.
- Новикова М. Коментар // Українські замовляння. — К.: Дніпро, 1993.
- Славянские древности. — М., 1995. — Т. 1 (стаття «Втыкание»).
- Вяткина К. В. Культ коня у монгольских народов // СЭ. — 1968. — № 6.
- Holmberg-Harva U. Der Baum des Lebens. — Helsinki, 1923.
- Щодо Буші: Полюхович Д. Про славетний Бушанський барельєф без міфів та Миробога. — Україна Інкогніта, 2023; Антонович В. О скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губернии // Труды VI археологического съезда. Т. 1. — Одесса, 1886; Забашта Р., Винокур І. — звіти 1985, 1987; Формозов А. — датування XVI ст.