Праіндоєвропейський пантеон
Реконструйований «небесний пакет» кочовиків степу: не єдиний упорядкований Олімп, а набір спільних божественних функцій, що в кожному племені персоніфікувалися по-різному. У рамці теорії — це Прошивка 1 (MOC Relihiini proshyvky vid Bohyni do khrystyianstva): патріархальний небесний шар, що лягає поверх хтонічного жіночого субстрату Великої Богині. Усі імена реконструйовані й гіпотетичні; можливе ритуальне табу на «справжні» імена.
Гігієна реконструкції
Спокуслива стрункість схем (трифункціональність Дюмезіля, «Стара Європа» Гімбутас) не тотожна історії. Різні племена не мали єдиного пантеону: верховне божество одного могло бути володарем смерті чи навіть демоном іншого. Тримаємо це як функції, не як фіксовану ієрархію — та сама дисципліна, що в Zmiieborstvo_osnovnyi_mif.
I. Три рівні світу
Уже в праіндоєвропейців існувало уявлення про верхній / середній / нижній світи. Небо охоплює все; сфера стихій (буря, вітер, вогонь) — посередині; хтонічний низ — світ мертвих і сплячих сил. Ця вертикаль — прямий предок трирівневої скіфської осі (Skifo_osetynska_osova_model).
II. Diēus Ph₂tēr — Небесний Батько
Бог сяючого денного неба, космократор, божество істини, договору та явленості («як день робить таємне явним»). Ним клялися, його кликали у свідки. Рефлекси: грец. Зевс, лат. Юпітер, вед. Дьяус, лув. Тіваз, скіф. Папай (папа-Йос, «батько»). У західних племен часто зливається з громовержцем, у східних — з сонцем/сяючим небом. Він — вершина «прошивки», що ставиться поверх Богині.
III. Dʰéǵʰōm — Мати-Земля
Архетипна супутниця глави пантеону: Земля (широка, «плоска», що охоплює все). Ймовірно, її образ — не питомо ІЕ, а успадкований від землеробських культур Старої Європи (пор. Tsyvilizatsiia_Velykoi_Bohyni_Drevnia_Yevropa). Рефлекси: санскр. Прітхіві, грец. німфа Платея, «мати сира земля» балто-слов’ян. Зв’язок зі шлюбом (*wedh- «вести/викрадати») відлунює модель «викраденої чужої богині» — жіночий субстрат під чоловічою прошивкою (Dukh_Sviatyi_vytisnene_zhinoche_nachalo).
IV. H₂éusōs — Заря, божественні близнюки й Дочка Сонця
Заря (*h₂éusōs: вед. Ушас, грец. Еос, лат. Аврора, лит. Аушра) — вічно юна й вічно відроджувана діва, «дочка неба», що жене морок. Спільний корінь h₂ews- «палати, горіти червоним». З нею пов’язаний цілий комплекс:
- Божественні близнюки (*diwós népoth₁e, «внуки Дьеуса») — вершники-рятівники: вед. Ашвіни, грец. Діоскури (Кастор і Полідевк), сліди від Індії до Балтики (лит. пісні, спартанські доккана).
- Дочка Сонця (вед. Сурʼяса Духіта) — за гіпотезою, сюди ж грец. Гелена: у Лаконії/на Родосі їй поклонялися як богині світла (ім’я ← Swelena, корінь swel- «сяяти»); близнюки-Діоскури — її брати й влаштовувачі шлюбу. Драми викрадення й розлуки, ймовірно, кодують рух небесних тіл (погоня зорі за ранковою зіркою).
Це один із найкраще збережених ІЕ-міфологічних вузлів — придатний матеріал для Hrecheskye_myfy_kak_zerkalo_psykhyky.
V. Сонце — колесо на небі
Окреме солярне божество (ймовірно пізнє, часів занепаду ямної) котиться колесом небосхилом; його тягне кінь (скандинавські наскельні диски, візок із Трундгольма, вед. Сур’я-колісничий, авест. Мітра). Сонце — свідок і мірило порядку (*Rita/arta/aša), гарант клятв і договорів (пор. Manu_i_Iemo_kosmohoniia_pershozhertvy про космічний закон).
VI. Perkʷunos — громовержець
Бог бурі й блискавки середньої сфери. Найбільше шанований у західних ІЕ, у східних — можливо, під ритуальним табу. Рефлекси: слов. Перун, балт. Перкунас, кельт. Таранніс, герм. Тор, вед. Індра, анат. Тархунт. Атрибути: бик, дуб, палиця/молот (етимологія Мьольніра ↔ «молот/блискавка/млин», mel- «дробити»). Його головний акт — убивство хтонічного змія (Врітра, Тіфон, Йормунганд), що вивільняє води/худобу — розгорнуто в Zmiieborstvo_osnovnyi_mif. Зброя-ваджра має північне (фінно-угорське) походження (Finno-uhorskyi substrat).
VII. Вогонь — Agni / Vesta
Два поняття вогню: живий (*h₁n̥gʷnis → вед. Агні) і вогонь-речовина (*péh₂ur). Гендерний вододіл важливий для рамки: у східних ІЕ вогонь чоловічий (Агні, авест. атар), у західних, під впливом Старої Європи, — жіночий (грец. Гестія, лат. Веста, скіф. Табіті — головна у Геродота). Це прямий місток до субстратної лінії Skifo_osetynska_osova_model (Табіті-вогнище) і MOC Relihiini proshyvky vid Bohyni do khrystyianstva.
VIII. Вітер і дрібніші стихії
Пара богів вітру/дихання (*h₂weh₁-: вед. Ваю/Вата, хет. huwant, яким клялися). Пов’язані з життям і смертю — дають і забирають подих. Менш значущі за небесних, але входять до реконструйованого ядра.
IX. Як це лягає в рамку
- Прошивка поверх субстрату. Пантеон — не самостійний «початок», а верхній чоловічий шар над жіночим хтонічним полем; Мати-Земля й жіночий вогонь заходу — це субстрат, що просвічує крізь прошивку.
- Функції, не етноси. Той самий громовержець — Перун/Індра/Тор — доводить, що це спільний код, а не окремі винаходи (indoievropeiska-iednist).
- Місток на схід і захід. Пантеон роздвоюється: східна (індоіранська) гілка → Zoroastriiska reforma й Веди; західна → Slovianske_iazychnytstvo_panteon, балто-слов’янське поле (Balto-slavianskoe_pole_y_latyshskye_dainy).
Відкриті питання
- Наскільки Мати-Земля й жіночий вогонь — питомо ІЕ, а наскільки — інкорпорований субстрат Старої Європи?
- Чи справді солярне божество пізнє (доба занепаду ямної), чи це артефакт джерел?
- Межі гіпотези «Гелена = Дочка Сонця»: сильна поетично, вразлива фактологічно.
Джерела
- Platon_Indoievropeitsi_bohy_lehendy_istoriia — основний виклад пантеону (Дьеус, Заря, близнюки, Перкунос, вогонь).
- Hesyod — Тіфон, зброя Зевса від синів Урана.
- Entony_Loshad_koleso_y_iazyk — степовий контекст «небесного пакета».