Provan I. «Convenient Myths»
Вихідні дані. Iain Provan. Convenient Myths: The Axial Age, Dark Green Religion, and the World That Never Was. — Waco, TX: Baylor University Press, 2013. — 171 с. (10 розділів, основний текст ~100 с.).
Автор. Біблеїст (Regent College, Ванкувер), фахівець зі Старого Завіту. Поза своєю галуззю пише як «освічений аматор», про що прямо каже в передмові. Книга-супутник — Seriously Dangerous Religion (2014).
Жанр. Полемічний есей для широкого читача. Він робить доступною розсипану спеціальну критику двох «великих історій», яка досі лишалась у вузькодисциплінарних журналах.
Позиція джерела (за Filtr_pozytsiinosti_dzherela). Автор — християнин-біблеїст, і його критика має власну мету: захистити старозавітну традицію від перекручень (розд. 9). Це не знецінює аргументів про факти, але пояснює, чому біблійні приклади розібрано ретельно, а буддизм, індуїзм і платонізм описано схематично, як «світозаперечні». Прован сам стоїть під тим самим підозрінням «бажання і потреби», яке висуває іншим.
Головна теза
Дві впливові історії про минуле — міф осьового часу (Ясперс → Кузенс → Гік → Армстронг) і міф темно-зеленого золотого віку (Руссо → романтизм → «Man the Hunter» 1966 → Зерзан, Судзукі, Дженсен) — хибні. Їх розповідають розумні й доброчесні люди, бо ці історії потрібні для програм сьогодення (єдність людства, порятунок планети). Бажання і потреба переважили докази. Це не лише пізнавальна помилка, а й моральна: «насильство над мертвими сусідами», яким приписують не те, що вони казали. До того ж хибне минуле породжує шкідливі норми для теперішнього.
Обидва міфи — дзеркальні відповіді на одну схему «доосьове → осьове». У першому осьовий час означає просвітлення, у другому — гріхопадіння й розрив із землею.
Розд. 1. Поворотний пункт історії: осьовий час
- Ясперс (1948–1949): «вісь» має спиратися на «спостережуваний або засвідчений факт», бути переконливою емпірично для всіх і не залежати від віровчення. Період 800–200 до н. е. Конфуцій і Лао-цзи, Упанішади і Будда, Заратустра, пророки, у Греції від Гомера до Архімеда. Ті, хто поза «трьома світами», або лишаються «примітивними народами», або асимілюються.
- Слухачі (1980–2005): Еверт Кузенс (1987) — «друга осьова доба» глобальної свідомості, Парламенти світових релігій. Тісдейл, Такер (у нього осьова доба триває 600 до н. е. – 600 н. е.), Ламбер, Гіллетт, Гік (поділ на «доосьову» і «постосьову» релігію як «загальноприйнятий»).
- Популяризаторка: Карен Армстронг (A Short History of Myth, 2005; The Great Transformation, 2006). Осьовий час як «золотий стандарт» співчуття: «важило не те, у що вірили, а як поводилися».
- Після 2006: Йоас, Енгельман, бахаї, Гальперн, Мюсс, Белла (2011).
Розд. 2. Серйозні люди, погані ідеї
- Арнасон проти Ясперса. Різке протиставлення доосьових «непробуджених» культур наступникам не має емпіричної основи. Інваріантного типу державотворення немає: Китай, Греція, Ганг, Ізраїль різні. Тезу про «однозначний занепад» у постосьових імперіях заперечують Китай (імперський фон важливий для конфуціанства) й імперія Маур’їв (найвідкритіша до осьових інновацій). Твердження про «глибоке взаєморозуміння» трьох світів при зустрічі Арнасон називає «приголомшливим».
- Арнасон про Ейзенштадта: увага до історії більша, ніж у Ясперса, але формула «цар-бог зник» пасує Єгипту, а не Месопотамії. У доповіді 2011 р. Арнасон уже вважає пошук спільного знаменника передчасним.
- Фегелін (Order and History, т. 2 і 4): є не один «стрибок у бутті», а множина стрибків, дуже різних за радикальністю. Ясперсові «включення й виключення мають підпис свавілля»: щоб піднести 800–200 рр., він мав викинути Мойсея і Христа, а якщо їх включити, «осьовий час розтягується на тисячоліття». Прямий висновок Фегеліна: «осьового часу в першому тисячолітті до н. е. не було». Окремо він описує «мономаніакальне бажання» вибудувати історію духу в одну лінію, що веде до теперішнього автора: герметики, Гегель, «примітивні комуністи», панвавилонізм.
- Бройер (1994): синхронність Індії й Китаю — збіг. Те, що Близький Схід не змінився раніше, — не таємниця й не збіг, а пізніші зміни на його периферії теж не випадкові. Проте одночасність цих пізніших змін з індійськими й китайськими знову збіг. Термін можна лишити, якщо не приймати поглядів Ясперса.
- Барнс: Ехнатон і Заратустра «передбачають» осьовий час. Прован питає: а чи не спростовують вони саму ідею окремої доби? За Прованом, Заратустра жив близько 1000 до н. е. (він називає це консенсусом; див. застереження нижче).
- Обейесекере: індійський шлях пішов «напрямком, яким не пішло етичне пророцтво», тобто «осьові» трансформації дуже різні.
Розд. 3. Прокрустове ложе
- Гік сам визнає: прорив був підготовлений раніше, а доосьове зберігалося в усіх традиціях. Головна діра схеми: християнство й іслам, дві релігії, що найбільше змінили світ, лежать поза осьовим часом, а юдаїзм і зороастризм мають корені до нього. Карма й перевтілення існували вже в «доосьовій» Індії. Шелдон Поллок: якщо розтягти епоху, щоб охопити фараонів чи ісламський Ірак, «зникає навіть таємниця синхронності».
- Белла (2005, 2011): осьову добу він визначає через «теоретичну культуру», але сам визнає, що в Ізраїлі «формальної теорії практично немає» («проблемний випадок»), і тоді відступає від критерію. Ехнатона відкинуто за «повторне утвердження єдності бога і царя», але те саме Белла знаходить і в осьових формулах. Щодо Греції: трагедія — «осьовий момент», але «лише латентно теоретичний», Парменід — теоретичний, але «не цілком осьовий», завершують перехід то Платон і Аристотель, то Сократ і Платон. Висновок Прована — «смерть від тисячі застережень».
- Ассман (через Прована): перший осьовий перенос земного інституту в трансцендентну сферу — єгипетський суд Осіріса в III тис. «Особисте благочестя» — XV ст. до н. е. Ехнатон — перше розрізнення «істинної і хибної» релігії.
- Армстронг: тексти про страждання існували до осьового часу — Іпувер, «Суперечка людини зі своїм Ба», «Красномовний селянин» (XII династія, 1990–1785 до н. е.), «Вавилонська теодицея» (бл. 1100 до н. е.). Пророки ніколи не вчили «шукати істину в собі й не довіряти священикам». Застереження «більшість, не всі» ніколи не змінюють загального висновку. Спільну «осьову суть» визначає сама авторка. Макалох: «мішкуватий монстр», який охоплює чотири цивілізації, з них лише дві мали помітні контакти.
- Висновок розділу: «осьового часу як сутності не було». Прован цитує самого Ясперса: нагромадження історичного аналізу має прояснити тезу, «або від неї треба відмовитися».
Розд. 4–6. Темно-зелений золотий вік
- Схема: до цивілізації — гармонія з природою, рівність і мир, осьові («окупаційні») релігії розірвали зв’язок із землею. Бренон Тейлор (Dark Green Religion, 2010), Зерзан (осьовий час як «залізна хватка» цивілізації), Судзукі (мудрість старійшин, проблема в монотеїзмі), Дженсен (цивілізацію треба «зруйнувати»), Квінн (Ishmael), Лінн Вайт (1967).
- Інформаційний дефіцит. Про палеоліт і неоліт відомо мало. «Порівняльний метод» XIX ст. перетворював сучасну різноманітність на еволюційну послідовність. Після 1966 р. («Man the Hunter», Салінзове «первісне суспільство достатку») оцінку перевернули, але засновок лишився той самий: сучасні мисливці-збирачі нібито є вікном у минуле. Келлі: вони давно в контакті із землеробами й державами, дехто повернувся до збиральництва недавно, щоб уникнути податків і призову. «Первісного суспільства не існувало»: сучасна різноманітність походить із первісної різноманітності.
- Мир? Ле Блан (Constant Battles): !кунг, австралійці, інуїти воювали. Дольні Вестоніце (~20 000 р. т., стіна з кісток мамонта, масові поховання чоловіків), Джебель-Сахаба в Єгипті (24 з 59 загинули насильницькою смертю), Офнет, Бретань (~8 % смертей від війни). Нова Гвінея: 25 % чоловіків загинули на війні. Буферні зони між племенами, де й була дичина (Льюїс і Кларк).
- Рівність? Нерівні мисливці-збирачі існували завжди: Північно-Західне узбережжя, айни, калуса. Рівність у «егалітарних» групах тримається не на природі, а на спільних стратегіях проти тих, хто хоче панувати. Келлі: «егалітаризм не є природним станом людства, але й ієрархія теж не є».
- Екологічна мудрість? Амазонія (Стірман, Алвард — піро полюють без стриманості), маорі (зникло ~50 % видів птахів голоцену, моа, половина лісів), Рапануї, Гаваї, Північна Америка (випалювання, бізони через урвища, «континент чути носом раніше, ніж видно»). Боббі Лоу, 186 суспільств: низький вплив зумовлений низькою густотою населення, слабкою технологією й відсутністю ринків, а не світоглядом. Сакральні заборони з практикою не корелюють. Приклади: Монтане вбивали кожного бобра, черокі вірили, що вбитий олень воскресає.
Розд. 7. Бажання і потреба
- Ясперсу осьовий час був потрібен як нехристиянська основа єдності людства після нацизму. Кузенсу — як аналогія для «глобальної духовності». Армстронг — як золотий стандарт для «духовної революції».
- Дженсену й Судзукі золотий вік потрібен як легітимація моральних імперативів. Світові релігії вони вже оголосили частиною проблеми, тож спертися на них не можуть. Лишається «природне» минуле.
- Промова «вождя Сіетла» (1854) — здебільшого апокрифічна, популярною стала лише 1970-х. Судзукі визнав це, але далі видрукував цілу книгу «тубільних текстів» без перевірки походження.
- Небезпечний приклад: Люк Берк (1848) — золотий вік «чистих рас».
Розд. 8. Минуле без міфу
- Про релігію палеоліту й неоліту відомо мало. Аналогії, якщо їм вірити, вказують на багатобожжя з верховним богом.
- Складні суспільства бронзової доби (Месопотамія, Єгипет, Хараппа, Шан): боги — частина космосу; храм — палац бога, а не місце громадського поклоніння; цар — син або образ бога (у Єгипті найбільше); людину створено як робочу силу для богів. Це стратифіковані суспільства без вбудованої динаміки змін, мета яких — збереження порядку.
- VIII–II ст. до н. е.: «справді видатний період», коли в різних місцях окремі люди чи групи виступали проти старих уявлень про богів і порядок. Проте частина з них продовжувала контркультурне бачення, яке виникло раніше (Ізраїль, зороастрійці). Бачення різні, «іноді радикально», і з минулим вони розходяться різною мірою.
Розд. 9. «Любити мертвого ближнього»
Розбір того, як Армстронг, Лінн Вайт, Евелін Стокс і Дженсен перекручують Старий Завіт. Пророки: віра й практика нероздільні (Єр 1:16; 2:5–11). Людина не є «пануванням над природою»: вона «обробляє й доглядає» (Бут 2:15, та сама лексика, що й служіння священиків у Чис 3:7–8). Земля належить Богові (Лев 25:23), творіння добре (Пс 104; 65). Світозаперечні системи Прован бачить радше в індуїзмі, буддизмі, піфагорійстві, Платоні, гностицизмі й маніхействі. Це його власне узагальнення (див. «Позиція джерела»).
Розд. 10. Чому міфи мають наслідки
- Права корінних народів. Коли кайяпо почали продавати ресурси, а юкі виявилися не «природоохоронцями», це стало аргументом проти їхніх земельних прав. Уаорані оголосили «ворогами природи» саме тоді, коли в них почала формуватися природоохоронна свідомість. За Лу Голт, природоохоронна поведінка — не стан, а відповідь на відчутний дефіцит ресурсів.
- Політика щодо дикої природи. Акт про дику природу (1964) з формулою «не займаної людиною» → заборона вогню → «криза здоров’я лісів». Єллоустон: ключовим хижаком були люди, а не вовки.
- Фінал: історії про минуле мають узгоджуватися з доказами. Добрі історії «радіють доказам» і перебудовуються під нові факти.
Оцінка джерела
| Сильне | Слабке |
|---|---|
| Зібрано розсипану критику (Фегелін, Бройер, Арнасон, Поллок, Макалох) в одну лінію | Сам автор не фахівець поза біблеїстикою і часто спирається на вторинні джерела |
| Чіткий механізм помилки: бажання і потреба формують реконструкцію | Власна конфесійна мета: буддизм, індуїзм і Платон подані схематично як «світозаперечні» |
| Конкретні контрприклади, які перевіряються: доосьові тексти, датування, винятки | «Осьового часу не було» — надмірний висновок. Позиція Бройера («термін — ярлик для нагромадження збігів») обережніша |
| Друга частина — сильний емпіричний контраргумент романтизації доцивілізаційного минулого | «Консенсус» щодо Заратустри бл. 1000 до н. е. — перебільшення: Гнолі (2000) повертає його до VII–VI ст. (див. Арнасона в Bellah_Joas_Axial_Age_and_Its_Consequences_2012) |
| Практичні наслідки міфів (права корінних народів, лісова політика) показано на конкретних кейсах | Позитивна картина (розд. 8) коротка і зосереджена на Близькому Сході |
Застосування до корпусу — Samoaudyt_osovoho_klastera_za_Provanom.