Бушак С. «Козак Мамай: феномен одного образу та спроба прочитання його культурного “ідентифікаційного” коду» (2008)
Коротко. Найповніше в корпусі історико-мистецтвознавче джерело по Мамаю (учень П. Білецького). Дає те, чого бракувало: п’ятьох реальних козаків на ім’я Мамай, походження підпису з вертепного монологу Запорожця, бурсацько-бурлескну природу текстів, датування й відомих авторів картин, а також перелік старшинських і дворянських власників «мамаїв». Два факти виправляють корпус: (1) «Мамай у гетьмана Скоропадського» — це спогад Павла Скоропадського (1918) про родинний маєток, а не покої Івана Скоропадського (1708–1722); (2) ставка Мамаєвої орди на Кучугурах, за Козубовським, мала мечеть, палац і монету «мамаєвих ханів», що суперечить ноті Mamaieva_orda_i_Syni_Vody_1362.
Вихідні дані: Бушак С. Козак Мамай: феномен одного образу та спроба прочитання його культурного «ідентифікаційного» коду / Каталог: В. та І. Сахарук. — Вид. 2-ге, доп. — К.: Родовід, 2008. — 73 с. (скан; у вейлті розібрано з OCR, цитати злегка вирівняно). Присвята — П. О. Білецькому.
Позиційність (Filtr_pozytsiinosti_dzherela): мистецтвознавець-художник школи Білецького; симпатизує «східній» гіпотезі композиції; в історичних частинах місцями некритичний (Глинські, «половецькі» прізвища на -ук). Шар A — архівні й музейні дані з посиланнями; шар C — висновки про «код національного характеру».
I. Де висіли «мамаї» — від старшини до хати
- Маєтки переяславського полковника Семена Сулими, повітового маршалка П. І. Булюбаша; Тарновських (Качанівка) і Галаганів (Сокиринці) — по кілька картин у збірці.
- Павло Скоропадський (гетьман 1918) у спогадах про дитинство в Тростянці (Ічнянщина): «в домі всюди висіли старі портрети гетьманів… було кілька старовинних зображень “Мамая”». ⚠ Корекція: у корпусі й у рукописі v4 це було віднесено до Івана Скоропадського (1708–1722). Це XIX ст., родинне зібрання нащадків старшини.
- Найраніша датована старшинська прив’язка: за О. Лазаревським (через М. Петрова, 1882), у його збірці було зображення запорожця, що належало полковнику Павлу Полуботку, з початковими рядками «думи запорожця» під ним. Полуботок помер 1724 р. (у Бушака помилково «страчений 1722»). Отже канон із підписом уже існував у старшинському середовищі Гетьманщини на початку XVIII ст. — сильніша опора для гл. 11 рукопису, ніж Скоропадський.
- Шевченко: офорт «Дари в Чигирині 1649» — «Мамай» на стіні резиденції Хмельницького; повість «Прогулка с удовольствием…» — у світлиці пан-отця портрет Хмельницького й «Козак Мамай» поруч.
- Колекціонери: М. Максимович, В. Тарновський, Г. Галаган, О. Поль, П. Потоцький, Д. Яворницький, М. Біляшівський, І. Гончар.
- Носії, крім полотна: скрині, двері, стіни, вулики (К. Широцький 1912–1914, «Расписная пасека»), кахлі, срібні й олив’яні козацькі чарочки з написами, дереворити XVIII ст. («листки, що дешевим друком розходилися»). Щербаківський 1913: на Полтавщині — «десятки сучасних копій».
Для корпусу: образ живе одночасно в селянській хаті, корчмі й дворянській садибі нащадків старшини. Це підтверджує тезу Найдена (через Полюха) про замовний старшинський характер класичного варіанта і тезу рукопису про Мамая «в домах Гетьманщини».
II. Ім’я: тюркське слово + п’ятеро реальних Мамаїв
Значення слова
- «Мамаями» в народі звуть «всяку кочівну людність у степу» (Б. Познанський, Киевская старина, 1885).
- «Мамай, мамая — камінна статуя в степу» (словник Грінченка; так само М. Сумцов 1892).
- Вираз «піти на мамая» (навмання); синонімія з «козак», «запорожець», «гайдамака», «розбишака», «волоцюга».
Реальні носії імені (з джерелами в Бушака)
| Хто | Коли / де | Джерело |
|---|---|---|
| Іван Мамаєвич, осавул Війська Запорозького | 1617, підписант декларації до сейму | Грушевський, Історія України-Руси, т. VII |
| Василь Мамай, козак Максимівської сотні Чигиринського полку | реєстр 1649 р. | Реєстр… після Зборівського договору (вид. Бодянського) |
| Марко Мамай, Кущівський курінь | повішений поляками в Смілі 1738 разом із Марком Соколиком | Архів Коша Нової Запорозької Січі, т. 1 |
| Павло Мамай, Сергіївський курінь | схоплений на Гарді, повішений 1747 | там само |
| Отаман гайдамаків Мамай | застрелив драгуна, заколотий; ватага в Чорному лісі, Чуті; за «А. С.» (Киевская старина 1898) — 1750 р. зруйнував Мошни й маєтності Любомирського, напав на Смілу; голову виставили на мосту в Торговиці; Андрій Харченко надів його шапку й продовжив, страчений на палі 1758 → легенда про безсмертного Мамая, що воскресає | Архив ЮЗР, ч. III, т. 3; «А. С.» 1898 |
- Скальковський (з 1820-х, роман «Порубежники. Мамай», 1850): на картині — конкретний гайдамака Мамай сер. XVIII ст.; згадує «дуб Мамая», який підкопували шукачі скарбів.
- Куліш (лист до Бодянського 16.07.1848): «Ляхи зовуть його в своїх книжках Козаком Мамаєм»; «коло Суботова і дуб Мамаїв»; у Мошнах знайшов найстаріший і найповніший підпис.
- Де ля Фліз (альбом 1854): «розбійник на ім’я Мамай» у багатьох хатах; дуб Мамая біля с. Черкас Чигиринського пов., де він вішав поляків і жидів «та й його самого на ньому пізніше повісили».
- Грінченко (Суботів): дуб «Мамай», на якому Мамай вішав казан, і як задзвонить — хлопці біжать.
- На картинах ім’я «Мамай» — лише кілька пізніх гайдамацьких варіантів («Козак Мамай», «Мамай — сильний козак», «Мамай із Жалкого»). У збірці Тарновського (1898) з шести «мамаїв» напис «Козак Мамай» лише на одному; інші — «Запорожский кошевой», «Хома», безіменні. Інші підписи: Залізняк, Палій, Нечай, Сава Чалий, Кутовий, Велегура, Бардадим, Шарпило, «Козак Боняк», «Іван брат».
Синтез з корпусом
Дві лінії не конкурують, а складаються:
- Слово — тюркське степове: кочова людність, кам’яні баби, ногайський мурза XVI ст. (Грибовський), топонімія Мамаєвої орди. → загальна назва «волоцюга / степовик».
- Прив’язка імені до картини — гайдамацька, XVIII ст.: реальні Мамаї 1738–1758 на Смілянщині, Чигиринщині, Побужжі, легенда про воскресіння, польські тексти («ляхи зовуть»). Бушак: усі п’ятеро реальних Мамаїв і всі «мамаєві» топоніми козацької доби зосереджені від Південного Бугу до Тясмину — у зоні Гайдамаччини.
Статус: E для окремих носіїв і текстів; M для механізму «ім’я гайдамаки перейшло на образ».
Чого не беремо
- Глинські від Мамая → «тоді прізвище Мамай переплелося з поняттям козак» (В. Чмир 1999, через Бушака). Родовід Глинських від Мамая — родова легенда, а Богдан Глинський і Очаків 1493 — окремий факт; зв’язку з картиною немає. M, слабке.
- «Прізвища на -ук/-юк — спадок половців» (С. Павленко). Відкинути: -ук — слов’янський суфікс.
- Дані про «Курцемаль» / «700 мечетей» без звірки з Ельниковим — див. розд. VI.
III. Підпис — це вертепний монолог Запорожця
Найважливіше відкриття книги для корпусу.
- Вертепні редакції: Сокиринська (Г. Галаган; текст і ноти потрапили в Сокиринці в 1770-х), Маркевичева (М. Маркевич, 1840), а також Славутинська, Батуринська, Хорольська, Куп’янська.
- У Галагановому вертепі (ява 12) Запорожець — найвищий за інших ляльок, у червоних шароварах, з булавою й чуприною — виголошує монолог, дослівно тотожний підписам на «мамаях»: «Хоть дивись на мене, та ба не вгадаєш, / Відкіль родом і як зовуть — нічичирк не знаєш… / А в мене ім’я не одно, а єсть їх до ката… / Аби лиш не назвав крамарем, за те-то полаю».
- М. Петров (1882): пісня й дума Запорожця відомі з XVII–XVIII ст.; потрапили в основний текст другої частини вертепу.
- Л. Махновець: вертепний Запорожець — сценічний варіант Мамая, вертеп запозичив монолог із підпису до портрета. Бушак допускає зворотне: обидва — з усної поезії.
- Повний текст підпису з картини (Куліш, Записки о Южной Руси, 1856, т. 1, с. 316–319) і текст з картини зібрання Новицького (Яворницький 1888, с. 84–86) — у книзі як додатки. Підпис надруковано навіть у букварі М. Гатцука «Абетка українська» (1861).
Що каже повний текст (вибрані рядки)
- «Жінок в Січі немає… Хіба скажеш — із риби родом, / Або с пугача дід мій плодом… / У нас сугакові тілько сліди, / А дикії коні нам сусіди; / А Дніпрове стремя — / То наше племя.» — братство заперечує материнський родовід і виводить себе з ріки й диких коней. Це майже буквальна формула коріос: не син матері, а дитя степу й порогу. Пор. Tevta_i_korios_dva_bohy.
- «Глянь на герб сей знаменитий, — / Він висить на дубу обвитий» — пояснює герб на дубі.
- «Козак, душа правдивая, / Сорочки не має; / Коли не п’є, так воші б’є, / Таки не гуляє.» — сам підпис називає жест варіанта «Козак — душа правдивая»: козак б’є вошей. Прочитання Білецького як дх’яні-мудри — сильна натяжка, якої текст не підтримує. Ще один випадок, де форма (поза, жест) схожа на буддійську, а функція інша — пор. коїмбрського студента в Mamai §14.
- «Надія в мене певна — мушкет-сіромаха, / Ище не заржавіла й шабля, моя сваха… / Та як і лук натягну, брязну тятивою, / То мусить утікати хан Кримський з ордою» — мушкет, шабля й лук разом: текст, як і зображення, датує себе моментом зміни зброї (пор. Mamai §9).
Бурлеск і бурса
- Бушак (за Франком, Ю. Барабашем, Бахтіним, О. Мишаничем): тексти — низове бароко, бурлескно-травестійна поезія мандрівних дяків і бурсаків Києво-Могилянської академії, що розносили вертеп і самі бували малярами.
- Естетичний механізм картини — контраст: серйозний, задумливий, часто смутний образ + жартівливо-сміховий текст.
Для корпусу: це прямо кладе «Мамая» в лінію Litsenzovanyi_holos_znyzu_mandrivni_spivtsi_i_blazni: сміх бурсака-дяка (Бахтін: київський відгомін західного risus paschalis) дає козакові голос, яким ікона говорити не може. Ікона мовчить, Мамай промовляє — і промовляє як блазень. Картина — одночасно ікона і вертепна лялька.
IV. Датування, етапи, автори
- Найдавніші збережені — початок XVIII ст. «Козак-бандурист» Харківського музею з датою 1642 — пізніша копія (межа XVIII–XIX ст.), що, можливо, повторює оригінал 1642 р. (харківські дослідники).
- Етапи (Бушак): 1-ша пол. XVIII — канон фігури є, оточення не усталене; на найдавніших — індивідуальні обличчя, майже портрети, без імен, написи короткі; канон із розлогими написами — 2-га пол. XVIII ст. За Жолтовським: (1) 1-ша пол. XVIII — з живих образів «низового товариства»; (2) 3-тя чверть XVIII — гайдамацька тема; (3) кін. XVIII — XIX — ліричний варіант із багатим «стафажем».
- Відомі автори:
- Грицько Маляренко, учень іконописної майстерні Києво-Печерської лаври: у «кужбушках» (альбомах учбових малюнків) 1753–1755 — козаки-бандуристи в позі Мамая. → професійні іконописці малювали «мамаїв».
- Тимофій Калинський, ілюстратор Рігельмана, 1778–1782: акварель «Запорожці» — один сидить як Мамай з бандурою, другий танцює. Куліш припускав, що такий майстер міг скласти і зображення, і вірші.
- Прапорщик Брашиванов, 1821 (Одеський історико-краєзнавчий музей); козак Петро Федорович Рибка з Переволочної, 1855; Флейшер, 1858 («Максим Залізняк» у позі Мамая); Де ля Фліз.
V. Іконографічні паралелі
- Ікони з козацькими портретами: «Розп’яття» з лубенським полковником Леонтієм Свічкою (1690-ті, Пирятин); «Покрова» з Богданом Хмельницьким (Мотижин, кін. XVII ст.); «Покрова» з Калнишевським і Глобою (Нікопольська січова церква, 2-га пол. XVIII); ктиторські портрети братів Шиянів (1784, та сама церква, уже після 1775). Мініатюра «Освячення козацької корогви» у «Служебнику» Лазаря Барановича (1665).
- Г. Логвин: «Козак Мамай — по суті той же Георгій Змієборець. Він лише зійшов з коня, зняв із себе старі бойові атрибути і убрався в народне вбрання.» Спис + кінь + колова композиція. Пор. Найдена про Юрія і Мамая (через Полюха).
- Сарматське дзеркало, Соколова Могила (Миколаївщина, I ст. н. е.): срібна позолочена ручка — вусатий чоловік у «східній» позі з чашею, як «Козак — душа правдивая».
- Половецькі статуї (колекція заповідника «Хортиця»; Л. Гераськова: печенізький, торкський і половецький шари): шабля, лук, сагайдак, посуд, шапка, вуса на голеному обличчі; і словник Грінченка: «мамай» = кам’яна статуя.
- Буддійська пластика (Дзанабадзар), монгольський портрет Абатай-хана — за Білецьким і Бушаком; у корпусі це вже знято застереженням Грибовського й тепер ще й підписом про вошей (розд. III).
VI. Що змінює в корпусі
| Що | Було | Стало |
|---|---|---|
| «Мамай у покоях гетьмана Скоропадського» | читалося як Іван Скоропадський, поч. XVIII ст. (рукопис v4, гл. 11; Mamai §11; Tevta_i_korios_dva_bohy) | це Павло Скоропадський, спогад про Тростянець XIX ст.; ранню старшинську прив’язку дає Полуботок (поч. XVIII ст.), а також Сулима, Тарновські, Галагани |
| Жест «Козак — душа правдивая» | можлива дх’яні-мудра (Білецький) | у підписі: «коли не п’є, так воші б’є» — побутовий жест; буддійське прочитання — натяжка |
| Текст підпису | лубочний монолог невідомого походження | вертепний монолог Запорожця (Сокиринці, 1770-ті; Маркевич 1840), низове бароко бурсаків |
| Ім’я «Мамай» | ногайський мурза (Грибовський) | + гайдамацька прив’язка XVIII ст.: п’ятеро реальних Мамаїв, легенда про воскресіння |
| Ставка Мамаєвої орди | Кучугури — поселення, що «не набуло рис міста» і монети не карбувало (Ельников через ноту) | Козубовський (через Бушака): на Кучугурському городищі — мечеть із мінаретом, палацовий комплекс, монети «мамаєвих ханів»; Лясота 1594 — «стародавнє городище Курцемаль»; «Книга Большому Чертежу» — «Мамаїв Сарай». Суперечність — звірити з Ельниковим (Средневековый могильник Мамай-Сурка, 2001) |
| Автори картин | анонімні народні маляри | також професійні іконописці Лаври (1753–55) і художники рівня Калинського |
Open Questions
- Звірити атрибуцію «зображення запорожця, що належало Полуботку» (Лазаревський → Петров, Киевская старина 1882): що це за річ і де вона тепер?
- Кучугурське городище: що саме кажуть Ельников 2001 і Козубовський 1996 про монету й забудову — і як це узгодити з нотою Mamaieva_orda_i_Syni_Vody_1362?
- Скільки позицій у каталозі Сахаруків (щонайменше 49) і як він співвідноситься з каталогом Марченко (74)?
- Чи є в повному тексті підпису інші автохарактеристики братства (як «Дніпрове стремя — то наше племя»)? Зібрати корпус підписів (Куліш, Яворницький, Гатцук, Петров).
- Гайдамака Мамай 1750 р.: хто такий «А. С.» (Киевская старина, 1898, т. IX, № 3, с. 486–492)?
Зв’язки
Внутрішні
- → Mamai — гайдамацька лінія імені, вертепний підпис, жест «воші б’є», корекція Скоропадського
- ↔ Hrybovskyi_Kozak_Mamai_tyurkski_zahadky — слово тюркське, прив’язка гайдамацька: лінії складаються
- ↔ Chorna_Sakralni_prostir_i_chas_Kozak_Mamai — Логвин: Мамай = Юрій, що зійшов з коня (спис + кінь)
- → Litsenzovanyi_holos_znyzu_mandrivni_spivtsi_i_blazni — бурса, вертеп, бурлеск як голос Мамая
- → Koryos_voinski_bratstva · Tevta_i_korios_dva_bohy — «Дніпрове стремя — то наше племя»
- ⚠ Mamaieva_orda_i_Syni_Vody_1362 — суперечність щодо Кучугур
- → Kazatskaia_respublyka_rukopys_RU_v4 — гл. 11 і 14 потребують правки
- ↔ Polyukh_try_knyhy_pro_suchasne_kharakternytstvo — Бушак є першоджерелом для частини цитат, які Полюх переказує
Зовнішні
- Бушак С. Козак Мамай: феномен одного образу… / каталог В. та І. Сахарук. — 2-ге вид. — К.: Родовід, 2008.
- Білецький П. О. «Козак Мамай» — українська народна картина. — Л., 1960; Украинские народные картины «Казаки-Мамаи». — Л.: Аврора, 1975.
- Щербаківський Д. Козак Мамай (народна картина) // Сяйво. — 1913. — № 10–12.
- Петров Н. Старинный южно-русский театр // Киевская старина. — 1882, ноябрь–декабрь.
- Галаган Г. П. Вертепная драма и её сценическая постановка // Киевская старина. — 1882, октябрь.
- Кулиш П. Записки о Южной Руси. — СПб., 1856. — Т. 1.
- Жолтовський П. М. Український живопис XVII–XVIII ст. — К., 1978; Малюнки Києво-Печерської іконописної майстерні. — К., 1982.
- Козубовський Г. Мамаєва Орда в історії України // III Міжнар. конгрес україністів. — Х., 1996.
- Ельников М. В. Средневековый могильник Мамай-Сурка. — Запорожье, 2001.
- Де ля Фліз. Альбоми. — К., 1996. — Т. 1.