Jeannine Davis-Kimball. Warrior Women (2002)
Книга американської археологині, яка в першій половині 1990-х разом із Леонідом Яблонським розкопувала савроматські й сарматські кургани біля Покровки (Південний Урал, російсько-казахстанське прикордоння). Тверде ядро — статистика статусів на 182 дорослих кістяках і кілька добре описаних поховань. Усе інше — етнографія з власних поїздок і великий порівняльний обвід від Чатал-Гуюка до Чингізидів — тримається на цьому ядрі значно слабше, ніж виглядає з оповіді.
Авторка. Народилася 1929 року в Айдахо; медсестра, адміністраторка, вчителька англійської в Болівії та Іспанії, скотарка; бакалаврат з історії мистецтва в 49 років, PhD у Берклі (Near Eastern Studies, дисертація про пропорції в ахеменідському мистецтві, 1989). Перший розкоп — Тель-Дор, 1985. Засновниця Kazakh/American Research Project (з 1997 — American-Eurasian Research Institute, Center for the Study of Eurasian Nomads). Вихідна оптика — мистецтвознавча, звідси сильне око на іконографію і слабша дисципліна в хронології.
Співавторка. Мона Бехан — журналістка. Врізки про Геродота, Ліліт, Артеміду, грецьких гетер, Тесмофорії, «м’яких чоловіків», вікінгів і монголів написані в популярному регістрі й без посторінкових посилань.
Географія власного матеріалу авторки:
| Місце | Рік | Що саме |
|---|---|---|
| Іссик, Семиріччя (Казахстан) | 1990 | перший спільний проєкт із Казахським інститутом (Бекен Нурапієсов) |
| Сіньцзян: Урумчі, Хутубі, Канцзяшименьцзи | 1991, 1997 | музеї, петрогліфи; зйомки фільму Nova |
| Покровка, лівий берег Хобди | 1992–1995 (чотири сезони; роки — за контекстом) | розкопки з Л. Яблонським; ядро книги |
| Баян-Улгій, Західна Монголія | 1996, 1999 | казахські аули на джайляу, шаманки, обряд біля ово |
| Музеї Дону і Волги | 1997 | звірка даних Ренати Ролле про савроматок зі зброєю |
| Молдова (Кишинів) | 1997 | музей, кукутень-трипільська кераміка |
| Чатал-Гуюк | 1997 | розмови з Годдером і прихильницями Богині |
| Ірландія, Північна Ірландія | 1999 | Наван, Ньюгрейндж, шила-на-гіг, Боа |
Хронологія ранніх кочовиків за авторкою [с. 21]:
| Назва | Час |
|---|---|
| Саки | VIII–III ст. до н.е. |
| Скіфи | VII–III ст. до н.е. |
| Савромати | кін. VII / поч. VI – IV ст. до н.е. |
| Ранні сармати | IV–II ст. до н.е. |
| Середні сармати | II ст. до н.е. – II ст. н.е. |
| Пізні сармати | II–IV ст. н.е. |
Передмова і розділ 1. Шлях до Покровки
Вихідна претензія до дисципліни сформульована на останній сторінці передмови: авторка недовіряє чужим інтерпретаціям і наводить приклад автоматизму —
«the widely accepted assumption that if a person was buried with a dagger, that person had to be a male» [с. xvi]
Вона не була першою, і сама це каже. Радянські археологи знали про жіночі поховання зі зброєю від 1950-х:
«Even before my excavations with Yablonsky at Pokrovka, Russian archaeologists had excavated and noted in their reports that there were female warriors and priestesses in these societies, and a couple of them had written articles defining the Sauromatians as a “female dominated” tribe» [с. 12]
Історіографічна врізка [с. 10–11]: савроматів, яких Геродот пов’язує з амазонками, не ідентифікували археологічно до 1929 року; К. Ф. Смирнов у 1982-му прямо назвав населення Нижнього Дону IV ст. до н.е. «амазонками»; Руденко в Пазирику жінок фіксував ретельно, але тлумачив як супровід:
«Rudenko dismissed them as wives sacrificed to accompany their royal husbands to the next world, not women of power in their own right» [с. 11]
Як визначали стать. Яблонський — фізичний антрополог, визначав стать і вік in situ; його вчитель учив розрізняти черепи навпомацки:
«if it’s so smooth you want to pet it, that’s a female» [с. 12]
Пізніше — контрольна перевірка:
«Later we had a second physical anthropologist verify sex and age on all of the Pokrovka skeletons.» [с. 58, прим. 2]
Врізка «The Nomadic Way» [с. 4–5]: аул із 3–5 родин; у юрті чоловіче спорядження ліворуч від входу, жіноче — праворуч; юрта перевозиться на трьох верблюдах.
Розділ 2. Археолог у полі
Опис польової процедури і обряду [с. 20–29].
- Покровські кургани — не царські: «nomadic middle class», близько 65 футів діаметром, 6–9 футів заввишки. Царські кургани поруч — до 100 футів.
- Ховали лише на літніх пасовищах; померлих узимку обробляли (видалення м’язів і органів, трави, шов кінським волосом), загортали в повсть і тримали на деревах до перекочівлі. Доказ із самої Покровки: кістяк із відчленованою гомілкою без травми [с. 75].
- Кургани використовували повторно: від 2 до 30 поховань в одному; пізніші ями копали збоку, не зачіпаючи ранніх, — отже, знали, де хто лежить.
«The respectful placement, especially the positioning of later burials directly over a long-deceased female figure, also hints of ancestor worship» [с. 25]
- Орієнтація: савромати — головою на схід, сармати — на південь [с. 24].
- Насіння галюциногенної рослини в одному похованні [с. 25]; 22 кінські черепи по периметру кургану і бронзове сито (1993), призначення якого авторка зрозуміла через казахську кухню [с. 35].
- Кістки тварин — у майже кожному похованні; авторка читає баранячу лопатку як їжу в дорогу, а коней і верблюдів як їздових, а не як жертву [с. 28].
- Прясельця — тільки в жіночих похованнях; «псевдопрясельця» з крейди — нефункціональні; кам’яні й глиняні вівтарі — маркер жриць [с. 28–29].
- Центральні могили здебільшого пограбовані:
«Although the central, and most important, grave in these multiple-burial structures had been robbed by ruffians ancient and new, the many peripheral graves were often left intact» [с. 45]
Розділ 3. Сила вогнища
Етнографія (регістр B)
Авторка сама позначає межу методу:
«As a scientist, I know it is somewhat risky to extrapolate the ways of the past from present customs» [с. 33]
і межу спадкоємності:
«the Kazaks cannot be viewed as the true ethnic descendants of any of the nomadic tribes who once lived in Eurasia» [с. 31]
Що вона бачила в казахських аулах Баян-Улгію:
- Чоловіки й жінки працюють поруч, часто над тим самим; юрту ставлять усі; повсть катають разом; хлопчики допомагають матерям, дівчата вчаться їздити й збирати табун [с. 36–37].
- Дитина не член роду до року (рахуючи дев’ять місяців в утробі); мати має доглядати «з відстороненням» і не може плакати, якщо дитина помре [с. 36, прим. 3].
- Спадок: юрту батька успадковує молодший син; дочки й інші сини отримують частку при шлюбі [с. 37]. Те саме правило — у Чингізидів [с. 223, прим. 8].
- Саукеле — високий гострий убір нареченої з дорогоцінними накладками; один, описаний у XIX ст., оцінювали в сорок тисяч коней [с. 38].
«When the family has secured all the animals its pastures can handle, any surplus wealth is usually invested in additional adornments for the women, thus endowing them with a kind of portable savings account.» [с. 38–39]
- Перегони: хлопці й дівчата 6–9 років разом, 15–22 милі [с. 39].
- Айтис — співочий двобій на питання й відповіді про історію; авторка бачила триденний айтис на честь Курумбай-батира, чоловік проти жінки [с. 39–41].
- Аул управляється
«mostly by consensus, rather than through edicts from an all-powerful leader» [с. 41]
- Жіночі звання: ana, hewana (за сімох синів або вдівство з господарством), kelen — жінка ззовні роду, що з віком бере на себе підготовку тіл до поховання, весілля, ведення обрядів [с. 41, прим. 4]. Авторка: келен, можливо, дублює функції давніх жриць (M).
- Айша, жінка-старійшина аулу з шести юрт. На питання «чому вона?» провідник відповів:
«Because she’s the most adept» [с. 42]
- Іслам від X ст., але без чадри й без заборони з’являтися на людях [с. 42]. Полігамія рідка; один випадок — дід перекладачки взяв другу дружину-монголку, щоб погасити повстання проти свого роду [с. 43].
- Проти егалітарного прочитання авторка чесно виставляє:
«Each Kazak child must commit ten or more generations of the family tree to memory, and the ancestry is traced through the father’s line, not the mother’s.» [с. 43]
Пологи — на чоловічому боці юрти; розлучення з ініціативи жінки коштує їй посагу й дітей.
Писемні свідчення (регістр C)
«we have many Greek, Persian, and Roman accounts of widows of slain nomad chieftains ruling in their husbands’ stead until new elections could be held» [с. 44]
Томіріс (Геродот), Заріна (Ктесій); скіфська клятва царським вогнищем; сармати як «керовані жінками» (Гантінґтон 1905, за Міннзом 1913); Хазанов про довге збереження матрилінійності в степу [с. 44–45].
Покровка: статистика (регістр A)
«Three predominant statuses emerged: hearth person, priest or priestess, and warrior.» [с. 46]
Вибірка — 182 дорослі кістяки, яким визначено стать і вік. Близько третини всіх похованих — діти до статевого дозрівання [с. 46, прим. 7; с. 161, прим. 3].
| Чоловіки | % | Жінки | % |
|---|---|---|---|
| зі зброєю (воїни) | 94 | «жінки вогнища» (прясельця, сережки, намисто) | ~75 |
| лише горщик-два | 3 | зі зброєю і обладунком | ~15 |
| без речей, з дитиною поруч | 3 | жриці (вівтар, дзеркало, скам’янілі мушлі) | 7 |
| воїтельки-жриці | ~3 | ||
| з крейдяними псевдопрясельцями | 3 |
«A full 94 percent of the men were entombed with the bronze and iron arrowheads, swords, and daggers that indicated warrior status» [с. 46]
«Not only were women generally buried with a wider variety of rich artifacts, they also occupied more statuses than the men.» [с. 47]
«Roughly 15 percent of the women were buried with weapons and armor, placing them into the warrior category, and another 7 percent possessed the carved-stone altars, bronze mirrors, fossilized seashells, and other trappings that marked them as priestesses.» [с. 47]
Жодну жінку не поховано з дитиною; трьох відсотків чоловіків — поховано. Авторка і Яблонський пояснення не мають [с. 46–47].
Динаміка в часі — одна примітка, але для нас найважливіша:
«The percentage of hearth women grew as time passed; the Sauromatian and earliest Sarmatian graves included many warriors and warrior-priestesses, while the later Sarmatian burials contained artifacts reflecting only hearth women, some of whom had been extremely wealthy.» [с. 47, прим. 8]
Центральне поховання:
«we were generally able to determine the sex of the initial burial figure occupying the high-status central pit, and 72 percent of the time, it was a woman.» [с. 48]
«The position of honor wasn’t reserved for warriors or priestesses — the central burial figures often were hearth women» [с. 49]
Дзеркала в жінок вогнища — навмисно розбиті [с. 48]. Намисто зі скла, сердоліку, бірюзи — імпорт: торгівля або набіги [с. 48].
Висновок авторки — з обережним «might»: савромато-сармати «might have been matriarchal societies» [с. 49].
Розділ 4. Сила меча
- Геродот IV, 110–117 переказано повністю [с. 53–54].
- Попередники: Мелюкова про скіфську знать —
«Some noble women were accompanied by women and sometimes by men who are thought to have been bodyguards» [с. 54]
Рената Ролле (1980): сорок жіночих поховань зі зброєю в Скіфії; близько 20 % савроматських воїнських поховань Нижнього Поволжя — жіночі, переважно з луком [с. 54]. У 1997 авторка звірила це по музеях Дону й Волги: у тамтешніх савроматок є ще й списи, яких у Покровці немає [с. 55].
- Ключове поховання (1994): дівчина 13–14 років у катакомбі; близько сорока бронзових наконечників у сагайдаку, залізний кинджал при правій нозі; на грудях амулет — один бронзовий наконечник у шкіряному мішечку; ікло вепра шість дюймів; дві скам’янілі устриці й рожевий камінь із білою пастою. Датування — близько 300 до н.е. [с. 55–59]. Мушлі й фарба роблять її воїтелькою-жрицею.
- Старша жінка з бронзовим наконечником у черевній порожнині, зігнутим об кістку [с. 59]. Айлін Мерфі (1998) на великому могильнику Південного Сибіру: у кількох жінок ушкодження лівої руки — нею закривалися.
- Меч понад три фути в жінки із сусіднього сарматського могильника — тільки для бою верхи. Кілька жінок — із ногами в «позі вершника» [с. 60].
«Their graves always contained items associated with hearth women, such as earrings, beads, and spindle whorls.» [с. 60]
«The majority of these warriors had been in their teens when they died, which leads me to believe that they started their training early and that many suspended their military duties when they bore children.» [с. 60–61]
- Кінний лук нівелює різницю в силі; рукопашного бою савромати уникали [с. 62].
- Роль:
«the fact that few contemporaneous authors reported female warriors participating in raids or full-scale invasions leads me to believe that women were mainly used in defensive situations or as auxiliary troops» [с. 65]
Паралель: наложниці шаньюя хунну, що стріляли з вежі фортеці й останніми покинули пост (Дабс за ханськими анналами) [с. 65–66].
- Врізка «The Fall of the Nomads» [с. 63–65]: у 1920-х більшовики під зброєю вилучали жіночі прикраси й накладки з саукеле — те, що
«constituted the family savings account» [с. 64]
далі — колективізація, голод, цілина.
Розділ 5. Сила духу
«The religious leaders of the ancient nomads were almost always women» [с. 69]
Нечисленні чоловіки з культовими речами — на думку авторки, трансвестити або євнухи [с. 69–70].
Покровські жриці — 7 % жінок. Набір: кам’яні й глиняні вівтарі, скам’янілі мушлі, різьблені кістяні ложки, амулети у звіриному стилі (сніговий барс), шматки вохри, кіноварі, крейди [с. 70].
«Unlike those of the hearth women, the mirrors buried with priestesses were left intact, signifying that these tools would be needed in the next world» [с. 70]
Розкид багатства від «дзеркало й одна мушля» до великих наборів авторка читає як ієрархію — від жриці вогнища одного двору до жриці при вожді конфедерації [с. 70–72].
«Unlike women warriors, priestesses did not seem to have forsaken their duties when they reached childbearing age; many of the priestesses exhumed at Pokrovka and other sites were middle-aged or older when they died.» [с. 72]
«we uncovered no evidence of human sacrifice at Pokrovka» [с. 72]
Контрприклад (усне повідомлення В. Федорова): ранньосарматське поховання біля Уфи, три кістяки перед входом до центральної могили з однаковими отворами в основі черепа; двоє чоловіків зі скромними речами і молода жінка з набором жриці [с. 72–73].
Пазирик [с. 73–76]: повстяний килим із шістьма однаковими сценами — жінка на троні з Деревом життя, більша за вершника, що стоїть перед нею. Авторка: це жриця, до якої вождь приїхав по рішення. Кобяково, Хохлач (Нижній Дон): пізньосарматські жриці з імпортом від ханського Китаю до Боспору [с. 76–77]. Укок (Полосьмак): повстяний убір три фути заввишки, третина довжини колоди-саркофага [с. 79].
Тамгали [с. 80–83]: 21 сонцеголова постать доби бронзи → кінь у рогатій масці → звірина стилістика I тис. до н.е. → постаті в шкурах із брязкальцями.
«spiritual leaders who originated among the forest tribes in Siberia and, as their influence spread south, coexisted with and then displaced the priestesses» [с. 82]
«in contrast to the priestesses, who were considered among the elite, shamans were often tribal misfits who lived apart» [с. 84]
Перші шамани, за російськими етнографами, — жінки [с. 84]; у підсумковому розділі — лінгвістичний аргумент: один термін utygan для шаманки по всьому Сибіру проти різних назв для шамана [с. 236].
Шаманка Мар’ян (тувинський табір, 1996) [с. 85–88]. Мати — шаманка з пташиним крилом у правій руці й Світовим деревом у лівій. За радянської влади:
«She burned her mother’s costume, buried their mirror and bell, even threw some of the paraphernalia into the river, and the pair stopped practicing.» [с. 87]
Мати померла 1987-го; Мар’ян заклинання поступово втратила й тепер відновлює. Правило вікна:
«shamans can practice only on the ninth, nineteenth, and twenty-ninth day of the lunar calendar, and then only at night» [с. 88]
Друга шаманка, Хаґан, заперечує, що практикує, і вичитує Мар’ян за розмову з чужинцями.
Гібридні обряди [с. 88–91]: дербетський обряд викликання дощу 1999 — лама з чоловіками на вершині, жінки окремо на схилі біля свого ово (обхід, спів, сир і баранячі ребра у вогонь, кроплення молоком); «Північна бабця» (Khoito teebi) — шаманка, якій відмовили в похованні на спільному цвинтарі і яка робить жінок безплідними, доки їй не принесуть жертву; казахські пологи й обряд нареченої біля вогнища.
Врізка про Ліліт [с. 93–95] — регістр C.
Розділ 6. Золота людина і грифони
Іссик, 1969, розкопки К. Акішева: бічна камера 12×17 футів, не помічена грабіжниками; близько чотирьох тисяч золотих бляшок. У ніч після розчистки сторожі пішли по горілку, і хтось забрав золото з чобіт разом із кістками обох стоп і гомілки (розповідь Б. Нурапієсова) [с. 100–101]. Зріст похованого — п’ять футів три дюйми.
Що бентежило авторку [с. 104–105]: убір заввишки 25 дюймів із птахами на Деревах життя; «стріли» на уборі дволопатеві, а не трилопатеві, тобто не стріли; три сережки із золота й бірюзи, сердолікове намисто — ніколи раніше в чоловічому кочівницькому похованні; перстень із профілем у пір’яному уборі; позолочене дзеркало, срібна ложка з пташиною голівкою, мутовка для кумису.
«wasn’t it more likely that the Gold Man was really a warrior-priestess, a Gold Woman of some importance?» [с. 105]
Стаття «Chieftain or Warrior-Priestess?» — Archaeology, вересень/жовтень 1997. Антрополог О. Ісмагулов, який працював із рештками:
«The bones were very small and could have belonged to a female» [с. 106]
«It was probably the prestigious artifacts, particularly the sword and dagger, that made Akishev think the skeleton had been a male chieftain.» [с. 106]
Перевірити ДНК не вдалося:
«A number of years have passed, and not a single Issyk bone has surfaced» [с. 107]
Друга половина розділу — гіпотеза Адрієнни Мейор: грифони, що стережуть золото, — це скелети протоцератопсів і пситакозаврів поблизу золотоносних порід [с. 109–111].
Розділ 7. Поява амазонок
- Епінетрон із Лувру, поч. V ст. до н.е.: на одному боці афінянки з вовною, на другому — амазонки [с. 112–113].
- Костюм як барометр:
«after the Greeks bested the Persians in the Battle of Marathon in 490 B.C., their female foes begin to appear in Middle Eastern or Asian garb» [с. 115]
- Етимологія «без грудей» відкинута; авторка наводить «no-husband one» з праіндоєвропейської [с. 118].
- Археологічний вердикт:
«there simply is no physical scientific evidence to date that a tribe of women warriors ever lived separately from men» [с. 121]
Савромати Покровки жили змішаним суспільством.
- Функція міфу:
«Tales of the Amazons demonstrated what would happen if women did the unthinkable and threw off the tempering hand of man.» [с. 129]
- Решта розділу — становище жінок в Афінах і Спарті, гетери, Тесмофорії, Браврон (регістр C).
Розділ 8. Мумії Сіньцзяну
- Урумчі, 1991: бронзові вудила, казани, вівтарі зі звірами по краю — тотожні сакським із казахстанських музеїв [с. 134].
- Жінка з Черчена (~2500 років): спіралі на обличчі, зріст понад шість футів, рудувате волосся [с. 136–137]. Жриця з Корли, 450–400 до н.е.: вівтар, культові ложки, квадрати білої вовни з червоними сувоями [с. 144–145].
- Інсценована розкопка у Вупу [с. 139–141]. Знімальній групі обіцяли незайману могилу. Колоди перекриття лежали догори дном, яма була порожня від ґрунту, мумія — без голови і з чорною пліснявою, як у музейній коморі; від воріт до ями вели сліди шин.
«Our hosts had borrowed a mummy from the Hami museum’s storage and reburied it in the cemetery.» [с. 141]
Авторка вважає мотив фінансовим: «свіжий» матеріал берегли для наступних знімальних груп.
- Аргументи західного походження: пшениця і віялка в «Красуні з Лоуланю»; колесо зі спицями; сіролощена кераміка як у північно-східному Ірані близько 1200 до н.е.; ножі мінусинського типу; картаті саржі (Барбер) [с. 148–149].
- Тохарська як «близька до кельтської» [с. 149] і водночас власне застереження: між останніми муміями (300 до н.е.) і першими тохарськими текстами (700 н.е.) — тисяча років [с. 151].
- Врізка про Човхоуґоу [с. 150–151]: осілі землероби ~2000 до н.е.; з ~900 до н.е. вершники з Тянь-Шаню; до 750 до н.е. значна частина осілих переходить до кочування (кінські копита й вудила у вотивних ямах; до 19 кістяків горілиць замість 1–2 у скорченій позі).
Розділ 9. Обряди родючості в Тянь-Шані
Канцзяшименьцзи, грот у червоному пісковику, 60 миль від Урумчі. Понад шістдесят постатей на полі 29,5 × 45,9 фута, нижній край — десять футів над землею [с. 157–159].
- Майже всі оголені; жінки більші за чоловіків; жіночі тіла — два трикутники, на голові плаский конічний убір із «вусиками»; чоловіки — з фалосами завдовжки в зріст.
- Руки: праве передпліччя вгору, ліве вниз.
- Постать у масці з «підтяжками» — шаман; постаті з жіночим тілом і убором, але з фалосом і людською головою на грудях — гермафродити або, за аналогією з ранніми кочовиками, трансвестити-жерці [с. 160–161, прим. 2].
- Собаки, два тигри, геральдичні пари козлів; ряди маленьких постатей — «потомство».
- Датування авторки — доба бронзи (не неоліт через масштаб, не залізо через відсутність звіриного стилю) [с. 159].
- Ван Бінхуа:
«the whole scene reflects a communal happiness in procreation, population increase, and the important role of a healthy, virile male.» [с. 161]
Авторка: найбільші постаті — жінки, по шість із половиною футів, і стоять угорі в центрі.
Трипільська ланка. За три тижні після зйомок, у Кишиневі, — кукутень-трипільська посудина з танцівницею: такий самий трикутний тулуб, та сама поза рук, собаки поруч, обрамлення-«каурі» [с. 162–163].
«I had little doubt that a wave of migrants from Eastern Europe had arrived in the Tarim Basin, but could I find the evidence?» [с. 163]
Опора — Рассамакін (у збірнику Levine et al. 1999): трипільські групи після розколу культури рухаються на Північний Кавказ, Дон і Волгу. Далі —
«Their trail after this point is less clear, but we imagine that before the close of the second millennium B.C., they continued on to the oases of northern Afghanistan» [с. 164]
де до обряду нібито додався оргіастичний елемент, і вже звідти — в Тарим. Друга група — з Луристану (геральдичні козли) [с. 165].
Врізка про кам’яний дім біля Баркуля [с. 167–168]: будівля доби бронзи, в якій Ван Бінхуа знайшов близько тридцяти кістяків і два юечжійські казани.
Розділ 10. Богині-Матері та енареї
- Піхви акінака зі слонової кістки з Тахт-і Сангіна (лев тримає оленя) [с. 170–171].
- Чатал-Гуюк, візит 1997: Годдер проти Мелларта. Вердикт авторки про дрібні фігурки:
«they were not Mother Goddess images» [с. 173]
Але «пані з леопардами» вона залишає як образ владної істоти.
- «Жінка верхи на кішці»: бактрійські «перегородчасті» печатки XVII ст. до н.е. → мітаннійські циліндри 1430–1360 до н.е. → фригійська Матар → Кібела [с. 173–175].
- Кібела й Аттіс, галли, День крові 24 березня, Клавдій; Катулл [с. 175–178]. Анахарсіс, страчений за чужі обряди [с. 176–177].
- Енареї [с. 178]: Геродот; псевдо-Гіппократ — «євнухи з найвищої знаті, в жіночому одязі, з жіночою працею і жіночим голосом»; етимологія «жіночний» / «не-чоловічий».
- Пояснення авторки:
«the widespread belief that possessing a feminine nature would make one better suited for communing with the gods» [с. 179–180]
- Врізка «Soft Men» [с. 180]: ритуальний трансвестизм від чукчів до Індонезії (за Еліаде).
- Тілля-тепе (Саріаніді, 1978–79), юечжійський некрополь на руїнах храму вогню, близько 100 до н.е. за авторкою; двадцять тисяч золотих речей шести стилів. Читання авторки: дві жриці, три воїтельки-жриці і
«a male whose burial offerings suggested that he had been a eunuch or a transvestite with duties similar to those of the priestesses and perhaps also similar to those of the Enarees» [с. 183]
Чоловік близько тридцяти років, у довгій спідниці й каптані; два кинджали, довгий меч, два луки, кінь, кубок; дев’ять поясних медальйонів із жінкою верхи на леві [с. 183–184]. Сьому могилу не розкопано; речі з восьмої бачили на кабульському базарі; доля золота після 1996 — невідома на час написання.
Розділ 11. Ірландські королеви-воїтельки
- Наван (Емайн Маха): кругла будівля ~95 до н.е., 130 футів, 273 дубові стовпи, навмисно заповнена камінням, спалена й засипана [с. 190]. Авторка порівнює з покровським курганом, де зруб підпалили й засипали до того, як він догорів [с. 190, прим. 5].
- Маха і прокляття уладів; Дейрдре; Медб [с. 191–198].
«over the centuries as new renditions of the old tales were written, the status of women deteriorated» [с. 196]
Твердження авторки: оповідь про Маху записано щонайменше на два століття раніше за оповідь про Дейрдре (без посилання).
- Шила-на-гіг [с. 200–205]: камені в стінах церков XII–XIII ст., часто покладені боком. Авторка: вирізьблені раніше й використані вдруге (M, без датування). «Жива шила»: лист до Irish Times, 1977 — жінка зупинила напад сусідів, піднявши спідницю.
- Реліґнаман, «жіночий цвинтар» поза освяченою землею [с. 206–207]. Бан-ші: sí-жінки (плакальниці знатних родів) і badb-жінки (прачки кривавих обладунків) [с. 207–209].
- Висновок:
«The genealogy of Irish mythic heroes is always traced through the female line.» [с. 210]
звідки авторка виводить матрилінійність дохристиянської Ірландії (M).
Розділ 12. Від кельтів до монголів
- Картімандуя, Боудікка (Тацит, Діон Кассій) [с. 212–214]. Гохміхеле: центральне поховання — жінка, бічне — пара; дама з Вікса [с. 216].
- Вікінги: близько 25 % жіночих поховань — із терезами й важками, більше, ніж у чоловічих; ключі, замки, скриньки (без посилання) [с. 218].
- Монгольські хатун [с. 220–228]: Оелун, Борте; регентки — Дорегене (1241–46), Огул-Гаймиш (1248–51); Соргагтані-бекі: відмовилася від левіратного шлюбу, тримала власну орду — понад тисячу родин і 12 900 воїнів [с. 224]; Мандухай (кін. XV ст.).
«These queens were warrior women, brilliant politicians, astute businesswomen, holders of immense properties» [с. 223]
«These were the quatuns who held the empire intact between quriltais.» [с. 228]
- Спекуляція:
«Can we imagine what would have happened if Toregene had followed the lead of her husband, Ogodei, and had continued the rape of Europe?» [с. 229]
- Врізка про ханську дочку-борчиню (без імені), яка вигравала в женихів по тисячі коней, і про відкриту куртку борців як захист від жінок на килимі [с. 231–232].
Розділ 13. Спадок
«in this nomadic world, egalitarianism, rather than patriarchialism, has always been the dominant way of life» [с. 235]
— порівняти з власним реченням у третьому розділі:
«Although the ancient nomads were a patriarchal people» [с. 36]
Дві гілки обрядів: родючість і поховання. Про жриць:
«During the course of the next 150 years, the increased value of priestesses’ work was expressed by an elaborate medley of relics and heirlooms» [с. 236]
Убір як наскрізний маркер статусу — від Канцзяшименьцзи до балбалів; близько 1400 року гострий убір стає капелюхом відьми (M, без джерела) [с. 238–239].
Помилки і внутрішні суперечності джерела
| № | Місце | Що не так |
|---|---|---|
| 1 | с. 47 | Жіночі відсотки дають у сумі 103 (75 + 15 + 7 + 3 + 3). Абсолютних чисел немає: не сказано, скільки зі 182 — жінки. Категорії, очевидно, перетинаються |
| 2 | с. 24 проти с. 56 | Спершу: савромати орієнтують головою на схід, сармати — на південь. Потім дівчину з орієнтацією на схід названо ранньою сарматкою саме за цією ознакою |
| 3 | с. 36 проти с. 235 | «Давні кочовики були патріархальним народом» — і «егалітаризм завжди був панівним способом життя» |
| 4 | с. 45, 48 | Центральні могили «пограбовані давніми й новими» — і в 72 % із них стать «загалом вдалося визначити». Скільки центральних могил узято в розрахунок, не сказано |
| 5 | с. 32 | Сармати «близько III ст. н.е.» рушають на захід, а в 175 р. їх уже відправлено до Британії |
| 6 | с. 79 | Укок датовано червнем 1995; розкопки Полосьмак — 1993 ᵍ |
| 7 | с. 119 | «Таврида (нині Тебриз в Ірані)»; Таврида Іфігенії — Крим ᵍ |
| 8 | с. 178 | Аскалон названо фінікійським; розповідь про «жіночу хворобу» — Геродот I, 105, а не IV, 67 (там — ворожіння) ᵍ |
| 9 | с. 220 | «Був 1241 рік, Чингісхан помер» — 1241-го помер Уґедей; сама ж авторка на с. 221 дає 1227. Рік народження «116» — друкарська помилка |
| 10 | с. 229 | Дорегене «сприяла походам Хубілая»; вона померла раніше, ніж Хубілай почав воювати в Китаї ᵍ |
| 11 | глосарій | Гуни «розграбували Рим»; алани на Піренеях «у V ст. до н.е.»; доба вікінгів «800–1500»; бронзова доба «4000–3000 до н.е.» |
| 12 | с. 149, 247 | Тохарська «найближча до кельтської» — сильніше, ніж дозволяє порівняльне мовознавство ᵍ |
| 13 | с. 196 | Теза про двохсотлітній зсув між записом Махи і Дейрдре — без джерела; «Вигнання синів Уснеха» належить до найдавнішого шару саг ᵍ |
Що сталося з тезами книги після 2002
| Теза книги | Пізніші дані |
|---|---|
| «Золота людина» — жінка | Ghalichi et al., Science Advances, липень 2026: найімовірніше чоловік, у межах генетичної варіації саків. Див. Skifska_paleohenetyka_chotyry_klastery_i_dynastychna_elita. Авторка у 2002 писала, що кісток немає; звідки взято зразок 2026 року — у пресрелізі не сказано |
| Жінки при владі в степу | Там само: «майже половина елітних індивідів» у вибірці з 38 — жінки. Ця частина підтвердилася на іншому матеріалі |
| Канцзяшименьцзи — доба бронзи | Комісаров, Черемісін, Соловйов (Вестник НГУ, 2020): основна частина — середня бронза, перша половина II тис. до н.е., культура Сяохе; пізніші додавання — саки і юечжі |
| Мігранти із заходу в Таримі | Найдавніші таримські мумії (Сяохе) за геномами — місцева ізольована популяція, не прибульці зі степу чи з Бактрії (Zhang et al., Nature, 2021) ᵍ |
🧪 Таблиця E / M
E — у джерелі є спостереження або число. M — висновок (авторки або наш). Регістр: A / B / C.
| № | Твердження | E/M | Рег. | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| 1 | Покровка: 182 дорослі кістяки з визначеною статтю і віком | E | A | с. 46 |
| 2 | Стать визначав Яблонський in situ; пізніше всі кістяки перевірив другий антрополог | E | A | с. 12, 58 |
| 3 | Покровські кургани — середній прошарок, не царські | E | A | за розміром; с. 22, 45 |
| 4 | Ховали тільки на літніх пасовищах; тіла зимових небіжчиків консервували й возили | E | A | с. 22, 75 |
| 5 | Кургани повторного використання, 2–30 поховань | E | A | с. 25 |
| 6 | Пізніші поховання кладуть над давньою жіночою могилою | E | A | с. 25; частота не вказана |
| 7 | Отже, курган — родовий, і рід шанує жінку-засновницю | M | — | висновок авторки («hints») |
| 8 | 94 % чоловіків — зі зброєю | E | A | с. 46 |
| 9 | 3 % чоловіків — без речей, але з дитиною; жодної жінки з дитиною | E | A | с. 46–47; пояснення немає |
| 10 | ~75 % жінок — «вогнище»; ~15 % — зброя; 7 % — жриці; ~3 % — зброя й культ | E | A | с. 47; сума 103 % |
| 11 | Прясельця — лише в жіночих похованнях | E | A | с. 28–29 |
| 12 | У воїтельок завжди є і «жіночий» набір | E | A | с. 60 |
| 13 | Більшість воїтельок померли підлітками | E | A | с. 60; без чисел |
| 14 | Отже, зброю носили до народження дітей | M | — | висновок авторки |
| 15 | Отже, «амазонка» — віковий клас, а не каста чи плем’я | M | — | наш; див. Voitelka_do_materynstva_vikovyi_klas_a_ne_kasta |
| 16 | Жриці часто середнього й старшого віку | E | A | с. 72 |
| 17 | Дзеркало в жриці ціле, в жінки вогнища — розбите | E | A | с. 48, 70 |
| 18 | Розкид багатства жриць = ієрархія від двору до конфедерації | M | — | авторка |
| 19 | У 72 % курганів центральне (первинне) поховання — жінка, часто «жінка вогнища» | E | A | с. 48–49; знаменник невідомий, центральні могили пограбовані |
| 20 | Отже, савромато-сармати могли бути матріархальними | M | — | авторка, з «might» |
| 21 | Ранні поховання — багато воїтельок; пізньосарматські — лише жінки вогнища, іноді дуже багаті | E | A | с. 47, прим. 8; одна примітка |
| 22 | Отже, озброєна дівоча фаза — ознака раннього відрізка, а жіноче багатство — пізнього | M | — | наш |
| 23 | У Покровці немає слідів людських жертв | E | A | с. 72 |
| 24 | Уфа: молода жриця серед трьох убитих перед входом до центральної могили | E | B | усне повідомлення Федорова |
| 25 | Дівчина 13–14 р.: ~40 наконечників, кинджал, ікло вепра, мушлі, фарба | E | A | с. 55–59 |
| 26 | Жінка з наконечником у черевній порожнині | E | A | с. 59 |
| 27 | У Нижньому Поволжі ~20 % савроматських воїнських поховань — жіночі; у Скіфії — 40 жіночих зі зброєю | E | A | Ролле 1980, звірено авторкою по музеях |
| 28 | Жінки воювали переважно в обороні й допоміжно | M | — | авторка, з мовчання джерел |
| 29 | Казахський аул: спільна праця, рішення консенсусом | E | B | короткі візити, через перекладача |
| 30 | Саукеле і прикраси — сховище надлишку понад місткість пасовищ | E | B | с. 38–39; формулювання авторки |
| 31 | Більшовики вилучали накладки із саукеле під зброєю | E | C | с. 64; без джерела |
| 32 | Молодший син успадковує вогнище | E | B | с. 37, 223 |
| 33 | Родовід — десять і більше колін, по батькові | E | B | с. 43 |
| 34 | Айтис: історія як публічний двобій питань і відповідей, чоловік проти жінки | E | B | одне спостереження, 1996 |
| 35 | Жінка-старійшина аулу «бо найздібніша» | E | B | один випадок |
| 36 | Друга дружина-монголка, взята, щоб погасити повстання | E | B | родинний переказ перекладачки |
| 37 | Келен дублює функції давньої жриці | M | — | авторка |
| 38 | Сучасний казахський побут дозволяє судити про савроматів | M | — | авторка сама зве це ризикованим; казахи — не нащадки |
| 39 | Вдови вождів правили до виборів | E | C | античні автори, загальне посилання |
| 40 | Шаманство прийшло з лісу й витіснило жриць у I тис. до н.е. | M | C | авторка; опора — Тамгали |
| 41 | Жриця — еліта в центрі; шаман — маргінал осторонь | M | C | типологія авторки |
| 42 | Перші шамани — жінки (utygan) | M | C | лінгвістичний аргумент, без посилання |
| 43 | Мар’ян: костюм спалено, дзеркало й дзвін закопано, практика перервана на покоління | E | B | пряма мова, 1996 |
| 44 | Шаманити можна 9-го, 19-го, 29-го дня місяця, тільки вночі | E | B | пряма мова |
| 45 | Дербетський обряд дощу: чоловіки з ламою на вершині, жінки окремо біля свого ово | E | B | 1999, особиста участь |
| 46 | Іссик: зріст 5′3″, сережки, намисто, дзеркало, ложка, мутовка, убір 25 дюймів | E | A | за Акішевим і музейним оглядом |
| 47 | Стать іссицького небіжчика антрополог in situ не визначав | E | B | телефонна розмова з Ісмагуловим |
| 48 | Отже, «Золота людина» — воїтелька-жриця | M | — | авторка; за даними 2026 — найімовірніше ні |
| 49 | Жодної археологічної ознаки окремого жіночого племені | E | A | с. 121; негативне свідчення |
| 50 | Після 490 до н.е. амазонок малюють у східному вбранні | E | C | загальновідоме з вазопису |
| 51 | Міф про амазонок — засіб утримати афінянок у покорі | M | C | авторка, за літературою |
| 52 | Вупу: розкопку для фільму інсценовано | E | A | с. 139–141; авторка — свідок |
| 53 | Сакські речі в музеї Урумчі тотожні казахстанським | E | B | с. 134; оцінка на око |
| 54 | Мумії Тариму — європеоїдні, з картатими тканинами | E | B | с. 136–149 |
| 55 | Мумії пов’язані з пракельтами | M | C | через тохарську; найслабша ланка |
| 56 | Човхоуґоу: перехід осілих до кочування близько 900–750 до н.е. | E | B | зі слів Лю Еньґо |
| 57 | Канцзяшименьцзи: жінки більші за чоловіків, в уборах; двостатеві постаті з головою на грудях | E | A | с. 157–161; опис авторки з натури |
| 58 | Трипільська посудина з танцівницею в тій самій позі, із собаками | E | B | одна посудина, Кишинів |
| 59 | Отже, трипільці дійшли до Тариму через Бактрію | M | — | авторка; «we imagine» |
| 60 | Дрібні фігурки Чатал-Гуюка — не Богині-Матері | M | B | авторка, після огляду пам’ятки |
| 61 | Мотив «жінка верхи на кішці» з’являється на бактрійських печатках XVII ст. до н.е. | E | C | за Лігабуе 1988 |
| 62 | Отже, культ Кібели родом із Бактрії й туди повернувся | M | — | авторка |
| 63 | Тілля-тепе: чоловік ~30 р. у спідниці, зі зброєю і дев’ятьма медальйонами з Володаркою звірів | E | A | за Саріаніді |
| 64 | Він — євнух або трансвестит із функціями енарея | M | — | авторка; Саріаніді статусів не називав |
| 65 | Жіноча природа вважалася придатнішою для спілкування з богами, тому чоловіки-жерці вбираються жінками | M | C | авторка |
| 66 | Наван: будівлю ~95 до н.е. навмисно заповнено, спалено й засипано | E | C | за Доннеллі |
| 67 | Шила-на-гіг вирізьблені до церков, у яких стоять | M | — | авторка; без датування |
| 68 | Ірландські герої рахують рід по матері → матрилінійність | M | C | авторка |
| 69 | Гохміхеле: центральне поховання — жінка | E | C | с. 216 |
| 70 | ~25 % жіночих поховань вікінгів — із терезами | E | C | с. 218; без посилання |
| 71 | Дорегене регентка 1241–46; Огул-Гаймиш 1248–51; Соргагтані — власна орда, 12 900 воїнів | E | C | с. 223–226 |
| 72 | Хатун тримали імперію між курултаями | M | C | авторка; фактична основа — E |
| 73 | Гострий убір жриці → капелюх відьми | M | — | авторка; без джерела |
| 74 | Егалітаризм завжди був панівним ладом степу | M | — | авторка; суперечить її ж с. 36 і с. 43 |
Бібліографічні зачіпки
Те, на що книга спирається і що варто мати окремо:
- Davis-Kimball J. Amazons, priestesses, and other women of status: Females in Eurasian nomadic societies // Silk Road Art and Archaeology 5 (1997/98). Тут мають бути абсолютні числа до таблиці статусів.
- Davis-Kimball J. Sauro-Sarmatian nomadic women: New gender identities // Journal of Indo-European Studies 25 (1997).
- Davis-Kimball J., Yablonsky L. Kurgans on the Left Bank of the Ilek: Excavations at Pokrovka, 1990–1992. Berkeley, 1995.
- Davis-Kimball J., Bashilov V., Yablonsky L. (eds.) Nomads of the Eurasian Steppes in the Early Iron Age. Berkeley, 1995.
- Davis-Kimball J. Enarees and Women of High Status: Evidence of Ritual at Tillya Tepe // Kurgans, Ritual Sites, and Settlements (BAR 890), 2000.
- Davis-Kimball J. Fertility Rituals: The Kangjiashimenzi Petroglyphs and the Cucuteni Dancers // BAR 953, 2001.
- Rolle R. The World of the Scythians (1980 / англ. 1989).
- Murphy E. — остеологія могильника Аймирлиг (Тува) ᵍ.
- Sarianidi V. The Golden Hoard of Bactria. 1985.
- Barber E. W. The Mummies of Ürümchi. 1999. Mallory J., Mair V. The Tarim Mummies. 2000.
- Mayor A. The First Fossil Hunters. 2000.
- Levine M., Rassamakin Yu. et al. Late Prehistoric Exploitation of the Eurasian Steppe. 1999.
- Ustinova Yu. — про богів Боспору і скіфський пантеон.
- Khazanov A. Nomads and the Outside World. 1994.
- Wilde L. W. On the Trail of the Women Warriors. 2000.