Джарылгасинова, Крюков (ред.) 1985 — источник-карта

Источник-карта, не полный текст. Конспект по главам с точечными цитатами и рабочими пометами. Книга под копирайтом издательства «Наука», полная копия в корпус не заносится. Оригинал (DOCX) — у владельца вольта.

Разбор и рамка чтения — в Skhidnoaziiskyi_Novyi_rik_kontrolna_vybirka. Ареальная раскладка — в Novyi_rik_Skhidnoi_Azii_pozaievropeiskyi_kontrol.

Пометы вида «→ …» и знак ⚑ — рабочие, принадлежат читателю, а не книге. Всё, что вне цитат в кавычках, — пересказ.

Книга посвящена памяти С. А. Токарева и прямо продолжает его программу в Азию; в методе опирается на Токарева 1973 и на Соколову 1979.

Календарные обычаи и обряды народов Восточной Азии. Новый год. Отв. ред. Р. Ш. Джарылгасинова, М. В. Крюков. М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1985. 264 с. Институт этнографии АН СССР. Автори: Введение, Заключение, «Корейцы» — Р. Ш. Джарылгасинова; «Китайцы» — В. В. Малявин; «Японцы» — С. А. Арутюнов і Р. Ш. Джарылгасинова; «Монголы» — Н. Л. Жуковская; «Тибетцы» — Е. Д. Огнева.

Присвячено памʼяті С. О. Токарева — «ініціатора порівняльно-типологічного вивчення святкових звичаїв і обрядів народів світу». Книга прямо продовжує його програму в Азію і в методі спирається на Токарева 1973 і Соколову 1979 (цитує с. 262–263 щодо функціональної значущості).

Хронологічна рамка: кінець XIX — початок XX ст. Принцип не країнознавчий, а етнічний: китайці, корейці, японці, монголи, тибетці.

⚑ ГОЛОВНЕ: чому ця книга важлива саме нам

Це перший позаєвропейський ареал у решітці. Спорідненість пʼяти народів між собою і з європейцями заздалегідь виключена; прошивки зовсім інші (конфуціанство, даосизм, буддизм, ламаїзм, синто). Отже все, що збігається з європейським матеріалом, збігається не через спільне походження — і це робить книгу природним контролем до Totozhnist_obriadu_ne_dokaz_sporidnenosti.

Автори самі беруть ХКТ (господарсько-культурний тип) за головну пояснювальну змінну — ту саму, яку Висновок Токарева назвав сильнішою за етнос.

ВВЕДЕНИЕ (Джарылгасинова)

Термін «Східна Азія» вжито в широкому етнографічному значенні — включає власне Східну і Центральну Азію.
Два ХКТ, прямо названі:
1. орні й ручні землероби — культура поливного рису (китайці, корейці, японці) або пшениці й ячменю (тибетці-землероби);
2. відгінні й кочові скотарі (монголи і тибетці-скотарі). → ⚑ Тибетці розщеплені на два ХКТ усередині одного етносу. Це природний експеримент: якщо обряд іде за ХКТ, а не за етносом, то тибетці-землероби мають бути ближчі до китайців, ніж до тибетців-скотарів. Далі в книзі так і виходить (див. тривалість свята).
Новий рік = «загальний день народження»: вік кожного збільшується з Нового року незалежно від дати народження.
Рівні святкування: державний / народний, громадський / сімейний.
Два Нових роки співіснують з кінця XIX — початку XX ст.: традиційний місячний (рухомий) і європейський (фіксований). Японія з 1870-х переносить звичаї на григоріанський; Китай і Корея тримають місячний.
Синкретизм на прикладі японського Нового року: 108 ударів у дзвін у буддійських храмах (буддизм) + симэнава з рисової соломи (синто).
Задача тому сформульована як виявлення нашарувань представлень різних епох, ідеологій, релігій.

КИТАЙЦЫ (Малявин)

У истоков — два свята, що злилися

Архаїчні форми — чжа і ла, витоки в неолітичних культурах рівнини Хуанхе.
- чжа: землеробським богам; жертвоприношення тварин, барвисті екзорцистські процесії, ігрища. Давнє джерело: це був час, коли «все люди казались обезумевшими».
- ла: поклоніння предкам і домашнім божествам, теж оргіастичний характер.
- У середині I тис. до н. е. злилися в одне свято ла.
⚑⚑ «Дата праздника ла отсчитывалась от зимнего солнцестояния по шестидесятидневному циклу и не имела фиксированного положения в лунном календаре.»
⚑⚑ Місячний Новий рік «не сразу получил признание в народе. Первоначально он служил поводом для проведения сугубо светской дворцовой аудиенции. Но уже к рубежу нашей эры он снискал… статус Большого Нового года и в течение последующих трех столетий окончательно поглотил праздник ла». → Це найчистіший задокументований випадок того, що Сєров стверджував для Європи: фіксована дата вводиться згори (двір, канцелярія), спершу не має народного визнання, потім поглинає рухоме народне свято. Напрямок руху задокументований: двір → народ. Пряма підтримка Okkazionalnyi_obriad_davnishyi_za_datu, і сильніша за європейський матеріал.
Паралелі лунному Новому року вціліли: громадянський Новий рік у 10-й місяць (і до XX ст. в цей час оголошували календар на наступний рік); день зимового сонцестояння ще в середньовіччі відзначався церемоніями, аналогічними новорічним, частково до початку XX ст.
У давнину новорічні святкування тривали весь перший місяць; ще в VI ст. в останню ніч місяця освітлювали двір смолоскипами, щоб остаточно вигнати злих духів. Поява свята ліхтарів у середині місяця впорядкувала цикл. На рубежі XX ст. свято тривало «около полутора месяцев и даже более».

Три моделі динаміки свята (важливо для рамки)

Гране: еволюція свят в імперському Китаї як «обеднение и спецификация» — «праздники упрощаются до тех пор, пока они не предстанут официальным ритуалом, сведенным к одному-единственному обряду, предназначенному для одной специальной цели». Підтримано Бодде.
Малявін частково заперечує: це пояснює переробку архаїчних свят імперською державністю (і аналогічно — даосизмом і буддизмом) заради «унификации и формализации публичной жизни», але не є єдиною чи навіть провідною лінією. Є зустрічний рух — «отрицание и преодоление концептуализации праздника», який «санкционирует новое через идеальное возвращение к „забытому прошлому”». → Для нас це третя операція прошивки поряд із розсипанням (Соколова) і злипанням (східноазійський випадок): збіднення і спеціалізація — зведення свята до одного офіційного обряду з однією метою. А зустрічний рух Малявіна — це рівно механізм Yzobretyonnaia_tradytsyia.
Два рівні культури: елітарна імперська і простонародна локальна. Найбільші відмінності Північ / Південь; на півдні збереглися давні звичаї, колись принесені переселенцями з Півночі.

Календар

Знак «час» (ши) графічно виражає ідею проростання під сонцем насіння, що в землі. Знак «рік» (нянь) у первісному накресленні — картина людини, навантаженої дозрілими колосками. → «совпадение понятий года и урожая». → Пряма паралель до римських етимологій (februm, aperire) у Златковської: рік названо землеробством на рівні письма.
⚑ «Первичным же разграничением в рамках годового цикла явилось деление года на хозяйственный и „пустой” (соответствующий зимнему периоду) сезоны.» → Ще один двочастинний рік — але вісь не «зима/літо» скотарська, а «робота / не-робота» землеробська. Виправляє Dvochastynnyi_rik_skotarskyi_substrat: двочастинність не є ексклюзивно скотарською ознакою, вона є ознакою господарського циклу взагалі; змінюється лише те, що ставлять на межі.
Зимовий сонцеворот вважався початком астрономічного року; у сільськогосподарських компендіумах строки польових робіт указуються по датах сонцестоянь, а свята — по місячних місяцях. → Той самий зазор «робота по сонцю, свято по місяцю».
12 знаків зодіаку = 12-річний «звіриний цикл» (миша, бик, тигр, заєць, дракон, змія, кінь, вівця, мавпа, курка, собака, свиня); половина (тигр, дракон, кінь, вівця, курка, змія) — ян, половина — інь. З ханьської епохи 24 «сезони» (цзе).
60-денний цикл (10 «стовбурів» × 12 «гілок»), з рубежу нашої ери пристосований і для лічби років; відлік 60-річних циклів від 2637 р. до н. е. (Хуан-ді).
Цикл Метона (235 місячних місяців = 19 сонячних років, 7 вставних) відомий у Китаї з середини I тис. до н. е.; враховувався і 76-річний цикл Каліппа.
Громадянський Новий рік — перше новомісяччя після входження сонця у Водолій: не раніше 21 січня і не пізніше 19 лютого.
Зелінський: різні порядки лічби часу складаються в єдину космологічну систему, що інтегрує циклічний і лінійний час на основі принципу спіралі («розгортання» і «згортання» Всесвіту). → Той самий образ, що в Сєрова (коло + пряма = спіраль), отриманий з зовсім іншого матеріалу. Два незалежні виходи на спіраль.
⚑⚑ «календарь в старом Китае был окутан покровом святости, что каждая династия вводила свой собственный календарь, а принятие его сопредельными странами рассматривалось китайским двором как знак их подчинения». → Найсильніша можлива форма Г8. У Європі календар був маркером конфесійної межі; тут прийняття календаря і є актом підпорядкування. Разом із задокументованими датами запозичення (корейці IV–VII, японці VII–VIII, тибетці XI, монголи XIII) це карта поширення імперської прошивки з вимірюваними датами.
1911 — прийнято григоріанський, але старий календар тримає позиції.

Канун Нового года

Останній місяць — «місяць ла», успадкував назву давнього свята.
8-й день 12-ї луни («вісімка місяця ла»): ще в VI ст. на середній Янцзи — маскарадні ходи з вигнанням нечисті + жертви предкам і богу вогнища, «щоб відродити животворящу силу землі». Приказка: «Гремят барабаны ла — растет весенняя трава».
Буддизм перекодував дату як день прозріння Будди; монахи омивали статую Будди і варили пісну «кашу семи скарбів». У народі — лабачжоу, каша з понад двох десятків компонентів (крупи різних злаків, «старий рис», фініки, каштани, мигдаль, боби, квасоля, сливи, кедрові й волоські горіхи, кавунове насіння, горох, зерна водяної лілії); у Гуандуні — редька; на півдні додавали сушені креветки і навіть мʼясо. → Це панспермія — те саме «всезерння», що коливо, варица, кутя в Європі. Незалежний ареал, та сама операція: страва з усіх злаків місцевості.
Першу чашку ставили на вівтар предків, частину розсилали родичам; у Шеньсі роздавали їжу жебракам. → Знову зв’язка «предки — жебраки — роздача» (Zymovyi_obkhid_iak_vizyt_mertvykh).
Сліди аграрної магії: лабачжоу треба їсти цілий день, щоб урожай був рясним; у Шеньсі відвар виливали на тутові дерева, щоб був добрий збір коконів шовкопряда.
Легенди пояснюють кашу через синівську шанобливість і Гуаньінь — тобто вторинна раціоналізація через мораль прошивки.
Борги. Звичай розплатитися з усіма боргами до Нового року; кредитори ночували біля дому боржника і вдавалися до фізичної розправи; боржники ховалися в храмі, жертвуючи зустріччю Нового року в сімʼї. Приказки: «Пережить Новый год что через пропасть прыгнуть», «Люди денежные встречают Новый год, люди безденежные встречают разорение». → Новий рік як точка обнулення зобовʼязань. Соціальний механізм поруч із магічним.
⚑ Зупинка держави. 19–21-го числа останнього місяця всі державні канцелярії закривалися на місячні канікули; печатки зберігалися під замком (лишали тільки бланки указів з печатками на екстрені справи); школи теж зачинялися. «Ослабление полицейского надзора» дало жебракам змогу групами громити крамниці й вимагати гроші — російський спостерігач 1863 р. назвав це «истинным террором нищенства». → Карнавальна інверсія з задокументованим адміністративним механізмом: інверсія можлива тому, що печатки замкнено. У європейському матеріалі інверсія описана як звичай; тут видно її інституційну умову.

Цзаован — бог вогнища

Культ склався ~III ст. до н. е. зі злиття культів бога вогню і богині домашнього вогнища. Посланець небесного Повелителя доль (Симін). Спершу доповідав тільки про лихі вчинки, згодом — про всі.
⚑⚑ Задокументована зміна статі божества вогнища: у давнину — страхітливий вигляд і скуйовджене волосся; у VIII–IX ст. популярний образ прекрасної дівчини; середньовічні даоси зображували стару; останні кілька століть — поважний чоловік із дружиною. → Це та сама операція, яку корпус реконструює для Європи (Богиня → понижений персонаж → чоловічий святий), але тут вона задокументована по джерелах із датами. Контрольний випадок для Ponyzhennia_ranhu_vid_bohyni_do_nechysti і Dukh_Sviatyi_vytisnene_zhinoche_nachalo.
⚑ Прислівʼя: «Мужчины не поклоняются луне, женщины не поклоняются очагу». Поклоніння Цзаовану — прерогатива чоловіків; на Півночі за відсутності чоловіка запрошували сусіда-родича.
При цьому Цзаован «с особенным пристрастием наблюдал за поведением женщин»: жінкам табу на кухні — не розчісувати волосся, не митися, не лаятися, не ставити брудне на вогнище і не різати на ньому, не сидіти на хмизі; не палити списаний папір (бог неписьменний і міг донести хибно); на півдні не співати при ньому (бог глухуватий). → Зв’язний пакет: жіноча ніша (вогнище) отримує чоловіче божество, чоловічий культ і наглядову функцію, спрямовану на жінок. Розклад цього пакета теж задокументований: на Тайвані сьогодні поклоняються переважно жінки, у Гонконгу — будь-хто або тільки старший чоловік.
⚑ Соціальний ранг кодується днем обряду. До X ст. — 8-й день останньої луни; потім 24-й; південні китайці в XIX ст. вірні 24-му, північні — 23-му, а мешканці човнів (неповноправна група ханьців) мусили чествувати свого покровителя днем пізніше — 25-го.
Обряд: солодкі підношення, няньгао з клейкого рису (символізувало срібні злитки юаньбао), вино, курчата, свинина, на півдні риба; північани ставили блюдце з водою і сіном для коня бога і клали червоний шнурок — вуздечку. Рот богу мазали пирогом або медом, щоб губи злиплися і він не міг багато говорити на небі; бризкали вином на портрет або лили вино у вогнище, щоб підпоїти; кидали цукор у піч. → Це не імператив і не оптатив, а третій режим: підкуп контролера. Варто внести в Imperatyv_i_optatyv_hramatyka_proshyvky як окремий щабель — обряд, спрямований не на світ і не на посередника, а на звітність.
Старший чоловік бив поклони й казав: «Говори побольше хорошего и поменьше плохого». Вівтар виносили у двір, стежачи, щоб бог був обличчям на південь, як личить правителю; спалювали разом із жертовними грошима під розриви хлопавок; на дах кухні кидали горох і боби — імітація кроків бога і стуку копит, і водночас забезпечення корму для худоби наступного року.

Новорічне вбрання дому

⚑⚑ Мотивована карнавальна ліцензія. Період від проводів Цзаована до 5-го числа 1-го місяця зветься «Малий Новий рік». «Отсутствие всевидящего ока семейного надзирателя благоприятствовало праздничной атмосфере всеобщей раскованности. Пока Цзаован находился на небесах, во многих семьях спешили сыграть свадьбы, дабы избежать возможных упреков божественного патрона.» → У Європі «пролом часу» (Сєров) пояснюється міфологічно: відкривається той світ. Тут той самий структурний слот пояснюється адміністративно: наглядач поїхав зі звітом. Дві різні раціоналізації однієї порожнини. Разом із замкненими печатками канцелярій це дає китайському карнавалу інституційну умову замість міфологічної.
Генеральне прибирання раз на рік: зсували важкі меблі, вимітали ввесь сміття, чистили вогнище, двір і криницю. У Гуандуні вірили: якщо почати підмітати до відбуття Цзаована, пил засмітить йому очі.
Публічні вигнання нечисті: ще в XII ст. в столицях групи жебраків, наряджених жінками й демонами, ходили від дому до дому, б’ючи в гонги, і отримували подаяння — це звалося «бить ночных варваров»; такі ж ходи влаштовувалися і в офіційному порядку. → Жебраки + маски + травестизм + обхід дворів + подаяння — той самий пакет, що в Zymovyi_obkhid_iak_vizyt_mertvykh, у незалежному ареалі. Травестизм у Токарева задокументований «від Скандинавії до Греції» — тепер і тут.
Гуандунські хакка: весь новорічний період вулицями ходили групи хлопчиків зі стеблами трави, б’ючи в маленькі гонги. → Spusk_obriadu_do_ditei, незалежно.

Чуньлянь — повна шкала здрібніння одного елемента, з датами:

гілки персика встромляли в землю перед домом;
персикові амулети вішали на воротах;
заклинання на дощечках із персикового дерева на дверях у ніч перед Новим роком;
найдавніші зразки писаних парних написів — середина X ст.;
у XIX ст. «утратили связь с фольклорно-магической традицией и превратились в обычные пожелания счастья и удачи». Рудимент першого щабля: ромбовидні дощечки з «добрими» ієрогліфами на воротах старих домів і храмів. → Задокументований аналог європейської шкали «загальносільське вогнище → двірське → смолоскип → свічка → ілюмінація». Тут змінюється і матеріал, і положення, і носій (гілка → дощечка → папір), а операція (поставити знак на межі дому) тримається до кінця.

Писали скорописом — «для „ускорения” прихода весны». Магія швидкості накреслення: форма літери діє на світ.
Червоний папір; у траурі — блакитний або білий. Написи відбивають стан: чиновники натякають на вченість і політичні амбіції, прості — «Да придет счастье и народится богатство». Селянин прикрашав вхід у хлів: «Буйвол — как тигр Южных гор. Лошадь — словно дракон Северных морей».

⚑⚑ Магніт етіології: Чжу Юаньчжан. Народна традиція приписує засновнику династії Мін (XIV ст.) походження трьох різних звичаїв — парних написів, ієрогліфа фу на воротах і соснової гілки. Малявін: «В действительности обычай вывешивать весенние парные надписи возник задолго до того, как Чжу Юаньчжан стал императором. Древнейшие образцы… относятся к середине X в.» → Ідеальний робочий приклад до самоаудиту: народна етіологія називає історичного автора, і це піддається спростуванню за джерелами. Механізм: памʼятний правитель стає магнітом, до якого липнуть звичаї без авторства. Висновок тому називає це «історизацією» походження давніх звичаїв і фіксує те саме в корейців (династія Коре, Лі Сонге, Імджинська війна 1592–98). → Друга інстанція того самого механізму в тому ж розділі: міфічних близнюків-стражів воріт у середньовіччі ототожнили з реальними охоронцями танського Тай-цзуна (VII ст.). → І окремо: самі легенди не нейтральні. У них імператор мітить доми для різанини, а добра імператриця наказує позначити всі доми і тим його перемагає. Обрядова етіологія несе політичну байку про терор і солідарність, а не пояснення обряду.

Стражі воріт і вісь світу. Архаїчні прототипи — близнюки Шень Ту і Юй Лей, що жили у гілках гігантського персикового дерева на горі посеред Світового океану. Назва гори — Дусошань, «Гора переправи до Нового року». Озброєні піками й вірьовками з очерету; схоплених демонів віддавали тиграм. У давнину перед воротами ставили фігури близнюків; ще в VI ст. вивішували вірьовки, сплетені з очерету й соломи. → ⚑ Тут звʼязок «світове дерево ↔ межа року» проговорений у самому джерелі, а не реконструйований: гора з деревом називається переправою до Нового року. Це підтримує лінію Axis_mundi_vid_Trypillia_do_ukrainskoi_khaty на власному матеріалі — але не легалізує заднім числом європейське читання майського шеста, проти якого заперечує Токарев. Два різні випадки. → Соломʼяна вірьовка на воротах (VI ст.) і японська симэнава: автори ставлять питання про вплив і чесно лишають відкритим — «Остается под вопросом».

⚑⚑ Бюрократична прошивка. Пантеон няньхуа укомплектований чиновниками: Небесний чиновник, що дарує щастя (Тяньгуань цифу) = Домашній чиновник (Цзягуань); Безсмертний небожитель, що посилає прибуток (Ліші сяньгуань); Хлопчик, що привертає багатство (Чжаоцай тунцзи). Три головні — Цайшень, Фушень, Шоусін — «три зірки», кожен має прототип серед сузірʼїв. Стражів воріт у народі розрізняли не за іменами, а за посадою: білолиций — цивільний чиновник, темнолиций (у Центральному Китаї червонолиций) — військовий; звідси Білий генерал і Червоний генерал. → Прошивка тут не релігійна, а адміністративна: сакральне перекодовано в табель про ранги. Це дзеркальний випадок до Kalendar_sviatykh_iak_ahronomichna_karta: у європейського селянина святі розписані по польових роботах, у китайського боги розписані по канцеляріях. Кожна прошивка проєктує сакральне на свій несучий інститут.

Ребуси за фонетичною омонімією: кажан = щастя (омоніми), олень = нагороди, ваза = безтурботність, сідло = спокій, риба = достаток. Композиції: білий олень = «сто нагород»; мавпа на коні = «негайно удостоїтися знатного титулу»; мавпа з дитинчам на дереві = «з покоління в покоління мати знатний титул»; ваза з трьома бунчуками = «піднятися по службі до третього рангу»; хлопчик на листі лотоса з рибою = «з року в рік достаток»; дівчинка з повітряним змієм = «рясний урожай пʼяти видів зернових». → ⚑ Методологічне гальмо: частина «символів» у будь-якій традиції може бути мовними каламбурами, непереносними за межі мови. Шукати в них глибинну семантику — помилка. До Mezha_semantychnoi_rekonstruktsii. → І зміст: половина ребусів — про чини й карʼєру, поруч із побажанням урожаю. Міський і чиновницький шар усередині селянського лубка.
Інші обереги: «Генерал уголь» — брусок деревного вугілля на дверях, перевʼязаний червоною або золотистою смужкою; декоративні «щасливі гроші» (гуйцянь); гілки ялини, кипариса, сосни, звʼязані червоними стрічками (на Півдні часто бамбук); у нижній течії Янцзи жінки «украшали себя веточками сосны, желая продлить свою жизнь».
Датована інновація: у XIX ст. поширюються стилізовані малюнки ножиць європейського зразка, що перерізають шкідливих гадів (скорпіон, сороконіжка, змія, ящірка, павук, жаба).

Обряди новорічної ночі і їжа

Новий рік у Китаї — свято строго сімейне. Зустріти його в ресторані, в компанії друзів або навіть запросити близького друга додому «було в старом Китае делом немыслимым». Вечеря всім складом — «закруглить год»; страви спершу підносять предкам; учасники прощають одне одному старі образи; після трапези ніхто не лягає — нічні чування звуться «оберегать год» (шоу суй).
⚑ Новий рік як точка обнулення. Три різні механізми сходяться на одній даті: списання боргів (обовʼязок розплатитися до свята), прощення образ за вечерею, і формула роздачі їжі — «Тысяча ударов, десять тысяч бранных слов за одно угощение», тобто трапеза знімає гріхи минулого року. Плюс «загальний день народження» з Вступу. Річна межа працює як юридично-моральний ресет, а не лише як магічний поріг.
Прийом богів: у Шаньдуні на стіни й вікна вішали стебла конопель — драбини, по яких духи спускаються; у дворах ставили довгі бамбукові жердини, щоб привертати богів. → Ще одна вертикаль у дворі, незалежна від майського шеста.
«Шуцзін» зберіг універсальний мотив: колись Небо сходилося з Землею і люди вільно спілкувалися з богами. Звідси титул імператора — Син Неба.
⚑ Стіл Неба і Землі: стільниця кругла (небо), ніжки утворюють квадрат (земля) — «действительно представлял собой символ Вселенной». Ставили у передбаченому гадателями щасливому напрямку, лицем на південь.
⚑⚑ Небесна канцелярія з діловодством. До богів зверталися не лише усно: спалювали «докладную записку» (шу вень) у конверті з указаним адресатом, куплену заздалегідь у храмі. А в Фуцзяні святковий настрій, за Малявіним, повʼязувався «не столько с присутствием божеств, сколько с отсутствием контроля со стороны бюрократии Небесного дворца». → Разом із пантеоном-табелем про ранги і з відрядженням Цзаована «зі звітом» це складається в цілісну бюрократичну прошивку: сакральне змодельоване як апарат, а свято — як пауза в його роботі.
⚑ «Паперові коні» — шкала заміщення жертви з уцілілою назвою. Справжні коні → дерев’яні й матерчаті фігурки → паперові зображення → назва лишилася, «хотя лошадей на портретах уже нет».
⚑⚑ Маньтоу: заміна людської жертви, названа в самій етіології. Легенда: Чжуге Лян (III ст.) при переправі, місцевий чаклун радить принести в жертву річковим демонам голови 49 воїнів; полководець наказує виготовити стільки ж пампушок із мʼясною начинкою і підносить їх сам. Малявін: «легенда со всей очевидностью раскрывает изначальный смысл принесения в жертву пампушек как замены человеческих жертвоприношений». Етимологія підтверджує: маньтоу буквально «їстівна голова», у середньовічних джерелах записувалося також ієрогліфами «маленька голова» або «голова південного варвара». → Для Struktury_zhertovnoi_smerti це не реконструкція, а живі етіологія + етимологія в одному вузлі. Європейська шкала (людина → тварина → освячений хліб) отримує східний двійник із назвою, що зберегла зміст.
Ритуальні протиборства. Уезд Наньхай (Гуандун): чоловіки двох сіл, озброївшись, сходилися на вершині гори, що розділяла селища, і зав’язували справжню битву «нередко закапчивавшуюся тяжелыми увечьями и даже гибелью нескольких участников»; наступного дня стосунки найдружніші. На питання навіщо — «Если мы этого не сделаем, нам не будет счастья в новом году». Кидання камінням одне в одного (навіть між родичами) — у Наньхаї зветься «бить весну». Повсюдні кулачні поєдинки: перемогти значить забезпечити собі удачу. → Прямий аналог корейських «камʼяних битв» і європейських агоністичних ігор. І мотивування дано не «щоб було весело», а як умова врожаю.
Піст усередині свята. У 1-й день заборона їсти «живих істот», включно з рибою і яйцями; буддизм і даосизм шанують 1-й день як день посту; мотив — «божества спускались на землю, и есть скоромное в их присутствии означало совершить тяжкий грех». Рибу і яйця ставили на стіл, але не торкалися. Каша з пʼяти злаків, юшка з пʼяти видів овочів. У Фуцзяні дев’ять сімей з десяти постували першого дня; у Цзяньчуань 1-й день постили, 2-й навпаки їли якнайбільше мʼяса й риби. → ⚑ Дві різні архітектури посту. У Європі (Сєров) піст — буфер між двома надто схожими святами. Тут піст — перший день самого свята, бо боги в гостях. Отже піст не є універсально розділювачем; він є маркером присутності сакрального, а розділювальна функція — європейська спеціалізація. До Pist_iak_instrument_vytisnennia. → Страва, яку ставлять і не їдять, — гранична форма «частки божества»: у Листової мʼясо жертви зʼїдають самі жертводавці, тут навпаки.
Датоване запозичення всередині «споконвічної» страви. Пельмені цзяоцзи увійшли в побут північних китайців з XIV ст. під впливом північних сусідів; саме слово чжубобо маньчжурського походження. При цьому сьогодні без них немислимий Новий рік на півночі Китаю.
Одна страва — три несумісні тлумачення. Хуньтунь: у Хенані обряд поїдання зветься «заполнение закромов» (урожай), у Сичуані — «захват богатства», на Півночі кульки трактують як символи первісного хаосу, першоствореного космічного яйця (і тому надають форму курячих яєць). Їдять їх і в день зимового сонцестояння. → Робоча ілюстрація правила «порівнювати операції, а не тлумачення»: операція одна, семантика розходиться в сусідніх повітах.
Дрібне, але впізнаване: у один пельмень клали монетку — хто знайде, тому удача (європейський біб у пирозі). Молодята клали пельмень у рот, випльовували і клали під шлюбне ложе заради нащадків. Няньгао — омонім слова «високий», звідси побажання успіху.
Календар страв: старий Пекін — 1-й день пампушки, 2-й пельмені, 3-й клецки, 4-й локшина; Тяньцзінь — пельмені, локшина, «коробочки»; Шанхай — по непарних днях пельмені, по парних локшина й печиво.
Протилежні операції з однією метою в сусідніх районах. Шовківники Чжецзяну спали допізна, щоб «не розбудити» шовкопрядів; шовківники Шаньдуна на світанку виходили до тутових плантацій і гучними криками «будили» їх.
Ритуал як розмітка ієрархії. Обряд поклоніння Небу і Землі здійснює глава родини, що має «исключительную привилегию обращаться к небесам от имени всех членов семьи»; інші чоловіки стоять поруч, жінки до участі не допускалися. Далі поклоніння молодших старшим: діти на чолі зі старшим сином б’ють земні поклони, дочки кланяються після синів, одне покоління кланяється разом, чоловіки й жінки окремо, слуги кланяються господарям. → Порядок поклонів є схемою рангу. Обряд тут не лише магія, а щорічне перезатвердження таблиці підпорядкування.
Північний Китай: під час поклоніння богам-покровителям наслідували голоси свійських тварин, щоб уберегти худобу. → Той самий прийом, що в сербських дітей, які тричі обходять худобу, мукаючи й бекаючи (Токарев).
Обряд «першого виходу»: виходили у «щасливому» напрямку, проходили кілька десятків метрів і поверталися — «повернуть стопы»; у Фуцзяні той самий обряд зветься «добывание огня»; у Хунані — «небесна прогулянка» з виливанням трьох чашок вина; у Хубеї чоловіки йшли зі смолоскипами й коромислами від терезів; у Хебеї забирали з собою першого зустрінутого перехожого; у Маньчжурії — «погоня за золотим лошам». → «Перший зустрінутий перехожий» — це полазник / first foot, незалежно від європейського ареалу.
Демон Тайсуй ототожнювався з Юпітером; не можна кланятися в його бік. Заклинання: «Сгинь, Тайсуй, приди, Бог радости».
Ворота на ніч опечатували, а вранці глава родини їх «распечатывал»: «Открыть ворота — большая удача».

Обряди першої декади

Мовні табу. Заборонено лаятися і вимовляти слова з «неприємним» змістом, згадувати смерть, демонів і низку тварин (лиса, дракон, тигр, змія, слон). Дітям, що порушили табу, витирали рот червоною матерією з жертовного столу або паперовими грошима. ⚑ «Для пущего спокойствия нередко вывешивали надпись: „Слова женщин и детей не считаются”». → Письмове застереження, що виводить дві категорії з-під дії табу. Та сама категорія неповних членів громади, що в Сєрова (жебрак і дитина семантично тотожні мерцеві) — тільки тут вона оформлена юридично, папером на стіні. → Гуандунці на 3-й день прибивали до дверей аркуш із написом «червоний рот» (евфемізм «заборона говорити»), а багато хто йшов на полювання, «как бы посылая бранные слова дичи и зверям» — перенесення порушення на тварин. → ⚑ Це протилежність європейській есхрології (ритуальне лихослів’я як продукуюча магія у Покровської). Одна й та сама зона — мовлення — регулюється в двох ареалах з протилежним знаком. Отже тріада «сміх — лайка — нагота» не є універсальним інструментом; лайка в ній замінна на своє заперечення.
Заборона віддавати вогонь і воду на сторону: обидва асоціюються з багатством. Нанкінці й у звичайний час не давали незнайомим вогню і води, боячись, що незнайомець — чаклун і разом із дарами вкраде щастя. «Захоплення води»: у Цзяньчуані з першими півнями бігли до криниці або струмка — хто вип’є першим, найбільше досягне. → Конкуренція за першу воду + «молода вода» = точний аналог європейської «німої/живої води» і першого набору.
Хмиз у новорічну ніч вносили в дім (омонім «багатство»); у перші три дні не прибирали пил і не топили хмизом.
Нечистоти ототожнювалися з скарбом: у Фуцзяні їх потайки виносили лише на 5-й день, а натомість приносили додому камінь — «добути скарб».
Жінкам майже весь перший тиждень не можна рукоділля: 1–2-й день щоб «не уколоть глаза божеств», 3-й «вдовий» — щоб не овдовіти рано, 5-й — щоб уникнути розорення, 6-й або 7-й «сирітський» — щоб не втратити рано батьків.
⚑⚑ Декада як опис господарського складу двору. 1-й день — півня, 2-й — собаки, 3-й — свині, 4-й — качки, 5-й — бика, 6-й — коня, 7-й — людини, 8-й — зерна, 9-й — фруктів, 10-й — овочів. Ясна тепла погода в «свій» день сприятлива для відповідної істоти чи рослини. → Людина стоїть сьомим пунктом списку, між худобою і зерном, а не в центрі й не над ним. Це готова модель господарського двору, розгорнута в час, і водночас пряме спростування антропоцентричного читання аграрного календаря.
Ворожіння про врожай: 12 бобів у мисці = 12 місяців, по набуханню судять про дощі в кожен місяць; підпалений сніп трави — куди впаде, там уродить; зважування зерна до і після обряду (додало ваги — добрий урожай); зважування міри води з струмка; собаці дають їжу зі столу — чого зʼїсть першим, того буде вдосталь; у Сучжоу розкладали провізію біля мишачої нірки — якщо до ранку все зʼїдено, рік буде голодний.
Обряд родючості (Цзянмейсян, Гуандун): напередодні виносили за ворота квітучі гілки дерев; на світанку частина родини під гуркіт гонгів ішла до воріт із вигуком «Добрые всходы! Доброе зерно!», ті, хто стояв за воротами, відповідали тим самим і вносили гілки у двір. → Діалогічна формула плюс внесення зелені — прямий аналог європейського «винесли мор, внесли пагони».
Ритуал як перезакріплення ієрархії, службовий варіант. Чиновники однієї канцелярії в обраний «щасливий» день збиралися на церемонію: глава канцелярії, кланяючись на північ, вшановував імператора, потім приймав поклони підлеглих і сам вітав їх. Такі ж церемонії в торгових домах, майстернях і навіть на промислових підприємствах.
Візитні картки увійшли в побут служилих людей з XI ст.; біля воріт вішали мішок для них; відмова господаря прийняти гостя не вважалася порушенням пристойності.
Прикмети першого виїзду: оступитися, виходячи за ворота, зустріти по дорозі жінку і особливо монаха — погана прикмета.
Жінкам заборонялося робити візити перші пʼять днів. Заміжні дочки йшли в батьківський дім 6-го; ті, хто вийшов заміж першого року, приїжджали на 2–3-й день і «в последний раз в своей жизни кланялись алтарям родного дома». → Обряд фіксує незворотність переходу жінки в інший рід — одноразова, датована дія в річному колі.
Низова міфологія під богом багатства. Цайшень мав пʼять іпостасей; на півночі — пʼять братів-молодців, що грабували багатіїв і «вечно домогались чужих жен и невест»; у Центральному Китаї Утуншень сходили до демонічних божеств, «культ которых власти пытались запретить»; «варварські духи» (хушень) ототожнювалися з лисом, їжаком, змією, мишею, вовком, і поклонялися їм через медіумів. У Юньнані Бог багатства як Дракон у котлі — двоїстий образ чоловіка й жінки, культом відали жінки-медіуми, що танцювали й співали еротичні пісні перед його зображенням; несподівані доходи вважалися нагородою бога за виставу. → Офіційний культ згори, звірина демонологія і медіумічна еротика знизу, спроби влади заборонити — та сама двоповерхова конструкція, що в Nyzhcha_mifolohiia_perezhyvaie_vyshchu.
⚑ Кредит із богом. Звичай «брати в борг» трохи жертовних грошей із храму, причому наступного року слід віддати Богу багатства відсотки з узятої суми.
Жебрак у масці бога. День Цайшеня був днем благодійності: у Пекіні групи жебраків на світанку співали здравиці біля воріт купецьких домів; у Чэнду жебраки просили подаяння, прийнявши вигляд самого Цайшеня — лице вимазане жовтим порошком, шапка з чорного паперу, жезл і кошик у червоному папері на подобу таза достатку. → Гранична форма тези «жебрак — прибулець з того боку»: він не просто представляє мерців, він вбирається богом, у якого просить.
⚑⚑ Проводи Демона бідності — китайська Марена. Сюйхао, букв. «Пустота і збиток»; уперше згадується джерелом VII ст., ототожнений із безпутним сином міфічного царя Чжуаньсюя, який носив рване плаття, їв рисовий відвар і помер просто на вулиці. Форми: спалення сміття і потоплення попелу; солом’яна фігурка людини в паперовому одязі — спалюють і кидають попіл у воду; імпровізований човен із жертовною їжею по воді (зафіксовано з IX ст.); у Шеньсі на 5-й день виносять за ворота фігурку людини; у Шаньсі вирізали з паперу фігурку жінки з віником і дорожнім мішком — «сноха бедности», і на 5-й день хлопчики ходили з нею вулицями з криком «Меняю сноху!», віддаючи родинне лихо іншому дому, після чого фігурку спалювали; селяни збирали попіл і розкидали його по своїх полях як оберіг; на Півночі попіл від спалених жертовних грошей приносили в дім — це звалося «подобрать Бога богатства». → Повний двійник європейського «виносу смерті»: антропоморфна (часто жіноча) фігурка, винос за межу, спалення плюс потоплення, попіл на поля, передача біди сусідам, виконавці-хлопчики. Збіг іде до деталей, а спорідненість виключена. Це найсильніший у нашому матеріалі доказ до Totozhnist_obriadu_ne_dokaz_sporidnenosti — і водночас доказ, що операція диктується задачею, а не традицією.
Вузлові дні декади: 3-й — «Малий Новий рік», відвідання родинних могил, проводи божеств і духів предків; 5-й — «разбить пятерку» (по у), кінець власне новорічного періоду, день несприятливий для будь-якої діяльності, а на Південному Заході — «день демонів», коли чекали приходу «тваринної» душі предків; 7-й — день людини, юшка з семи видів диких трав, птах-демон Гуйченяо (скопа), якого приваблюють людські нігті (їх стригли і закопували у дворі) і який небезпечний дітям; 9-й — народження Яшмового імператора, день Неба; 10-й — день Землі й день каменя (омонім «десять»/«камінь»), заборона торкатися каменів, «день камʼяної баби», жінці, що візьметься за шитво, загрожує безпліддя.
⚑ 108. У багатих пекінських домах у ніч 8-го дня (день зірки) запалювали одразу 108 плошок. Малявін чесно каже, що значення числа не цілком ясне, і дає два незалежні обґрунтування: буддійські «108 пристрастей» / 108 ударів у дзвін — і календарне: 12 місяців + 24 піврічні періоди (ци) + 72 пʼятиденки (хоу) = 108. → Те саме 108, що в японських ударах у дзвін. Кандидат до Reiestr_sharu_A_chyslovi_tverdzhennia з готовою розвилкою тлумачень. → Жінкам не дозволялося ні поклонятися зіркам, ні бути присутніми при обряді.

Зустріч весни й свято ліхтарів (другий пік)

Личунь, Прихід весни — знаменував початок сільськогосподарських робіт, відзначався за сонячним календарем і не мав фіксованої дати, але зазвичай припадав на перші дні місячного року.

Головний обряд — ритуальне роздирання «весняного бика», він же «бить весну». Шкала заміщення: у давнину справжні бики → глиняні скульптури → паперові макети; але у Фуцзяні ще в XIX ст. заколювали живого буйвола. → Прямий аналог спарагмосу, європейського роздирання «мая» і вбивства болгарського «царя» кукерів. І та сама назва операції, що в гуандунському киданні камінням.
⚑ Провожатий бика Маншень тримав у руках календар і батіг із верби; залежно від дати обряду його зображували стариком, зрілим чоловіком або хлопчиком і вдягали в одяг різного кольору. → Вік божества є функцією календарної дати. Персонаж не має власного віку — він отримує його від календаря.
Процесія місцевих службовців, поважних людей, музикантів і акторів на чолі з начальником чиновницької управи, з обовʼязковою зупинкою біля будівлі управи. Бика били довгими палицями, «дабы заставить его быть образцом трудолюбия»; бичування супроводжувалося побажаннями рясного врожаю і доброї карʼєри для начальника управи; правитель обдаровував учасників грішми. → Аграрний обряд, вбудований в адміністративну вертикаль: одна церемонія обслуговує і врожай, і чиновницьку карʼєру.
Янчжоу: бичуванню передував пародійний бенкет із паперовими імітаціями страв і водою замість вина; актори грали пісеньки й сценки еротичного змісту; начальник управи нарочито обурювався неробством і поганою моральністю акторів, актори виправдовувалися небажанням бика працювати, після чого починали бичування. → Карнавальна сценка з рольовою перепалкою, вбудована в офіційну церемонію; влада грає роль у виставі про власне обурення.
Бика з паперу клеїли пʼятьма кольорами стихій, кольори підбирав гадатель (іноді аркуші обирали сліпі провісники); по забарвленню гадали про погоду. ⚑ Причому вигляду Маншеня приписувалося значення, обернене загальноприйнятому: тепла одежа віщувала спеку, відсутність взуття — дощі, червоний пояс щастя — нещастя. → Інверсія знака всередині самої гадальної системи. Методичне попередження: символ може читатися навпаки, і це частина системи, а не помилка запису.
Уламки глиняного бика забирали як амулет: у Шеньсі прикріплювали до вогнища, у нижній течії Янцзи вірили, що вони сприяють народженню синів.
Бамбукова жердина з пухом курчат нагорі: колись влада ставила її в момент настання астрономічної весни, і пух, що літав за вітром, сповіщав прихід сезону. Селяни ставили такі жердини з вимпелами в полі — «флажки, оберегающие от ветров» — і промовляли: «Сорняки, умрите. Всходы, живите. Земля, рожай.» → Чистий імператив, звернений прямо до землі, без посередника. Конфуціансько-буддійська прошивка не претендувала на роль адресата аграрного заклинання, і тому наказовий спосіб уцілів. Це контрольний випадок до Imperatyv_i_optatyv_hramatyka_proshyvky: оптатив у Європі виник не від старіння обряду, а від появи конкурента на роль адресата.

Свято ліхтарів (Юаньсяо), 15-й день — це і є «другий пік» із Висновку.

З VI ст. перші згадки про нього як про масове нічне гуляння, «напоминающее европейский карнавал». Попов 1863: «самый шумный, веселый и разгульный, какой только бывает у китайцев в целом году».
Три прошивки претендують на нього одночасно. Ханьська офіційна: поклоніння Полярній зірці як Великій єдності. Буддійська: ліхтарі як світоч істини Будди плюс легенда про спалення книг при Лян У-ді. Народно-національна: Чжу Юаньчжан у це саме повноліття підняв повстання проти монголів, і за маньчжурської династії Цін свято «подогревал национальные чувства китайцев». → Обряд як носій етнічної самосвідомості під чужою владою — те саме, що в нашому українському матеріалі, і в тому ж класі, що конфесія як етнічний прапор у Pist_iak_instrument_vytisnennia.
Народна приказка звʼязує це свято зі святом Середини осені (урожай): «Если в Середину осени облака скрывают луну, в полнолуние 1-го месяца снег побьет фонари». → Два повноліття на протилежних кінцях року читаються як пара.
⚑ Вогонь на полях у ніч 15-го. Селяни виходили з запаленими смолоскипами і голосно молили про врожай. В уезді Наньтун підпалювали снопи соломи, розставлені навколо полів, і танцювали з піснею-закляттям:

«У других овощи будут еще расти, а наши овощи уже будут в городе. У других соевые бобы — как игральная кость, у нас соевые бобы величиной с корзинку. У других хлопчатник больной да низкий, у нас хлопчатник могучий и достает до неба.» → Заклинання просить не врожаю, а переваги над сусідом. Магія з нульовою сумою. У європейському матеріалі такого прямого тексту в нас немає, і його варто там шукати: це інший тип аграрної магії, конкурентний, а не забезпечувальний.
Обхід полів зі смолоскипами по всьому Китаю; гадання по кольору полумʼя (червоне — посуха, біле — повінь); згорілі смолоскипи складали в окреслене на землі коло; процесія оберігає село від лисів.
Діти як виконавці заклинань проти шкідників: у Чишуї діти виходили в поле зі свічками — «Саранча, саранча, яшмовые дети саранчи, до единого рассыпьтесь, в реке утопитесь»; у Чжецзяні хлопчики з паперовими лампадками йшли в убиральню і співали про погибель комах і змій. → Той самий спуск до дітей і та сама вторинна раціоналізація через шкідників, що у французьких дітей із головешками проти кротів.
⚑ Заклинання як договір про розмежування, а не вигнання. Гуандунці при запалених ліхтариках казали москітам: «В ночь четырнадцатого дня я с вами, москиты-мошкара, мир поделю: вам быть по ту сторону капель дождя, а мне отойдет эта сторона. Вам еда — росистая трава, а мне — рис, как отборные жемчуга. А если хотите залетать сюда, то не раньше, чем придут холода!» → Окремий тип, якого немає в нашому європейському матеріалі: не «згинь», а «поділимо світ і строки». Занести як третій режим поруч із наказом і проханням.
⚑ Триденна розмітка адресатів: на півночі вірили, що в ніч на 14-е ліхтарі горять для демонів, на 15-е — для богів, на 16-е — для людей; тому на 16-й день їх вносили у двір.
Ліхтарі для душ: допомагають безпритульним душам знайти дорогу; ставили на перехрестях, біля храмів і переправ. У північних селах у великий котел зливали куплену в складчину олію і підпалювали гніт; гігантський світильник носили селом, бризкали палаючою олією на кути домів, а мешканці кидали в котел недогарки свічок, з якими асоціювалися невпокоєні душі.
⚑ Ліхтар як облікова одиниця приросту громади. У Гуанчжоу в домах, де за рік народився хлопчик, вішали «фонарь нового мужчины» у формі лотоса; окремий ліхтар — якщо в домі зʼявилася молода дружина. У Дапу на спільний бенкет представники кожного кварталу приносили стільки ліхтариків, скільки там народилося дітей за рік; їх звали «нові рибки». → Обряд веде демографічну статистику громади у видимій формі.
⚑⚑ Стрибки через вогонь і священник-оператор. Сямынь (де Гроот): процесія з паланкіном, де статуетка тигра; збирали деревʼяччя, старі кошики й уламки меблів і складали біля даоського храму; в ніч на 15-е натовп приходив босим, з непокритою головою, нерідко оголеним до пояса; купу підпалювали, танцювали під гонги й тріскачки; коли збудження досягало межі, священник із храму, тримаючи статуетку тигра, стрибав через вогнище першим, решта йшла за ним із фігурками божеств, а сміливці ступали просто по вогню. Коли вогнище прогоряло, жінки насипали ще теплий попіл у горщики й несли додому у вогнище — заради приплоду худоби й птиці. → Пряме повторення Sviashchennyk_iak_operator_substratu у зовсім іншій конфесії: оператором дохристиянської (тут — додаоської) операції виступає служитель офіційного культу. Отже пʼятищаблева шкала глибини компромісу не є європейською особливістю.
Клановий бенкет біля храму предків; ставили гіллясте дерево, що символізувало генеалогічне древо клану. → Дерево як схема роду, буквально й усвідомлено.
⚑ Смерть обовʼязкова в процесії. Біле непостійність (Байучан) — велетень у білому з висунутим язиком і високим ковпаком, і Чорне непостійність (Хейучан) — чорний коротун; слуги Ченхуана, свого роду ангели смерті; жартівливо нападали на глядачів, їхній дотик вважався недобрим знаком, — але «если в новогодней процессии не будет „жизненных непостоянств”, в наступившем году случится много смертей». Хто зустріне їх у новорічну ніч, розбагатіє. → Пара чорний/білий повторюється в тибетського ряджного монліпа, лице якого наполовину біле, наполовину чорне.
Поклоніння божествам в обличчі злочинця (учасники надівали на себе кангу) — «распространенная, хотя и вызывавшая неудовольствие ученой элиты черта народной религиозности». → Точка, де видно шов між двома рівнями культури.
Юаньсяо (кульки з рисового борошна): вчені вважали їх символом первісного хаосу хуньдунь, у народі — прообразом повного місяця, у давнину їх підносили богам зірок на 8-й день (звідки припущення, що первісно вони символізували зірки), а в шовківницьких районах їх робили у формі кокона шовкопряда. → Чотири тлумачення однієї коржика, включно з професійним. Ще одна ілюстрація правила «порівнювати операції, а не тлумачення».

КОРЕЙЦЫ (Джарылгасинова)

Календар як регалія і як інструмент вертикалі

Астрономічні спостереження ведуть державні установи: Ільча (Когурьо), Ількванбу (Пекче); вчені-астрономи звалися «професори небесної грамоти» (чхонмун пакса). Календарі й астрономічні карти «являлись символами королевской власти, прерогативой правителей».
Когурьоська зоряна карта була вирізана на камʼяній плиті: небесна сфера з Північним полюсом у центрі, 282 сузірʼя, 1467 зірок, точки рівнодень, 24 сільськогосподарські сезони. Стелу втрачено під час війни VII ст., естамп знайдено наприкінці XIV ст., копію знято 1395 р.
⚑⚑ Ритуал вручення календаря — це схема вертикалі у дії. До кінця XIX — початку XX ст. чиновники-історіографи й астрологи складали календарі на наступний рік до дня зимового сонцестояння; календарі клали у футляри жовтого або білого кольору і підносили вану; у палаці на них ставили особисту печатку вана; після цього їх вручали вищим чиновникам, які роздавали копії підлеглим, друзям і родичам як подарунки; календарі в блакитних футлярах розсилалися чиновниками Палати чинів колегам у провінційних відомствах. → Разом із китайським «прийняття календаря сусідніми країнами розглядалося як знак їхнього підпорядкування» це дає повну механіку: календар виробляється державою, освячується печаткою суверена, роздається вниз по ланцюгу підпорядкування і назовні як акт сюзеренітету, причому ранг закодовано кольором футляра. Найсильніший матеріал для Г8 і для доменної лінії корпусу: прошивка тут не метафора, а канцелярська процедура з носієм, печаткою і реєстром розсилки.
Давній Новий рік — 10-й місяць. Когурьо: «в десятом месяце устраивают жертвоприношения Небу, и все люди собираются в центре страны на большое собрание, называемое тонмэн». Народ е: «в десятом месяце устраивают праздник поклонения Небу… Это называется мучхон („совершать танцы Небу”)». ⚑ Народ хан святкував двічі: «каждый год в пятом месяце после завершения полевых работ совершаются жертвоприношения… То же самое повторяется опять в десятом месяце после завершения полевых работ». → Дата задана не небом, а закінченням роботи, і тому свят два — по завершенні посівних і по завершенні збиральних. Пряме підтвердження Okkazionalnyi_obriad_davnishyi_za_datu на письмовому джерелі.
У середньовіччі новорічне свято починалося із зимового сонцестояння. З 1895 р. запроваджено григоріанський календар.

Обереги: канал звʼязку замість божества

Чхоён, син Дракона Східного моря: застав красуню-дружину з Духом лихоманки і не вбив його, а заспівав пісню-хянга; у відповідь Дух лихоманки пообіцяв обходити стороною будь-яке місце, де побачить зображення Чхоёна. Танець у масках Чхоёнму виконувався при дворі вана в останню ніч 12-го місяця ще за династії Корьо і дожив до недавнього часу. → ⚑ Оберіг народжується з відмови від насильства: сила зображення походить від того, що кривдника відпустили з піснею. Рідкісний тип етіології — європейські обереги майже завжди будуються на погрозі або відлякуванні.
Сэхва «страж воріт» (мунпе) — небесний воїн у кольчузі з сокирою; у палаці вана до 2,5 м. Генеалогія простежена археологічно: «воїнів-стражів» малювали обабіч входу в усипальницях когурьоської знаті (гробниця Анак № 2), а гробниця відтворювала житло. Маска-морда квісіна на черепиці й цеглі періоду Трьох держав — та сама операція на будівельному матеріалі.
⚑ На ворота чіпляли картину «знатного чиновника» в халаті з темно-червоного шовку і в шляпі покту, яку вдягали тільки під час вручення диплома про складання державного іспиту на посаду, — побажання успішного просування по службі.
⚑⚑ Новорічний оберіг як кадрове повідомлення. Ван обдаровував підданих новорічними картинами роботи художників Відомства живопису (Тохвасо), і вони «преподносились в качестве дара при распределении чиновничьих рангов»; такі самі картини розсилалися провінційним чиновникам разом із сповіщенням, що підтверджувало їхню посаду в наступному році. → Магічний оберіг і наказ про призначення — один і той самий предмет.
Селянські сэхва: півень і тигр на воротах і зовнішніх стінах, тигр і сорока всередині. Півень асоціювався з сонцем, теплом, початком весни. Тигр — щастя, вигнання хвороб; 1-й місяць зветься «місяць тигра» (інволь); тигр — посланець Гірського духа. Сорока — птах, що передає добрі вісті. ⚑ Сэхва з тигром і сорокою зображує момент, коли сороки як посланці Духа села передають тигрові як посланцеві Гірського духа побажання жителів села і кожної родини. → Картинка зображує не божество, а акт звʼязку між двома інстанціями. Оберіг як схема каналу. У нашому європейському матеріалі такого немає взагалі.
Датована іконографічна еволюція: на картинах XVII ст. тигр смугастий, на картинах XIX ст. — плямистий.

Одяг: шитво як оберіг і як архаїчна технологія

Новий одяг шили всім членам родини незалежно від статків. На Чечжудо ще на початку XX ст. тканину ткали в кожній сімʼї: «В течение 11-го месяца ткали хлопчатобумажную ткань, в течение 12-го месяца ее стирали, крахмалили, красили, а затем из нее шили кофты и штаны».
Сэктонгорі — дитяча кофта з рукавами, зшитими з вузьких смуг різного кольору (темно-синій, чорний, червоний, жовтий, зелений, білий), чергування 3, частіше 5, 7 і 9 кольорів. У немовлячої кофточки з МАЕ кожен рукав зшитий із 13 смужок шириною 2–2,5 см. Червоні точки-обереги: на кофті й жилеті по 5, на штанях 6; на спині жилета червона стрічка з ієрогліфами «багатство» і «довголіття».
⚑⚑ Шитво як обрядова технологія. Нікітіна: голка й нитка — пара предметів, повʼязаних із солярним культом, поряд зі стрілою й луком, соколом і вірьовкою, що брали участь у знищенні солярного перевертня; «прошитая многократно одежда… обладала особой магической силой». І вирішальна деталь: новорічний одяг шився голкою й ниткою, а не склеювався, що було характерно для повсякденного побуту корейців XIX ст. → Це четверте незалежне підтвердження правила «вчорашня побутова норма стає сьогоднішнім обрядом» (поряд із живим вогнем тертям, ручним млином на Лугнаса й архаїчними стравами з цілих зерен у Листової). Тут архаїчною технологією виявляється шитво проти склеювання. → І воно пояснює китайську заборону жінкам на рукоділля в перший тиждень: голка — сильний інструмент, і в сакральний час його вживання небезпечне. Два сусідні ареали регулюють один інструмент з протилежним знаком — ще один випадок, коли операція та сама, а знак різний.

Ніч і перший день

⚑⚑ Боргова амністія з точним строком дії. Останній день 12-го місяця (соттар) — усі прагнули розплатитися. «Считалось, что кредиторы могут только до полуночи ходить и стучать в двери своих должников… Если им не удалось до этого времени получить долг, то они уже не имели права требовать его вплоть до окончания новогодних праздников, длившихся в XIX в. нередко в течение одного, а то и двух месяцев.» → У Китаї це звичай; тут це норма з точним моментом набуття чинності й строком дії, тобто справжній правовий інститут, вбудований у календар. Разом із прощенням образ за вечерею і «загальним днем народження» це робить межу року юридичним ресетом, а не лише магічним порогом. → Сюди ж: подорожньому, якого свято застало в дорозі, «хозяин постоялого двора обыкновенно отказывается от следуемой ему платы за пищу и ночлег».
«Прощання зі старим роком»: увечері поклони предкам і старшим — «корейцы обмениваются одним поклоном — последним приветствием в истекающем году».
⚑ Ліхтар на кожного члена родини. Запалювали паперові ліхтарі — «для каждого члена семьи свой» — і по характеру полумʼя гніта, просоченого кунжутовою олією, вгадували своє майбутнє. Дівчата: червоне або рожеве полумʼя — вийде заміж, чорне і падає вниз — мрії не справдяться. → Ліхтар як персональний обліковий і гадальний прилад. Разом із китайськими «ліхтарями нового чоловіка» і «новими рибками» це дає цілий клас: світильник як одиниця обліку людей у громаді.
«Караулити Новий рік»: хто засне, у того побіліють вії; старші діти посипали сплячим брови борошном і ставили перед ними дзеркало.
⚑ Нікітіна про освітлення всіх приміщень: це «коллективные усилия, направленные на то, чтобы, связав в единый световой поток время, не дать прерваться его ходу в рубежную ночь, чтобы год плавно и благополучно сменился новым». → Найточніша з відомих нам відповідей на питання, навіщо не спати в переломну ніч: світло тримає безперервність часу.
Мініатюрні знаряддя як обереги. У новорічну ніч вулицями ходили торговці: «Покупайте корзинки! Покупайте черпачки и корзинки, приносящие счастье!» Господині вранці вивішували ці бамбукові кошички й черпачки для рису над дверима; на півдні поруч вивішували граблі. Черпаки — щоб урожай можна було черпати кошиками; граблі — щоб хмизу було стільки, що можна згрібати. → Той самий клас, що білоруське печиво у формі сохи, коси й серпа і що загальноєвропейське печиво у вигляді плуга.
Ранок: на Чечжудо батьки будили дітей словами «Вставайте тихо. Сегодня наши предки возвращаются к нам!»
Чонджо чхарэ — жертвоприношення предкам чотирьох попередніх поколінь. Глава сімʼї виконує функції сімейного жерця: білосніжний турумагі, стрічка мангон із кінського волосу, шляпа з високою тулією; у церемонії брали участь тільки чоловіки; усі падали ниць і тричі торкалися чолом підлоги. Розкладка столу: попереду вино, на сході риба, на заході мʼясо, рис і суп позаду.
Чоловіки й жінки снідали в різних приміщеннях.
Таггук: шматочки відбитого рису у формі маленьких круглих монет у бульйоні з фазана, курчати й яловичини, з сосновими й каштановими горіхами. ⚑ Рисову горілку суль у перший день пили холодною, тоді як завжди її підігрівали — інверсія побутової норми в свято.
Сэбэ: молодші з низькими поклонами вітають старших, лобом торкаючись лоба; «не соблюсти этого обычая значило бы поссориться с родственниками и знакомыми».
Заміжні жінки візитів не робили; у домах знаті від імені господинь із 3-го по 15-й день візити наносили служниці. Люди в жалобі з 1-го по 15-й день не покидали житла.
⚑ Янкванкві — «світні в темряві недобрі духи», що спускаються з Неба в ніч з 1-го на 2-й день, заходять у кожен дім і приміряють взуття; якщо якісь черевики припадуть їм до міри, забирають їх на Небо, і господаря чекають самі неприємності. Тому ввечері 1-го дня біля воріт простягали вірьовку, сплетену з рисової соломи, ховали все взуття всередину дому і якнайраніше лягали спати. → Вірьовка з рисової соломи на межі = японська симэнава = китайська вірьовка з очерету й соломи (VI ст.). Три ареали, одна операція перекриття входу. → Мотив «дух приміряє взуття» рідкісний: взуття виступає двійником господаря.

Дні тварин і Початок весни

⚑ Двір вана виконує селянський обряд. За династії Лі придворні вана в день миші бігали по двору, волочачи за собою палаючі смолоскипи, з криком «Все мыши сгорели!»; ван нагороджував кожного повним мішком бобів. → Зворотний напрямок до звичного: не народ переймає придворне, а двір виконує низову аграрну операцію.
⚑ Магія з нульовою сумою, другий випадок. У Хванхедо сільська молодь ділилася на дві групи, межею була дамба на полях, і, підпалюючи траву з обох боків, влаштовувала змагання: вважалося, що миші з сіл групи-переможця будуть вигнані в села групи, що програла, і тому в переможців рік буде врожайним. → Разом із наньтунською піснею («у других хлопчатник больной да низкий, у нас могучий») це вже тип, а не курйоз: аграрна магія може бути конкурентною, а не забезпечувальною. У європейському матеріалі такого прямого формулювання ми не маємо — варто шукати.
Бикам фарбували роги червоною фарбою (або вкривали червоною тушшю, обгортали червоною тканиною) від відмінку. Обряд датується археологічно: у розписі гробниці Анак № 3 (IV ст.) збереглося зображення биків із пофарбованими в червоне рогами.
У день зайця один із чоловіків родини мусив першим вийти з дому; якщо йому зустрінеться жінка — рік буде нещасливим (те саме в Китаї).
День дракона: вночі дракон спускається з Неба, пірнає в криницю і відкладає там яйця; жінка, що першою зачерпне з такої криниці й зварить на цій воді рис, забезпечить родині достаток. ⚑ Та, що набрала першою, лишала на поверхні кілька рисових соломинок як знак, що «щаслива» вода вже взята. → Конкуренція за першу воду (як у Китаї) плюс механізм маркування зайнятого ресурсу.
Ібчхун (Початок весни) за сонячним календарем збігався з новорічними святами; парні благопобажальні написи на воротах, як у Китаї. Серед текстів — «Небо, Земля и Человек — все расцветают весной».

«Великий пʼятнадцятий день» (Тэ порым) — другий пік

Жертвоприношення духам села, ніч з 13-го на 14-й. Духи села мешкають під великими старими деревами — під дубом або під сосною. Навколо шанованого дерева посипали світлу жовту землю; тією самою землею посипали доріжку, що вела від дерева до дому людини, яка звершувала церемонію; між деревом і домом простягали вірьовку з рисової соломи, прикрашену білим папером і гілками сосни чи бамбука. Чоловік у новому одязі опівночі приходив до дерева, запалював ґніт у глиняному світильнику, лив на землю горілку, складав частування (сушена риба, біла рисова коржик, фініки, каштани, груші) і молив про мир, урожай і порятунок від чуми. → ⚑ Звʼязок зі святинею тут не мається на увазі, а фізично прокладається: доріжка з землі й вірьовка є матеріалізованим каналом. Разом із сэхва, що зображує передачу вісті від Духа села Гірському духу, це складається в корейську особливість — обряд як побудова каналу звʼязку. → Священне дерево громади (дуб) = сербський запис, європейські священні гаї.
⚑⚑ Соломʼяна лялька чхоён / чэунъ. Для того з членів родини, чий рік «нещасливий» (для чоловіків 11, 20, 29, 38, 47, 56; для жінок 10, 19, 28, 37, 46, 55 — крок 9, зсув на рік між статями), робили маленьку ляльку з соломи; в голову, живіт і ноги клали кілька монет і трохи рису; у ніч з 14-го на 15-й ляльку кидали на площі або лишали на мосту; подекуди юнаки з бідних сімей уночі обходили доми і вимагали ляльок. → Виніс біди в антропоморфній фігурі + обхід дворів + порогова точка (міст) в одному обряді. Європейська Марена тут стала персональною, з прив’язкою до віку носія. → Отано Кігоро (XVIII ст.): ляльку робив кожен, а не лише ті, у кого нещасливий рік, і викидання рятувало від «дурного впливу зірок»; 14-й день звався синъ-аёкъ, «шкода для тіла». Отже обряд згодом звузився з загального до адресного за віком — рідкісний задокументований напрямок згасання. → Вікова сітка з кроком 9 у корейців і тибетське уявлення про нещасливі роки, що закінчуються на девʼятку (плюс 81-й рік), — два народи, одне число. Кандидат до Reiestr_sharu_A_chyslovi_tverdzhennia.
Жіноче ворожіння: 12 тарілок з водою, у кожній по соєвому бобу, усю ніч моляться, вранці дивляться, у якій тарілці біб найбільше розбух — той місяць буде дощовим. → Тотожно сичуанському ворожінню по 12 бобах. Незалежно.
⚑⚑ Задокументована інверсія знака дати. У державі Сілла 15-й день 1-ї луни був днем ворони і звався тальдо — «день печалі й заборони на всі справи». У кінці XIX — на початку XX ст. той самий день «почитался как день веселья и радостного времяпрепровождения», і вважалося, що від того, як його провести, залежить доля всього року. → Повна зміна знака однієї дати, простежена по джерелах. Це сильніший випадок, ніж будь-що в європейському матеріалі, і він прямо працює проти припущення, що функція дати стійка. → Етіологія запрету — політична: легенда про Пічхо-вана, ворону, мишу, свиню і коня; лист «Откроешь — двое умрут, не откроешь — умрет один»; астролог радить відкрити, бо один — це государ; «Стреляй в футляр от комунго» — стріла вражає монаха і государеву дружину. Звідси заборона на справи в дні свині, миші й коня. Знову історизація з політичним сюжетом, як у випадку Чжу Юаньчжана.
Їжа 15-го дня: гризли каштанові, волоські чи кедрові горіхи обовʼязково з усміхненими обличчями (щоб зуби не боліли); вранці пили «цілющу» горілку яксуль / вино якджу (поліпшує зір і слух; питущий «весь год будет слышать только приятные новости»); яксік із клейкого рису з каштанами й жужубами; ококпан — «каша з пʼяти злаків» (соєві боби, дрібні червоні боби, чумиза, гаолян, клейкий рис); ссам — «голубці» в листі морської капусти. ⚑ Частину каші й голубців кидали в річки й водойми (щоб нагодувати риб) і в криниці. Пʼятьма злаками годували худобу і гадали: який злак худоба почне їсти першим, той і вродить. → Панспермія втретє в нашому матеріалі (лабачжоу, коливо/кутя, ококпан). Плюс годування води — жертва водоймі.
Зустріч першого повного місяця. Натовпи піднімалися на пагорби й височини з запаленими смолоскипами, розводили вогнища. Шабшина про Сеул 1946 р.: «На горах, опоясывающих город, были разведены костры… Вечером с факелами туда двигались большие группы людей. Создавалось впечатление широко раскинувшегося пожара.» → Вогнища на висотах, які Іванова називає обовʼязковими «буквально у всех народов Европы», — і тут теж. ⚑ Формула Шабшиної — чиста інціальна магія в загальному вигляді: «нужно ходить по мостам, чтобы набраться храбрости, грызть орехи, чтобы иметь здоровые зубы, веселиться, чтобы весь год быть веселым, много есть, чтобы весь год был обильным».
Хто першим побачить місяць, буде щасливий: селянин отримає врожай, учень складе іспит, чиновник просунеться по службі, у бездітної народиться дитина, юнак зустріне дівчину. → Знову станова розкладка удачі, де іспит і чин стоять поруч із урожаєм.
Ворожіння по місяцю: білий — дощі, червоний — посуха; товстий — урожай, худий — голод; кривавий — бути в країні смуті.

⚑⚑⚑ Ходіння по мостах: карнавал як адміністративний акт

Тапкё — перехід через мости в ніч 15-го дня. Ходить із часів династії Корьо.

Ли Сугван (1563–1628), «Чібон юсоль»:

«[Під час свята] мужчины и женщины, крепко взявшись за руки, гуляли всю ночь напролет. Судьям запрещалось [в это время] взимать долги и даже запрещалось производить аресты… После годов Имджин (1592—1598) этот обычай исчез.»

«Чонджон силлок» під 1761 р.: у період повного місяця 1-го місяця, починаючи з 13-го числа протягом трьох днів, у Сеулі скасовувався запрет на ходіння по місту в нічний час; великі міські ворота Суннемун (південні) і Хинінмун (східні) лишалися відчиненими всю ніч; дозволялося ходити по мостах і поза межами фортеці.

→ Це прямий двійник китайських замкнених печаток канцелярій: святкова вольниця забезпечується офіційним призупиненням режиму — комендантську годину знято, ворота відчинено, арешти й стягнення боргів заборонено, вільне спілкування статей дозволено в конфуціанській Кореї. → Дві незалежні східноазійські держави дають одне й те саме: у бюрократичній цивілізації карнавальна інверсія оформлюється як адміністративний акт, а не як міфологічний «пролом часу». Європейський карнавал пояснюють відкриттям того світу; тут — розпорядженням про відчинені ворота. Це різні мови опису однієї структурної порожнини, і східна робить видимою її інституційну умову. → Плюс задокументований цикл згасання й відродження: звичай зник після Імджинської війни (1592–98) і до XVIII ст. в Сеулі відродився. → Повірʼя: хто перейде в цю ніч сім мостів, позбудеться нещасть. Поджіо (1892): на мостах торговці дрібницями й солодощами, а також комедіанти й фокусники.

Камʼяні битви й перетягування каната (корейці, завершення)

Перетягування каната (нульгарігі): з першого дня села ділилися на дві партії — східну і західну; канат плели з рисової соломи, зібраної по всіх домах; ⚑ східна сторона вірьовки умовно звалася чоловічою, а західна — жіночою. Крики: «Скорей! Сейчас посмотрим, кто будет петухом, а кто — курицей! Победа или смерть!» Переможна сторона буде захищена від холери і отримає багатий урожай. → Змагання розмічене як протиборство чоловічого й жіночого начал — космологічна форма при господарській меті.
Камʼяні битви ведуться від Когурьо і зафіксовані в китайських хроніках як частина новорічних церемоній за участю вана. «Бейші»: «В первый день Нового года бывает зрелище на реке Пхэй-шуй. Владетель смотрит на игры, сидя на носилках… По окончании всего он в одеянии входит в воду; прочие разделяются на две стороны, правую и левую, брызжут друг в друга водой, бросают дресвою; кидаются с криком, догоняют друг друга… Это называется: забавляться умыванием». → Правитель особисто входить у воду — ще один вінценосний «оператор». І обряд поєднує воду, каміння й протиборство в одному вузлі. → Проводилися не тільки в 1-му, а й у 5-му і 8-му місяцях — тобто на початку літа й осені, у перехідні точки сезонів.
Кінець XIX ст.: кулачні бої місто проти міста, квартал проти кварталу, 200–300 бійців, побоїща по кілька днів. Поджіо: «власти терпят подобные безобразия… под предлогом, что эти кулачные бои не что иное, как забава, которая всегда разрешалась правительством». Карнєєв (1896): «Начинают мальчики, а потом уже и взрослые»; припиняються розпорядженням влади. → ⚑ «Починають хлопчики, потім дорослі» — зворотний порядок до спуску обряду до дітей: тут діти відкривають обряд, а не донашують його. Друге підтвердження правила з Zymovyi_obkhid_iak_vizyt_mertvykh: дитяча участь буває стартовою позицією в структурі, а не фінальною стадією деградації. → І знову влада санкціонує інверсію («всегда разрешалась правительством»), а потім її ж припиняє розпорядженням.
Кидання палаючих смолоскипів між селами з протилежних пагорбів у ніч повного місяця.

ЯПОНЦЫ (Арутюнов, Джарылгасинова)

⚑⚑ Механізм двох піків: реформа календаря роздвоює свято

«Согласно этому календарю, 1-й день 1-й луны и соответственно начало года совпадали с новолунием… Однако в более древний период лунные месяцы начинались с дней полнолуния.» Хага Хідео: у давнину світла ніч повного місяця мала здаватися придатнішою й надійнішою для обрядів, ніж зовсім темна ніч новомісяччя. «С введением китайского календаря начало года было сдвинуто на новолуние, хотя 15-й день 1-й луны сохранил свое значение в новогодней обрядности.»

→ Це механічне пояснення двопікової структури, яку Висновок тому виводив лише функціонально. Раніше місяць починався з повного місяця, і 15-й день був 1-м. Китайська календарна реформа пересунула точку відліку на новомісяччя, а старе свято лишилося на своєму астрономічному місці — і стало «серединою». → Отже до відомих нам операцій додається четверта: роздвоєння свята через зсув точки відліку. Реформа календаря не знищує свято, а розщеплює його на два, і шов лишається видимим тисячу років. Поруч із розсипанням (Соколова), злипанням (чжа і ла) і збідненням (Гране) це дає повний набір. → І тепер зрозуміло, чому перший пік сімейний, а другий общинний: общинний — це старий Новий рік, який зберіг архаїчніший соціальний масштаб.

Назви місяців японські — по роботах і прикметах: 1-й «місяць дружби», 2-й «місяць зміни одягу», 3-й «місяць проростання», 5-й «місяць ранніх посівів», 6-й «безводний місяць», 8-й «місяць листя» / «місяць милування місяцем», 10-й «місяць без богів» (каміназукі), 12-й «місяць закінчення справ».
24 сезони поділялися на три ко по 5 днів, усього 72 ко (звідси й китайські 72 пʼятиденки у формулі 108).
⚑ Порядок проникнення нової календарної прошивки задокументовано. Григоріанський календар запроваджено 1873 р.: «Его сначала стали использовать все государственные учреждения, школы, затем коммерческие предприятия, а в заключение — все горожане в своей публичной и частной жизни». Свята перенесли на нові дати, і вони стали відзначатися «примерно на полтора месяца раньше, чем прежде», що привело до «сезонного и экономического переосмысления». → Канал: держава → школа → бізнес → приватне життя. Готова схема поширення прошивки згори, з датою і послідовністю ланок.
⚑⚑ Синтоїстська бюрократія. У 10-й місяць («місяць без богів») усі боги покидають підвладні їм провінції, міста й селища і збираються у Великому храмі в Ідзумо, де «сообща держат совет о ниспослании народу мира и благополучия в грядущем году, определяют, кто из богов будет ведать счастливым направлением года, какого бога в какую землю послать». → Річний зʼїзд із розподілом призначень по територіях. Разом із китайським Цзаованом, що летить із звітом, це два незалежні варіанти однієї ідеї: сакральне як адміністративний цикл, синхронізований з календарем. І показово, що це саме 10-й місяць — той, який у китайців, корейців і тибетців був давнім Новим роком.

Кадомацу: гора з деревом на межі садиби

Датована стратиграфія одного україншення. XII ст. (Сайгьо) — самі сосни; період Муроматі — додається бамбук; з XVII ст. — гілочки сливи; у храмі Ісе — гілки священного сасакі. Сполучення «сосна, бамбук, слива» (сьотікубай) прийшло з Китаю, де їх звуть «три друзі зимового холоду». → Другий калібратор після ялинки, але іншого типу: комплекс може бути давнім, а його склад молодим. Перед тим як датувати обряд за його інвентарем, треба датувати кожен елемент окремо.
⚑ Гора з деревом на вершині — біля воріт. Симэнава плететься так, що соломинки стирчать «как лучики (солнечные?)»; біля підніжжя дерев насипали горки піску, сосни ставили в кадки або підпори, що імітують горку, — «здесь, очевидно, возникали ассоциации с мифической горой Хорай (горой, где живут бессмертные), над которой возвышается вечнозеленая сосна». На гравюрах укійо-е підставки обкручували соломою так, що вони набували «более четкий облик горки». → Це та сама конструкція, що китайська Дусошань — гора посеред Світового океану з гігантським персиковим деревом і близнюками-стражами, чия назва перекладається як «Гора переправи до Нового року». Два незалежні ареали ставлять на межі садиби модель світової гори з деревом, і в обох випадках вона привʼязана саме до межі року. → Для лінії Axis_mundi_vid_Trypillia_do_ukrainskoi_khaty це сильний зовнішній матеріал — і водночас він не легалізує європейське читання майського шеста, проти якого заперечує Токарев: там звʼязок реконструюють, тут він проговорений у джерелі.
Польове спостереження авторів (30.12.1980, с. Цугемура, дім Іманісі-сан): два бамбукові деревця понад 2 м, соснові гілки біля основи, відстань між деревцями дорівнює ширині сходинок до воріт; симэнава на висоті людського зросту; горки світлого піску під кожним деревцем; світлим піском посипано землю навколо, доріжку до воріт і доріжку внутрішнього дворика. → Знову посипана доріжка — як корейська жовта земля від священного дерева до дому. Два ареали матеріально прокладають шлях.
У храмі Суйбун-дзіндзя кадомацу поставлене так, що під соломʼяним джгутом можна було проходити. Ворота всередині воріт: прохід під вірьовкою як очищення.
Вакамацу в токонома — «своего рода красный угол японского жилища». Вази циліндричної форми імітують стовбур бамбука. Фігурка жаби: каэру «жаба» — омонім дієслова каэру «повертатися». → Омонімія як механізм символу — третій ареал після Китаю і Кореї.

Перший день: благо як вичерпний ресурс

Тосігамі — Божество Нового року, приходить у кожну родину на два тижні. Звідки приходить, єдиної думки немає: зі сходу, з моря, з гір. Іноді його уявляють одноногим; сандалі з тофу, шляпа з курильних свічок. У Західній Японії він подружня пара (Вакадосі, «Молодий рік»), і тому «все новогоднее оборудование должно быть парным»; тимчасовий вівтар — з двох соломʼяних мішків з рисом; після обряду Першої мотики символи Тосігамі переносили на розсадне поле.
⚑ Ідзумо / Саніндо: тут «наряду с домашней новогодней обрядностью существовала и даже имела преобладающее значение общепоселковая, коллективная, внесемейная новогодняя обрядность». Мікосі Тосігамі зберігається при храмі удзігамі (родового божества); на Новий рік його виносять у «головний дім» (тоя); господар тоя визначається за жеребом або по черзі, але його дім мусив останні три роки бути вільним від жалоби. → Ротація обовʼязку за жеребом плюс умова чистоти — інститут общинного самоврядування, вбудований в обряд.
Госінка — «божественний, очисний вогонь» у синтоїстських храмах; хто першим прийде вночі в храм і запалить вогнище, буде щасливий увесь рік. Конкуренція за перший вогонь, як за першу воду.
⚑⚑ Благо як вичерпний ресурс. У храм ішли мовчки, навіть не вітаючи знайомих, бо вважалося, що розмова в цей час веде до «истощения счастья»; вітатися починали тільки після храму. Обряд вакамідзу: воду черпали з «ріки духів» (камікава), духам підносили рис у білому папері, оберталися лицем на схід і промовляли: «Черпаем счастье, черпаем правду, черпаем благодать», або «Тысяча мешков, тьма мешков, тьма тысяч мешков, все драгоценности мира повычерпали», або «Не воду пьем, а счастье черпаем»; потім тричі зачерпували. Черпав глава родини, старший син тримав ліхтар; відерце прикрашали симэкадзарі. → Складається цільна модель, якої немає в європейському матеріалі в такій ясності: благо в світі конечне. Тому його не можна віддавати (китайська заборона давати вогонь і воду), не можна витрачати словами (японське мовчання), його треба зачерпнути першим (конкуренція за воду і вогонь у трьох народів) і можна відібрати в сусіда (наньтунська пісня, хванхедоські миші). Це окремий тип магічної економіки, і його варто перевірити на європейському матеріалі.
О-дзоні («змішане вариво») готували на 1, 2, 3, 5, 7, 11, 15 і 20-й дні; на 7-й і 15-й мішали з рисовою кашкою; подекуди варили на «молодій воді»; Тосігамі підносили дві чашечки, бо це подружня пара.
Дзюдзумэ — чотири ящички, поставлені один на одного: закуски, смажене на вугіллі, варене, мариноване. «Дзюдзумэ как бы символизировало все многообразие японского стола, его основные пищевые продукты и способы приготовления пищи». → Святкова страва як каталог технологій — аналог панспермії, але не по злаках, а по способах готування.
⚑ Звичай, прямо пояснений звільненням жіночої праці. «В первые дни года блюда из риса обычно не готовили, в основном ели холодную пищу, что давало женщинам возможность отдохнуть от домашних дел и предоставляло им больше времени для участия в связанной с началом года обрядности.» Але поруч протилежне: подекуди весь 1-й місяць жінки користувалися окремим вогнищем і не мали навіть права входити в проліт дому, де стояв вівтар Тосігамі.
⚑ Сірники вбили живий вогонь. Уранці 1-го дня вогонь у вогнищі гасили і розводили новий кресалом на бобовому лушпинні; «впрочем, этот обычай с конца XIX в., когда в обиход вошли спички, мало кем соблюдался». → Датована технологічна причина згасання обряду, названа прямо. Для шкали вигоряння це цінніше за будь-яку загальну формулу.

Косьогацу і Тондо

Японські дослідники: «обряды 1-го дня были в основном связаны с семьей, а обряды полнолуния отражали интересы общины».
Їжа 15-го дня: червоні боби і рисові колобки, що символізують відповідно солярний і лунарний культи; адзукігаю. Сей-Сьонагон (епоха Хейан): «Пятнадцатый день — праздник, когда, по обычаю, государю преподносят „яство полнолуния”» (мотігаю — вариво з дрібних бобів із круглими рисовими колобками-місяцями).
⚑⚑ Удар мішалкою — японська верба. В епоху Хейан у день повного місяця молоді жінки намагалися вдарити одна одну по спині мішалкою з деревини бузини, якою готували мотігаю (довга паличка з бахромою зі стружок, вкрита візерунками). Вважали, що вдарена народить сина, тому передусім намагалися вдарити молоду дружину. Сюди ж звичай ударяти одне одного пестами під час приготування моті. → Четвертий незалежний ареал операції «удар обрядовим знаряддям → плодючість», із датуванням X–XI ст. по Сей-Сьонагон. У Європі (Токарев) удар іде між статями, тут — жінки бʼють жінок, і ціль конкретна: син. Операція та сама, адресність інша.
Мотібана — катульки рису на гілках; танці, що імітують посадку рису, ближче до 14-го дня; в Акіта і Ямагата селяни висаджували сухі колоски рису в сніг, імітуючи літню посадку.
⚑ Автори чесно фіксують розрив: звʼязок новорічної обрядовості з рисівницькою магією «не всегда бывает прямой… особенно в нынешних условиях, когда празднование Нового года и начало посадки риса оказались разведены в сроках почти на полгода». → Реформа 1873 р. розірвала звʼязок обряду з роботою — з точною датою і причиною.
Тондо (Свято вогню, 14–15-й день): Тондо-які (центр і схід), Сагітьо (захід, «свято вогню для вигнання злих духів»), Сайно-камі (північ). ⚑ Ступінь ритуалізації здобуття матеріалу маркує його ранг. Обряд «зустрічі сосни» (мацумукає) для кадомацу здійснювався «с песнями, но без особой обрядности, и нужные деревья находили быстро, так как годятся любые подходящего размера». А обряд «зустрічі бамбука» (такемукає) для симбокутаке, «священного дерева бамбука», — головної деталі Тондо: бамбук шукали довго, він мусив бути не менше 15 м і мати особливі якості; потрібно було три стовбури; знайшовши, «с песнями лили под корень сакэ, затем срубали и в отверстие пенька снова заливали сакэ и обвязывали пенек бумагой». → Вибачення перед пеньком — жертва дереву за зрубання, як албанське повернення вівцям їхньої вовни. І готова вимірювальна ознака: за обрядовістю здобуття матеріалу можна читати ієрархію елементів обряду.
Розпорядник висікав вогонь кресалом і підпалював симбокутаке разом із симэкадзарі, зібраними з усіх домів селища; після цього вважалося, що всі божества Нового року разом із димом відлетіли і повернулися восвояси, і святкування скінчено. Гуляння тривало до ранку 15-го. → Симетрично проводам Цзаована на небо з димом. І спалення прикрас усіх домів в одному вогнищі — общинне закриття циклу.
Ніїгата: замість шеста — висока конічна башта з соломи й соснових гілок, прикрашена нагорі віялом із зображенням червоного кола, сонця, що сходить; звалася «фортеця божества». Моті, обсмажені в полумʼї тондо, зберігали як ліки від застуди.
Західна Японія: тондо — справа молоді; синги робили з опорного шеста для скирди рисових снопів; подекуди кожен дім влаштовував своє маленьке тондо на своєму полі (те саме дроблення общинного на сімейне, що попіл на власній землі в Токарева).
Попіл від тондо посипали колом навколо дому — злі духи не наблизяться; обгорілі соснові гілки при вході — оберіг від зарази; вугіллям мазали лице від головного болю.
⚑ 15 січня — офіційний День повноліття (Сейдзін-но хі): ті, кому за минулий рік виповнилося 20, символічно переходять у категорію дорослих і йдуть у храми. → Сучасна держава поставила ініціацію на давню общинну дату, і змістовно влучно: повнолунний пік і був общинним. Пʼятий такт схеми: субстрат → прошивка → секуляризація → реставрація → одержавлення як громадянський ритуал.
⚑⚑⚑ Кімацурі: пряма погроза божеству, розіграна вдвох. Наступного дня після Тондо. Обʼєкт поклоніння — священне «дерево, що збувається» (нарікі). Моті, обсмажені напередодні на вогні тондо, товкли й варили кашку; ставили на камідана, потім господиня несла її в чаші до дерева, а господар супроводжував її з сокирою (ната). Ставши біля дерева, господар казав: «То ли сбудется, то ли не сбудется, а коль не сбудется, так порежу и брошу» — і робив сокирою зарубку. Господиня казала: «Сбудется, сбудется» — і лила в зарубку кашку. Їли цього дня кашу не звичайними паличками, а відрізками очерету. → Автори самі це виділяють: «Есть и прямые угрозы божеству, как, например, в обряде кимацури». → Для Imperatyv_i_optatyv_hramatyka_proshyvky це четвертий режим звернення: не наказ світові, не прохання до посередника, не підкуп контролера (мазання рота Цзаовану медом), а шантаж під загрозою знищення, причому розіграний удвох із розподілом ролей за статтю: чоловік погрожує, жінка умилостивлює. Усі чотири режими співіснують в одному регіоні.
⚑⚑ Прошивка вимикається на час роботи субстрату. Наступний день після Тондо подекуди звався «Буддійський Новий рік» (Буцу-но сьогацу): у цей день уперше в році відкривали буддійський вівтар і ставили підношення. «Как правило, в течение первых двух недель нового года в большинстве областей Японии буддийский алтарь принято было держать закрытым.» → Не змішання, не витіснення, а часова сегрегація за розкладом: дві прошивки поділили рік, і старша працює першою. Найясніша форма співіснування шарів у всьому нашому матеріалі.
Підсумкова формула авторів: підготовка до приходу божества і зустріч; форми спілкування — ублажання жертвами, танцями, знаками пошани; прямі погрози; проводи. Плюс постійне прагнення зачерпнути благодать від предметів, яких торкнулися духи: моті з вівтаря, вогонь і вуглинки тондо, «молода вода». «Отчетливая выраженность конкретных божеств в конкретном времени и месте их прихода и одновременно размытость, всепроницаемость исходящей от них благодати».

МОНГОЛЫ (Жуковская)

Сезонний календар: двочастинний рік у справжніх кочовиків

⚑ «Сезонный календарь монголов включал в себя год, делившийся на два основных сезона — весенне-летний и осенне-зимний.» → Четверте незалежне підтвердження Dvochastynnyi_rik_skotarskyi_substrat, цього разу в кочовиків, для яких Токарев цей поділ і постулював.
Місяці ділилися на три декади за фазами: новомісяччя (шинэ сар), повний місяць (дэлгэр сар), старий місяць (хууч сар).
⚑⚑ Мисливський шар у назвах місяців. Котвіч звів дані китайських, монгольських, маньчжурських і арабських джерел; старомонгольські назви найкраще збереглися в бурят: xusa «баран», ulan zuday «схил гори» / «бурхливий весняний потік», jexe burgan «великі зарості», baga burgan «малі зарості івняку», gani «безумний», xüük «зозуля», ulara «гірська куріпка», bizin «удод», guran «дикий козел», buga «ізюбр», zubi «доля, щастя». → Три шари в самих назвах місяців: мисливський (птахи й звірі) під скотарським під ламаїстським. І у різних груп бурят «наблюдается некоторое смещение месяцев по сезонам», що автори прямо читають як показник того, що «устойчивого деления на сезоны и идентичного названия месяцев в масштабе всех древнемонгольских племен не существовало».
⚑⚑ Метрика часу з господарства. Народні прикмети по місяцях: 2-й весняний — тане сніг на пригорках, у цьому місяці не грають весіль; 2-й літній — починають гнати молочну горілку (звідси «безумний»); 2-й осінній — час злучки у баранів; 1-й зимній — худобі починають давати сіно; 2-й зимній — «день прибавляется на скачок дикого козла»; 3-й зимній — «день прибавляется на скачок дикого оленя», починає танути сніг під порогом житла. → Приріст світлового дня вимірюється в одиницях стрибка звіра. Мисливська міра часу, що пережила перехід до скотарства. → Сюди ж спосіб лічби віку: Чжао Хун (1221) про монголів — «По их обычаю, [они] каждый раз отсчитывали один год, когда зеленеют травы. Когда у них люди спрашивают возраст, то [они] говорят: „Столько-то трав”».
Єдиної дати Нового року в давньомонгольських племен не існувало. Котвіч вичленив дві: осіннє рівнодення (22 жовтня) і зимове сонцестояння (~25 грудня). Більшість відзначали восени, поєднавши з осінніми тайлганами (шаманськими жертвоприношеннями родовим духам і духам-господарям місцевості) — «сезон наибольшего изобилия запасов продовольствия, наступавший после окончания заготовки молочных продуктов на зиму у кочевников и сбора урожая у земледельцев». Аларські буряти й ордоські монголи — після зимового сонцевороту; у чахарів це зафіксовано ще в 1950-ті, у калмиків трималося до початку XX ст.

⚑⚑ Дві датовані реформи: календар як акт держави

1210 — офіційно запроваджено дванадцятирічний звіриний цикл, запозичений від уйгурів, «влияние которых во всей системе государственного делопроизводства на первых порах существования монгольской империи было весьма значительным». «Сокровенное сказание» (1240) уже веде хронологію по ньому.
1267 — друга реформа: рік став починатися, як у Китаї, з першого весняного місяця. → Це найточніша датування календарного зсуву в усьому нашому матеріалі: перенесення Нового року з осені на весну має рік. Разом із тим, що стара назва Цагаан сар («Білий місяць», час достатку молока, 9-й місяць) переїхала на нову дату, це дає повний зразок операції: дата змінюється указом, імʼя лишається.
З кінця XVI — першої половини XVII ст. — тибетський вплив (кольори стихій) через жовтошапкову Гелукпа.
До 1911 р. діяли два календарі одночасно: громадянський китайський і церковний тибетський. З 1911 р., після проголошення автономії, китайський відкинуто взагалі, лишився тибетський, і на календарях Астрологічної академії (Зурхай дацан) монастиря Гандантекчінлінг додавали слова «первый год провозглашения независимости», «второй год…». З 1924 р. прийнято григоріанський. → Календар як політична декларація: зміна календаря є зміною суверенітету, а напис на календарі проголошує незалежність. Найявніша форма Г8 у всьому корпусі.
Котвіч: після розпаду імперії єдиного календаря не було — на сході орієнтація на Китай, на заході на уйгурів, зі звірянням із мусульманською ерою.
⚑ Календар як езотерична монополія. Вставний місяць вводили подвоєнням одного з місяців, «ввиду отсутствия общих региональных печатных календарей и замкнутости касты астрологов, хранившей все свои знания в тайне», операція робилася в різні роки в різних системах — звідси розбіжність календарів, що «затрудняет порою идентификацию дат».

⚑⚑⚑ Юрта як годинник, календар і господарська схема

Механічні годинники прийшли пізно й лише до аристократії; народ до першої третини XX ст. користувався сонячним годинником, і ним було тооно — димове отвір юрти. «По углу падения солнечного луча, проникающего через тооно, можно было определять время с точностью до пяти минут. Внутреннее пространство юрты, подобно циферблату, чисто символически было разделено на 12 частей, перемещение солнечного луча от одной части до другой занимало два часа реального времени.» Узимку годинник діяв 6–8 годин, улітку 16–18.
«Оперізуючий» юрту звіриний цикл визначав господарське призначення місця: миша (північ) — знак багатства й накопичення, там зберігали найдорожче майно й садовили почесних гостей; собака (північний захід) — зброя; дракон (схід, жіноча половина) — посудини з водою; вівця (південний захід) — новонароджені ягнята; бик (північний схід) — продукти в ящиках. → Житло є одночасно годинником, календарем і схемою господарства, і це не реконструкція, а описана етнографами практика з точністю до пʼяти хвилин. Найсильніше зовнішнє підтвердження принципу, на якому стоять Trypilska_model_domu_povna_kosmolohichna_systema і Axis_mundi_vid_Trypillia_do_ukrainskoi_khaty: дім як модель часу й простору. Тут доводити нічого не треба — це працює.

Вік, число девʼять і обхід поганого року

⚑ Несприятливий день просто скасовували. «Если по астрологическим вычислениям какой-либо день получался несчастливым, его просто объявляли несуществующим и отменяли, пропуская соответствующий порядковый номер в месяце. Чтобы тем не менее в месяце не оказалось недостатка дней, какой-либо другой день просто удваивался.» → Календар як редагований документ. Гранична форма влади астролога над часом.
Мэнгэ голлох — цикл із девʼяти років, кожному відповідає число кольорових родимих плям: девʼять червоних, вісім білих, сім червоних, шість білих, пʼять жовтих, чотири зелених, три сині, дві чорні, одна біла. Дванадцятирічний цикл відлічується за годинниковою стрілкою, девʼятирічний проти; збіг раз на 36 років; відповідно 37-й і 73-й роки (з урахуванням року утробного розвитку, що зараховувався у вік!) вважалися особливо небезпечними.
⚑⚑⚑ 81 рік і календарний обхід небезпеки. Найнебезпечнішим вважався вік 81 рік — муу нас, «поганий вік»; імовірно, девʼятикратно повторений цикл із девʼяти мэнгэ. Вважалося, що він може зашкодити не лише самій людині, а її родині й усьому хотону. Обряд наян нэгийн засал («виправлення вісімдесят першого»): за кілька днів або тижнів до Нового року в родині влаштовували свято з нагоди 81-річчя — частування, благопобажання, подарунки. А в день Нового року, за традицією додавати всім один рік життя, оголошувалося, що ювілярові виповнилося 82. «Таким образом, угроза „плохого возраста” сводилась до минимума: человек пребывал в нем всего лишь несколько дней или недель.» → Це не магія і не молитва, а юридично-календарний трюк: обряд експлуатує формальну властивість календаря («загальний день народження»), щоб відбути небезпечний рік за два тижні. Блискучий і рідкісний тип — керування часом через його ж правила. → І число: 81 = 9×9; тибетці (за Висновком) так само бояться років, що закінчуються на девʼятку, і 81-го року; корейська сітка нещасливих років має крок 9. Три народи, одне число. До Reiestr_sharu_A_chyslovi_tverdzhennia.
⚑ Лама як оператор доламаїстського обряду. Кожні 9 і кожні 12 років людина мусила запрошувати ламу: мэнгий засал («очищення родимої плями») і жилийн оролгон («поворот року»). Жуковська прямо: «И тот и другой были, по сути дела, магическими обрядами доламаистского язычества, хотя и проводились ламами, приглашенными из монастырей.» → Третя конфесія після християнства і даосизму, у якій служитель офіційного культу особисто виконує операцію субстрату. Sviashchennyk_iak_operator_substratu перестає бути європейським спостереженням і стає правилом.
⚑⚑ Чому прошивка не стирає субстрат — пряма відповідь. «Он [дванадцятирічний цикл] наложился на сезонный календарь, и их совмещение произошло относительно безболезненно. Сезонный календарь обслуживал хозяйственные нужды кочевников… Система „Колеса времени”… отражала, напротив, уже более высокую ступень развития общества. Складывавшийся государственный аппарат Монголии, появление письменных хроник, принятие буддизма в качестве официальной религии — все это требовало более совершенного календаря.» → Два календарі співіснують тому, що обслуговують двох різних замовників: господарство і державу. Вони не конкурують за одну функцію — і саме тому старий не витісняється. Це найпростіша й найсильніша відповідь на головне питання нашої рамки, і вона узгоджується з Nyzhcha_mifolohiia_perezhyvaie_vyshchu: прошивка знімає те, з чим конкурує, і не чіпає того, чого не потребує.
Дрібніше, але корисне: роки тверді (чоловічі) й мʼякі (жіночі) чергуються, але «в понятиях „твердый” и „мягкий” более важным является… соотношение с оппозициями „счастливый — несчастливый”, чем „мужской” и „женский”»; пʼять стихій із кольорами (дерево — синій, вогонь — червоний, земля — жовтий, залізо — білий, вода — чорний); монгольський цикл починається з року миші (як китайський), тибетський — з року зайця; 60-річний цикл уперше згадано в памʼятці 1346 р. з Ердені-цзу, у церковній хронології зветься тибетським терміном рабчжун.
Етіологічна казка: верблюд і миша сперечалися, кому володіти першим роком; вирішили — тому, хто перший побачить промінь сонця; верблюд ліг головою на схід, а миша сіла йому на маківку і побачила відблиск на західних горах першою.

Цагаан сар: імʼя, що пережило і дату, і сенс

Три версії назви «Білий місяць»: усе вкрите снігом; білим (= щасливим за давньою колірною символікою) назвали, щоб задобрити злі сили в голодну пору; їдять тільки «біле» — молочні продукти (цагаан ідээ). Білий у монголів асоціюється зі щастям, а щастя кочовика — це «изобилие скота и всего, что является от него производным».
⚑⚑⚑ До 1267 р. монголи святкували Новий рік у вересні. Серпень був зеленим місяцем (Ногоон сар), за ним ішов білий вересень, «когда шла массовая переработка молочных продуктов с целью создания их запаса на зиму». Ім’я точно відповідало змісту. «Внук Чингисхана, император Хубилай, перенес начало нового года на февраль. Вместе с праздником на февраль перешло и название новогоднего месяца в целом. Он стал называться Цагаан сар, по-прежнему символизируя собою изобилие молочных продуктов, хотя на самом деле в это время года их уже бывает мало, так как к началу весны зимние запасы, как правило, подходят к концу.» → Повністю задокументований випадок: указ правителя переносить дату, імʼя їде разом із датою, а зміст лишається позаду. «Білий місяць» тепер стоїть на місяці, коли молока найменше. Це найчистіша ілюстрація правила «функція, а не імʼя» — і водночас доказ того, що імʼя переживає не тільки дату, а й власний сенс.
Марко Поло про Цагаан сар при дворі Хубілая: імператор і всі підлеглі одягалися в біле; підвладні країни приносили дари — золото, срібло, перли, дорогі білі тканини; особливо любив білих коней, слонів і верблюдів; після вручення дарів придворні, «выстроившись в соответствующей их положению последовательности», по черзі здійснювали воскуріння перед дощечкою з іменем Хубілая. Жуковська чесно застерігає: слони, фокусники й воскуріння перед дощечкою — китайські риси, засвоєні знаттю і незнайомі простому народу; Банзаров уточнює, що воскуряли не Хубілаю, а Небу. → Новий рік як день прийому данини і огляду васалів; порядок шикування є схемою рангу.
⚑ Бітуун — обряд «ломки» й «розкриття». Напередодні: ламали гомілкову кістку барана і видобували мозок, відкривали непочату пляшку молочної горілки, розкривали заготовлене ще восени і сховане до зими мʼясо. Жуковська: «Это форма проявления древнего магического действия — ломать старое, чтобы дать дорогу новому». → Разом із китайським розпечатуванням воріт і корейським скасуванням комендантської години це дає спільний мотив: рік починається з того, що щось розпечатують.
Бенкет: варена баранина, насамперед крижі й бараняча голова, причому ніздрі, очні западини й вушні отвори залиті топленим маслом; бууз, урюм, арул, бяслаг, шар тос, цагаан архі, кумис. Важливо, щоб їжа була свіжоприготованою. Ходили з юрти в юрту зі стравами, і всі одне в одного мусили хоча б трохи поїсти.
Розсадка в юрті: старі в північній частині, молодші чоловіки праворуч, жінки ліворуч. Господар гострим ножем «по всем правилам традиционного искусства разделки мяса» відділяв шматки від крижів і частував починаючи з найстарших і закінчуючи дітьми. Кожен гість обовʼязково випивав три чашки кумису і три чарки горілки.
⚑⚑ Дзолгох — тілесна формула контракту. Жест новорічного вітання, яким обмінювалися всі, хто вперше зустрічався в новому році, навіть багато місяців потому: молодший старшому (або жінка чоловікові, якщо вони ровесники) простягав обидві руки долонями вгору, старший клав свої зверху долонями вниз, молодший підтримував старшого під лікті. «В этом жесте и уважение, и обещание в случае необходимости помощи и поддержки»; з легким дотиком щік — родинна або товариська дружба. → Ієрархія і взаємність закодовані в одному русі: підпорядкування і опора одночасно. Функціонально те саме, що корейське сэбэ і китайські поклони по рангах, але формула тут точніша.
Обо — насип із каміння на вершині гори, увінчаний прутами тальника, обвʼязаними різнокольоровими клаптями. Ішли туди з підносами (бараняча грудинка, боорцог, архі); найстаріший і найшанованіший житель хотону промовляв благопобажання духу-хазяїну гори: «Да будут люди в благополучии и благоденствии, да будет большой приплод и зеленая трава! Да будет вода аршаном!», тричі вигукував «Хурай!» і обходив обо по сонцю, лишаючи мʼясо й горілку. → Каменева купа з гілками й клаптями = європейське почитання джерел із ганчірочками на гілках; обхід по сонцю = загальноєвропейський параметр. → І граматика: тут оптатив, звернений до духа-хазяїна. Порівняти з китайським імперативом, зверненим прямо до землі («Сорняки, умрите. Всходы, живите. Земля, рожай»), з підкупом контролера Цзаована і з японським шантажем дерева в кімацурі. Чотири режими звернення співіснують у сусідніх культурах одного регіону — отже це репертуар, а не стадії, і режим обирається за типом адресата.

ТИБЕТЦЫ (Огнева)

Календар: непередбачуваний до оголошення

Тибетці, «как и все обитатели пригималайского пояса», ділили рік на два часи — тепле й холодне; Цибіков додає поділ за опадами на суху й дощову половини. Зміна сезону була оформлена як придворна церемонія переодягання: у 8-й день 3-ї луни весь лхаський двір ішов на прийом до Далай-лами в зимових одежах, а повертався «чудесным» образом переодетый в легкие летние; пізньої осені — навпаки. → Пʼятий ареал двочастинного року. І тут він офіційно інсценується владою.
Чотири сезони по-тибетськи: зима — «час випадання снігу», весна — «час квітів», літо — «час дощів», осінь — «час плодів». Богині, що символізують пори року, увійшли до буддійського пантеону; їхні їздові тварини: мул (весна), буйвол (літо), олень (осінь), верблюд (зима).
Тибетський 12-річний цикл починається з зайця (китайський — з миші); 1-й рік 60-річного циклу — рік вогню-зайця, у китайців 4-й; розбіжність від індійської Калачакри, введеної в Тибеті 1027 р.
⚑⚑ «Календарь на новый год составлялся в конце каждого предыдущего года астрологами и оракулами с учетом всех пожеланий государственных оракулов. До тех пор пока не был официально объявлен календарь на наступающий год, тибетцам трудно было представить себе, по какому же календарю они будут жить в грядущем году.» → Гранична форма календарної влади: час не просто оголошується згори, він непередбачуваний до оголошення. Цибіков із Лхаси: «За неимением у этой луны второго числа, сегодняшний день считается третьим… такое число выключается… Но если такое выключение причиняет неправильность в фазах луны, то какое-нибудь число удваивается.»
Пост у дні новомісяччя й повного місяця, забій тварин заборонявся офіційно; ⚑ у договорі Третього Далай-лами (1543–1588) з Алтин-ханом спеціально обумовлювалися дні, коли полювання або забій заборонені — календарна заборона як предмет міждержавного договору.
Тиждень семиденний, але вихідний — шостий день: не починали важливих справ, не виплачували боргів, не робили грошових операцій, нічого не діставали з нових припасів; усі офіційні установи вихідні.

Сонам лосар: старий хліборобський Новий рік

Відзначали через два місяці після збору врожаю і через 4–6 тижнів після заготівлі вʼяленого мʼяса на зиму, тобто на 10-ту або 11-ту луну. Назва Сонам лосар етимологізується як «Новий урожай — час ячменю»: сонам «землеробство», со «ячмінь», ло — одночасно «рік» і «урожай». → Друге незалежне мовне ототожнення року й урожаю після китайського ієрогліфа нянь (людина з колоссям).
«Таншу»: тибетці вважали початком Нового року час збору нового врожаю. Про племена між Хотаном, Тибетом і Сичуанню: «Наша одиннадцатая луна была их первой… они в десятой луне отправляются в горы и приманивают птиц. Если гадатель, рассматривая желудок пойманной птицы, находит там среди зерен зерна пшеницы, то грядущий год должен быть счастливым.»
⚑⚑ Третій задокументований перенос Нового року указом. Ладак, легенда, зафіксована Франке: кінець року, армія Ладака готова відкрити воєнні дії, робити це до Нового року — нещаслива прикмета, а чекати тибетського Нового року ще два місяці; тому правитель Ладака Чжамьян-намчжал (1560–1590) постановив, що святкування Нового року має відзначатися двома місяцями раніше — і відтоді Новий рік у Ладаку на два місяці раніший, ніж у Центральному Тибеті. → Разом із указом Хубілая (1267) і китайським двором це три незалежні випадки, коли дату головного свята переносить розпорядження влади — і в цьому третьому мотив суто військовий.
⚑⚑⚑ Інверсія: два взаємовиключні тлумачення. Зі старим хліборобським Новим роком повʼязаний звичай, коли «мир переворачивается вверх дном»: «в течение нескольких дней слуги и батраки не работают и наряжаются в праздничные одежды, а хозяева находятся у них в услужении, делают им подарки, приглашают их в гости, устраивают пирушки». Огнева зазначає, що те саме було в давньому Китаї і в європейських країнах. І далі вирішальне: «многие исследователи видят в нем „реминисценцию идей золотого века, когда, как рассказывают легенды, все люди были равны”, но в тибетских хрониках религии Бон этот обычай соотносится с концом света, светопреставлением, когда все люди будут равны, монахи станут военными, а отшельники приобщатся к мирским радостям.» → Європейська наука за замовчуванням читає карнавальну інверсію як спогад про рівність; тибетське джерело читає її як репетицію апокаліпсису. Обидва прочитання пояснюють ті самі дії. Це пряме методологічне попередження для корпусу і водночас нова робоча гіпотеза: інверсія може бути не поглядом назад, а інсценуванням кінця.
Ладак (Калатце): ввечері 13-го дня 10-ї луни кілька людей рядилися «бабами», мазалися сажею і надівали соломʼяні капелюхи; на їхню честь виконували три танці; «баби» розводили велике вогнище; зранку йшли до сільського вівтаря юллха (божество-покровитель місцевості у вигляді купи каміння). На 3-й день 11-ї луни — біги, потім усі піднімалися на дахи власних домів і стріляли з рушниць. У ніч на 7-е — танці трьох масок: «дідусь», «бабуся» і третя безіменна; танці завершувалися вигнанням масок, але потім усі жителі поверталися і вели з собою всі три маски; «баби» під крики й постріли виносили геть із села торма, потім поверталися, перевдягалися, умивалися — і наставав Новий рік. → Травестизм плюс чорніння сажею (за Токаревим — найпростіша маска предка). І рідкісний хід: маску виганяють, а потім приводять назад.
⚑⚑⚑ Легенда про скасування людських жертв (Ладак). Щороку божеству полів приносили в жертву людину — кожна родина по черзі. Черга дійшла до бідної вдови, жертвою мав стати її єдиний син. Мандрівний відлюдник запропонував себе замість сина, якщо вдова годуватиме його до дня жертвоприношення. У призначений день, коли жрець із сокирою підійшов до відлюдника, той сказав: «Дай-ка топор мне. Я сначала проверю, нужна ли моя жизнь божеству», — і звернувся до бога: «Ну, владыка полей, если тебе нужна моя жизнь, бери ее. Если же нет, то я возьму твою.» Відповіді не було — і відлюдник порубав зображення сокирою і кинув у воду. Вода донесла шматки до села Гугті, де їх виловили і знову зібрали. Відтоді в жертву божеству полів стали приносити козла. → Третій у книзі випадок етіології заміни людської жертви (після китайського маньтоу), і найрадикальніший: жертва перемагає божество в поєдинку ультиматумів і знищує його зображення; агентом скасування виступає буддійський персонаж. Структурно це той самий хід, що японське кімацурі («коль не сбудется, так порежу и брошу»), але доведений до кінця. Плюс мотив розчленування й збирання зображення нижче за течією.
Звичай: громада цілий рік утримувала юнака, який увесь час плів вірьовку; у призначений день вірьовку закріплювали на вершині гори, і юнак мав спуститися по ній униз. За Фогелем, обряд символізував людське жертвоприношення.
⚑ Богиня Лхамо і серп. Ипостась «Прославлена цариця серпа Маг», атрибут сор — «серп», магічна зброя проти злих духів. «До праздника созревания зерна существовал запрет на резку травы металлическим серпом, чтобы не разгневать бога-покровителя полей. Можно было рвать траву руками или жать серпами из рогов быка или овцы.» Звичай зберігся в Лахулі. → Той самий принцип, що японське шитво голкою замість склеювання і живий вогонь тертям: у сакральний час діє доіндустріальна технологія; метал під забороною, ріг дозволений. Лхамо супроводжують чорні птахи, чорні собаки, чорні вівці; вона тримає мішок із хворобами, жереб і тамшинг — деревʼяну боргову табличку, відому ще в давньому Тибеті. У почті — богині пір року; атрибут Богині осені — серп. → Божество тримає боргову табличку: звʼязка Нового року з боргами піднялася до рівня атрибута богині. Огнева обережно: «Может быть, имеет смысл считать описанную церемонию косвенным указанием на существование в архаическом Тибете богини-покровительницы земледелия… следы которой растворились впоследствии в культе Лхамо как персонажа буддийского пантеона.» → Зразкова за обережністю формулювання реконструкція «Богині під прошивкою».
⚑ Прошивка засновує власне свято на сонячному вузлі. Свято вогнів (Галдан нгачход), 25-й день 10-го місяця, на памʼять «відходу в нірвану» Цзонхави. Уодделл: це свято «специально установлено буддийской церковью и отмечается зимой, когда дни становятся короче», і, можливо, асоціюється з великим святом природи, що відзначається, щоб «увеличить» утрачену силу світла і «вернуть» Солнце. → Четверта операція прошивки поруч із перейменуванням, приуроченням і виконанням: заснування нового свята на старому місці зі своєю мотивацією.

Девʼятка, канун і Чам

⚑ Девʼятка. Свято Перемоги над девʼятьма нещастями (6-й і 7-й день 11-го місяця): у ці дні «даже самые заклятые враги при встрече избегают ссор»; небажано, щоб під одним дахом зібралося саме девʼять осіб. Два небезпечні періоди: усі роки, що закінчуються на девʼятку — «девʼять очей»; і повторення імені тварини в 12-річному циклі для народженого під її знаком. Церемонія «спасіння від девʼяти»: людина повністю міняє одяг, їсть нову їжу, переступає через девʼять пагорбків, а по закінченні все старе викидається на перехресті, і людина «как бы обретает новую судьбу». → Третій народ із числом 9 після корейців (крок 9 у сітці нещасливих років) і монголів (мэнгэ, 81 = 9×9). І техніка та сама, що монгольський наян нэгийн засал: обнулення долі через заміну всього зовнішнього.
Лінга — фігурка з тіста близько чотирьох фунтів із прикріпленими клаптями тканини й монетками; члени родини заклинають злих духів горя і нещастя увійти в лінга; у 29-й день ламу запрошували винести її з дому й із села і викинути на перехресті. Для всього села робили величезний сор, перед яким у 29-й день танцювали ряджені; потім сор виносили, розламували й викидали, а жителі розтягували його по шматочках — «особенно ценятся нитки как заговорное средство».
⚑ «Збір сажі» у 29-й день: сажу, що накопичилася за рік на кухні, збирали в горщик із чорною каймою і витрушували на перехресті трьох доріг, де збираються злі духи дрэг — і це слово означає одночасно «злі духи» і «сажа». Разом із сажею викидали ганчірʼя, чорні зерна і монетки. → Омонімія як основа обряду — четвертий ареал після Китаю, Кореї і Японії.
Тхэблха, Бог домашнього вогнища: в 11-й і 12-й місяці, коли домовик живе у вогнищі, його звуть Тхэблха, а в інший час — «Хранитель розтопленого масла». Надзвичайно чутливий до будь-якого бруду. → Божество зі сезонним іменем: імʼя змінюється залежно від того, де воно живе.
Знаки благопобажань наносили борошном або рідким тістом на стіни, стовпи, балки і землю у дворі; до дверей кріпили гілки ялівцю. → Малювання борошном на землі = корейська жовта земля, японський білий пісок. Третій ареал матеріального розмічування простору.
⚑ Вісім булочок-жеребів. У кожну запікали кусочок дерева, або паперу, або камінчик, вуглинку, грудочку солі, шматочок гною, кілька волосків яка, цілющий корінець. Кому яка дістанеться — таким буде рік: папір → стане вченим; дерево → злидні; гній → удача; цілющий корінець → здоровʼя і перемога над ворогом. → Розвинена форма «монетки в пельмені»: вісім доль, закодованих предметами.
Чам. Небески-Войковіц: містить елементи питомо тибетських звичаїв та індійського тантризму. ⚑⚑ Задокументований механізм оновлення канону: представник школи Ньїнгмапа, «посетив во сне парадиз Падмасамбхавы, ввел в Чам Падмасамбхавы этот элемент»; а Білобородий старець — Шоусін (монгольський Цагаан убугун) — був введений у новорічний Чам Потали після того, як Тринадцятий Далай-лама нібито побачив його уві сні (а насправді після відвідання Далай-ламою Монголії). Введення Чама у святкування школи Гэлукпа повʼязується з Пʼятим Далай-ламою, який особисто писав сценарії. → Новий персонаж входить у канон через сон авторитета, а реально через культурний контакт. Готова модель того, як обряд оновлюється, зберігаючи вигляд одкровення. Пряме доповнення до Yzobretyonnaia_tradytsyia і до самоаудиту.
⚑⚑ Задокументований перехід езотеричного обряду в публічне видовище, з конфліктом сторін. У школі Сакьяпа Чам часто виконували таємно, вночі, і «никто из непосвященных не должен смотреть эти спектакли». Ньїнгмапа почали публічні виступи, «чем вызвали неудовольствие школы Сакьяпа, которые говорили, что мистический танец был сведен к обыденщине. Но в конце концов Сакьяпа тоже стала выступать публично». → Те, що Токарев описував як перенесення обряду в місто з висуненням видовищності, тут має сторони, аргументи й наслідок.
Рухаються посолонь; шести з прапорами — чадар, колір указує на групу персонажів; у Ладаку на шести вішають хвости яків. Виконавці — послушники, але ролі воїнів і блазнів виконують миряни; монахи «споглядають» своїх божеств кілька днів і відмовляються від деяких видів їжі, світські учасники дотримуються статевого утримання.
⚑ Кульмінація — умертвіння лінга: зображення на папері спалюють, а фігуру з тіста розсікають на частини — сім, девʼять або тринадцять, «поскольку в тибетской традиции существует представление именно о таком числе частей жертвенного животного». → Числовий канон розчленування жертви; буквально спарагмос, виконуваний ламами. До Reiestr_sharu_A_chyslovi_tverdzhennia.
Танці: з мечами (миряни); у чорних шапках — 13 або 17, 21 або 23 танцюристи; з барабанами; танець скелетів — «хазяїв кладовищ», «хазяїв смерті»; у зооморфних масках (птах, олень, як, лев); стражів сторін світу (4 або 8). Маски типу «маска-шолом»; Стратанович: оскільки маска ховає міміку, «не случайно поза и жест подверглись не меньшей канонизации, чем образ и лик».
Зміст передноворічного Чама — розповідь про спробу знищення буддизму царем Лангдармою (VIII ст.) і про вбивство цього царя монахом Палчжі-дорчже; лінга є втіленням противника буддизму — царя Лангдарми або міністра Машанга. При цьому сам Чам тигроголового бога Таглха «является бонским по своему происхождению». → Буддійська містерія про перемогу над ворогом буддизму виконується у бонській формі. Наочніше шаруватість показати неможливо.
⚑ Гіпотеза Огневої: якщо після введення 60-річного циклу стався зсув точки відліку, коли 12-й місяць став 1-м, а 11-й — 12-м, і якщо 11-й місяць, що став 12-м, є місяцем тигра, то «тигроголовый бог Чама — это ипостась года, года-царя». → Другий випадок (після японського) реконструкції, у якій календарний зсув пояснює структуру обряду: персонаж лишився на місці й став уособленням старого року.
⚑ Туммо як новорічне змагання. У школі Каджудпа за кілька днів до Нового року, у найхолоднішу погоду, учасники оголені або вкриті лише бавовняною тканиною, замоченою в крижаній воді, покидали монастир; переможцем вважався той, хто жаром власного тіла висушить найбільше мокрих покривал. → Психопрактика, вбудована в календарний вузол. До Psykhopraktyka_kak_katehoryia і Ioha-sutry_y_ysykhazm.
Лхаса в ніч перед Новим роком: кожен прагнув потрапити першим у центральний храм; опівночі двері розчинялися, натовп кидався всередину; всю ніч співи ряджених, які з благопобажаннями стукали в кожні двері, а господарі обдаровували їх хадаками, пивом, пиріжками і грішми.
Кочовики Лхадо (Козлов): біля кожного намету розводили вогнище; земні поклони лицем на схід, до трьох священних вершин; поголовне миття, жінки в ролі перукарів; чоловіки готували мані — камені з формулою «Ом Мані Падме Хум» — і відносили їх на сусідню гору.

⚑⚑⚑ Лугон: козел відпущення з державним бюджетом

Служба Цогчод створена регентом Пʼятого Далай-лами Десрід Санчжай-чжамцхо (XVII ст.). Головна мета — вигнання злих сил, і вигнаним злим духом виступає історичний персонаж, міністр Машанг, противник буддизму при царі Тісрондецані (755–797).

⚑⚑ Інститут «живих мертвих». Міністрів Машанга і Лугонга, за різними даними, убили, заживо замурували в гробниці або за життя перевели в розряд «живих мертвих»: вони мусили жити біля поховального комплексу царя, не спілкуватися з живими людьми, приймати жертви, що приносилися покійному, харчуватися тим і одягатися в те, що періодично приносили родичі. → Людина, юридично переведена в статус покійника і живе на жертви, призначені мерцеві. Це історичний прототип обрядового «представника мертвих» — колядника, жебрака, — але не символічний, а правовий. Пряме підкріплення Zymovyi_obkhid_iak_vizyt_mertvykh.
⚑ Розмноження персонажа з текстової плутанини: «С течением времени его имя было забыто или приняло другое написание. И теперь вместо одного демона каждый год изгоняют двух.»
Лугон — «жертва-заступник». Церемонію встановив Пʼятий Далай-лама: звільнити мешканців столиці від гріхів старого року і відвернути «сімох братів-демонів», ворогів тибетської держави і церкви. Усі ці сили концентруються у двох людях. ⚑⚑⚑ «Во времена Пятого Далай-ламы было обычаем изгонять одного из лугонов в монастырь Самье… а другого — в Пханьюл. С течением времени это забылось, и только Тринадцатый Далай-лама (1876–1933), обнаружив в тибетских архивах указание на второго „козла отпущения”, возобновил этот обычай.» → Обряд відновлено за архівним документом. Це гранична поправка до всієї нашої рамки: у безписемній традиції втрачена ланка втрачається назавжди, у писемній вона підлягає адміністративному відновленню, і відновлене зовні не відрізняється від безперервного. Будь-яка оцінка давності обряду в письменній цивілізації мусить це враховувати.
Доржиєв: обряд є різновидом курім, «когда обычные жертвенные предметы — торма и прочие — заменяются живым человеком», жертвою в спокуту особи Далай-лами й регента. → Зворотний хід звичайної шкали заміщення: не людина → тварина → хліб, а хліб → назад до людини, коли потрібна максимальна сила.
Обрані за кілька днів користувалися повною свободою: бродили від крамниці до крамниці, випрошуючи все, що трапиться; у звичайному одязі, але з високими блазенськими ковпаками; супроводжували два прислужники з білою собакою, з хлистами і пухнастим ячачим хвостом (хто ненароком торкнеться хвоста — матиме невдалий рік).
Лугон одягнений у козячу дошку шерстю вгору (за Цибіковим — зі шкури білої кози); лице пофарбоване наполовину білою, наполовину чорною фарбою; у Лаврані й одяг був наполовину білий, наполовину чорний. У руках магічний прут і ячачий хвіст; з одного боку тіла звисали терези, а з другого — міра для сипких тіл, «что символизировало их силу в материальном мире». → Чорно-біле ділення повторює китайських Біле й Чорне непостійність і ладакського монліпа. А терези з мірою — інструменти обліку й торгівлі на тілі козла відпущення.
⚑⚑⚑ Гра в кості завідомо нечесними костями. Лугон грав із священником школи Ньїнгмапа в костюмі богині Магзорми, або з монахом у костюмі Далай-лами, або з настоятелем монастиря Галдан — на спір, кому бути вигнаним. «У лугона большой, грубо сколоченный куб, на каждой из шести сторон которого по одному очку, в руках его противника небольшой кубик со многими очками на каждой стороне.» І далі: «Некоторые авторы утверждают, что в прошлые времена в этой игре у всех участников были равные возможности.» Жереб кидали тричі; свідками з боку «хибного Далай-лами» виступали юнаки й дівчата. → Обряд зберіг форму жеребу, втративши його випадковість. Колись жереб був справжній; тепер кості завідомо програшні, а процедура розігрується як вистава про саму себе. Це задокументоване виродження випадкового вибору в наперед вирішений — і воно прямо працює на Pidmina_protsedury_lehitymatsii та на всю доменну лінію корпусу: процедура переживає свою функцію і стає декорацією.
Процесія: попереду жебрак із фігуркою з тіста — «жертвою-заступником», що символізує самого Далай-ламу (фут заввишки, у повному духовному одязі Далай-лами; якщо Далай-лама неповнолітній — зображення регента). Позаду лугони, оточені жебраками й могильщиками (рубачами трупів); вісім монахів у масках гінг із дубинкою і капалою — чашею з черепа; далі до — величезна конструкція з перехрещених ниток, що нібито вмістила всі ворожі Тибету сили; монахи з торма; сто барабанщиків-тантристів на чолі з головним оракулом монастиря Найчунг, який перебував у трансі; замикав настоятель Галдана. ⚑ «Если же оракул отсутствовал, то несли его полное облачение и изображение „защитника учения”… Но при этом была обязательна свита, какая полагается при жизни прорицателя.» → Відсутнього оракула заміняє його костюм — зі свитою. Функція виявляється важливішою за носія.
Спалювали до, розкидали торма; віщун вручав хадак настоятелю, випускав стріли на всі боки і виганяв лугонів. За Цибіковим, лугон добігав до річки, перевдягався, мився і сідав у приготований човен, яким відпливав до монастиря Самье.
При двох лугонах один ішов на північ, другий на південь; кожному давали білого коня, білу собаку, білого птаха. У Самье лугон відсиджувався в кімнаті божества Ціумарпо («Суддя мертвих»), відвідував храми, щоб урятуватися від демонів, яких сам на себе викликав; через три тижні міг повернутися. «Но традиция утверждает, что все лугоны вскоре погибали.» Якщо виживав, не мав права входити в столицю протягом року — до вигнання наступного.
⚑⚑ Звідки чорно-біле. Доржиєв повʼязує обряд із убивством царя Лангдарми: монах Лхалунг Палчже-дорчже вимазав лице сажею з маслом, надів халат із чорним верхом і білою виворіткою, сховав у рукава лук і стріли, сів на білу лошадь, попередньо вимазану сажею, і вбив царя в Лхасі — за однією версією біля камʼяної стели, за другою під час виконання Чама, коли той визирнув із віконця. Потім монах побіг до річки, змив сажу, вивернув халат навиворіт, сів на вже білого коня і зник. → Увесь комплекс «половина чорна, половина біла + втеча до води + зміна кольору» має наративне джерело. І вбивство скоєне під час Чама: обряд розігрує подію, що сталася всередині обряду.
⚑⚑ Гьянтзе: козел відпущення проводить першу борозну. Лугон протягом року утримувався за державний кошт. У призначений день ішов до фортеці на горі; на плечах свіжознята овеча шкура (імовірно, знак плодючості), з голови й шиї звисали ячачі нутрощі, у правій руці свіжа ячача печінка. Під гуркіт барабанів, гонгів і рушничні постріли, після молитов, він «с силой проводил по земле несколько раз палкой, как бы указывая на то, что уже близок сезон пахоты, посева», потім кидав у натовп шматочки печінки і біг униз по схилу в долину. Народ кидав услід каміння й грудки землі, «однако стараясь при этом не причинить ему вреда или не перекрыть дорогу в долину, так как существовало поверье, что если „козлу отпущения” помешают убежать или причинят вред, то нечистая сила, враждебные духи вновь вернутся на место». → Один персонаж поєднує ритуальну оранку і винос зла — два обряди, які в Європі розведені (обрядова запашка і винос Марени). І правило «не нашкодь утікачеві» є точною операційною логікою: зло має бути винесене цілком, а не пошкоджене на місці.
Вигнанням лугона завершувався цикл; далі йшла підготовка до посівної й вигону худоби.

🧪 E/M — что взято как факт, что как интерпретация

#	Утверждение	E/M	Основание
1	Пять народов отнесены к двум ХКТ; тибетцы разделены на земледельцев и скотоводов внутри одного этноса	E	классификация Чебоксаровых, принятая авторами
2	Длительность новогоднего праздника: тибетцы-земледельцы ~2 месяца, китайцы/корейцы/японцы 2 недели — месяц, кочевники-монголы и тибетцы-скотоводы ~3 дня	E	сводка Заключения
3	«У кочевых народов праздник был более спрессованным» — следствие ХКТ	M	авторы пишут «создаётся такое впечатление»
4	Древний Новый год приходился на время сбора урожая или приплода: 10-й месяц у древних китайцев и корейцев, Сонам лосар у тибетцев (10–11-я луна), 9-й месяц Цагаан сар у монголов	E	письменные источники («Саньгочжи», «Таншу», Котвич)
5	Хубилай перенёс начало года на февраль в 1267 г., и название Цагаан сар переехало вместе с датой	E	Котвич, Клюева
6	Правитель Ладака Чжамьян-намчжал (1560–1590) сдвинул Новый год на два месяца ради начала военных действий	E как зафиксированная традиция; M как исторический факт	Франке, «популярная народная традиция»
7	Праздник ла не имел фиксированного положения в лунном календаре; лунный Новый год начинался как «сугубо светская дворцовая аудиенция» и за три столетия поглотил ла	E	Крюков, Малявин, Софронов
8	Чжа и ла были двумя разными праздниками, слившимися в середине I тыс. до н. э.	E по источникам; M по реконструкции их содержания
9	В древности японские лунные месяцы начинались с полнолуния; китайский календарь сдвинул начало на новолуние, а 15-й день сохранил значение	E по факту сдвига; M по объяснению Хага Хидэо (светлая ночь удобнее для обрядов)
10	Два пика новогоднего цикла: канун и 1-й день — семья, 15-й день и полнолуние — община	E как распределение; M как объяснение через слияние двух праздников	Заключение + японские этнографы
11	Принятие китайского календаря сопредельными странами рассматривалось китайским двором как знак подчинения	E	Малявин
12	Корейские календари подносились вану, скреплялись его личной печатью и раздавались вниз по чиновной вертикали в футлярах, цвет которых кодировал ранг	E	На Тае Hung
13	Культ Цзаошэня сложился ~III в. до н. э. из слияния культов бога огня и богини домашнего очага; облик менялся: девушка (VIII–IX вв.) → старуха (средневековые даосы) → мужчина с супругой	E по иконографии; M по объяснению через слияние
14	Поклонение Цзаовану — прерогатива мужчин; «мужчины не поклоняются луне, женщины не поклоняются очагу»	E	Ли Цзяжуй
15	Обычай вывешивать парные надписи восходит к заклинаниям на дощечках из персикового дерева; древнейшие писаные образцы — середина X в.; народная традиция ошибочно приписывает обычай Чжу Юаньчжану (XIV в.)	E — и датировка, и ошибочность атрибуции
16	Корейские новогодние картины ван дарил при распределении чиновничьих рангов и рассылал вместе с извещением о должности	E	Хангук минсок
17	Праздничная одежда шилась иглой и ниткой, тогда как повседневная у корейцев XIX в. склеивалась	E	Джарылгасинова
18	Игла и нитка связаны с солярным культом	M	гипотеза Никитиной
19	Кредиторы теряли право требовать долг после полуночи последнего дня года вплоть до окончания праздников	E	«Описание Кореи», Чин Сонги
20	В ночь хождения по мостам судьям запрещалось взимать долги и производить аресты; с 1761 г. в Сеуле на три дня отменялся ночной комендантский час и открывались городские ворота	E	Ли Сугван, «Чонджон силлок»
21	В Китае на новогодние каникулы (месяц) закрывались канцелярии, печати хранились под замком, полицейский надзор ослабевал	E	Попов 1863
22	Карнавальная вольница в бюрократической цивилизации обеспечивается официальным приостановлением режима	M — наш вывод из (20) и (21)
23	Проводы Демона бедности: бумажная или соломенная фигура (в Шаньси — женская, «сноха бедности»), вынос, сожжение и утопление, пепел на поля, мальчики-исполнители	E	Нагао, Ху Пуань
24	Этот обряд тождествен европейскому «выносу смерти» по операциям при заведомом отсутствии родства	M — наше сопоставление
25	Маньтоу: легенда о Чжугэ Ляне прямо объясняет пампушки как замену 49 человеческих голов; слово значит «съедобная голова», в средневековых источниках — «голова южного варвара»	E
26	Ладакская легенда об отмене человеческих жертв божеству полей и замене их козлом	E как зафиксированная легенда; M как свидетельство о реальной практике	Франке
27	Тибетский лугон — живой «козёл отпущения», содержавшийся за государственный счёт; церемония установлена Пятым Далай-ламой и восстановлена Тринадцатым по архивному документу	E	Небески-Войковиц, Цыбиков, Доржиев
28	Кости в игре лугона заведомо проигрышные; «в прошлые времена у всех участников были равные возможности»	E по описанию костей; M по утверждению о прежнем равенстве	Tsung-lien Shen, Shen-chi Liew
29	Юрта служила солнечными часами (тооно) с точностью до пяти минут; внутреннее пространство делилось на 12 секторов животного цикла, каждый с хозяйственным назначением	E	Даажав; Егоров, Жуковская
30	Неблагоприятный день объявлялся несуществующим и вычёркивался, другой удваивался (монголы, тибетцы)	E	Цыбиков, Роквелл
31	Тибетцы: опасны все годы, кончающиеся на девятку, и 81-й год; монгольский обряд наян нэгийн засал сокращал 81-й год до нескольких недель за счёт «всеобщего дня рождения»	E	Небески-Войковиц, Шинкевич
32	Число 9 как маркер опасного возраста у корейцев, монголов и тибетцев указывает на общий источник	M — не проверено, возможна независимая арифметика
33	Ламы проводили мэнгий засал и жилийн оролгон, которые «по сути дела были магическими обрядами доламаистского язычества»	E по факту; M по атрибуции слоя	Жуковская
34	Инверсия статусов на старый земледельческий Новый год в тибетских хрониках Бон соотносится с концом света, а не с «золотым веком»	E	Штейн
35	Буддийский алтарь в Японии держали закрытым первые две недели года и открывали после сожжения тондо	E
36	Кимацури: угроза дереву секирой с распределением ролей между мужем и женой	E
37	Четыре режима обращения к сакральному (императив, оптатив, подкуп, шантаж) образуют репертуар, а не стадии	M — наша конструкция по материалу пяти глав
38	Символика по фонетической омонимии (китайские ребусы, японские мамэ и тай, тибетское дрэг «сажа/злые духи») непереносима за пределы языка	E по примерам; M как методологическое ограничение
39	Спички вытеснили обряд добывания живого огня в Японии с конца XIX в.	E
40	Идеологическая рамка 1985 г. фактуру не деформирует	M — оценка после сплошного чтения

Сознательные пропуски: разделы «Из истории изучения» по главам просмотрены выборочно; главы «Игры и развлечения» (корейцы) и «Развлечения» (китайцы) прочитаны частично — длинные тексты игровых песен не разбирались.

🔗 Связи

Skhidnoaziiskyi_Novyi_rik_kontrolna_vybirka — нота-разбор источника
Novyi_rik_Skhidnoi_Azii_pozaievropeiskyi_kontrol — ареальная карта пяти народов
Tokarev_Kalendarnye_obychay_zarubezhnoi_Evropy — европейский том той же программы
Sokolova_Vesenne-letnye_kalendarnye_obriady — первый источник цикла
Kalendarni_vuzly_porivnialna_reshitka
Totozhnist_obriadu_ne_dokaz_sporidnenosti
Samoaudyt_korpusu_za_oznakamy_mifotvorchosti

Бескризисная экономика этногенеза

Explorer

Джарылгасинова Р. Ш., Крюков М. В. (ред.). Календарные обычаи и обряды народов Восточной Азии. Новый год (1985)