Шауб: міф, культ, ритуал у Північному Причорномор’ї

Головний висновок книги одним реченням: у Північному Причорномор’ї спільним знаменником релігії скіфів, синдо-меотів, таврів і грецьких колоністів був культ Великої Богині та її паредра. Греки не стільки принесли своїх богів, скільки впізнали в місцевій Богині своїх — і їхні полісні пантеони стали помітно відрізнятися від пантеонів метрополій (Мілета).

Для нашої діахронної рамки це ключовий кейс: субстрат переробляє прибулу «прошивку» — грецьку полісну релігію — і робить це на рівні головних культів колоній. Сторінки — за Shaub_Myf_kult_rytual_2007 (## с. N = сторінка книги).

I. Структура книги

ГлаваТемаСторінки
I–IIДжерела; історіографія (Ростовцев, Раєвський, Бессонова, Русяєва)16–57
IIIГрецька міфологічна традиція про Причорномор’я (Ахілл, Іфігенія, Медея, гіперборейці)58–79
IVВірування місцевого населення: Велика Богиня, змієнога, фарн, культ меча, шаманізм; Додатки: «Володар звірів», «Царський ритуал»80–158
VОльвія: святилища, Аполлон Лікар, Ахілл Понтарх, Борисфен, Геракл, Кібела, поховальна символіка159–258
VIХерсонес: Діва (Парфенос)259–287
VIIБоспор: Афродіта Апатура / Уранія, Геракл, Діоніс, Аполлон, поховальні культи288–412
—Висновок413–415

II. Полеміка з Раєвським

Шауб — найгостріший критик моделі Раєвського (гл. II):

  • модель «підозріло струнка»: семичленний пантеон Геродота втиснуто в решітку, якої сам матеріал не дає;
  • розвинена міфологія ≠ розвинена релігія: скіфи могли мати складні міфи і водночас «первісний» культ без антропоморфних богів (меч замість Ареса — див. IV);
  • замість трьох рівнів космосу Шауб ставить у центр одну Богиню з її почтом і паредром.

Не «або — або»

Сам Шауб у прим. 89 до Додатка 2 пише: прочитання царського свята як шлюбу царя з Табіті (Раєвський) і як аграрного обряду (Артамонов) не суперечать одне одному, бо Велика Богиня скіфів — водночас богиня землі і подателька фарну. Це та сама логіка, що й у нашій поправці до Raievskyi_model_svitu_skifskoi_kultury: різні дослідники бачать різні фази одного образу.

III. Велика Богиня — спільний знаменник (Висновок, с. 413–415)

Аргументи Шауба (E — свідчення; M — його модель):

#АргументТип
1Глоса Гесихія: кіммерійська богиня = Мати богівE
2Жіноче божество очолює скіфський пантеон (Табіті — перша в Геродота)E
3Абсолютна домінанта жіночого образу в греко-скіфському мистецтвіE
4Іштар, Потнія Терон, Горгона на ранніх речах — місцеві «впізнавали» в них свою БогинюM
5Змієнога богиня — найповніше втілення верховної Богині варварів; її іконографія — від Володарки звірівE/M
6Амазонки — служительки Богині в її загробному аспекті (звідси популярність амазономахій на Боспорі)M
7Однакова структура трьох жіночих образів: гілейська змієдіва (праматір скіфів), боспорська Афродіта Апатура, херсонеська Діва — кожна з паредром-Гераклом або без ньогоM (сильна)
8Пантеїстична природа Богині → легкий синкретизм з грецькими богинями, які самі походять від Великої Богині ЕгеїдиM
9Головні причорноморські міфи про Богиню локалізуються там, де Трубачов знаходив індоарійські слідиE/M

Звідси головний методичний принцип, узятий у Ростовцева (рецензія 1918 р. на Толстого): без визнання місцевої основи, на яку нашаровано грецький міф, неможливо пояснити ні суть, ні географічну прив’язку міфів про Ахілла на Білому острові та Іфігенію в Тавриці.

IV. Скіфські вірування (гл. IV)

1. Фарн — дар Богині

  • Влада як дар Богині: золоті дари з неба (плуг з ярмом, сокира, чаша) горять перед старшими братами й гаснуть перед молодшим — у Шауба це ще й шаманська влада над вогнем.
  • Баран і грифон-баран — знаки фарну; руно на пекторалі Товстої Могили (пор. Pektoral_Tovstoi_Mohyly_kosmohrama).

2. Царський ритуал (Додаток 2, с. 156–158)

  • Геродот IV, 7: хто на святі засне біля священного золота, не проживе року, тому йому дають стільки землі, скільки об’їде за день.
  • Паралель — ашвамедха: кінь рік блукає, земля під його копитами стає царевою; потім коня вбивають, і головна цариця лягає поруч; три цариці вимовляють таємні імена землі, неба і проміжного простору.
  • Висновок (за Альбедиль): влада в архаїці має «атрибути жіночності» — цар одружується із землею-Богинею. Кельтська паралель: «богиня вища за плем’я».

3. Культ меча замість Ареса (с. 133–145)

  • Геродот описує ритуал, але не називає скіфського імені «Ареса». Шауб (з Артамоновим і Куїсеном): антропоморфного бога війни не було — був фетиш-меч, носій «мана».
  • Три стадії культу зброї (Куїсен): ① меч-бог сам по собі → ② меч як вмістище духа → ③ антропоморфний бог, для якого меч — лише атрибут. Скіфи — на першій стадії.
  • Лукіан: «Меч — бог Смерті»; германські мечі з власними іменами як паралель → Zhyva_prysutnist_zbroi.
  • Археологія: меч, встромлений у вал (Носаки), мечі в стінах могил, «святилища Ареса» в курганах Уляпа (відрубана права рука жертви поруч із мечем — пор. однорукого Тюра).
  • Смерть заради нового життя: фалічна форма акінака; Фрейденберг: акт продовження роду семантизується як двобій, тому Афродіта — дружина Ареса. Пор. Struktury_zhertovnoi_smerti.

4. Культ відрубаної голови — дві форми

ФормаСвідчення
Жіноча, оргіастичназмієнога / крилата богиня з відрубаною головою в руці (бляшки Куль-Оби, Боспору); таврська Діва — голови полонених на палях над домом як «сторожі»
Чоловіча, воїнськаголови ворогів царю, скальпи, чаші з черепів, ковпачок з Курджипса, пластина з Зубова кургану

Шауб чесно визнає: різкої межі між формами провести не можна — можливо, її й не було (тобто чоловіча форма — проєкція служіння Богині).

5. Скіфський шаманізм (с. 146–153)

  • «Баня» з коноплею = камлання; Мейлі: спершу «сімейний шаманізм» старшого в роді, з якого виріс професійний; Пазирик — шестиноги, курильниці, насіння конопель.
  • Енареї = шамани «перетвореної статі»: у багатьох народів до зміни статі і до служіння примушує жіночий дух або богиня землі. Енареям ворожіння дала Афродіта, вона ж покарала їх «жіночою хворобою». → Cholovik_u_zhinochomu_sani_enarei_iak_slid_posady
  • Бляшки «богиня з дзеркалом + скіф з ритоном» — посвята енарея (Мейлі); дзеркало — атрибут сибірських шаманів.
  • Абаріс-«Небохід» на стрілі Аполлона Гіперборейського — типовий шаман; Медея з ритуальним розчленуванням — відбиток шаманських ініціацій.
  • Підсумок Шауба: у скіфів була ідея посмертного спасіння через єднання з Великою Богинею (с. 153).

6. Володар звірів (Додаток 1)

Бородатий крилатий персонаж з рослинними ногами (діадема Куль-Оби), птахоподібний бог на накладці сагайдака з Соболевої Могили — чоловічий двійник змієногої, мислимий як підлеглий їй паредр. Чоловіче тут — похідне від жіночого.

V. Колонії: що греки зробили з Богинею

Ольвія (гл. V)

  • Гілея, сер. VI ст. («лист жерця»): вівтарі Матері богів, Борисфена і Геракла. Матір мала епітет «Володарка Гілеї» → Геракл тут — паредр Великої Матері, тобто ритуал повторює скіфський етногонічний міф (Геракл + змієдіва Гілеї).
  • Статери сер. V ст. з варварським іменем EMINAKO: Геракл натягує лук — епізод скіфської легенди. Геракл «узурпований» скіфами, тому слабко представлений у полісному культі.
  • Ахілл Понтарх — у витоках не герой, а бог, що вмирає і воскресає, паредр Великої Богині егейсько-малоазійського кола:
    • дружини на Левці — Олена (яку на Родосі повісили на дереві — Олена Дендритіда), Іфігенія (= Артеміда), Медея, Геката, Поліксена — всі іпостасі Богині, переважно в загробному аспекті;
    • соснова шишка (як в Аттіса), горгонейон на Левці, кози, водоплавні птахи, змії — як у паредра мінойської Богині;
    • на Скіросі Ахілл ховається в жіночому вбранні — це мало імпонувати скіфам з їхніми енареями;
    • у II ст. н. е. Ахілл Понтарх — головний бог Ольвії, серед шанувальників багато варварських імен.
  • Аполлон Лікар — «суто причорноморський бог з яскраво негрецькими рисами».
  • Свинцеві вотиви лабрис над букранієм — мінойська формула влади Богині над богом-биком, з паралеллю на трипільському кістяному предметі.
  • Поховані в Ольвії варварські аристократки з культовими речами — жриці своєї Богині, що впливали на релігію чоловіків і дітей.

Херсонес (гл. VI)

  • Головне божество — Діва (Парфенос). Не Артеміда: Артеміди немає в Присязі херсонеситів; там немає і можливих паредрів (Геракла, Діоніса).
  • Походить від кривавої таврської Діви; поряд із хтонічними рисами (собаки) — материнський аспект. Зображення у вигляді Rankenfrau (жінки з рослинних пагонів) у склепі жриць №1012.
  • Чому греки ототожнили її з Артемідою: Артеміда — найкровожерливіша з їхніх богинь (Іфігенія, Ніобіди, Актеон).

Боспор (гл. VII)

  • Афродіта Уранія, володарка Апатура — місцева Велика Богиня в грецькому імені. Міф Страбона (XI, 2, 10): Геракл — захисник Афродіти від гігантів. Шауб зближує Афродіту Уранію з Ехідною скіфської легенди.
  • Подвійна герма: Афродіта + чоловіче божество (можливо, Геракл) — пара Богиня + паредр.
  • Велика Близниця — гіпотеза про поховання жриць місцевої Богині.
  • Загробні надії боспорців — зустріч з Великою Богинею (Виноградов); яйце Леди як символ відродження; ці сподівання підготували ранню християнізацію Боспору.

VI. Через нашу рамку

Теза ШаубаНаш висновок
Колоніальні пантеони відрізняються від метрополії через місцеву основуЧистий випадок Zakon_substratu_na_osovomu_porozi: прибула вертикаль (полісна релігія) приймає форму субстрату, а не навпаки
Ахілл, Геракл, Аполлон Лікар — паредри БогиніЧоловічий бог тут — похідний: супутник, коханець, захисник. Горизонталь первинна, вертикаль виростає з неї
Таврська Діва → херсонеська Парфенос → Артеміда / ІфігеніяЩе одна гілка Ponyzhennia_ranhu_vid_bohyni_do_nechysti: Богиня-суверен → кривава «чужа» Діва → дочка-жертва в грецькому міфі
Енареї примушені Богинею до зміни статіЕнарей — оператор горизонталі в чоловічому тілі, а не «збочення» → Zhrytsia_i_shaman_dva_typy_operatora
Меч — фетиш без бога; «Меч — бог Смерті»Воїнська функція в скіфів не персоніфікована — вона ще не стала окремим вертикальним богом
Спасіння через єднання з Богинею → рання християнізація БоспоруМіст до християнства: Богородиця лягає на готове місце (див. MOC «Релігійні прошивки»)

Діахронна лінія (уточнення)

Неолітична Богиня (Хаджилар, Чатал-Гююк) → Трипілля (змієподібні богині, лабрис над биком) → Володарка звірів / Потнія Терон → змієнога праматір скіфів + паредр-Геракл → у колоніях: Мати богів Гілеї, Афродіта Апатура, Парфенос; паредри — Геракл, Ахілл → пониження: Медуза, Іфігенія, Ехідна-«чудовисько» → Берегиня / змієногі в народному мистецтві. Тяглість — M, окремі ланки — E.

VII. Беремо / адаптуємо / не беремо

БеремоАдаптуємоНе беремо
Тезу про місцеву основу колоніальних культів (Ростовцев → Шауб)«Велику Богиню» Шауба — як типологічний знаменник, а не як доведену генетичну тяглість від неолітуПан-богинізм: коли кожна птиця, спрут чи лабрис — «знак Великої Богині» (залежність від Гімбутас)
Структурну тотожність змієдіва — Апатура — ПарфеносПаредра як похідного чоловічого образу → у нашу модель «вертикаль виростає з горизонталі»Ототожнення Леди і Лето як доведене — сам автор лише ставить питання
Культ меча як фетиш першої стадії«Атрибути жіночності» царської влади → механізм присвоєння вертикаллю жіночої сакральностіПояснення конопляного екстазу як головного змісту скіфської релігії
Енареїв як шаманів, покликаних БогинеюАхілла-паредра — як робочу гіпотезу, а не факт (протилежна позиція — Хукер, Русяєва: герой)Тезу, що в скіфів зовсім не було антропоморфних богів (суперечить Геродоту IV, 59)

Open Questions

  • Табіті (царська, вершина вертикалі) і змієнога (вершина субстрату) — одна богиня у двох фазах чи дві? Шауб схиляється до однієї, Раєвський їх розводить. Див. Skifski_monstry_iak_sluzhyteli_Velykoi_Bohyni.
  • Чи справді Ахілл на Левці — ранній паредр, чи пізня (II ст. н. е.) «теологізація» героя під впливом варварського оточення?
  • Фракійський шар (Діоніс, Аполлон Лікар, Сабазій) — окремий канал Богині чи частина того самого субстрату?
  • Як співвідносити «спасіння через Богиню» на Боспорі з Elevsynski_misterii_i_trypilskyi_substrat?

Зв’язки

Внутрішні

Зовнішні

  • Ростовцев М.И. Рец. на: Толстой И.И. Остров Белый и Таврика. — 1918.
  • Meuli K. Scythica // Hermes. 1935. Bd. 70.
  • Couissin P. Les armes gauloises figurées… — 1928.
  • Hommel H. Der Gott Achilleus. — 1980 (рос. пер. 1981).
  • Охотников С.Б., Островерхов А.С. Святилище Ахилла на острове Левке. — К., 1993.
  • Альбедиль М.Ф. Великая богиня и царская власть. — 1999.